gallery/орд
gallery/flaga-236
gallery/вивчення орд з іриною
gallery/1
gallery/2
gallery/страница1
Блог Ірини Володимирівни Тарасюк : перший web-сайт в Україні з вивчення ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


gallery/кнорка
gallery/tech3_4
gallery/кнорка
gallery/gifkirinki
gallery/блогрози
gallery/блог
gallery/02440358_n1
gallery/герб
Web Hosting
gallery/02302700_n6
gallery/flag-ukrainy-animatsionnaya-kartinka-0016
gallery/02304719_n4
gallery/02302706_n3
gallery/02447365_n2

Шановні друзі! Я створила цей сайт дистанційного навчання для Вас юристів-правознавців, у відповідності вимог сьогодення. Вивчайте теорію та в практику втілюйте набуті знання: виявляйте злочинну діяльність, попереджуйте та припиняйте, своєчасно розкривайте та розслідуйте. Оперативної вдачі Вам та слідчого натхнення. З повагою кандидат юридичних наук, доцент Тарасюк Ірина Володимирівна.

gallery/00298444_2_tn
gallery/02303004_n1
gallery/00298444_3_tn
gallery/орд


Сучасний вчений ХХІ століття має вільно володіти ІТ-технологіями, мати власностворений освітньо-науковий Блог, де в интерактивно-дистанційній формі здійснювати навчання аудиторії слухачів, обмінюватися думками, аналізувати інформацію, діяти аргументовано, автономно. Теорія в практику, а практика в теорію - головний принцип навчання ОРД. Ярина Тарасюк
вагомий внесок у розвиток теорії і практики оперативно­-розшукової діяльності в Україні зробили такі вітчизняні вчені: К. В.Антонов, О. М. Бандурка, Б. І. Бараненко, В. П. Бахін, Г. М. Бірю­ков, В. І. Василенчук, М.С. Вертузаєв, А. Ф. Возний, О. А. Гапон, В. А. Глазков, В. О. Глушков, В. Я. Горбачевський, В. М. Гринчак, М. Л. Грібов, О.М. Джужа, О. Ф. Долженков, Є. А. Дидоренко, О. О. Дульський, В. М. Євдокімов, В.П. Захаров, А. В. Іщенко, О. О. Кісєльов, І. П. Коза­ченко, О. І. Козаченко, Я.Ю. Кондратьєв, О. В. Копан, О.Є. Користін, М. В. Корнієнко, М. В. Костицький, В. В. Крутов, В. С. Кузьмічов, В.І. Лебеденко, В. К. Лисиченко, В. В. Матвійчук, А.В. Мовчан, Є. М. Моісеєв, П. П. Михайленко, О.В. Негодченко, В. А. Некрасов, Д. Й. Никифорчук, С. І. Ніколаюк, С.В. Обшалов, К. М. Ольшевський, Ю. Ю. Орлов, В. Л. Ортинський, В. П. Пилипчук, М.М. Перепилиця, М.А. Погорецький, В. В. Поли­вода, І. І. Приполов, М.Б. Саакян, І. В. Сервецький, В. А. Мілюков, О.П. Снігерьов, М. П. Стрельбицький, О. М. Стрільців, В.Д. Сущенко, І.В. Тарасюк, Ю.Є. Черкасов, В.В. Чернєй, О. І. Чулкова, О. Г. Цвєтков, І.Р. Шинкаренко, М.Є. Шумило та інші вчені, що представляють різні галузі правової науки.

ПОШУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ КВАЛІФІКОВАНО ЛИШЕ ЗА УМОВИ ЗНАННЯ ТА РОЗУМІННЯ ОРД. Ярина Тарасюк

gallery/блог
Розвиток українського суспільства і держави в третьому тисячолітті проходить складний період. Ми є свідками істинно революційних перетворень з усіх сфер соціально-економічного та політичного життя, значного науково-технічного прогресу, реформування державної влади правоохоронної системи, економічних відносин, формування нового мислення. Ми бачимо, що старі, віджилі ідеї, мислення, традиції і звичаї не відходять самі собою. В умовах складної криміногенної ситуації, коли злочинці користуються не тільки найсучаснішими матеріально-технічним обладнанням, але мають і достатній інтелектуальний рівень, коли більшість тяжких злочинів носить латентний характер,а при вчиненні злочинів застосовуються відповідні досягнення науки, оперативно-розшукова діяльність все більш набуває творчого характеру. Серцевиною оперативно-розшукової діяльності є: отримання, збирання, у відповідності з законом, інформації про обставини злочину та осіб, які його вчинили. Оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на досвіді практичних працівників - теоретичних розробках вчених. Проблема оперативно-розшукового забезпечення процесу виявлення, попередження, припинення, розкриття і розслідування злочинів в теорії та практиці оперативно-розшукової діяльності набула особливої гостроти в зв'язку з соціально-політичними змінами у суспільстві й зокрема, з визнанням існуванням злочинності, з якою без застосування сил, засобів, дій, прийомів і методів ОРД боротися та протидіяти неможливо. А сучасна оперативно-розшукова діяльність вимагає поглибленого психологічного, інтелектуально-логічного, наукового - професійного підходу. Ярина Тарасюк


gallery/орд
gallery/орд
gallery/орд
gallery/орд
gallery/цікавізнання


О. М. Бандурка підручник

gallery/цікавізнання
gallery/цікавізнання
gallery/цікавізнання
gallery/цікавізнання
gallery/цікавізнання

УМЕНИЕ РАСПОЗНАВАТЬ ЛЮДЕЙ

Настоящая интеллигентность определяется не памятью, не учеными словами, не апломбом, не велеречием и не ловкой “диалектикой”, но способностью к самостоятельному, зоркому наблюдению и анализу событий.

Оперативно-розыскная деятельность

Учебник. 2-е изд., доп. и перераб. /Под ред. К.К. Горяинова, В.С. Овчинского, Г.К. Синилова, А.Ю. Шумилова. М.: ИНФРА-М, 2004. -XIV, 848 с. — (Высшее образование).

Информация: сбор, защита, анализ.

Учебник по информационно-аналитической работе.И. Н. Кузнецов. М., ООО Изд. Яуза, 2001

ПСИХОЛОГИЯ ОПЕРАТИВНО-РОЗЫСКНОЙ И СЛЕДСТВЕННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

Ю.В. Чуфаровский УЧЕБНОЕ ПОСОБИЕ 2006

Проблеми спілкування з джерелами інформації в оперативно- розшуковій діяльності та їх вирішення

І.В. Тарасюк

кандидат юридичних наук, доцент. Курс лекцій ОРД.

gallery/цікавізнання

Законопроект №4778:

нові підходи

до оперативно-розшукової діяльності

gallery/цікавізнання
gallery/цікавізнання

 

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАСТОСУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ

Оперативно-розшукова діяльність

підручник Спеціальна техніка ОВС

Поняття ризику в оперативно-розшуковій діяльності та його класифікація

І.В. Тарасюк
кандидат юридичних наук, доцент.

gallery/цікавізнання

ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЙНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ

БУСОЛ ОЛЕНА ЮРІЇВНА Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Науковий консультант КОСТЕНКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ доктор юридичних наук, професор академік НАПрН України

      Самосохранение жизни и здоровья для оперативного сотрудника в процессе его служебной деятельности очень важно, а криминальная ситуация всегда требует адекватного, в том числе оперативно-розыскного реагирования. Особое место риск занимает в повседневной деятельности работников оперативных подразделений, напрямую соприкасающихся с криминальным элементом. Ведь люди все чаще принимают решения при наличии не одной, а множества альтернатив. Значит, и здесь возрастает уровень риска. Риск — это в значительной степени право лица на творческий поиск, дерзание (например, при освоении новой технологии в производственном процессе; при разработке новых методов лечения в медицине; при пресечении деятельности преступных группировок в ходе осуществления оперативно-розыскных мероприятий).

   Оперативно-розыскную работу всегда отличали действия рискованного характера, т.е. осуществляемые в расчёте на удачу и счастливый исход при преодолении различных опасностей в сфере борьбы с преступностью.

    Как справедливо отмечал И.И. Карпец - «Риск - составная профессии сыщика».                                                                источник: Карпец И.И. Сыск (записки начальника уголовного розыска). М, 1994., С. 184.

gallery/5дж

Чуть ли не единственное фундаментальное изменение в 2017-19 годах произойдёт в образовании. Кросс-обучение наконец-то станет большим трендом. Основным принципом обучения всегда была пропаганда одной точки зрения. Источник знания один — преподаватель или учебник. А в 2017 году появятся образовательные проекты, основанные на концепции обучения друг друга. Люди быстрее и эффективнее учатся в группе. При этом они получают не столько теоретическую подготовку, сколько практический опыт Появятся учебные заведения, которые платят студентам за то, что они учатся. В нынешней модели человек приходит учиться, чтобы потом пойти кем-то работать. В современном мире должно быть наоборот: есть компания, которая платит школе, а та платит своим ученикам. При этой схеме в школу попадают только люди, которые действительно хотят учиться и работать в конкретной области. В образовании будут использовать VR, AR, 3D — для того же, для чего раньше использовали геймификацию. Людям скучно учиться, и новые технологии в обучении будут их привлекать.

gallery/5дж
gallery/сова

Проект Закону про оперативно-розшукову діяльність Номер, дата реєстрації: 6284 від 04.04.2017 Сесія реєстрації: 6 сесія VIII скликання

gallery/кнопка 4
gallery/tech3_4
gallery/3
gallery/орд титул
gallery/flaga-236
gallery/кнорка
gallery/gifkirinki
gallery/блогрози
gallery/блог
gallery/02440358_n1
gallery/герб
Web Hosting
gallery/02302700_n6
gallery/flag-ukrainy-animatsionnaya-kartinka-0016
gallery/орд вивченнч
gallery/цікавізнання
gallery/fon1
gallery/підручник
gallery/02302706_n3
gallery/tech3_4
gallery/нсрд
gallery/орд титул
gallery/кнорка
gallery/gifkirinki
gallery/блогрози
gallery/блог
gallery/02440358_n1
gallery/герб
Web Hosting
gallery/02302700_n6
gallery/flag-ukrainy-animatsionnaya-kartinka-0016

я

gallery/ipad2
gallery/flag-ukrainy-animatsionnaya-kartinka-0016

ЦІКАВІ  ДЖЕРЕЛА - ОГЛЯД  МЕРЕЖІ  ІНТЕРНЕТ 

gallery/цікавізнання
gallery/кнопка 5.2

Ученые открыли новый вид памяти

gallery/кнопка 4
gallery/кнопка 2

Українські Національні Новини
інформаційне агентство

НПУ МВС УКРАЇНИ

gallery/кнопка 1
gallery/кнопка 4

СТАТТІ

gallery/кнопка 2

Лента соцсетей

gallery/кнопка 2

Шановна інтернет-аудиторія! на цій сторінці Вашій увазі буде надана можливість бути проінформованими щодо цікавої інформації, резонансних подій, новин науки та техніки...інформації мало не буває, але вчиться читати між рядками...вдачі Вам та наснаги!

gallery/кнопка 2

Криминальная

Россия

gallery/кнопка 2

magnolia-tv
Кримінал

gallery/кнопка 2

УКРАИНА

КРИМИНАЛЬНАЯ

gallery/кнопка 1

Закон і Бізнес
Новини

gallery/кнопка 4
gallery/logo
gallery/кнопка 1

112 Украина

gallery/кнопка 2
gallery/logo
gallery/кнопка 2
gallery/blogs

Українська
правда

gallery/кнопка 2
gallery/ukrnet-logo-ua
gallery/кнопка 4

bigmir.) net

gallery/кнопка 1

Статистика холдингов


Как говорят:
- Ищи кому выгодно и тогда поймёшь кто виноват.
Порой, для того чтобы понять кто виноват, нужно просто хорошо проанализировать все факты.

полсотни способов манипуляции сознанием

gallery/кнопка 1

/gordonua.com/news.

Один великий мудрец говорил: «В жизни недостаточно одной нашей осведомленности о том, что с нами будет, что нас ждет впереди. Иногда сведения, которыми мы располагаем, обманчивы и неверны, ведь наши враги часто льстят и пользуются обманом, для того чтобы заманить нас в сети, убить, уничтожить. Поэтому всякий раз, зная о предстоящих событиях, не лень будет заранее подумать о них, узнать о них побольше и постараться предугадать их ход. И если каждый человек будет всякий раз поступать так, а не иначе, будет думать, прежде чем приступать к действиям, то будет меньше неудач, ошибок, трагедий».

gallery/кнопка 5.2

журналист

gallery/b8fe1e20e61d4deba6c17e74f52da470
gallery/кнопка 4
gallery/кнопка 1

Как «пробить» человека в Интернете

Как работает разведка?

СВОЯ РАЗВЕДКА
Роман Ронин

gallery/кнопка 2
gallery/кнорка
gallery/gifkirinki
gallery/блогрози
gallery/блог
gallery/02440358_n1
gallery/герб
Web Hosting
gallery/02302700_n6
gallery/flag-ukrainy-animatsionnaya-kartinka-0016
Ірина Володимирівна  
iriska_69@ukr.net  
Україна Київ  
gallery/орд

Резюме:

Тарасюк Ірина_Ярина Володимирівна народилася у м. Київ. українка, освіта вища, вчена ступінь: кандидат юридичних наук, спеціалізація 21.00.06 - оперативно-розшукова діяльність, вчене звання: доцент СТ та ОРД. Ветеран ОВС, пенсіонер з 07.11.15; інвалід 2 групи, вислуга років в ОВС полковника міліції у відставці Тарасюк І.В. 28 років 1 місяць 25 днів.
Хоббі ІТ-технології: вільне володіння GIMP2, Easy GIF Animator, Adobe Photoshop, Movie maker, Collage maker, ThunderSoft Video to GIF Converter та інші; фотографування людей та квітів, дизайн фото  -  є бачення найгарніших рис, вдосконалюю знання та розуміння HTML, CSS.
Блогер, має власні сайти: самостійно створила освітній: http://blogdocentyarynatara.io.ua/ - перший веб-сайт в Україні з вивчення ОРД: 215 публікації (на 15.10.16) та сайти творчі: http://rozy-yasno-krasota-zemnaya.webnode.com.ua/blog/; https://www.facebook.com/Roseclear2016/timeline, створено 5 852 фото, коллажі.
Дарувати знання, красу земну - це і є любов до України...
e-mail: iriska_69@ukr.net
Досвід роботи: 1986-1991 навчалася в Київському державному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка.
З 1991 – 1998 працювала оперуповноваженим, старшим оперуповноваженим МВС України, навчалася в ад’юнктурі НАВСУ.
20 років працювала в НАВС. В 1999 році 29 січня захистила дисертаційне дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук із спеціальністі 21.00.06. – оперативно-розшукова діяльність!
Перша жінка в Україні кандидат юридичних наук зі спеціальності ОРД. Тарасюк І.В. має почесне місце серед вітчизняних вчених, які зробили вагомий внесок у розвиток теорії і практики оперативно-розшукової діяльності в Україні.
1999 - 2015: 16 років бездоганно пропрацювала на посаді доцента кафедри СТ та ОРД НАВС. А 6.11.2015 звільнена за скороченням штатів.

У трудовій книжці всього два записи: прийнята на службу до ОВС та звільнена зі служби в ОВС.
у 2010р. була нагороджена відзнакою НЦБ Інтерполу МВС України «За заслуги» ІІ ступеня.
у 2011р. була нагороджена відзнакою МВС України «За сумлінну службу» І ступеня.
Пройшла курси підвищення кваліфікації МВС України НАВС у 2014р.
Доценту Тарасюк було присвоєне вчене звання «Доцент» кафедри «спеціальна техніка та оперативно-розшукове-документування» - диплом від 16 травня 2014 року 12 ДЦ.
Доцент Тарасюк І.В.автор та співавтор більш 70 друкованих праць, з них є навчальні посібники:
«Оперативно-розшукова діяльність», Програмний продукт: «Мультимедійний навчальний посібник «Оперативно-розшукова діяльність», «Негласні слідчі розшукові дії» тощо. Створила навчальні фільми, презентації. Приймала участь у створенні музею оперативних служб: співавтор "Історії міліції України". Фахівець викладання навчальних дисциплін «Оперативно-розшукова діяльність», «Організація і тактика проведення негласних слідчих (розшукових) дій», «Оперативно-розшукове документування», «Інформаційно-аналітичне забезпечення ОРД», «Психологія ОРД» для курсантів та слухачів. Креативна та самостійна, в науково-педагогічній діяльності інтелектуальна, толерантна та альтруістична, до своєї роботи відноситься сучасно, аналітично. Кваліфікований, професійно грамотний працівник. Вільно володіє ІТ – технологіями, які активно впроваджувала в навчальний процес НАВС. У педагогічній діяльності використовує передові навчально-методичні технології, вміло впроваджує в навчальний процес сучасні методи навчання: розробляє мультимедійні навчально-методичні матеріали для проведення лекційних та практичних занять, тактико-спеціальних навчань, Систематично вивчає прогресивний міжнародний досвід діяльності поліції країн США та Європи, поєднує теорію та практику оперативно-розшукової діяльності. У 2014/2015 навч. рік розроблено та опрацьовано: 5 (п'ять) НМК з навчальної дисципліни «ОРД» для курсантів 2 та 3 курсів та слухачів, та 2 (два) «Практикум з ведення ОРС». Систематично проводила заходи навчального, наукового або практичного спрямування з курсантами НАВС: курсант 302 гр., де доцент Володимирівна викладала навчальну дисципліну «ОРД» – К….. Олексій. затримав двох осіб, під час скоєння злочину. Курсанти Ангеліна (2013 р.) та Ганна (2015 р.) зайняли 1 та 2 місце у наукових конкурсах наукових робіт курсантів НАВС. У 2015/2016 н.рік доцентом Тарасюк І.В. розроблено та опрацьовано: Навчально-методичне забезпечення з навчальної дисципліни «Організація і тактика проведення негласних слідчих (розшукових) дій» та на другий семестр 2016 року з навчальної дисципліни «ОРД».
Ірина Володимирівна знає як зацікавити студентське коло щодо вирішення питань протидії злочинності, про це свідчать здобутки її учнів, серед яких є доктор наук, кандидати юридичних наук, магістри, а головне практичні працівники, які досконало працюючи в оперативних підрозділах, підтверджують знання, отримані від неї в НАВС.
Ірина Володимирівна, як вчений-аналітик, працюючи кожен день, опрацьовує наукові джерела та публіцистику, консультує, створює фотоколлажі, відеоролікі, фотографує, спостерігає, вивчає новітні технології...

0633768303

Тарасюк Ірина Володимирівна Курс лекцій з навчальної дисципліни «ОПЕРАТИВНО–РОЗШУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ»
Електронний підручник
навчально-методичне видання
Київ – 2017


УДК ББК Рекомендовано до друку Автор: Тарасюк Ірина Володимирівна – кандидат юридичних наук, доцент
Курс лекцій з начальної дисципліни «Оперативно-розшукова діяльність»: навчально-методичне видання. – Київ, 2017
У курсі лекцій розглядаються питання загальної частини оперативно-розшукової діяльності. Призначений для курсантів, слухачів, студентів – ступінь вищої освіти: бакалавр рівня «бакалавр», спеціалізація: напрямок – підготовка фахівців для підрозділів органів Національної поліції, галузь знань «Право», спеціальність - 6.030401 «Правознавство», магістрів вищих закладів освіти МВС України, викладачів, практичних працівників підрозділів органів Національної поліції: оперуповноважених та слідчих. «8» лютого 2017 року 516 с.
 Тарасюк І. В., 2017
ЗМІСТ:
Вступ.
Тема: Предмет, завдання та система курсу «Оперативно-розшукова діяльність
Тема: Методи ОРД, негласні слідчі (розшукові) дії, заходи оперативного (ініціативного) пошуку: оперативно–розшукові заходи,оперативно–технічні заходи, пошукові заходи
Тема: Оперативний (ініціативний) пошук як самостійна форма оперативно-розшукової діяльності.
Тема: Оперативна профілактика як самостійна форма оперативно-розшукової діяльності.
Тема: Форми ОРД. Оперативна розробка
Тема: Оперативно – розшукова тактика
Тема: Інформаційно – аналітичне забезпечення оперативно – розшукової діяльності
Тема: Способи одержання та оцінка інформації
Тема: Аналітична діяльність в ОНП. Методика аналізу оперативної обстановки
Тема: Теорія оперативно–розшукового документування
Тема: Гарантії законності при здійсненні ОРД та НСРД. Використання матеріалів ОРД та НСРД
Питання для самоконтролю
Перелік питань для тестового контролю
Індивідуальні навчально–дослідні завдання
Ситуативні завдання, фабули для проведення практичних занять, ділових ігор та тренінгів
Проведення бінарних практичних занять.Методичні рекомендації
Алгоритм дій поліцейських у типових ситуаціях охорони громадського порядку та протидії злочинності. Методичні рекомендації
Місце події. Поняття та завдання. Складання словесного портрету. Словесний портрет. Алгоритм дій поліцейського на місці події. Методичні рекомендації
Рекомендована література
ВСТУП. Шановні друзі! Я створила цей електронний підручник з метою дистанційного навчання для Вас юристів-правознавців, у відповідності вимог сьогодення. Вивчайте теорію та в практику втілюйте набуті знання: виявляйте злочинну діяльність, попереджуйте та припиняйте, своєчасно розкривайте та розслідуйте. Оперативної вдачі Вам та слідчого натхнення. З повагою кандидат юридичних наук, доцент Тарасюк Ірина Володимирівна.

Курс «Оперативно–розшукова діяльність» – це навчальна дисципліна, яка базується на наукових положеннях юридичних наук, вивчає чинне законодавство і відомчі нормативні акти, практику застосування оперативно–розшукових сил, засобів і методів, оперативно-розшукових та оперативно-технічних заходів – негласних слідчих (розшукових) дій у протидії злочинності, а також їхнє становлення та шляхи розвитку в історичній ретроспективі.

Вагомий внесок у розвиток теорії і практики оперативно­розшукової діяльності в Україні зробили такі вітчизняні вчені:К. В. Антонов, О. М. Бандурка, Б. І. Бараненко, В. П. Бахін, Г. М. Бірюков, В. І. Василенчук, М. С. Вертузаєв, А. Ф. Возний, О. А. Гапон, В. А. Глазков, В. О. Глушков, В. Я. Горбачевський, В. М. Гринчак, М. Л. Грібов, О. М. Джужа, О. Ф. Долженков, Є. А. Дидоренко, О. О. Дульський, В. М. Євдокімов, О. М. Ємець, В. П. Захаров, А. В. Іщенко, О. О. Кісєльов, І. П. Козаченко, О. І. Козаченко, Я. Ю. Кондратьєв, О. В. Копан, О. Є. Користін, М. В. Корнієнко, М. В. Костицький, В. В. Крутов, В. М. Круглий, В. С. Кузьмічов, В. І. Лебеденко, В. К. Лисиченко, В. В. Матвійчук, А. В. Мовчан, Є. М. Моісеєв, П. П. Михайленко, О. В. Негодченко, В. А. Некрасов, Д. Й. Никифорчук, С. І. Ніколаюк, С. В. Обшалов, К. М. Ольшевський, Ю. Ю. Орлов, В. Л. Ортинський, В. П. Пилипчук, М. М. Перепилиця, М. А. Погорецький, В. В. Поливода, І. І. Приполов, М. Б. Саакян, І. В. Сервецький, В. А. Мілюков, О. П. Снігерьов, М. П. Стрельбицький, О. М. Стрільців, В. Д. Сущенко, І. В. Тарасюк, Ю. Є. Черкасов, В. В. Чернєй, С. С. Чернявський,, О. І. Чулкова, О. Г. Цвєтков, І. Р. Шинкаренко, М. Є. Шумило та інші вчені, що представляють різні галузі правової науки. Теорія ОРД – є наука, що досліджує закономірності механізму скоєння злочинів, особливості отримання інформації про підготовку, вчинення злочинів, а також розробку правових, організаційних, методичних і тактичних основ ефективного застосування оперативно–розшукових сил, засобів, заходів та дій у виявленні, попередженні, припиненні та розслідуванні злочинів що готуються чи вже вчинені. Метою навчальної дисципліни є вивчення та освоєння закономірностей, які стосуються пошуку та фіксації фактичних даних, обставин, причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, закономірностей, що стосуються організації оперативно–розшукової діяльності, закономірностей, що відносяться до реалізації оператвино–розшукової інформації. Завдання навчальної дисципліни: отримання знань з теорії оперативно–розшукової діяльності, засвоєння вимог нормативних актів, відомчих наказів та інструкцій, що регламентують оперативно–розшукову діяльність, вивчення позитивного досвіду боротьби зі злочинністю, умінь та навичок практичного застосування теорії ОРД, засвоєння тактичних основ практичного застосування сил, засобів, методів, заходів, слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, формування навичок науково–дослідної роботи в сфері ОРД. В результаті вивчення дисципліни «Оперативно–розшукова діяльність» вивчається: загальна та особлива частини ОРД, набуваються вміння та навички: • виявляти та усувати причини та умови, що сприяють злочинності; • виявляти, попереджувати та припиняти злочини; • самостійно працювати із законодавчими, нормативно–правовими актами, відомчими наказами та інструкціями у сфері оперативно–розшукової діяльності, негласних слідчих (розшукових) дій та додатковою літературою, документами. Науково–педагогічному складу під час проведення занять необхідно звернути увагу на уміння майбутніх фахівців з галузі права:  показувати рівнобічні, системні і глибокі знання навчально–програмового матеріалу, вичерпно, послідовно, грамотно і логічно правильно його подавати;  пов'язувати теорію з практикою, вільно виконувати задачі, завдання та правильно відстоювати прийняті рішення;  самостійно узагальнювати і викладати навчальний матеріал, не допускаючи помилок та проявляти творчі здібності у розумінні, поданні і використанні навчально–програмового матеріалу;  опрацьовувати навчальну літературу та нормативно–правові акти у сфері оперативно-розшукової діяльності та кримінального судочинства;  аналізувати наукову та статистичну інформацію, отриману під час навчальних занять і самостійної підготовки, а також роботи власні висновки та висувати відповідні пропозиції щодо вдосконалення діяльності правоохоронних органів; самостійно тлумачити нормативно–правові акти кримінально–процесуального характеру;  проводити наукові дослідження у формах доповідей, рефератів та інших видів робіт передбачених навчальною програмою;  розв’язувати ситуаційні завдання передбачені навчальною програмою та додатковою літературою за вказівкою викладача. Міжпредметні зв’язки. «ОРД» знаходиться у тісному зв’язку з іншими юридичними дисциплінами, перш за все, кримінальний процесом, криміналісткою, психологією ОРД, з конституційним, кримінальним, адміністративним і цивільним правом, оскільки в діяльності органів досудового розслідування і суду досить часто виникають питання, що пов’язані з відшкодуванням завданої кримінальним правопорушенням шкоди, кваліфікацією суспільно небезпечних діянь, забезпеченням конституційних прав і свобод людини, адміністративною відповідальністю тощо. Компетентності, якими повинні володіти юристи: здатність до:  абстрактного,  логічного  та критичного  мислення,  до творчого мислення  і генерування нових ідей,  до аналізу і синтезу; вміння:  планувати,  організовувати  і контролювати свою діяльність;  знання і розуміння:  природи етичних стандартів,  у тому числі етичних стандартів правничої професії  та здатність діяти на їх основі; знання  державної мови та однієї з офіційних мов Ради Європи на рівні, що забезпечує можливість як усного, так і письмового їх застосування у тому числі у професійній сфері; вміння  грамотно і точно формулювати та висловлювати свої позиції,  належним чином їх обґрунтовувати; навички:  збору і аналізу інформації; вміння працювати  самостійно,  працювати у команді колег за фахом, а також із залученням експертів з інших галузей знань; здатність  приймати неупереджені і мотивовані рішення;  визначати інтереси і мотиви поведінки інших осіб; вміння  примирювати сторони з протилежними інтересами; здатність  учитися;  прагнення до утвердження академічної доброчесності.

Тема: Предмет, завдання та система курсу «Оперативно-розшукова діяльність».

Навчальні питання:  Поняття, система та основні завдання курсу «Оперативно-розшукової діяльності».  Підстави для здійснення оперативно–розшукової діяльності.  Правова основа оперативно–розшукової діяльності. Характеристика правових джерел регулювання суспільних відносин в ОРД.  Система принципів ОРД та їх методологічна основа. Конституційні, загальні та галузеві принципи в ОРД.  Поняття, система та основні завдання курсу «Оперативно–розшукової діяльності». Курс «Оперативно–розшукової діяльності» – це навчальна дисципліна, яка базується на наукових положеннях юридичних наук, вивчає чинне законодавство та відомчі нормативні акти, практику застосування оперативно–розшукових сил, засобів, методів та оперативно-розшукових та оперативно-технічних заходів – негласних слідчих (розшукових) дій у протидії злочинності, а також їхнє становлення та шляхи розвитку в історичній ретроспективі. Теорія ОРД – це наука, що досліджує закономірності механізму скоєння злочинів, особливості отримання інформації про підготовку, вчинення злочинів, а також розробку правових, організаційних, методичних і тактичних основ ефективного застосування оперативно–розшукових сил, засобів, методів і оперативно-розшукових та оперативно-технічних заходів – негласних слідчих (розшукових) дій у виявленні, попередженні та припинення злочинів, що готуються чи вже вчинені. Система курсу ОРД – є сукупність практичних дій, які урегульовані нормативно–правовими актами, зумовлених предметом правового регулювання та складається із загальної та особливої частини. Зародження теорії ОРД ОВС проходило на підґрунті двох наук: криміналістики і кримінально–процесуального права. Значні роботи спеціалістів в галузі ОРД вперше появились в 1940 роках. Системна і планомірна розробка наукових основ теорії ОРД почалась з середини 50–х років. Це стало можливим у зв’язку з створенням в жовтні 1956 року у Вищій школі МВС СРСР самостійної кафедри оперативної роботи. Термін ОРД був ведений в юридичну практику після прийняття в 1958 р. «Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік», а в подальшому прийняття КПК Отже розвиток вітчизн. ОРД як галузі наук, знань і виду правоохоронної діяльності розпочався з прийняттям у 1961 р. КПК УРСР, чинного (зі змінами та доповненнями) і після проголошення державної незалежності України 1991 р. Предмет та система навчальної дисципліни «Оперативно–розшукової діяльності». Сьогодні оперативно–розшукова діяльність розглядається вченими та практиками як навчальна дисципліна, галузь законодавства та галузь права. При визначенні предмету теорії курсу ОРД необхідно виходити із загальнонаукових положень про те, що предмет будь–якої теорії визначається характером тих закономірностей (соціальних, економічних, природніх тощо) і закономірних зв’язків, які розглядаються цією галуззю науки. У теорії ОРД особливості змісту цієї правової категорії одні із перших дослідили відомі науковці: А. І. Алєксєєв і Г. К. Синілов. На їх думку, предметом теорії ОРД є: практика боротьби зі злочинністю із використанням оперативно–розшукових сил, засобів і методів; правові основи оперативно–розшукової діяльності; система правових та інших відносин, що виникають у процесі застосування цих сил, засобів і методів. Пізніше В. М. Атмажитов запропонував дещо іншу класифікацію елементів предмету теорії ОРД, поділивши їх на такі: формування оперативно–розшукової інформації, її виявлення, отримання і фіксація; діяльність оперативно–розшукових органів по використанню оперативно–розшукової інформації; організація ОРД; правове регулювання ОРД. Климов І. А. вніс ряд логіко–гносеологічних зауважень в ці ознаки та розробив свою конструкцію предмету теорії ОРД як похідного від об’єкту пізнання. А об’єктом пізнання в ОРД на думку автора є: – злочинність як певне соціальне явище; – ОРД як один із видів суспільної практики боротьби зі злочинністю; правове регулювання ОРД. У загальних рисах предметом курсу являється теорія и практика ОРД органів Національної поліції (ОНП). Насамперед, це об’єктивні закономірності, що обумовлюють необхідність застосування уповноваженими особами оперативних підрозділів органів Національної поліції сил, засобів, методів, заходів з метою захисту людини, суспільства і держави від злочинних посягань та особливі суспільні відносини в ОРД, які підлягають відповідному правовому регулюванню. Комплексна наука ОРД призначена для теоретичної розробки та обґрунтування законного і ефективного застосування оперативно–розшукових сил, засобів і методів щодо протидії злочинності. Оперативно–розшукова наука – комплекс наукових знань (переважно юридичних) щодо закономірностей та різноманітних аспектів ОРД у їх єдності та взаємозв’язку, її виникнення, розвиток, сучасний стан, сутність і зміст, співвідношення із суміжними об’єктами наукового вивчення. Виходячи із цього, предметом теорії курсу ОРД являється вивчення об’єктивно існуючих закономірностей діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції по боротьбі зі злочинністю. До їх числа можна віднести: зв’язок між таємною підготовкою, вчиненням злочину та необхідністю застосування наявних оперативних сил, засобів і методів; зв’язок між способами дій зловмисників і тактичними прийомами застосування відповідних оперативно–розшукових заходів; залежність результатів оперативно–розшукових заходів від об’єму і змісту зібраної інформації. В предметі теорії ОРД можна виділити чотири основні групи закономірностей: пізнавальні (отримання оперативно–розшукової інформації); діяльні (практичне здійснення заходів боротьби зі злочинністю); забезпечувальні (організація ОРД); правові і морально–етичні основи. У сукупності знання про ці закономірності складають теорію ОРД. Процес пізнання в теорії ОРД одні автори називають «оперативно–розшуковим доказуванням», інші – «оперативно–розшуковим документуванням». Доказування в ОРД, як і у кримінальному процесі, слід розглядати в двох аспектах: як нерозривну єдність пізнавально–практичної і логічної діяльності і як суто логічну діяльність. Доказування в ОРД як нерозривна єдність практичної й розумової діяльності – це діяльність уповноважених осіб, що полягає в отриманні та використанні оперативних доказів для обґрунтування рішень в оперативно–розшуковій справі відповідно до встановлених законом та відомчими нормативними актами порядку й форми. Отримання доказів в ОРД полягає у виявленні фактичних даних та їх джерел, що мають відношення до злочину, їх перевірці, оцінці, закріпленні їх у відповідних матеріалах оперативно–розшукової справи та визнанні їх спроможними доказувати певні обставини в ОРД. Докази в ОРД за своїм змістом, формою, порядком отримання та спроможністю перевірки їх формування суттєво відрізняються від доказів у кримінальному процесі. Оперативно–розшукове документування – це здійснюваний уповноваженими посадовими особами встановлений відомчими нормативно–правовими актами комплекс взаємозалежних дій і рішень, спрямованих на достовірне відбиття (закріплення, фіксацію) у матеріалах ОРД порядку й результатів як окремих ОРЗ і рішень, так і всього ходу й результатів ОРД з метою вирішення завдань ОРД та сприяння вирішенню завдань кримінального процесу. Специфіка засобів пізнання в ОРД полягає в тому, що їм у переважній більшості притаманна конспіративність, конфіденційність і відсутність жорстких форм регламентування, на що зверталася увага ще дореволюційними вченими. Так, відомий правознавець того часу П. І. Попов слушно зазначав, що «чим менше обрядності, чим більше простоти, тим скоріше ці дії досягають своєї мети». Отже, теорія ОРД – це наука, що досліджує закономірності механізму вчинення злочинів та протистояння кримінального середовища, виникнення інформації про злочини, його учасників, збір, оцінку та використання фактичних даних про них, розроблює правові, організаційні, методичні і тактичні основи ефективного застосування оперативно–розшукових сил, засобів і методів у боротьбі зі злочинністю . Як навчальна дисципліна – ОРД вивчає закономірності, принципи, актуальні проблеми організації і тактики протидії злочинності зі застосуванням оперативно–розшукових сил, засобів, методів, оперативно-розшукових та оперативно-технічних заходів – негласних слідчих (розшукових) дій при суворому дотриманні законності та дотриманні режиму таємності. Отже загальна частина «Оперативно–розшукової діяльності» розглядає питання щодо сутності ОРД, правового регулювання суспільних відносин, що виникають при здійсненні такого роду діяльності, підстав, суб’єктивного складу і їх юридичного статус, умов та правил здійснення оперативно–розшукових заходів реалізації результатів ОРД. Предметом навчальної дисципліни (навчального курсу) «Оперативно–розшукова діяльність» є об’єктивні закономірності, що обумовлюють необхідність застосування оперативними підрозділами спеціальних сил, засобів, методів, оперативно-розшукових та оперативно-технічних заходів – негласних слідчих (розшукових) дій для захисту людини, суспільства і держави від злочинних посягань. Об’єктивні закономірності класифікуються на дві підгрупи: 1) закономірності, що характеризують суспільні відносини в ОРД, які підлягають відповідному правовому регулюванню (перш за все ті, що виникають у зв’язку і з приводу вчинення злочину та необхідності його розкриття; 2) закономірності організації, тактики і методики ОРД правоохоронних органів. Оперативно–розшукову діяльність слід розглядати не лише як державно - правову форму боротьби зі злочинністю, а й як наукову галузь. Предметом оперативно–розшукової діяльності, як нової галузі права, що знаходиться на початковому етапі свого формування, є регулювання повноважень органів та їх посадових осіб, які здійснюють ОРД, порядку проведення оперативно–розшукових заходів, а також питань співробітництва осіб з оперативно–розшуковими підрозділами на негласний (конспіративній основі), нормативне закріплення системи гарантій законності під час проведення оперативно–розшукових заходів, прокурорського нагляду та судового контролю за оперативно–розшуковою діяльність та тощо. Підстави для здійснення оперативно–розшукової діяльності. Для виконання завдань оперативно–розшукової діяльності необхідні підстави, перелік яких передбачено законом. За змістом закону підставами до проведення оперативно–розшукової діяльності є наявність достатньої інформації про факти підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законодавством, інформація про осіб, які готують або вчинили злочини, перебувають у розшуку, а також інформації про інші обставини, що загрожують інтересам суспільства і держави. Питання про наявність достатніх підстав для проведення оперативно–розшукової діяльності в кожному конкретному випадку вирішується відповідним керівником оперативного підрозділу, який приймає рішення про наявність чи відсутність фактів або обставин, що потребують проведення оперативно–розшукових заходів. Перелік підстав для проведення оперативно–розшукової діяльності є вичерпним. Кожна з підстав має свої особливості і різну питому вагу, що обумовлюється здебільшого завданнями, цілями і способами здійснення оперативно–розшукових заходів. Різні також кола суб'єктів та їх компетенція в оперативно–розшукової діяльності. Необхідно констатувати, що законодавець хоча і дає перелік приводів для застосування підстав проведення оперативно–розшукової діяльності в частині другій статті шостій Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність», але не дає визначення самого приводу. Тому, приводи – це передбачені законодавством або нормативними актами фактичні відомості, які надійшли до оперативного працівника від джерел (гласних або негласних), оформленні документально та містять відомості про підставу для проведення оперативно–розшукової діяльності. Необхідно підкреслити, що проведення будь–якого оперативно–розшукового заходу допускається тільки при наявності одночасно і приводу і підстави. Однією з підстав для проведення оперативно–розшукової діяльності закон визначає наявність інформації про злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами. Запобігання злочинам є однією з головних функцій органів Національної поліції та інших правоохоронних органів. Приводами для проведення оперативно–розшукової діяльності щодо виявлення, припинення та запобігання злочинів можуть бути також письмові доручення і постанови слідчого, вказівки прокурора, ухвали суду, матеріали органів дізнання. Це випливає з вимог кримінального процесуального законодавства, коли при розслідуванні або судовому розгляді кримінального провадження необхідно з'ясувати безпосередні причини злочинів, та умови, які сприяли їх вчиненню чи підготовці, а також вжити необхідних заходів до усунення цих причин та умов. Відомості про підготовку злочину оперативні підрозділи отримують також із власних оперативно–розшукових джерел: інформація негласних джерел, матеріали спостереження, застосування фото -, кіно -, відеозйомки, результати огляду транспортних засобів, приміщень, інформацію яка отримана від інших оперативних підрозділів органів Національної поліції, тощо. Це також може слугувати приводом для проведення оперативно–розшукових заходів. Як підставу для проведення оперативно–розшукової діяльності закон визначає і наявність інформації про злочини, які вчинені невстановленими особами. Такі злочини на практиці найчастіше називають неочевидними злочинами. Це можуть бути вбивства, крадіжки, умисне знищення або пошкодження майна, виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів та інше. Неочевидними вважаються й такі злочини, коли потерпілий не може або відмовляється повідомити місце, спосіб та інші обставини вчинення щодо нього злочину, прикмети злочинців, їх. склад, розмір шкоди, завданої злочином, тощо. Інформація про вчинення невстановленими особами злочину може бути отримана від очевидців, результатів огляду місця події, заяв або повідомлень підприємств, установ, організацій, службових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян. Інформація про злочин також може бути отримана із негласних джерел, тобто коли оперативними підрозділами безпосередньо виявляються ознаки злочину, або вона поступає від конфідентів інших оперативних підрозділів органів Національної поліції, також і органів та організацій інших держав. В даному випадку це і є приводами для здійснення оперативно–розшукової діяльності. У кожному випадку, коли є достатньо інформації про злочин, вчинений невстановленими особами (нерозкритий злочин), оперативні підрозділи зобов'язані здійснити ряд оперативно–розшукових заходів по викриттю конкретної особи (групи) у вчиненні злочину чи завести оперативно–розшукову справу на нерозкритий злочин. Іншою з підстав для проведення оперативно–розшукової діяльності закон визначає наявність інформації про осіб, які готують або вчинили злочини. До осіб, які готують або вчинили злочини, слід віднести тих фізичних осіб, інформація про яких свідчить, що вони причетні до нерозкритих злочинів. Це можуть бути: виконавці – особи, які безпосередньо вчинили злочин; організатори – це особи, які організували чи керували його вчиненням; підбурювачі – це особи, які схиляли інших до вчинення злочину; посібники – це особи, які сприяли вчиненню злочину (порадами, вказівками, наданням засобів вчинення злочину); приховувачі – це особи, які укривають злочинця, знаряддя і засоби вчиненого злочину, сліди злочину або предмети (речі), добуті злочинним шляхом. Інформація про таких осіб надходить оперативними підрозділами як з гласних, так і негласних джерел, визначених Законом «Про оперативно–розшукову діяльність». Наступною підставою є наявність інформації про осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання. У кожному випадку, коли надходить інформація про таких осіб, оперативні підрозділи мають усі підстави для проведення оперативно–розшукових заходів з метою їх розшуку. Четвертою із підстав для проведення оперативно–розшукової діяльності із заведенням оперативно–розшукової справи є наявність достатньої інформації про осіб, які безвісно зникли. Безвісно зниклою вважається особа, яка щезла раптово, і є дані, що вона стала жертвою злочину або нещасного випадку. П’ята підстава це – розвідувально–підривна діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України. Для протидії цім проявам виникає необхідність проведення певних оперативно–розшукових заходів. Метою цієї діяльності є попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що їм сприяють, та причин їх виникнення. Підставою для проведення оперативно–розшукової діяльності є інформація про реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам, з метою створення необхідних умов для належного здійснення правосуддя. Згідно Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» до органів, які забезпечують безпеку осіб належать державні органи які приймають рішення про застосування заходів безпеки або безпосередньо здійснюють заходи безпеки. Сьомою підставою є інформація про реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу, майну співробітників розвідувальних органів України у зв’язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності. Закон України «Про розвідувальні органи України» передбачає, що для захисту життя, здоров'я, житла і майна співробітників розвідувальних органів України та їх близьких родичів (дружина, чоловік, батьки, діти, рідні брати і сестри) від протиправних посягань і загроз у зв'язку із службовою діяльністю цих співробітників розвідувальні органи України здійснюють спеціальні заходи щодо забезпечення безпеки в порядку, передбаченому Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та іншими актами законодавства України. Ще з підстав – це запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.  Правова основа оперативно–розшукової діяльності. Характеристика правових джерел регулювання суспільних відносин в ОРД. Етапи становлення і правового регулювання оперативно–розшукової діяльності як суспільно–правової форми боротьби зі злочинністю в історичному прояві пройшли непростий шлях. Після проголошення в 1991 році України незалежною демократичною державою, скасування нормативно–правових актів колишнього СРСР гострою стала проблема правового регулювання діяльності правоохоронних органів, у структурі яких функціонують оперативні підрозділи. Логікою правової політики новообраної Верховної Ради України було задекларовано створення державних законів, які б чітко визначили права й обов'язки правоохоронних органів, принципи їх діяльності, пріоритетність захисту прав, свобод та інтересів особи, гласність та розуміння громадянами чинного законодавства. Слід зазначити, що першоджерелом правових основ оперативно–розшукової діяльності є Конституція України. У Конституції закріплено основні правові норми функціонування держави та Її органів, визначено права, свободи й обов'язки людини й громадянина, створено цілісну систему прокуратури та правосуддя в Україні. Ці конституційні положення взаємопов'язані також із оперативно–розшуковою діяльністю. Конституцією визначається, що правовий порядок в Україні гарантується на засадах, згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. А правоохоронні органи держави та їх оперативні підрозділи зобов'язані захищати права і свободи громадян, життя, здоров'я, природне середовище, інтереси суспільства і держави від злочинних посягань. Саме тому відповідним правоохоронним органам в особі їх оперативних підрозділів органів Національної поліції надано право здійснювати оперативно–розшукову діяльність. У відповідних статтях Основного закону держави відтворено ряд конституційних норм, які визначають конкретні права і свободи громадян, а саме: усі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24); кожна людина має невід'ємне право на життя (ст. 27); кожен має право на повагу до його гідності (ст. 28); кожна людина має право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29); кожному гарантується недоторканність житла (ст. 30); кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); ніхто не може зазнавати втручання в особисте і сімейне життя; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про громадянина без його згоди; гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію, вимагати вилучення будь–якої інформації про себе і членів своєї сім'ї, а також відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої діями правоохоронних органів (ст. 32); кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб (ст. 34); громадяни мають право на соціальний захист (ст. 46); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55); кожному гарантується право знати свої права й обов'язки (ст. 57). Водночас ряд конституційних норм надає право (у визначених законом випадках) обмежувати окремі права і свободи людини. Ці заходи мають бути винятковими і тимчасовими. Так, гарантуючи кожному недоторканність житла, конституційна норма допускає у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна, а також у зв'язку з переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, застосовувати інший встановлений порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку (ч. 2 ст. 30); з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінального провадження, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо, з дозволу суду допускаються винятки щодо таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (ч. 2 ст. 32); в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам законом може бути обмежено право громадянина на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на вільне збирання, зберігання і розповсюдження інформації (ст. 34); право на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежено законом в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або прав і свобод інших людей (ст. 35). Таким чином. Конституція України є юридичною базою для оперативно–розшукового законодавства, визначає майже всі принципи оперативно–розшукової діяльності, гарантує верховенство права в державі та можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина. Особливо важливе значення має конституційне положення, яке визначає найвищу соціальну цінність прав і свобод людини, а закони та інші нормативно–правові акти повинні прийматися тільки на основі Конституції і відповідати їй (ст. 8). Зміст цієї норми відіграє велику роль для побудови та функціонування в державі правоохоронної системи, розробки законодавства про оперативно-розшукову діяльність як суспільно–правову форму боротьби зі злочинністю. Першим кроком розробки чинного законодавства системи правоохоронних органів став процес підготування комісією Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби зі злочинністю Закону «Про міліцію». До складу робочої групи увійшли провідні вчені Української академії внутрішніх справ, керівники галузевих служб МВС України, фахівці в галузях адміністративного права, адміністративної та оперативно–розшукової діяльності. Після детального опрацювання 20 грудня 1990 року Верховна Рада України прийняла цей закон. Його нормами було встановлено, що діяльність поліції спрямована на захист життя, здоров'я, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань. Закон набрав чинності з 1 січня 1991 року. Деякі норми Закону «Про міліцію» набули чинності після прийняття відповідних законодавчих актів, зокрема, Закону «Про оперативно–розшукову діяльність», Дисциплінарного статуту органів Національної поліції та інших. У цей же період послідовно приймалися Закони України «Про службу безпеки України», «Про прикордонні війська України», «Про державну податкову службу в Україні», «Про прокуратуру», інші нормативно–правові акти, у яких оперативно–розшукова діяльність визначена як одна з важливих функцій правоохоронних органів щодо попередження, припинення і розкриття злочинів, недопущення посягань на суспільний і державний лад, зовнішню безпеку України, права і законні інтереси громадян, державних і громадських установ, підприємств і організацій. Важливе місце в Законі України «Про міліцію» було відведено правовим підставам здійснення оперативно–розшукової діяльності. Поліція отримала право здійснювати гласні та негласні оперативно–розшукові заходи, вести профілактичний, криміналістичний та оперативний обліки правопорушників, застосовувати технічні засоби отримання інформації в боротьбі зі злочинністю. Положення цього закону, по суті, легалізувало оперативно–розшукову діяльність кримінальної поліції. У зв'язку з цим відповідним оперативним підрозділам поліції було надано право виявляти й вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу, готують або вчиняють злочини; здійснювати гласні й негласні оперативно–розшукові заходи (фото -, кіно -, відеозйомку і звукозапис, прослуховування телефонних та інших розмов) з метою розкриття тяжких злочинів; проводити огляд осіб, приміщень, транспортних засобів, багажу, поштових відправлень тощо з метою запобігання злочинам, виявлення і затримання осіб, які це вчинили, забезпечення громадської безпеки. Чинне законодавство зобов'язує відповідні підрозділи кримінальної поліції запобігати злочинам, а також з метою виявлення, припинення та розкриття тяжких злочинів вживати оперативно–розшукові й профілактичні заходи; розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання слідства і суду, ухиляються від кримінального покарання» пропали безвісти; проводити криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно–розшукової діяльності; забезпечувати охорону свідків, потерпілих та інших осіб за їх зверненням, якщо їх життя, здоров'я, майно перебувають у небезпеці через надання ними допомоги правоохоронним органам. Подальшим кроком розробки чинного законодавства системи правоохоронних органів став процес підготування комісією Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби зі злочинністю Закону «Про Національну поліцію». До складу робочої групи увійшли провідні вчені Національної академії внутрішніх справ, керівники галузевих служб МВС України, фахівці в галузях адміністративного права, адміністративної та оперативно–розшукової діяльності. Після детального опрацювання 2 липня 2015 року Верховна Рада України прийняла цей закон. Закон від 02.07.2015 № 580-VIII опубліковано 06.08.2015 в газеті Верховної Ради України «Голос України». Набрання чинності з 07 листопада 2015 року. Закон складається з одинадцяти розділів, 105 статей. Розділ I Загальні положення складається з п’яти статей (1 – 5): стаття 1. Національна поліція України. Стаття 2. Завдання поліції. Стаття 3. Правова основа діяльності поліції. Стаття 4. Міжнародне співробітництво поліції. Стаття 5. Взаємодія поліції з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Розділ II Принципи діяльності поліції складається з 7 статей (6 – 12): стаття 6. Верховенство права. Стаття 7. Дотримання прав і свобод людини. Стаття 8. Законність. Стаття 9. Відкритість та прозорість. Стаття 10. Політична нейтральність. Стаття 11. Взаємодія з населенням на засадах партнерства. Стаття 12. Безперервність. Розділ III Система поліції та статус поліцейських складається з десяти статей (13 – 22) : стаття 13. Загальна система поліції. Стаття 14. Центральний орган управління поліції. Стаття 15. Територіальні органи поліції. Стаття 16. Основні повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією. Стаття 17. Поліцейський. Стаття 18. Основні обов’язки поліцейського. Стаття 19. Види відповідальності поліцейських. Стаття 20. Однострій поліцейських. Стаття 21. Керівник та заступники керівника поліції. Стаття 22. Основні повноваження керівника поліції. Розділ IV Повноваження поліції складається з шести статей (23 – 28): стаття 23. Основні повноваження поліції. Пункт 26) здійснює оперативно-розшукову діяльність відповідно до закону Стаття 24. Додаткові повноваження поліції. Стаття 25. Повноваження поліції у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення. Стаття 26. Формування інформаційних ресурсів поліцією. Стаття 27. Використання поліцією інформаційних ресурсів. Стаття 28. Відповідальність за протиправне використання інформаційних ресурсів. Розділ V Поліцейські заходи складається з 18 статей (29 – 46): стаття 29 Вимоги до поліцейського заходу. Стаття 30. Види поліцейських заходів. Стаття 31. Превентивні поліцейські заходи. Стаття 32. Перевірка документів особи. Стаття 33. Опитування особи. Стаття 34. Поверхнева перевірка. Стаття 35. Зупинення транспортного засобу. Стаття 36. Вимога залишити місце і обмеження доступу на визначену територію. Стаття 37. Обмеження пересування особи чи транспортного засобу або фактичного володіння річчю. Стаття 38. Проникнення до житла чи іншого володіння особи. Стаття 39. Перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів Національної поліції. Стаття 40. Застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Стаття 41. Поліцейське піклування. Стаття 42. Поліцейські заходи примусу. Стаття 43. Порядок застосування поліцейських заходів примусу. Стаття 44. Застосування фізичної сили. Стаття 45. Застосування спеціальних засобів. Стаття 46. Застосування вогнепальної зброї Розділ VI Добір на посаду поліцейського складається з 12статей (47 – 58): Стаття 47. Призначення на посади поліцейських. Стаття 48. Порядок призначення на посади поліцейських. Стаття 49. Вимоги до кандидатів на службу в поліції. Стаття 50. Перевірка кандидата на службу в поліції. Стаття 51. Поліцейські комісії. Стаття 52. Конкурс на посаду поліцейського. Стаття 53. Оприлюднення інформації про проведення конкурсу. Стаття 54. Документи, які подають для участі в конкурсі. Стаття 55. Порядок проведення конкурсної процедури. Стаття 56. Призначення на посаду поліцейського. Стаття 57. Атестування поліцейських. Стаття 58. Безстроковість призначення на посаду поліцейського Розділ VII Загальні засади проходження служби в поліції складається з 27статей (59 – 85):стаття 59. Служба в поліції. Стаття 60. Правове регулювання служби в поліції. Стаття 61. Обмеження, пов’язані зі службою в поліції. Стаття 62. Гарантії професійної діяльності поліцейського. Стаття 63. Контракт про проходження служби в поліції. Стаття 64. Присяга працівника поліції. Стаття 65. Переміщення поліцейських в органах, закладах та установах поліції. Стаття 66. Службове сумісництво поліцейських. Стаття 67. Перебування поліцейських у розпорядженні. Стаття 68. Порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації. Стаття 69. Порядок тимчасового виконання обов’язків поліцейським. Стаття 70. Відсторонення поліцейського від виконання службових обов’язків (посади).Стаття 71. Відрядження поліцейських до державних (міждержавних) органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції. Стаття 72. Професійне навчання поліцейських. Стаття 73. Первинна професійна підготовка. Стаття 74. Підготовка поліцейських у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання. Стаття 75. Післядипломна освіта поліцейських. Стаття 76. Граничний вік перебування на службі в поліції. Стаття 77. Звільнення зі служби в поліції. Стаття 78. Стаж служби в поліції. Стаття 79. Особові справи поліцейських. Стаття 80. Види спеціальних звань поліцейських. Стаття 81. Присвоєння первинних спеціальних звань. Стаття 82. Присвоєння чергових спеціальних звань поліції. Стаття 83. Строки вислуги в спеціальних званнях поліції. Стаття 84. Присвоєння спеціальних звань достроково та присвоєння спеціального звання на один ступінь вище від звання, передбаченого займаною штатною посадою. Стаття 85. Пониження та позбавлення спеціальних звань поліції. Розділ VIII Громадський контроль поліції складається з 5 статей (86 – 90):стаття86. Звіт про поліцейську діяльність. Стаття 87. Прийняття резолюції недовіри керівникам органів поліції. Стаття 88. Взаємодія між керівниками територіальних органів поліції та представниками органів місцевого самоврядування. Стаття 89. Спільні проекти з громадськістю. Стаття 90. Залучення громадськості до розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських. Розділ IX Соціальний захист поліцейських складається з 5 статей (91–104):стаття 91. Службовий час і час відпочинку поліцейських. Стаття 92. Відпустки поліцейських. Стаття 93. Обчислення тривалості відпусток поліцейських. Стаття 94. Грошове забезпечення поліцейських. Стаття 95. Медичне забезпечення поліцейських. Стаття 96. Житлове забезпечення поліцейських. Стаття 97. Одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського. Стаття 98. Особи, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Стаття 99. Розміри одноразової грошової допомоги. Стаття 100. Призначення одноразової грошової допомоги. Стаття 101. Підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються. Стаття 102. Пенсійне забезпечення поліцейських. Стаття 104. Захист прав та законних інтересів працівників поліції. Розділ X Фінансове та матеріально-технічне забезпечення поліції. Стаття 105. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення поліції Розділ XI Прикінцеві та перехідні положення. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з метою захисту особи, її прав і свобод, власності, прав установ, організацій та інших об'єднань Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори вживають заходи для того, щоб оперативні підрозділи, які здійснюють оперативно–розшукову діяльність, дотримувалися передбаченого законом порядку проведення гласних і негласних дій, застосування оперативно–технічних засобів. Закон України «Про оперативно–розшукову. Діяльність» посідає особливе місце в інформаційно–правовому просторі роботи правоохоронних органів держави, у структурі яких функціонують оперативні підрозділи. Ініціювали розробку цього закону Голова комісії Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби зі злочинністю Я. Ю. Кондратьєв, професор НАВСУ І. П. Козаченко, вчені Академії СБУ К. Г. Фетисенко, В. С. Сідак, В. С. Картавцев, керівники МВС та СБ України. Постановою Верховної Ради України від 18 лютого 1992 року Закон України «Про оперативно–розшукову діяльність» було введено в дію. У законі вперше визначено легітимність оперативно–розшукової діяльності як системи гласних і негласних, пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, що здійснюються відповідними оперативними підрозділами з застосуванням оперативних та оперативно–технічних засобів на основі визнаних чинним законодавством підстав. У ньому закріплено панівні в державі політичні й правові ідеї законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодія з органами управління і населенням. Закон «Про оперативно–розшукову діяльність» підкреслює, що вона здійснюється виключно стосовно до конкретних осіб. Підставою для її проведення має бути наявність інформації про осіб, які готують або вчинили злочини, про осіб, які переховуються від органу розслідування або ухиляються від відбування кримінального покарання, про осіб, які зникли безвісти, невстановлених осіб, які вчинили злочини. Тільки на цих підставах можна приймати рішення про проведення оперативно–розшукових заходів щодо зазначених осіб в інтересах кримінального судочинства. Матеріали оперативно–розшукової діяльності можуть виступати і приводом для початку кримінального провадження. Конкретність правових норм оперативно–розшукової діяльності полягає в тому, що вони чітко визначили підрозділи, які здійснюють ОРД (ст. 5), підстави для її проведення (ст. 6), гарантії законності та умови, за яких можуть застосовуватися виняткові та тимчасові заходи щодо окремих обмежень прав і свобод людини (ст. 9), та ін. Адресність норм оперативно–розшукової діяльності визначається прямою вказівкою закону на відповідний порядок та умови її здійснення. Наприклад, не допускається проведення оперативно–розшукової діяльності іншими підрозділами правоохоронних органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами (ст. 5). Підкреслюється обов'язок державних органів сприяти оперативно–розшуковим підрозділам у вирішенні завдань оперативно–розшукової діяльності (ст. 11) тощо. Правові норми в рамках системності (пошукові, розвідувальні й контррозвідувальні) регулюють правові відносини, що виникають між оперативними підрозділами відповідних правоохоронних органів, між оперативними підрозділами й громадянами, посадовими особами, організаціями, установами, підприємствами, які перебувають у сфері оперативно–розшукової діяльності або залучаються до виконання її завдань. Правові відносини в оперативно–розшуковій діяльності за своєю гносеологічною суттю покликані захищати правопорядок, права і свободи особи в інтересах кримінального судочинства, безпеки суспільства й держави від злочинних посягань. Головним, що ставив перед собою законодавець, стало правове регулювання оперативно–розшукової діяльності як державно–правової форми боротьби зі злочинністю, забезпечення гарантії законності, дотримання прав і свобод людини, легалізації засобів і методів оперативно–розшукової діяльності, визначення прав і обов'язків суб'єктів цієї діяльності, соціального й правового захисту працівників оперативних підрозділів органів Національної поліції та осіб, які залучаються до оперативно–розшукової діяльності. Джерелом правового регулювання оперативно–розшукової діяльності стали Закони України «Про організаційно–правові основи боротьби з організованою злочинністю», Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» визначив органи, які ведуть боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, а також їх права: здійснювати оперативно–розшукову діяльність з метою виявлення джерел і каналів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; здійснювати такий оперативно–розшуковий захід, як контрольована поставка, за домовленістю відповідних органів іноземних держав або на підставі міжнародних договорів; проводити оперативну закупку при оперативному документуванні та одержанні доказів злочинної діяльності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Правовою основою оперативно–розшукової діяльності є норми чинного законодавства щодо соціального й правового захисту працівників оперативних підрозділів органів Національної поліції та осіб, які залучаються до виконання завдань ОРД. Практика довела також, що такого захисту потребують і працівники суду, правоохоронних органів та особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Відповідно до цих умов прийнято Закони України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» і «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Згідно з цими законодавчими актами відповідні правоохоронні органи мають право створювати спеціальні підрозділи, які б вживали заходи щодо забезпечення захисту осіб; проводити при цьому оперативно–розшукову діяльність; використовувати технічні засоби контролю і прослуховування телефонних розмов та інших переговорів; вести візуальне спостереження, а також застосовувати спеціальні заходи особистої охорони взятих під захист осіб, їх життя та майна. Аналогічно вживаються і заходи стосовно особи, яка заявила до правоохоронних органів про злочин або в іншій формі брала участь (чи сприяла) у виявленні, попередженні, розкритті або припиненні злочинів. Згідно з чинним законодавством такому захисту підлягають потерпілий та його представник у кримінальному провадженні; підозрюваний, обвинувачуваний, захисник та законні представники; цивільний позивач, спеціаліст, перекладач та понятий. Крім зазначених осіб, захисту підлягають члени їх сімей та близькі родичі, якщо погрозами або іншими протиправними діями щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Оперативно–розшукова діяльність базується на нормах Кримінального кодексу України, які визначають поняття злочину та підстави кримінальної відповідальності за готування злочину, співучасть у вчиненні злочину, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність та інші. Такі норми кримінального права, як необхідна оборона (ст. 15 КК), крайня необхідність (ст. 16 КК) застосовуються в оперативно–розшуковій діяльності як норми соціального і правового захисту працівника оперативного підрозділу, котрий заподіяв шкоду правам, свободам людини, інтересам держави під час здійснення оперативно–розшукової діяльності, перебуваючи в стані необхідної оборони або через крайню необхідність. Крім того, працівники оперативних підрозділів органів Національної поліції при здійсненні оперативно–розшукових заходів можуть також перебувати в таких екстремальних ситуаціях, коли їхні дії не підпадають під обставини необхідної оборони чи крайньої необхідності. Тому чинним оперативно–розшуковим законодавством визначено відповідний інститут звільнення працівника оперативного підрозділу від юридичної відповідальності, якщо він перебував у стані професійного ризику (ст. 12 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність»). Згідно з цією правовою нормою працівники не несуть відповідальності за заподіяну шкоду правам, свободам людини, інтересам держави, якщо вони в результаті здійснення оперативно–розшукової діяльності перебували в стані професійного ризику. Важливими правовими джерелами оперативно–розшукової діяльності є норми кримінального процесуального законодавства. Це випливає із загальних завдань кримінального провадження: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Зокрема, норми КПК України містять главу 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії», де значна частина колишніх ОРЗ трансформувалась у негласні слідчі (розшукові) дії: (Ст. 260) – Аудіо–, відеоконтроль особи, (ст. 263) – Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, (Ст. 264) – Зняття інформації з електронних інформаційних систем, (Ст. 267) – Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, (Ст. 268) - установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, (Ст. 269) – Спостереження за особою, річчю або місцем, (Ст. 270) – Аудіо–, відеоконтроль місця, (Ст. 271) – Контроль за вчиненням злочину, (Ст. 272) – Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, (Ст. 274) – Негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, (Ст. 275) – Використання конфіденційного співробітництва. У ст. 246 – «Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій» визначено, що негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених Кодексом. Законодавець встановлює, що негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 269, 270, 271, 272 цього Кодексу, а також ті, рішення про проведення яких приймає слідчий суддя, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених Кодексом, – слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов'язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину. У (Ст. 41) «Оперативні підрозділи» встановлено, що оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора. Та ч. 2 зазначеної статті, що під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу набуває повноважень слідчого. Співробітники оперативних підрозділів органів Національної поліції не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативним підрозділом (ч. 3 ст. 41). Слідчий органу досудового розслідування (Ст. 40) уповноважений проводити як слідчі (розшукові) дії так і негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених Кодексом, доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам. (Ст. 281) «Розшук підозрюваного» встановлено, що якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме, то слідчий, прокурор оголошує його розшук. Цією статтею встановлено, що про оголошення розшуку виноситься або окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. А здійснення розшуку підозрюваного може бути доручено оперативним підрозділам. Отже, усі ці та інші норми кримінального процесуального законодавства становлять правову основу оперативно–розшукової діяльності при виявленні та фіксації фактичних даних, які після їх перевірки, відповідно до чинного законодавства, можуть бути використані як приводи до початку кримінального провадження або як докази злочинної діяльності особи чи групи осіб. Джерелами правових основ оперативно–розшукової діяльності також виступають постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України з окремих проблем боротьби зі злочинністю. Правові джерела оперативно–розшуковоЇ діяльності знаходять свій прояв у відповідних міжнародно–правових угодах і договорах, учасником яких є Україна, або в угодах про співробітництво між МВС України та МВС інших держав. У юридичній та спеціальній літературі немає єдиної думки щодо віднесення до правових основ оперативно–розшуковоЇ діяльності відомчих наказів, інструкцій, положень та інших службово–нормативних приписів. Та все ж всі відомчі нормативні акти не створюють правових норм оперативно–розшуковоЇ діяльності, а визначають методику й тактику проведення оперативно–розшукових заходів.  Система принципів ОРД та їх методологічна основа. Конституційні, загальні та галузеві принципи в ОРД. Принципи оперативно–розшукової діяльності це керівні ідеї, які вироблені оперативно–розшуковою практикою і закріплені в нормах законодавства про оперативно–розшукову діяльність, котрі виражають політичні й соціальні закономірності розвитку суспільства, а також моральні і правові уявлення населення відносно сутності, мети, завдань та процедури її здійснення (принцип (від лат. principium) у філософському розумінні це основа, початок, керівна ідея, основне правило поведінки). Принципи оперативно–розшукової діяльності мають визначальне значення для регулювання правових відносин, які складаються в цій правовій сфері, а також для оперативно–розшукової практики, забезпечуючи правильне застосування правових норм, прийняття законних та обґрунтованих рішень. Принципи ОРД визначають її державно–правовий характер, юридичну природу та легітимність, як самостійного виду правоохоронної діяльності. Вони гарантують дотримання прав і свобод особистості в оперативно–розшуковій діяльності, створюють передумови для формування концепції, як кожного її положення, так і всієї її системи в цілому, забезпечуючи тим самим удосконалення різних аспектів оперативно–розшукової роботи. Основним адресатом принципів оперативно–розшукової діяльності є відповідні оперативно–розшукові підрозділи та їх посадові особи (ст. 5 Закону України «Про ОРД»). Вони зобов'язані у своїй роботі дотримуватися принципів оперативно–розшукової діяльності та за їх порушення несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Принципами оперативно–розшукової діяльності зобов’язані керуватися й інші державні органи, посадові особи та громадяни, якщо вони стають суб'єктами оперативно–розшукових правовідносин. Наприклад: прокурор при здійсненні нагляду за оперативно–розшуковою діяльністю (ст. 14 Закону України «Про ОРД»); суд при дачі дозволу оперативному підрозділу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (глава 21 КПК та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про ОРД»); громадянин, який дав згоду на конфіденційне співробітництво з підрозділом, котрий здійснює оперативно–розшукову діяльність (п. 13 ст. 8 Закону України «Про ОРД»). Система принципів ОРД, відповідає певним вимогам і класифікується на основні групи: 1) конституційні: принципи дотримання прав громадян (які можуть бути обмежені з санкції суду): недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; невтручання в особисте життя; принципи дотримання прав громадян, які можуть бути обмежені в умовах воєнного часу: особисте життя; свобода думки та слова; світогляд і віросповідання; принципи дотримання прав громадян, які не можуть бути обмежені: право на життя; право на здоров'я; 2) загальні (загально правові), що мають значення для всіх галузей права: принцип законності, взаємодії з органами управління і населенням, науковості, прогнозування, планування, професійної етики; 3) спеціальні (галузеві), що характерні тільки для ОРД, тобто такі, що відображають її специфіку: принцип конспірації, поєднання гласних і негласних методів та засобів ОРД, наступальності. Конституційний принцип дотримання прав і свобод людини (ст. 4 Закону України «Про ОРД») означає, що органи, які реалізують оперативно–розшукову функцію, повинні суворо дотримуватися конституційних положень, які гарантують громадянам права, свободи, захищають їх законні інтереси. Окремі обмеження прав і свобод людини і громадянина при здійсненні оперативно–розшукової діяльності носять виключний та тимчасовий характер. Вони можуть застосовуватися лише з санкції прокурора та за рішенням суду відносно особи в діях якої є ознаки тяжкого та особливо тяжкого злочину, та в інших випадках, які передбачені КПК та законодавством про оперативно–розшукову діяльність, з метою отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства та держави (ст. ст. 1, 6 Закону України «Про ОРД»). У випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались негласні слідчі(розшукові) дії, не підтвердилась Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна прикордонна служба України, Управління охорони вищих посадових осіб України, Державна податкова адміністрація України зобов'язані поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки (ч. 8 ст. 9 Закону «Про ОРД»). Громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення оперативно–розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити ці дії. Більше того (Ст. 253 КПК) зобов’язує слідчого, прокурора повідомляти осіб конституційні права яких були тимчасово обмежені в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник. Конкретний час повідомлення визначається із врахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров'я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинні бути здійснені протягом дванадцяти місяців після її припинення, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом. Забороняється передавати і розголошувати відомості про нерозкриті злочини або такі, що можуть зашкодити слідству чи інтересам людини, безпеці України (ч.ч.9 – 10 ст. 9 Закону «Про ОРД»). Підрозділи, що використовують автоматизовані інформаційні системи в оперативно–розшуковій діяльності, повинні забезпечити можливість видавати дані про особу на запит органів розслідування, прокуратури, суду. В місцях зберігання інформації повинна бути гарантована її достовірність та надійність охорони (ч. 11 ст. 9 Закону «Про ОРД»). Одержані внаслідок оперативно–розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені (ст. 255 КПК та ч. 12 ст. 9 Закону «Про ОРД»). Не підлягають передачі і розголошенню результати оперативно–розшукової діяльності, які відповідно до законодавства України становлять державну, військову і службову таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів органів Національної поліції, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійсненні оперативно–розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини (ч. 13 ст. 9 Закону «Про ОРД»). Оперативно–розшукові заходи, пов'язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться з метою запобігання тяжким злочинам, їх припинення і розкриття, розшуку осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання або безвісти зникли, припинення розвідувально–підривної діяльності проти України. У разі оперативної необхідності невідкладного здійснення цих заходів оперативно–розшукові підрозділи зобов'язані протягом 24 годин повідомити суд або прокурора про застосування та підстави для їх проведення (ч. 14 ст. 9 Закону «Про ОРД»). Для одержання інформації забороняється застосовувати технічні засоби, психотропні, хімічні та інші речовини, які пригнічують волю або завдають шкоди здоров'ю людей та навколишньому середовищу (ч. 16 ст. 9 Закону «Про ОРД»). Законність, як загально–правовий принцип, проявляється на конкретно–галузевому рівні, тобто поняття законності виступає як ідея, система поглядів, висловлених у праві, і як принцип права, що реалізується в конкретних умовах, а саме в оперативно–розшуковій діяльності. Принцип законності передбачає наявність необхідної правової основи оперативно–розшукової діяльності, заборону здійснення її для досягнення цілей і вирішення завдань, які не передбачені законами, обов’язковість дотримання всіх вимог, які стосуються підстав та порядку заведення оперативно–розшукових справ, виконання оперативно–розшукових заходів. Законність в оперативно–розшуковій діяльності находить своє відображення в урегульованості її в правових актах з акцентом на верховенство закону. Тому законність, як принцип оперативно–розшукової діяльності вказує на необхідність дотримання правового режиму добування, перевірки та використання оперативно–розшукової інформації. Принцип законності в оперативно–розшуковому процесі є основоположним. Всі інші принципи в тій чи іншій мірі слугують проявом принципу законності. Порушення будь–якого із них означає й порушення принципу законності. Принцип законності нормативно виражений у Законі України «Про ОРД», а саме: ст. 3 закріплює правову основу ОРД; ст. 4 зазначає, що ОРД ґрунтується на принципі законності; у ст. 6 ч. 3 забороняється приймати рішення про проведення ОРЗ при відсутності підстав, передбачених у цій статті; ст. 9 закріплює гарантії законності під час здійснення ОРД; ст. 9 ч. 3 строки зберігання закритих ОРС встановлюються відповідно до законодавства України; ст. 11 ч. 3 розголошення таємниці, що стала відома в ході ОРД, тягне відповідальність за чинним законодавством. Здійснюючи ОРД, оперативні підрозділи органів Національної поліції ведуть пошук та фіксацію фактичних даних про предмети, події, протиправні явища і процеси, а також про осіб, які мають відношення до злочину. З точки зору забезпечення законності, загальним тут є те, що сфера виявлення осіб і фактів, особливо на першочерговому етапі, є значно ширшою. Оперативні працівники спочатку мають, як правило, тільки загальні орієнтири для виявлення меж пошуку, внаслідок чого до сфери пошуку залучається значна кількість об’єктів, більшість із яких можуть не мати ніякого відношення до злочину. Окрім цього, процес виявлення осіб і фактів не зводиться лише до отримання первинних даних (сигналів) криміногенного характеру, а включає їх перевірку. Через це з позиції законності повинні бути вирішеними такі проблеми: визначення конкретних об’єктів, що становлять оперативний інтерес; аналіз конкретних ознак кримінального зв’язку осіб, предметів чи фактів до злочину; визначення підстав правомірності ОРЗ; визначення допустимих меж втручання до правосуб’єктності громадянина, навіть якщо його причетність до правопорушення достовірно обґрунтована; правомірність застосування оперативно–технічних засобів, хімічних та інших речовин у документуванні причетності осіб до нерозкритого злочину; забезпечення таємниці відомостей, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій. Таким чином, законність виступає в ОРД нормативно–правовими вимогами (положеннями), що виконують конкретні регулятивні функції і зобов’язують усіх посадових осіб, які ведуть ОРД, неухильно виконувати всі норми Конституції, чинного кримінального, кримінально-процесуального та оперативно–розшукового законодавства. Другою, важливою властивістю законності виступає відображення її у правозастосовчий діяльності. У рамках цих форм, вимоги й приписи норм чинного законодавства отримують матеріальне вираження у вигляді відповідних соціальних результатів ОРД. Вони характеризують стан, рівень, динаміку і структуру злочинності, дієвість попереджувальної та агентурно–оперативної роботи в боротьбі зі злочинністю, стабільність правових гарантій, забезпеченість охорони конституційних прав і свобод громадян та інших найбільш важливих соціальних цінностей суспільства. Це можна визначити як відповідність правової діяльності чинному законодавству. Принцип прогнозування в ОРД полягає в безперервному отриманні і обробці інформації про майбутній стан злочинності, змін, тенденцій і закономірностей розвитку злочинності та впровадження попереджувальних оперативно–розшукових заходів. Для ефективного вирішення завдань щодо боротьби зі злочинністю в сучасних умовах, що стоять перед працівниками оперативних підрозділів органів Національної поліції, для визначення стратегії і тактики їх боротьби широко застосовується оперативно–розшукове прогнозування. Важливість розробки питання принципу прогнозування як одного з початкових положень ОРД, полягає в готовності працівників оперативних підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліції до ефективного реагування на передбачувані зміни. На базі прогнозів виробляються основні напрями боротьби зі злочинністю та здійснюється організація повсякденної ОРД. Прогнозування можна розділити на два етапи: перший етап починається від емпіричного вивчення людей, подій, правопорушень і їх причин до загальних понять про них (за допомогою статистичних даних), тут пізнанням виступає – аналітичний процес (від сприйняття предмету дослідження до абстрагування і узагальнення, і через них досягнення знання, його окремих сторін, властивостей і зв’язків); другий етап – від абстрактних знань явища, що вивчається, до конкретного знання його сторін. Юридичною основою прогнозу в ОРД є фактичні дані, що свідчать про наявність підстав для застосування ОРД, визначених статтею 6 Закону України «Про ОРД». Принцип планування в ОРД – це організація роботи оперативних підрозділів органів Національної поліції, доведення до кожного оперативного працівника основних положень щодо планування комплексу заходів індивідуальної діяльності в процесі щоденної їх діяльності при виконанні поставлених їм завдань у короткі терміни та при виборі оптимальних напрямів в організації і послідовності оперативно–розшукової діяльності на вдосконалення її перспективи. Під плануванням розуміють методику збирання і вивчення необхідної інформації, підготування і прийняття на її основі плану роботи органів Національної поліції (оперативно–розшукового підрозділу) як різновиду управлінського рішення. При цьому вони розділили планування на: планування ОРД, ОРЗ, оперативно–розшукове планування і оперативно–тактичне планування. Цінність складання плану як управлінського рішення полягає в тому, що він охоплює своїм змістом весь комплекс основних організаційних заходів – від аналітичної роботи до контролю; оперативно–розшукове планування – це діяльність керівника органу, оперативного підрозділу, окремого працівника, яка полягає у визначенні конкретних завдань, що випливають із аналізу оперативної обстановки, у висуненні обґрунтованих передбачень (версій) щодо обставин, пов’язаних з кримінальними подіями, можливих варіантів їх розвитку та у виборі на цій основі найбільш ефективних засобів і прийомів оперативно–розшукових дій; оперативно–тактичне планування покликане сприяти укріпленню правопорядку на обслуговуваній території, а також спрямоване на боротьбу з рецидивною злочинністю, правопорушеннями неповнолітніх, вбивствами, розбоями та грабежами, крадіжками державного та колективного майна, рекетом, викраденнями автотранспорту, наркоманією та іншими небезпечними злочинами. Залежно від об’єкта можна, у свою чергу, виділити такі різновиди зазначеної діяльності: загальне (організаційне), спеціальне (базове) і особисте (індивідуальне) планування. Об’єкт загального планування – процеси практичного виконання різними виконавцями перш за все організаційних заходів протягом певного календарного періоду. Залежно від тривалості цього періоду розробляються такі різновиди планів: короткострокові плани (наприклад, піврічні); середньострокові плани (наприклад, річні); довгострокові плани (наприклад, п’ятирічні). Об’єкт спеціального планування – процеси практичного виконання різними виконавцями перш за все базових професійних заходів на користь виниклих конкретних проблем. Ці процеси заздалегідь не обмежуються яким–небудь календарним періодом. Залежно від повторюваності (неповторюваності) цих проблем розробляються наступні різновиди планів: плани багатократного використання (ситуаційні); плани одноразового (разового) використання. Об’єкт індивідуального планування (особисте планування) – процеси практичного виконання власних різноманітних заходів протягом певного періоду. Особисте планування, як правило, ведеться з метою раціоналізації праці працівників, ефективності їх діяльності, розглядається як елемент наукової організації індивідуальної праці. Результатами планування є організаційно–нормативні моделі – плани процесів майбутньої діяльності виконавців. Принцип професійної етики – це вихідні положення, керівні ідеї, правила поведінки оперативних працівників, які визначають та забезпечують морально–етичний характер і порядок взаємовідносин між особами, пов’язаними професійною діяльністю, відображають переконання і погляди суспільства в особі його законодавчих та правоохоронних органів. Принцип конспірації визначає необхідність дотримання в роботі оперативних підрозділів органів Національної поліції нормативних актів, які визначають певні обмеження щодо розповсюдження оперативно–розшукової інформації, зміст якого в значній мірі потребує збереження таємниці її окремих структур (спеціальних підрозділів органів Національної поліції, їх негласних співробітників, осіб, які залучаються до проведення оперативно–розшукових заходів на негласні основі) та здійснення ряду процедур. Відповідно до пункту 4 ст. 8 Закону України «Про державну таємницю» до державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом у сфері державної безпеки та охорони правопорядку може бути віднесена інформація про особовий склад органів, що здійснюють оперативно–розшукову діяльність; про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально–технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно–розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно–розшукову діяльність; про організацію та порядок здійснення охорони адміністративних будинків та інших державних об'єктів, посадових та інших осіб, охорона яких здійснюється відповідно до Закону «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» . У разі необхідності ці відомості можуть бути розсекреченими тільки на підставі постанови керівника оперативно–розшукового органу. Причому розголошенню відомостей про осіб, які упроваджені в організовані злочинні групи, про позаштатних негласних співробітників оперативно–розшукових підрозділів органів Національної поліції та осіб, які з ними співробітничають на негласній основі, допускається тільки за їх згодою, якщо необхідно допитати їх в якості свідків. Принцип конспірації розповсюджується і на випадки отримання судових рішень на право проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оперативно–розшукових заходів, які обмежують конституційні права особистості. Відповідно до принципу конспірації оперативно–розшукові матеріали, які відображають ОРД, повинні передаватися слідчому, прокурору, судді в порядку, який забезпечує їх нерозголошення. Відповідно до ст. 254 (Заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій) відомості про факт та методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, осіб, які їх проводять, а так само інформація, отримана в результаті їх проведення, не підлягають розголошенню особами, яким це стало відомо в результаті ознайомлення з матеріалами в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу. Якщо протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій містять інформацію щодо приватного (особистого чи сімейного) життя інших осіб, захисник, а також інші особи, які мають право на ознайомлення з протоколами, попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб. Виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них не допускається, крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 290 Кодексу. Принцип наступальності. Принцип наступальності випливає із змісту ст. 6 Закону України «Про ОРД», яка передбачає необхідність одержання розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства та держави. Принцип наступальності обумовлений організацією діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліції і передбачає здійснення ОРЗ у наступних напрямах, а саме: при запобіганні злочинам, що задумуються і готуються шляхом виявлення винних осіб і застосування до них заходів, результатом яких буде відмова від злочинних задумів і дій, а за наявності законних підстав, передбачених ККУ – притягнення винних до кримінальної відповідальності за готування до злочину; припиненні замаху на злочин (в даному випадку ОРЗ направлені на виявлення осіб, що здійснюють замах на злочин, їх затримання, недопущення настання злочинних наслідків); при організації роботи із злочинцями, які вже реалізували свої злочинні наміри, і випередження полягає в тому, що з часом втрачаються сліди злочинів, злочинці отримують можливість реалізувати викрадене, очевидці забувають подробиці того, що відбулося. Чинник часу грає на руку злочинному елементу, зменшуються шанси виявлення ознак злочину, встановлення і затримання підозрюваних осіб. Наступальність як спеціальний принцип в ОРД реалізується систематичним здійснення працівниками оперативних підрозділів органів Національної поліції ОРЗ, що випереджають дії злочинців, як при підготовці ними злочинів, так і після їх вчинення, а саме: здійснення ОРЗ для того, щоб не допустити переростання злочинних намірів в підготовчі дії; не допустити замаху на злочин, або доведення його до кінця; та такі ОРЗ, які виключали б дії злочинців по приховуванню слідів злочину і реалізації викраденого майна. Звідси можна виділити та згрупувати основні напрями реалізації принципу наступальності в ОРД: застосування своєчасного, наступального, динамічного, швидкого, пошукового, попереджуючого і безперервного характеру проведення невідкладних негласних слідчих дій та ОРЗ; забезпечення належної взаємодії і координації діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції ОНП; узгодженість і зосередженість залучених сил і засобів; збирання та фіксації фактичних даних стосовно конкретних обставин злочину; випередження дій злочинців; запобігання злочинним намірам; виявлення злочинів на початковому етапі; зупинення злочинів на стадії готування і замаху; недопущення подальшого розвитку злочинної діяльності; своєчасне попередження і припинення тяжкого злочину; своєчасна перевірка інформації та матеріалів; організація проведення профілактичних заходів; своєчасне прийняття, відповідно до ст.95 КПК, рішень за заявами і повідомленнями про злочин; оперативне затримання осіб, які ухиляються від відповідальності та переховуються; своєчасне й обґрунтоване заведення ОРС; своєчасне одержання розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства та держави; з’ясування причин вчинення злочинів і умов, що сприяли і сприяють їх вчиненню; вчасне вилучення предметів та документів, що використовувалися як знаряддя злочину; збереження речових доказів від знешкодження їх злочинцями; своєчасне повернення державі коштів та інших цінностей; своєчасне забезпечення безпеки негласних працівників та осіб, які взяті під захист; чітка робота чергових частин, експертно–криміналістичних підрозділів органів Національної поліції, своєчасне залучення до розслідування злочинів необхідних служб, населення і представників засобів масової інформації; використання всіх дозволених законом заходів для встановлення осіб, які вчинили злочин з метою негайного реагування, передбаченого кримінально–процесуальним законодавством України; зобов’язання суб’єктів ОРД вести пошук та фіксацію фактичних даних про протиправну діяльність окремих груп і осіб з метою розшуку злочинців.

Тема: Сили ОРД. Засоби оперативно – розшукової діяльності.

Навчальні питання:

 Поняття та характеристика сил ОРД.  Поняття, види, характеристика оперативних підрозділів органів Національної поліції та їх компетенція.  Правова основа та сутність роботи з негласним апаратом.  Завдання та принципи агентурної роботи.  Поняття, призначення і загальна характеристика засобів оперативно–розшукової діяльності.  Система обліків, які використовуються в оперативно–розшуковій діяльності, їх загальна характеристика та їх призначення. Оперативні обліки та їх місце в системі інформаційних обліків органів Національної поліції.  Технічні засоби, які використовуються в оперативно–розшуковій діяльності та їх призначення. Оперативно–технічні засоби, які використовуються в оперативно–розшуковій діяльності.  Службово-пошукові собаки як засіб оперативно–розшукової діяльності: організація і правила застосування службових собак у боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку  Поняття та характеристика сил ОРД. Суб’єкти ОРД. 1) До суб’єктів ОРД передусім належать оперативно–розшукові підрозділи, їх керівники та посадові особи. Саме вони наділені необхідними повноваженнями на проведення ОРЗ. А до учасників ОРД слід віднести посадових осіб неоперативних підрозділів органів Національної поліції правоохоронних органів, а також посадових осіб інших державних і недержавних органів, чиї повноваження і професійні навички можуть бути корисними при проведенні окремих ОРЗ. До даної категорії учасників належать також фахівці, які мають наукові, технічні та інші спеціальні знання. 2) Суб’єктами ОРД є оперативно–розшукові органи, їх посадові особи, а також фізичні та юридичні особи, наділені державно–владними повноваженнями на прийняття відповідних юридично значимих рішень в ОРД чи проведення ОРЗ або участі в них. 3) Суб’єктами ОРД є оперативні підрозділи уповноважених державних органів, посадові особи зазначених підрозділів органів Національної поліції, а також начальники органів.  Поняття, види, характеристика оперативних підрозділів органів Національної поліції та їх компетенція. Підрозділами, які здійснюють оперативно–розшукову діяльність в ОНП є: підрозділи кримінальної поліції. Кримінальна поліція Національної поліції України складається з наступних підрозділів органів Національної поліції (за станом на. станом на 26.01.2016):  Департамент карного розшуку.  Департамент кримінальної розвідки.  Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми.  Департамент оперативної служби.  Департамент оперативно-технічних заходів.  Управління виявлення небезпечних матеріалів та екологічних злочинів. та міжрегіональні територіальні органи:  Департамент протидії наркозлочинності (у складі кримінальної поліції).  Департамент внутрішньої безпеки (у складі кримінальної поліції).  Департамент кіберполіції (у складі кримінальної поліції).  Департамент захисту економіки (у складі кримінальної поліції). Структура апарату Національної поліції України (за станом на 22.06.2016) https://www.npu.gov.ua/uk/publish/article/1795723  1. Керівництво.  2. Департамент забезпечення діяльності Голови.  3. Департамент карного розшуку (у складі кримінальної поліції).  4. Департамент кримінальної розвідки (у складі кримінальної поліції).  5. Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми(у складі кримінальної поліції).  6. Департамент оперативної служби(у складі кримінальної поліції).  7. Департамент оперативно-технічних заходів(у складі кримінальної поліції).  8. Департамент виявлення небезпечних матеріалів та екологічних злочинів(у складі кримінальної поліції).  9. Департамент превентивної діяльності.  10. Департамент поліції особливого призначення.  11. Департамент організації діяльності «Корпусу оперативно-раптової дії» (у складі поліції особливого призначення).  12. Робочий апарат Укрбюро Інтерполу (на правах департаменту).  13. Головне слідче управління.  14. Департамент організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування.  15. Департамент інформаційної підтримки та координації поліції «102».  16. Правовий департамент.  17. Департамент кадрового забезпечення.  18. Департамент комунікації.  19. Департамент фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку.  20. Департамент внутрішнього аудиту.  21. Департамент управління майном.  22. Департамент зв’язку та телекомунікацій.  23. Департамент документального забезпечення.  24. Управління режиму та технічного захисту інформації.  25. Управління міжнародного співробітництва.  26. Управління забезпечення прав людини.  27. Департамент вибухотехнічної служби.  28. Відділ спеціальної поліції.  29. Відділ організації кінологічної діяльності.  30. Відділ спеціального зв’язку. 3  1. Відділ проведення люстрації.  32. Сектор з питань пенсійного забезпечення. Відповідно Закону України «Про національну поліцію» до основних повноважень поліції (ст. 23. Розділу IV Повноваження поліції) належать: 1. Поліція відповідно до покладених на неї завдань: 1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; 2) виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; 3) вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; 4) вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров’ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; 5) здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; 6) здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності; 7) розшукує осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, визначених законом; 8) у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; 9) доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення; 10) вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях; 11) регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі; 12) здійснює супроводження транспортних засобів у випадках, визначених законом; 13) видає відповідно до закону дозволи на рух окремих категорій транспортних засобів; у випадках, визначених законом, видає та погоджує дозвільні документи у сфері безпеки дорожнього руху; 14) вживає всіх можливих заходів для надання невідкладної, зокрема домедичної і медичної, допомоги особам, які постраждали внаслідок кримінальних чи адміністративних правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в ситуації, небезпечній для їхнього життя чи здоров’я; 15) вживає заходів для визначення осіб, які не здатні через стан здоров’я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе; встановлює особу за невпізнаним трупом; 16) забезпечує безпеку взятих під захист осіб на підставах та в порядку, визначених законом; 17) у межах своєї компетенції, визначеної законом, здійснює контроль за дотриманням вимог законів та інших нормативно-правових актів щодо опіки, піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, вживає заходів щодо запобігання дитячій бездоглядності, правопорушенням серед дітей, а також соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у виді позбавлення волі; 18) вживає заходів для запобігання та припинення насильства в сім’ї; 19) здійснює охорону об’єктів права державної власності у випадках та порядку, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також бере участь у здійсненні державної охорони; 20) здійснює на договірних засадах охорону фізичних осіб та об’єктів права приватної і комунальної власності; 21) здійснює контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами спеціальних правил та порядку зберігання і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система органів Національної поліції; 22) здійснює у визначеному законом порядку приймання, зберігання та знищення вилученої, добровільно зданої або знайденої вогнепальної, газової, холодної та іншої зброї, боєприпасів, набоїв, вибухових речовин та пристроїв, наркотичних засобів або психотропних речовин; 23) здійснює контроль у межах своєї компетенції, визначеної законом, за дотриманням вимог режиму радіаційної безпеки у спеціально визначеній зоні радіоактивного забруднення; 24) сприяє забезпеченню відповідно до закону правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх оголошення на всій території України або в окремій місцевості; 25) виконує в межах компетенції запити органів правопорядку (правоохоронних органів) інших держав або міжнародних організацій поліції відповідно до закону та міжнародних договорів України. 26) здійснює оперативно-розшукову діяльність відповідно до закону. До додаткових повноважень поліції (ст. 23. Розділу IV Повноваження поліції) належать: 1. Виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом. Право на здійснення оперативно–розшукової діяльності мають: від Міністра внутрішніх справ України до помічників оперуповноважених Органів Національної поліції. Особи, які уповноважені на здійснення оперативно–розшукової діяльності, складають заліки зі знання вимог Закону України «Про оперативно– розшукову діяльність», КПК України, цієї Інструкції, інших нормативно– правових актів з питань здійснення такої діяльності, проведення негласних слідчих (розшукових) дій, забезпечення режиму секретності та за їх результатами отримують відповідний допуск, який оформляється висновком про допуск до оперативно–розшукової діяльності У ході проведення оперативно–розшукової діяльності для виконання окремих завдань можуть залучатися працівники інших підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліції України., спеціалісти, представники державних, громадських організацій і окремі особи (за їх згодою). Підставами для проведення оперативно–розшукової діяльності оперативними підрозділами органів Національної поліції є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно–розшукових заходів і засобів, про: – злочини, що готуються; – осіб, які готують учинення злочину; – осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання; – осіб, безвісно зниклих; – реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв’язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів (за положеннями ст. 30 КПК України), а також осіб, які негласно співробітничають або співробітничали з оперативними підрозділами органів Національної поліції України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності. Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, у тому числі з якими встановлено негласне співробітництво, посадових осіб, громадських організацій, публікаціях засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, узагальнених матеріалах центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, отриманих в установленому законом порядку, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій. Письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі негласних, надані слідчим чи прокурором у межах кримінального провадження та їх компетенції, вказівки прокурора, ухвали та рішення слідчого судді, надані в установленому порядку, є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом. Забороняється здійснювати процесуальні дії в кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями про проведення негласних слідчих (розшукових) дій до слідчого судді чи прокурора. Підрозділи, що здійснюють оперативно–розшукову діяльність, зобов’язані: • у межах своїх повноважень відповідно до законів, що становлять правову основу оперативно–розшукової діяльності, уживати необхідних оперативно–розшукових заходів для попередження, своєчасного виявлення і припинення злочинів та викриття причин і умов, які сприяють їх учиненню, а також профілактики правопорушень; • виконувати письмові доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі негласних, вказівки та доручення прокурора, рішення та ухвали слідчого судді, суду в межах кримінального провадження та компетенції; запити повноважних державних органів, установ і організацій, надані в установленому порядку; • виконувати запити відповідних міжнародних правоохоронних організацій та правоохоронних органів інших держав на підставі договорів і угод, що ратифіковані Верховною Радою України, у тому числі проводити спільні оперативно–розшукові заходи з відповідними правоохоронними та спеціальними службами іноземних держав; • інформувати відповідні державні органи про відомі їм факти та дані, що свідчать про загрозу безпеці суспільства і держави, а також про порушення законодавства, пов’язані зі службовою діяльністю посадових осіб; • здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами, у тому числі відповідними органами іноземних держав, з метою швидкого і повного попередження, виявлення та припинення злочинів; • із залученням інших підрозділів органів Національної поліції забезпечити безпеку працівників суду і правоохоронних органів, осіб, які надають допомогу, сприяють оперативно–розшуковій діяльності, беруть участь у кримінальному судочинстві, членів сімей та близьких родичів цих осіб; • здійснювати перевірку у зв’язку з прийняттям рішень про встановлення та підтримання з особою негласного співробітництва. Проведення оперативно–розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених державних органів, підрозділами інших міністерств, відомств, підприємствами, організаціями, установами усіх форм власності, громадськими організаціями та приватними особами забороняється. Для виконання окремих доручень в ході проведення оперативно–розшукової діяльності можуть залучатись працівники інших підрозділів органів Національної поліції зазначених державних органів. Оперативний підрозділ розглядається як організаційно–штатна одиниця правоохоронного органу чи спецслужби України. У залежності від специфіки вирішення конкретних завдань ОРД нормативно визначаються та функціонують оперативно–розшукові, оперативно–пошукові, оперативно–технічні, контррозвідувальні, розвідувальні, інформаційно–аналітичні ОП та структурно утворені їх відділення, групи, сектори, відділи, служби, управління, головні управління, департаменти. У залежності від повноти здійснення ОРЗ розрізняють два їх види: 1) ОП, що здійснюють ОРД, як правило, в повному обсязі; 2) ОП, що проводять лише окремі ОРЗ (оперативно–технічні, оперативно–пошукові). Обов’язки ОП, що здійснюють ОРД визначені Законом України «Про ОРД» та іншими законодавчими актами України. У разі виявлення ознак злочину оперативний підрозділ, який здійснює оперативно–розшукову діяльність, зобов'язаний невідкладно направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. У випадку, якщо ознаки злочину виявлені під час проведення оперативно–розшукових заходів, які тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює оперативно–розшукову діяльність, повідомляє відповідний орган досудового розслідування про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно–розшукового заходу, після чого направляє зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування. Оперативні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, податкової поліції Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України проводять слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за дорученням слідчого, прокурора у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. Письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором у межах компетенції та в установленому порядку, є обов'язковими до виконання оперативним підрозділом. Сприяння органам, які здійснюють ОРД, у теорії ОРД може виступати у двох формах: сприяння на безконтрактній основі, тобто разове, періодичне або систематичне надання допомоги у виконанні завдань ОРД, не підкріплене письмовими зобов’язаннями, і співпраця, тобто партнерські відносини, засновані на виконанні сторонами певних контрактних зобов’язань. Поняття «сприяння» має такі ознаки: по–перше, це специфічний вид діяльності окремих осіб; по–друге, цей вид діяльності полягає в наданні зазначеним підрозділам допомоги; по–третє, цей вид діяльності ініціюється та організується переважно оперативними підрозділами; по–четверте, допомога оперативним підрозділам полягає у виконанні завдань ОРД. Отже, сприяння здійсненню ОРД не можна ототожнювати з агентурною роботою, оскільки воно здійснюється на окремих її етапах, зокрема при залученні осіб до конфіденційного співробітництва, використання їх можливостей у протидії злочинності, припиненні співробітництва з ініціативи будь–якої із сторін (або особи, або оперативного підрозділу). Сприяння здійсненню ОРД має такі ознаки: сприяння здійсненню ОРД реалізується за допомогою використання конституційних прав; воно є соціально значущим і необхідним; має винятковий характер; має нормативно–правовий характер; має перед собою певні цілі; носить морально–етичний характер; ґрунтується на загальних і спеціальних принципах; здійснюється на індивідуальній основі; ґрунтується виключно на добровільному волевиявленні; може бути короткостроковим і довготривалим; за характером відносин може бути безпосереднім і опосередкованим; за критерієм відкритості поділяється на гласне та конфіденційне; характеризується встановленням оперативно–розшукових правовідносин; проявляється у двох формах: сприяння на безконтрактній основі та співробітництво. Крім того, суб’єктами сприяння виступають, з одного боку, органи, уповноважені на здійснення ОРД та їх працівники, а з іншого – окремі особи. Водночас особи, які сприяють оперативним підрозділам, перебувають під охороною держави. Конфіденційне співробітництво – діяльність оперативних підрозділів органів Національної поліції, яка обумовлена взаємними зобов’язаннями з особами, які надали згоду у сприянні в протидії злочинності, виявленні, припиненні і розкритті злочинів. Конфіденційне співробітництво має на меті: захист законних прав та свобод громадян від злочинних посягань; своєчасне попередження, виявлення та припинення злочинів; розшук осіб, які переховуються від слідства й су¬ду або ухиляються від кримінального покарання; розшуку осіб, які пропали безвісті; установлення осіб невпізнаних трупів; сприяння кримінальному судочинству, забезпеченню відшкодування збитків; надання інших послуг в організації і проведенні оперативно–розшукової діяльності. Конфіденційне співробітництво ґрунтується на принципах законності, конспірації, взаємної поваги та довіри. Гласне сприяння надається особою у процесі підготовки чи проведення окремих ОРЗ, виконання інших оперативно–тактичних завдань, протягом яких ця особа не вимагає збереження в таємниці її участі у правоохоронній діяльності і надалі, за необхідності, може дати свідчення у кримінальних справах. У ролі особи, що гласно сприяє оперативним підрозділам, може виступати особа, яка відкрито бере участь у проведенні окремих ОРЗ, вузький спеціаліст, який проводить дослідження з ініціативи правоохоронних органів тощо. Конфіденційне сприяння теоретично припускає можливості її використання надалі як свідка в кримінальному судочинстві. Певні зміни кримінально–процесуального законодавства та дотримання спеціально розроблених процедур уможливлюють участь конфідента в кримінальному процесі, а за видами конфіденційні відносини поділяються на анонімне сприяння, оперативний контакт, сприяння інформаторів і співробітництво агентури. Особи, які надають конфіденційне сприяння, зазвичай, виступають під псевдонімом. Анонімне сприяння здійснюється шляхом надання органів Національної поліції інформації, якщо джерело не бажає розкривати своє ім’я та надалі брати участь у кримінальному процесі. Особливість таких відносин (за критерієм прояву ініціативи) полягає, як правило, у їхній односторонності. Анонімне джерело повідомляє правоохоронні органи про осіб і факти, що становлять оперативний інтерес, без подання відомостей про свою особу. Цим досягається найвищий рівень законспірованості джерела інформації. Оперативний контакт може бути разовим чи систематичним і здійснюється між органом внутрішніх справ та особою, яка, надаючи конфіденційне сприяння, розкриває свою особу лише перед контактуючим з нею співробітником і не бажає надалі брати участь у кримінальному процесі. Рівень законспірованості цього джерела інформації дуже високий. Відомості про нього має тільки працівник оперативного підрозділу, який підтримує контакт з конфідентом. Населення як суб’єкт взаємодії з оперативним підрозділом ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ. Під «населенням» як суб’єктом взаємодії з працівниками ОП ОНП слід розуміти всіх громадян, які своїми діями чи бездіяльністю впливають (або можуть вплинути) на хід та результати діяльності конкретного суб’єкта ОРД. Тобто, це можуть бути як повнолітні дієздатні, так і неповнолітні особи, іноземці та особи без громадянства тощо. Населення – це середовище функціонування працівників оперативних підрозділів органів Національної поліції, один з елементів оперативної обстановки. Під взаємодією працівників ОП ОНП з населенням слід розуміти такий стан зв’язків між ними, який характеризується суттєвим для результатів функціонування ОП ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ впливом цих суб’єктів один на одного. Питання сутності взаємодії потрібно розглядати перш за все з позицій філософської категорії всезагальності зв’язку явищ світу, тобто найбільш загальної закономірності існування світу, яка є результатом і виявом універсальності взаємодії всіх предметів та явищ і виражає внутрішню структурну єдність усіх елементів та властивостей в кожній цілісній системі, а також нескінченної різноманітності її виявів. При стійкій формі взаємозв’язку між ОП ОНП та населенням зміни однієї із взаємодіючих сторін неодмінно приводять до відповідних змін іншої. Обмін людьми знаходить своє вираження, з одного боку, в комплектуванні оперативних підрозділів органів Національної поліції, з другого – в звичайному вибутті працівників ОП ОНП з їх штатів, тобто з плином часу окремі працівники ОП змінюють свій статус (виходять на пенсію, звільняються з ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ, переходять до інших служб тощо) та в майбутньому вони постають уже як представники середовища функціонування ОВС. Особливе місце належить і такому явищу, як виключення громадян з числа конфідентів. По – друге, взаємодія (обмін) енергією або поведінська взаємодія оперативних працівників ОНП з населенням. Особа, яка вивчається в ОРД – це фігурант, об’єкт оперативної зацікавленості. Особа, яка вивчається – кожний, чиє діяння пов’язано із вчиненням злочину (фактично або з достатнім ступенем вірогідності), а рівно громадянин, який підлягає перевірці за підставами некримінально–правового характеру, передбаченими Законом ««Про ОРД». З урахуванням існування ОРД за двома її основними видами (кримінально–процесуальний процес та оперативно–розшукова, перевірочна робота) розрізняють дві категорії осіб: 1) чия діяльність пов’язана (вірогідно пов’язана) із скоєнням злочину та 2) чия діяльність не пов’язана із скоєнням злочину (оперативний інтерес викликаний необхідністю реалізації режимно–адміністративних заходів). У залежності від стадій оперативно–розшукового процесу класифікують: перевіряєму особу, розроблювану особу, яка знаходиться під оперативним контролем (спостереженням) і розшукувану особу. У будь–якому випадку ним є особа, стосовно якої проводяться оперативно–розшукові заходи в рамках справи оперативного обліку(перевірки, розробки, розшукувана особа). Залежно від того, безпосередньо вивчається особа чи інтерес до нього викликаний як до джерела інформації щодо безпосереднього об’єкта, розрізняють: особа, яка є безпосереднім об’єктом оперативного інтересу – перевіряєму особу, розроблювану особу та особу, яка знаходиться під оперативним контролем (спостереженням) і розшукувану особу; зв'язок перевіюваної особи (родич, колега по роботі, відпочинку, знайомий тощо). Дана особа є учасником ОРД. Як і кожному суб’єкту правовідносин, законодавець передбачив фігуранту певні права та закріпив обов’язки (О. Шумілов).У процесі оперативної розробки спостерігається більш суттєве, у порівнянні з іншими формами (стадіями оперативно–розшукового процесу) ОРД, вторгнення у сферу конституційних прав, свобод і гарантій людини і громадянина. Тільки в рамках ведення ОРС допускається тимчасове обмеження конституційних прав учасників (об’єктів ОРД), чия поведінка вивчається. Здійснюване переважно негласне вивчення оперативним підрозділом поведінки особи перебуває під безпосереднім контролем керівників оперативних підрозділів органів Національної поліції, наглядом прокурора. Громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення ОРД, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити ці дії. Агентурно–оперативна діяльність є складовою частиною оперативно–розшукової діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліції України, основана на негласному співробітництві з громадянами або використанні негласного статусу оперативного працівника та здійснюється з метою попередження, виявлення, припинення правопорушень, пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, в інтересах кримінального провадження та для отримання інформації з метою забезпечення безпеки громадян, суспільства і держави. Правову основу агентурно–оперативної діяльності становлять Конституція України, закони України «Про міліцію», «Про оперативно–розшукову діяльність», «Про організаційно–правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про державну таємницю», «Про органи і служби в справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», «Про прокуратуру», «Про інформацію», Кримінальний кодекс України (далі – КК України) та Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України), інші нормативно–правові акти України. Агентурно–оперативна діяльність ґрунтується на принципах верховенства права, законності, дотримання прав і свобод людини, режиму секретності, добровільності, конспірації та взаємодії з органами і підрозділами інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють оперативно–розшукову діяльність. Для вирішення завдань оперативно–розшукової діяльності оперативним підрозділам органів Національної поліції надано право мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників, використовувати конфіденційне співробітництво, а також право отримувати від юридичних чи фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, що готуються або вчинені, та про загрозу безпеці суспільства і держави. Забороняється установлення негласного співробітництва з військовослужбовцями та службовцями кадрового складу розвідувальних органів України, а також залучати до виконання завдань оперативно – розшукової діяльності осіб, діяльність яких пов’язана зі збереженням професійної таємниці, а саме: адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів, журналістів, якщо таке співробітництво пов’язане з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру. Завдання агентурно–оперативної діяльності:  здобуття інформації про злочини, що готуються або вчинені, та інші правопорушення;  проникнення в організовані групи та злочинні організації або оперативне розроблення окремих осіб для встановлення їх злочинної діяльності, а також фактів учинення злочинів їх зв’язками;  виявлення осіб, схильних до вчинення злочинів, вивчення їх способу життя, виявлення злочинних намірів і дій з метою попередження, припинення і розкриття злочинів;  вивчення фінансово–господарської діяльності підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виявлення порушень, зловживань і протиправних дій у сфері економіки;  виявлення латентних злочинів і осіб, які їх учинили;  одержання та фіксація фактичних даних, що можуть бути використані як докази в кримінальних справах;  розшук злочинців і встановлення безвісно зниклих осіб; установлення місць зберігання зброї, наркотиків і викраденого майна, забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочинами;  оперативне перекриття місць концентрації злочинного елементу та криміногенних об’єктів (вокзалів, притонів, ринків, розважальних закладів тощо), збуту викраденого майна (речові, продуктові, стихійні ринки, території, прилеглі до вокзалів, ломбарди, різноманітні скупки тощо), осіб, які перебувають на обліках в ОНП, узяті в оперативну розробку, розшукуються за вчинення злочинів, об’єктів виготовлення, зберігання і реалізації наркотичних засобів, психотропних речовин, сильнодіючих лікарських засобів та прекурсорів, об’єктів у галузях і сферах економіки тощо;  здобуття інформації про неформальні молодіжні об’єднання, релігійні та екстремістські організації, етнічні діаспори та етнічні злочинні групи; виявлення причин і умов, що сприяють учиненню злочинів; вирішення інших завдань оперативно–розшукової діяльності. Види оперативного проникнення в злочинну групу, організовану групу або злочинну організацію:\ одиночне проникнення – спосіб оперативного впровадження одного офіцера-нелегала, пов’язаний із самостійним установленням ним контактів з фігурантами розробки або через третіх осіб;групове проникнення – спосіб, який застосовується при здійсненні більш складних та тривалих у часі спеціальних операцій оперативних підрозділів органів Національної поліції, коли впроваджується група офіцерів–нелегалів при проведенні багатоетапних таких операцій, що характеризується більш ретельним зашифруванням оперативних працівників і забезпеченням надійної конспірації; безпосереднє проникнення — спосіб, виконання якого забезпечується власними зусиллями офіцера–нелегала без допомоги інших осіб; комбіноване проникнення – спосіб, за якого контакт з фігурантами розробки встановлюється за допомогою третіх осіб (раніше впроваджені офіцери–нелегали, інші категорії негласних працівників, громадяни, які заслуговують довіри. Конфіденційне співробітництво – законодавчо визначена діяльність прокурорів, слідчих, працівників оперативних підрозділів органів Національної поліції з іншими особами, які в межах кримінального провадження надають допомогу на умовах конфіденційності або залучені до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Конфіденційне співробітництво може використовуватися як за ініціативою правоохоронного органу, так і за ініціативою осіб, які на умовах конфіденційності вирішили надати допомогу правоохоронним органам за фактом кримінального проступку, злочину.  Поняття, призначення і загальна характеристика засобів оперативно–розшукової діяльності. Система обліків, які використовуються в оперативно–розшуковій діяльності, їх загальна характеристика та їх призначення. Оперативні обліки та їх місце в системі інформаційних обліків ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ загальними формами здійснення оперативно–розшукової діяльності органів Національної поліції України є:  оперативна розробка за ОРС;  взаємодія з органами управління і населенням;  оперативний (ініціативний) пошук;  ведення профілактичних, криміналістичних та оперативних обліків;  оперативна профілактика. Отже, ведення обліків є формою ОРД. З огляду на визначення, дані науковцями щодо інформаційного забезпечення, то відмічаємо, що первинним елементом цієї системи є облік як форма накопичення і представлення інформації користувачам. Так досить вдале визначення обліку наводить Ю. С. Шемшученко, який вважає, що облік — це належним чином організована система збору, нагромадження, обробки, групування, узагальнення і реєстрації необхідної інформації або, її сукупних даних, що відображають кількісну чи якісну характеристику подій, явищ, фактів, процесів тощо. Водночас, В.Б. Ругдайло відносить до оперативного обліку інформаційні системи та справи оперативного обліку. Стаття 25 Закону України «Про Національну поліцію» регламентує повноваження поліції у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення: 1. Поліція здійснює інформаційно-аналітичну діяльність виключно для реалізації своїх повноважень, визначених цим Законом. 2. Поліція в рамках інформаційно-аналітичної діяльності:  формує бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України;  користується базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України та інших органів державної влади;  здійснює інформаційно-пошукову та інформаційно-аналітичну роботу;  здійснює інформаційну взаємодію з іншими органами державної влади України, органами правопорядку іноземних держав та міжнародними організаціями. 3. Поліція може створювати власні бази даних, необхідні для забезпечення щоденної діяльності органів (закладів, установ) поліції у сфері трудових, фінансових, управлінських відносин, відносин документообігу, а також міжвідомчі інформаційно-аналітичні системи, необхідні для виконання покладених на неї повноважень. 4. Діяльність поліції, пов’язана із захистом і обробкою персональних даних, здійснюється на підставах, визначених Конституцією України, Законом України "Про захист персональних даних", іншими законами України. Формування інформаційних ресурсів поліцією регламентує стаття 26 Закону України «Про Національну поліцію»: 1. Поліція наповнює та підтримує в актуальному стані бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, стосовно: 1) осіб, щодо яких поліцейські здійснюють профілактичну роботу; 2) виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень, осіб, які їх учинили, руху кримінальних проваджень; обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду; 3) розшуку підозрюваних, обвинувачених (підсудних) осіб, які ухиляються від відбування покарання або вироку суду; 4) розшуку безвісно зниклих; 5) установлення особи невпізнаних трупів та людей, які не можуть надати про себе будь-яку інформацію у зв’язку з хворобою або неповнолітнім віком; 6) зареєстрованих в ОНП кримінальних або адміністративних правопорушень, подій, які загрожують особистій чи публічній безпеці, надзвичайних ситуацій; 7) осіб, затриманих за підозрою у вчиненні правопорушень (адміністративне затримання, затримання згідно з дорученнями органів правопорядку, затримання осіб органами досудового розслідування, адміністративний арешт, домашній арешт); 8) осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, провадження у справах за якими здійснюється поліцією; 9) зареєстрованих кримінальних та адміністративних корупційних правопорушень, осіб, які їх учинили, та результатів розгляду цих правопорушень у судах; 10) іноземців та осіб без громадянства, затриманих поліцією за порушення визначених правил перебування в Україні; 11) викрадених номерних речей, цінностей та іншого майна, які мають характерні ознаки для ідентифікації, або речей, пов’язаних із учиненням правопорушень, відповідно до заяв громадян; 12) викрадених (втрачених) документів за зверненням громадян; 13) знайдених, вилучених предметів і речей, у тому числі заборонених або обмежених в обігу, а також документів з ознаками підробки, які мають індивідуальні (заводські) номери; 14) викрадених транспортних засобів, які розшукуються у зв’язку з безвісним зникненням особи, виявлених безгосподарних транспортних засобів, а також викрадених, втрачених номерних знаків; 15) виданих дозвільних документів у сфері безпеки дорожнього руху та дозволів на рух окремих категорій транспортних засобів; 16) зброї, що перебуває у володінні та користуванні фізичних і юридичних осіб, яким надано дозвіл на придбання, зберігання, носіння, перевезення зброї; 17) викраденої, втраченої, вилученої, знайденої зброї, а також добровільно зданої зброї із числа тієї, що незаконно зберігалася; 18) бази даних, що формуються в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до закону. 2. Під час наповнення баз (банків) даних, визначених у пункті 7 частини першої цієї статті, поліція забезпечує збирання, накопичення мультимедійної інформації (фото, відео-, звукозапис) та біометричних даних (дактилокартки, зразки ДНК). Стаття 27 Закону України «Про Національну поліцію» регламентує Використання поліцією інформаційних ресурсів: 1. Поліція має безпосередній оперативний доступ до інформації та інформаційних ресурсів інших органів державної влади за обов’язковим дотриманням Закону України "Про захист персональних даних". 2. Інформація про доступ до бази (банку) даних повинна фіксуватися та зберігатися в автоматизованій системі обробки даних, включно з інформацією про поліцейського, який отримав доступ, та про обсяг даних, доступ до яких було отримано. 3. Кожна дія поліцейського щодо отримання інформації з інформаційних ресурсів, передбачених статтями 26, 27 цього Закону, фіксується у спеціальному електронному архіві, ведення якого покладається на службу інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України. В електронному архіві фіксуються прізвище, ім’я, по батькові та номер спеціального жетона поліцейського, вид отриманої інформації, реєстр, з якого отримувалася інформація, час отримання інформації та інші дані, необхідні для ідентифікації поліцейського, який отримував інформацію з реєстрів. Відповідальність за протиправне використання інформаційних ресурсів регламентує стаття 28 «Закону України «Про Національну поліцію», а саме: 1. Поліція вживає всіх заходів для недопущення будь-яких порушень прав і свобод людини, пов’язаних з обробкою інформації. 2. Поліцейські несуть персональну дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність за вчинені ними діяння, що призвели до порушень прав і свобод людини, пов’язаних з обробкою інформації. 3. Міністерство внутрішніх справ України у межах компетенції здійснює контроль за дотриманням вимог законів та інших нормативно-правових актів під час формування та користування поліцейськими інформаційними базами (банками) даних у порядку, визначеному у статтях 26, 27 цього Закону. Оперативний облік ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ведеться в АБД, АІПС, справах, журналах, картотеках тощо. Банк даних в ОРД визначається як АІС, призначена для централізованого накопичення та багатофункціонального використання інформації. Найважливішими компонентами банку даних є база даних (інформація на відповідному матеріальному носієві й подана у формі, зручній для використання) та система управління базами даних (СУБД) — програми, за допомогою яких реалізують доступ до інформації. АІПС оперативно–розшукового призначення — це система засобів зберігання, пошуку й видачі за відповідним запитом даних про особу, подію чи предмет, які мають оперативний інтерес у конкретному випадку. Справа — документ або сукупність документів, що стосуються одного питання або ділянки роботи. Журнал — документ, що складається за певною формою й містить періодичні записи відомостей, подій, операцій, рішень тощо. Картотека — сукупність карток–носіїв інформації, об'єднаних, систематизованих і розміщених у визначеному порядку. Для систематизації матеріалів, одержаних у результаті оперативно– розшукової діяльності, створюються відповідні оперативні обліки. Оперативні обліки – це система реєстрації, накопичення, класифікації, зберігання та використання даних про осіб, предмети, події за їх прикметами та ознаками, призначена для ефективного забезпечення оперативно–розшукової діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції , яка складається з автоматизованих інформаційно–пошукових систем, картотек, оперативно–розшукових справ, справ контрольно–наглядового провадження та інших документів оперативно–розшукового та довідкового призначення. До оперативних обліків належать оперативно – розшукові, оперативно – профілактичні та оперативно – довідкові. Підрозділи оперативної служби формують автоматизовану інформаційну систему, у якій накопичується статистично–аналітичні дані за результатами проведених заходів. Підрозділи оперативно–технічних заходів формують автоматизовану інформаційну систему, у якій функціонують централізовані інформаційно–довідкові банки даних про:  результати проведення радіотехнічної розвідки;  абонентські номери осіб, які становлять оперативний інтерес, і їх контакти;  інформацію з телефонних книжок розроблюваних осіб, належність номерної інформації, що в них знаходиться, та іншої інформації з мобільних терміналів (фото–, відеофайли, примітки, повідомлення тощо). Інтегрована інформаційно–пошукова система органів Національної поліції створена з метою об’єднання існуючих в інформаційних підсистемах в єдиний інформаційно–аналітичний комплекс із використанням сучасних інформаційних технологій, комп’ютерного та телекомунікаційного обладнання та підтримки оперативно–службової діяльності органів і підрозділів органів Національної поліції внутрішніх справ, суттєве зміцнення їх спроможності протидії та профілактиці злочинності. ІІПС побудована відповідно до ієрархічної структурної будови органів Національної поліціїі має три рівні: перший рівень – центральний вузол (банк даних) ІІПС, розташовується в спеціально виділених службових приміщеннях ДІАЗ МВС України; другий рівень – регіональні (обласні) банки даних ІІПС, розташовуються в спеціально виділених службових приміщеннях підрозділів органів Національної поліції інформаційно– аналітичного забезпечення апаратів ГУМВС, УМВС України; третій рівень – територіальний вузол ІІПС, розміщується і функціонує безпосередньо в міських, районних, лінійних управліннях (відділах) ГУМВС, УМВС України. Інтегрована інформаційно–пошукова система у своїй структурі містить такі бази даних: Інформаційна підсистема (далі — ІП) «Факт» — база даних, у якій обліковуються відомості про події, кримінальні та адміністративні правопорушення, надзвичайні події, викладені в заявах (повідомлення, рапорти), що зареєстровані в чергових частинах Національної поліції України.. ІП «Доставлені» – база даних, у якій обліковуються особи, затримані і доставлені до органу Національної поліції України. для встановлення їх особистості та з’ясування обставин учиненого правопорушення. ІП «Особа» — база даних, у якій обліковуються особи, які вчиняють протиправні діяння, становлять групу ризику, стосовно яких здійснюється профілактична робота. ІП «Угон» – база даних, у якій обліковуються відомості про транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, мопеди, плавзасоби), які розшукуються органами внутрішніх справ, правоохоронними органами держав–учасниць СНД. ІП «Розшук» та «Пізнання» – бази даних, у яких обліковуються підозрювані, обвинувачені та підсудні, що переховуються від органів досудового слідства, слідчого судді та суду; засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, які ухиляються від відбуття кримінального покарання; безвісти зниклі особи; невпізнані трупи; невідомі хворі та діти, які не можуть повідомити інформацію про себе; особи, які переховуються від правоохоронних органів інших країн, країн – членів Інтерполу; ІП «Річ» – база обліку речей, викрадених, вилучених у громадян (належність яких не встановлена) з ознаками підроблення, заборонених або обмежених у цивільному обігу, знайдених або вилучених з камер схову вокзалів, портів, аеропортів та зданих до органів Національної поліції України.. База даних «Річ» складається з підсистем «Номерна річ», «Антикваріат». ІП «Зареєстрована зброя» – база даних, що містить інформацію про вогнепальну та холодну зброю, яка використовується фізичними та юридичними особами легально та зареєстрована в дозвільній системі органів Національної поліції України.. ІП «Кримінальна зброя» – база відомостей про зброю, викрадену, утрачену, знайдену, здану до органів Національної поліції України., вилучену працівниками органів Національної поліції з числа тієї, що незаконно зберігалася, незалежно від її технічного стану, що має індивідуальні заводські (фабричні) номери або номери деталей. ІП «Адміністративне правопорушення» – база даних, у якій обліковуються відомості про зареєстровані в ОНП адміністративні правопорушення, за матеріалами яких уповноваженими на те працівниками поліції складено протоколи про адміністративні правопорушення. ІП «Мігрант» – база даних, у якій обліковується інформація про осіб, затриманих за порушення законодавства України про державний кордон, про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. ІП «Корупція» – база даних, у якій обліковуються відомості про зареєстровані корупційні правопорушення, за матеріалами яких уповноваженими працівниками органів Національної поліції у сфері протидії корупції складено протоколи про вчинення корупційних правопорушень, а осіб, які вчинили ці правопорушення, рішеннями судів притягнуто до відповідальності за корупційні правопорушення. Оперативні підрозділи органів Національної поліції використовують також інформаційні системи: «Оперативно–довідкова картотека», «Статистика», Національний банк даних «Автомобіль». Зазначені інформаційні системи використовуються не лише працівниками оперативних підрозділів органів Національної поліції, а й іншими підрозділами органів Національної поліції України.. В експертно – криміналістичних підрозділах, відділах, відділеннях, секторах ведуться ручні або автоматизовані картотеки: фотознімків (колекцій) відбитків пальців рук, слідів взуття, транспортних засобів, знарядь учинення злочинів, мікрочасток, вилучених з місць подій; гільз, куль, набоїв, підроблених грошових знаків, документів, медичних рецептів на наркотичні та сильнодіючі лікарські препарати тощо. Інформаційно–аналітична система ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ України призначена для інформаційного забезпечення галузевих служб міністерства, підрозділів органів Національної поліції і складається з: • загальновідомчих інформаційних підсистем ДІТ МВС України; • галузевих інформаційних підсистем; • інформаційних підсистем чергової частини Головного Штабу МВС України; • інформаційні підсистем НЦБ Інтерполу в Україні; В межах загальновідомчих інформаційних підсистем інформаційні обліки формуються і ведуться такими галузевими службами міськрайлінорганів:  Чергова частина (заяви та повідомлення про скоєні злочини та пригоди; затримані та зареєстровані особи; невідкладні дії чергового при отриманні повідомлень про правопорушення та пригоди, веденні оперативних планів, тощо; табельна зброя, спеціальні засоби та засоби індивідуального захисту та активної оборони);–  Оперативна служба (особи, що підозрюються в скоєні злочинів, підоблікові особи визначених категорій, члени злочинних угруповань; криміногенні об'єкти; вилучені та викрадені речі; «спецапарат»; оперативна інформація);  Карний розшук (особи криміногенних категорій, члени злочинних угрупувань та інші, які являють оперативну зацікавленість; особи оголошені до розшуку; невпізнані трупи та невідомі особистості хворих; викрадені та вилучені номерні речі, автомототранспорт, зброя; криміногенні об'єкти; «спецапарат»; оперативна інформація).  ДСБЕЗ (особи, які підозрюються у скоєнні злочинів, що займаються позазаконними валютними операціями, фальшивомонетництвом тощо; способи скоєння розкрадань, злочинів у валютній та кредитно–фінансовій сферах, об'єктів господарської діяльності, які потребують оперативного нагляду, вилучений та викрадений автомототранспорт, «спецапарат», оперативна інформація);  Слідчі підрозділи (особи, що притягуються до кримінальної відповідальності, кримінальні провадження та їх рух, речові докази);  Експертно–криміналістична служба (сліди, вилучені з місць подій та знаряддя скоєння злочинів, фотороботи підозрюваних осіб, дактилоскопія, фото та відеотеки, вилучена фальшива валюта, кулегільзотека);  Адміністративна служба поліції (розташування сил та засобів, індивідуальна та відомча зброя, об'єкти дозвільної системи, адмінправопорушення, паспортна реєстрація громадян, особи, які відбули покарання в місцях позбавлення волі);  Служба ДАІ (зареєстрований автомототранспорт, викрадений та вилучений автомототранспорт, власники посвідчень водія, дорожньо–транспортні пригоди, адмінправопорушення);  Державна служба охорони (стан та характеристики об'єктів, що охороняються);  Служба виконання покарань (спецконтингент, «спецапарат», оперативна інформація, порушення режиму утримання, результати перевірок явок з повинною). На даний час у МВС України та регіональних ГУМВС, УМВС функціонують більше 20–ти різних автоматизованих комп'ютерних інформаційних підсистем (КІП), що практично об'єднані (крім закритих конфіденційних підсистем) в інтегрований банк даних (ІБД). Інформаційні обліки в системі органів Національної поліції створюються для оперативного інформаційного забезпечення службової діяльності всіх підрозділів органів Національної поліції: від міськрайлінорганів до Міністерства внутрішніх справ України. На територіальному рівні управління в міськрайлінорганах на основі документів первинного обліку формуються банки даних оперативно–розшукового, оперативно–довідкового, адміністративного та статистичного призначення, в які включаються відомості про: • події та факти кримінального характеру; • адміністративні правопорушення; • підприємства, організації та установи, що являють оперативний інтерес; • об'єкти дозвільної системи; • зареєстрований автомототранспорт; • зареєстровану вогнепальну та газову зброю; • викрадені, загублені та вилучені предмети злочинного посягання; • знаряддя скоєння злочинів та правопорушень, речові докази; • повідомлення спецапарату та інша оперативна інформація; • фото та відеотеки (місць скоєння злочинів та пригод і осіб криміногенних категорій); • осіб (власників посвідчень водія, які скоїли злочини; котрі відбули покарання у місцях позбавлення волі; що скоїли адміністративні правопорушення; наркоманів; злочинців, які знаходяться у розшуку; котрі зникли без вісті; невпізнаних трупів та невідомих хворих; які становлять оперативний інтерес); паспортну реєстрацію громадян. Оперативно–розшуковий облік існує для інформаційного забезпечення негласної розвідувальної і контррозвідувальної роботи підрозділів органів Національної поліції, що здійснюють ОРД. На оперативно–розшуковому обліку перебувають 1. особи:  раніше судимі за умисні тяжкі злочини;  фігуранти справ оперативних розробок;  штатні негласні співробітники ;  особи, які конфіденційно співробітничають з . 2. інформація про нерозкриті злочини, по яких особа не встановлена:  терористичні акти;  убивства;  тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смерті;  грабежі й розбійні напади на помешкання громадян, на автошляхах;  з використанням вогнепальної зброї, вибухівки, радіоактивних, отруйних та сильнодіючих речовин;  викрадення людей або торгівля людьми;  виготовлення фальшивих грошових знаків. 3. Інша інформація, що може мати значення для ОРД (зв'язки осіб, прізвиська), прикмети злочинців, навички. В межах оперативно–розшукового обліку ведуться журнали: 1. обліку–оперативної інформації; 2. обліку проведення внутрішньокамерних розробок; 3. обліку ОРС; 4. реєстрації справ негласних співробітників; 5. реєстрації облікових справ; 6. реєстрації контрольно–спостережних справ; 7. реєстрації–архівних справ з ОРД; 8. обліку осіб, які конфіденційно співробітничають з . Оперативно–профілактичний облік призначається для інформаційного забезпечення індивідуальної профілактики з особами кримінального середовища. До таких осіб відносяться:  особи, які відбули покарання у виді позбавлення волі;  «злодії в законі» та злочинні авторитети й лідери;  особи, які перебувають під адміністративним наглядом;  особи, підозрювані в немедичному вживанні наркотичних засобів;– звільнені після відбуття покарання фальшивомонетники, порушники правил валютних операцій, шахраї;  особи, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність;  неповнолітні, засуджені з відстрочкою виконання вироку або умовно, амністовані й такі, що мають діагноз «наркоманія». АБД профілактичного призначення містить інформацію про осіб, які вчинили злочин, були заарештовані, засуджені, затримані за бродяжництво та тих, які переховуються від слідства або суду. Також міститься інформація про нерозкриті злочини, викрадені, виявлені і вилучені речі, які мають особисті номери і характерні особливості; втрачену і виявлену вогнепальну зброю, боєприпаси і вибухові речовини; втрачені і виявлені автотранспортні засоби, мисливську та спортивну зброю, а також іншу інформацію. Оператрівно-довідковий облік ведеться черговими частинами і оперативними підрозділами територіальних і транспортних , а також УІТ (ВІТ) та оперативними апаратами ГУМВС, УМВС. Оперативно-довідковий облік призначений для вирішення таких основних завдань: – встановлення особи затриманого чи заарештованого; - отримання даних про минулу злочинну діяльність осіб, стосовно яких здійснюється перевірка або розробка; - встановлення місця відбуття покарання конкретних осіб; - перевірка осіб, які залучаються до негласного співробітництва. Поряд з обліками спеціального призначення, які формують і використовують виключно оперативні працівники, в створені обліки загального користування, які ведуть слідчі, криміналістичні, адміністративні підрозділи, служби ДІМ, патрульної служби, державної охорони тощо. Відповідно до напрямку функціонування галузевих служб розрізняють кримінологічні, криміналістичні та адміністративні обліки. Кримінологічні обліки враховують зареєстровані злочини, осіб, які їх вчинили і кримінальні справи. Ці відомості фіксуються в уніфікованих картках і журналах реєстрації злочинів, що ведуться в чергових частинах міськрайліноргінів внутрішніх справ. По кожному кримінальному провадженню заповнюється і направляється до ДІТ(УІТ) МВС картка. Інформаційно– пошукові системи та їх використання в ОРД. Інформаційні підсистеми, як основна складова частина системи інформаційного забезпечення, призначені для збору, накопичення, зберігання та обробки інформації певних напрямів обліків і які орієнтовані на використання в діяльності багатьох служб. Структурна побудова інформаційних підсистем України поєднує принципи територіально–розподіленої та централізованої топології і організована у вигляді трьохрівневої ієрархічної моделі. Розрізняються центральний, регіональний і територіальний: рівень побудови інформаційних підсистем. Функціональна класифікація, що найбільш точно відображає реальну структуру інформаційних підсистем виглядає так: Автоматизована інформаційно–пошукова система (далі АІПШС) «Армор». Основними функціями є пошукові, облікові, спостережні, довідкові, статистичні, прогнозуючі. Система забезпечує весь комплекс завдань , пов'язаних із накопиченням, обробкою і оперативним використанням інформації, що зберігається в ІБД УМВС. Систему «Армор» прийнято як базову в усіх обласних управліннях. Інформаційна система «Армор» є найбільш комплексно розробленою системою регіонального рівня. Вона налічує 19 підсистем, які з'єднані в єдиний інформаційний масив — інтегровану базу даних. Структурно система включає такі основні бази даних: «Особа»; «Арсенал»; «Адмінпрактика»; «Доставлені»; «КОЗП»; «Предмет»; «Зброя»;«Угон»; «Документ»; «Корупція». Інформаційно–аналітична система (далі ІАС) «Сова» виконує аналітичні, плануючі, довідкові, діагностичні, управляючі функції. У рамках системи реалізований цілий комплекс передових інформаційних технологій, у тому числі технологій візуального аналізу даних, геоінформаційні технології тощо. Основні автоматизовані комп'ютерні інформаційні підсистеми органів Національної поліції України:  ІПС «Особа» призначена для ведення обліку осіб криміногенних категорій, а саме: оголошених у державний і міждержавний розшук; які допускають немедичне вживання наркотичних засобів, психотропних речовин і перебувають на диспансерному обліку; психічно хворих, які становлять небезпеку для оточуючих; утримувачів притонів; які займаються проституцією; затриманих за бродяжництво, інших категорій.  ІПС «Розшук» призначається для централізованого збирання та оброблення інформації від ініціаторів розшуку про, осіб, які оголошені у державний, міждержавний і міжнародний розшук і надання інформації по запитам працівників , інших зацікавлених міністерств і відомств.  ІПС «Пізнання» забезпечує централізоване збирання інформації про  зниклих безвісти осіб, невідомих особистостей хворих, невпізнані трупи, а також дітей, які не можуть повідомити про себе.  ІПС «Номерні речі» призначена для ведення обліку предметів, які мають індивідуальні номери або характерні особливості, викрадені, безгосподарні, а також вилучені у затриманих та заарештованих.  ІПС «Антикваріат» – ведення обліку викрадених і вилучених предметів антикваріату.  ІПС «Кримінальна зброя» – ведення обліку, викраденої, утраченої, і вилученої, знайденої, добровільно зданої зброї, боєприпасів і вибухових речовин.  ІПС «Автомототранспорт» – ведення обліку транспортних засобів, що розшукуються .  ІПС «Арсенал» – єдиний номерний облік зброї (мисливської, спортивної, газової), що знаходиться в користуванні громадян і організацій, табельної зброї в системі .  ІПС «Адміністративна практика» («АПРА») призначена для ведення обліку адміністративних правопорушень, крім порушень правил| дорожнього руху.  ІПС «Кримінальна статистика» забезпечує реалізацію обліків злочинів, осіб, які їх вчинили, кримінальних проваджень.  ІПС «Втрачені паспорти» призначена для обліку втрачених та викрадених паспортних документів, а також паспортів померлих громадян України, які не було повернуто після смерті, або паспортів осіб, заарештованих у зв'язку з порушенням кримінального провадження.  ІПС ОДК призначена для оброблення й накопичення інформації про судимість осіб. До її складу входять:  ІПС «Мігрант» призначена для обліку осіб, затриманих за порушення правил перетину державного кордону України;  ІПС «Рубін–2002» – реалізує технологію віддаленого оперативного доступу до банків даних з метою введення інформації та перевірки вимог на судимість. Широко використовується автоматизована дактилоскопічна  інформаційна система (АДІС) «Дакто — 2000» в базі даних НДЕКЦ при ГУМВС (УМВС, УМВСТ). Застосовуються також перевірка слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів за дактиломасивом АДІС «Сонда» в базі даних НДЕКЦ ГУМВС (УМВС). В 1998 році експертним підрозділом ГУМВС в м. Києві впроваджено в дію ідентифікаційно–пошукову систему «Атлас». Її можливості дозволяють проводити відбір підозрюваних серед десятків тисяч осіб за заданими параметрами: антропометричні показники, риси зовнішності, особливі прикмети тощо. Функціональна підсистема Єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом і фінансування тероризму — забезпечує взаємодію та інформаційне забезпечення центральної Єдиної інформаційно–аналітичної системи Держфінмоніторингу в реальному часі. АІС «Національний банк даних «Автомобіль» призначена для вдосконалення інформаційного забезпечення під час виконання ними завдань по попередженню та розкриттю злочинів, пов'язаних з незаконним заволодінням транспортних засобів або злочинів із використанням транспортних засобів, більш ефективній протидії незаконній легалізації транспортних засобів. «Моніторинг інтернету» – для оперативного інформування керівництва МВС України було створено інформаційно–моніторингову систему МВС. Система відслідковує критичні публікації у засобах масової інформації (ЗМІ), інформацію про істотні події в Україні та СНД, проблемні питання діяльності Міністерства внутрішніх справ, його структурних підрозділів органів Національної поліції, обласних, міських і районних управлінь та відділів внутрішніх справ, суспільну думку про діяльність поліції. Система відслідковує публікації в понад 300 центральних і регіональних інформаційних видань України, що за оцінкою фахівців становить близько 90% національного сегмента мережі Інтернет. Інформаційно–аналітична система оперативних даних призначена для обробки, накопичення і аналізу оперативної інформації про осіб, які готують чи вчиняють тяжкі злочини і проходять по справах оперативного обліку, за повідомленнями негласного апарату і становлять оперативний інтерес для ; злодіїв у законі і злочинних авторитетів; входять до складу злочинних угруповань; кримінальні угруповання, які діють у сфері економіки; злочини, вчинені з використанням вогнепальної зброї та вибухівки. Для пошуку в базах даних оперативної інформації застосовуються спеціалізовані пошукові програми, які входять до складу оперативних обліків. Розвідувальні програми відрізняються від інших програм пошуково–аналітичного призначення наявністю в них специфічних функцій — пошук інформації за частковими параметрами, на основі діаграми зв'язків. З метою виявлення наявних зв'язків між об'єктами у складі розроблено аналітично–пошукові програми «Лабіринт» і «Сфера», які дозволяють виявити зв'язки між оперативними та кримінальними справами, осіб, розробку яких ведуть різні підрозділи тощо. Перспективним вважається так званий інфомедійний пошук, який дозволяє в автоматизованому режимі аналізувати інформацію, що міститься у відеоматеріалах, здійснюючи комплекс досліджень мовлення та зображень (розпізнання мовлення, обличчя, переклад з однієї мови на іншу). Для інформаційно–аналітичного забезпечення підрозділів органів Національної поліції БОЗ використовується АІС . З метою автоматизації збору інформації про злочинні прояви в економіці України створюються ППС ДСБЕЗ МВС регіонального і центрального рівнів –«Оазис». Для ІАЗ підрозділів органів Національної поліції оперативних служб використовуються ІАС «Оса». Обмін інформацією між службами і підрозділами забезпечується засобами системи обміну і передавання інформації «Електронна пошта України» та мережевими сервісами відомчої корпоративної мережі. Отже, сьогодні існує безліч регіональних інтегрованих інформаційних систем. Нажаль вони створюються стихійно, мають свої структури, потоки та формати початкових даних. На даний момент існує нагальна потреба у створенні єдиної інтегрованої системи інформаційного забезпечення від місцевого рівня до МВС. Технічні засоби, які використовуються в оперативно–розшуковій діяльності та їх призначення. Оперативно–технічні засоби, які використовуються в оперативно–розшуковій діяльності. Оперативна техніка – це сукупність спеціальних технічних та програмно–технічних засобів, пристроїв, речовин і науково обґрунтованих прийомів їхнього правомірного застосування в процесі проведення оперативно–розшукової діяльності. Оперативна техніка, яка застосовується в оперативно–розшукових заходах, призначається: для виявлення і фіксації даних, які вказують на факти злочинної діяльності й причетності до них конкретних осіб; для пошуку предметів, документів, які можуть використовуватись в оперативно–розшуковій діяльності, у процесі досудового та судового слідства по кримінальним справам; для здійснення заходів, спрямованих на виявлення і нейтралізацію причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів. До складу оперативної техніки входять: спеціально сконструйовані або пристосовані до специфічних потреб оперативно–розшукової діяльності (ОРД) криміналістичні, радіотехнічні, оптичні, хімічні та інші науково–технічні засоби. Перелік цих засобів з урахуванням потреб їх застосування визначається нормами належності . Правовою основою застосування оперативної техніки є система законодавчих та підзаконних нормативних актів, а також встановлюваних ними принципів і правил, що визначають допустимість їх використання або регламентують порядок і умови їх застосування під час здійснення заходів оперативно–розшукової діяльності. Застосування оперативної техніки регламентується у відповідних законодавчих актах, зокрема в ст.ст. 30, 31, ч. 2 ст. 32 Конституції України; п. 10 ст. 11 Закону України «Про міліцію»; п.п. 9, 10, 11 ч. 1 ст. 8 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність»; ст. 15 Закону України «Про організаційно–правові основи боротьби з організованою злочинністю»; ст.273 Кримінального процесуального кодексу України та в інших нормативно–правових актах. Розглянемо класифікацію оперативної техніки. За спрямуванням оперативну техніку поділяють на: основну, що вимагає нормативно–правового регламентування в галузі оперативно–розшукової діяльності; допоміжну, що використовуються на основі загальних принципів ОРД і не має необхідності в нормативній регламентації. Проте, у деяких випадках ці засоби можуть регламентуватися відомчими нормативними актами. До основних відносять оперативно–технічні засоби, що використовують для здійснення таких заходів, пов’язаних із: зняттям інформації з каналів зв’язку, слуховим контролем і оперативним звукозаписом, оперативним дактилоскопіруванням, оперативним спостереженням та фіксації, спеціальними пошуковими приладами, спеціальними хімічними речовинами, засобами оперативної сигналізації тощо. Проте, для застосування цих засобів, у певних випадках, отримується спеціальний дозвіл судового органу. До допоміжних засобів відносять: засоби зв’язку, транспорт, маскувальні засоби та засоби активного та пасивного захисту особового складу тощо. Вибір тих чи інших засобів зумовлено конкретними обставинами, характером заходів, що проводяться та їх спрямованістю. Залежно від оснащення та забезпечення оперативних підрозділів органів Національної поліції оперативну техніку поділяють на: 1. Побутова – приймається на оснащення оперативних служб без будь–яких змін або доповнень, але використовуються за особливою тактикою, методикою, відповідно до нормативної регламентації, наприклад, аудіо–, відео–, фотоапаратура тощо; 2. Пристосована для використання в оперативно–розшуковій діяльності на основі звичайних (побутових) приладів у результаті їх змінення (переробки, доповнення), наприклад, прихована фото–, відеокамера, засоби зв’язку оперативного виконання тощо; 3. Спеціальну виготовлену – для потреб оперативних підрозділів органів Національної поліції з урахуванням специфіки завдань та умов застосування (засоби прослуховування звукової інформації, репродукційна техніка, спеціальні хімічні речовини тощо). Розробками цього напряму займаються спеціальні підрозділи та наукові заклади, зокрема, Державний науково–дослідний інститут МВС України. Застосування оперативної техніки сприяє реалізації принципу наступальності і раптовості оперативно–розшукових заходів, створенню таких обставин, в яких злочинець неминуче залишає інформацію про себе і сліди своїх протиправних дій. Така інформація характеризується високим ступенем достовірності. Наприклад, отримання відбитків пальців, проведення оперативної відеозйомки осіб, предметів, документів, застосування приладів звукозапису тощо, дає переконливу доказову інформацію про правопорушників і кримінальні події, що дозволяє слідчим використовувати її під час розслідування кримінальних справ (ч. 2 ст. 65 КПК України). Суб’єктами застосування оперативної техніки є:  оперативні підрозділи , які здійснюють оперативно–розшукову діяльність за кримінальними провадженнями (вони ж є ініціаторами їх застосування)  працівники ДОС МВС України;  експертно–криміналістичні підрозділи (НДЕКЦ МВС України);  Застосування оперативної техніки сприяє вирішенню таких оперативно–розшукових завдань:  виявлення і фіксація матеріалів, які мають оперативний інтерес;  документування протиправних дій осіб, що перевіряються чи розробляються, з метою отримання фактичних даних, які можна використовувати під час досудового та судового розгляду кримінальних справ;  створення умов, які сприяють утворенню і виявленню слідів злочину і дій зловмисників;  забезпечення конспірації під час проведення оперативно–розшукових заходів;  виявлення фактів використання злочинцями технічних засобів під час проведення ними розвідувальних дій стосовно працівників . Ці завдання допомагають здійснити, так звані, спеціалісти. На відміну від поняття спеціаліст у процесуальній діяльності, згідно ст. 128–1 КПК України у оперативно–розшуковій діяльності до них відносять такі підрозділи: Відомості, які отримані за допомогою оперативно–технічних засобів є таємними і використовуються на тих же підставах, що й інші таємні дані. Тому оперативні працівники, які користуються цими матеріалами, зобов’язані суворо дотримуватися правил конспірації і поводження з таємними документами, не допускати розкриття таємних методів оперативної роботи і джерел отримання оперативно–розшукової інформації. Службово-пошукові собаки як засіб оперативно–розшукової діяльності: організація і правила застосування службових собак у боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку У підрозділах для забезпечення охорони громадського порядку, у боротьбі зі злочинністю, а також з метою вирішення інших оперативно-службових завдань, покладених на МВС, використовуються спеціально підготовлені службові собаки (розшукові - для розшуку по запахових слідах осіб, які вчинили злочин, для проведення вибірки людини і речі, пошуку речових доказів і стріляних гільз; спеціальні - для пошуку і виявлення вибухових речовин, зброї і набоїв, наркотичних засобів, закопаних (захованих) трупів; патрульно-розшукові - для використання в охороні громадського порядку; конвойні - для припинення втечі й затримання осіб, які втекли з-під варти; вартові - для охорони спеціальних установ і об'єктів ). Застосування службових собак як спецзасобу здійснюється відповідно до законодавства України. До роботи із застосуванням службових собак допускаються лише працівники поліції, які пройшли кінологічну підготовку у відповідних навчальних закладах і отримали позитивні результати під час складання необхідних заліків. Право застосування службових собак надається кінологам, які несуть з ними службу. З метою належного розкриття злочинів по «гарячих слідах» у КЦ та при чергових частинах у складі слідчо-оперативних груп міськрайвідділів (за можливості) організовується цілодобове чергування кінологів з підготовленими та закріпленими за ними службовими собаками для виїзду на місця подій. У міськрайвідділах службові собаки утримуються в спеціально обладнаному приміщенні (вольєрі). У разі залучення кінолога зі службовим собакою до складу слідчо-оперативної групи та інших нарядів поліції йому проводиться інструктаж щодо порядку несення служби і правил застосування службового собаки. Забороняється використовувати службових собак не за призначенням, непідготовлених, які втратили свої службові якості або хворі. Дозвіл на звільнення собаки від служби через хворобу за наявності письмового висновку ветеринарного лікаря дає черговий органу Національної поліції України., а в разі відсутності висновку - відповідальний по . При використанні службових собак на стаціонарних постах дорожньо-патрульної служби та контрольних постах поліції обладнується місце для їх тимчасового утримання. Доставлення кінологів зі службовими собаками до місця події чи проведення інших заходів, а також повернення забезпечується автотранспортом КП або чергової частини підрозділу , або інших зацікавлених підрозділів органів Національної поліції . У разі слідування кінолога зі службовим собакою в пішому порядку до місця несення служби і підчас повернення собака має перебувати ліворуч від кінолога на короткому повідку без намордника. У разі виклику кінолога зі службовим собакою огляд місця події до їх прибуття не проводиться, крім випадків, за яких необхідно зберегти речові докази та інші предмети, що мають значення у справі, або в екстремальних випадках (повінь, пожежа, можлива зміна обставин, знищення слідів тощо). Доцільність застосування службового собаки визначається кінологом разом із слідчим чи старшим слідчо-оперативної групи на підставі даних, установлених під час огляду місця події. Давність учинення злочину та погодні умови не виключають можливості застосування службових собак. Збір запахових слідів і предметів для застосування розшукових собак чи собак-ідентифікаторів на місці вчинення злочину здійснюється з дозволу керівника огляду місця події після його фотографування. Факт вилучення запахових слідів і засіб їх консервації працівники слідчо-оперативної групи фіксують у протоколі огляду місця події, про що складають окремий протокол. Кінолог на місці події:  визначає межі огляду місця події і порядок його проведення з метою виявлення слідів і предметів, які мають значення для застосування розшукового собаки;  уживає заходів для затримання особи, яка вчинила злочин, шляхом застосування розшукового собаки по слідах, речах і предметах, залишених на місці події, а також з метою пошуку предметів, які мають значення для розкриття і розслідування злочину;  бере участь під час блокування місця злочину, його огляду, виявлення шляхів відходу злочинця;  бере участь під час огляду місця події, вивчає обставини і характер події, установлює час учинення злочину, кількість злочинців, їх прикмети і напрямки руху, визначає інші фактори, які мають значення для розшуку злочинців по «гарячих слідах»;  позначає прапорцями місця виявлення на шляху слідування розшукового собаки предметів і речей, які можуть бути використані для пошуку злочинця, із застосуванням службового собаки в ході проведення першочергових оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, за необхідності приймає участь у вилученні предметів і речей, у межах компетенції уживає заходів до їх збереження;  доводить до керівника слідчо-оперативної групи інформацію про можливе походження і використання для розкриття злочину різноманітних запахоносіїв (слідів, предметів), виявлених на місці події або на шляху руху злочинців;  з метою виявлення підстав для застосування розшукового собаки разом з іншими працівниками поліції оглядає місця біля вікон, дверей, парканів, газонів, грядок, а також територію, прилеглу до місця події, на якій запахи слідів зберігаються довше;  обстежує шляхи руху злочинців після з'ясування обставин учинення злочину і вивчення обстановки місця події, визначає спосіб застосовування розшукового собаки;  використовуючи отриману інформацію, застосовує розшукового собаку для розшуку злочинця за його запаховими слідами;  обстежує за допомогою розшукового собаки місця можливого укриття злочинця (горища і підвали прилеглих будівель, незамкнені сховища, лісопаркові зони, кар'єри тощо);  за допомогою розшукового собаки здійснює обшук місцевості або приміщень для виявлення речових доказів або осіб, які переховуються;  разом з іншими працівниками поліції бере участь у встановленні і затриманні осіб, причетних до вчинення злочину. За необхідності застосовує собаку для вибірки осіб, підозрюваних у вчинені злочину;  застосовує собаку для затримання в разі спроби злочинця втекти або чинити опір;  за відсутності можливостей застосування службового собаки або втрати ним сліду діє за вказівкою керівника групи. У разі виявлення на місці події слідів кількох злочинців розшуковий собака застосовується по кожному з цих слідів або одночасно застосовується кілька розшукових собак. У випадках тривалого переслідування злочинця (5 - 10 км) необхідно застосовувати іншого розшукового собаку від того місця, де попередній собака припинив упевнено відпрацьовувати слід. Розшукові собаки можуть застосовуватися по "зворотному сліду" (маршрут переміщення злочинця чи потерпілого до місця події) для встановлення місцезнаходження потерпілого або злочинця до вчинення злочину. Службові собаки використовуються на довгому чи короткому повідках, у наморднику та без нього залежно від конкретної ситуації. Для відпрацювання сліду розшукового собаку тримають на довгому повідку без намордника. У разі необхідності (наприклад, для відпрацювання сліду в лісі) собаку пускають без повідка та нашийника (шлеї). Якщо собака, пройшовши невелику відстань, утратив слід, кінолог повертається до місця події і знову застосовує його, попередньо впевнившись у правильності визначення вихідної точки. У порядку підсилювання запаху собаці дають обнюхати предмети чи речі, залишені злочинцем на місці події (головний убір, взуття, рукавичка тощо). Під час роботи собаки по сліду працівники слідчо-оперативної групи рухаються за кінологом на відстані 20 – 25 кроків, оглядаючи прилеглу місцевість з метою виявлення слідів, знарядь злочину та інших предметів, які можуть стати доказами, а також для попередження нападу. У разі відсутності на місці події видимих слідів злочинця собаку пускають на обшук місцевості для самостійного пошуку запахового сліду. Перед застосуванням собаки необхідно впевнитися (шляхом опитування свідків чи потерпілих), що в місці обстеження після вчинення злочину нікого не було. Службові собаки використовуються для проведення вибірки людини з групи людей по запаху слідів, залишених на місці вчинення злочину або загубленої на шляху слідування речі. З метою проведення вибірки речі службові собаки застосовуються у випадку ідентифікації запаху, залишеного на місці злочину. Службові собаки застосовуються під час затримання осіб, які чинять замах на злочин або його вчинили та намагаються втекти. Порядок застосування собак у таких випадках визначається планом оперативно-розшукових заходів, а на місці - старшим оперативної групи (старшим наряду патруля). Під час проведення операції із затримання озброєного злочинця кінолог повинен бути в захисному куленепробивному жилеті і шоломі. Якщо правопорушник чинить опір або намагається втекти, кінолог за командою старшого оперативної групи або в разі крайньої необхідності самостійно пускає собаку на затримання. Для затримання правопорушника службовий собака пускається без нашийника, повідка та намордника, як правило, після попередження не менше двох разів українською та російською мовами: «Стій (Виходь)! Пускаю собаку!». При значній відстані або зверненні до великої групи людей попередження робиться з використанням гучномовця або інших пристроїв для підсилення голосу. За таких випадків кінолог повинен надати час, достатній для припинення злочину (правопорушення) та виконання наказу. При спробі вчинення збройного нападу на працівників поліції, громадян або охоронювані об'єкти, затриманні особливо небезпечних або озброєних злочинців, звільнення заручників собаку пускають без попереджувального окрику. Під час затримання особливо небезпечних, озброєних злочинців слід застосовувати кілька добре натренованих службових собак, які не бояться пострілів і мають добру хватку. Для уникнення втрати собаки не слід пускати його на затримання правопорушника, якщо останній знаходиться в схованці та відстрілюється. У такому випадку необхідно відволікти вогонь в інший бік, а собаку пускати з тилу чи флангу або дочекатися відходу злочинця. Забороняється пускати собаку на затримання, якщо в цей момент між собакою і правопорушником перебуває стороння особа (особи), а також якщо злочинні дії або опір правопорушника вже припинено. Забороняється також застосовувати службових собак під час припинення незаконних зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій ненасильницького характеру, які не порушують роботу транспорту, зв'язку, підприємств, установ і організацій. У разі проведення операції із затримання правопорушника в жилому приміщенні собака пускається на затримання за вказівкою старшого групи, але за умови впевненості, що в даному приміщенні відсутні сторонні особи. Собака пускається на затримання з відстані, яка забезпечує ефективність затримання, особисту безпеку членів оперативної групи та інших непричетних до вчиненого злочину осіб. З метою більш ефективних дій оперативної групи при затриманні озброєної особи допускається одночасне застосування службового собаки і спеціальних хімічних засобів. Для захисту від впливу хімічних речовин, диму, чадного газу тощо кінолог, собака та інші працівники поліції діють у спеціальних автономних системах дихання. Забороняється застосовувати службових собак:  до жінок з явними ознаками вагітності, осіб літнього віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків учинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників поліції, або збройного нападу чи збройного опору;  у приміщеннях та на земельних ділянках, закріплених за дипломатичними, консульськими та іншими представництвами іноземних держав, за винятком випадків, коли від їх представників надійде прохання або дозвіл застосувати собак проти правопорушників;  у дитячих і лікувальних закладах;  у громадських місцях та навчальних закладах, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи. Після застосування службових собак проводиться огляд приміщень і місцевості з метою виявлення осіб, які могли б отримати випадково тілесні ушкодження. Особи, затримані за допомогою службового собаки, ретельно оглядаються. При цьому вживаються заходи безпеки від нападу затриманого. Собаку за командою «Охороняй!» залишають на відстані у 2 чи 3 кроки від затриманого для контролю за його поведінкою. У разі нанесення собакою сильних укусів затриманому працівники поліції зобов'язані надати йому долікарську допомогу і викликати медичних працівників. Застосування службового собаки вважається результативним, якщо собака під час проведення оперативно-розшукових заходів або слідчих дій, обходів, патрулювання, оглядів місцевості, транспорту, будівель, приміщень та інших об'єктів знайшов та затримав злочинця, знайшов викрадене майно, знаряддя злочину, вибухонебезпечні речовини (предмети), зброю, боєприпаси, наркотичні і психотропні речовини, людські трупи та останки або інші речові докази, привів до місця, де знаходився злочинець до чи після вчинення злочину (будинок, квартира, місце посадки на транспорт), або надав реальну можливість іншим службам установити або затримати злочинця. Під час конвоювання злочинця в пішому порядку кінолог із собакою прямує за конвойованим на відстані 2 чи 3 м, забезпечує нагляд за ним, при цьому між конвоїром, собакою і конвойованим не повинні знаходитись інші учасники наряду. Собака за командою: «Поряд!», «Охороняй!» - прямує зліва на короткому повідку чи без нього, без намордника, контролюючи дії затриманого. При конвоюванні злочинця в автомобілі та інших транспортних засобах кінолог із собакою розміщуються в місці, з якого зручніше вести нагляд за конвойованим і швидко застосувати собаку в разі спроби вчинення втечі або нападу на конвой. Узимку для запобігання обмороженню, застуди і загибелі службових собак слід уникати пересування і патрулювання з ними на відкритих автомобілях, в умовах низьких температур тощо. При температурі вище +30 і нижче –20о C тривалість роботи собак на вулиці не повинна перевищувати 4 годин. Під час роботи собак у таких умовах щогодини необхідно робити перерви на 10 – 15 хв., під час яких службовому собаці треба дати воду або розтерти мочку носа. Патрульно-розшукові собаки можуть використовуватися для охорони затриманих та осіб, які перебувають під вартою, а також під час проведення слідчих дій за їх участю. Під час патрулювання собака повинен знаходитися ліворуч від кінолога на короткому повідку без намордника. Для обшуку місцевості чи приміщення собаку пускають без нашийника і намордника. Кінолог повинен тримати собаку на відстані свого поля зору. У підвалах та неосвітлених приміщеннях кінолог керує роботою собаки голосом без візуального контакту. Забороняється патрулювання зі службовими собаками без намордника в місцях з масовим скупченням людей, у потягах, передавати собак іншим особам та залишати їх без нагляду під час патрулювання. Підготовлені спеціальні собаки застосовуються під час проведення оперативно-розшукових заходів, слідчих дій, розкриття злочинів, пов'язаних з крадіжками, незаконним виготовленням, зберіганням, збутом, придбанням наркотичних засобів, вибухівки, зброї та набоїв до неї. Собак використовують під час обшуку місцевості, аеропортів, залізничних і автостанцій, станцій метрополітену, морських і річкових портів, житлових, підсобних, поштових приміщень, камер схову, транспортних засобів (літаків, плавзасобів, потягів, автобусів, вантажних, легкових автомобілів тощо), людини, а також з метою виявлення вибухових приладів чи вибухових речовин, вогнепальної зброї, набоїв, наркотичних засобів. У ході проведення обшуку спеціальні собаки повинні знаходитися на повідку або без нього, залежно від ситуації, без намордника. Застосування спеціальних собак для пошуку вибухівки та вибухових пристроїв дозволяється лише в присутності працівників вибухотехнічної служби. У разі виявлення вибухонебезпечних предметів чи предметів зі схожими запахами забороняється торкатися їх та переміщати. Виявлені предмети необхідно позначити прапорцями або контрольними стрічками, ужити заходів для їх захисту від механічних ушкоджень. Службові собаки для пошуку та установлення місцезнаходження трупів (людських останків) використовуються під час перевірок оперативної інформації про вчинення вбивства з подальшим приховуванням трупа, а також у разі виявлення розчленованого трупа для пошуку інших частин тіла. Після закінчення роботи службового собаки кінолог складає акт (у двох примірниках, з яких один залучається до матеріалів кримінального провадження, другий – зберігається в кінологічному підрозділі) про його застосування або рапорт про невикористання службового собаки, з обов'язковим зазначенням причин їх невикористання. Довідка про результати застосування службового собаки заповнюється особою, якій доручено проведення досудового розслідування, та, не пізніше десяти діб після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, підлягає направленню до кінологічного центру органу Національної поліції України.. Результати виїзду (виходу) кінолога зі службовим собакою заносяться до журналу обліку виїздів кінологів, що знаходиться в черговій частині підрозділу або на КЦ. За кінологом наказом начальника КП закріплюється один службовий собака (у виключних випадках - два). На час тривалої хвороби або вибуття кінолога у відпустку його собака для годування та догляду закріплюється за іншим працівником КП. Передача службового собаки для постійної роботи іншому кінологу проводиться в присутності керівника КП або особи, яка його заміщає, та ветеринара. Передача оформляється на підставі акта ОЗ-1 (бюджет) «Акт прийняття-передачі основних засобів», один примірник якого передається до фінансового підрозділу для ведення обліку. В акті зазначається стан здоров'я собаки, ступінь його вгодованості і натренованості за профілем використання. У разі переведення кінолога до іншого підрозділу органів Національної поліції можливе направлення закріпленого за ним службового собаки. Під час передачі службового собаки в інший КП відповідно до рапорту складається акт передачі службового собаки. Контроль за несенням служби нарядами поліції зі службовими собаками здійснюється згідно з вимогами нормативних документів МВС. Успіх та результативність діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції щодо розкриття злочинів за допомогою службово–пошукових собак значною мірою залежить від добре налагодженої взаємодії між ними та іншими суб’єктами правоохоронної діяльності.

Тема: Методи ОРД, негласні слідчі (розшукові) дії, заходи оперативного (ініціативного) пошуку: оперативно–розшукові заходи, оперативно–технічні заходи, пошукові заходи.

Навчальні питання:  Класифікація методів оперативно–розшукової діяльності, негласних слідчих (розшукових) дій, заходів оперативного (ініціативного) пошуку.  Загальна характеристика негласних слідчих (розшукових дій): оперативно-розшукових та оперативно-технічних заходів та їх місце в системі оперативно–розшукової діяльності.  Класифікація методів оперативно–розшукової діяльності, негласних слідчих (розшукових) дій, оперативно-технічних заходів, заходів оперативного (ініціативного) пошуку.  Оперативно–розшукові методи в теорії ОРД виступають як відповідні наукові категорії, що реалізуються в практичній діяльності як оперативно–розшукові заходи. До методів ОРД відносяться: 1. розвідувальне опитування; 2. оперативна установка; 3. візуальне спостереження; 4. оперативний огляд; 5. особистий пошук; 6. зняття інформації з каналів зв'язку. 7. агентурний метод. Кожний із методів ОРД має свій зміст, нормативно–правове регулювання, особливості тактики проведення, фіксації та закріплення отриманих даних, тощо. Існують оперативно–розшукові заходи, оперативно–технічні заходи, заходи оперативного (ініціативного) пошуку. Відповідно наказу від 16 листопада 2012 року N 114/1042/516/1199/936/1687/5, що регламентує Інструкцію «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні», видами негласних слідчих (розшукових) дій є: 1. Аудіо–, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України). 2. Накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК України). 3. Огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК України). 4. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України). 5. Зняття інформації з електронних інформаційних систем без відома її власника, володільця або утримувача (ст. 264 КПК України). 6. Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України). 7. Спостереження за особою в публічно доступних місцях (ст. 269 КПК України). 8. Аудіо–, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України). 9. Негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України). 10. Спостереження за річчю або місцем у публічно доступних місцях (ст. 269 КПК України). 11. Моніторинг банківських рахунків. (Ст. 269-1 КПК України). 12. Контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України). До оперативно–технічних заходів відносять:  аудіоконтроль особи – ст. 260 КПК України;  контроль за телефонними розмовами – ст. 263 КПК України);  зняття інформації з каналів зв’язку – ст. 263 КПК України);  негласний огляд кореспонденції особи – ст. 262 КПК України;  обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи шляхом негласного проникнення в них – ст. 267 КПК України);  відеоконтроль особи – ст. 260 КПК України;  установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу – ст. 268 КПК України;  зняття інформації з електронних інформаційних мереж – ст. 264 КПК України;  аудіоконтроль місця – ст. 270 КПК України;  відеоконтроль місця – ст. 270 КПК України. Методика та тактика проведення таких НСРД аналогічна організації та проведенню ОТЗ. До заходів оперативного (ініціативного) пошуку належать: 1. Інформаційно–аналітичне прогнозування. 2. Розвідувальне опитування. 3. Легендована оренда житла або іншого володіння особи. 4. Профілактично–пошуковий захід. 5. Оперативна установка. 6. Оперативне маркування предметів та речовин. 7. Оперативне ототожнення осіб, предметів та речовин. 8. Особистий пошук та оперативний огляд місця. 9. Отримання довідково–аналітичної інформації. 10. Радіотехнічна розвідка. 11. Поліграфне опитування. 12. Створення пасток (квартир, офісів, автомобілів).  Загальна характеристика негласних слідчих (розшукових) дій: оперативно-розшукових та оперативно-технічних заходів та їх місце в системі оперативно–розшукової діяльності. Оперативно–розшукові заходи – це заходи зі спеціально встановленими Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність» і КПК України порядком та умовами їх проведення оперативними підрозділами з метою попередження, виявлення і припинення злочинів та виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; розшуку осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, установлення безвісно зниклих осіб; забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів, осіб, які надають допомогу або сприяють оперативно–розшуковій діяльності, беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів. Оперативно–розшукові заходи проводяться оперативними підрозділами за заведеними ОРС. До різновидів оперативно–розшукових заходів відносяться: агентурно – оперативні, оперативно–технічні, оперативно–профілактичні заходи. Оперативно-технічний захід (далі – ОТЗ) – це різновид оперативно – розшукового заходу, який проводиться оперативно–технічним підрозділом у взаємодії з іншим оперативним підрозділом та полягає в негласному пошуку та фіксації із застосуванням технічних засобів фактичних даних про підготовку до вчинення злочину, а також особу, яка готує його вчинення. Оперативно-розшукові заходи можуть проводитися: • на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням керівника органу, відповідного оперативного підрозділу або його заступника, уповноваженого на здійснення оперативно–розшукової діяльності, погодженого з прокурором; • за рішенням керівника органу, оперативного підрозділу або його заступника, уповноваженого на здійснення оперативно–розшукової діяльності, з повідомленням про прийняте рішення прокурора. На підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням керівника оперативного підрозділу або його заступника, затвердженого керівником органу, у складі якого діє оперативний підрозділ, після погодження з прокурором проводяться негласне обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, аудіо–, відеоконтроль особи, аудіо–, відеоконтроль місця, спостереження за особою, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних систем, накладення арешту на кореспонденцію, здійснення її огляду та виїмки, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу. Виключно прокурор приймає рішення про проведення контрольованої поставки і контрольованої та оперативної закупки товарів, предметів і речовин у межах кримінального провадження, відповідно до вимог статті 271 КПК України. Клопотання про дозвіл на проведення оперативно–розшукових заходів керівника оперативного підрозділу або його заступника, уповноваженого на здійснення оперативно–розшукової діяльності, розглядається відповідно до вимог статті 248 КПК України (додаток 2). У клопотанні зазначаються:  гриф секретності, дата та реєстраційний номер;  найменування суду, до якого вноситься клопотання;  найменування підрозділу, який уносить клопотання, та підрозділу, працівники якого залучаються до проведення заходу;  номер ОРС, дата її заведення та підстави відповідно до вимог Закону  України «Про оперативно–розшукову діяльність»;  вид заходу, строки і місце його проведення (житло чи інше володіння особи, інші приміщення, земельна ділянка, транспортний засіб тощо);  обґрунтування необхідності проведення заходу та неможливості отримання фактичних даних про готування особи до вчинення злочину в інший спосіб;  дані про особу, стосовно якої передбачається проведення заходу, місце її проживання чи тимчасового перебування, а також залежно від виду заходу абонентські номери споживача телекомунікаційних послуг і міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання;  інші відомості, що можуть мати значення для суду, відповідно до положень частини другої статті 248 КПК України. Клопотання складається у двох примірниках і підписується керівником підрозділу, у провадженні якого перебуває справа, або його заступником та погоджується з прокурором, який здійснює нагляд за дотриманням закону органами, що провадять оперативно–розшукову діяльність. У разі проведення заходу стосовно кількох осіб клопотання складається на кожну особу. Розгляд клопотань про необхідність проведення оперативно – розшукових заходів здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя за місцем провадження оперативно – розшукової справи. ' За результатами проведення оперативно–розшукового заходу складається протокол з відповідними додатками. Протокол та матеріальні носії секретної інформації, отриманої під час проведення оперативно–розшукових заходів, за умови дотримання вимог нормативно–правових актів у сфері охорони державної таємниці можуть бути розсекречені та передані до органів досудового розслідування чи суду в разі наявності в них фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, які можуть бути використані в кримінальному провадженні, як підстави для початку кримінального провадження або проведення невідкладних слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, для отримання фактичних даних, які можуть стати доказами в кримінальному провадженні, для попередження, припинення і розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів, розшуку осіб, які ухиляються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, осіб безвісно зниклих. Відповідно до положень статті 15 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» не підлягають розголошенню та передачі для використання в кримінальному провадженні відомості про негласних штатних та позаштатних працівників, які брали участь у проведенні оперативно–розшукових заходів, дані працівників оперативно – технічних підрозділів органів Національної поліції та оперативної служби, які їх організовували, забезпечували та проводили. У разі встановлення фактичних даних про протиправні діяння, відповідальність за які передбачена КК України і які були виявлені під час проведення оперативно–розшукових заходів, працівник, який ініціював їх проведення складає мотивований рапорт на ім’я керівника органу (підрозділу). У рапорті зазначаються встановлені ознаки злочину без розшифрування сил та засобів, за допомогою яких вони були виявлені. Рапорт погоджується керівником органу (підрозділу) або його заступником та надсилається до органу досудового розслідування разом з матеріалами, які підтверджують наявність зазначених даних. Якщо такі матеріали містять інформацію з обмеженим доступом, вони надсилаються тільки після їх розсекречування. У випадку, якщо ознаки злочину виявлені під час проведення оперативно–розшукових заходів, які тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює оперативно–розшукову діяльність, інформує відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно–розшукового заходу та після процедури розсекречування направляє зібрані матеріали, у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, до відповідного органу досудового розслідування. У межах ОРС, заведених за наявності підстав, визначених частиною першою статті 6 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» за тяжкими або особливо тяжкими злочинами, у зв’язку з розшуком осіб, які їх учинили або зникли безвісти, проводяться наступні оперативно – технічні заходи: 1) аудіоконтроль особи (умовне найменування ОТЗ № 1) — різновид втручання в приватне спілкування, який полягає в негласному прослуховуванні, відборі, фіксуванні та обробленні з використанням технічних засобів розмов особи або інших звуків, пов’язаних з її діяльністю, місцем перебування тощо; 2) негласне зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж – різновид втручання в приватне спілкування, який здійснюється шляхом:  контролю за телефонними розмовами (умовне найменування ОТЗ № 2), що полягає в негласному спостереженні, відборі, фіксації, обробці і відтворенні з використанням технічних засобів, у тому числі встановлених на транспортних телекомунікаційних мережах, змісту телефонних розмов, а також інших відомостей та сигналів, які передаються телефонним каналом зв’язку, що контролюється (SMS, MMS, факсимільний зв’язок, модемний зв’язок тощо);  зняття інформації з каналів зв’язку (умовне найменування ОТЗ № 3), що полягає в негласному одержанні, фіксації із застосуванням відповідних технічних засобів, зокрема встановлених на транспортних телекомунікаційних мережах, обробці та відтворенні, у тому числі придатних для автоматизованої обробки засобами обчислювальної техніки, різних видів сигналів, які передаються через мережу Інтернет, інші мережі передачі даних, що контролюються; Зняття інформації з каналів зв’язку як метод ОРД визначив Ю. Ю. Орлов, а саме: суть методу зняття інформації з каналів зв’язку полягає в підключенні до наявного або створенні штучного технічного каналу, обладнанні, за необхідності, контрольного пункту та проведенні цілеспрямованого системати¬чного зняття інформації з цього каналу протягом певного часу. Особливістю методу є застосування засобів оперативної техніки. Згідно з п. 10 ст. 11 Закону України «Про міліцію» поліції надано право здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні та негласні оперативно–розшукові заходи, фото–, кіно–, відеозйомку і звукозапис, прослуховування телефонних розмов з метою розкриття злочинів. Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність» (ч, 1 ст. 8) оперативним підрозділам надано право: знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації (п. 9). Зняття інформації з технічних каналів ми відносимо до методу оперативно–розшукової діяльності, який полягає у спостереженні за допомогою технічних засобів за особами або іншими об'єктами, які становлять оперативний інтерес, шляхом підключення до наявного або створення штучного технічного каналу з метою отримання та фіксації оперативно–розшукової інформації. Метод зняття інформації з каналів зв’язку застосовують негласно від розроблюваних (перевіряємих) осіб. За необхідності з метою встановлення закладних пристроїв, відкриття каналів природного витоку інформації, підключення до каналів зв'язку, проводиться негласне або зашифроване проникнення в приміщення, транспортні засоби або на території. Обов'язковою передумовою зняття інформації з каналів зв'язку й отримання інформації з проникненням у житло є наявність дозволу суду. Зняття інформації з каналів зв’язку завжди потребує ретельного планування. У разі потреби обладнують контрольний пункт, який розміщують в автомобілі або у приміщенні на певній відстані від контрольованого об'єкта і використовують для розташування апаратури приймання інформації, високочасістотного нав'язування або ретрансляції. 3) огляд кореспонденції (умовне найменування ОТЗ № 4) – різновид втручання в приватне спілкування, який полягає в негласному відборі за ідентифікаційними ознаками кореспонденції, на яку накладено арешт, її обробці, знятті копій чи отриманні зразків та інформуванні підрозділу – ініціатора для прийняття рішення щодо подальших дій (здійснюється оперативними службами органів Національної поліції України через оперативно – технічні підрозділи Служби безпеки України відповідно до Інструкції про взаємодію Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України при проведенні оперативно–технічних заходів, ); 4) негласне обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (умовне найменування ОТЗ № 5) — різновид оперативно – розшукового заходу, який полягає в негласному обстеженні публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів, з метою виявлення речей і документів, що мають значення для оперативно–розшукової справи, виготовлення копій чи зразків зазначених речей і документів, виявлення та вилучення зразків для дослідження, виявлення осіб, які розшукуються, установлення технічних засобів аудіо–, відеоконтролю особи; 5) відеоконтроль особи (умовне найменування ОТЗ № 6) – різновид втручання в приватне спілкування, який полягає в негласному спостереженні та фіксації з використанням технічних засобів рухів, дій особи, пов’язаних з її діяльністю або місцем перебування тощо; 6) установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (умовне найменування ОТЗ № 7) – різновид оперативно–розшукового заходу, який полягає в негласному застосуванні технічних засобів для локалізації місцезнаходження радіоелектронного засобу, у тому числі кінцевого обладнання, активованого в мережах операторів рухомого (мобільного) зв’язку, без розкриття змісту повідомлень, що передаються, та інших радіовипромінювальних пристроїв; 7) зняття інформації з електронних інформаційних мереж (систем) (умовне найменування ОТЗ № 8) – полягає у негласному пошуку, виявленні шляхом фізичного та/або програмного доступу, відборі і фіксації інформації, що міститься в електронних інформаційних мережах (системах) або їх частинах, доступ до яких обмежується її власником, утримувачем, або пов’язаний з подоланням системи логічного захисту (здійснюється лише структурними підрозділами Департаменту оперативно–технічних заходів МВС України (далі – ДОТЗ) та Головного управління боротьби з організованою злочинністю МВС України (далі – ГУБОЗ); 8) аудіоконтроль місця (умовне найменування ОТЗ № 9) – різновид оперативно–розшукового заходу, який полягає у здійсненні прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіозапису всередині публічно доступних місць, без відома їх власника або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для вирішення завдань оперативно–розшукової діяльності; 9) відеоконтроль місця (умовне найменування ОТЗ № 10) – різновид оперативно–розшукового заходу, який полягає у здійсненні прихованої фіксації відомостей за допомогою відеозапису всередині публічно доступних місць, без відома їх власника або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для вирішення завдань оперативно–розшукової діяльності. В ОНП України до ОТП, які проводять ОТЗ належать підрозділи оперативно–технічних заходів – ДОТЗ та УОТЗ, СОТЗ у регіонах і на Донецькій залізниці (далі – ПОТЗ) та підрозділи оперативно–технічної розвідки – ВОТР ГУБОЗ МВС України, УБОЗ в регіонах (далі – ПОТР БОЗ). Підрозділ–ініціатор – оперативний підрозділ, уповноважений законодавством здійснювати оперативно–розшукову діяльність, за завданням якого проводиться ОТЗ захід або виготовляються несправжні (імітаційні) засоби. Проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД) ОТП за завданням підрозділу–ініціатора, який виконує доручення слідчого, прокурора щодо їх проведення, здійснюється на підставі ухвали слідчого судді або у випадках, передбачених статтею 250 КПК України, постанови слідчого, узгодженої з прокурором, чи прокурора. У бланку завдань на проведення НСРД зазначаються наступні умовні найменування:  НСРД № 1 – це аудіоконтроль особи – (ст. 260 КПК України);  НСРД № 2– це контроль за телефонними розмовами – (ст. 263 КПК України);  НСРД № 3 – це зняття інформації з каналів зв’язку (ст. 263 КПК України);  негласний огляд кореспонденції особи – НСРД № 4 (ст. 262 КПК України);  НСРД № 5 – це обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи шляхом негласного проникнення в них – (ст. 267 КПК України);  НСРД № 6 – це відеоконтроль особи – (ст. 260 КПК України);  НСРД № 7 – це установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу – (ст. 268 КПК України);  НСРД № 8 – це зняття інформації з електронних інформаційних мереж – (ст. 264 КПК України);  НСРД № 9 – це аудіоконтроль місця – (ст. 270 КПК України);  НСРД № 10 – це відеоконтроль місця – (ст. 270 КПК України). Методика та тактика проведення таких НСРД аналогічна організації та проведенню ОТЗ. Оперативно–розшукові заходи, проведення яких потребує дозволу слідчого судді, інші заходи, що проводяться за рішенням прокурора: 1. Контрольована поставка та контрольована і оперативна закупка. 2. Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи шляхом негласного проникнення в них. 3. Негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження 4. Аудіо – , відеоконтроль особи 5. Аудіо – , відеоконтроль місця 6. Аудіо –, відеоконтроль особи або місця проводяться за ухвалою слідчого судді. 7. Накладання арешту на кореспонденцію, її огляд та виїмка. 8. Візуальне спостереження за особою Контрольована поставка та контрольована і оперативна закупка товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності проводиться з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Порядок проведення контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупки регламентується наказом МВС України, СБУ, МДЗУ від 16. 09. 2013 р. № 887/1324/480 дск «Про затвердження Інструкції про порядок проведення контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупки товарів, предметів, речей, послуг, документів, засобів і речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності». Контрольована поставка полягає в організації і здійсненні оперативним підрозділом контролю за переміщенням (перевезенням, пересиланням, передачею, ввезенням, вивезенням з України чи транзитним переміщенням її територією) товарів, предметів і речовин, у тому числі заборонених до обігу, з метою виявлення ознак злочину та фіксації фактичних даних про протиправні діяння осіб, відповідальність за які передбачена КК України. Контрольована закупка полягає в імітації придбання або отримання, у тому числі безоплатного, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності товару, який перебуває у вільному обігу, з метою викриття і документування факту готування та вчинення злочину, а також особи, яка його вчинила. Оперативна закупка полягає в імітації придбання або отримання, у тому числі безоплатного, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності товару, обіг якого обмежений чи заборонений чинним законодавством, з метою викриття і документування факту готування та вчинення злочину, а також особи, яка його вчинила. Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи шляхом негласного проникнення в них з метою виявлення та фіксації слідів тяжкого або особливо тяжкого злочину, документів та інших предметів, що можуть стати доказами підготовки або вчинення такого злочину. Оперативний огляд. Поняття, завдання та види оперативного огляду Відповідно до п. 6, 7 ч.1.ст 8 Закону України «Про ОРД» оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно–розшукової діяльності за наявності підстав, передбачених ст6 цього Закону, надано право відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з’ясування обставин вчиненого або такого, що готується злочину, а також збирати відомості про протиправну діяльність підозрюваних або осіб, щодо яких проводиться перевірка, негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, в тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки. Згідно із ч. 2 ст. 8 негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи проводять за рішенням апеляційного суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника, погоджується цей захід з прокурором. З метою відшукання фактичних даних про порушення кримінального законодавства, особливо у процесі документування злочинної діяльності, працівники оперативних підрозділів органів Національної поліції або за їхнім дорученням інші суб'єкти оперативно–розшукової діяльності застосовують ефективний і поширений метод ОРД – оперативний огляд, який полягає у пізнанні суб’єктом певних явищ (подій, фактів, процесів), які мають значення для вирішення конкретних завдань ОРД. Шляхом оперативного огляду вивчаються документи, предмети, знаряддя вчинення злочину, обстежуються різні об'єкти, службові та житлові приміщення, транспортні засоби, місцевість, присадибні й дачні ділянки та ін., що ймовірно містять сліди злочину, фіксуючи їх оперативно–технічними засобами. Отже, основною метою оперативного огляду є отримання орієнтуючої чи конкретної інформації про об'єктивну чи суб'єктивну сторони завершеного злочину або такого, що готується, сліди переховування злочинця, що ухиляється від слідства, суду і відбування покарання, відшукування даних про зниклу безвісти особу, про особу невпізнаного чи розчленованого трупа тощо. Шляхом оперативного огляду здійснюється пошук фактичних даних, які за відповідних умов можуть виступати як речові та письмові докази, визначати осіб, поінформованих про конкретні факти злочинної діяльності, місце знаходження розшукуваних осіб тощо. Часто наслідки оперативного огляду стають підставою для проведення подальших оперативно–розшукових заходів. Об'єктами оперативного огляду можуть бути:  житлові приміщення, де проживають розроблювані особи, що обґрунтовано підозрюються у вчиненні тяжких злочинів;  службові приміщення, у яких працюють розроблювані особи або ті, які перевіряються, та їхні зв'язки;  кімнати гуртожитків, готелів, кемпінгів, лікувальних закладів, майстерні, станції обслуговування автомобілів тощо;  транспортні засоби всіх видів;  місцевість (парки, сквери, вулиці, двори, присадибні й дачні ділянки, інші місця, де можуть бути виявлені й зафіксовані сліди злочинів, предмети, документи, інші речі, які можливо, виступатимуть доказами готування або вчинення злочину, переховування злочинців).  ознайомлення з місцевістю, розташуванням об'єктів, приміщень тощо;  виявлення умов, що сприяють вчиненню злочинів, і фактів готування до протиправних дій;  фіксація слідів вчиненого злочину, виявлення осіб – можливих свідків у кримінальному провадженні;  документування злочинних дій розроблюваних осіб, способів маскування їхньої протиправної діяльності.  виявлення зброї, інших знарядь вчинення злочинів, викраденого майна, коштовностей, інших предметів, які можуть стати судовими доказами (предмети, що вилучені з цивільного обороту та заборонені до зберігання і носіння, матеріальні об'єкти з ознаками, схожими на сліди, що вилучені з місця події, документи з ознаками підробки, наркотичні речовини тощо);  маркірування таких предметів хімічними речовинами, забезпечення їх збереження (до офіційного вилучення) шляхом негласного переміщення, ховання, фотографування чи іншого копіювання;  вилучення зразків для проведення спеціальних досліджень (криміналістичних, технологічних, хімічних та ін.) з метою визначення їх доказових якостей;  виявлення місць переховування зниклих злочинців, отримання інформації про осіб, які пропали безвісти;  встановлення хімічних пасток, інших криміналістичних та оперативно–технічних засобів;  створення умов для запобігання задуманим злочинам (псування знарядь, зброї, підміна бойових набоїв холостими, нанесення позначок на документи, гроші тощо). У процесі проведення оперативного огляду створюються передумови для вилучення процесуальним шляхом предметів і документів зі слідами злочинів, визначення розташування житла особи, яка підлягає затриманню, підходів до будинку, розташування дворових будівель, наявність міждворових проходів тощо. Оперативний огляд де в чому нагадує окремі слідчі дії слідчий огляд, обшук, виїмка тощо), але між цими заходами є значні відмінності у правовій природі, організації і тактиці проведення, оформлення і використання отриманих відомостей. Досить часто за обставинами кримінального провадження необхідно відшукати сліди злочину та речові докази, з'ясувати обстановку на місці події, інші фактичні дані, що мають значення для розслідування справи. У таких випадках слідчий (дізнавач), згідно з кримінально–процесуальним законодавством, проводить огляд місця події, прилеглої території, приміщень, різних предметів, документів. Схожість між оперативним і слідчим оглядом полягає в тому, що: як в першому та в другому випадках відбувається безпосереднє сприйняття оперативним працівником чи слідчим обстановки, пов'язаної з подіями злочину, предметів і документів, які мають значення для розкриття злочину; як оперативний, так і слідчий огляди носять дослідницький характер цього сприйняття, спрямованість його на вивчення і фіксацію обстановки, відшукання, фіксацію та вилучення слідів, інших фактичних даних; мета оглядів – вияснення істотних для кримінального провадження обставин. Разом з тим, слідчий огляд – це процесуальний захід порушення кримінального провадження. Слідчий огляд проводиться особою, яка має право проводити розслідування, у присутності понятих і спрямований на вивчення обстановки місця події, відшукання і процесуальне закріплення слідів, інших фактичних даних, необхідних для з'ясування істотних для справи обставин. На розсуд слідчого, дізнавача огляд може проводитися в присутності потерпілого, свідка, підозрюваного, звинувачуваного та інших осіб. Фактичні дані, отримані в результаті слідчого огляду, стають процесуальними доказами і можуть бути підставою для прийняття будь–якого рішення у справі. На відміну від слідчого огляду, оперативний огляд – це і не процесуальні заходи, які здійснюються незалежно від наявності кримінального провадження. Він здійснюється як у справах оперативно–розшукового обліку, так і для перевірки первинних оперативно–розшукових матеріалів. Інформація, отримана шляхом оперативного огляду, не має процесуально–доказової сили в кримінальній справі. Мета отримання такої інформації полягає в тому, щоб використати її для вирішення оперативно–розшукових завдань або сприяти розслідуванню кримінального провадження. Для легалізації даних оперативного огляду проводяться оперативні комбінації, спрямовані на процесуальне оформлення способів їх одержання. Оперативний огляд проводиться без понятих та інших учасників процесу, виявлені предмети і документи не вилучаються, а лише оглядаються і фіксуються. В окремих випадках ці речові докази можуть тимчасово вилучатися для проведення негласного дослідження, але після цього вони обов'язково повертаються на місце. Суб'єктами оперативного огляду є насамперед працівники оперативних підрозділів органів Національної поліції як ініціатори оперативної розробки чи перевірки. Разом з тим за дорученням оперативних працівників оперативний огляд можуть здійснювати агенти та довірені особи, представники інших служб органів Національної поліції України., інколи до оперативного огляду можуть залучатися представники державних органів, громадських організацій, спеціалісти з різних галузей науки і техніки, окремі громадяни, яким можна довірити цю справу. Вказані суб'єкти беруть участь у проведенні оперативного огляду, коли у них є можливість доступу до об'єктів огляду або за службовим станом вони мають право на перевірку документів відповідних органів, установ, організацій. Оперативний огляд як метод ОРД відіграє надзвичайну роль у ефективній боротьбі з правопорушеннями і злочинністю. Ще один із старих, випробуваних інструментів оперативно–розшукової роботи, важливий спосіб оперативного розслідування. Застосування оперативного огляду дає можливість оперативним працівникам досить швидко зібрати достовірні докази винності розроблюваних чи підозрюваних осіб і викрити зловмисників навіть тоді, коли процесуальні й криміналістичні засоби і методи безсилі. Оперативний огляд є одним із найбільш дійових способів документування злочинної діяльності розроблюваних осіб, отримання доказової інформації про подію злочину та орієнтовних даних про окремі істотні елементи такої події (де знаходиться викрадене майно, приховані коштовності, набуті злочинним шляхом, де знаходяться злочинці, котрі переховуються від правосуддя, які злочинні задуми у розроблюваних осіб тощо). Шляхом оперативного огляду, як правило, вирішуються часткові оперативно–розшукові завдання, якщо іншим шляхом це зробити дуже важко через відсутність можливості проведення гласних заходів. Негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження – це оперативно–розшуковий захід з виявлення і вилучення матеріальних носіїв інформації, що зберігають сліди готування до вчинення злочину чи осіб, які до нього готуються, а також предметів, що стали об’єктами злочинних посягань, можуть сприяти виявленню суспільно небезпечного протиправного діяння і встановленню причетних до нього осіб, з метою їх подальшого порівняльного дослідження без відома власника, у тому числі в публічно недоступних місцях. Оперативний працівник може самостійно проводити гласне отримання зразків для порівняльного дослідження, результати якого оформляються згідно з правилами, передбаченими цією Інструкцією. Аудіо – , відеоконтроль особи – це оперативно–розшуковий захід з прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіо–, відеозапису як всередині приміщень, транспортних засобів, інших місць (доступ до яких обмежується їх власниками та публічно доступних), так і ззовні, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка особи, а також інші події, що відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для вирішення завдань оперативно – розшукової діяльності, а також для попередження, виявлення і припинення злочинів, розшуку злочинців та зниклих безвісти. Аудіо – , відеоконтроль місця – це оперативно–розшуковий захід з прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіо–, відеозапису всередині публічно доступних місць (приміщення, транспортні засоби, інше) без відома їх власника або присутніх у цьому місці осіб за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для вирішення завдань оперативно–розшукової діяльності, а також для попередження, виявлення і припинення злочинів, розшуку злочинців та зниклих безвісти. Аудіо –, відеоконтроль особи або місця проводяться за ухвалою слідчого судді, постановленої за клопотанням керівника органу погодженого з прокурором, відповідного оперативного підрозділу, безпосередньо оперативним працівником або на підставі завдання, надісланого до підрозділу – виконавця. Отримання в інтересах оперативно–розшукової діяльності інформації, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про конкретного абонента чи зв’язок, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо (трафік), з урахуванням певного місця або території та маршруту можливого руху особи (моніторинг) здійснюється відповідно до вимог глави 15 КПК України та частини другої статті 8 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» за ухвалою слідчого судді. У разі наявності технічної можливості зазначена вище інформація може надаватися оперативно–технічним підрозділам на підставі ухвали слідчого судді. До оперативно–технічних підрозділів органів Національної поліції разом з ухвалою слідчого судді, яка в подальшому, після звірки, повертається підрозділу–ініціатору, надається запит щодо надання інформації про зв’язок мобільних терміналів рухомого (мобільного) зв’язку та на отримання інформації про зв’язок з урахуванням території та маршруту можливого руху особи (моніторинг). Накладання арешту на кореспонденцію, її огляд та виїмка. Накладання арешту на кореспонденцію, її огляд та виїмка – це оперативно–розшуковий захід, який проводиться в разі наявності достатніх підстав вважати, що поштово–телеграфна кореспонденція певної особи іншим особами або інших осіб їй може містити відомості, які мають значення для вирішення завдань оперативно–розшукової діяльності. Указаний оперативно–розшуковий захід проводиться в кілька етапів: негласний відбір поштової кореспонденції; накладання арешту на кореспонденцію; негласний огляд кореспонденції; негласна виїмка кореспонденції. Візуальне спостереження за особою – це оперативно–розшуковий захід, який проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням керівника оперативного підрозділу погодженого з прокурором, та представляє собою негласне стеження за діями фізичної особи для вирішення завдань оперативно–розшукової діяльності за наявною в провадженні ОРС. Візуальне спостереження проводиться з метою встановлення даних про особу та про її зв’язки в разі наявності фактів, які підтверджують, що цією особою або будь–ким з її зв’язків готується вчинення особливо тяжкого або тяжкого злочину, а також для забезпечення безпеки працівників правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей і близьких родичів. Візуальне спостереження за особою, яке проводиться підрозділами оперативної служби, здійснюється на підставі завдання оперативного підрозділу, яке погоджується з оперативною службою та затверджується керівником МВС України, ГУМВС, УМВС України або його заступниками, уповноваженими на здійснення оперативно–розшукової діяльності. До завдань додаються другі примірники ухвал слідчого судді, довідки – меморандуми, фото та інші матеріали, які дозволяють ідентифікувати особу, стосовно якої планується проведення заходів. Завдання на проведення оперативною службою візуального спостереження за особою не повинно перевищувати 10 діб. Відомості, здобуті під час візуального спостереження, що здійснювалося підрозділами оперативної служби, оформлюються у вигляді зведення і надсилаються керівникові оперативного підрозділу – ініціатору проведення заходу. Результати візуального спостереження оформлюються оперативним працівником підрозділу–ініціатора заходу відповідним протоколом. Протокол спостереження та додатки, що підтверджують наявність фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, використовуються як джерело доказів у кримінальному провадженні. Аудіо–, відеоконтроль у спеціальних установах органів Національної поліції України., слідчих ізоляторах та місцях відбування кримінального покарання проводиться ПОТЗ, ОГП виключно в спеціально відведених та обладнаних приміщеннях, будівлях органів Національної поліції або установах при ОНП, призначених для тимчасового утримання законодавчо визначених категорій осіб, у приміщеннях слідчих ізоляторів та місцях відбування покарання Державної пенітенціарної служби України з метою отримання інформації про можливу протиправну діяльність затриманих, узятих під варту осіб, їх причетність до вчинення особливо тяжких та тяжких злочинів або тих злочинів, що готуються. Термін проведення аудіо –, відеоконтролю особи в спеціальних установах органів Національної поліції України., слідчих ізоляторах та місцях відбування кримінального покарання за одним завданням не повинен перевищувати 10 діб. Обов’язковою умовою проведення оперативно–розшукових заходів, що потребують ухали слідчого судді або рішення прокурора, є наявність достатніх підстав вважати, що в житловому приміщенні чи іншому володінні особи у відомостях, якими особа обмінюється з іншими особами безпосередньо або із застосуванням засобів телекомунікаційних мереж, у поштових відправленнях, телеграфній та іншій кореспонденції, містяться дані про готування до вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, про причетних до цього осіб, а також документи і предмети, що можуть мати доказове значення. Відповідно до положень статті 250 КПК України в разі виникнення обставин, що потребують негайного реагування оперативних підрозділів органів Національної поліції, чи випадків, коли життя та здоров’я людини знаходяться під загрозою, а також з метою запобігання вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами 1, 11, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини КК України проведення окремих оперативно–розшукових заходів (установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, спостереження за особою, річчю або місцем) може бути розпочато до отримання ухвали слідчого судді за рішенням керівника оперативного підрозділу, узгодженого з прокурором. Виконання будь–яких дій з проведення оперативно–розшукових заходів має бути негайно припинено, якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на їх проведення. Отримана внаслідок такого оперативно–розшукового заходу інформація має бути знищена в установленому законодавством порядку. Оперативно–розшукові заходи, проведення яких потребує дозволу керівника органу Національної поліції, оперативного підрозділу МВС України, ГУМВС, УМВС України, це: 1. Візуальне спостереження за річчю або місцем. 2. Організація перевірок фінансово–господарської діяльності підприємств. 3. Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. 4. Виготовлення та використання несправжніх (імітаційних) засобів. Такий захід як візуальне спостереження за річчю або місцем – це оперативно – розшуковий захід, який полягає в проведенні спостереження на певних ділянках місцевості, у публічно доступних місцях, за визначеними адресами, та предметами з метою попередження вчинення кримінальних правопорушень, виявлення обставин, що сприяють їх учиненню, осіб та фактів, які становлять оперативний інтерес, а також розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, осіб, безвісно зниклих. Завдання на проведення оперативною службою візуального спостереження за річчю або місцем не повинно перевищувати 15 діб. Візуальне спостереження. Поняття, завдання візуального спостереження як самостійного негласного методу ОРД. У вирішенні завдань попередження і розкриття тяжких злочинів, виявлення і затримання злочинців часто застосовується візуальне спостереження – самостійний метод ОРД, один із головних напрямків у роботі служби карного розшуку МВС України. Суть його полягає в організації та тактиці проведення негласного зовнішнього спостереження за особами або іншими об'єктами, які становлять оперативний інтерес, для отримання і закріплення відомостей, що сприяють попередженню і розкриттю злочинів, викриттю розшукуваних злочинців. Деякі аспекти діяльності підрозділів органів Національної поліції оперативної служби у своїх працях досліджували Р. К. Безруких, А. А. Венекдіктов, О. М. Джужа, А. С. Карпький, В. М. Колдаєв, К. П. Гребнєв, М. Л. Грибов, Д. Й. Никифорчук, М.А. Погорецький, І. В. Тарасюк, І. Р. Шинкаренко, І. І. Шинкаренко та інші науковці. Візуальне спостереження, як визначає М.Л. Грибов це збирання фактичних даних, потрібних для виявлення, припинення, попередження, розкриття злочинів та розшуку осіб, які їх вчинили, що здійснюється шляхом прихованого стеження за фізичними особами у громадських місцях працівниками оперативної служби, в тому числі із застосуванням оперативно-технічних заходів. Візуальне спостереження є єдиним із трьох напрямів діяльності оперативної служби, який має пряме законодавче закріплення. Так, відповідно до п. 11 ст. 8 Закону України «Про ОРД» підрозділом, уповноваженим на проведення цієї діяльності, надається право «здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото–, кіно– , відео зйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних приладів Завдання: o попередити або припинити кримінальні прояви з боку тих, за ким проводиться спостереження, або їх зв'язків; o виявити причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів; o зафіксувати злочинні дії осіб, що проходять за оперативно–розшуковими або кримінальними справами; o встановити місця переховування злочинців, що ухиляються від слідства, суду і відбування покарання; o зафіксувати окремі дії розроблюваних шляхом негласного фотографування, кінозйомки, відео– і звукозапису; o забезпечити проведення окремих оперативно–розшукових заходів і слідчих дій (оперативна комбінація, негласне затримання, оперативний огляд, підготування до обшуку, арешт тощо); o виявити місця зборищ кримінальних елементів, збуту майна, нажитого злочинним шляхом, кубла розпусти і вживання наркотиків тощо; o перевірити спосіб життя, поведінку осіб, які залучаються до негласного співробітництва, особливо з тих, хто працюватиме за контрактом, і утримувачів, явочних квартир. Підрозділи Головного управління оперативної служби здійснюють візуальне спостереження на підставі дозволу керівників ГУ МВС, ГУ МВСТ і в тісній взаємодії з працівниками гласних оперативних апаратів. Як правило, візуальне спостереження здійснюється у найбільш важливих справах оперативної розробки, коли необхідні відомості іншими оперативно–розшуковими засобами чи методами отримати неможливо або коли перевірка даних про підготування до злочину іншим способом займе багато часу, що може призвести до необоротних наслідків. Об’єкти спостереження: • особи, які проходять у справах оперативних обліків, перебувають під адміністративним наглядом, відносно яких є обґрунтовані відомості про їхню злочинну діяльність, а також підозрювані або звинувачувані у кримінальних справах; • громадяни, які мають відомості про підготовлені або вчинені злочини, а також ті, хто має зв'язки зі злочинцями • родичі та знайомі злочинців, яких розшукують, якщо є підстави вважати, що спостереження за ними дасть можливість відшукати злочинця або дізнатися про його місцезнаходження; • запідозрені у дворушництві, дезінформації або вчиненні злочинів негласні співробітники; • інші особи, а також певні місця (мікрорайони, вокзали, базари, гральні заклади, ресторани, бари тощо), спостереження за якими допоможе отримати відомості, що сприятимуть попередженню, розкриттю злочинів, розшуку зниклих злочинців та громадян, які пропали безвісти. У практичній діяльності візуальне спостереження являє собою дуже складний в організаційному і тактичному плані захід, що потребує значних людських ресурсів, технічних засобів, матеріальних витрат. Залежно від завдань, суб'єктів виконання, оснащення тощо, воно може проводитися терміном від кількох годин до кількох діб. Гласні оперативні працівники зазвичай позбавлені можливості застосовувати цей метод у повному обсязі. Як правило, вони здійснюють спостереження протягом короткого часу, без застосування або з обмеженим застосуванням технічних, маскувальних засобів тощо. Необхідність у такому спостереженні виникає під час особистого пошуку, при документуванні злочинних дій розроблюваних, вирішенні інших завдань, які раптово з'явилися. Найбільш кваліфіковано і протягом тривалого часу мають можливість здійснювати візуальне спостереження підрозділи ДОС (розвідки), оскільки досвідчені злочинці, щоб уникнути викриття і можливого спостереження за ними, здійснюють контрспостереження, використовують сучасні технічні засоби, швидкісний автотранспорт, вміють маскуватися тощо. Очевидно, що в таких умовах гласні оперативні працівники фактично неспроможні більш–менш тривалий час спостерігати за розроблюваними, залишаючись непомітними. Крім того, працівники карного розшуку, ГУ БЕЗ, УБОЗ, УБНОН та інші, завантажені багатьма оперативно–службовими функціями, не в змозі проводити спостереження тривалий час. Власне, через це в складі ДОС створено спеціальні підрозділи розвідки, які спеціалізуються на здійсненні візуального спостереження. Візуальне спостереження як спеціальний метод за своєю результативністю, достовірністю і значимістю інформації для правоохоронної діяльності вигідно відрізняється від інших методів ОРД. Разом з тим, враховуючи матеріальні та людські затрати, особливості організації і тактики проведення, цей метод є найбільш складним, трудомістким і дорогим. Крім того, проведення візуального спостереження зачіпає права та інтереси громадян, які охороняються законом, стосовно їх особистого життя. Тому для проведення візуального спостереження необхідно отримати дозвіл оперативних керівників високого рангу, провести всебічну ґрунтовну підготовку. Організація перевірок фінансово– господарської діяльності підприємств – це комплекс заходів гласного та негласного характеру, який полягає в організації і проведенні перевірок підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю індивідуально або іншими видами господарської діяльності. Перевірки фінансово–господарської діяльності проводяться оперативним працівником індивідуально або у складі групи чи комісії з дозволу керівника органу або оперативного підрозділу МВС України, ГУМВС, УМВС України. Про прийняте рішення щодо проведення фінансово–господарської перевірки підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю, упродовж доби інформують прокурора. Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації – це комплекс заходів, який проводиться відповідно до вимог положень Закону України «Про організаційно–правові засади боротьби з організованою злочинністю» та статті 272 КПК України і полягає у використанні штатних та позаштатних негласних працівників, які короткостроково (тактично) упроваджуються під легендою прикриття в організовані групи та злочинні організації. Тактичне (короткострокове) упровадження негласного працівника в організовані групи та злочинні організації здійснюється виключно в рамках оперативно–розшукової справи на підставі постанови оперативного підрозділу, яким розробляється організована група чи злочинна організація, затвердженої керівником підрозділу МВС України, начальником ГУМВС, УМВС України або його уповноваженим заступником. Для дотримання конспірації під час проведення оперативно – розшукових та пошукових заходів оперативними підрозділами органів Національної поліціївиготовляються та використовуються засоби забезпечення оперативно–розшукової діяльності (несправжні (імітаційні) засоби), а саме документи та предмети, що зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів органів Національної поліції, а також підприємства та організації, створені з цією метою. Виготовлення та використання несправжніх (імітаційних) засобів (далі – НІЗ) – це комплекс заходів, який полягає у виготовленні, зберіганні та використанні під час виконання завдань оперативно–розшукової діяльності документів або інших засобів з повною чи частковою зміною основних даних про особу та вигаданими атрибутами документального оформлення підприємства, організації, окремого приміщення, транспортного засобу і легендою щодо їх призначення та діяльності з метою забезпечення нерозголошення дійсних відомостей про негласних штатних та позаштатних поліцейських. Висновки. При застосуванні методів, оперативно-розшукових, оперативно-технічних заходів, негласних слідчих (розшукових) дій ОРД в практичній діяльності за їх допомогою вирішується досить багато оперативно–розшукових завдань, основними з яких є: вивчення території, яка обслуговується, стеження за об’єктами, що становлять підвищений оперативний інтерес внаслідок їх функціонального призначення (розважальні заклади, ринки, ресторани, ломбарди, вокзали тощо); виявлення, вивчення та нейтралізація умов, сприятливих для вчинення злочинів; встановлення фактів вчинення злочинів, особливо тих, що мають латентний характер, відшукування предметів, які можуть бути речовими доказами; виявлення осіб, які задумують, готують або вчинили злочини, та їх зв’язків; виявлення осіб, які ведуть антисуспільний спосіб життя, за ознаками зовнішності, кримінальної поведінки; перевірка відомостей, що надходять до органів Національної поліції України.; виявлення і фіксація дій осіб з кримінального середовища, якщо це має значення для попередження, припинення і розкриття злочинів; негласне збирання даних про осіб, підозрюваних у злочинній діяльності, або про тих, яких готують до негласного співробітництва з ; виявлення місць концентрації та можливої появи кримінально–злочинних елементів; виявлення і затримання осіб, які переховуються від слідства, суду і відбування покарання, розшук осіб, які зникли безвісти.

Тема: Оперативний (ініціативний) пошук як самостійна форма оперативно-розшукової діяльності.

Навчальні питання:  Поняття, значення, правова основа, суб’єкти та об’єкти оперативного пошуку – як форми ОРД.  Організація і тактика пошуку осіб та фактів, що становлять оперативний інтерес.  Перевірка і реалізація первинних даних, що становлять оперативний інтерес. Вимоги Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність», кримінально–процесуального законодавства, а також відомчих нормативних актів МВС України обумовлюють для органів Національної поліціїстворення і функціонування постійно діючої системи інформаційного забезпечення, що включає в себе збір, перевірку, систематизацію, збереження і наступне використання оперативно–пошукової інформації з метою боротьби зі злочинністю. Оперативно–значима інформація оперативними апаратами органів Національної поліціїдобувається в процесі оперативного пошуку, у ході якого встановлюються відомості, що мають значення для рішення оперативно–розшукових задач. Одним із основних засобів підвищення ефективності протидії злочинності на сучасному етапі являється профілактична діяльність правоохоронних органів та ін. державних структур, удосконалення стратегії, тактики, ідеології профілактичної роботи. Складовою частиною системи профілактичної роботи є діяльність оперативних підрозділів органів Національної поліції правоохоронних органів по попередженню злочинів. Це обумовлено тим, що в умовах формування правової держави злочинність стала все більш дестабілізуючим суспільні відносини фактором. У сучасних умовах вона характеризується не лише стійкою тенденцією росту, але й організованістю, корумпованістю, конспіративністю, проявом нових форм небезпечних злочинів та відмічається високим рівнем латентності. Також слід відмітити те, що на даний час не розроблено ефективної методики по попередженню правопорушень та злочинів правоохоронними органами, що обумовлено відсутністю належного нормативно–правового забезпечення та чіткої системи рекомендацій по проведенню профілактичної роботи, а особливо відносно тих злочинних проявів, вчинення яких обумовлено теперішнім становищем суспільно–політичних та соціально–економічних умов, в яких перебуває Україна. Саме тому, оперативно–розшукові можливості знижуються по відношенню до виявлення осіб, які задумують чи готуються до вчинення злочину. Форма як філософська категорія означає «спосіб організації і спосіб існування предмета, процесу, явища. Стосовно ОРД її формами є специфічні напрямки комплексного використання сил, засобів і методів ОРД у боротьбі з правопорушеннями і злочинністю. Форми ОРД – це способи здійснення організаційно–тактичних дій оперативних підрозділів органів Національної поліції на різних стадіях протидії злочинам, послідовність, порядок, обсяг та види застосування яких визначаються залежно від конкретної оперативно–тактичної ситуації, завдань оперативно–розшукової діяльності та кримінального провадження Принагідно наголосимо, що в новому КПК України законодавець виокремив форми досудового розслідування (дізнання і досудове слідство), що вказує на значення форм діяльності для кожної галузі юридичної науки та дає підстави проводити паралелі з оперативно–розшуковою діяльністю та розробляти обрану тематику. Загальними формами здійснення оперативно–розшукової діяльності органів Національної поліції України є: – оперативна розробка за ОРС; – взаємодія з органами управління і населенням; – оперативний (ініціативний) пошук; – ведення профілактичних, криміналістичних та оперативних обліків; – оперативна профілактика. У теорії і практиці оперативний пошук осіб, предметів та подій розглядається як самостійна форма ОРД, якій притаманний ряд ознак. У сукупності ці ознаки дають уявлення про суть оперативного пошуку і його місце в системі оперативно–розшукової діяльності . По – перше, оперативний пошук здійснюється не тільки у зв’язку з вчиненим злочином, а й незалежно від кримінальної події. Це характеризує оперативний пошук як ініціативну, активну дію, відмінну від інших оперативно–розшукових заходів, що здійснюються стосовно конкретних злочинів та осіб, які підозрюються у злочинній діяльності. Ініціативний оперативний пошук сприяє як ефективному оперативному обслуговуванню об’єктів, території, так і розкриттю злочинів, у тому числі й за межами зони обслуговування. По – друге, характерною ознакою оперативного пошуку є комплексність розвідувальних заходів. Відповідно до компетенції оперативних підрозділів органів Національної поліції, оперативний пошук є найбільш важливим завданням, оскільки в їхньому розпорядженні знаходяться всі основні сили, засоби і методи ОРД. Перш ніж визначити сутність оперативного пошуку, необхідно з’ясувати значення таких термінів, як «оперативний» та «пошук». Оперативний – здатність правильно, швидко виконувати ті чи інші фактичні завдання. Якщо ці дії здійснює один оперативний працівник, то їх можна назвати оперативними діями, але якщо ці самі дії здійснюють декілька осіб, тоді їх слід назвати операцією. Операція [від лат. opratio – дія] – сукупність узгоджених і взаємопов’язаних дій за заздалегідь розробленим планом. Отже, операція – сукупність дій або окрема дія в низці інших, з яких складається робота окремої людини, об’єднаних однією метою. Звідси випливає, що оперативні дії однієї або групи осіб спрямовані на здійснення пошуку об’єктів оперативного пошуку – осіб, фактів, подій, предметів та речей, які становлять оперативний інтерес для . Пошук означає систему дій, спрямованих на об’єкти пошуку, але пошук як система дій – це шукання, розшукування чого–небудь, пошукування. Спеціально організоване розшукування кого, будь-чого з метою розшуку. Важливим для ОРД є пошук кого – живих осіб – людей, чого – речей та предметів, фактів і подій, які становлять оперативний інтерес. У Новому тлумачному словнику української мови вживається значення слова пошук, що також визначає сутність оперативного пошуку – творча робота, спрямована на відкриття нового – шукання раніше невідомих осіб і предметів, документів, Отже, ґрунтуючись на тлумаченні цих слів пошук – це одна дія чи система таких дій, яка здійснюється оперативними працівниками у вигляді операції, спрямованої на об’єкти пошуку. Об’єкт в цьому випадку об’єднує живих і неживих об’єктів. Об’єкти [від лат. objects – предмети] – зовнішній світ, що існує поза нами, незалежно від нашої свідомості і є предметом пізнання практичної діяльності суб’єкта. Суб’єкт [від лат. subjectum – підкладене] – людина як носій певних властивостей; особистість. Форми ОРД відрізняються одна від одної предметами початку запровадження заходів, завданнями, які вирішуються в рамках тієї чи іншої форми, організацією та тактикою проведення відповідних дій і заходів. Поняття, значення, правова основа, суб’єкти та об’єкти оперативного пошуку – як форми ОРД. Перед тим, як визначити поняття і значення оперативного пошуку, необхідно усвідомити що необхідно розуміти під первинними оперативно–пошуковими даними. Слід підкреслити, що відмінною рисою первинних даних є та обставина, що вони є або результатом застосування сил, засобів і методів ОРД, або отримані з гласних джерел і потребують спеціальної перевірки з використанням негласних можливостей. Таким чином, первинні оперативно–розшукові дані це різноманітні відомості, отримані суб'єктами оперативно–розшукової діяльності, що містять нові, раніше не відомі органам внутрішніх справ знання, необхідні і придатні для попередження і розкриття злочинів, пошукової роботи, сприяння кримінально–виховному процесу засуджених і рішення інших задач у боротьбі зі злочинністю. У теорії і практиці пошук первинних даних або оперативний пошук осіб, предметів та подій розглядається як самостійна форма ОРД, якій притаманний ряд ознак. У сукупності ці ознаки дають уявлення про суть оперативного пошуку і його місце в системі оперативно–розшукової діяльності . Розробці та вдосконаленню оперативного пошуку присвячені роботи вітчизняних науковців та практиків Ю. В. Александрова, М. І. Онуфрієва, О. М. Бандурки, В. І. Василинчука, Е. О. Дідоренка, В. П. Євтушка, В. П. Захарова, О. О. Кисельова, І. П. Козаченка, Я. Ю. Кондратьєва, П. П. Михайленка, Д. Й. Никифорчука, Т. В. Миронюк, В. П. Німчика, І. В. Сервецького. О. І. Снігерьова, І. В. Тарасюк, І. В. Шинкаренка та ін. По–перше, оперативний пошук здійснюється не тільки у зв’язку з вчиненим злочином, а й незалежно від кримінальної події. Це характеризує оперативний пошук як ініціативну, активну дію, відмінну від інших ОРЗ, що здійснюються стосовно конкретних злочинів та осіб, які підозрюються у злочинній діяльності. Ініціативний оперативний пошук сприяє як ефективному оперативному обслуговуванню об’єктів, території, так і розкриттю злочинів, у тому числі й за межами зони обслуговування. По–друге, характерною ознакою оперативного пошуку є комплексність розвідувальних заходів. Відповідно до компетенції оперативних підрозділів органів Національної поліції, оперативний пошук є найбільш важливим завданням, оскільки в їхньому розпорядженні знаходяться всі основні сили, засоби і методи ОРД. Перш ніж визначити сутність оперативного пошуку, необхідно з’ясувати значення таких термінів, як «оперативний» та «пошук». Оперативний – здатність правильно, швидко виконувати ті чи інші фактичні завдання. Якщо ці дії здійснює один оперативний працівник, то їх можна назвати оперативними діями, але якщо ці самі дії здійснюють декілька осіб, тоді їх слід назвати операцією. Операція [від лат. opratio – дія] – сукупність узгоджених і взаємопов’язаних дій за заздалегідь розробленим планом. Пошук означає систему дій, спрямованих на об’єкти пошуку, але пошук як система дій – це шукання, розшукування чого–небудь, пошукування. Спеціально організоване розшукування кого, чого–небудь з метою розшуку. Важливим для ОРД є пошук кого – живих осіб – людей, чого – речей та предметів, фактів і подій, які становлять оперативний інтерес. Отже, ґрунтуючись на тлумаченні цих слів пошук – це одна дія чи система таких дій, яка здійснюється оперативними працівниками у вигляді операції, спрямованої на об’єкти пошуку. Об’єкт в цьому випадку об’єднує живих і неживих об’єктів. Об’єкти [від лат. objects – предмети] – зовнішній світ, що існує поза нами, незалежно від нашої свідомості і є предметом пізнання практичної діяльності суб’єкта. Суб’єкт [від лат. subjectum – підкладене] – людина як носій певних властивостей; особистість. Оперативний пошук як форма ОРД сприяє:  своєчасному отриманню інформації про задумані та підготовлювані злочини і здійсненню заходів щодо їх припинення і попередження;  своєчасному отриманню інформації по вчинені злочини (особливо латентні) і здійсненню заходів для виявлення і викриття винних;  забезпеченню прав та інтересів громадян, державних і громадських організацій шляхом виявлення і вилучення викраденого майна;  отримання інформації для аналізу та оцінки оперативної обстановки на території обслуговування і запровадженню заходів щодо оптимальної розстановки сил і для активізації боротьби з правопорушниками і злочинністю. Суб’єктами оперативного пошуку виступають оперативні працівники всіх рівнів системи МВС, негласні співробітники оперативних підрозділів органів Національної поліції і представники громадськості. Оперативні працівники в межах своєї компетенції організовують надходження і отримують первинну інформацію про осіб і події, які викликають оперативний інтерес, її перевірку та оцінку. З цією метою використовується весь арсенал оперативно–розшукових та інших сил, засобів і методів. Особи, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, виконуючи завдання оперативних підрозділів органів Національної поліції, постійно здійснюють пошук кримінально активних осіб і ознак злочинів, про які не відомо органам внутрішніх справ. Представники громадськості, які сприяють вирішенню разових чи постійних завдань ОРД, беруть участь у здійсненні відповідних заходів, а також ініціативно виявляють осіб, предмети і події, які становлять оперативний інтерес. Об’єктом оперативного пошуку є особи, предмети і події, які становлять інтерес для оперативних підрозділів органів Національної поліції. Особи як об’єкти оперативного пошуку – це виявлені за відповідними ознаками співучасники злочинної діяльності (організатори, виконавці, навідники, скупники викраденого майна тощо), а також громадяни, які знають про протиправну діяльність (потерпілі, очевидці, свідки). Інформація як про першу, так і другу категорію осіб відіграє важливу, а часом і вирішальну роль у боротьбі з правопорушеннями та злочинністю. Предмети, що становлять оперативний інтерес – це вилучені з обігу речі (зброя, вибухівка, наркотики), фальшиві гроші, підроблені документи, викрадені цінності та ін. Відомості про такі предмети дають можливість вийти на їх власників, потерпілих, нерозкриті й латентні злочини, замаскованих злочинів. До подій (фактів), які становлять оперативний інтерес, відносяться явища, обставини, що існували в реальному житті, а інформація про них має значення для досягнення мети оперативно–розшукової діяльності, але в не надходила. Це відомості про підготовлені та вчинені злочини, появу злочинця, який розшукується, зустрічі криміногенних елементів, злочинні «розбірки», формування протиправних угрупувань, створення умов для полегшення і маскування злочинної діяльності тощо. Таким чином, головною метою оперативного пошуку є виявлення ознак злочину і причетних до нього осіб, місця переховування злочинців, які розшукуються. Ця форма характеризується наступальним, розвідувальним напрямком ОРД, її спрямованістю на боротьбу з таємно підготовленими і вчиненими злочинами, замаскованими злочинцями. Сутністю оперативного пошуку є оперативне пізнання криміногенних фактів, подій, осіб, предметів та речей, які мають ознаки злочинної діяльності або містять явні сліди злочину і їх необхідно розпізнати. Досягнення поставленої мети може бути здійснено за допомогою нових тактичних прийомів – візуальної психодіагностики осіб та ототожнення предметів та речей, які пропонується проводити в комплексі з іншими ефективними тактичними прийомами і в рамках здійснення оперативно–пошукових операцій. Оперативний пошук саме і спрямований на виявлення (знайдення) серед великої кількості однорідних об’єктів пошуку саме того, що має відношення до ознак певного злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Одним з основних завдань оперативного пошуку є виявлення та документування ознак складу злочину. ОРД є системою гласних та негласних пошукових .....заходів.... Отже, пошук – це система гласних і негласних оперативно–розшукових заходів та операцій, що здійснюється суб’єктами пошуку з використанням тактичних прийомів і оперативно–технічних засобів із метою виявлення криміногенних фактів, подій і осіб, які становлять оперативний інтерес, і здійснення їх візуальної психодіагностики ототожнення предметів і речей, що були об’єктом злочинних посягань або використовувалися при вчиненні злочину з метою запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів, розшуку злочинців органами внутрішніх справ, виконання інших завдань у протидії злочинністі. Правовою основою проведення оперативного пошуку є Конституція України, Закони України: «Про основи національної безпеки України «, «Про міліцію», «Про оперативно–розшукову діяльність», «Про боротьбу з корупцією», «Про розвідувальні органи України», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних речовин, психотропних засобів і прекурсорів та зловживанню ними», Кримінальний та Кримінально–процесуальний кодекси України, Державні програми, Укази Президента України, відомчі нормативно–правові акти МВС України, які регламентують оперативно–розшукову діяльність, та інші нормативно–правові акти. Пошукова діяльність – це комплекс заходів розвідувального та пошукового характеру щодо збирання інформації про об`єкти, які становлять оперативний інтерес для , що здійснюється співробітниками оперативних підрозділів органів Національної поліції з використанням оперативно-технічних засобів і прийомів загальнонаукових та оперативно–розшукових методів, заходів, із метою виявлення об`єктів оперативного інтересу, причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, виявлення, розслідування та розкриття злочинів, а головне попередження злочинної діяльності – моніторингу оперативної обстановки на території обслуговування. Пошукова діяльність сприяє своєчасному отриманню оперативної інформації, реалізація якої забезпечує: швидке та повне розкриття злочинів, скоєних на визначеній території або виявлених у зв`язку з проведенням відповідних пошукових заходів; встановлення причин злочинів і умов, які сприяють їх скоєнню: це завдання реалізується через збір оперативної інформації у процесі проведення пошукових заходів у найбільш криміногенних місцях і об`єктах господарювання, речових і продовольчих ринках, місцях концентрації кримінально–злочинного елемента, неповнолітніх тощо; моніторинг оперативної обстановки на визначеній території або за провідними напрямами боротьби зі злочинністю (організована, рецидивна, наркобізнес, вижленя каналів постачання предметів та речовин, вільний обіг яких обмежено); виявлення фактів і обставин, що її ускладнюють; негласне збирання необхідних біографічних даних, відомостей про осіб, які становлять оперативний інтерес для з метою їх встановлення; виявлення осіб, котрі готують або скоїли злочини; встановлення місць перебування злочинців, що переховуються, виявлення інших осіб, розшукуваних; попередження, припинення і розкриття тяжких злочинів, що мають суспільний резонанс або носять латентний характер, відшкодування заподіяного ними матеріального збитку, затримання по «гарячих слідах» осіб, які скоїли злочини; сприяння в боротьбі з особливо небезпечними антидержавними злочинами, участь у проведенні заходів щодо захисту національної безпеки; одержання (при проведенні пошуку з «гарячих відбитків») відомостей про особистість злочинців і маршрути їх руху з місця події; отримання інформації про об’єкти оперативного інтересу, що забезпечує активізацію оперативної профілактики і проведення оперативно–розшукових заходів; и) охорону громадського порядку при проведенні масових заходів. З метою виконання завдань оперативно–розшукової діяльності оперативні підрозділи органів Національної поліціїздійснюють оперативний (ініціативний) пошук. Оперативний (ініціативний) пошук – це комплекс конспіративних заходів, що не порушує права і свободи громадян, здійснюється оперативним підрозділом з метою виявлення, запобігання та припинення злочинів. Підставою проведення оперативного (ініціативного) пошуку є:  аналітично–статистичні дані, що вказують на погіршення стану оперативної обстановки на території або об’єкті обслуговування оперативного підрозділу органу Національної поліції України.;  повідомлення чергового органу Національної поліції України. про вчинення на території або об’єкті обслуговування особливо тяжкого злочину, іншого злочину, який може викликати негативний громадський резонанс;  виконання профілактичних заходів;  організація в місцях масового перебування громадян заходів суспільно– політичного, культурного, спортивного або іншого характеру;  наявність первинної оперативної інформації про певних осіб чи події, що потребує додаткової перевірки до заведення ОРС;  необхідність ужиття заходів щодо перевірки отриманих даних, підготовки та проведення оперативних комбінацій, легендування дій оперативних працівників та осіб, з якими встановлено негласне співробітництво в межах заведеної ОРС або КНС;  перевірка особи, з якою встановлено негласне співробітництво та яку планується залучити до виконання завдань оперативно–розшукової діяльності. Проведення оперативного (ініціативного) пошуку не потребує отримання спеціального дозволу або погодження. Оперативні працівники під час проведення зазначених заходів можуть використовувати документи оперативного прикриття, з метою конспірації своєї особистості, належності транспортних та інших засобів до органів Національної поліції України.. Відомості, отримані в результаті оперативного (ініціативного) пошуку, долучаються до ОРС або справ контрольно–наглядового провадження. Загальними формами здійснення оперативно–розшукової діяльності органів Національної поліціїУкраїни є:  оперативна розробка за ОРС;  взаємодія з органами управління і населенням;  оперативний (ініціативний) пошук;  ведення профілактичних, криміналістичних та оперативних обліків;  оперативна профілактика. Отже, заходи оперативного (ініціативного пошуку є формою ОРД. До заходів оперативного (ініціативного) пошуку належать: 1. Інформаційно–аналітичне прогнозування. 2. Розвідувальне опитування. 3. Легендована оренда житла або іншого володіння особи. 4. Профілактично–пошуковий захід. 5. Оперативна установка. 6. Оперативне маркування предметів та речовин. 7. Оперативне ототожнення осіб, предметів та речовин. 8. Особистий пошук та оперативний огляд місця. 9. Отримання довідково–аналітичної інформації. 10. Радіотехнічна розвідка. 11. Поліграфне опитування. 12. Створення пасток (квартир, офісів, автомобілів). Інформаційно–аналітичне прогнозування – це захід, який полягає в цілеспрямованому пошуку та отриманні інформації загального користування з інформаційно–телекомунікаційних систем, інших джерел з метою виявлення негативних тенденцій щодо стану злочинності та відомостей криміногенного, кримінального характеру. Розвідувальне опитування – це захід, який полягає в одержанні від опитуваної особи інформації, що може мати значення для вирішення завдань оперативно–розшукової діяльності, а також отримання даних від осіб про події та факти, що становлять оперативний інтерес. У практиці оперативно–розшукової діяльності органів Національної поліції найбільш поширеним методом обґрунтовано визнається розвідувальне, або ще одна назва: оперативне опитування. Право на застосування оперативними працівниками цього методу передбачено Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність» (п. 1 ст. 8). На думку В. М. Атматжитова, розвідувальне опитування – це метод збору оперативно-розшукової інформації в процесі безпосереднього спілкування оперативного працівника з громадянами, яким можуть бути відомі дані про осіб і факти, що викликають інтерес для правоохоронних органів. В. А. Черепанов у своїх наукових працях дає декілька визначень поняття опитування, яке використовується в ОРД, називаючи його розвідувальним. Суть їх зводиться до того, що розвідувальне опитування - це оснований на законах і підзаконних нормативних актах метод ОРД - спосіб збору оперативно-розшукової інформації, що отримується в процесі безпосереднього спілкування оперативного працівника (співробітника органу дізнання) з громадянами, які знають чи можуть знати про осіб і факти, котрі становлять оперативний інтерес, з метою запобігання, розкриття злочинів, розшуку злочинців, які переховуються, й осіб, котрі пропали безвісти. В. О. Вандишев, вивчаючи тактичні особливості застосування оперативного розпізнавання писав, що розвідувальне опитування - це спеціальна бесіда оперативного працівника з особою, яка обізнана про факти, що викликають оперативний інтерес, з метою отримання відомостей, які можуть бути використані у боротьбі із злочинністю. Сутність розвідувального опитування, на думку І. П. Козаченка, полягає у отриманні оперативно значущої інформації в процесі спілкування спеціального суб'єкта (оперативного працівника) з особами, які викликають оперативний інтерес. Шляхом розвідувального опитування працівники органів Національної поліціїотримують інформацію, необхідну для проведення оперативних розробок, попередження і розкриття злочинів, розшуку зниклих злочинців і громадян, які пропали безвісти. Розвідувальне опитування досить широко застосовується і під час перевірки заяв, повідомлень про вчинені злочини для отримання докладної інформації про факти й осіб, які викликають оперативний інтерес. Розвідувальне опитування застосовується для отримання відомостей, які вирішують не тільки часткові, але й загальні завдання боротьби зі злочинністю. Оперативно–розшукова інформація – це відомості соціального характеру, для отримання яких використовуються загальні методи її збирання: спостереження, опитування, вивчення документів тощо. В оперативно–розшуковій діяльності найбільш результативними є взаємовідносини між її суб'єктами та іншими учасниками оперативно–розшукових заходів. Спілкування здійснюється у різного роду бесідах як віч–на–віч, так і групових. Але не будь–яка бесіда носить оперативно–розшуковий характер. Поняття: Розвідувальне (оперативне) опитування, як самостійний метод ОРД полягає в цілеспрямованих діях, а саме безпосереднього спілкування, оперативного працівника з джерелами інформації, а саме з громадянами, щодо отримання інформації про осіб, предмети, факти, що становлять оперативний інтерес для органів Національної поліції України.. Розвідувальне опитування являє собою передбачене нормативними актами, що регламентують оперативно–розшукову діяльність суспільно значуще, свідоме і конфіденційно проваджуване діяння зі збирання відомостей у особи (осіб), яка ймовірно володіє або може володіти інформацією що становить оперативний інтерес, безпосередньо спілкуючись з нею. Обов’язковою умовою проведення опитування є добровільна згода особи на бесіду. Згода може бути отримана безпосередньо, у вигляді прямої відповіді на запитання, чи опосередковано – коли про згоду опитуваного свідчить сам факт спілкування. Розвідувальне опитування відіграє важливу роль в оперативно–розшуковій діяльності органів Національної поліції України.. Шляхом розвідувального опитування виявляються факти латентних злочинів, викриваються особи, які підозрюються в злочинній діяльності, встановлюються місця переховування розшукуваних злочинців тощо. Оперативним опитування можна отримати вихідні дані для пошуку речових доказів у кримінальних справах, перевірити свідчення звинувачуваних, потерпілих, очевидців, виявити місця зберігання викрадених речей, здійснити заходи щодо документування злочинної діяльності розроблюваних. Нарешті, шляхом розвідувального опитування збираються відомості на осіб, яких передбачається залучити до негласного співробітництва, перевіряються їх повідомлення, зашифровка, поведінка тощо. Розвідувальне опитування, слугуючи охороні прав та інтересів людини, держави і суспільства від злочинних посягань, має проводитися з дотриманням певних умов, які б виключали порушення чинного законодавства, прав і свобод громадян. Передусім необхідно забезпечити добровільність викладення опитуваним відомих йому даних. Кого б не опитував оперативний працівник, він не має права погрожувати, шантажувати і допускати інші незаконні дії стосовно опитуваного для отримання від нього оперативної інформації. За формою і деякими змістовими ознаками розвідувальне опитування подібне до допиту, тобто є процесуальною формою закріплення доказів у кримінальному провадженні. Але між опитуванням і допитом існує принципова різниця а саме: допит є слідчою дією, а розвідувальне опитування – методом ОРД; процедура проведення допиту всебічно регламентується нормами кримінально–процесуального законодавства, у той час як проведення розвідувального опитування процесуальними нормами не регулюється. Ст. 8 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» у загальному вигляді визначає право оперативних підрозділів органів Національної поліції опитувати осіб за їх згодою; проведення допиту закон дозволяє тільки після порушення кримінального провадження, а здійснення ж розвідувального опитування не залежить від цього; на допиті свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих показань, що нормами права не передбачено для розвідувального опитування; відомості, отримані на допиті, оформляються протоколом, який є джерелом судових доказів, у той час як результати розвідувального опитування протоколом не оформляються і не є судовим доказом. Розвідувальне опитування часто використовується в оперативно–розшуковій практиці як найбільш доступний і універсальний захід. Коло осіб, які підлягають опитуванню, залежить від конкретної оперативно–розшукової ситуації. Головним критерієм застосування цього заходу є можливість отримати інформацію, що сприяє попередженню, припиненню та розкриттю злочинів, розшуку зниклих злочинців і громадян, які пропали безвісти. Суб’єктами розвідувального опитування можуть бути лише оперативні працівники та особи, що залучаються до конфіденційного співробітництва. У деяких випадках суб’єктами можуть бути інші особи, за завданням оперативних працівників, але вони здійснюють розвідувальне опитування не у повному обсязі, епізодично та не повинні знати кінцеву мету. Об’єктами розвідувального опитування можуть бути будь–які особи. Джерела інформації люди – поділяються на офіційні та неофіційні. У залежності від особливостей тактики проведення розвідувальне опитування поділяється за ступенем: гласне та негласне, а за змістом – воно може бути зашифрованим (із шифруванням мети або факту бесіди) і незашифрованим. Отже види розвідувального опитування: гласне без зашифровки мети; гласне з зашифровкою; негласне з зашифровкою; негласне без зашифровки. Завдання розвідувального опитування: У попередженні злочинів розвідувальне опитування допомагає виявленню: причин та умов, що сприяють скоєнню злочинів; виявленню осіб, від яких можна чекати вчинення злочину, а також тих, хто його задумав або підготував; громадян, котрі негативно впливають на таких осіб; громадян, чия негласна допомога може бути використана в попередженні злочинів. У розкритті злочинів методом розвідувального опитування виявляються: ознаки злочинів, тобто отримання і перевірка первинних відомостей, які можуть відноситися до елементів складу злочинів: об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторін; очевидці та свідки злочинів; особи, причетні до вчинення злочинів; місця зберігання знарядь вчинення злочинів і речей,здобутих злочинним шляхом; громадяни, негласна допомога яких може сприяти розкриттю злочинів. При розшуку зниклих злочинців оперативним опитуванням: вивчаються особливості злочинця, котрий переховується;– виявляються особи, які знають або можуть знати про місце перебування розшукуваного;– встановлюються місця перебування розшукуваного;– виявляються особи, які можуть позитивно вплинути на розшукуваного і спонукати його до явки з повинною;– виявляються і вивчаються особи громадян, негласна допомога яких може сприяти розшуку злочинця; При розшуку осіб, пропалих безвісти, розвідувальне опитування сприяє: вивченню особи безвісти зниклого; виявленню осіб, які могли бачити його безпосередньо перед зникненням; вивченню обставин зникнення розшукуваного; виявленню осіб, які знають або можуть знати про його місце перебування; встановленню місця перебування розшукуваного; виявленню і перевірці осіб, які причетні до зникнення розшукуваного; отриманню інформації про те, що безвісти зниклий міг стати жертвою злочину. Визначення завдань і необхідних відомостей (предмет опитування) здійснюється оперативним працівником на підставі аналізу інформації про конкретну оперативно–розшукову ситуацію. Наприклад, при вчиненні неочевидних злочинів часто очевидці, а й можливі свідки виявляються в результаті проведення масових оперативних опитувань громадян, які проживають або працюють у районі місця кримінальної події. У подібній ситуації виявлення свідків, очевидців – це ї є оперативно–розшукове завдання, яке необхідно вирішувати. Організаційний бік проведення розвідувального опитування складається: 1. визначення кола питань, які необхідно з’ясувати; 2. вибору місця і часу проведення; 3. залежно від виду опитування, визначення тактичного прийому його здійснення. Оформлення, перевірка і використання відомостей отриманих шляхом розвідувального опитування. Результати розвідувального опитування оформлюються і використовуються на тих же підставах, що й інша оперативна інформація. Залежно від характеру даних, отриманих шляхом опитування, і тактики їх подальшого використання в боротьбі зі злочинністю результати можуть бути оформлені у вигляді рапорту, довідки, агентурного повідомлення, пояснення чи заяви опитуваного чи потерпілого. Довідка складається у довільній формі (якщо при опитуванні не отримано даних, які становлять оперативний інтерес). Це засвідчує факт проведення опитування і відображає, що вказані особи опитані, але необхідною інформацією не володіють. Рапорт про проведення розвідувального опитування складається тоді, коли про отримані відомості необхідно поінформувати керівника оперативного підрозділу чи . Рапортом оформлюються відомості: отримані шляхом опитування за дорученням керівників; на підставі запитів, доручень інших ; ті, що необхідні іншим співробітникам, службам ; які вимагають офіційного реагування; отримані на конфіденційній основі; відомості, на підставі яких необхідно додатково провести заходи гласного чи негласного характеру. Результати розвідувального опитування можуть оформлятися поясненням опитуваної особи та за його згодою письмово зафіксуватися. Якщо під час опитування стало відомо, що співрозмовник є жертвою злочину, від нього може бути прийнята заява. Поряд зі складанням документів, для фіксації наслідків розвідувального опитування може використовуватися магнітний звукозапис, відеозйомка та інші технічні засоби. їх застосування, залежно від особи опитуваного (потерпілий, свідок, підозрюваний тощо) та загального тактичного задуму, може бути як гласним, так і негласним. Перевірка відомостей, отриманих шляхом розвідувального опитування, здійснюється ще в процесі співбесіди уточнюючими чи контрольними запитаннями. Цим способом виявляються суперечності в повідомленнях і оцінюється достовірність інформації. У цілому ж перевірка оперативно значимої інформації, отриманої шляхом опитування громадян, так само як і тієї, що надійшла з інших джерел, здійснюється шляхом застосування всіх сил, засобів і методів оперативно–розшукової діяльності (негласні співробітники, оперативна техніка, візуальне спостереження, оперативна установка, особистий пошук, оперативні обліки). Відомості про ту чи іншу подію або факт, отримані шляхом опитування, порівнюються з інформацією, отриманою при опитуванні інших осіб. Крім того, такі дані можуть перевірятися під час допитів звинувачуваних і свідків у справах, які знаходяться у слідчому провадженні. Якщо при опитуванні отримано дані про осіб, відомих лише за кримінальними кличками або прикметами, то вони негайно перевіряються за масивами оперативно–розшукових обліків. Відомості, отримані шляхом розвідувального опитування, використовуються для переслідування злочинців, відшукання доказів їх злочинних дій, викраденого майна, а також при документуванні та реалізації матеріалів оперативної розробки. Така інформація може використовуватися і при розслідуванні кримінальних справ. Відомості, отримані при опитуванні осіб у зв'язку з кримінальною подією, використовуються для висування оперативно–розшукових версій, враховуються для визначення тактики допиту і в процесі його здійснення. Тільки після отримання свідчень від раніше опитаних осіб як від свідків у порядку, визначеному кримінально–процесуальним законом, раніше повідомлені ними дані набувають сили судових доказів. Легендована оренда житла або іншого володіння особи – договірне, строкове, платне володіння і самосійне користування майном (квартира, будинок, інше приміщення) або частиною такого майна, переданого орендодавцем орендареві. Легендована оренда житла або іншого володіння особи може бути тимчасовою – до 10 діб та довготривалою – понад 31 добу. Профілактично-пошуковий захід – це комплекс дій, що здійснюється оперативним підрозділом щодо певних визначених територій для забезпечення державної безпеки та безпеки громадян у місцях проведення масових заходів, місцях постійного або тимчасового перебування осіб, відносно яких здійснюється державна охорона, викриття причин і умов, які сприяють учиненню злочинів. Оперативна установка – це захід, що полягає в діях оперативного працівника, спрямованих на збір інформації про особу, події або факти, які представляють інтерес для органів Національної поліції України., шляхом проведення бесід з громадянами або посадовими особами, ознайомлення з документами та наведення довідок із зашифруванням своєї приналежності до оперативних підрозділів органів Національної поліції правоохоронних органів. Оперативні установки проводяться підрозділами оперативної служби, у межах ОРС або кримінального провадження, для встановлення осіб, виявлених у ході негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно–розшукових заходів, а також забезпечення режиму конспірації і таємності. Оперативна установка. Поняття, основні завдання оперативної установки. У діяльності підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліції України., які здійснюють боротьбу з правопорушеннями і злочинністю, досить часто застосовується оперативна установка – один із найбільш ефективних методів негласного збирання інформації про осіб, предмети і факти, що становлять інтерес для . Способом оперативної установки конспіративно збираються відомості про осіб, які перевіряються (за місцем проживання, роботи, відпочинку), про викрадені, розшукувані предмети та про факти вчинення правопорушень і злочинів. Основними особливостями оперативної установки як зазначає В. А. Омельчук, М. Л. Грибов, є негласність, конспіративність, використання документів оперативного прикриття та різноманітних каналів отримання потрібних відомостей (проведення спеціальних бесід з особами, які використовуються як джерело інформації, вивчення документів, наведення довідок). Теоретичні та практичні питання застосування методу оперативної установки досліджувалися такими фахівцями, як В. М. Солдатов, С. А. Смирнов, В. Г. Соколов, О. С. Карпький, О. М. Джужа, Д. Й. Никифорчук, І. Р. Шинкаренко, І. І. Шинкаренко, І. В. Тарасюк, М. Л. Грибов, Г. Є П. О. Бажан, Запорожцева, А.П. Кіцул, О.А. Гапон, О. Д. Приліпко, Е. В. Рижков, В.А. Омельчук. Так, І. Р. Шинкаренко визначає оперативну установку як метод оперативно-розшукової діяльності, що полягає в конспіративному збиранні оперативним працівником з різних джерел, з використанням документів оперативного прикриття та часткових методів пізнання, інформації про спосіб життя особи, яка становить оперативний інтерес, її біографію та злочинні зв’язки за місцем проживання або за місцем роботи з метою попередження і розкриття злочинів, знаходження розшукуваних злочинців та осіб, які пропали безвісті. За визначенням В. А Некрасова, оперативна установка як метод полягає в пізнанні суб’єктом способу життя (поводження, зв’язків, біографічних даних тощо) об’єкту (фізичної чи юридичної особи), який становить оперативний інтерес, через джерела інформації, що його оточують (фізичних осіб, документи та ін.) які ймовірно цими відомостями володіють або містять ці відомості, за місцем проживання, тимчасового перебування або місцем роботи об’єкта з метою виконання завдань оперативно-розшукової діяльності. Вивчаючи питання особистого пошуку, О. С. Вандишев під оперативною установкою розумів конспіративні дії оперативного працівника за місцем проживання або тимчасового перебування особи, що викликає оперативний інтерес, спрямовані на збір і перевірку відомостей про його біографію, спосіб життя, окремі вчинки і зв’язки. Як зазначає І. В. Тарасюк, що як спеціальний метод ОРД, оперативна установка сформувалася в практичній діяльності Головного Управління Оперативної служби Департаменту кримінальної поліції (далі ГУ ОС ДКМ)і насамперед у службі карного розшуку. Це диктувалося необхідністю кваліфікованого отримання інформації саме з незалежних джерел (громадян, посадових осіб, документів офіційного та неофіційного характеру, тощо) з глибоким зашифруванням інтересів оперативних служб. Оперативна установка працівниками Оперативної служби здійснюється тоді, коли оперативні працівники гласних підрозділів органів Національної поліції, за умов конспірації чи складності питань, які необхідно з’ясувати, не мають можливості особисто або за допомогою інших джерел (дільничних інспекторів, негласних співробітників тощо) негласно зібрати інформацію за місцем проживання, роботи, тимчасового перебування особи, яка викликає інтерес оперативних підрозділів органів Національної поліції. Оперативна установка, як і інші спеціальні методи ОРД ґрунтується на таких формах пізнання, як відчуття, сприйняття, уявлення. Разом з тим оперативній установці властиві істотні організаційно–тактичні особливості, які дають можливість розглядати її як самостійний негласний метод ОРД, відмінний, наприклад, від розвідувального опитування, особистого пошуку, що використовуються підрозділами карного розшуку. Зміст цих особливостей зводиться до таких положень: оперативна установка підрозділами оперативної служби здійснюється на підставі завдань гласних оперативних підрозділів органів Національної поліції і з дозволу керівників , які мають відношення до оперативної роботи. Це означає, що порядок проведення оперативної установки, форми організації та взаємодії з ініціаторами визначені відомчими нормативними актами й обов'язкові для виконання взаємодіючими сторонами; установчі заходи здійснюються спеціально уповноваженими, професійно підготовленими співробітниками, тобто спеціалістами, для яких установча робота є основним функціональним обов'язком; матеріали, отримані шляхом оперативної установки, призначаються не для внутрішнього користування, а передаються ініціатору, який на їх підставі здійснює як оперативно–розшукові заходи, так і слідчі дії (обшук, виїмка, допити, затримання тощо). За достовірність відомостей, викладених в оперативній установці, їх об'єктивність і повноту підрозділи ДОС ДКМ несуть повну відповідальність, що зумовлено їх компетенцією. Установчі дії здійснюються паралельно з іншими оперативно–розшуковими заходами або передують їм і сприяють їх цілеспрямованому і успішному вирішенню. Це досягається завдяки конспіративному характеру оперативної установки, який виражається передусім у зашифруванні дійсного одержувача інформації – органу Національної поліції України.. Конспіративність проведення оперативної установки зумовлена також і іншими обставинами. Не можна оголошувати сам факт зацікавленості органів Національної поліціїпевною особою, щоб не спонукати її до вчинків і дій, які ускладнять викриття її в злочинах, виявлення злочинних зв'язків, місць схованки викраденого майна тощо. Деякі особи, обізнані з обставинами готування або вчинення злочинів, не бажають або остерігаються офіційно повідомити про це органи Національної поліції, а бувають випадки, коли необхідно відшукати джерела інформації про злочинну діяльність з метою зашифровки справжнього джерела інформації тобто агентів інформаторів, від яких оперативний працівник отримав негласну інформацію. ДОС, як правило, доручається проведення оперативної установки у випадках, коли обставини вимагають високих професійних навичок і суворого дотримання конспірації (установка рецидивістів, злочинних авторитетів, учасників законспірованих злочинних угруповань тощо). їм необхідно доручати установки для перевірки зашифрування явочних, конспіративних квартир і діючих агентів, особливо тих, які запідозрені у дворушництві та дезінформації. Оперативні працівники ДОС, проводячи установку, використовують документи прикриття (посвідчення працівників різних організацій, закладів, що обслуговують населення, або посвідчення представників громадськості), що дозволяють їм належним чином зашифровувати свої дії щодо збирання відомостей, які цікавлять ініціатора завдання. Джерелом відомостей про об'єкти установки є громадяни, посадові особи та офіційні документи, в яких зафіксована інформація про осіб, які перевіряються (домові книги, особисті рахунки, довідки з місця роботи тощо). Використання результатів оперативної установки на стадії готування або замаху на злочин дозволяє виключити можливість використання умов, що сприяють вчиненню злочинів, шляхом їх виявлення та усунення; вплинути на осіб, які задумали або готують злочин, змусити їх відмовитися від злочинного задуму. Використання матеріалів оперативної установки в роботі щодо профілактики і попередження злочинів дає можливість здійснити: збір відомостей про злочини, що готуються, і об'єкти злочинного посягання; збір відомостей про наявність або формування злочинних угруповань, їх склад, рольові характеристики учасників (організатора, виконавця тощо). У роботі щодо розкриття злочинів використання оперативної установки допомагає: виявити осіб, які вчинили злочини, і отримати відомості, що сприяють їх викриттю; виявити співучасників злочину; відшукати і процесуальним шляхом вилучити речі, знаряддя, документи, котрі можуть бути речовими доказами. Оперативні установки набули широкого застосування в розшуковій роботі . Вони проводяться у випадках, коли до надходять відомості, що розшукуваний може переховуватися у своїх родичів чи знайомих; родичі, знайомі розшукуваного знають, де він переховується, і зашифроване отримання цієї інформації дозволить відшукати його і затримати. Оперативні установки в таких випадках проводяться за місцем проживання родичів, знайомих та інших осіб, котрі мають відношення до розшукуваного. При застосуванні оперативної установки в рамках проведення оперативного розпізнавання безпосередньо оперативним працівником існують певні труднощі. Для їх подолання практика оперативно–розшукової діяльності розробила декілька тактичних прийомів. По–перше, для того, щоб прийняти обґрунтоване рішення про застосування оперативної установки, оперативний працівник повинен вирішити доцільність його застосування (наприклад, якщо в будинку, де планується проведення оперативної установки, мешкають громадяни, які знають оперативного працівника в обличчя, здійснення заходу неможливе тому, необхідно обирати інший шлях виконання оперативно–тактичного завдання). По–друге, оперативна установка проводиться відповідно до плану, який узгоджується оперативним працівником з керівництвом оперативного підрозділу. В плані повинні бути відображені особливості підготовки до особистого проведення оперативної установки і тактики її здійснення. Підготовка до проведення оперативної установки складається з визначення кола відомостей, що вимагають перевірки, вибору часу, тактичних прийомів проведення установки і підготовки необхідних засобів (документів, речей) прикриття. Коло відомостей, які необхідно зібрати або перевірити, визначається з урахуванням змісту, обсягу та достовірності вже наявних даних про об'єкт установки. По–третє, в залежності від обсягу відомостей приймається рішення про застосування оперативної установки. Оперативну установку в межах застосування оперативного розпізнавання рекомендується застосовувати тільки в тих випадках, коли об'єм інформації малий і стосується одного–двох фігурантів. Якщо обсяг досить великий, то наполегливість оперативного працівника при їх збиранні може викликати занепокоєння як сторонніх осіб, так і розроблюваних, що може призвести до розшифрування заходу. В таких випадках доцільно залучати спеціальні підрозділи. По–четверте. Виключно важливу роль при збиранні відомостей про особу, яка викликає оперативний інтерес, відіграє підбір джерел інформації. Для цього в першу чергу необхідно звернутися за допомогою до дільничного інспектора, який обслуговує дану територію. Дуже цінними, як джерела інформації, можуть бути двірники, працівники ЖКГ, голова та головний бухгалтер. Установки проводяться при підготуванні та проведенні засідок, операцій по затриманню озброєних небезпечних злочинців, обшуків тощо. У таких випадках вивчається розміщення будинку, кімнат, кількість вікон, дверей, сполучення з дахом, план оточуючої місцевості тощо. Важливу роль оперативні установки відіграють при перевірці діючої агентури і зашифровки явочних і конспіративних квартир. Слід періодично проводити установки на негласних співробітників, які за контрактом перебувають на постійному грошовому утриманні. Проживаючи за документами прикриття, вони постійно перебувають під загрозою розшифрування. Перевірці через установку підлягають агенти, запідозрені в дезінформації та дворушництві, ті, які пасивно ставляться до виконання завдань, не інформують про відомі їм факти злочинної діяльності, залучені до негласного співробітництва з числа раніше засуджених або з оточення розроблюваних осіб. В обов'язковому порядку проводиться установка на осіб, які є кандидатами на утримувачів явочних квартир. Крім установки на утримувача, розвіднику–установщику доручається зібрати інформацію про склад його сім'ї, взаємини і спосіб життя членів сім'ї, сусідів, наявність серед оточення криміногенних елементів тощо. Таким чином, оперативні установки сприяють ефективному вирішенню різноманітних завдань оперативно–розшукової діяльності . Оперативна установка – один із тих методів ОРД, ефективність якого цілком залежить від ретельної, глибокої підготовки. Перед виходом розвідника–установника на місце проведення заходу гласним оперативним підрозділом необхідно провести цілий ряд підготовчих дій, які забезпечують високу ефективність і результативність оперативної установки. Необхідність підготування до проведення оперативної установки зумовлюється рядом чинників, які впливають на тактику її проведення та результативність, а Оформлення результатів оперативних установок. Відомості, отримані шляхом проведення оперативної установки, оперативний працівник ДОС викладає в документі, який називається «Оперативна установка». Перед складанням звіту ретельно аналізується вся інформація, зібрана під час спілкування з джерелами й ознайомлення з різними документами. На кожне запитання ініціатора завдання дається вичерпна відповідь, яка ґрунтується на підставі здобутих відомостей. Якщо з різних причин необхідних відомостей не отримано, то в документі зазначаються обставини, через які неможливо їх здобути (веде відокремлений спосіб життя, недавно прибув з іншої місцевості тощо). У випадках, коли в інформації зустрічаються суперечності, вони викладаються окремо, з переліком кількості джерел, які повідомили про ті чи інші факти і ставлення до об'єкта установки та його зв'язків. При написанні документа слід дотримуватися відповідних правил: відомості викладати в певному порядку, без скорочення слів, назв установ, вулиць, предметів, без узагальнень і категоричних висновків, що не підтверджуються здобутими фактичними даними. Не досить, наприклад, написати, що об'єкт установки займається злочинною діяльністю, а слід вказати, які злочини він вчиняє (статеві, хабарництво, крадіжки, розкрадання власності тощо), посилаючись на конкретні факти. Відомості, отримані в процесі проведення оперативної установки, прийнято викладати в такій послідовності: установчі дані на особу, що перевіряється, її житлові умови (яку займає житлову площу, коли заселилася, звідки прибула, у разі необхідності зазначається внутрішнє планування та особливості розташування житлового приміщення, навколишньої місцевості); трудова діяльність чи навчання (зазначається освіта, спеціальність, місце роботи, посада, трудовий стаж, заробітна плата, ставлення до роботи); характеристика особи, яка перевіряється, у побуті (сімейний стан, стосунки з членами сім'ї, родичами, сусідами, як, де і з ким проводить дозвілля, близькі та інші зв'язки, хто н відвідує); психологічні та інші риси (темперамент, склад розуму, захоплення, стан здоров'я тощо); протиправна діяльність (судимості та їх характер, конкретні факти правопорушень, зв'язки з кримінально–злочинним середовищем, особи, які знають про протиправну діяльність того, хто перевіряється); матеріальна забезпеченість (джерела та приблизний розмір прибутків, наявність грошей, коштовностей, дорогих речей, предметів, продуктів харчування); відомості про родичів та інших осіб, що мешкають з особою, яка перевіряється (їх стислі установчі дані та характеристика). Установчі дані на джерела інформації про об'єкт установки ініціатору не повідомляються, а викладаються на звороті бланка–завдання і залишаються в ДОС. Це дозволить іншому оперуповноваженому ОС (розвіднику–установнику) при повторному відвідуванні джерела знати про цю особу і підготуватися до розмови. Відомості, отримані в процесі оперативної установки, мають не стільки юридичне, скільки оперативно–розшукове значення. Але вони використовуються з єдиною метою – встановлення об'єктивної істини. Фактичні дані, здобуті непроцесуальним шляхом, служать важливим орієнтиром для проведення оперативно–розшукових заходів, дозволяють визначитися у напрямку розслідування, обрати тактичні прийоми оперативних заходів і слідчих дій. Нерідко такого роду відомості дають можливість зберегти і забезпечити фіксування процесуальним шляхом доказових фактів (встановлення свідків, очевидців і обставин вчиненого злочину, місце знаходження документа, предмета, які можуть бути речовими доказами, тощо). Інформація, що надходить від ДОС, в тому числі й оперативні установки, носить таємний характер і реалізується працівниками гласних оперативних підрозділів органів Національної поліції з обов'язковою зашифровкою джерел і способів її отримання. Такі відомості, а також отримані негласно предмети і документи можуть використовуватися при розслідуванні кримінальних справ як докази лише після того, коли вони будуть підтверджені або отримані шляхом провадження дій, передбачених кримінально–процесуальним законодавством. Оперативне маркування предметів та речовин – це захід, пов’язаний з негласним додаванням чи нанесенням на предмети або речовини спеціально виготовлених засобів, у тому числі хімічних та технічних, з метою відстеження руху промаркованих предметів та речовин, їх слідів та з’ясування інших обставин, що мають значення для виконання завдань оперативно–розшукової діяльності. Оперативне ототожнення осіб, предметів та речовин – це негласна ідентифікація об’єктів за окремими ознаками, властивостями та іншими даними, що їх характеризують. Особистий пошук та оперативний огляд місця – це заходи, що проводяться безпосередньо оперативним працівником з метою виявлення, попередження, припинення злочинних посягань, установлення, затримання та викриття осіб, які їх учинили, пошуку очевидців і свідків злочину, з’ясування обставин та інших фактичних даних, які можуть бути використані в порядку, встановленому чинним законодавством України. Поняття, сутність та призначення особистого пошуку. Оперативно–розшукові методи в теорії оперативно–розшукової діяльності виступають як відповідні наукові категорії, що реалізуються в практичній діяльності. Оперативні підрозділи, використовуючи методи ОРД (розвідувальне опитування, оперативну установку, візуальне спостереження, оперативний огляд та особистий пошук) виконують покладенні на них завдання – одержують оперативну інформацію про осіб, факти та події, що становлять оперативний інтерес для попередження та розкриття злочинів. Загальними проблемами використання оперативно-розшукових методів та зокрема особистого пошуку, як самостійного методу ОРД займалися О. М. Бандурка, О. С. Вандишев, О. Ф. Возний, Д.В. Гребельський, В. Л.Грохольський, Є. О. Дидоренко, О. Ф. Долженков, І. П. Козаченко, В. Л. Регульський, С. В. Овчинський, Г. К. Синілов, Д. Й. Никифорчук, О. П. Снігірьов, І. Р. Шинкаренко, О. І. Козаченко, Н. Є Філіпенко, В. Є Солоха. Особистий пошук – це самостійний метод оперативно–розшукової діяльності, який полягає в особистому (безпосередньому) здійсненні оперативним працівником розвідувально–пошукових заходів шляхом використання певних тактичних прийомів із метою встановлення осіб, які готують або вчинюють злочини, виявлення викраденого майна, знаряддя злочину, а також інших обставин, які підлягають встановленню з метою виконання задач, що стоять перед оперативно–розшуковою діяльністю. Треба зазначити, що при проведенні оперативного пошуку використовуються прийоми які характерні для інших методів. Але, в основі особистого пошуку є прийом, який є визначальним (основним) для даного методу. Таким є прийом розпізнання. Це пояснюється тим, що метод особистого пошуку досить часто використовується в процесі оперативного виявлення осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес для органів Національної поліції України.. При здійсненні цього методу основна увага акцентується на безпосереднє особисте використання суб’єктом пошуку всіх існуючих тактичних прийомів і технічних засобів. Причому сутність особистого пошуку полягає у виявленні з великої кількості аналогічних об'єктів саме тих, яким притаманна велика кількість ознак, які відносять їх до числа осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес, тобто в застосуванні прийомів розпізнання. Існують наступні види особистого пошуку: 1 вузькоцільовий – виявлення й затримання перекупників викраденого, наркоманів, осіб, що переховуються від слідства та суду; 2. багатоцільовий – пошукова робота в місцях концентрації злочинного елементу, в неформальних об’єднаннях підлітків та молоді, в ході проведення комплексних операцій, рейдів та оперативних відпрацювань; 3. у формі вільного («плаваючого» – в результаті зміни мети під впливом оперативно тактичних ситуацій) пошуку – загальне вивчення оперативної обстановки на території обслуговування, визначення можливості чи рівня криміногенності окремих груп, об'єктів, осіб тощо. Знання видів особистого пошуку дозволяє оперативним працівникам детально розібратися у сутності особистого пошуку, а також з’ясувати мету застосування даного методу ОРД. Класифікація особистого пошуку залежить від кількості осіб, які беруть участь у застосуванні даного методу: - індивідуальний пошук; - груповий (бригадний) – здійснюється звичайно спеціально створеними оперативно–пошуковими групами або тимчасовими групами оперативних працівників; - «кооперативний», який досить широко використовується в процесі проведення комплексних операцій чи оперативних відпрацювань і в якому задіяні декілька оперативно–пошукових груп , а також громадських формувань. Відштовхуючись від положення, що даний метод використовується співробітниками самостійно, необхідно розглянути суб'єктів його застосування. Виділяються наступні групи суб'єктів особистого пошуку: 1. Співробітники оперативних підрозділів органів Національної поліції, які спеціально виділені для ведення особистого пошуку. До них відносяться оперуповноважені карного розшуку, для яких він є основним методом роботи (боротьба з кишеньковими крадіжками). 2. Співробітники оперативних підрозділів органів Національної поліції, які застосовують особистий пошук у поєднанні з іншими методами ОРД. 3. Інші співробітники органів Національної поліції України., які при необхідності беруть участь у проведенні оперативно–розшукових заходів і застосовують особистий пошук. 4. Негласні співробітники оперативних підрозділів органів Національної поліції, які навчені і мають навички по проведенню даного методу ОРД. Об'єктами у відношенні яких здійснюється особистий пошук є особи, предмети й факти, що становлять оперативний інтерес До осіб, що становлять оперативний інтерес відносяться:  підозрювані у вчинені злочинів та їхні зв'язки;  особи, які задумують або готуються до вчинення злочину;  підбурювачі до вчинення злочинів;  особи, від яких, судячи за їх, поведінки, можна чекати вчинення злочину. До фактів і предметів, які становлять оперативний інтерес при здійсненні особистого пошуку відносяться: • подія злочину; • обставини, що сприяють вчиненню злочинів; • майно, викрадене під час учинення злочину або нажите злочиннім шляхом; • знаряддя злочину, а також інші предмети, які мають розшукове, доказове значення, або заборонені до зберігання, носіння та користування. Загальною метою особистого пошуку як і всієї оперативно–розшукової діяльності є викорінення злочинності та причин, що її породжують. Але в кожному випадку його застосування мета особистого пошуку конкретизується тими завданнями, які необхідно вирішити співробітнику особисто. На перший план виступають конкретні оперативно–службові задачі, що впливають на підготовку, розстановку і застосування оперативно–розшукових сил, засобів, на організацію й тактику особистого пошуку. Особистий пошук використовується для вирішення таких завдань:  вивчення території, яка обслуговується, стеження за об'єктами, що становлять оперативний інтерес;  виявлення, вивчення та нейтралізація умов, сприятливих для вчинення злочинів;  встановлення фактів учинення злочинів, особливо тих, що мають латентний характер, відшукання предметів, які можуть бути речовими доказами, зброя, знаряддя вчинення злочинів;  виявлення осіб, які задумують, готують або вчинили злочини, та їх зв’язків;  виявлення осіб, які ведуть антисуспільний спосіб життя, за ознаками зовнішності, кримінальної поведінки;  перевірка відомостей, що надходять до органів Національної поліціїпро протиправну поведінку конкретних осіб;  виявлення та фіксація дій осіб із кримінального середовища, якщо це має значення для попередження, припинення і розкриття злочинів;  негласне збирання біографічних та інших даних про осіб, підозрюваних у злочинній діяльності, або про тих, яких готують для негласного співробітництва;  виявлення місць концентрації та можливої появи кримінально–злочинних елементів;  виявлення і затримання осіб, які переховуються від слідства, суду і відбування покарання, розшук осіб, які зникли безвісти. Рамки завдань особистого пошуку значно розширюються ще і в зв’язку з тим, що дані, отримані суб’єктом особистого пошуку, не будучи самі по собі доказами, в той же час підвищують освіченість і тим самим впливають на виконання функцій оперативно–розшукового забезпечення досудового слідства. Завершуючи розгляд питання, пов’язаного з поняттям, сутністю та призначенням особистого пошуку треба зазначити те, що в ряді випадків, з точки зору оперативності і виконання заходів, оцінки отриманих при цьому результатів і можливості вчасного їх практичного використання, можна говорити про переваги особистого пошуку в порівнянні з опосередкованим здійсненням оперативно–розшукових заходів. Документальне оформлення результатів особистого пошуку Після застосування особистого пошуку необхідно закріпити результати, які були отримані в процесі його проведення. Закріплення таких результатів здійснюється шляхом документування . Документування зумовлено вимогами кримінального законодавства і особливостями поведінки деяких злочинних елементів, які вчиняють неочевидно, замасковані злочини. Документування забезпечує успішне закріплення зібраних відомостей, які сприяють викриттю осіб в злочинних діях. До елементів документування відноситься фіксація епізодів злочинних дій за допомогою фото– кіно– відео зйомки, приладів звукозапису. За допомогою негласної фото– відео– і кінозйомки оперативні працівники мають можливість отримати фотокартки осіб, які викликають оперативний інтерес, зафіксувати на фотоплівку їхню злочинну діяльність, факти зустрічі зі співучасниками злочину, моменти придбання, виготовлення знарядь злочину, факти передачі та збуту цінностей та інше. Порядок оформлення застосування цих засобів в процесі особистого пошуку обумовлюється, з однієї сторони характером здійснюваного заходу (гласного чи негласного), а з іншої сторони – метою отримання відомостей і особливостями їх використання при проведенні подальших оперативно–розшукових заходів та слідчих дій. Результати застосування особистого пошуку оформлюються відповідними документами: рапортом, довідкою, актом або письмовим поясненням. Рапорт складається в тих випадках, коли співробітник зобов’язаний доповісти про результати проведення особистого пошуку і отримати від керівника відповідні вказівки. Довідка складається при необхідності зафіксувати які–небудь факти, події, відомості, що були отримані в процесі застосування особистого пошуку, які в подальшому можуть використовуватися для проведення інших оперативно–розшукових заходів. Актом фіксуються результати оперативно–розшукових заходів, що здійснюються шляхом особистого пошуку групою співробітників , а також за участю представників громадськості. Оформлення та використання результатів оперативного огляду. Відомості, отримані в результаті оперативного огляду, оформляються відповідним документом. Його форма залежить від виду огляду, суб'єктів, галузей знань, спеціалісти яких залучалися до огляду. Це зумовлено тим, що в різних організаціях, закладах, установах встановлено різні види і форми документів із специфічними реквізитами. У підсумкових документах відображаються сукупні відомості, які характеризують те чи інше порушення, відзначаються дані, що становлять оперативний інтерес. У випадках, коли оперативний працівник провів огляд без залучення спеціалістів, результати огляду оформляються рапортом, який доповідається керівникам чи оперативного підрозділу і може бути судовим доказом. Правова природа рапорту працівника випливає з вимог процесуального законодавства щодо обов'язку органів Національної поліціївживати необхідні оперативно–розшукові заходи для виявлення злочинів та осіб, які їх вчинили. За допомогою рапортів оперативних працівників у кримінальне судочинство вводяться фотокопії підроблених чи знищених документів, чорнові записи, переписка розроблюваних, супровідні документи, якими маскуються злочини, тощо. У рапорті вказуються відомості про спосіб фіксації фактичного положення об'єктів, предметів, зазначається місце, де проводився огляд, хімічні чи інші речовини, якими помічені предмети, документи. У випадках, коли за змістом рапорту можна здогадатися про негласний огляд об'єктів, предметів, документів, інформація у кримінальний процес вводиться лише за допомогою оперативної комбінації. Якщо виникла потреба приєднати до кримінального провадження документ, який складався під час огляду від імені якоїсь організації, слідчий офіційно витребує його і приєднує до справи. У таких випадках учасники огляду можуть бути допитані відповідно до норм КПК України. Результати негласного огляду оформляються довідкою, а агентом – агентурним повідомленням. У загальному вигляді дані оперативного огляду будь–якого виду використовуються:  у профілактиці правопорушень і злочинності (виявлення умов, що сприяють злочинам, та осіб, схильних до правопорушень, для припинення злочинів на стадії замаху тощо);  у кримінальному судочинстві (для виявлення латентних злочинів, підстав для порушення кримінального провадження; виявлення свідків та очевидців, предметів, документів, які можуть бути речовими доказами, підстав для виїмки, обшуку тощо). Всі вище перераховані документи за їх призначенням можна розділити на дві групи: 1. Документи, які не підлягають розголошенню і призначенні для використання в оперативно–слідчій практиці; 2. Документи, які можуть бути в відповідний час розголошені, наприклад, направлені у інші установи з метою вжиття відповідних заходів, усунення умов, що сприяють правопорушенням та злочинам. Крім вказаних документів інколи доцільно отримати письмове пояснення від сторонніх громадян, які безпосередньо спостерігали злочинні дії і мають можливість дати письмові свідчення стосовно тих чи інших фактів, предметів та явищ, що становлять оперативний інтерес. Такі особи в майбутньому можуть виступати свідками в кримінальному судочинстві. В процесі спостереження і фіксації злочинних дії осіб, що становлять оперативний інтерес, суб’єкти особистого пошуку використовують потайну апаратуру радіозв’язку, яка дозволяє контролювати дії учасників пошуку і забезпечувати умови конспірації та оперативного управляння силами та засобами в ході проведення оперативно–розшукових заходів. Слід зазначити, що при проведенні особистого пошуку та оформленні його результатів потрібно дотримуватися законності, конспірації, забезпечувати доцільність, активність та наступальність. У ст. 9 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» докладно викладені гарантії основних принципів оперативно–розшукової діяльності. При застосуванні будь–яких тактичних приймів особистого пошуку цей метод буде завжди законним лише тоді, коли рішення про його застосування буде прийматися на підставі достатніх та достовірних даних, що були отримані в ході проведення попередньої перевірки і лише з додержанням встановлених правил їх застосування. Отримання довідково– аналітичної інформації – це захід, який полягає у відкритому збиранні інформації, у тому числі за допомогою запитів до підприємств, установ та організацій про осіб, які перевіряються на причетність у сприянні, підготовці, учиненні або участі в учиненні злочину, а також предмети і факти, що становлять оперативний інтерес. Радіотехнічна розвідка – це захід, який проводиться оперативно – технічними підрозділами та полягає в установленні об’єктів надання послуг рухомого зв’язку, технічним обладнанням яких охоплюється певна територія або місце. Для отримання інформації про з’єднання мобільних терміналів на місці готування до вчинення злочину, прилеглій території та маршруті можливого руху особи, яка розшукується, (моніторинг) працівники ОТП проводять радіотехнічну розвідку. Підставою для проведення радіотехнічної розвідки є обґрунтований рапорт керівника органу (підрозділу) внутрішніх справ на ім’я начальника ОТП. Рапорт реєструється в установленому порядку. Поліграфне опитування – це захід, який представляє собою психофізіологічне тестування особи, стосовно якої отримано відомості про її можливу причетність до протиправної діяльності з використанням спеціальних технічних засобів та відповідних методик. Використання поліграфа здійснюється шляхом проведення за спеціальною методикою опитування людини за умов її добровільної згоди з одночасною реєстрацією змін її психофізіологічних реакцій у відповідь на психологічні стимули, які надаються у вигляді варіантів відповідей, предметів, схем, фото та ін. У процесі такого інтерв’ю використовуються поліграфічні пристрої, які не завдають шкоди здоров’ю, життю людини, навколишньому середовищу. Створення пасток (квартир, офісів, автомобілів) – це комплекс заходів, пов’язаний з легендованим використанням об’єктів та імітуванням ними певної діяльності, спрямований на встановлення злочинних намірів та документування протиправних дій осіб, які розробляються. Метою проведення оперативного (ініціативного) пошуку є здобуття інформації про осіб, факти або події, що представляють інтерес для оперативних підрозділів органів Національної поліції. Як правило, оперативний (ініціативний) пошук проводиться в комплексі або паралельно з іншими заходами (гласними, негласними) та процесуальними діями. До таких комплексних заходів належать внутрішньокамерна розробка, оперативна комбінація га спеціальна операція. У ході їх проведення оперативні працівники з метою конспірації зашифровують свої дії або дії чи особистість залучених до цього осіб та можуть використовувати НІЗ.  Організація і тактика пошуку осіб та фактів, що становлять оперативний інтерес. Ефективність оперативного пошуку осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес багато в чому залежить від його організації, тобто, проведення комплексу заходів, спрямованих на виявлення одержання і накопичення необхідної первинної інформації. До таких заходів відноситься: збір, аналіз інформації про оперативну обстановку, що склалася наданій окремій території або конкретному об'єкті; розробка спеціальних планів заходів щодо виявлення первинних даних про осіб та факти, що становлять оперативний інтерес; оптимальне розставлення сил і засобів органів Національної поліції України.; своєчасне внесення корективі у намічені пошукові заходи залежно від оперативної обстановки; здійснення постійного контролю і надання практичної допомоги підрозділам і співробітникам у процесі пошукової діяльності; систематичне навчання співробітників формам і методам пошукової роботи; При аналізі оперативної обстановки в першу чергу, варто звертати увагу на: структуру і динаміку злочинності, різновиди і тенденцію вчинення правопо¬рушень на конкретних об'єктах і окремих територіях; вивчення контингенту осіб, що чинять злочини й інші правопорушення, що перебувають на оперативному обліку; дані про кількість попереджених і розкритих злочинів; аналіз стану роботи з виявлення місць концентрації злочинних елементів і ін¬ших об'єктів, що становлять оперативний інтерес; ступінь перекриття певних об'єктів негласними співробітниками і громадськи¬ми помічниками. Планування оперативного пошуку – це визначення на основі оперативно–тактичного моделювання системи оперативно–розшукових, процесуальних, управлінських, психологічних та інших заходів, то забезпечують оптимізацію процесу комплексного застосування наявних сил і засобів із метою збору необхідної для вирішення завдань оперативного пошуку інформації. Ефективність планування оперативного пошуку забезпечується дотриманням таких розроблених наукою принципів: індивідуальність планування (обумовлена своєрідністю й індивідуальними особливостями пошуку і затримання кожного злочинця в конкретних умовах місця і часу з використанням наявних можливостей оперативного підрозділу); своєчасність і безперервність планування (виражається в завчасному плануванні оперативно–розшукових заходів); динамічність планування – це мобільність й ефективність планування, комплекс запланованих заходів повинен відповідати обстановці; конкретність планування оцінки обстановки (дає можливість зробити найбільш правильні висновки з приводу вирішення та імовірного результату запланованих пошукових заходів); реальність планування (є умовою практичної реальності відповідного плану оперативного пошуку, який виражається у своєчасній і грамотній постановці оперативно–тактичних завдань і доведення їх до виконавців (перевіряються версії планування)). Незалежно від застосування тактичних прийомів оперативного пошуку планування включає в себе такі елементи: аналіз вихідної інформації; висування версій, прогнозів і визначення конкретних завдань; визначення шляхів і способів перевірки версій і вирішення конкретних завдань щодо затримання злочинців; вирішення питань організаційного і матеріально–технічного забезпечення оперативного пошуку; корегування плану операції. Важливим елементом планування є обґрунтоване визначення основних напрямків цієї роботи. Як правило, пошук інформації про осіб, факти та інші обставини, що становлять оперативний інтерес ведеться: у житлових масивах; на підприємствах і установах різних форм власності; у криміногенних групах; у місцях збуту викраденого, ймовірної появи і концентрації злочинного еле¬мента; у місцях, де найбільше часто вчиняються злочини й інші правопорушення; у місцях тимчасового утримання затриманих, заарештованих і засуджених осіб. При організації пошуку в житлових масивах співробітники оперативних апаратів виявляють, як правило, осіб, у минулому судимих, що не працюють, і живуть на нетрудові прибутки, що мають зв'язки серед кримінального елементу. Успішному здійсненню пошуку в житлових масивах сприяє впровадження спеціалізації робітників карного розшуку та організація їх взаємодії з дільничними інспекторами поліції і співробітниками інших служб . Оперативний пошук осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес на підприємствах і в установах різних форм власності здійснюють як правило, оперативні працівники підрозділів органів Національної поліції ДСБЕЗ із метою виявлення розкрадання, ухилення від сплати податків, інших злочинів і правопорушення в сфері економіки. Виявлення осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес у процесі здійс¬нення оперативного пошуку в місцях ймовірної появи окремих злочинців і концен¬трації криміногенних груп, як правило відбувається в ході здійснення оперативно–пошукових заходів у ресторанах, ринках, парках, пляжах, горищах і підвалах жит¬лових будинків. Злочинці гастролери частіше всього з'являються на вокзалах, авто¬станціях, аеропортах, готелях, кемпінгах. Як правило ці ж об'єкти повинні бути за-безпечені оперативним спостереженням і у випадках пошуку осіб, що втекли з місць позбавлення волі і попереднього слідства. Для виявлення викрадених речей і предметів особлива увага оперативних пра¬цівників повинна бути приділена проведенню оперативно–розшукових заходів на ринках, у комісійних і приватних магазинах, ломбардах, а так само інших місцях найбільше ймовірного збуту викраденого. Для того, щоб ефективно здійснювати оперативний пошук співробітники повинні добре знати: наявну оперативну обстановку, види вчинених злочинів на окремих об'єктах або територіях, характер і поширеність окремих видів правопо-рушень; особливості місць, де будуть здійснюватися пошукові заходи; особливості поведінки і зовнішності осіб, що становлять оперативний інтерес; прикмети, прізвиська, можливі сліди на тілі й одязі конкретних осіб, що учи¬нили протиправні дії. Перевірка і реалізація первинних даних, що становлять оперативний інтерес Під перевіркою початкових відомостей, що становлять оперативний інтерес, слід розуміти діяльність по встановленню достовірності отриманої інформації, а також виявлення і збирання додаткових даних, що у сукупності дозволяють прийняти правильні рішення про їх використання з метою боротьби зі злочинністю. Перевірка первинних даних у більшості випадків обумовлюється необхідністю їх достовірності. Практика показує, що отримані вперше з різноманітних джерел відомості можуть бути недостовірні в силу ряду причин об'єктивного і суб'єктив¬ного характеру. Серед таких причин необхідно відзначити такі: 1. Навмисне перекручування відомостей зацікавленою особою з метою обдурити, ввести в оману співробітників . 2. Навмисна зміна початкових відомостей (домисел) із метою збільшити їхню важливість; і цінність для органів Національної поліції України.. 3. Негативний вплив на якість початкових відомостей іноді чинить недбале вживання службової термінології, недостатня фахова підготовка, недобросовісність окремих працівників, що призводить до неточної фіксації і перекрученої передачі настановних даних на розшукуваних, відомостей про прикмети та інші характерні ознаки осіб, що становлять оперативний інтерес тощо. Діяльність співробітників при перевірці первинних даних про осіб і факти, що становлять оперативних інтерес, повинна будуватися з врахуванням вироблених теорією і практикою вимог, до числа яких належать: дотримання законності, прав і свобод людини; повнота перевірки; наступальність; забезпечення конспірації. Дотримання законності, прав і свобод людини при перевірці початкових відомостей випливає з принципів здійснення оперативно–розшукових заходів, передбачених Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність». Така перевірка повинна проводитися в суворій відповідності з розпорядженням закону і відомчих нормативних актів. Названа вимога обумовлена тим, що в процесі перевірки мо¬жуть торкатися інтереси і права громадян, державних і інших організацій, установ і підприємств, що охороняються законом. У ході оперативно–пошукових заходів не можна припускати будь–яких порушень прав і інтересів не тільки громадян, не причетних до протиправних дій, але і самих перевіряємих. Законом забороняється проводити ці заходи відносно чесних громадян. Неприпустима необ'єктивність, фа-льсифікація і провокація. Повнота перевірки передбачає одержання такої кількості і якості даних, які б дозволили оперативному працівнику або іншому співробітнику прийняти не обхідне рішення про їх використання. Виконання даної вимоги пов'язано з всебічністю перевірки. Тому в ході її ва¬жливо здійснити комплекс оперативно–розшукових заходів, що дозволили б з ура¬хуванням наявної необхідності наданий момент всебічно вивчити факт, подію або особу і поповнити в такий спосіб кількість і якість початкових відомостей. Перевірка повинна бути спрямована на одержання найбільш повних знань, що відбивають реальну дійсність. Не можна перевірку одних відомостей здійснювати тому, що це можна легко і швидко зробити, а інших не проводити через будь–які труднощі. Повнота перевірки багато в чому залежить від активності дій оперуповноваженого, інших співробітників . Зволікання може призвести до втрати або перекручування доказової інформації. Тому перед органами внутрішніх справ стоїть задача – максимально скоротити час між надходженням відомостей, їхньою перевіркою і прийняттям по ним рішень. Зволікання негативно позначається на профілактиці, тому що злочинці приховують свої задуми і можуть здійснити їх виконання. Наступальність означає активний (у найкоротші терміни) пошук, виявлення і збір додаткових відомостей, коли не обмежуються лише тією первинною інформа¬цією, що надходить в органи Національної поліції. Така вимога випливає з необхідності не тільки реєструвати протиправні діяння, але і випереджати їх, не припускати настання злочинних результатів, впливати на оперативну обстановку, що складається, із метою її оздоровлення й усунення негативних обставин, що сприяють вчиненню злочинів. Забезпечення конспірації є найважливішою вимогою перевірки початкових відомостей про осіб і факти, що становлять оперативний інтерес. Ця робота повинна проводитися потай від усіх сторонніх осіб, бути несподіваної для тих, хто задумує, готує злочини або вже вчинив їх. Перевірка початкових відомостей проходить у декілька етапів. Починається вона з пошуку даних про відповідні факти, як правило, за допомогою спеціальних сил, засобів і методів їх виявлення фіксується у формі звітів, повідомлень, рапортів оперативних працівників (про особистий розшук, розвідопитування, оперативну установку і та ін.), заяв і по¬відомлень окремих громадян, офіційних довідок, висновків, звітів тощо. При цьому повинні бути зібрані не окремі розрізнені факти, а їх сукупність, що допомогла б оцінити ступінь суспільної небезпеки конкретного факту або події і. зробити висновок про необхідність прийняття належних заходів. Під час перевірки, як правило, встановлюються дані: про перебування перевіряємого на оперативному обліку та відомості про судимість; місцезнаходження цієї особи, його зв'язки, характер поведінки, наявності в нього цінностей та іншого майна добутого злочинним шляхом, предметів і речовин, вилучених із цивільного обороту; причетність перевіряємого до злочину про який отримане повідомлення, атак само до раніше вчинених, але не розкритих злочинів; злочинні наміри перевіряємого і його дії по створенню і використанню умов, що полегшують вчинення злочину; конкретні дії перевіряємого по підготовці до злочину; його приналежність до агентури органів Національної поліції України.. Збір перерахованих і інших даних дозволяє мати необхідну інформацію для вжиття відповідних заходів для її використання, визначити тактичні моменти, по¬в'язані з застосуванням сил, засобів і методів оперативно–пошукової діяльності. Реалізація інформації, отриманої в процесі оперативного пошуку є його за¬вершальною, третьою стадією. Особливість її полягає в тому, що на цій стадії з’являються можливості для встановлення дій осіб у момент готування, вчинення або приховування слідів злочинів, а отже, і вжиття рішучих заходів по їх запобіганню. Реалізація матеріалів, виявлених у процесі оперативного пошуку може здійснюватися такими шляхами: застосуванням заходів загальної профілактики; застосуванням заходів індивідуальної профілактики; безпосереднім припиненням злочинів, що задумуються або готуються; зведенням оперативно–розшукової справи; безпосереднім розкриттям злочину під час пошуку або відразу за ним. При будь–якому варіанті реалізації матеріалів оперативного пошуку необхідні негайні і рішучі дії оперативних працівників із залученням інших сил, засобів і методів ОРД по запобіганню і розкриттю злочину, розшуку злочинців, що сховалися, і осіб зниклих безвісти.

Тема: Оперативна профілактика як самостійна форма оперативно-розшукової діяльності.

Навчальні питання:  Поняття і сутність оперативна профілактики, як форми ОРД.  Об'єкти оперативно–профілактичного впливу.  Суб’єкти оперативної профілактики та їх правовий статус.  Поняття і сутність оперативно–розшукової профілактики. Потреба практики боротьби з правопорушеннями обумовлена необхідністю наукового аналізу функції профілактики, її методів, форм і засобів, а також їх ефективності й перспектив розвитку. Форми ОРД – це способи здійснення організаційно–тактичних дій оперативних підрозділів органів Національної поліції на різних стадіях протидії злочинам, послідовність, порядок, обсяг та види застосування яких визначаються залежно від конкретної оперативно–тактичної ситуації, завдань оперативно–розшукової діяльності та кримінального провадження Принагідно наголосимо, що в новому КПК України законодавець виокремив форми досудового розслідування (дізнання і досудове слідство), що вказує на значення форм діяльності для кожної галузі юридичної науки та дає підстави проводити паралелі з оперативно–розшуковою діяльністю та розробляти обрану тематику. Загальними формами здійснення оперативно–розшукової діяльності органів Національної поліціїУкраїни є: – оперативна розробка за ОРС; – взаємодія з органами управління і населенням; – оперативний (ініціативний) пошук; – ведення профілактичних, криміналістичних та оперативних обліків; – оперативна профілактика. Отже Оперативна профілактика є формою ОРД. Слід зазначити, що вперше поняття «профілактики», попередження» злочинів розглядалося саме в аспекті кримінологічної науки. Нині ж у юридичній літературі і на практиці, поряд з терміном «попередження», вживаються поняття «профілактика», «запобігання» і «припинення». Одні вчені вважають наведені терміни такими, які збігаються за змістом; інші – вони близькі за смисловим значенням: існує думка, що найзагальнішим і широко застосовуваним є термін «попередження злочинів», оскільки він охоплює всі сфери, види і рівні боротьби із злочинністю. Зазначаючі принципово важливі відмінності, які існують в термінології, необхідно, в той же час, з максимальною чіткістю констатувати, що, відображаючи в початкових словах сторону діяльності профілактики, в поняттях, що аналізуються, робиться акцент на спрямованості профілактики передусім на протидію злочинності, послаблення причин та умов злочинності, утримання від злочинів та корекцію поведінки осіб, схильних до їх вчинення. При розгляді різноманітних підходів до поняття профілактики, нас цікавить передусім її матеріальний зміст, звідки, передусім, прямий вихід на мету, спрямованість та характер впливу на конкретні об’єкти. Отже, загальна профілактика спрямована на виявлення, усунення або нейтралізацію причин, що породжують злочинність та умов, які сприяють їй сприяють; індивідуальна – усунення або нейтралізацію обставин (умов), які сприяють антисуспільній поведінці особи, щодо якої спрямовані профілактичні заходи, в тому числі вплив на таких осіб з метою недопущення вчинення ними злочинів. До цього часу існують тривалі дискусії, які безсумнівно, породжували і далі породжують відому плутанину, а в ряді випадків – істотні суперечності пов’язані з розв'язанням проблем попередження та профілактики злочинів. Виходячи з цих міркувань, доцільно визначити основні дискусійні положення. Попередження злочинів – це найгуманніший засіб підтримки правопорядку, гарантування безпеки охоронюваних правом цінностей. Здійснення його, поряд із захистом суспільства від злочинних посягань, застережує також схильних до антисуспільної поведінки громадян від подальшого морального падіння, не даючи їм стати на злочинний шлях, і тим самим оберігає їх від кримінального покарання. Попередження злочинів є найефективнішим засобом протидії злочинності, оскільки кримінально–правові заходи мають обмежений характер. Поняття «попередження злочинів» може тлумачитися як у вузькому (кримінально–правовому) так і в широкому (соціально–політичному) значенні. Під поняттям кримінально–правове попередження слід розуміти превентивні заходи, які здійснюються у процесі призначення покарання та його виконання. У такому змісті ідея попередження злочинів пронизує всю систему кримінально–правових, кримінально–процесуальних і кримінально–виконавчих інститутів. У широкому розумінні «попередження злочинів» – система загальнодержавних та громадських заходів (соціально–економічних, політичних, правових, організаційно–управлінських, ідеологічних), спрямованих на недопущення виникнення, виявлення, усунення (послаблення або нейтралізацію) причин та умов злочинності. Профілактика, запобігання і припинення злочинів є трьома видами (напрямками) попереджувальної діяльності. Звідси й поняття «попередження злочинів» є загальним. Слід зазначити, що розмежування названої діяльності на профілактику, запобігання і припинення можливе тільки на рівні одиничного, тобто конкретної протиправної поведінки. Оперативно–розшукова профілактика злочинів є системою дій спрямованих на антисуспільні явища та їх детермінанти з метою зниження рівня злочинності та усунення криміногенних факторів, які її обумовлюють. Оскільки оперативно–розшукова профілактика як самостійна форма ОРД, є складовою системи попередження злочинів, а зазначеним складовим системи попередження злочинів (стадіям) мають бути притаманні прихованість, таємність, тому саме попереджувальна діяльність повинна мати аналогічний характер. Для досягнення найефективніших результатів оперативно–розшукової профілактики злочинів важливо виявити злочинний умисел оперативно–розшуковим шляхом. Оперативне виявлення умов підготовки і початку вчинення злочину – злочинного умислу чи злочинного замаху дозволяє суб’єктам оперативно–розшукової діяльності попередити, запобігти злочину або припинити його на початкових стадіях і, разом з тим, недопустити (зменшити) заподіяння фактичної шкоди. Кожна стадія розвитку злочину потребує від суб'єктів оперативно–розшукової попереджувальної діяльності своїх, таких, що відрізняються від інших, заходів та методів щодо недопущення вчинення злочину. Боротьба зі злочинністю як із соціально–негативним явищем завжди передбачає ефективну профілактику конкретних видів злочинів. Оперативно–розшукова профілактика злочинів як цілком дієвий і перспективний напрямок діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції правоохоронних органів має повністю відповідати їх стратегічній лінії, орієнтованій на упореджувальне запобігання злочинам на ранніх стадіях, виявлення, усунення або нейтралізацію причин, які їх обумовлюють та умов, що сприяють їх вчиненню. Головним призначенням оперативно–розшукової профілактики є здійснення комплексних оперативно–розшукових профілактичних заходів, спрямованих на: виявлення, усунення або нейтралізацію конкретних обставин і умов, що обумовлюють правопорушення та сприяють їх вчиненню; організацію і безпосереднє здійснення індивідуальних оперативно–розшукових профілактичних заходів стосовно осіб, від яких через їх антигромадську поведінку можна очікувати вчинення злочинів; організацію і безпосереднє проведення заходів, які забезпечують недопущення вчинення злочинів, що плануються і готуються; участь оперативних підрозділів органів Національної поліції у загальних профілактичних заходах, що є складовою системи ідеологічної та виховної роботи, яку спільно з громадськістю проводять державні органи. Оскільки аналіз стану оперативної обстановки – важливий елемент організації оперативно–розшукової профілактики, то в оперативних підрозділах насамперед необхідно організовувати концентрацію всієї інформації, яка надходить із різних оперативно–розшукових та інших джерел, для подальшого її використання. При цьому, вивченню підлягають заяви, повідомлення громадян, посадових осіб державних установ, керівників приватних підприємств, громадських організацій, повідомлення негласного апарату, матеріали справ оперативного обліку, кримінальних справ, результатів проведення перевірок, рейдів тощо. Зміст оперативно–розшукової профілактики злочинів можна розкрити з достатньою повнотою лише за умов урахування й аналізу її функцій, які вона виконує, а також цілей і завдань, що стоять перед нею. Коригуючи у специфічних формах, взаємозв'язок особи і суспільства, що впливає на поведінку людей та суспільні інтереси, оперативно–розшукова профілактика виконує попереджувально–запобіжну функцію. Вона дозволяє не лише перешкоджати розвиткові одних і допомагати вдосконаленню інших суспільних відносин, а й, усуваючи суперечності, що виникають між особою і суспільством, сприяти утвердженню їх соціально–позитивного взаємозв'язку в тому числі оперативно–розшуковим шляхом. Разом з тим оперативно–розшукова профілактика злочинів спрямована на недопущення протиправної поведінки і тим самим активно проявляє свою охоронну функцію, що реалізується не тільки засобами переконання, а й примусу із застосуванням гласних і негласних заходів оперативно–розшукового характеру до осіб, які не бажають ставати на шлях виправлення. Таким чином, основною метою охоронної функції є захист суспільних інтересів та соціальних цінностей, особи і держави від злочинних посягань. Виконуючи регулятивну функцію, оперативно–розшукова профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала соціальним вимогам, закріпленим у нормах права. Використовуючи оперативно–профілактичні можливості, оперативні працівники впливають на поведінку особи в суспільстві спрямовуючи її на позитивну загально сприятливу. Оперативно–розшукова профілактика виконує також виховну функцію, оскільки її основне призначення не у примусі, а в переконанні, тобто не в покаранні, а в тому, аби виховати таку особу, яка б не допускала вчинення злочинів. Проводячи роз’яснювальну правопропагандистську роботу, оперативні працівники мають завданням переконати особу у недоцільності та згубності протиправної поведінки. Оперативно–розшукова профілактика постійно реалізує й ідеологічну функцію, призначення якої полягає у забезпеченні загальної ідейної спрямованості попереджувальних заходів, ідеологічному обґрунтуванні їх змісту, правильному визначенні шляхів, форм і методів практичної оперативно–профілактичної діяльності. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави питанням ідеології не надається належної уваги, не враховуючи, що це фактор, який цементує єдність усього суспільства. Здійснення прогностичної функції збагачує теорію і практику, перш за все інформаційно–аналітичним забезпеченням оперативно–розшукової профілактики злочинів, що дає можливість об’єктивно проаналізувати та оцінити оперативну обстановку, зробити прогноз її розвитку з метою визначення пріоритетних напрямків боротьби зі злочинністю, особливо її попередження (запобігання та недопущення). Оперативно–розшукова профілактика злочинів також має свою мету, що конкретизується на різних етапах розвитку суспільства, а також залежно від її напрямів, рівнів і видів. Основна мета оперативно–розшукової профілактики пропонується вважати: • обмеження дії негативних суспільних явищ і процесів, взаємопов'язаних зі злочинністю; • усунення, послаблення або нейтралізація детермінант (причин та умов) злочинних проявів; • ліквідація криміногенних факторів у мікросередовищі , які формують антисуспільну позицію і мотивацію злочинної поведінки особи; • превентивний вплив на особу, яка за своїм антисуспільними установками та способом життя здатна вчинити злочин; • недопущення конкретних злочинних проявів на стадіях їх підготовки та замаху, а також настання негативних наслідків від злочинних діянь. Отже, оперативно–розшукова профілактика з використанням оперативно–розшукових можливостей призвана вирішувати такі завдання:  виявлення, в тому числі оперативно–розшуковим шляхом, й аналіз явищ, процесів, обставин, які породжують злочини та сприяють їх вчиненню;  вивчення чинників, що призводять до формування особи з анти суспільними спрямуваннями і реалізації злочинних намірів та вплив на їх нейтралізацію оперативно–розшуковими заходами;  встановлення оперативним шляхом кола осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, та цілеспрямований виховний оперативно–профілактичний вплив на них;  проведення оперативно–розшукових заходів спрямованих на усунення або нейтралізацію криміногенних факторів на рівні індивідуальної злочинної поведінки;  проведення превентивних оперативно–профілактичних заходів на стадіях підготовки та замаху на вчинення злочину, недопущення настання злочинних наслідків. Зазначені загальні завдання оперативно–розшукової профілактичної діяльності конкретизуються залежно від рівнів, видів, форм і методів. Отже, підсумкова ефективність оперативно–розшукової профілактики залежить від того, як виконуються конкретизовані завдання, що перед нею поставлені. Оперативно–розшукова профілактика як будь–яка інша управлінська діяльність ґрунтується на загальних та спеціальних принципах ОРД. Одним із найважливіших принципів оперативно–розшукової діяльності, в тому числі профілактичної, є дотримання законності, тобто діяльність усіх державних органів, особливо правоохоронних, може бути успішною тільки за умови точного і неухильного дотримання у своїй діяльності усіх норм, передбачених законодавством України. Об’єкти оперативно–профілактичного впливу. Оперативно–розшукова профілактика, являючись системою організації та діяльності оперативних підрозділів органів правоохоронних органів, передбачає наявність об’єктів оперативно–профілактичного впливу, суб’єктів, які здійснюють такий вплив, та нормативно–правового регулювання взаємовідносин між суб’єктами та об’єктами. Деякі вчені, визначають, що об’єктами загальної профілактики, так і оперативно–розшукової профілактики, як її складової, є криміногенні явища різного рівня. Саме вони дають найбільш повну класифікацію таких явищ, які впливають на: а) злочинність в цілому, її рівень, динаміку та структуру; б) на окремі групи або різновиди злочинів; в) категорії злочинців, їх класифікаційні або типологічні групи; г) конкретні злочини та особу злочинця. У цілому в вітчизняній кримінологічній літературі існує одна загальновизнана точка зору, згідно з якою до об’єктів профілактики відносяться: злочинність та її різновиди; причини та умови злочинності, які їх обумовлюють (детермінують); особи, які вчиняють злочини, окремі «фонові явища». Ефективність оперативно–розшукової профілактики злочинів багато у чому залежить від повного і об'єктивного знання причин злочинів і умов, які сприяють їх вчиненню. Встановлення, доказування і осмислення останніх починається з виявлення, вивчення та деталізації причин і умов вчинення конкретного злочину. Тому, насамперед, слід чітко з'ясувати поняття причини і поняття умови, які сприяють вчиненню конкретного злочину. Явища і процеси за своєю природою, як правило, не викликають готовності до вчинення злочину, а тільки мають поступовий вплив на особу, формують у її свідомості певну антисуспільну установку, яка й спонукає до вчинення умисного злочину або призводить до його вчинення через необережність. Тому негативні явища і процеси безпосередньо навряд чи можуть бути причинами конкретного злочину. Винятком може стати ситуація, коли злочин вчиняється у стані сильного душевного хвилювання. Тому готовність вчинити протиправну дію у абсолютній більшості випадків не виникає раптово. Явища і процеси, як правило, можуть виступати тільки причинами несприятливого формування рис, притаманних особистості, причинами виникнення антисуспільних поглядів, навичок, звичок, тобто, антисуспільної установки у свідомості особи. І, перебуваючи у певній ситуації, така особа діє вже відповідно до своїх, раніше сформованих у її свідомості установок. Вважаємо, що антисуспільна установка – це цілеспрямованість свідомості людини, її позиція щодо суспільства і діючих у ньому законів та моральних норм. Вона за своїм змістом може бути: корисливою, насильницькою, тощо. Під умовами, які сприяють вчиненню конкретного злочину слід розуміти і недоліки у діяльності публічних установ, господарських організацій, окремих громадян, що об'єктивно сприяють вчиненню злочину або настанню злочинного наслідку. Дослідження зазначених причин і умов дозволить напрацювати і здійснити заходи щодо їх нейтралізації або послаблення. Тому необхідно систематично виявляти, вивчати, а потім і усувати негативні явища і процеси раніше, ніж вони встигнуть згубно вплинути, або (якщо це виявилось неможливим) найшвидше недопущення їх дії. Структуру і генезис злочинної поведінки, на думку авторів, можна розглядати як діяння, що складаються з чотирьох елементів: об'єкта злочину, об'єктивної сторони (способу вчинення), суб'єкта злочину та суб'єктивної сторони. Для дослідження продуктивним є динамічний підхід, який дозволяє вивчати поведінку людини в розвитку – як процес, що існує в просторі та у часі. Отже, злочин як вчинок людини, отримує кримінально–правову оцінку тому йому притаманні всі об'єктивні та суб'єктивні оз¬наки поведінки людини. По–перше, це фізичні властивості (рух або утримання від нього); психологічні властивості (наявність свідомості, волі, певної мотивації поведінки, її цілеспрямованість або спонтанність) тощо. По–друге це соціальні властивості, тобто посягання на правові відносини, на правовий порядок, на найбільш важливі інтереси. Тому вони й охороняються законом, оскіль¬ки злочин руйнує охоронювані законом цінності (інтереси). Частина 1 ст. 11 КК України передбачає: Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. В подальшому в кримінальному законодавстві України закріплені три ознаки злочину: а) суспільна небезпечність діяння, б) винність особи і в) передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність. Перші дві ознаки – суспільна небез¬печність і винність – є матеріальними, що розкривають соціально–психологічну природу злочину; третя – формальна, що відбиває юридичну природу злочину, тобто його протиправність. Таким чином, поняття злочину можна визначити як суспільно небезпечне, винне, протиправне та кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що при цьому завдається шкода відносинам, які охороняються кримінальним законом, або міститься реальна небезпека заподіяння такої шкоди. В результаті проведеного аналізу щодо об’єктів оперативно–розшукової профілактики слід визначити, що вони включають в себе саме злочинність та її види, причини і умови, які її породжують, окремих осіб, які готують вчинення злочину або вже його вчинили, сукупність усіх додаткових факторів та фонових явищ, які в певній мірі вплинули на протиправну поведінку або були їй супутні. Відомості про причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів отримують у ході розслідування кримінальних справ, в процесі розслідування також беруть участь і оперативні працівники. По вчиненому злочину оформляються первинні матеріали, по яких приймається рішення згідно з кримінально–процесуальним законодавством про порушення кримінального провадження, відмовленні в порушенні кримінального провадження, або передачі матеріалів за підслідністю. При порушенні кримінальних справ оперативний працівник продовжує взаємодію зі слідчими органів досудового слідства, виконуючи доручення з розкриття злочинів та направлення матеріалів кримінального провадження до суду. В ході вивчення матеріалів про вчинення злочинів, опитуючи потерпілих та свідків, оперативний працівник має можливість визначити причини та умови вчинення злочину. Різні види злочинів мають відповідні причини та умови. Даний об’єкт включає і категорію осіб, що вчиняють злочини та способи їх вчинення. Наприклад, умовами вчинення крадіжок державного, колективного або іншого виду майна є умови, що сприяють їх вчиненню (полегшують проникнення злочинців у місця зберігання матеріальних цінностей, неналежна охорона, відсутність сигналізації тощо). Причини та умови вчинення злочинів можна встановити при аналізі матеріалів адміністративної практики. Визначивши місця, де найчастіше вчинюються адміністративні правопорушення, необхідно провести оперативно–профілактичні заходи з метою недопущення вчинення злочину. В даному випадку встановлення причин та умов відбувається через отримання інформації про види чи найбільш поширеніші правопорушення, про особу правопорушника. Оперативний працівник бере участь у рейдах, які спрямовані на боротьбу з безпритульністю та правопорушеннями неповнолітніх, перевірку неблагополучних сімей, обстеження умов їх життя та проводить індивідуально–профілактичну роботу з ними. Саме виявлення в таких перевірках таких чинників, як неналежні умови проживання, відсутність контролю з боку дорослих, не відвідування навчального закладу, перебування в оточенні раніше судимих осіб тощо, які можуть негативно вплинути на поведінку неповнолітнього та спонукати його до злочинної діяльності і є об’єктами оперативно–розшукової профілактики. Інформацію для проведення оперативно–профілактичних заходів про причини та умови, які сприяють вчиненню злочинів, також можливо отримати від працівників патрульно–постової служби. Які в свою чергу проводять патрулювання на території обслуговування і мають можливість встановити наявність освітлення вулиць, площ, дворів, під’їздів, стан охорони та технічну оснащеність магазинів, складів, баз, виявляти місця концентрації неповнолітніх та осіб з антисуспільною поведінкою. Наступним джерелом отримання оперативним працівником інформації про причини злочинів та умови, які їм сприяють є повідомлення посадових осіб, представників громадськості, листи та заяви громадян. Перевірка таких джерел інформації дозволяє встановити ті фактори, які сприяють вчиненню злочинів та правопорушень, а саме факти про зловживання спиртними напоями, наркотиками, вчинення хуліганських дій, сімейних сварок, протиправна поведінка у побуті та ін. Одним із основних джерел інформації про причини та умови вчинення злочинів є результати проведення негласних заходів, а саме застосовуючи розвідувальне опитування, використовуючи агентуру, проводячи розвідувальні опитування заарештованих, затриманих та інших осіб, які володіють інформацією про фактори, які вплинули на вчинення злочину. Важлива роль у отриманні інформації негласним шляхом про причини та умови вчинення злочинів належить агентурі, можливості якої використовуються оперативним працівником в ході провадження оперативних справ. Отримуючи завдання негласний співробітник володіє розвідувальними можливостями в середовищі осіб, які становлять оперативний інтерес. Він самостійно може оцінити обстановку, аналізуючи спосіб життя, наміри основні та установки особи, яка викликає оперативний інтерес і, користуючись її довірою, встановити причини та умови вчинення злочину. Після отримання інформації про наявність причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, оперативний працівник безпосередньо здійснює оперативно–профілактичні заходи щодо їх усунення або нейтралізації. Разом з тим, такі заходи за ініціативою оперативного працівника можуть здійснювати співробітники неоперативних служб та інших підприємств, установ та організацій:  працівниками правоохоронних органів (дільничні інспектори поліції, слідчі, дізнавачі, працівники патрульно–постової служби та ін.) шляхом проведення роз’яснювальної роботи серед громадян  засобами масової інформації (за допомогою висвітлення питання профілактики злочинів, причини злочинних посягань і умови, що їм сприяють, вносяться пропозиції щодо їх усунення тощо).  посадовими особами організацій, підприємств, установ, відомств (шляхом надсиланням оперативним працівником у встановленому порядку повідомлень або подань в яких містяться аргументовані пропозиції щодо найбільш ефективних шляхів і способів виявлення та усунення причин злочинів і умов, що сприяють їх вчиненню). Індивідуальна профілактика завжди спрямована на конкретного члена суспільства чи певну групу осіб, тобто включає в себе певну роботу з людьми. Одним з об’єктів індивідуальної оперативно–розшукової профілактики є особи, яка схильні до вчинення злочину і які ведуть антисуспільний спосіб життя. Ознаками такого об’єкту є: o антисуспільна поведінка і спосіб життя особи, що може обумовлювати вчинення нею злочину; o психофізичні особливості – аномалії в психіці, відхилення в сексуальній поведінці і т. ін.; o проживання та виховання в неблагополучній сім’ї; o перебування в побутовому оточенні, в сферах праці, навчання, дозвілля, де мають місце антигромадські прояви та негативний вплив з боку інших осіб, які вчиняють правопорушення та злочини. o наявність життєвих ситуацій, що носять криміногенний характер. Метою індивідуальних оперативно–профілактичних заходів є усунення або нейтралізація вищевказаних чинників, позитивний вплив на особу, що сприяє ліквідації її антисуспільної спрямованості. Для досягнення даної мети оперативними підрозділами правоохоронних органів здійснюються такі заходи, як постановка особи на профілактичний облік та здійснення контролю за її поведінкою. Постановці на такий облік з відповідним контролем за поведінкою підлягають особи, які були засуджені до умовного покарання, з відстрочкою виконання вироку, а також ті, що звільнились з місць позбавлення волі та продовжують анти суспільну поведінку тощо. Прикладом може бути заведення облікової профілактичної справи оперуповноваженим кримінальної поліції у справах дітей відносно неповнолітнього, що допускає прояви анти суспільної поведінки. Також профілактичний вплив здійснюється силами дільничних інспекторів поліції, шляхом встановлення адміністративного нагляду за відповідними категоріями осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Таємну частину справи адміннагляду веде зональний оперативний працівник. Стосовно вказаної категорії таких осіб можуть застосовуватися такі обмеження:  перебування за місцем проживання в нічний час;  являтися для відмітки в органи поліції;  заборона з’являтися в визначених місцях;  самовільно змінювати місце проживання тощо. З метою забезпечення ефективності індивідуального оперативно–профілактичного недопущення злочинної поведінки важливо дотримуватися таких принципів: – своєчасність, тобто у відповідний проміжок часу виявлення і вжиття запобіжних заходів, застосування впливу до правопорушників та їх оточення. Несвоєчасність вжиття таких заходів тягне за собою формування стійких звичок до антисуспільної поведінки, значно збільшує вірогідність вчинення особою злочину; – наступальність, передбачає, що індивідуальний вплив має бути таким, щоб його інтенсивність поступово зростала або зменшувалась в залежності від результатів. З початку використовуються профілактичні бесіди надання допомоги у вирішенні побутових проблем, працевлаштуванні, організації дозвілля, нейтралізації впливу негативних чинників в середовищі проживання. Якщо такі заходи виявились неефективними, то використовується вплив трудового колективу, родичів, інших авторитетних осіб, організовується відвідування особи за місцем її проживання, навчання, роботи тощо; – відповідність – заходи впливу об’єктивно повинні відповідати громадській безпеці поведінки та можливостями їх реалізації; – законність – здійснення індивідуального попередження має ґрунтуватись на основі чинного законодавства з додержанням прав, свобод та законних інтересів громадян. В процесі індивідуального впливу на об’єкт, вивчаються особисті, соціально–демографічні характеристики (відомості про освіту, вік, сімейний стан, місце проживання (реєстрація), спеціальність, посадове положення і т. ін.); – безперервність – заходи індивідуального впливу на поведінку особи, стосовно якої вони здійснюється, повинні проводитись постійно, регулярно та вчасно з метою чіткого контролю та недопущення вчинення нею злочинів; – плановість – передбачає розробку комплексних заходів щодо проведення індивідуальної оперативно–профілактичної роботи. Заходами проведення оперативно–профілактичного впливу на вказаних осіб є: вивчення особи, ознак, що її характеризують, сфери проживання та оточення (місце проживання, навчання, роботи, проведення вільного часу) гласними та негласними можливостями; відвідування особи за місцем проживання і встановлення соціально–побутових умов життя шляхом розвідувального опитування; проведення розвідувальних бесід з родичами особи; негласне відвідування особи за місцем роботи, навчання, ознайомлення з умовами їх здійснення, бесіди зі співробітниками, адміністрацією. При взаємодії із дільничними інспекторами поліції проводяться гласні заходи індивідуально–профілактичного впливу: • регулярні зустрічі з підобліковими, проведення бесід виховного характеру; • здійснення контролю за поведінкою особи за місцем проживання, навчання, роботи; • притягнення до адміністративної відповідальності, примусове лікування, розміщення в спеціальні навчально–виховні заклади та ін., з метою недопущення вчинення злочину; • направлення запитів щодо поведінки особи за місцем роботи, навчання, проживання; • опитування оточення особи (сусідів, родичів, знайомих про поведінку та спосіб її життя. Вказані заходи носять гласний характер і для отримання інформації про осіб щодо яких вони застосовуються використовуються такі джерела: o книжки та журнали обліку правопорушень, злочинів, затриманих та доставлених до чергових частини органів Національної поліції України.; o автоматизовані бази даних («АРМОР», , тощо); o кримінальні справи, матеріали про відмову в порушенні кримінальних справ; o матеріали про адміністративні правопорушення; o вироки судів; o заяви та листи громадян; o повідомлення засобів масової інформації та різних органів, установ та організацій; Застосування оперативним працівником негласних заходів в процесі профілактичного впливу на осіб схильних до вчинення злочинів, та які ведуть антигромадський спосіб життя відбувається за такими ж напрямками, що і при виявленні причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів. Особи які мають намір, готують або вчиняють замах на злочини також являються об’єктом індивідуальної оперативно–розшукової профілактики. Їх виявлення має велике значення для попередження злочинів. Намір, готування, замах на вчинення злочину являються стадіями його вчинення і визначені нормами кримінального права (ст. ст. 13,14, 15 КК України). Для встановлення осіб, які мають намір, готують, вчиняють замах на злочин необхідно володіти достовірної інформацією. Таку інформацію можливо отримати із гласних та негласних джерел. Гласними джерелами є:  заяви та повідомлення громадян;  засоби масової інформації;  інформація дільничних інспекторів поліції та працівників інших служб органів Національної поліції України.;  матеріали кримінальних справ та відмов у порушенні кримінальних справ;  явки з повинною і т. ін.. Негласними джерелами є: o матеріали аналізу оперативних справ; o інформація агентури; o результати проведення особистого пошуку; o оперативного опитування, оперативного огляду; o інформація, отримана з використанням технічних засобів. З урахуванням викладеного у автора є підстави прийти до висновку, що розглядаючи об’єкти оперативно–розшукової профілактики, та виходячи із зазначених визначень, їх слід розділити на дві групи, а саме :  об’єкти загальної оперативно–розшукової профілактики;  об’єкти індивідуальної оперативно–розшукової профілактики. До першої групи слід віднести причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, і злочини, профілактика яких здійснюється за напрямками діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції, передбачуваних чинним законодавством та відомчими нормативно–правовими актами: організована злочинність; злочинність серед неповнолітніх; наркобізнес; майнові злочини; злочини у сфері сімейно–побутових стосунків; злочини проти особи; злочини у сфері економічних відносин; необережні злочини; злочини проти довкілля. До другої групи відносяться такі об’єкти: • особи, схильні до вчинення злочинів, та які ведуть антигромадський спосіб життя; • особи, від яких можливо очікувати вчинення злочинів, які мають намір чи готують вчинення злочину. Суб’єкти оперативно–розшукової профілактики та їх правовий статус. Профілактика злочинів є складною, багаторівневою системою державних органів та громадських організацій, які здійснюють антикриміногенний вплив на соціальні об'єкти з метою не допустити порушень кримінально–правових норм – усунути (нейтралізувати) чинники, що їх детермінують, утворюючи суб'єкти, об'єкти та передбачаючи заходи попереджувальної діяльності. Для того, щоб надати характеристику суб’єктам оперативно–розшукової профілактики, виділимо, перш за все, основні ознаки суб'єкта профілактичної діяльності. Таким суб'єктом є орган, організація або особа, які: а) цілеспрямовано здійснюють профілактику злочинів як явну функцію; б) пов'язані з іншими елементами системи «по горизонталі» (взаємодія) і «по вертикалі» (підпорядкування); в) будують свою діяльність відповідно до повноважень «керуючого механізму» системи; г) мають можливість вибору лінії діяльності, обумовленої конкретними станами об'єкту впливу й межами, заданими системою. Органи, організації й особи, що не володіють хоча б одним з перерахованих ознак, на думку зазначених авторів, не повинні розглядатися як суб'єкти профілактики злочинів. Наприклад, до числа таких органів і організацій відносяться – інформаційне бюро при МВС (УВС), оскільки його внесок у здійснення профілактики злочинів, або на особу, що потребує в профілактичному впливі, немає цілеспрямованого призначення, як наприклад, вплив на власників автомашин, що має метою обладнання кожної машини протиугонними засобами, та на осіб, від яких можна чекати здійснення крадіжок із автомашин або їх викрадень. Різноманітність суб'єктів, що відрізняються за характером, масштабами, формами й методами діяльності, – одна з істотних особливостей системи профілактики злочинів. До її суб'єктів належать: відповідні державні органи та установи, громадські організації і формування, посадові особи й інші працівники – представники цих органів, установ, організацій і формувань, а також окремі громадяни. Отже, суб’єктів попереджувальної діяльності оперативно–розшукової профілактики можна поділити наступним чином: – МВС України; – Служба безпеки України; – Державна прикордонна служба; – Управління державної охорони; – Державна податкова служба; – Державний департамент України з питань виконання покарань; – Міністерство оборони України; – Державна митна служба; – та інші державні органи, які в межах своєї компетенції реалізують функції правоохоронної діяльності, правозастосовчої функції та функції соціального контролю. Питання визначення статусу, повноважень, прав і обов'язків названих органів визначаються законами та підзаконними актами України, які регулюють їх діяльність. Класифікуючи суб'єкти профілактики, потрібно враховувати, що: по–перше, всі вони відрізняються один від одного, але функціонують у взаємозв'язку, тим паче, що існує їх своєрідна ієрархія; по–друге, кожний суб'єкт наділений своїми повноваженнями, тобто є носієм певних прав та обов'язків. Центральне місце у системі спеціальних суб'єктів оперативно–розшукової профілактики посідають органи Національної поліції, їх діяльність щодо попередження злочинів має комплексний характер, що проявляється у таких аспектах:  органи Національної поліції, на відміну від інших суб'єктів профілактики, впливають на дуже широке коло об'єктів попереджувальної та оперативно–профілактичної діяльності;  вони активно взаємодіють з усіма іншими суб'єктами оперативно–розшукової профілактики, надаючи їм інформацію про криміногенну обстановку в регіоні, виявлені детермінанти злочинів та осіб, що потребують індивідуального профілактичного впливу, а також методичну й практичну допомогу в проведенні різних запобіжних заходів;  органи Національної поліції не лише власними можливостями виявляють і ліквідовують криміногенні фактори, а й у встановленому законом порядку пред'являють іншим суб'єктам вимоги щодо необхідності виконання покладених на них функцій у сфері зміцнення правопорядку та профілактики злочинних проявів;  органи Національної поліції здійснюють попереджувальну та профілактичну діяльність на всіх рівнях, використовуючи при цьому широкий арсенал методів та засобів, як гласних, так і оперативних. До того ж до їх структури входить низка служб і підрозділів органів Національної поліції, єдине або головне призначення яких полягає в реалізації профілактичних функцій. Суб’єктом оперативно–розшукової профілактики, звичайно, є органи, які мають право здійснювати оперативно–розшукову діяльність. Цей перелік уповноважених органів є вичерпним. У законодавстві визначено, що проведення оперативно–розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими організаціями, приватними особами забороняється. Під час проведення оперативних заходів працівників інших підрозділів органів Національної поліції можна залучати лише для виконання окремих доручень. Не дозволяється здійснювати виявлення та розкриття злочинів у порядку приватної практики детективних або охоронних фірм. В Конституції України зазначено, що не допускається зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Головним призначенням органів, уповноважених здійснювати ОРД є вжиття необхідних оперативно–розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення, припинення і розкриття злочинів та викриття причин і умов, які обумовлюють та сприяють вчинення злочинів, здійснення профілактики правопорушень та інших дій, пов’язаних з правоохоронною діяльністю, у межах своїх повноважень відповідно до законодавства, що регламентує їх діяльність. Відповідно до принципів правової держави, державні органи мають право здійснювати лише ті дії, стосовно яких законодавство дає пряму вказівку щодо можливості їх проведення конкретним органом, причому з дотриманням закріплених у законодавстві процедур. Зазначені повноваження регламентуються у відомчих нормативних актах, настановах, інструкціях, оперативних завданнях, кількісних і якісних показниках діяльності оперативних органів з виявлення, попередження та розкриття злочинів. У підходах до розгляду феномену запобігання злочинам шляхом здійснення гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів одним із визначальних, вихідних понять для формування його теоретичних основ, що дає підстави для оперативно–профілактичної діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції, є правова основа. Вихідні положення власне правової основи ОРД є визначальним підґрунтям для формування та розвитку як теоретичних, так і практичних засад проведення гласних і негласних пошукових, розвідувальних га контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно–технічних засобів, у тому числі й для припинення злочинів, що готуються невстановленими чи встановленими особами. На основі зазначеного та аналізу правової основи ОРД є підстави прийти до висновків, що до першої групи – вихідних положень, що знаходяться в площині теоретичних знань і формулювання специфічних властивостей оперативно–розшукової профілактики, на нашу думку, є підстави віднести такі компоненти її об’єкту, як: а) достатню інформацію про особливі соціальні відносини, в яких фактично існують і розвиваються кримінальні явища та криміногенні ситуації; б) правовідносини, що виникають при запобіганні злочинної (іншої протиправної) діяльності між оперативними підрозділами та іншими її суб'єктами, а також у випадках перевірки осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової та службової таємниці; в) потребу у виникненні специфічних правовідносин в інтересах забезпечення безпеки особи, суспільства та держави; г) особливі форми, методи та засоби реакції оперативних підрозділів органів Національної поліції на кримінальне середовище та його активність в цілях його нейтралізації. До першої групи – вихідних положень також відноситься предмет оперативно–розшукової профілактики, що знаходиться в межах об'єкта ОРД, та його компоненти, які вказують на цільову спрямованість, конкретизацію складових елементів оперативно–розшукової профілактики у багатогранній системі ОРД, що визначають її теоретичну та практичну сутність. По–перше, це положення, пов'язані з пошуком і фіксацією фактичних даних лише кримінального характеру. На наш погляд, це слід вважати ключовим її завданням, оскільки в результаті оперативно–розшукових дій, операцій та заходів отримуються фактичні дані, що стосуються: виявлення злочинів та встановлення осіб (груп), які їх планують, готують і починають вчинювати; розкриття зареєстрованих неочевидних злочинів; документування розвідувально–підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав та організацій щодо забезпечення інтересів безпеки суспільства й держави; здійснення розшуку осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклих осіб; забезпечення безпеки учасників кримінального процесу, охорони державної і службової таємниць. Отримана оперативно–розшукова інформація використовується як: привід та підстава для порушення кримінального провадження або для проведення початкових слідчих дій; докази по кримінальному провадженні; обґрунтування санкцій та рішень щодо запобігання, припинення і розслідування злочинів, у тому числі розвідувально–підривних посягань проти України, затримання та знешкодження осіб, які переховуються від органів розслідування, встановлення місцезнаходження осіб, які розшукуються як безвісти зниклі. По–друге, ці положення, які визначають характерні риси та специфіку оперативно–розшукового процесу як динамічної системи гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів оперативних підрозділів органів Національної поліції для: забезпечення завдань ОРД шляхом комплексного використання дозволених законом сил, засобів та методів як під час вирішення складного завдання (наприклад, розкриття злочину), так і під час збору повних даних про протиправну діяльність особи. Що дає змогу отримати інформацію у сфері та інфраструктурі соціально–аномальних діянь, проходження якої здійснюється за певними етапами (перевірки на предмет достовірності, інтерпретації та оцінки, доповнення новими інформаційними елементами, використання в певному правовому режимі); проведення розвідувального пошуку щодо збору фактичних даних про структуру злочинних груп, розподіл ролей у них, їх наміри, дії та зв'язки в правоохоронних органах, контррозвідувальну роботу, у тому числі на етапах попередньої оперативної перевірки (оперативної розробки), реалізації даних та порушення кримінального провадження, досудового слідства та судового розгляду; розкриття зареєстрованих неочевидних злочинних діянь (у тому числі за «гарячими слідами»), установлення осіб, які їх вчинили; сприяння дізнавачу, слідчому, прокуророві, суду в отриманні доказів під час розслідування в межах кримінального провадження, що знаходиться у їх провадженні; сприяння міжнародним правоохоронним організаціям та правоохоронним органам інших держав згідно з договорами та угодами; забезпечення управління та координації діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції (суб'єктами ОРД), виконання оперативно–розшукової функції у межах одного відомчого органу та його структурних підрозділів органів Національної поліції (згідно із субординацією та компетенцією), а також взаємодії між оперативними підрозділами різних правоохоронних органів; забезпечення безпеки осіб, захист яких здійснюють відповідні оперативні підрозділи згідно із законодавством України; розробки науково обґрунтованих пропозицій щодо структуризації та модифікації відповідних аналітичних і розвідувально–пошукових етапів ОРД, як невід'ємної функції кримінальної юстиції. По–третє, це положення, що дозволяють забезпечити умови реалізації процесу оперативно–розшукового попередження: діяльність оперативних підрозділів органів Національної поліції в умовах мінімального використання гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, проведення яких об'єктивно призводить до втручання у приватне життя громадян й обмежують їх конституційні права та свободи у сфері та інфраструктурі соціально–аномального середовища; дотримання законодавчих та відомчих нормативних приписів щодо застосування сил, засобів і методів ОРД, термінів, проведення оперативно–розшукових заходів тощо. По–четверте, це положення, що визначають співвідношення оперативно–розшукової та кримінально–процесуальної діяльності: сприяння кримінально–процесуальній діяльності та реалізації норм кримінального законодавства шляхом пошуку і фіксації фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп; виявлення злочинів та встановлення осіб (груп), які їх готують і вчиняють; розкриття зареєстрованих неочевидних злочинів; документування розвідувально–підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав та організацій щодо забезпечення інтересів безпеки суспільства й держави; здійснення розшуку осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклих осіб; забезпечення безпеки учасників кримінального процесу, охорони державної і службової таємниць. Вищезазначені компоненти оперативно–розшукової профілактики, як і предмету ОРД у своїй сукупності, так і кожен з них окремо мають певний запобіжний вплив на злочинність (чи прямої дії, чи трансформовано через конкретний вихід на інші сфери запобіжної діяльності), під час якого викриваються та нейтралізуються причини і умови конкретної злочинної поведінки окремих осіб та груп. Завдяки задокументованій інформації, отриманої з негласних джерел, є змога приймати управлінські рішення керівництвом держави, правоохоронними органами щодо стратегії та тактики запобігання як загальнокримінальній, так і організованій злочинності й корупції. Тому саме специфіка предмета оперативно–розшукової профілактики, що не дублює будь–якої іншої науково–практичної галузі, надає змогу визначити поняття, сутність та зміст цієї діяльності, її завершену внутрішню єдність, комплексність та певну соціальну мікросистему, що посідає важливе місце в глобальній правоохоронній системі, а також визначити серед його елементів ті, що складають поняття та сутність попередження, запобігання і припинення злочинів, у тому числі розвідувально–підривних посягань проти України, розшуку злочинців та осіб, які безвісти зникли.

Тема: Форми ОРД. Оперативна розробка.

Навчальні питання:  Поняття, сутність та значення оперативної розробки.  Початок оперативної розробки та підстави для цього. вимоги щодо її провадження. Оперативно–розшукові справи. Документальне оформлення заведення, провадження та припинення оперативно–розшукових справ.  Основні напрямки документування злочинних дій розроблюваних осіб. До основних форм оперативно–розшукової діяльності належать: оперативний пошук осіб, предметів і подій (фактів), які викликають оперативний інтерес; оперативна профілактика; оперативна розробка – оперативна розробка за ОРС; взаємодія з органами управління і населенням; оперативний (ініціативний) пошук; ведення профілактичних, криміналістичних та оперативних обліків; оперативна профілактика. Оперативна розробка є основною, визначальною формою діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліції України.. Прийняття Кримінального процесуального кодексу України визначило суттєві зміни у законодавстві, що регламентує діяльність правоохоронних органів взагалі та оперативних підрозділів органів Національної поліції у їх складі зокрема. Принципові зміни торкнулися правових підстав для здійснення оперативно–розшукової діяльності. Так, згідно з чинною редакцією Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність», наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно–розшукових заходів і засобів, про злочини, вчинені невстановленими особами, не є підставою для здійснення ОРД. Нормативно регламентовані обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції визначають оперативно–розшукове запобігання злочинам в якості основного при організації та спрямуванні передбачених законом оперативно–розшукових заходів. Стаття 214 КПК визначає обов’язок слідчого та прокурора невідкладно після подання заяви» повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, або після самостійного виявлення ним з будь–якого джерела обставин, що можуть про нього свідчити, розпочати досудове розслідування. Законодавство не передбачає можливості попередньої перевірки інформації, яка міститься у заяві чи повідомленні про злочин, для прийняття рішення про початок досудового розслідування. Оперативні підрозділи не с самостійними суб’єктами кримінального провадження, під час якого здійснюють негласні слідчі дії виключно за дорученням слідчого, який самостійно планує та здійснює процес розслідування. Означені законодавчі новації значно звужують завдання оперативної розробки, адже виключається можливість здійснення комплексної системи оперативно–розшукових заходів щодо особи (осіб), яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, з метою його розкриття. Це вимагає ґрунтовного перегляду основних теоретичних положень, якими визначаються поняття та задачі оперативної розробки як основної організаційно–тактичної форми ОРД. Загальнотеоретичні питання оперативної розробки були досить ґрунтовно досліджені ще за часів СРСР, зокрема В. Г. Бобровим. Актуальні теоретичні та прикладні проблеми діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції у формі оперативної розробки постійно перебувають у колі уваги більшості сучасних українських науковців у галузі ОРД. Серед них загальні проблеми організації оперативної розробки окремими оперативними підрозділами та за окремими напрямами протидії злочинності були комплексно досліджені у працях К. В. Антонова. О. Ф. Долженкова, В. П. Євтушка, В. П. Захарова, В. В. Зубенка, М. В. Корнієнка, Д. Й. Никифорчука, В. Л. Ортинського, О. П. Снігерьова, М. О. Сергатого та багатьох інших. Дослідженню питань, що стосуються оперативної розробки, у свій час, приділили увагу такі вчені, як: Бобров В. Г., який розробив концепцію розуміння оперативної розробки як правової форми правоохоронної діяльності, розкрив її юридичну та пізнавальну сутність; Самойлов В. Г. – теоретично обґрунтував потребу в існуванні такої форми ОРД; Митрофанов Е. А. – систематизував питання, що стосуються планування оперативно–розшукових заходів при проведенні оперативної розробки; Дідоренко Е. О. – обґрунтував правові та організаційно–тактичні основи проведення оперативної розробки, а також детально розглянув процедуру провадження по окремим оперативно–розшуковим справам, тобто процесу здійснення оперативної розробки за її окремими напрямами; Євтушок В. П. – теоретично розвинув питання оперативно–розшукової тактики, в тому числі і стосовно тактики проведення оперативної розробки за всіма напрямами її здійснення; Д. Й. Никифорчук – розглянув та теоретично розвинув застосування оперативної розробки, як форми оперативно–розшукової діяльності у боротьбі з тяжкими злочинами та деякі інші. Отже, необхідність визначення теоретичної сутності оперативної розробки в умовах запровадження положень нового кримінального процесуального законодавства та суттєвого реформування законодавства, що регламентує ОРД, яка була обґрунтована нами раніше, є очевидною. Поняття, сутність та значення оперативної розробки Завданням нашої лекції є з’ясування поняття та задач оперативної розробки в умовах запровадження положень нового кримінального процесуального та реформування норм оперативно–розшукового законодавства України. Розглядаючи ці питання, потрібно перш за все звернути увагу на відсутність законодавчого визначення поняття оперативної розробки. Між тим, у теорії ОРД оперативна розробка є одним з ключових понять, а її основні аспекти достатньо повно вивчені. Проте, передбачені чинним оперативно–розшуковим законодавством окремі принципові положення визначають необхідність перегляду та уточнення сформульованих в оперативно–розшуковій науці понять, положень та висновків. У зв'язку з цим погребують аналізу узагальнені теоретичні положення, а також чинні правові норми, які регламентують питання, пов’язані з оперативною розробкою. Оперативна розробка справедливо вважається окремим інститутом оперативно–розшукової діяльності. Її одночасно потрібно розглядати як: – вагомий інструмент реалізації загальнодержавної політики протидії злочинності; – окрему форму ОРД, що базується на загальних основах організації та тактики оперативно–розшукової діяльності, із врахуванням її принципів при проведенні відповідних заходів; – правовий інститут оперативно–розшукової діяльності, що передбачає обов’язкове врахування принципу професійної етики [2, с. 259]. Автори загальної частини підручника «Оперативно–розшукова діяльність органів Національної поліції України.», узагальнюючи погляди науковців та практиків, визначають оперативну розробку як комплексну систему оперативно–розшукових заходів, що здійснюються оперативними підрозділами у межах заведених оперативно–розшукових справ, стосовно окремих осіб (груп), які обґрунтовано підозрюються у підготовці або вчиненні злочинів, для їх попередження або розкриття, а також стосовно осіб, які переховуються від слідства, суду або відбування кримінального покарання, для їх розшуку та затримання, а також для встановлення місця перебування безвісно зниклих осіб, якщо іншим шляхом досягти потрібних результатів неможливо або надто важко. Відповідно до законодавства, що діяло до набуття чинності новим КПК, оперативна розробка розглядалася в якості логічного продовження оперативного пошуку, як один з напрямків реалізації первинної інформації про об’єкти оперативної уваги (осіб, предмети і факти, що становлять оперативний інтерес) для встановлення та фіксації необхідних та повних відомостей про осіб, про яких надійшла оперативна інформація, даних про місце, час та конкретні обставини підготовки та вчинення кримінальної події, відомості про потерпілих від злочину осіб, свідків та об’єкти матеріального світу (предмети, що можуть складати речову доказову базу). Отже, оперативна розробка традиційно слугувала забезпеченню вирішення завдань кримінального судочинства. Оперативна розробка може здійснюватися виключно з метою: 1) виявлення факту вчиненого злочину; 2) запобігання злочинам, що передбачає діяльність, спрямовану на профілактику, попередження та припинення злочинних дій. Таким чином, враховуючи вимоги чинного Закону, а також думки науковців, які досліджували проблеми оперативної розробки, вважаємо, що оперативною розробкою є комплексна система оперативно–розшукових заходів, що здійснюються оперативними підрозділами у межах заведених оперативно–розшукових справ щодо встановленої або невстановленої особи (групи осіб), стосовно якої в установленому законом порядку отримано достатньо інформації про підготовку до вчинення нею тяжкого злочину, з метою його запобігання, чи стосовно злочинця, який переховується від слідства, суду або відбування покарання, для його розшуку й затримання, а також для встановлення місця перебування безвісно зниклих осіб, якщо іншим шляхом досягти цих результатів неможливо або надто складно. Оперативна розробка – це процес установлення, накопичення та фіксації фактичних даних про діяння осіб, які готують учинення злочину. стосовно яких є дані про участь у підготовці до вчинення злочину, установлення місцезнаходження осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклих. Фігурант оперативної розробки – це особа, стосовно якої в установленому законом порядку застосовуються заходи правового впливу у зв’язку з наявністю достатньої інформації про її причетність до підготовки злочину. що потребує перевірки за допомогою оперативно–розшукових заходів і засобів, а також це особа , яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляється від відбування кримінального покарання. зникла безвісти. Дещо інше, але схоже за змістом, поняття оперативної розробки надано в Інструкції; це процес установлення, накопичення та фіксації фактичних даних про діяння осіб, які готують учинення злочину, стосовно яких є дані про участь у підготовці до вчинення злочину, установлення місцезнаходження осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судці, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклих. Оперативна розробка як форма оперативно–розшукової діяльності забезпечує комплексне використання сил, засобів і методів оперативних підрозділів органів Національної поліції для виявлення злочинних намірів, розкриття вчинених злочинів та розшуку злочинців, які переховуються. Досягненню цієї мети сприяють: пошук інформації про злочин і про осіб, котрі його вчинили; документування злочинної діяльності; реалізація зібраних даних з метою встановлення, викриття або розшуку зниклих злочинців. У теорії ОРД, коли йдеться про призначення оперативної розробки, увага акцентується передусім на тому, що сама процедура розробки має організуючий початок, оскільки вона передбачає оцінку первинної інформації, планування системи заходів, підготовку та використання сил, засобів і методів ОРД. У формі оперативної розробки існує можливість їх раннього комплексного застосування. Організаційна сторона передбачає встановлення терміну ведення розробки вибір мети й засобів її досягнення, планування роботи, конкретних виконавців, контроль і оцінку її результатів. Крім організаційної сторони, в оперативній розробці визначають також правову і тактичну сторони. З правової сторони оперативна розробка являє собою процес здійснення оперативно–розвідувальних заходів, обмежених правовими рамками Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» і відомчих нормативних актів, спрямованих на попередження або розкриття замасковано – вчинених злочинів. Оперативній розробці як процесу властиво те, що вона: - починається при наявності достатніх підстав, якими виступають визначені юридичні факти; - здійснюється за допомогою оперативно–розшукових засобів і методів, порядок і прийоми застосування яких регламентовані нормативними актами; - спрямована на забезпечення інтересів держави щодо зміцнення законності та правопорядку, прав та інтересів громадян, що охороняються законом. З тактичної сторони оперативна розробка являє собою найбільш доцільну систему правомірних, науково обґрунтованих, підтверджених позитивним досвідом прийомів здійснення оперативно–розвідувальних заходів для попередження або розкриття злочину. Сам процес оперативної розробки з точки зору тактики будується з урахуванням психології, особливостей поведінки й способу вчинення злочину певної категорії злочинців чи конкретної особи, причетної до приготування або вчинення злочину. При цьому в тактичній стороні оперативної розробки з суто методичних міркувань виділяють два аспекти: пізнавальний і діяльний. Пізнавальний аспект оперативної розробки полягає у тому, що: під час пошуку додаткових фактичних даних про протиправну діяльність осіб і груп, фактів та обставин вчинення або готування злочинів, встановлення місця перебування розшукуваних злочинців чи безвісти зниклої особи діяльність оперативних працівників рівнозначна дослідженню окремих фактів, явищ дійсності, оскільки вони застосовують (звичайно, з урахуванням специфіки) всі закони і категорії логіки; пізнання фактів і подій, що стосуються підготування або вчинення злочину, спрямовано на вибір таких заходів і засобів оперативно–розшукової діяльності, застосування яких не суперечить чинному законодавству; на основі результатів пізнання формулюються й обґрунтовуються логічні версії та висновки щодо початкових і подальших оперативно–розшукових заходів, тактики їх здійснення; у процесі пізнання явищ та обставин вчинення злочину оперативні працівники використовують відповідні наукові положення психології, криміналістики, судової бухгалтерії, теорії інформації, доказового права та інших наук. З урахуванням пізнавального аспекту оперативна розробка є процесом пізнання, дослідження подій злочину й пов'язаних із ним обставин. Його основу становлять заходи, спрямовані на отримання інформації про вказані обставини. Діяльний аспект оперативної розробки можна визначити як врегульовану законодавством і нормативними актами діяльність особи, яка проводить оперативну розробку, здійснює фіксацію в оперативно–розшукових документах доказової інформації. В основі діяльного аспекту оперативної розробки лежать також заходи щодо недопущення переховування чи знищення підозрюваними речових доказів, забезпечення відшкодування збитків або конфіскації майна, легалізації отриманої оперативно–розшукової інформації та її використання в інтересах кримінального судочинства. Діяльний аспект оперативної розробки полягає в проведенні на основі отриманої інформації конкретних заходів, спрямованих на виявлення, попередження, припинення та недопущення нових злочинів, забезпечення використання отриманих даних при розслідуванні (наприклад, приховання або знищення предметів і документів, що можуть бути доказами при розслідуванні), на вирішення завдань, які виникають у ході оперативної розробки, і, таким чином, на досягнення поставленої мети. Здійснюються вони в рамках правових норм, що регламентують оперативну розробку, як негласним, так і гласним шляхом. Мета оперативної розробки – це забезпечення захисту особи, її прав і свобод, власності, прав і законних інтересів підприємств, установ та організацій від злочинних посягань; встановлення злочинних намірів і дій розроблюваних осіб; виявлення й збереження доказів; недопущення вчинення нових злочинів розроблюваними особами; встановлення злочинців, які переховуються, та осіб, котрі пропали безвісти; проведення заходів щодо відшкодування спричинених злочинцями збитків і забезпечення конфіскації майна; виявлення і нейтралізація обставин, що сприяли здійсненню злочину. Слід підкреслити те що, мета і завдання оперативної розробки виходять за рамки перевірки й розвитку обставин, відомих до початку роботи у справі. Оперативна розробка, розпочата на законних підставах, створює унікальну можливість для отримання різноманітної соціальної інформації про приховані криміногенні процеси, латентну злочинність, прояви злочинності в середовищі молоді, про кримінально активних осіб з числа раніше судимих і про інші явища, які впливають на оперативну обстановку або ускладнюють її. Оперативна розробка може і повинна бути ефективним засобом захисту прав і свобод громадян, суспільства і держави. Початок оперативної розробки та підстави для цього. вимоги щодо її провадження. Оперативно – розшукові справи. Документальне оформлення заведення, провадження та припинення оперативно – розшукових справ Важливою проблемою, що потребує сьогодні вирішення, є повноцінне нормативно–правове забезпечення можливості використання оперативної розробки як важливого інституту оперативно–розшукової діяльності. її вирішення потребує додаткових нормотворчих заходів із застосуванням комплексного підходу, в основу якого мають бути покладені сучасні досягнення оперативно–розшукової науки та враховані недоліки процесу впровадження нового законодавства. У сучасних правових умовах потрібно виділити дві організаційно–тактичні моделі оперативної розробки. Перша модель визначається запобіжною спрямованістю оперативно–розшукових заходів, ЩО здійснюються стосовно осіб, які розроблюються за оперативно–розшукової справою; друга – розшуковою спрямованістю кінцевої мети оперативної розробки. Аналіз положень Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність», відповідно до окремих підстав для початку ОРЗ та чинної нормативно–правової регламентації процесу оперативно–розшукового провадження дозволяє виділити п’ять видів оперативної розробки відповідно до характеристики фактичних підстав для заведення ОРС: Перший вид — оперативна розробка осіб або груп осіб, які готують учинення злочину та які досягай віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинення злочину, до якого вони готуються. Другий вид –– оперативна розробка за фактами наявності реальної загрози життю, здоров’ю, житлу', майну працівників суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам з метою запобігання та припинення протиправних дій стосовно них і забезпечення безпеки вказаних осіб. Третій вид – оперативна розробка стосовно невстановлених осіб, які готують учинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Четвертий вид – оперативна розробка для розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання. П'ятий вид – оперативна розробка з метою встановлення місця знаходження безвісно зниклих осіб. Перший вид – оперативна розробка осіб або груп осіб, які готують учинення злочину та які досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинення злочину, до якого вони готуються. Оперативно–розшукове провадження, тобто процес установлення, накопичення та фіксації фактичних даних про діяння таких осіб здійснюється в межах ОРС категорії . Оперативна розробка стосовно осіб, які готують тяжкий або особливо тяжкий злочин, здійснюється у строки, визначені Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність», до встановлення та фіксації фактичних даних про їх протиправні діяння, але не більше шести місяців. У необхідних випадках строк ведення справи може бути продовжений до дванадцяти та до вісімнадцяти місяців у визначеному законом порядку. Про заведення підрозділом карного розшуку ОРС стосовно організованих груп та злочинних організацій, осіб, які розробляються за підозрою в підготовці до бандитизму, до вчинення вбивств, розбійних нападів на банківські, фінансові установи, інкасаторів та інших тяжких або особливо тяжких злочинів із застосуванням вогнепальної зброї чи вибухових речовин, учиненні злочинів міжрегіонального характеру у сфері торгівлі людьми, ініціатор розробки в триденний строк письмово інформує оперативні підрозділи вищого рівня МВС України, ГУМВС, УМВС України для вирішення питання щодо взяття такої справи на контроль, організації координації, взаємодії і надання практичної допомоги в оперативній розробці. При заведенні ОРС працівник оперативного підрозділу складає довідку–меморандум із зазначенням у ній одержаної оперативної та іншої інформації про особу або групу осіб, які є фігурантами оперативної розробки, їх можливу причетність до готування тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також обґрунтовує рішення про необхідність проведення оперативної розробки. У постанові про заведення ОРС зазначається стислий зміст інформації про злочинні наміри особи або групи осіб, які розробляються, джерело надходження інформації про них та склад злочину, до вчинення якого готуються розроблювані. Постанова затверджується лише за наявності вимог на перевірку за алфавітним оперативно–довідковим обліком підрозділу інформаційно–аналітичного забезпечення особи або групи осіб, стосовно яких вона заводиться. При цьому установлення факту перебування особи на обліку як негласного позаштатного працівника не є перешкодою для заведення ОРС. У випадку, якщо під час оперативної розробки будуть виявлені інші особи, які обґрунтовано підозрюються в підготовці до вчинення цього ж злочину або є членами однієї злочинної групи і їх дії пов’язані спільним умислом щодо вчинення протиправного діяння, стосовно кожної такої особи, після їх перевірки за оперативними обліками, виноситься окрема постанова, що затверджується керівником, який дав дозвіл на заведення ОРС. Під час оперативної розробки працівники карного розшуку збирають інформацію про причетність фігурантів до підготовки вчинення злочину, а також інші обставини та відомості, що мають значення для попередження і припинення злочину. Підлягають обов’язковому документуванню виявлені під час оперативної розробки злочини та дані про причетність до їх вчинення конкретних осіб, які розробляються. Додатково здійснюються такі заходи:  встановлення осіб, які можуть стати свідками у кримінальному провадженні, та їх опитування;  негласне виявлення документів, предметів, речей та речовин, що можуть містити інформацію про ознаки злочинного діяння. При цьому забезпечується їх цілісність для можливого визнання їх доказами в кримінальному провадженні;  фіксування дії розроблюваних із застосуванням технічних засобів;  негласне отримання слідів пальців рук та інші сліди особи. Матеріали оперативно–розшукової справи підлягають реалізації і використовуються як приводи та підстави для початку досудового розслідування. ОРС вважається реалізованою, якщо вона закрита у зв’язку з такими обставинами: а) набрання законної сили вироком або ухвалою суду; б) набрання чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, учинене особою; в) смерть підозрюваного, обвинуваченого; г) закриття кримінального провадження судом у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Відповідно до вимог інструкції, при виявленні під час оперативної розробки ознак злочину, оперативний підрозділ зобов’язаний невідкладно надіслати зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння, до органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення правопорушення, для прийняття процесуального рішення відповідно до положень КПК України. У випадках, за яких припинення ОРЗ у зв’язку з установленням під час їх проведення ознак учинення фігурантами розробки злочину, може негативно вплинути на результати кримінального провадження, керівник оперативного підрозділу має право прийняти рішення про закінчення проведення оперативно – розшукових заходів. Про виявлення ознак злочину та прийняте рішення повідомляється у відповідний орган досудового розслідування та прокурору. У такому разі тільки після закінчення необхідних ОРЗ та реалізації мети оперативної розробки зібрані матеріали надсилаються до органу досудового розслідування. Реалізація матеріалів ОРС здійснюється за планом, спеціально розробленим і затвердженим керівником, який надав дозвіл на заведення ОРС. Планом реалізації ОРС передбачається використання необхідних сил та засобів оперативно–розшукової діяльності, послідовність дій, заходів та їх обсяг, прогнозування щодо вилучення документів, товарно–матеріальних цінностей, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, визначається необхідність залучення спеціалістів та встановлення нових конфіденційних контактів, проведення оперативних комбінацій та спеціальних операцій. Після початку кримінального провадження за результатами реалізації матеріалів ОРС проведення оперативно–розшукових заходів припиняється. У випадку, якщо за матеріалами ОРС проходить кілька осіб, які пов’язані спільною підготовкою до вчинення злочину, а інформацію реалізовано лише стосовно окремої особи, подальше відпрацювання інших учасників злочинної групи на причетність до протиправної діяльності може продовжуватися в межах конкретного кримінального провадження шляхом виконання доручень слідчого чи прокурора та проведення негласних (слідчих) розшукових дій. Другий вид – оперативна розробка за фактами наявності реальної загрози життю, здоров’ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам з метою запобігання та припинення протиправних дій стосовно них і забезпечення безпеки вказаних осіб. Оперативно–розшукові заходи здійснюються за оперативно–розшуковою справою категорії . Підставами для її заведення є: 1. письмова заява особи або письмове повідомлення посадової особи щодо реальних загроз їх життю, здоров’ю, майну або членам їх сімей та близьких родичів; 2. інформація про факти загрози стосовно зазначених категорій осіб, що надійшла з інших джерел; 3. відповідні доручення слідчого чи прокурора, вказівки прокурора, ухвали слідчого судді або повідомлення правоохоронних органів, у тому числі інших держав. При прийнятті рішення про заведення ОРС керівником оперативного підрозділу організовується ретельна перевірка відповідних фактів з метою встановлення реального існування загрози вказаним категоріям осіб та причинного зв’язку між готуванням до злочину, участю особи у кримінальному судочинстві чи службовою діяльністю працівника суду і правоохоронних органів. Окрема оперативно–розшукова справа заводиться за таких умов: а) наявність перевірених фактичних даних про готування до вчинення злочину; б) якщо особа, яка готує вчинення злочину, не розробляється в межах іншої ОРС та не є підозрюваною у кримінальному провадженні; в) якщо особа або її близькі родичі, стосовно якої/яких готується вчинення злочину, виконує/виконують службові обов’язки чи є учасником кримінального судочинства; г) якщо особа або її близькі родичі, стосовно якої/яких готується вчинення злочину, виконує або виконують службові обов’язки в інших провадженнях такого роду. При встановленні фактичних даних про готування до вчинення злочину проти життя, здоров’я, житла, майна працівників органів Національної поліціїу зв’язку з їх службовою діяльністю, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, особою, яка є фігурантом кримінального провадження (підозрюваний, обвинувачений, підсудний), керівник оперативного підрозділу невідкладно інформує про це орган досудового розслідування, що здійснює вказане провадження, та прокурора. Координація оперативно–розшукових заходів оперативних підрозділів органів Національної поліції щодо застосування заходів безпеки, запобігання та припинення фактів готування до вчинення злочину проти життя, здоров’я, житла, майна, членів сімей та близьких родичів працівника органів Національної поліціїУкраїни здійснюється підрозділами внутрішньої безпеки МВС України. Третій вид – оперативна розробка стосовно невстановлених осіб, які готують учинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. При отриманні такої інформації оперативний підрозділ зобов’язаний завести ОРС та впродовж доби поінформувати про це прокурора. У постанові про заведення ОРС зазначаються: 1. джерело інформації, яка надійшла про злочин, що готується; 2. стислий зміст отриманої інформації та її правова кваліфікація; 3. дані про місце та час учинення очікуваного злочину; 4. результати прогнозування наслідків учинення злочину та шкоди, заподіяної в результаті злочинних дій; 5. оперативно–розшукові заходи, які планується здійснити із запобігання злочину; 6. можливість використання сил та засобів оперативно–розшукової діяльності з метою запобігання злочину та документування злочинних дій. Інструкцією передбачено, що оперативна розробка за злочинами, що готуються, здійснюється шляхом проведення оперативно – розшукових заходів, гласних та негласних заходів, передбачених оперативним (ініціативним) пошуком, із застосуванням оперативно – технічних засобів. Проте, можливості повноцінного використання усього арсеналу оперативно–розшукових та, зокрема оперативно – технічних заходів, під час оперативної розробки за ОРС категорії об’єктивно обмежені через недостатність правових підстав для їх застосування та неможливість ідентифікації об’єктів контролю. Мова йде перш за все про заходи, дозвіл на проведення яких згідно із законом надає слідчий судця. Відповідно до чинних нормативно – правових положень, такі заходи здійснюються на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням керівника органу, відповідного оперативного підрозділу або його заступника, уповноваженого на здійснення оперативно–розшукової діяльності, погодженим з прокурором. Йдеться, зокрема, про такі заходи: негласне обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, аудіо–, відеоконтроль особи, аудіо–, відеоконтроль місця, спостереження за особою, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних систем, накладення арешту на кореспонденцію, здійснення її огляду та виїмки, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу. У відповідному клопотанні про дозвіл на проведення оперативно–розшукових заходів керівника оперативного підрозділу або його заступника, уповноваженого на здійснення оперативно–розшукової діяльності, яке розглядається відповідно до вимог статті 248 КПК України, мають бути зазначені дані про особу, стосовно якої передбачається проведення заходу, місце її проживання чи тимчасового перебування, а також залежно від виду заходу абонентські номери споживача телекомунікаційних послуг і міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання. Об’єктивна відсутність таких даних унеможливлює дотримання передбаченої законом процедури отримання дозволу на проведення зазначених оперативно–розшукових заходів. До того ж у ст. 248 КПК надано повний перелік даних, які має містити відповідне клопотання: 1) відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію; відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо. Сама ж ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (в даному випадку – ОРЗ) повинна містити відомості про: особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію; про особу, стосовно якої передбачається проведення заходу, місце її проживання чи тимчасового перебування, а також залежно від виду заходу абонентські номери споживача телекомунікаційних послуг і міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання. Таким чином, відповідно до правових умов застосування оперативно–розшукових заходів, потрібно визначити основну організаційно–тактичну особливість здійснення оперативної розробки за ОРС категорії , яка полягає у необхідності дотримання такого загального алгоритму дій: здійснення оперативно–розшукових заходів, що передбачені оперативним (ініціативним пошуком) з метою встановлення даних про особу (осіб), яка готує вчинення злочину – проведення оперативно–технічних та інших заходів, що потребують спеціального дозволу з метою документування дій щодо підготовки злочину та запобігання його вчиненню. Відповідно до Інструкції, оперативно–розшукові заходи з метою запобігання, виявлення та припинення підготовки до вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину під час провадження за ОРС категорії здійснюються до встановлення осіб, які їх готують, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Іншим положенням Інструкції (п. 3.3.6) передбачено, що установленням таких осіб вважається факт фіксації фактичних даних про їх протиправні діяння, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, та передача зібраних матеріалів відповідно до підпункту до органу досудового розслідування. У разі встановлення фактичних даних про вчинення розроблюваною особою злочинних дій, які були виявлені під час проведення оперативно–розшукових заходів, працівник карного розшуку, який ініціював їх проведення, складає мотивований рапорт на ім’я керівника органу (підрозділу). У рапорті зазначаються встановлені ознаки злочину без розшифрування сил та засобів, за допомогою яких вони були виявлені. Рапорт після погодження з керівником органу (підрозділу) або його заступником надсилається до органу досудового розслідування разом з матеріалами, які підтверджують наявність зазначених даних. Якщо отримані під час оперативної розробки матеріали містять інформацію з обмеженим доступом, вони надсилаються тільки після їх розсекречування. У випадку, якщо ознаки злочину виявлені під час проведення оперативно–розшукових заходів, які тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює оперативно–розшукову діяльність, інформує відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно-розшукового заходу та після процедури розсекречування направляє зібрані матеріали до відповідного органу досудового розслідування (п. 2.1.11 Інструкції). Четвертий вид – оперативна розробка стосовно осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання. Підставами для заведення підрозділом карного розшуку ОРС та наступного здійснення оперативно–розшукових заходів є: доручення слідчого, прокурора з наданням постанови про оголошення розшуку підозрюваного або ухвали суду про розшук обвинуваченого; подання кримінально–виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування кримінального покарання, а також матеріали, зібрані за результатами виконання обвинувального вироку суду щодо неможливості встановлення місцезнаходження особи, засудженої до покарання у вигляді арешту чи позбавлення волі; запити іноземних правоохоронних органів про установлення місцезнаходження та затримання розшукуваних осіб (п. 3.4.1 Інструкції). Оперативно–розшукова справа категорії заводиться не пізніше десяти діб з моменту надходження до оперативного підрозділу матеріалів, у яких викладено підстави для оголошення розшуку. Упродовж доби після отримання відповідного доручення заводиться ОРС з метою розшуку осіб, які вчинили тяжкі, особливо тяжкі злочини, утечу з–під варти, осіб, які озброєні вогнепальною зброєю або мають при собі речовину, застосування якої може призвести до загибелі людей чи завдати шкоду їх здоров’ю (п. 3.4.5 Інструкції). У постанові про заведення ОРС стосовно особи, яку оголошено в розшук, стисло вказується зміст кримінального правопорушення, його правова кваліфікація та реєстраційний номер, а також дані посадової особи, яка винесла постанову або ухвалу про оголошення особи в розшук. З метою розшуку особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судці, суду, ухиляється від відбування кримінального покарання працівники карного розшуку можуть використовувати увесь арсенал оперативно–розшукових заходів, а саме: – ОРЗ, проведення яких потребує ухвали слідчого судді; – ОРЗ, проведення яких потребує дозволу керівника , оперативного підрозділу МВС України, ГУМВС, УМВС України; – ОРЗ, передбачені оперативним (ініціативним) пошуком. Оперативні працівники, які здійснюють розшук злочинця, також виконують доручення слідчого чи прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій. За необхідності план, яким передбачається проведення процесуальних дій, у тому числі слідчих (розшукових), у кримінальному провадженні складається оперативними працівниками спільно зі слідчим (п. 3.4.5. Інструкції). Оперативна розробка стосовно осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від проведення оперативно–технічних та інших заходів, що потребують спеціального дозволу з метою документування дій щодо підготовки злочину та запобігання його вчиненню. Відповідно до Інструкції, оперативно–розшукові заходи з метою запобігання, виявлення та припинення підготовки до вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину під час провадження за ОРС категорії здійснюються до встановлення осіб, які їх готують, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Іншим положенням Інструкції (п. 3.3.6) передбачено, що установленням таких осіб вважається факт фіксації фактичних даних про їх протиправні діяння, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, та передача зібраних матеріалів відповідно до підпункту до органу досудового розслідуванім. У разі встановлення фактичних даних про вчинення розроблюваною особою злочинних дій, які були виявлені під час проведення оперативно–розшукових заходів, працівник карного розшуку, який ініціював їх проведення, складає мотивований рапорт на ім’я керівника органу (підрозділу). У рапорті зазначаються встановлені ознаки злочину без розшифрування сил та засобів, за допомогою яких вони були виявлені. Рапорт після погодження з керівником органу (підрозділу) або його заступником надсилається до органу досудового розслідування разом з матеріалами, які підтверджують наявність зазначених даних. Якщо отримані під час оперативної розробки матеріали містять інформацію з обмеженим доступом, вони надсилаються тільки після їх розсекречування. У випадку, якщо ознаки злочину виявлені під час проведення оперативно – розшукових заходів, які тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює оперативно–розшукову діяльність, інформує відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно–розшукового заходу та після процедури розсекречування направляє зібрані матеріали до відповідного органу досудового розслідування (п. 2.1.11 Інструкції). Четвертий вид – оперативна розробка стосовно осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання. Підставами для заведення підрозділом карного розшуку ОРС та наступного здійснення оперативно–розшукових заходів є: доручення слідчого, прокурора з наданням постанови про оголошення розшуку підозрюваного або ухвали суду про розшук обвинуваченого; подання кримінально–виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування кримінального покарання, а також матеріали, зібрані за результатами виконання обвинувального вироку суду щодо неможливості встановлення місцезнаходження особи, засудженої до покарання у вигляді арешту чи позбавлення волі; запити іноземних правоохоронних органів про установлення місцезнаходження та затримання розшукуваних осіб (п. 3.4.1 Інструкції). Оперативно–розшукова справа категорії заводиться не пізніше десяти діб з моменту надходження до оперативного підрозділу матеріалів, у яких викладено підстави для оголошення розшуку. Упродовж доби після отримання відповідного доручення заводиться ОРС з метою розшуку осіб, які вчинили тяжкі, особливо тяжкі злочини, утечу з–під варти, осіб, які озброєні вогнепальною зброєю або мають при собі речовину, застосування якої може призвести до загибелі людей чи завдати шкоду їх здоров’ю (л. 3.4.5 Інструкції). У постанові про заведення ОРС стосовно особи, яку оголошено в розшук, стисло вказується зміст кримінального правопорушення, його правова кваліфікація та реєстраційний номер, а також дані посадової особи, яка винесла постанову або ухвалу про оголошення особи в розшук. З метою розшуку особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судці, суду, ухиляється від відбування кримінального покарання працівники карного розшуку можуть використовувати увесь арсенал оперативно–розшукових заходів, а саме: ОРЗ, проведення яких потребує ухвали слідчого судді; ОРЗ, проведення яких потребує дозволу керівника , оперативного підрозділу МВС України, ГУМВС, УМВС України; ОРЗ, передбачені оперативним (ініціативним) пошуком. Оперативні працівники, які здійснюють розшук злочинця, також виконують доручення слідчого чи прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій. За необхідності план, яким передбачається проведення процесуальних дій, у тому числі слідчих (розшукових), у кримінальному провадженні складається оперативними, працівниками спільно зі слідчим (п. 3.4.5. Інструкції). Оперативна розробка стосовно осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від відбування кримінального покарання, здійснюється до їх розшуку, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності чи строків давності виконання обвинувального вироку. ОРС закривається в разі припинення розшуку особи, яка переховувалася від органів досудового розслідування, слідчого судді, ухилялася від відбування кримінального покарання. П’ятий вид – оперативна розробка з метою встановлення місця знаходження безвісно зниклих осіб. Підставою для заведення ОРС та здійснення ОРЗ є заява, повідомлення громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації про безвісне зникнення особи або безпосереднє встановлення такого факту працівником карного розшуку. ОРС заводиться протягом десяти діб з часу надходження до матеріалів, у яких викладено підстави для розшуку безвісно зниклих осіб. ОРС заводиться протягом доби для розшуку осіб, які зникни безвісти разом з автомобільним транспортом, а також зниклих неповнолітніх. Оперативна розробка стосовно безвісно зниклих осіб до їх розшуку або до набрання законної сили рішенням суду про визначення їх безвісно відсутніми, або про оголошення їх померлими. ОРС закривається після набрання законної сили рішенням суду про визнання особи безвісно відсутньою або про оголошення ЇЇ померлою. Окремо Інструкцією передбачено, що у разі необхідності для більш ефективного здійснення оперативно–розшукових заходів за усіма категоріями оперативно–розшукових справ відповідним наказом можуть створюватися оперативні групи. Оперативні групи працівників оперативних підрозділів органів Національної поліції різних органів Національної поліціїстворюються на підставі наказу керівника вищого рівня. Також на підставі спільних наказів можуть створюватися оперативні групи у складі працівників оперативних підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліціїта оперативних підрозділів органів Національної поліції інших суб’єктів ОРД (п. 3.1. і І Інструкції). Основні напрямки документування злочинних дій розроблюваних осіб. Відповідно до Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» (далі – Закон) оперативно–розшукова протидія злочинам здійснюється уповноваженими оперативними підрозділами з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави. Нормативно визначені підстави для проведення ОРД та обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції визначають оперативно–розшукове запобігання злочинам як основні передбачені законом оперативно–розшукові заходи. Запобігання тяжким та особливо тяжким злочинам підрозділами карного розшуку при необхідності комплексного застосування оперативно–розшукових сил, засобів та заходів здійснюється у формі оперативної розробки. З метою швидкого і повного попередження, виявлення та припинення злочинних дій здійснюється документування фактів та обставин, які мають значення для притягнення осіб до кримінальної відповідальності. Оперативно–розшукові заходи плануються під час провадження за оперативно–розшуковою справою, заведення якої є обов’язковим відповідно до ст. 9 Закону. Оперативно-розшукове документування, залежно від загальних та приватних завдань оперативної розробки, здійснюється застосуванням арсеналу оперативно–розшукових засобів, які нормативно передбачені у ст. 8 Закону. Досягнення мети оперативної розробки визначається ефективністю оперативно–розшукової тактики як під час загального планування та визначення найбільш ефективних заходів для досягнення мети розробки, так і під час окремого проведення запланованих заходів. Втім, окремі положення загальної тактики оперативної розробки осіб, а також тактичні особливості проведення оперативно–розшукових заходів потребують суттєвого уточнення. Так, за чинною редакцією Закону (ст. 9–1) оперативно–розшукова справа (крім випадків розшукової роботи) заводиться щодо невстановлених осіб, які готують вчинення злочину, та щодо осіб, стосовно яких є дані про участь їх у підготовці до вчинення злочину. Можливість проведення оперативної розробки під час кримінального провадження законом вже не передбачено. Це, а також фактичне звуження завдань оперативної розробки метою запобігання злочинам визначає нові та додаткові тактичні особливості планування заходів за оперативно–розшуковими справами. Питання планування оперативної розробки є найбільш складними в теорії та практиці оперативно–розшукової діяльності. Незважаючи на це, багатьма вітчизняними науковцями досліджувались різні аспекти діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції у зазначеній організаційно – тактичній формі. Загальним та окремим питанням тактики протидії тяжким та особливо тяжким злочинам під час оперативної розробки присвячені, зокрема, праці К. В. Антонова, Е. О. Дідоренка, І. П. Козаченка, Я. Ю. Кондратьєва, М. В. Корнієнка, Д. Й. Никифорчука, В. А. Некрасова, В. Л. Ортинського, І. В. Сервецького, О. П. Снігерьова, І. Р. Шинкаренка та ін. Проте необхідність подальшого вивчення тактичних питань оперативної розробки є очевидною. Це визначається в першу чергу суттєвою зміною правових умов функціонування, оперативних підрозділів органів Національної поліції у зв’язку з набуттям чинності Кримінальним процесуальним кодексом України. Отже, важливим науковим завданням нашого дослідження є з’ясування тактичних особливостей планування підрозділами карного розшуку оперативно–розшукових заходів під час оперативної розробки з метою попередження й припинення тяжких та особливо тяжких злочинів і в інтересах кримінального провадження. Оперативно–розшукова діяльність в умовах набуття чинності новим кримінально–процесуальним законодавством суттєво трансформувалася, що визначається більшою, ніж це було раніше, підпорядкованістю оперативних підрозділів органів Національної поліції цілям та задачам кримінального провадження. Законодавче закріплення більшості найефективніших, з точки зору документування злочинних дій, оперативно–розшукових заходів міститься саме у нормах КПК. Тому дослідження питань оперативно – тактичного планування відповідних заходів підрозділами карною розшуку доцільно почати з положень, що визначають загальний правовий режим ОРД під час оперативної розробки. Стаття 214 КПК визначає нормативні положення щодо початку досудового розслідування. З її змісту випливає, що досудове слідство має бути розпочате протягом доби після надходження заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення слідчим чи прокурором з будь–якого джерела обставин, що можуть свідчити про його вчинення. Службові особи, уповноважені на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати відповідну заяву чи повідомлення. Відповідно до ст. 7 Закону у разі виявлення ознак злочину оперативним підрозділом він зобов'язаний невідкладно направити матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння, до органу досудового розслідування для початку кримінального провадження. Якщо ознаки злочину виявлено під час проведення оперативно–розшукових заходів, що тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, оперативний підрозділ повинен повідомити орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину. Після цього потрібно закінчити проведення оперативно–розшукового заходу та направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про вчинення злочину, до органу досудового розслідування. З розглянутих норм випливає таке: – оперативні підрозділи не уповноважені самостійно здійснювати негласне документування додаткових фактів злочинної діяльності осіб та груп, що розробляються за оперативно–розшуковими справами (крім тих, що мають стати підставною для кримінального провадження та лише до його початку); – планування заходів оперативної розробки стосовно встановлених та невстановлених осіб, щодо яких є дані про підготовку ними злочину, має бути спрямоване як на попередження та припинення злочинних дій, так і на виявлення раніше невідомих фактів вчинення ними злочинів. Згідно з Інструкцією оперативна розробка як форма оперативно – розшукової діяльності, що реалізується веденням оперативно – розшукової справи, проводиться планово. Працівники оперативних підрозділів органів Національної поліції під час оперативної розробки планують і застосовують комплекс оперативно–розшукових заходів, а також передбачають заходи щодо залучення осіб до негласного співробітництва, проведення відповідних операцій, оперативних комбінацій, ураховують можливість і своєчасність проведення слідчих (розшукові) та негласних слідчих (розшукових) дій. Планом оперативно–розшукових заходів є порядок реалізації завдань, поставлених перед конкретною оперативною розробкою. Ним, зокрема, передбачається використання необхідних сил та засобів оперативно–розшукової діяльності, послідовність дій, заходів та їхній обсяг, прогнозування щодо вилучення документів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, визначається необхідність залучення спеціалістів та встановлення нових конфіденційних контактів, проведення оперативних комбінацій та спеціальних операцій. У теорії оперативно–розшукової діяльності та нормативних вимогах МВС України визначено положення та рекомендації щодо здійснення планування оперативно–розшукових заходів під час оперативної розробки стосовно осіб, які готують вчинення злочину. З метою негласного документування та викриття таких осіб відповідні заходи плануються і реалізуються під час провадження щодо них оперативно – розшукової справи. Після винесення постанови про заведення оперативно–розшукової справи оперативний працівник, який є ініціатором розробки, складає план оперативно–розшукових заходів. У разі необхідності можуть складатись також плани додаткових оперативно–розшукових заходів, окремі плани проведення оперативних комбінацій та оперативно–розшукових операцій. Якщо в результаті негласного документування зібрано достатньо оперативної інформації з метою викриття розроблюваної особи (осіб) та забезпечення притягнення фігурантів розробки до кримінальної відповідальності, здійснюється реалізація матеріалів оперативно–розшукової справи. Для цього має складається окремий план оперативно–розшукових заходів і слідчих дій. Основний план оперативно–розшукових заходів містить визначення завдань оперативної розробки, а також перелік та конкретизацію заходів щодо їх виконання. Вважаємо, що під час планування необхідно враховувати: – характер та обсяг відомостей, які потрібно першочергово отримати з метою вирішення завдань розробки; – обставини підготовки і вчинення злочинів, що мають значення для початку досудового розслідування та доказування вини особи; – які оперативно–розшукові заходи мають бути здійснені для якомога швидшого досягнення потрібних результатів (недопущення злочинів, збір доказової бази кримінального провадження) та найбільш раціонального використання оперативно–розшукових можливостей. На особу або групу осіб, які готують учинення злочину та досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинення злочину, до якого вони готуються, заводиться оперативно–розшукова справа категорії . Фігурантом оперативної розробки визначається, зокрема, особа, стосовно якої в установленому законом порядку застосовуються заходи правового впливу у зв’язку з наявністю достатньої інформації про її причетність до підготовки злочину, що потребує перевірки за допомогою оперативно–розшукових заходів і засобів. Інструкцією передбачається, що під час оперативної розробки забезпечується збір інформації про причетність особи або групи осіб до підготовки вчинення злочину, інші обставини та відомості, що мають значення для попередження і припинення злочину. Документуванню підлягають виявлені під час оперативної розробки злочини, при цьому, крім фактичних даних про причетність до його вчинення конкретної особи або групи осіб, додатково фіксуються: час, місце, спосіб учинення злочину; місцезнаходження знарядь злочину, здобутого злочинним шляхом майна, товарно–матеріальних цінностей, грошей тощо; місця приховування викрадених документів, майна, предметів, речовин; розмір шкоди, заподіяної злочином; інші обставини (спосіб приховування слідів злочину, мотив тощо). Якщо під час оперативної розробки буде встановлено, що злочинна діяльність особи або групи осіб має міжрегіональний характер, заходи щодо їх документування можуть плануватися та проводитись узгоджено з відповідними територіальними оперативними підрозділами органів Національної поліціїта іншими суб’єктами оперативно–розшукової діяльності. При здійсненні планування заходів оперативної розробки також потрібно враховувати, що оперативна розробка стосовно особи або групи осіб, які готують тяжкий або особливо тяжкий злочин, здійснюється у строки, визначені Законом України «Про оперативно – розшукову діяльність», до встановлення та фіксації фактичних даних про їх протиправні діяння, відповідальність за які передбачена КК України, але не більше шести місяців з можливістю продовження цього строку за наявності на те підстав в установленому законом порядку. З урахуванням сучасних праць та розробок питань оперативно – розшукової тактики, а також нормативно–правових вимог, що визначають підстави для проведення ОРД та обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції, спробуємо визначити власну модель здійснення оперативно–тактичного планування підрозділами карного розшуку оперативно–розшукових заходів з метою протидії тяжким та особливо тяжким злочинам: – негласне документування осіб, що розробляються за оперативно – розшуковими справами, має здійснюватись за трьома комплексними напрямками: • а) виявлення осіб, які можуть володіти даними, що мають значення для попередження злочинів і здійснення доказування у кримінальному провадженні, а також отримання та фіксація відомої їм інформації з урахуванням вимог глави 4 КПК про належність та допустимість доказів; • б) виявлення предметів і документів, які можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні, забезпечення їх збереження, а в разі необхідності – отримання в передбаченому законом порядку потрібних документів з метою забезпечення доказової бази досудового слідства з урахуванням вимог ст. 99 КПК. Крім того, можуть негласно отримуватися сліди пальців рук та інші сліди особи; проводитися дослідження із залученням спеціалістів для пошуку та фіксації фактичних даних про можливі кримінально протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачено КК України; • в) негласне фіксування дій розроблюваних осіб здійсненням оперативно–розшукових заходів, передбачених законодавством, з урахуванням порядку ініціювання та отримання дозволу на їх проведення; Враховуючи те, що оперативно–розшукове запобігання злочинам є основним обов’язком оперативних підрозділів органів Національної поліції, потрібно виділити завдання, які вирішуються підрозділами карного розшуку під час оперативної розробки з метою попередження та припинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Такими завданнями є: o а) встановлення усіх осіб, причетних до підготовки злочинів. У разі виявлення ознак вчиненого злочину – передача відповідних матеріалів до органу досудового слідства; o б) встановлення та фіксація злочинних намірів і дій розроблюваних осіб з метою попередження та припинення злочинів; o в) документування фактичних даних, які є підставою для початку кримінального провадження та. можуть слугувати його доказовою базою; o г) виявлення й нейтралізація умов злочинної діяльності та здійснення профілактичного впливу на осіб, схильних до вчинення злочинів; o д) встановлення розміру та місцезнаходження майна розроблюваних, що може бути нажите злочинним шляхом, з метою забезпечення можливостей відшкодування збитків у разі подальшого притягнення особи до кримінальної відповідальності; Планування заходів оперативної розробки стосовно осіб, які готують вчинення злочинів, має передбачати конкретизацію їх змісту і способів здійснення. Під час планування потрібно визначити фактичні дані, що підлягають документуванню (з’ясувати предмет документування). Ми погоджуємось з думкою про те, що предмет оперативно–розшукового документування мають складати, перш за все, ті відомості, які неможливо встановити процесуальним шляхом. Проте слід враховувати вимоги ст. 99 КПК, якою передбачено, що матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази. Ця норма визначає тісний зв'язок обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, з предметом оперативно–розшукового документування. Таким чином, при визначенні предмета оперативно–розшукового документування необхідно враховуючи передбачені законодавством можливості безпосереднього використання матеріалів ОРД під час кримінального провадження. Окреслення предмета документування мас також спиратись на розглянуті раніше вимоги Закону щодо профілактичної спрямованості оперативно–розшукових дій та потреб кримінального судочинства. Тому вважаємо, що до такого предмета слід віднести: – фактичні дані, які підтверджують або спростовують інформацію про подію злочину (повні обставини події, що мали місце, та дані про участь і роль осіб, що розробляються). У разі надходження під час оперативної розробки інформації про вчинення розроблюваними злочинних дій її перевірка додатково має передбачати з’ясування фактичних даних про: • винуватість фігурантів у вчиненні кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення; • інформацію про місцезнаходження знарядь злочину, викрадених або набутих злочинним шляхом матеріальних цінностей, місця збуту і зберігання викраденого майна; • вид і розмір шкоди, завданої злочином; • обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину, характеризують особу розроблюваного, можуть обтяжувати чи пом’якшувати покарання, або виключають кримінальну відповідальність чи є підставою для закриття кримінального провадження (п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК); • обставини, які можуть бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання (п. 5 ч. і ст. 91 КПК); • фактичні дані про причетність розроблювальних осіб до підготовки злочину; • інформацію про умови найбільш ефективного застосування оперативно–розшукових заходів стосовно розроблюваних, а також дані про умови й перспективи проведення гласних та негласних слідчих (розшукових) дій щодо них з метою забезпечення їх ефективності ще на стадії оперативної розробки до початку кримінального провадження; • дані про інших осіб, причетних до підготовки та вчинення злочину. У разі встановлення таких осіб вони також підлягають оперативній розробці та негласному документуванню; • фактичні дані про умови, що сприяють учиненню злочинів, та характеристику інших обставини, які мають значення для попередження й припинення злочинів та в інтересах досудового слідства [56]; • реалізація матеріалів оперативно–розшукової справи здійснюється за спеціально розробленим і затвердженим планом, який, залежно від того, які фактичні дані задокументовано під час оперативної розробки, має передбачати особливості та послідовність використання необхідних сил і засобів з метою фіксації дій розроблюваних під час припинення злочину. Тактичні основи та проблеми застосування оперативно – розшукових заходів під час оперативної розробки. Оперативно–розшукова діяльність здійснюється проведенням оперативно–розшукових заходів. У попередньому підрозділі (параграф 2.2) нами вже розглядались проблемні питання ОРЗ нормативного та теоретичного характеру стосовно діяльності підрозділів органів Національної поліції карного розшуку у формі оперативного пошуку. Окремі аспекти застосування ОРЗ також розглядались у підрозділі 4.1 (щодо проблем вдосконалення правового забезпечення діяльності підрозділів органів Національної поліції КР) та у пункті 3.2.1 (щодо взаємодії з іншими оперативними підрозділами). З набуттям чинності Інструкції, на наш погляд, намітилося лише часткове впорядкування правовідносин щодо застосування ОРЗ в діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції. Втім, враховуючи, що тактична складова ОРЗ, безумовно, містить нормативну основу, вважаємо, що дискусія щодо зазначених питань в контексті нашого дослідження не є вичерпаною. Нагадаємо, що в Законі України «Про оперативно–розшукову діяльність» (далі – Закон) оперативно–розшукові заходи закріплено як права оперативних підрозділів органів Національної поліції, або вони випливають зі змісту цих прав. Найбільш складні в організаційно–тактичному відношенні оперативно – розшукові заходи, пов’язані з необхідністю тимчасового обмеження конституційних прав людини, регламентуються відомчими нормативно – правовими актами МВС України. Здійснення підрозділами карного розшуку окремих заходів передбачає необхідність організації взаємодії з підрозділами оперативної служби та підрозділами оперативно – технічних заходів. Проведенням негласних ОРЗ реалізується принцип наступальності в оперативній роботі. Оперативно–розшукові заходи є основним інструментом документування злочинних дій, атому під час практичної роботи оперативних підрозділів органів Національної поліції їм традиційно приділяється значна увага. Тому питання вдосконалення організації і тактики проведення оперативно–розшукових заходів завжди є предметом наукової уваги та потребують своєчасного вивчення. З набуттям чинності Кримінального процесуального кодексу України відбулося розширення переліку оперативно–розшукових заходів, що можуть здійснюватись оперативними підрозділами з метою документування тяжких та особливо тяжких злочинів. Найбільш ефективні з них пов’язані з необхідністю тимчасового обмеження конституційних прав людини. Окремі заходи, які раніше проводились виключно в порядку відомчої регламентації, отримали законодавче закріплення. Загальний та індивідуальний порядок організації проведення таких заходів регламентовано нормами, які лише нещодавно набули чинності. Тому потребують додаткового аналізу питання тактики проведення оперативно–розшукових заходів, як, зокрема, системи найбільш доцільних науково обґрунтованих прийомів їх здійснення. Оперативно–розшукові заходи є ми не найбільш досліджуваною категорією оперативно–розшукової діяльності. Серед сучасних українських науковців питання організації і тактики здійснення окремих оперативно–розшукових заходів розглядалися в працях В. І. Василинчука, O. A. Гапона, В. О. Глушкова, І. П. Козаченко, О. І. Козаченко, Д. Й. Никифорчука, В. Л. Ортинського, Ю. Ю. Орлова, І. В. Сервецького, І. Ф. Хараберюша, І. В. Тарасюк, І. Р. Шинкаренка та багатьох інших. Проте кардинальне реформування правових умов застосування оперативно–розшукових заходів, що визначають окремий порядок їх ініціювання та організації проведення, а також відмінні, ніж це було раніше, умови їх використання під час протидії злочинності, визначають необхідність подальшого дослідження сучасних проблем організації і тактики проведення ОРЗ. Отже, окремою метою нашого дослідження є з’ясування сучасних тактичних основ, проблем та перспектив здійснення підрозділами карного розшуку оперативно–розшукових заходів під час оперативної розробки з метою попередження та припинення тяжких і особливо тяжких злочинів. Нагадаємо, що оперативно–розшукова тактика є системою найбільш доцільних прийомів з організації і здійснення оперативно–розшукових заходів. ЇЇ основу становлять положення, що визначають зміст відповідних заходів та особливості їх найбільш ефективного використання з метою вирішення необхідних оперативно–тактичних завдань. У теорії оперативно–розшукової діяльності оперативно–розшукові заходи переважно визначаються як дії оперативних підрозділів органів Національної поліції, засновані на використанні оперативно–розшукових сил, засобів і методів з метою своєчасного попередження, повного та швидкого розкриття злочинів, розшуку злочинців та безвісно зниклих осіб. Серед оперативно–розшукових заходів традиційно виділяють: агентурно–оперативні, оперативно–технічні та оперативно–профілактичні заходи. Аналогічна класифікація ОРЗ міститься й у Інструкції. При визначенні загального поняття та сутності оперативно – розшукового заходу потрібно використовувати чинні нормативно – правові акти. Термін «оперативно–розшукові заходи» досить часто використовується в Законі з метою розкриття положень, що фактично характеризують сутність таких заходів. Це, незважаючи на відсутність універсального для них визначення, дозволяє вести мову про законодавче закріплення їх загального змісту. Так, відповідно до Закону України «Про ОРД» (ст. 2) оперативно–розшукова діяльність є системою заходів, серед яких виділяються як гласні, так і негласні пошукові, розвідувальні та контррозвідувальнї заходи. Отже, оперативно–розшукові заходи як сукупна система ототожнюються з поняттям оперативно–розшукової діяльності. З цього випливає, що оперативно–розшукові заходи – це дії, які визначають зміст оперативно–розшукової діяльності. Враховуючи, що ОРД здійснюється через реалізацію відповідними суб'єктами нормативно визначених повноважень, ОРЗ є діями цих суб’єктів відповідно до визначених для них Законом прав та обов’язків. Такий підхід дозволяє визначити оперативно–розшукові заходи як дії оперативних підрозділів органів Національної поліції (оперативних працівників) в межах регламентованих Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність» прав та обов’язків з метою попередження, виявлення і припинення злочинів, розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування або ухиляються від відбування кримінального покарання, та розшуку безвісно відсутніх осіб. Автори підручника «Оперативно–розшукова діяльність » поділяють оперативно–розшукові заходи на три умовні групи: 1) заходи, проведення яких не потребує отримання дозволу; 2) заходи, проведення яких потребує отримання відомчого дозволу; 3) заходи, проведення яких потребує отримання дозволу суду та прокурора. Така класифікація ОРЗ є, на наш погляд, найбільш зручною у науково – практичному сенсі, проте вона потребує суттєвих уточнень та додаткової структурованості відповідно до сучасних нормативно – правових вимог. У цьому відношенні потрібно зазначити, що проведення оперативно – розшукових заходів (йдеться саме про заходи, а не про негласні слідчі дії), регламентація яких міститься у нормах КПК, можливе лише до початку кримінального провадження. З початку досудового розслідування оперативні підрозділи можуть здійснювати за дорученням слідчого негласні слідчі дії, які за їх загальною сутністю не відрізнятимуться від ОРЗ, що до цього проводились. Проте при визначенні змісту ОРЗ потрібно обов’язково врахувати загальні завдання ОРД та обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції. Інструкція про організацію роботи за оперативно–розшуковими справами та справами контрольного провадження оперативними підрозділами органів Національної поліціїУкраїни визначає, зокрема, загальні засади та єдині вимоги до організації роботи за оперативно–розшуковими справами і справами контрольного провадження, проведення оперативно–розшукових заходів, розсекречування та використання результатів оперативно–розшукової діяльності, порядок ведення оперативно – розшукових справ. Разом з тим зазначений нормативний документ визначає, що тактика та методика проведення окремих оперативно–розшукових заходів, у тому числі оперативно – технічних, взаємодія оперативних підрозділів органів Національної поліції з особами (підрозділами), що залучаються до проведення таких заходів, здійснюється відповідно до чинного законодавства. Інші положення інструкції свідчать, що питання нормативного визначення сутності оперативно – розшукових заходів сьогодні залишаються відкритими. Формулювання, що міститься у п. 2.1 Інструкції («Оперативно–розшукові заходи – це заходи зі спеціально встановленими Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність» та КПК України порядком та умовами їх проведення оперативними підрозділами...») не дає відповіді на питання, що ж таке оперативно–розшуковий захід (заходи). Разом з тим, як уявляється, достатньо оптимально Інструкцією визначено поняття оперативно–технічного заходу як різновиду оперативно–розшукового заходу, який проводиться оперативно – технічним підрозділом у взаємодії з іншим оперативним підрозділом та полягає в негласному пошуку та фіксації із застосуванням технічних засобів фактичних даних про підготовку до вчинення злочину, а також особу, яка готує його вчинення. Інструкція падає вичерпний перелік оперативно–технічних заходів. Перелік оперативно–розшукових заходів та окреме їх визначення також надається Інструкцією, проте помітною є відсутність однозначної правової позиції відносно заходів, які можуть здійснюватись під час оперативного пошуку, про що вже йшлося у пункті 3.2.1. Отже, низання про нормативне віднесення таких заходів до переліку оперативно – розшукових заходів також залишається відкритим. Проаналізувавши чинні правові норми, вважаємо, що оперативно – розшукові заходи, які здійснюються підрозділами карного розшуку України, доцільно класифікувати за джерелом нормативно – правової регламентації на дві групи. До першої групі належать оперативно–розшукові заходи, повноваження щодо здійснення яких визначаються виключно Законом. Другу групу складають оперативно – розшукові заходи, повноваження щодо здійснення яких містяться у Законі та КПК. Такий підхід дозволяє структурувати сучасну систему оперативно – розшукових заходів. До оперативно–розшукових заходів першої групи належать заходи: а) які не потребують отримання дозволу керівника оперативного підрозділу: розвідувальне опитування, гласний оперативний огляд, зашифрований оперативний огляд, негласний огляд службових приміщень і сховищ з використанням допомоги агентів, ототожнення особи, наведення довідок, особистий пошук; б) які потребують отримання дозволу керівника оперативного підрозділу або керівника вищестоящого оперативного підрозділу: оперативна установка, яка проводиться співробітниками оперативної служби, розвідувально–пошукові заходи підрозділів органів Національної поліції оперативної служби. До оперативно–розшукових заходів другої групи належать заходи: а) які не потребують дозволу суду та прокурора: візуальне спостереження за річчю або місцем; агентурно–оперативні заходи, які здійснюються відповідно до ст. 275 КПК (щодо прийняття рішення про проведення оперативного впровадження негласного оперативного працівника в організовану злочинну групу, то ці положення потребують додаткової нормативної конкретизації, адже до кінця незрозумілими, як нам вважається, є повноваження прокурора відповідно до ст. 272 КПК): б) рішення про проведення яких приймає виключно прокурор: контрольована поставка, контрольована закупка, оперативна закупка товарів, предметів та речовин. в) рішення про проведення яких приймають прокурор (погоджує клопотання) та слідчий суддя (виносить ухвалу): негласне обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, аудіо–, відеоконтроль особи, аудіо–, відеоконтроль місця, спостереження за особою, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж, накладення арешту на кореспонденцію, здійснення її огляду та виїмки, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу. Розглянуті оперативно–розшукові заходи залежно від оперативно – тактичної ситуації, що складається, комплексно використовуються з метою протидії злочинності. ОРЗ першої групи можуть здійснюватись як під час оперативного пошуку до заведення справи оперативного обліку, так і після її заведення. Втім, серед усього арсеналу оперативно–розшукових заходів потрібно виділити ті, що можуть здійснюватись виключно з метою виявлення, попередження чи припинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. У законодавстві, окрім загальних прав, гарантованих Конституцією, не конкретизовано питання щодо ступеня та характеру обмежень прав і свобод людини під час проведення оперативними підрозділами тих або інших оперативно–розшукових заходів. У ст. 9 Закону зазначено, що під час здійснення оперативно–розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Водночас окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер та можуть застосовуватись лише за рішенням слідчого судці з метою виявлення, попередження чи припинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. З цієї нормативної вимоги випливає, що до заходів, які здійснюються виключно з метою протидії тяжким та особливо тяжким злочинам, належать заходи, що складають останню групу ОРЗ відповідно до наданої нами класифікації. Важливо зазначити, що серед заходів, які потребують судового санкціонування, лише візуальне спостереження за особою не належить до групи оперативно–технічних заходів та, відповідно, здійснюється за завданням підрозділу ініціатора у взаємодії з підрозділами оперативної служби. Сумнівною, на наш погляд, є оцінка законодавцем можливості тимчасового обмеження прав та свобод людини в результаті проведення цього заходу. Адже проведення візуального спостереження не пов’язане з обмеженням гарантованих конституцією прав (прав на недоторканність житла, таємниці телефонних розмов, листування тощо). Багаторічна практика використання цього заходу підтверджує саме таку правову позицію щодо цього питання. Вважаємо, що ускладнення процедури організації візуального спостереження та необхідність отримання для цього судового дозволу не сприятиме в багатьох випадках дотриманню вимоги тактичної своєчасності та наступальності при його використанні. Розглядаючи питання організації і тактики оперативно–технічних заходів, що тимчасово обмежують права і свободи людини, потрібно відзначити їх загальні організаційні, а також тактичні особливості. Відповідні ОРЗ є досить складними в плані організації їх проведення. Окрім рішення ініціатора оперативної розробки вони додатково потребують клопотання керівника оперативного підрозділу та його погодження з прокурором, винесення ухвали слідчим суддею. Основною тактичною особливістю таких ОРЗ є те, що вони здійснюються за ініціативою оперативного підрозділу (підрозділу карного розшуку) у взаємодії з оперативно–технічним підрозділом на підставі спеціального завдання. Враховуючи вимоги КПК, Інструкції Про° організацію роботи за оперативно–розшуковими справами та справами контрольного провадження оперативними підрозділами органів Національної поліціїУкраїни, Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів У кримінальному провадженні, практику нормативного регулювання МВС, а також праці науковців, які докладно досліджували питання використання оперативно–технічних засобів, розглянемо основні проблеми та перспективи використання окремих оперативно–технічних заходів. При цьому нами враховано, що призначення оперативно–розшукового заходу 1 негласної слідчої дії не можуть бути ідентичними через різницю повноважень суб’єктів їх застосування та завдань, що вирішуються під час оперативної розробки й під час кримінального провадження. Отже, серед ОРЗ, які можуть здійснюватись підрозділами карного розшуку під час оперативної розробки винятково з метою протидії тяжким та особливо тяжким злочинам, для зручності аналізу потрібно виділити дві умовні групи. До першої групи належать оперативно–технічні заходи, пов’язані з необхідністю втручання в приватне спілкування. Тактичні основи реалізації матеріалів оперативної розробки в стадії початку досудового розслідування З метою запобігання злочинам, їх припинення та в інтересах кримінального судочинства матеріали негласного документування, отримані підрозділом карного розшуку під час оперативної розробки осіб, які готують вчинення злочинів, реалізуються шляхом комплексної системи дій, що забезпечують ефективне використання результатів проведених заходів. Залежно від характеру відомостей, що відображають протиправну діяльність фігурантів розробки, оперативні підрозділи вживають заходів, які мають забезпечити відмову особи від злочинних намірів і дій та їх припинення у випадках здійснення замаху на злочин. Якщо під час оперативної розробки працівниками оперативного підрозділу виявлені ознаки вчиненого злочину, вони зобов'язані невідкладно направити зібрані матеріали до органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування. Практика діяльності підрозділів органів Національної поліції карного розшуку щодо реалізації матеріалів оперативно–розшукових справ стосовно осіб свідчить, що в багатьох випадках під час оперативної розробки здійснюється документування та перевірка інформації про факти злочинної діяльності, що вже мали місце. З метою максимальної повноти оперативно–розшукового документування, яка досягається, перш за все, негласним характером дій оперативних працівників з використанням оперативно–розшукових заходів (ОРЗ), виявляються і фіксуються додаткові факти (епізоди) злочинів та встановлюються раніше невідомі учасники протиправної діяльності, стосовно яких також проводяться ОРЗ. Особливо це стосується викриття злочинної діяльності активних організованих груп, які становлять підвищену суспільну небезпеку. Негласність та наступальний характер оперативно–розшукових заходів с основними умовами ефективності оперативно–розшукової протидії злочинам, що таємно готуються. З набуттям чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України, відбулось суттєве зміщення пріоритетів оперативно – розшукової роботи. Інше, ніж це було раніше, законодавче закріплення повноважень оперативних підрозділів органів Національної поліції визначає суттєві обмеження їх правового статусу як самостійного суб’єкта протидії злочинності. Чинні нормативно–правові вимоги фактично не передбачають можливості негласного оперативно–розшукового документування багатоепізодної злочинної діяльності в рамках оперативної розробки. Такі дії можуть здійснюватись лише під час реалізації кримінально–процесуальних повноважень відповідними суб’єктами. В цьому, як нам вбачається, міститься суттєва проблема та навіть загроза для оптимального функціонування загальнодержавної системи протидії злочинності. Тому питання, пов’язані з тактичними основами реалізації матеріалів оперативно–розшукового документування та використання їх результатів для початку досудового слідства, відповідно до нових правових умов потребують докладного вивчення. Питання реалізації матеріалів ОРД та їх використання під час досудового слідства докладно вивчали Г. О. Душейко, В. В. Зубенко, Я. Ю. Кондратьєв, Д. Й. Никифорчук, М. А. Погорецький, В. В. Яременко та ін. Проте, незважаючи на значний внесок, зроблений сучасними науковцями в розвиток цих напрямів, окремі суттєві питання потребують перегляду у контексті набуття чинності новим законодавством, а саме: 1) потребують уточнення та визначення тактичні особливості реалізації матеріалів оперативної розробки; 2) потребують з’ясування особливості діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції після початку кримінального провадження. Таким чином, метою дослідження відповідних проблем є визначення загальної тактичної моделі та алгоритму дій підрозділів органів Національної поліції карного розшуку під час реалізації матеріалів оперативної розробки в стадії початку досудового слідства. У теорії оперативно–розшукової діяльності взаємодія слідчого з оперативним працівником при реалізації оперативних матеріалів визначається як нормативно регламентована діяльність щодо поєднання зусиль, сил, засобів і методів слідчих апаратів та оперативних підрозділів органів Національної поліції для своєчасного і підставного порушення кримінального провадження, розслідування злочинів. Але, враховуючи умови набуття чинності Кримінальним процесуальним кодексом України, яким не передбачено окремої стадії порушення кримінального провадження, теоретичні положення, якими визначаються важливі аспекти реалізації матеріалів оперативно–розшукової діяльності та здійснення взаємодії між оперативними працівниками та слідчими, потребують перегляду та уточнення з урахуванням положень нового законодавства, які у свою чергу потребують детального аналізу. В разі отримання оперативної інформації про підготовку особою (особами) вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину оперативним підрозділом здійснюється негласне документування злочинних дій з метою попередження та припинення злочинних дій. Виявлені та зафіксовані в результаті проведення оперативно – розшукових заходів матеріали мають бути ефективно використані (реалізовані) з метою прийняття до осіб, які підозрюються у підготовні та вчиненні злочинів, заходів, передбачених законодавством. Своєчасна і тактично правильна реалізація матеріалів оперативно–розшукового документування дозволяє забезпечити невідворотність покарання щодо осіб, причетних до злочинних дій. Таким чином, реалізація матеріалів оперативно–розшукової діяльності за своєю суттю є завершальним етапом цілеспрямованого комплексного проведення оперативно–розшукових заходів стосовно осіб, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні злочину. Ефективність взаємодії оперативного підрозділу та органів слідства під час реалізації матеріалів ОРД визначається результатами попередньо здійсненого оперативно – розшукового документування в межах провадження за оперативно – розшуковою справою, а також повнотою та достовірністю фактичних даних, отриманих в результаті проведених заходів. Новим законодавством визначається загальна пошуково – превентивна (попереджальна) та профілактична спрямованість оперативно–розшукової діяльності. Відповідні положення визначають особливості планування і проведення оперативно–розшукових заходів під час оперативної розробки, а також правові шляхи та можливості використання матеріалів ОРД. Враховуючи це, потрібно означити власну позицію щодо окремих ключових понять. Розглядаючи терміни «запобігання», «попередження», «профілактика» та «припинення» у загальному контексті оперативно–розшукової протидії злочинності, ми підтримуємо думку, що термін «запобігання» є родовим для інших вище визначених термінів. У рамках запобігання, залежно від ступеня сформованості причин та умов злочинної поведінки та пов'язаного з цим моменту їх реалізації, потрібно виділяти: І) профілактику – здійснюється до формування злочинного умислу; 2) попередження – здійснюється після формування злочинного умислу до початку вчинення, злочину; 3) припинення – запобіжні оперативно–розшукові заходи, які здійснюються після початку кримінально караних дій. Теоретичні питання реалізації матеріалів оперативної розробки та оперативно–розшукового забезпечення (супроводження) досудового слідства умовно пов’язані, на нашу думку, як причина та наслідок. Реалізація, відповідно до чинних положень Закону та КПК, є кінцевою стадією оперативно–розшукової діяльності. Новим законодавством не передбачається можливість проведення оперативно–розшукової діяльності з моменту початку кримінального провадження. Проте окремі норми Закону все ж визначають обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції виконувати письмові доручення слідчого, вказівки прокурора тощо проведенням оперативно–розшукових заходів під час кримінального провадження. Це потребує, на наш погляд, перегляду думки, що склалась в теорії ОРД, про виділення оперативно–розшукового супроводження кримінального судочинства в самостійну організаційно–тактичну форму ОРД. Адже такий погляд не зім відповідає сучасним реаліям через відсутність нормативно–правового підкріплення щодо його обґрунтування. У першу чергу розглянемо сучасні нормативно–правові вимоги, що визначають завдання та обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції під час здійснення оперативної розробки. Адже ці положення у результаті визначають особливості використання отриманих під час оперативної розробки матеріалів. Зі змісту ст. 1 та 7 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» випливає, що такими завданнями є: виявлення і фіксація (документування) фактичних даних про протиправну діяльність, або, якщо більш стисло, виявлення злочинів; документування фактичних даних про протиправну діяльність з метою припинення правопорушень як виявлення, так і припинення злочинів здійснюється в інтересах кримінального судочинства. Відповідно, основними обов’язками оперативних підрозділів органів Національної поліції: – оперативно–розшукове запобігання злочинам, що нормативно розкривається як обов’язок оперативних підрозділів органів Національної поліції здійснювати попередження, своєчасне припинення злочинів, викриття їх причин і умов, та профілактику правопорушень; – виконання письмових доручень слідчого, вказівок Прокурора, ухвал слідчого судді, суду про проведення оперативно–розшукових заходів у кримінальному провадженні. В теорії ОРД напрями реалізації матеріалів оперативної розробки визначаються відповідно до змісту мети реалізації: 1. 3 метою запобігання злочинам: а) усуненням умов, що сприяють здійсненню злочинів, здійсненням заходів, які забезпечують відмову розроблюваних від злочинних намірів і дій; б) притягненням розроблюваних до відповідальності за завершені підготовчі до злочину дії та (або) за замах на злочин. 2. З метою притягнення винних до кримінальної відповідальності за вчинення закінченого злочину. В останньому випадку йдеться про об’єктивну неможливість недопущення вчинення злочину через те, що його вже було вчинено розроблюваними особами, про що оперативному підрозділу стало відомо під час оперативної розробки. Загальні тактичні особливості реалізації матеріалів оперативної розробки визначаються характером отриманих оперативним підрозділом відомостей, що визначають мету реалізації. Основною вимогою тактики дій оперативних працівників при цьому є раптове проведення необхідних заходів щодо розроблюваних. Переважна більшість осіб, які розробляються підрозділами карного розшуку, становлять підвищену суспільну небезпеку, а тому важливо першочергово вжити заходів, спрямованих на їх затримання, недопущення знищення слідів злочину та речових доказів. Негласність заходів з реалізації та їх раптовий характер дозволяють нейтралізувати опір учасників злочинної групи, випередити їх можливі наміри щодо протидії процесу об’єктивного досудового розслідування. Максимальна ефективність заходів, що здійснюються на стадії реалізації, визначається їх ретельним плануванням та можливостями використання достатніх сил та можливостей для досягнення необхідного результату. Організаційне підготування етапу реалізації ОРС здійснюється завчасно. Так, під час оперативної розробки за заведеною підрозділом карного розшуку ОРС стосовно осіб, про яких є дані щодо участі в підготовці до вчинення злочину, начальник оперативного підрозділу звертається до начальника слідчого підрозділу про закріплення за цією ОРС слідчого для забезпечення методичного супроводження її реалізації та надання практичної допомоги оперативному підрозділу. При цьому начальник оперативного підрозділу з дотриманням режиму таємності надає слідчому необхідні матеріали справи для вивчення та надання в разі потреби рекомендацій щодо фіксації додаткових фактичних даних про можливі протиправні діяння окремих осіб, які засвідчують наявність у їх діях ознак злочину. Одночасно з цим розробляється спільний план заходів з реалізації матеріалів ОРС, який затверджує начальник оперативного підрозділу та органу досудового розслідування. Матеріали оперативно–розшукової справи категорії підлягають реалізації і використовуються як приводи та підстави для початку досудового розслідування. Реалізація матеріалів оперативної розробки здійснюється за спеціально розробленим і затвердженим керівником оперативного підрозділу планом. У разі початку кримінального провадження за результатами реалізації матеріалів ОРС стосовно особи або групи осіб проведення ОРЗ припиняється. В випадках, якщо за матеріалами ОРС проходить кілька осіб, які пов’язані спільним готуванням до вчинення злочину, а інформацію реалізовано щодо окремої особи, відпрацювання на причетність до протиправної діяльності інших учасників може продовжуватися під час кримінального провадження виконанням доручень слідчого чи прокурора та проведенням негласних (слідчих) розшукових дій. У разі встановлення під час проведення оперативно–розшукових заходів фактичних даних, що свідчать про ознаки злочину в діяннях окремих осіб та груп, але якщо їх припинення може негативно вплинути на результати кримінального провадження, начальник оперативного підрозділу інформує про це керівника органу досудового розслідування та прокурора і лише після закінчення їх проведення складається спільний план реалізації. Враховуючи вищезазначене, а також те, що підставами проведення оперативної розробки стосовно особи (встановленої або невстановленої) є наявність достатньої інформації, що потребує перевірки про злочини, що готуються та (або) осіб, які готують вчинення злочину, вважаємо, що реалізація матеріалів оперативної розробки може здійснюватись у певних організаційно–тактичних умовах (ситуаціях), для кожної з яких потрібно визначити: - головні проблемні аспекти та шляхи їх вирішення: - загальну тактичну модель та алгоритм дій оперативних працівників. Перша оперативно–тактична ситуація (ОТС № 1). В ході оперативної розробки зібрано, перевірено та зафіксовано (задокументовано) в матеріалах оперативно–розшукової справи дані про ознаки злочину в діях встановленої особи чи осіб або невстановлених осіб (ОТС № 1). Характеризуючи такий стан, зазначимо, що після початку досудового розслідування оперативний підрозділ втрачає право самостійно планувати та здійснювати оперативно–розшукові заходи. Вважаємо, що передачу матеріалів ОРД, в яких зібрані достатні дані для початку досудового слідства, потрібно вважати окремим напрямом їх реалізації відповідно до мети притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Зазначимо, що розглядувана оперативно–тактична ситуація, з урахуванням особливості практики діяльності підрозділів органів Національної поліції карного розшуку, що складалась за старим законодавством, є найпоширенішою. Проте нові правові вимоги визначають ряд суттєвих, на нашу думку, проблемних питань. Яким чином має бути здійснено оцінку зібраних оперативним підрозділом матеріалів на предмет фіксації у них фактичних даних про протиправні діяння та як зрештою має визначатись факт виявлення ознак злочину? Ці питання мають бути нормативно регламентовані. Адже ч. 2 ст. 7 Закону «Про ОРД» визначає обов’язок оперативних підрозділів органів Національної поліції в разі виявлення ознак злочину направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, до органу досудового розслідування для початку розслідування. Тому оцінка відповідних матеріалів має здійснюватись за певними об’єктивними критеріями. Наступна проблема випливає з попередньої, а саме: яким чином потрібно оцінювати інформацію, отриману з негласних джерел, якщо вона містить фактичні дані про факт злочину, та чи повинні оперативні підрозділи перевіряти таку інформацію, і які саме необхідно здійснити дії для її перевірки? Якщо розглядати правові наслідки отримання агентурної інформації за аналогією з результатами прийняття заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, то відповідно до ст. 214 КПК для початку досудового розслідування в останньому випадку не передбачено процедури перевірки такої інформації. На нашу думку, частина 3 ст. 7 Закону «Про ОРД» є не зім зрозумілою з точки зору її практичного застосування, що пов’язано з можливістю неоднозначного логічного тлумачення даної норми. Так, відповідно до неї, у разі, якщо ознаки злочину виявлено під час проведення оперативно–розшукових заходів, що тривають, а їх припинення може негативно вплинути на результати кримінального провадження, оперативний підрозділ має повідомити орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчити проведення оперативно–розшукового заходу та направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння, до органу досудового розслідування. Звідси виникає цілий ряд запитань, а саме: якщо здійснюється комплекс оперативно–розшукових заходів стосовно особи (осіб), то який саме з таких заходів (якщо дослівно розуміти норму Закону) має бути припинено перед направленням матеріалів до органу розслідування? В цьому разі гіпотетично незрозумілим залишається питання про здійснення чи нездійснення інших ОРЗ; якщо тлумачити дану норму як обов’язок оперативного підрозділу закінчити проведення оперативно–розшукових заходів стосовно особи взагалі, то потрібно зазначити, що під час негласного документування можуть виникати ситуації, за яких зупинка проведення окремих ОРЗ означатиме втрату напрацьованого під час оперативної розробки матеріалу. Наприклад, при закінченні візуального спостереження може виникнути загроза фізичного переховування фігуранта розробки. В той же час для затримання його оперативниками після закінчення заходу може не бути правових підстав. Своєрідне виправлення розглянутого законодавчого недоліку здійснено завдяки деталізації зазначених положень у Інструкції про організацію роботи за оперативно–розшуковими справами та справами контрольного провадження оперативними підрозділами України, якою, зокрема, зазначено, що у разі встановлення під час ОРЗ заходів фактичних даних, що свідчать про ознаки злочину в діяннях окремих осіб та груп, але якщо їх припинення може негативно вплинути на результати кримінального провадження, начальник оперативного підрозділу інформує про це керівника органу досудового розслідування та прокурора і лише після закінчення їх проведення складається спільний план реалізації. Іншими положеннями Інструкції передбачається, що при виявленні під час оперативної розробки ознак злочину оперативний підрозділ зобов’язаний невідкладно надіслати зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, до органу досудового розслідування для прийняття процесуального рішення відповідно до положень КПК України. При цьому, якщо припинення оперативно–розшукових заходів у зв’язку з установленням під час їх проведення ознак учинення фігурантами оперативної розробки злочину може негативно вплинути на результати кримінального провадження, керівник оперативного підрозділу має право прийняти рішення про закінчення проведення оперативно – розшукових заходів. Про виявлення ознак злочину та прийняте рішення повідомляється у відповідний орган досудового розслідування та прокурору. Після закінчення оперативно–розшукових заходів та реалізації мети оперативної розробки зібрані матеріали надсилаються до органу досудового розслідування. Викладене кореспондується з положеннями Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, яка додатково деталізує положення чинного кримінального процесуального законодавства та регламентує організаційні особливості взаємодії оперативних підрозділів органів Національної поліції з органами досудового розслідування під час реалізації матеріалів оперативно–розшукової діяльності. З огляду на означені проблеми сьогодні актуалізується необхідність розробки та запровадження в практичну діяльність відомчої інструкції про порядок реалізації матеріалів ОРД в стадії початку досудового слідства. Така інструкція має докладно регламентувати питання взаємодії оперативних та слідчих підрозділів органів Національної поліції. В цьому зв’язку актуальною залишається думка В.П. Хомколова, що у процесі реалізації оперативно–розшукових даних потрібне тісне співробітництво між оперативним працівником і слідчим, в ході якого одночасно вирішуються питання як процесуального, так і оперативно–розшукового характеру, здійснюються взаємні консультації, узгоджується тактика проведення оперативно–розшукових заходів та слідчих дій. На нашу думку, у відповідній інструкції з метою забезпечення оптимальної взаємодії під час реалізації доцільно передбачити створення тимчасових слідчо–оперативних груп до початку досудового слідства [70, с. 107]. Підсумовуючи викладене та врахувавши розробки науковців щодо питань тактики реалізації матеріалів ОРД, а також інші матеріали, потрібно надати загальну тактичну модель реалізації підрозділами карного розшуку матеріалів ОРД в стадії початку досудового слідства в умовній оперативно–тактичній ситуації №1. Реалізацію матеріалів оперативної розробки залежно від повноти здійсненого оперативно–розшукового документування може бути розпочато: а) з передачі матеріалів оперативної розробки до органу досудового розслідування для початку розслідування. Припинення ОРЗ та передача таких матеріалів доцільні, якщо: – встановлено всіх співучасників злочинної діяльності; – проведенням ОРЗ задокументовано основні епізоди злочинної діяльності; – оперативним підрозділам за наявності законних підстав затримано головних фігурантів оперативної розробки; – оперативним шляхом підготовлено можливість здійснення заходів забезпечення кримінального провадження; – шляхом продовження оперативно–розшукових заходів, під час проведення яких спільно з керівником органу досудового розслідування або слідчим (у випадку створення СОГ) необхідно визначити доцільність та час початку досудового розслідування. Після початку кримінального провадження оперативним підрозділом здійснюються гласні та негласні слідчі дії, а також оперативно–розшукові заходи на підставі доручення слідчого (п. 2 ст. 7 Закону «Про ОРД»), які спрямовані на збирання і закріплення доказів, на підставі яких вирішується питання про затримання або арешт розроблюваних. Друга оперативно–тактична ситуація (ОТС N2). Під час оперативної розробки отримана та перевірена інформація про час, місце та інші обставини підготовлюваного злочину встановленим або невстановленим особами (ОТС № 2). Основною проблемою в даному випадку, на нашу думку, є відсутність законодавчого закріплення права оперативних підрозділів органів Національної поліції здійснювати окремі оперативно–розшукові заходи, які за своєю суттю належать до різновидів контролю за вчиненням злочину. Так. розглянута нами раніше ст. 214 КПК передбачає можливість кримінального провадження лише після подання заяви або повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення посадовцем з будь–якого джерела обставин, що можуть свідчити про його вчинення. В той же час загальні нормативні підстави для проведення негласних слідчих дій визначають можливість їх проведення лише у кримінальному провадженні. Проте ст. 271 КПК передбачає, що контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчинюється тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Таким чином, виходячи І чинних правових вимог, заходи з контролю за вчиненням злочину – спеціальний слідчий експеримент та імітування обстановки злочину, які не передбачені у ст. 8 Закону як права оперативних підрозділів органів Національної поліції, не можуть здійснюватись до кримінального провадження як оперативно–розшукових заходів з метою припинення злочинів. Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні надає визначення спеціального слідчого експерименту та імітування обстановки злочину як негласних слідчих дій. За аналогією, на нашу думку, потребують нормативно–правового закріплення у Законі «Про ОРД» як окремі ОРЗ спеціальний оперативний експеримент та імітування обстановки злочину. Спеціальний оперативний експеримент має бути визначено як форму контролю за умовним вчиненням злочину, що полягає у перевірці оперативним підрозділом дійсної спрямованості намірів особи та спостереження за її поведінкою штучним створенням відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної. Імітування обстановки злочину має полягати у діях оперативних працівників з використанням імітаційних засобів, які створять у оточуючих уяву про вчинення реального злочину, з метою його запобігання та викриття осіб, які планували чи замовляли його вчинення. Виходячи з цього в разі нормативно–правового закріплення можливості проведення таких заходів оперативними підрозділами до початку досудового слідства вони мають стати основним засобом реалізації матеріалів оперативної розробки попередженням злочину на стадії його підготовки. Загальна тактична модель реалізації підрозділами карного розшуку матеріалів ОРД в такому разі є такою: реалізація матеріалів оперативної розробки має здійснюватись проведенням оперативно–розшукових заходів, спрямованих на попередження та припинення злочину з метою фіксації достатніх даних для початку досудового розслідування. З цією метою, як і в розглянутій раніше ОТС № 1, доцільним є створення слідчо–оперативної групи. Підстави для початку досудового розслідування мають визначатися за результатами проведених заходів, серед яких залежно від ситуації можливі: а) проведення засідки – з метою попередження та документування злочинів проти власності; б) здійснення спеціального слідчого (оперативного) експерименту – для викриття організованих злочинних груп, зокрема фактів здирництва; в) імітування обстановки злочину – для попередження та викриття замовних вбивств та інших замовних злочинів. Висновки Таким чином, підводячи підсумок лекції, слід зазначити, що оперативна розробка – це самостійна форма оперативно–розшукової діяльності, яка становить собою процес здійснення комплексу гласних і негласних, пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів (у певних випадках), використання оперативно–розшукових сил та засобів, застосування методів оперативно–розшукової діяльності, способів вирішення оперативно–розшукових завдань з метою виконання задач оперативно–розшукової діяльності – «пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави». Потрібно ще раз підкреслити те що, документування злочинних дій розроблюваних це одна з основних завдань оперативної розробки осіб які готуються або вже вчиняють злочини. Необхідність такого документування випливає, по–перше, з вимог кримінального права згідно якого кримінальній відповідальності й покаранню підлягають особи, винні в вчинені злочину. Винність особи, а також факти злочинів і інші пов'язані із цим обставини встановлюються шляхом доведення, тобто збирання, дослідження, перевірки й оцінки доказів органами досудового, слідства і судом. По–друге, необхідність документування визначається й особливостями поведінки розроблювальних, які, вчиняють в основному неочевидні злочини, заздалегідь до них готуються, маскують свої дії, знищують сліди й докази, прагнучи залишитися невикритими, усіляко протидіють державним органам, що здійснюють боротьбу зі злочинністю. У практичній діяльності, знання та вміння документування злочинних дій розроблюваних осіб, допоможе Вам у виявленні оперативно – розшуковим шляхом фактичних даних, про причетність розроблюваних до приготування або скоєння кримінальних правопорушень.

Тема: Оперативно – розшукова тактика

Навчальні питання:  Сутність оперативно–розшукової тактики, основні елементи.  Поняття, сутність, призначення оперативної комбінації.  Класифікація оперативних комбінацій. Елементи оперативної комбінації.  Вимоги, що пред’являються до оперативної комбінації та принципи, на яких ґрунтується її здійснення. Правила підготовки до проведення оперативної комбінації та її здійснення. Метою проведення оперативного (ініціативного) пошуку є здобуття інформації про осіб, факти або події, що представляють інтерес для оперативних підрозділів органів Національної поліції. Як правило, оперативний (ініціативний) пошук проводиться в комплексі або паралельно з іншими заходами (гласними, негласними) та процесуальними діями. До таких комплексних заходів належать внутрішньокамерна розробка, оперативна комбінація га спеціальна операція. У ході їх проведення оперативні працівники з метою конспірації зашифровують свої дії або дії чи особистість залучених до цього осіб та можуть використовувати НІЗ. Оперативна комбінація – це сукупність дій, які виконуються у визначеній послідовності та за єдиним задумом з метою підтвердження легенди і створення сприятливих умов для проведення оперативно–розшукових заходів. Легенда – це вигадані, але правдоподібні відомості про нібито існуючі явища, події, обставини, які дають можливість зашифрувати заходи, що вживаються, негласних працівників, установи, організації, окремі приміщення та транспортні засоби, які використовуються під час здійснення оперативно – розшукової діяльності. Тактичні рекомендації в сфері діяльності правоохоронних органів активно розробляються вченими більше ста років. Застосування оперативної комбінації пов’язано зі зміною умов та обставин, ходу розвитку подій, що склалися природно в напрямі, необхідному для вирішення задач боротьбі зі злочинністю. Питання, що стосуються тактики використання оперативної комбінації завжди знаходились в центрі уваги науковців вищих учбових закладів МВС. Правові та тактичні аспекти здійснення оперативної комбінації знайшли у свій час відображення у наукових роботах таких видатних вчених, як А.Г. Лекарь, І.П. Козаченко, В.Г. Самойлов. Оперативна комбінація – це практичне застосування сил та засобів оперативно–розшукової діяльності, об’єднаних загальною метою. Тому вона і визнається, як спосіб вирішення задач оперативно–розшукової діяльності. Необхідність розгляду та дослідження питань правової природи оперативної комбінації обумовлене тим, що оперативна комбінація широко застосовується в практичній діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції правоохоронних органів, а чинні нормативні акти МВС України не дають визначення її сутності, складових елементів та тактики застосування в практичній діяльності по боротьбі зі злочинністю. Разом з тим, законодавець у деяких нормативних актах що регламентують здійснення оперативно–розшукової діяльності прямо вказує на необхідність проведення оперативних комбінації та прямо називає деякі її різновиди. Наприклад: проводити контрольну та оперативну закупівлю та постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь; негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки; здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з останнім, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості; створювати з метою конспірації підприємства, організації, використовувати документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів органів Національної поліції; З викладеного зрозуміло чому концепція застосування оперативної комбінації у практичній правоохоронній діяльності та її теоретичне обґрунтування заслуговують на більш детальний аналіз, більш цілеспрямований розгляд у дослідженнях. Сутність оперативно–розшукової тактики З метою успішного виконання тактичних завдань слід враховувати не тільки особисті якості суб’єкта ОРД, але і слід керуватися морально етичними нормами взаємовідносин між суб’єктом ОРД та особами, які залучаються в цю сферу діяльності. На нашу думку оперативно–розшукова тактика – це система наукових положень та рекомендацій сукупності дій, операцій, що здійснюються суб’єктами ОРД, на основі аналізу стану оперативної обстановки та регламентуються Законом України ««Про ОРД»« та іншими нормативно–правовими документами. Це визначення, на нашу думку має цілу низку положень: По перше, оперативно–розшукова тактика це сукупність дій. Заходів, операцій, що здійснюються суб’єктами оперативно–розшукової діяльності, що формуються двома шляхами: шляхом узагальнення особистого та колективного досвіду співробітників оперативних підрозділів органів Національної поліції, які мають практику безпосередньої боротьби зі злочинністю; шляхом розробки рекомендацій вченими в теорії оперативно–розшукової діяльності. Тобто необхідність розробки тактики документування типових та нетрадиційних злочинів. По–друге, всі оперативно–розшукові заходи повинні здійснюватися лише після ретельного вивчення ситуації. Яка склалася в кримінальному середовищі, так і в правоохоронних органах, у конкретному регіоні та у відомий час. Слід завжди пам’ятати, що застарілі відомості сприяють провалу в оперативній роботі. По третє, всі дії оперативного співробітника повинні відповідати вимогам Закону України «Про ОРД»«, нормативно–правовим документам, що регламентують оперативно–розшукову діяльність, а також положенням морально–етичного кодексу оперативного співробітника. В четвертих, оперативно–розшукова тактика повинна вирішувати різноманітні завдання, що стосуються як боротьби зі злочинністю, так і ті, які мають напрямок захисту честі і гідності особи, яка випадково потрапила в сферу діяльності правоохоронних органів. Отже не треба обмежувати сферу застосування оперативно–розшукової тактики тільки у боротьбі зі злочинністю. Значення оперативно–розшукової тактики полягає в тому, що її рекомендації сприяють вирішенню стратегічних завдань боротьби зі злочинністю, а в першу чергу з організованою. Існує низка об’єктивних факторів, які обумовлюють необхідність існування ОРТ: наявність достатньо розвинутого кримінального та злочинного середовища, проникнення в яке ускладнене в силу специфічності взаємовідносин серед її членів; прагнення лідерів злочинного середовища насадженню норм поведінки та відносин, які підтримують почуття жаху у причетних до злочинів осіб, а також тих. Хто володіє інформацією про злочини; забезпечення конфіденційності відомостей, отриманих про особисте життя людей, які випадково потрапили в сферу ОРД; виключення фактів публікації відомостей про участь осіб в злочинній діяльності до винесення постанови суду. ОРТ направлена на рішення актуальних завдань боротьби зі злочинністю:  вивчення практики організації злочинних груп;  отримання відомостей про їх фінансування;  визначення стратегії і тактики злочинних груп;  вивчення практики віддачі вказівок щодо здійснення злочинів;  вивчення каналів поповнення злочинних груп новими членами;  вивчення схем відтворення злочинної діяльності. Рішення цих завдань дозволить активізувати боротьбу з лідерами (організаторами) злочинної діяльності в регіонах. Ми вважаємо, що ці завдання слід додати:  встановлення джерел прибутків осіб, які проходять перевірку на їх причетність до злочинної діяльності;  визначення ступеня авторитетності «злодіїв в законі»;  контролювання фактів надання матеріальної допомоги в кримінальному середовищі;  вивчення психологічних якостей осіб, що перевіряються. Тактичні особливості здійснення оперативно–розшукових заходів. Оперативно–розшукові заходи – це складовий, структурний елемент ОРД, що складається з системи взаємопов’язаний дій, які направлені на вирішення конкретних тактичних завдань:  опитування громадян  наведення довідок  перевірочна закупка  дослідження предметів та документів  спостереження  ототожнення особистості  збір зразків з метою їх порівняльного дослідження  обстеження приміщень, будівель, споруд, ділянок місцевості та транспортних засобів  контроль поштово–телеграфної кореспонденції  зняття інформації з каналів зв’язку  оперативне впровадження  контрольована поставка  оперативний експеримент Ці заходи мають в більшості випадків розвідувально–пошуковий характери, тому що здійснюються негласно та мають напрямок на отримання такої інформації: o про наявність матеріальних слідів злочинної діяльності o щодо місце знаходження осіб, які володіють інформацією, що становить оперативний інтерес o щодо місця знаходження злочинців, що переховуються від органів слідства та суду o щодо осіб, які безвісті відсутні. Існує єдина особливість оперативно–розшукових заходів – це використання прийомів маскування або легендування особистості оперативного співробітника, тобто мети яку він повинен досягти. Рішення приймається на основі оцінки оперативно–розшукової ситуації. Підстави здійснення оперативно–розшукових заходів:  відомості про ознаки злочину, який готується або здійснюється;  відомості відносно осіб, що переховуються від органів суду та слідства або ухиляються від відбуття покарання. Підстави регламентує стаття 6 Закону України «Про ОРД». ОРТ – це категорія оперативно розшукової діяльності, яка відображає мислення оперативника, що включає в себе оцінку ситуації, сил, якостей і поведінки протилежної сторони своїх можливостей та передбачає спосіб дії,лінію поведінки, що обираються з метою попередження, розкриття злочинів та розшуку злочинців. ОРТ ґрунтується на принципах :  Дотримання конституційних принципів.  Наступальність.  Неприпустимість провокаційних дій.  Дотримання конспірації. Елементи ОРТ: 1. Оцінка оперативно–розшукової ситуації. 2. Моделювання. 3. Оперативна комбінація. Оперативно–тактична ситуація – це реально існуючий стан кримінальної події або загроза її виникнення,, відносно якої здійснюються оперативно – розшукові заходи, що формуються у вигляді певної задачі. Кожна ситуація складається з елементів: 1. Конкретна кримінальна подія 2. Сили, дії(поведінка) протидіючої сторони, тобто характеристика осіб, які перевіряються , характеристики розроблених, розшукуваних, профілактуємих осіб 3. Джерела інформації, умови її отримання, можливості використання; стан відомостей, що характеризують кримінальну подію та інші факти 4. Реальні можливості оперативників, тактичні можливості техніки, вибір ОРД. Оцінка ситуації повинна передбачати(тобто прогнозувати) зміни поведінки і рішень осіб, що знаходяться в оперативній розробці. В.І.Самойлов досліджуючи питання оперативно–розшукової ситуації визначив її різновиди: – початкова – проміжна – кінцева Початкова ОРС – виявлення кримінальної події. Проміжна – вплив о/у на початкову (може постійно змінюватись скачками). Кінцева – момент закінчення роботи та вирішення конкретних завдань. ОРС може бути охарактеризована як:  Сприятлива  Специфічна( оригінальна складова) Або  Безконфліктна  Конфліктна Основне призначення вивчення ОРС – це прийняття вірного рішення, враховуючи це можна виділити ще три її види: 1. Ситуація, яка потребує негайного реагування 2. Ситуація, яка передбачає та дає можливість підготовки до ОРЗ 3. Ситуація, яка потребує ретельної, тривалої розробки рішення або підготовки до ОРС. Наступним елементом є прийняття оперативно тактичного рішення , яке включає:  Вибір дії, їх послідовність.  Період здійснення.  Забезпечення конспірації та законності. Саме головне – це вибрати оптимальний варіант рішення. Далі йде реалізація рішення в діях і визначення її особливості. Перед тим як приступати до реалізації ОРЗ оперативним працівником щоб ефективно приймати рішення рекомендовано: A. Врахувати наявність конфліктної ситуації та постійної протидії від осіб,які замасковано готують або скоюють злочин. А це потребує від оперативного працівника постійної готовності, гнучкості, самостійності та прояву розумного ризику. B. Аналітично оцінювати інформацію з метою прийняття обґрунтованого рішення. C. Діяти наступально, раптово, швидко, винахідливо, хитрість, враховувати постійне невистачання часу ,його дефіцит, що вимагає високої концентрації уваги. D. Тактично грамотно вести себе з агентами. Оперативна комбінація Оперативна комбінація є складовою оперативно – розшукової тактики. Суть полягає в поєднанні ОРЗ, методів і прийомів для вирішення певних тактичних завдань ОРД відповідно до оперативно – розшукової ситуації. Оперативна комбінація – це частина тактики, тобто сукупності тактичних заходів , що здійснюються у визначеній послідовності за визначеним задумом. В основі оперативної комбінації штучна зміна ходу подій, зміна обстановки, що в результаті дозволяє створити сприятливі умови для проведення оперативного заходу. Тобто, оперативна комбінація – це сукупність дій , що підтверджують мету і створюють сприятливі умови для здійснення ОРЗ. Види: o Оперативна комбінація щодо введення в агента оточення розроблюваних осіб o ОК для зашифровки джерел інформації o ОК із створення умов для успішного документування злочинних дій розроблюваних осіб o ОК для легалізації оперативної інформації o ОК для виведення агента з розробки o ОК із створення умов для затримання злочинців на стадії підготовки або замаху на злочин Оперативна комбінація при затриманні злочинців – це спосіб затримання злочинців при проведенні тактичних заходів з використання природних і штучно створених умов, шляхів дезорієнтації осіб яких необхідно затримати. Складовими елементами ОК є:  Задум  Легендування  Інсценування  Матеріально – технічне забезпечення Задум – урахування реальних умов, що склалися, коло обставин, які необхідно внести в обстановку, що утворилася, привід, під яким треба зробити, заходи, які для цього необхідно здійснити. ОК будується відповідно до задуму, що потім деталізується в плані проведення комбінації. Задум повинен ґрунтуватися на реальних передумовах, враховувати найбільш імовірні варіанти розвитку подій. Легенда – це правдоподібна вигадка, що певною мірою спирається на факти, які мають місце при створенні реальних підстав для здійснення оперативної комбінації. Легенда є основою оперативної комбінації. Навколо неї будується план проведення дій і тому вона повинна мати певні властивості: 1) Індивідуальність 2) Змістовність 3) Імовірність Легендування – це цілеспрямована передача особам,яких треба затримати, правдоподібної інформації, для того щоб вони сприйняли її об’єктивну істину. Необхідно враховувати деякі особливості особи, яку необхідно затримувати: Довірливість чи підозрілість. Чи легко вона піддається впливу. Комунікабельність. тощо. Вимоги до легенди:  правдоподібність.  відповідність реальній обстановці.  неможливість перевірки.  відповідність змісту легенди та способу подання. Інсценування – це показове зображення будь – яких подій, фактів або обставин, які доводяться до розроблюваних осіб і змінюють їх поведінку на необхідну напрямок для оперативного співробітника. Інсценування – повинно відповідати задуму легендування. Повинно бути достатньо правдоподібно (бійка, збут речей, вияв певного стану). Інсценування підвищує ефективність легенди. Матеріально–технічне забезпечення – це заходи оперативного співробітника із забезпечення агента, відповідно до легенди предметами речами та документами. Види ОК можна згрупувати за ознаками: 1) За суб’єктами:  Загальна.  Групова.  Індивідуальна. 2) За часом проведення: • Довгострокова. • Короткострокова. 3) За складністю: • Прості. • Складні. Вимоги ОК: I. Доцільність. II. Дотримання законності. III. Сувора конспірація. IV. Ретельне планування. V. Комплексне використання сил та засобів. VI. Забезпечення особистої безпеки. VII. Суворий відбір учасників. VIII. Чіткий та ясний інструктаж. Правила: o Використання природних умов. o Продумати дрібниці. o План. o Додаткові варіанти. o Недопускання провокацій. Планування ОК по затриманню злочинців має такі елементи: Аналіз вихідної інформації. Висування версій, прогнозування та визначення завдань. Визначення шляхів перевірки версій. Вирішення питань організації та матеріально – технічного забезпечення затриманих злочинців. Коректування плану затримання. Принципи планування:  Індивідуальність.  Своєчасність.  Динамічність.  Конкретність.  Реальність. Організаційно – тактичні принципи здійснення ОК:  Вибір оптимального тактичного прийому  Наступальність і активність дій  Конспіративність і раптовість  Динамічність і послідовність дій  Забезпечення безпеки  Принципи концентрації  Сил і засобів на вирішених напрямках  Комплексне використання сил і засобів МВС  Принцип раціонального використання сил і засобів  Принцип заподіяння найменшої шкоди злочинцям  Пропозиція злочинцям здатися добровільно  Спеціальні засоби та служби  Пошукові собаки  Застосування зброї як крайнього заходу Поняття, сутність та призначення оперативної комбінації. Особливості практичної оперативно–розшукової діяльності містяться в тому, що вона здійснюється в умовах постійного протистояння, протидії, боротьби двох сторін, які переслідують прямо протилежні цілі. З одного боку – це оперативні підрозділи правоохоронних органів, головна мета яких полягає в попередженні злочинних проявів, припиненні злочинних посягань, викритті злочинців та розшуку осіб, які ухиляються вид відбуття покарання та кримінального судочинства, а з другого – злочинці, злочинні осередки, угрупування, які вважають вчинення злочинів своєю професійною діяльністю та вживають будь–яких можливих заходів для маскування своєї протиправної діяльності, приховування слідів чинення злочинів, місцезнаходження та способів використання майна та прибутків від злочинної діяльності тощо. Здебільшого вирішення конкретних завдань оперативно–розшукової діяльності здійснюється шляхом застосування сил, засобів, методів та форм, що вже існують (природні умови). Більш детально їх можна визначити, як реальні обставини, події, факти, що існують на певний момент часу, у певному місці незалежно від дій та бажань оперативного працівника. Разом з тим, іноді, реально існуючи умови та обставини не тільки не сприяють, але й роблять неможливим здійснення оперативно–розшукових заходів. В таких випадках доводиться здійснювати ряд дій, що спрямовані на усунення перешкод для здійснення оперативно–розшукових заходів, або таких, які суттєво обмежують негативний вплив природно існуючих обставин на проведення оперативно–розшукової діяльності чи штучно створювати умови, які б сприяли ефективному та результативному проведенню оперативно–розшукових заходів. В теорії оперативно–розшукової діяльності комплекс таких дій одержав назву – оперативна комбінація. Оперативна комбінація – це універсальний спосіб вирішення задач оперативно–розшукової діяльності, який завжди має на меті використати природні умови або штучно їх змінити (пристосувати) у вигідному для проведення оперативно–розшукової діяльності напрямі. Штучно створені умови – це такі обставини та реалії дійсності, які створюються в певний час, в певному місці цілеспрямованими діями оперативного працівника. При необхідності для цього використовуються й інші сили (негласний апарат, громадськість), засоби та методи оперативно–розшукової діяльності, інші можливості (засоби масової інформації, недержавні приватні структури) тощо. Крім цього, штучне створення умов передбачає не лише створення та використання нових обставин, які б стали у пригоді та змогли б допомогти (посприяти) вирішити конкретні задачі боротьби зі злочинністю, але й передбачає усунення тих факторів, які заважають, перешкоджають, стають на заваді їхньому вирішенню. Оперативна комбінація - це трудомісткий процес, реалізація якого іноді потребує об’єднання зусиль багатьох людей, підрозділів органів Національної поліції та служб, за діяння значних матеріально – технічних ресурсів. Тому її розробка та здійснення повинно ґрунтуватися на знаннях логіки, психології людини, між особових стосунків, криміналістики, кримінології, кримінального та кримінально – процесуального права, оперативно–розшукової діяльності та узагальнень передового досвіду практики боротьби зі злочинними проявами. Класифікація оперативних комбінацій. В основу класифікації оперативних комбінації можуть бути покладені різні підстави та ознаки. В залежності від цього класифікація оперативних комбінацій може набувати різного вигляду. Якщо за основу беремо загальне призначення оперативної комбінації, то вони поділяються на такі, які допомагають: • усувати перепони, що виникають на шляху вирішення задач оперативно–розшукової діяльності, коли їх неможливо усунути офіційним шляхом або за допомогою існуючих методів оперативно–розшукової діяльності, можливостей негласного апарату, засобів, що є в розпорядженні правоохоронних органів. • обмежувати, нівелювати негативний вплив природно існуючих умов та обставин на проведення оперативно–розшукових заходів; • забезпечити подолання опору, протидії, стосовно яких здійснюються оперативно–розшукові заходи, коли це неможливо зробити з допомогою сил, засобів та методів оперативно–розшукової діяльності. Розрізняють:  активний опір, тобто безпосередня протидія здійсненню оперативно–розшукових заходів, тобто вчинення дій, які утруднюють або роблять неможливим їхнє проведення. Наприклад, застосування контр нагляду, спеціальних технічних засобів, що роблять неможливим зняття інформації, опір при затриманні, знищення улік тощо;  пасивний опір, тобто небажання з тих чи інших причин надавати допомогу правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю та викритті злочинців. Наприклад, у випадку, коли це може зашкодити інтересам сім’ї., близьких родичів, знайомих тощо.  штучно створювати сприятливі для виконання завдань оперативно–розшукової діяльності умови та обставини, тобто коли неможливо чекати поки природно існуючі умови зміняться на кращі і стануть такими, які потрібні для успішного вирішення оперативно–розшукових задач. Якщо в основі лежить конкретний вид оперативно – розшукової діяльності, то маємо класифікацію такого вигляду:  оперативні комбінації, що сприяють вирішенню задач оперативного пошуку (виявлення осіб та фактів, обставин, що становлять оперативний інтерес);  оперативні комбінації, що сприяють вирішенню задач оперативно – розшукової профілактики;  оперативні комбінації, що сприяють вирішенню задач розшуку та затримання злочинців;  оперативні комбінації, що сприяють вирішенню задач оперативної розробки;  оперативні комбінації, що сприяють вирішенню задач проведення внутрішньо камерної розробки;  оперативні комбінації, що сприяють вирішенню задач конспіративності проведення оперативно–розшукових заходів;  оперативні комбінації, що сприяють вирішенню задач протидії витоку відомостей та виявлення каналів витоку інформації з оперативних підрозділів органів Національної поліції;  оперативні комбінації, що сприяють вирішенню задач перевірки та використання оперативно–розшукової інформації в офіційному судочинстві тощо. Якщо здійснюємо класифікацію за психологічною спрямованістю оперативної комбінації, то класифікація буде мати такий вигляд. Оперативні комбінації, що: 1. дезорієнтують, уводять в оману супротивника ( злочинця, злочинне угрупування) таким чином, щоб він не мав змоги вірно оцінювати ситуацію що виникла, допускав помилки, які в іншому разі ніколи б не допустив. В даному випадку ми маємо справу не зі звичайним оманом, у пякденному розумінні цього слова, а з комплексом заходів, що побудовані з врахуванням законів психології, інформатики, управління, логіки, мистецтва та закономірностях їхнього прояву в пякденному житті, які мають на меті забезпечити сприйняття супротивником штучних умов як дійсних, реально існуючих; 2. створюють уяву у супротивника, що лише тільки запропонованим шляхом і ніяким іншим не можливо вирішити проблеми, що виникла; 3. спонукають супротивника до вчинення зарані невигідних для нього дій, але таким чином, щоб вони такими не сприймалися або сприймалися, як найменше зло у ситуації, що склалася. Якщо в основу класифікації покладено тактичний рівень вирішення оперативно–розшукових задач, то класифікація набуває такого вигляду: оперативні комбінації, що спрямовані на вирішення задач по розкриттю окремого злочину; оперативні комбінації, що спрямовані на вирішення конкретного оперативно–розшукового завдання; оперативні комбінації, що спрямовані на документування злочинної діяльності конкретного злочинця ( групи злочинців ); оперативні комбінації, що спрямовані на забезпечення проведення оперативної операції тощо. Якщо в основу класифікації покласти рівень завдань, що вирішуються, то вона буде мати такий вигляд:  оперативні комбінації, які слугують для вирішення тактичних задач;  оперативні комбінації, які слугують для вирішення стратегічних задач; Якщо в основу класифікації покласти управлінський рівень, то вона буде мати такий вигляд: • оперативні комбінації, які здійснюються на рівні оперативного працівника, джерела негласної інформації тощо; • оперативні комбінації, які здійснюються на рівні структурного оперативного підрозділу; • оперативні комбінації, які здійснюються на рівні органу Національної поліції України.; • оперативні комбінації, які здійснюються на рівні УМВС України в області; • оперативні комбінації, які здійснюються на рівні МВС України; • оперативні комбінації, які здійснюються на рівні декількох правоохоронних органів тощо. Якщо в основу класифікації покласти результати що одержані при проведені оперативної комбінації, то класифікація буде мати такий вигляд:  успішні оперативні комбінації;  нейтральні – результат не досягнуто, але й оперативно–розшукова ситуація не погіршилася;  провалені – мета що ставилася не досягнута, стан оперативно–розшукової обстановки в результаті проведення оперативної комбінації погіршився. Кожна з наведених класифікацій має право на існування і сама по собі є правильною. Елементи оперативної комбінації. За суттю оперативна комбінація – це логічна побудова, комплекс різних за своєю спрямованістю дій, які об’єднані єдиною загальною метою. Щоб зрозуміти , що вона складає з себе по суті, слід розібратися з елементами із яких складається оперативна комбінація. До них відносять: Замисел (задум), легенду, інсценування та матеріально–технічне забезпечення проведення оперативної комбінації. Задум – це певний план дій, рішення щось зробити. Лінгвістичні синоніми – замір, вигадка, витівка, фантазія. Фактично – це загальна програма дій, проекція потрібного результату на оперативно–розшукову ситуацію та її можливий розвиток у часі. Замисел або задум обумовлюється метою, яка переслідується при здійсненні оперативної комбінації. Легенда – це вимисел заснований на правдоподібних фактах. Інакше кажучи – це те, що створене в результаті міркувань, роздумів в уяві, тобто таке чого нема і не було в дійсності. Легендування – це процес створення (видумування, обговорення, обміркування) правдоподібної оповіді (повідомлення) про обставини, факти, події (минули та сьогоденні), що пояснюють (виправдовують) поведінку особи в конкретній життєвій ситуації, імітують її відповідно соціальній ролі, що обрана особою для себе на певний час, а також створюють уявлення про природність демонстрованого способу поводження. Фактично – це є розумовою діяльністю, що спрямована на розробку правдоподібної версії (моделі) поведінки особи у реальних, зарані визначених обставинах. Легендування може бути пов’язане і не із здійсненням оперативної комбінації. Наприклад: для того щоб відвернути увагу фігуранта від проведення стосовно нього оперативно–розшукових заходів, полегшити їх здійснення, зашифрувати спосіб дій оперативного працівника тощо. В цих випадках легендування є самостійною оперативно–розшуковою дією, а не елементом оперативної комбінації. Уміння розробити легенду дозволяє встановити ступінь професійної придатності оперативного працівника , зрозуміти чи вміє оперативний працівник поставити себе на місце супротивника (злочинця), вміти образно за нього вирішувати проблеми. Соціальний типаж, який обирається при легенду ванні може бути будь яким. Найбільш характерними для легендування соціальними ролями є; обрання соціальної ролі представника державних органів з обмеженими владними повноваженнями в галузі охорони громадського порядку – представник санітарно–епідеміологічної служби, контролер електрогазового господарства, контролер міського транспорту тощо. Їх доцільно обирати при короткострокових контактах. Характерним для них є те, що вони обмеженістю своїх владних повноважень не становлять і не можуть на погляд злочинців становити небезпеки для злочинного середовища. Поведінка особи, яка грає одну з цих соціальних ролей, повинна відповідати сформованому у суспільстві стереотипу поводження більшої частини представників цієї соціальної групи: o підкреслення ними своїх владних повноважень; o завишування вимог, що пред’являються; o зарозумілість; o несерйозні погрози; o формалізм та бюрократизм ц діях – « мені доручили і я повинен виконати»; o соціальна обмеженість, явне не розуміння ситуації, що склалася тощо Психологічне сприйняття такої особи повинно викликати в контактора відчуття своєї переваги, легке роздратування, почуття задоволеності від розуміння обмеженості, малозначності співрозмовника тощо. Обрання соціальної ролі представника громадської організації або недержавної організації, яка виконує державне замовлення – соціологічні дослідження, опитування громадян, різного роду союзи, товариства, релігійні об’єднання тощо. Для цих соціальних ролей характерно нейтральне відношення до правоохоронних органів, спосіб поводження, який подає особу, як допитливу, докладну, вельми цікаву. Доцільно застосовувати при короткострокових контактах. Обрання соціальної ролі заклопотаної людини, яку цікавлять лише її проблеми, тобто особи, яка шукає родичів, старих друзів, знайомих, товаришів по службі, підшукує місце для тимчасового проживання тощо. Використовується для встановлення, як тимчасових, так і довготривалих контактів. Місцями можливого контакту можуть бути вулиці, вокзали, ЖЕКЮ ДАІЮ різні організації тощо. Лінія поведінки – коректна, перепрошуюча, така , що втягує у спілкування, демонструє розгубленість, безпорадність, незнання виходу із ситуації що склалася, потребує співрозмовника надання поради, підтримки, зробити протекцію тощо. Обрання соціальної ролі гультяя, нероби, ледаря, тобто особи, яка марнує життя, цікавиться усім, що може доставити й насолоду , є за характером несерйозною. Поведінка при цьому відповідає стереотипу особи, яка шукає знайомства для спільного проведення часу, відпочинку, передбачає підтримання контактів на ґрунті спільного захоплення або способу життя – гультяйство, жінки, азартні ігри, ресторани, спорт, мисливство, рибальство, музика, автотранспорт, колекціонування тощо. Лінія поведінки легковажна – не реагувати на холодність прийому, дратівливість, бажання припинити спілкування, проявляти балакучість, постійно звертатися з будь – яким нейтральним запитанім, демонструвати своє незнання людей, мотивації їхній учинків, не проявляти зацікавленості стосовно осіб, які не входять до обраного кола спілкування тощо. Доцільність використання усієї ролі – установлення довготривалих контактів; Обрання соціальної ролі «свого, тобто особи, яка вчиняє злочини або може зацікавити за тими чи іншими причинами злочинців. При цьому, слід враховувати існуючу в злочинному середовищі настороженість до всіх чужаків, значення ієрархії злочинного середовища, поведінковий аспект типажу, який обрано (звички, знання злочинних звичаїв, жаргону, умов тримання в місцях позбавлення волі, ІТТ,СІЗО, наявність значного кола необхідних знайомств, бажання заради збагачення піти на все тощо). Використовується для встановлення як тимчасових, так і довготривалих контактів. Крім того, слід вважати, що крім обрання того чи іншого соціального типажу поведінки, особа, яка буде користуватися легендою, повинна користуватися відповідними до неї мовою, одягом, мімікою, антуражем і таким іншим. Вирішення цих питань забезпечується в процесі застосування інших елементів оперативної комбінації – інсценування та матеріально–технічного забезпечення проведення оперативної комбінації. Інсценування – це дії, що спрямовані на підтвердження легенди умовно існуючими фактами, предметами, обставинами, учасниками подій. Інсценувати означає зобразити що–небудь таким чином, щоб досягти мети по введенню когось в оману. Омана – хибне сприйняття дійсності, стан людини, коли вона помилково сприймає що–небудь за дійсне. Фактично інсценування – це спосіб, яким потрібні для досягнення мети оперативної комбінації вигадані відомості доводяться до потрібних осіб або підтверджується їхня відповідність реальному стану речей. Матеріально – технічне забезпечення – це предмети, речі, документи, кошти ц таке інше, які слугують матеріальним підтвердженням легенди або її існування Вимоги, що пред’являються до оперативної комбінації та принципи, на яких ґрунтується її здійснення. Проведення будь – якої оперативної комбінації ґрунтується на певних принципах та дотримання певних вимог. Головними серед них наступні: Законність дій. Виключає провокаційність дій, які складають зміст оперативної комбінації, тобто виключають дії, що спрямовані безпосередньо на підбурювання вчинення злочину. При цьому особи, які залучаються до дій, що складають зміст оперативної комбінації самі неповинні вчиняти злочинні дії, хоча їхні дії ззовні і можуть мати вигляд таких. Характерним при цьому є те, що відсутня така складова частина злочину, як умисел. Для визначення межі дій, які дозволяють не визнавати спонукаючи дії, як провокація слід враховувати наступне:  вони не повинні складати склад самостійного злочину;  вони не повинні охоплюватися поняттям складу злочину, який документується;  вони можуть бути другорядними по відношенню до складу злочину, який документується;  вони не повинні спонукати особу прямо до вчинення злочину. Виходячи з цього, щоб дії, які складають зміст оперативної комбінації не могли бути визнані провокаційними слід враховувати те, що оперативна комбінація не може бути спрямованою на прискорення вчинення злочину, вона не може укріплювати наміри на вчинення злочину та полегшувати його вчинення. Крім цього, у процесі проведення оперативної комбінації можливо вчинення дій, які підпадають під такі статті кримінального кодексу України, як необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, діяння пов’язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації тощо. Доцільність. Слід враховувати відповідність тяжкості документованого злочину стану оперативно–розшукової обстановки ( оперативно–розшукову ситуацію), наявності сил та засобів, що є в розпорядженні для здійснення оперативної комбінації, умови в яких вона буде реалізовуватися; Організаційно – тактична забезпеченість. Передбачає планове здійснення оперативної комбінації, попереднє відпрацювання тактичних прийомів та організаційних моментів здійснення оперативної комбінації. Наприклад, в фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» –– тренування по затриманню злочинної групи « Чорна кішка « у підсобці магазину; Обґрунтованість задуму. Визначає, чому необхідно діяти при здійсненні оперативної комбінації тим чи іншим чином, чому в майбутньому події повинні розвиватися тис чи іншим шляхом, в тому чи іншому напрямі, чому особа, стосовно якої проводиться оперативна комбінація повинна повірити задуму і таке інше; Надійність. Відноситься до такого елементу, як легенда. Враховуючи, що в більшості випадків легенда є правдоподібним вимислом, то її надійність повинна забезпечуватися створенням умов, що не дозволяють або утруднюють проведення перевірки окремих, викладених у ній фактів або коли деякі дійсні факти, їхнє тлумачення підтверджує легенду; Оптимальність. Передбачає найбільш економічний варіант дій, коли менші витрати, як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів, часу, способу дій призводять до максимально необхідного результату в досягненні замислу оперативної комбінації, тобто спрощується, а не ускладнюється процедура здійснення оперативної комбінації; Комплексність. Забезпечує залучення різноманітних сил до здійснення оперативної комбінації, їхню спеціалізацію у виконанні окремих, приватних задач ( принцип розподілення праці ), координацію спільних зусиль; Конспіративність. Досягається обмеженням кола осіб, яким відомо про здійснення оперативної комбінації, прийняттям спеціальних заходів шифрування проведення оперативної комбінації, шифрування використання її результатів, як в оперативно–розшуковій діяльності, так і при здійсненні офіційного досудового слідства; Безпека для оточуючих та активних учасників. Передбачає проведення оперативно–розшукових заходів щодо забезпечення особистої та майнової безпеки осіб, які задіяні в здійсненні оперативної комбінації, їхніх близьких та родичів. Правила підготовки до проведення оперативної комбінації та її здійснення. Підготовчий етап передбачає:  необхідність ретельного вивчення умов у яких буде проводитися оперативна комбінація, їхня оцінка, встановлення можливих природних перепон та обставин, що сприяють проведенню оперативної комбінації;  прогнозування можливої реакції супротивника на дії щодо нього та визначення потреби в умовах, які потрібно створити штучно та яким чином досягти цього – яка лінія поведінки буде обрана: що, де,коли, яким чином, якими силами, яким чином слід здійснити.  безпосередня розробка легенди – творчий пошук оперативного працівника стосовно обставин, фактів, подій, які зможуть призвести до вчинення супротивником тих чи інших потрібних дій. При цьому враховується те, що легенда повинна найбільш правдоподібно (наближено до реальності) відповідати суті замислу та реально існуючим або штучно створеним умовам, не вступати з ними в протиріччя;  визначити порядок та способи здійснення інсценування, місце та час здійснення необхідних оперативно–розшукових заходів, сил та засобів, що будуть задіяні та використані для цього;  визначитися предметно з необхідним матеріально–технічним забезпеченням оперативної комбінації – що і для чого потрібно, де і яким чином це буде одержано, використано, застосовано. При цьому враховується, що інсценування та потреба матеріально—технічного забезпечення не завжди стикується за часом. Іноді вони зверненні в прямо протилежних часових напрямках. Документальне оформлення проведення оперативної комбінації, складання плану передбачає: а) письмове обґрунтування задачі, яку переслідує здійснення оперативної комбінації й пояснення чому її неможливо вирішити іншим шляхом; б) окреслення замислу оперативної комбінації; в) легенда, під якою буде здійснюватися реалізація оперативної комбінації; г) способи інсценування (чи потрібно здійснювати?, яким чином?) та дезорієнтація злочинців (які для цього відомості необхідно довести до супротивника? Як це найкраще зробити?); д) матеріально–технічне забезпечення (що необхідно?, де буде взяте чи зроблене?, як буде використане?, способи шифрування джерел надходження?); ж) заходи щодо забезпечення безпеки осіб, які приймають участь у здійсненні оперативної комбінації, а при необхідності – і заходи безпеки стосовно їхніх близьких, родичів, майна; з) запасні варіанти дій – якщо події будуть розвиватися не за головним сценарієм. Правила, що стосуються реалізації, впровадження оперативної комбінації у життя: 1. постійний негласний контроль за особами у відношення яких здійснюється оперативна комбінація, їхнім оточенням. Здійснюється з допомогою негласного апарату, застосування спеціальної техніки, візуального спостереження, неоперативного складу правоохоронних органів та працівників; 2. здійснення заходів по доведенню легенди до зацікавлених осіб. Здійснюється у визначений час, при відповідних ( необхідних) обставинах, спланованих ситуаціях з допомогою особи, яка задіяна в оперативній комбінації, негласного апарату, який має підхід до осіб у відношенні яких здійснюється оперативна комбінація, окремих оперативних дій тощо; 3. здійснення інсценування. Можливі варіанти – підтвердження хвороби, сп’яніння, хуліганські вчинки (бійка), непланове здійснення регламентованих правила дослідницьких, ремонтних та будівельних робіт, використання матеріально–технічного забезпечення для підтвердження легенди і таке інше. При потребі проводиться відповідне тренування; 4. проведення контрольно–перевірочних заходів. Переслідується мета встановити чи сприйнята належним чином ( як передбачалося) розроблена легенда і чи буде діяти в потрібному напрями супротивник, чи не сталося витоку інформації про проведення оперативної комбінації, чи не виникло загрози безпеці осіб, що задіяні в її проведенні. Без цього неможливе подальша реалізація оперативної комбінації. 5. практичне вирішення задачі, що ставила на меті проведення оперативної комбінації; 4. здійснення запасних варіантів дій. У випадках, коли проведення оперативної комбінації розвивається не за планом.. Таким чином, зміст оперативної комбінації – це дії, що вичиняються в процесі підготовки та здійснення оперативної комбінації стосовно задуму, лементуванню, інсценуванню., матеріально–технічному забезпеченню та впровадження оперативної комбінації в життя.

Тема: Інформаційно – аналітичне забезпечення оперативно – розшукової діяльності.

Навчальні питання:  Оперативно–розшукова інформація, поняття та види.  Загальна характеристика нормативно–правового регулювання аналітичної роботи в оперативних підрозділах МВС України. o Закони України, які регламентують аналітичну роботу в оперативних підрозділах МВС України o Відомчі нормативно–правові акти, які регламентують аналітичну роботу в оперативних підрозділах МВС України.  Аналіз оперативно–розшукової інформації. Інформаційно–аналітичне забезпечення оперативно–розшукової діяльності (далі ОРД) відіграє ключову роль в організації діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції. На аналітичні підрозділи покладається багато важливих завдань, від вирішення яких залежить правильність прийняття управлінських рішень у сфері боротьби зі злочинністю та правопорушеннями. Коли йдеться про сфери діяльності, об’єктами чи суб’єктами якої є великі (складні) системи, інформаційно–аналітична робота в інтересах успішного вирішення поставлених завдань повинна бути виділена в самостійний вид діяльності. Це необхідно у зв’язку з різко зростаючим обсягом одержуваної й оброблюваної інформації, складним взаємозв’язком і взаємозалежністю між елементами системи і великою кількістю користувачів інформації, зацікавлених у різних її аспектах, всебічних формах систематизації й аналізу. Природно, що органи Національної поліції належать до категорії особливо великих і складних систем, що вимагає для нормального функціонування даної системи винятково великий обсяг інформації, причому сама інформація відрізняється високим ступенем складності і різноманіттям. Основні об’єкти предметної ділянки інформаційно–аналітичної роботи в сфері оперативно–розшукової діяльності також відносяться до великих і складних систем. Добре відомо, що для успішного вивчення і вироблення шляхів ефективного впливу щодо великих і складних систем необхідно застосовувати спеціальні інформаційно–аналітичні методи, що відповідають конкретній специфіці об’єкта. У таких умовах інформаційно–аналітична робота як складова частина управлінської діяльності не може здійснюватися «факультативно», вона неминуче вимагає функціонального виділення, організаційного оформлення і спеціалізації по функціях збору, накопичення, обробки, видачі, аналізу і реалізації інформації в інтересах завдань, які ставляться перед даною сферою. Це і складає сутність тих процесів, які мають місце в системі органі внутрішніх справі і потребують нагального вирішення в умовах інформаційного суспільства. На практиці працівники правоохоронних органів проводять інформаційно–аналітичну роботу, не приділяючи уваги поділенню її на види, не класифікують її, що не сприяє ефективності планування заходів з добування, обробки, аналізу, зберігання, пошуку та використання оперативно–розшукової інформації. Багато праць українських учених присвячені дослідженню змісту поняття «інформація» (сформульовані визначення інформації у різних галузях знань, зокрема у галузі оперативно–розшукової діяльності (ОРД). Підвищення ефективності боротьби із злочинністю на сучасному етапі, яка набуває професіоналізму, організованості, транснаціоналізації, а також зміцнення гарантії забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи в кримінальному судочинстві потребують удосконалення інструментарію отримання доказів у кримінальному процесі. Отже, конструювання сучасних науково-технічних засобів, розробка нових законопроектів щодо посилення кримінальної відповідальності за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів проти життя, здоров’я та майна громадян, дослідження і формування стратегії, тактики і методики виявлення, попередження, розслідування та припинення злочинної діяльності у сучасних умовах є пріоритетним напрямком діяльності практичних працівників . 1. Оперативно–розшукова інформація, поняття та види. Інформація (від лат. informatio – роз’яснення, викладення) – первісно відомості, що передаються усним, письмовим або іншим способом. Під інформацією законодавець України розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. У сучасній науці поняття «інформація» є одним із фундаментальних поряд із матерією та енергією. Зміст його є неоднозначним, а залежить від галузі застосування. Український учений Є. Д. Лук’янчиков у своїй монографії робить висновок, що утворення нових термінів навколо «інформації» відбувається за допомогою таких додаткових слів, як «кримінально–правова», «процесуальна», «кримінологічна» та інших, підкреслюючи її належність до певної галузі права або знань. Це залежить від різних чинників (критеріїв), до яких відносять конкретну галузь знань, а також характеру завдань, для яких вводиться це поняття. В ОРД розрізняють оперативно–розшукові знання як їх організаційно–правову основу, оперативно–розшукові відомості, які дозволяють оперативним працівникам орієнтуватися у складних ситуаціях, оперативно–розшукові дані, тобто вихідні дані, необхідні для планування та здійснення конкретних дій, і, власне, оперативно–розшукову інформацію, добування, обробка та аналіз якої є вагомим компонентом ОРД, а реалізація – може призводити безпосередньо до припинення злочинної діяльності. Зміст оперативно–розшукової інформації відрізняється широким різноманіттям відомостей, що належать також до характеристики оперативно–тактичної обстановки, основних сил оперативно–розшукової діяльності, до оцінки результатів їх використання. Оперативно–розшукова інформація відображає не тільки ті явища, події, обставини, зміни в середовищі, які виникають у результаті вчинення злочинів, а й широке коло явищ, обставин, подій, що впливають на злочинну поведінку окремих осіб. Узагалі, в системі управління ресурсами оперативно–розшукової інформації виділяють три завдання, таких як; – аналіз оперативно–розшукової інформації; – синтез оперативно–розшукової інформації; – редукція оперативно–розшукової інформації. Оскільки вирішення завдання аналізу оперативно–розшукової інформації тісно пов’язане із завданнями її синтезу та редукції, наведемо особливості постановки та рішення всіх цих завдань. Постановка завдання полягає в наданні оперативно–розшуковій інформації, отриманій з різних джерел, вигляду, зручного для прийняття рішення. Рішення задачі аналізу здійснюється за такою схемою: ОРІ («вірна») + викривлення вимірювального пристрою = ОРІ («викривлена») —► рішення. Синтез оперативно–розшукової інформації на практиці застосовується у процесі підготовки і проведення оперативних комбінацій та ряду інших оперативно–розшукових заходів і полягає у знаходженні такого способу формування необхідної оперативно–розшукової інформації (перехідної функції регулятора), який буде забезпечувати досягнення оперативно–розшукових цілей на основі інформації, виробленої у процесі прийняття оперативного рішення. Рішення задачі синтезу здійснюється за такою схемою: ОРІ (рішення) —ОРІ (регулювання) = регулятор Редукція оперативно–розшукової інформації застосовується у практичній діяльності правоохоронних органів у рамках аналітичної розвідки з використанням таких сучасних інформа