bigmir)net TOP 100
gallery/т.8

Тема: Інформаційно – аналітичне забезпечення
оперативно – розшукової діяльності.

Навчальні питання:
 Оперативно–розшукова інформація, поняття та види.
 Загальна характеристика нормативно–правового регулювання аналітичної роботи в оперативних підрозділах МВС України.
o Закони України, які регламентують аналітичну роботу в оперативних підрозділах МВС України
o Відомчі нормативно–правові акти, які регламентують аналітичну роботу в оперативних підрозділах МВС України.
 Аналіз оперативно–розшукової інформації.
Інформаційно–аналітичне забезпечення оперативно–розшукової діяльності (далі ОРД) відіграє ключову роль в організації діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції. На аналітичні підрозділи покладається багато важливих завдань, від вирішення яких залежить правильність прийняття управлінських рішень у сфері боротьби зі злочинністю та правопорушеннями.
Коли йдеться про сфери діяльності, об’єктами чи суб’єктами якої є великі (складні) системи, інформаційно–аналітична робота в інтересах успішного вирішення поставлених завдань повинна бути виділена в самостійний вид діяльності. Це необхідно у зв’язку з різко зростаючим обсягом одержуваної й оброблюваної інформації, складним взаємозв’язком і взаємозалежністю між елементами системи і великою кількістю користувачів інформації, зацікавлених у різних її аспектах, всебічних формах систематизації й аналізу.
Природно, що органи Національної поліції належать до категорії особливо великих і складних систем, що вимагає для нормального функціонування даної системи винятково великий обсяг інформації, причому сама інформація відрізняється високим ступенем складності і різноманіттям.
Основні об’єкти предметної ділянки інформаційно–аналітичної роботи в сфері оперативно–розшукової діяльності також відносяться до великих і складних систем. Добре відомо, що для успішного вивчення і вироблення шляхів ефективного впливу щодо великих і складних систем необхідно застосовувати спеціальні інформаційно–аналітичні методи, що відповідають конкретній специфіці об’єкта. У таких умовах інформаційно–аналітична робота як складова частина управлінської діяльності не може здійснюватися «факультативно», вона неминуче вимагає функціонального виділення, організаційного оформлення і спеціалізації по функціях збору, накопичення, обробки, видачі, аналізу і реалізації інформації в інтересах завдань, які ставляться перед даною сферою. Це і складає сутність тих процесів, які мають місце в системі органі внутрішніх справі і потребують нагального вирішення в умовах інформаційного суспільства.
На практиці працівники правоохоронних органів проводять інформаційно–аналітичну роботу, не приділяючи уваги поділенню її на види, не класифікують її, що не сприяє ефективності планування заходів з добування, обробки, аналізу, зберігання, пошуку та використання оперативно–розшукової інформації. Багато праць українських учених присвячені дослідженню змісту поняття «інформація» (сформульовані визначення інформації у різних галузях знань, зокрема у галузі оперативно–розшукової діяльності (ОРД).
Підвищення ефективності боротьби із злочинністю на сучасному етапі, яка набуває професіоналізму, організованості, транснаціоналізації, а також зміцнення гарантії забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи в кримінальному судочинстві потребують удосконалення інструментарію отримання доказів у кримінальному процесі.
Отже, конструювання сучасних науково-технічних засобів, розробка нових законопроектів щодо посилення кримінальної відповідальності за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів проти життя, здоров’я та майна громадян, дослідження і формування стратегії, тактики і методики виявлення, попередження, розслідування та припинення злочинної діяльності у сучасних умовах є пріоритетним напрямком діяльності практичних працівників .
1. Оперативно–розшукова інформація, поняття та види.
Інформація (від лат. informatio – роз’яснення, викладення) – первісно відомості, що передаються усним, письмовим або іншим способом. Під інформацією законодавець України розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
У сучасній науці поняття «інформація» є одним із фундаментальних поряд із матерією та енергією. Зміст його є неоднозначним, а залежить від галузі застосування. Український учений Є. Д. Лук’янчиков у своїй монографії робить висновок, що утворення нових термінів навколо «інформації» відбувається за допомогою таких додаткових слів, як «кримінально–правова», «процесуальна», «кримінологічна» та інших, підкреслюючи її належність до певної галузі права або знань. Це залежить від різних чинників (критеріїв), до яких відносять конкретну галузь знань, а також характеру завдань, для яких вводиться це поняття.
В ОРД розрізняють оперативно–розшукові знання як їх організаційно–правову основу, оперативно–розшукові відомості, які дозволяють оперативним працівникам орієнтуватися у складних ситуаціях, оперативно–розшукові дані, тобто вихідні дані, необхідні для планування та здійснення конкретних дій, і, власне, оперативно–розшукову інформацію, добування, обробка та аналіз якої є вагомим компонентом ОРД, а реалізація – може призводити безпосередньо до припинення злочинної діяльності.
Зміст оперативно–розшукової інформації відрізняється широким різноманіттям відомостей, що належать також до характеристики оперативно–тактичної обстановки, основних сил оперативно–розшукової діяльності, до оцінки результатів їх використання. Оперативно–розшукова інформація відображає не тільки ті явища, події, обставини, зміни в середовищі, які виникають у результаті вчинення злочинів, а й широке коло явищ, обставин, подій, що впливають на злочинну поведінку окремих осіб.
Узагалі, в системі управління ресурсами оперативно–розшукової інформації виділяють три завдання, таких як;
– аналіз оперативно–розшукової інформації;
– синтез оперативно–розшукової інформації;
– редукція оперативно–розшукової інформації.
Оскільки вирішення завдання аналізу оперативно–розшукової інформації тісно пов’язане із завданнями її синтезу та редукції, наведемо особливості постановки та рішення всіх цих завдань.
Постановка завдання полягає в наданні оперативно–розшуковій інформації, отриманій з різних джерел, вигляду, зручного для прийняття рішення.
Рішення задачі аналізу здійснюється за такою схемою:
ОРІ («вірна») + викривлення вимірювального пристрою = ОРІ («викривлена») —► рішення.
Синтез оперативно–розшукової інформації на практиці застосовується у процесі підготовки і проведення оперативних комбінацій та ряду інших оперативно–розшукових заходів і полягає у знаходженні такого способу формування необхідної оперативно–розшукової інформації (перехідної функції регулятора), який буде забезпечувати досягнення оперативно–розшукових цілей на основі інформації, виробленої у процесі прийняття оперативного рішення.
Рішення задачі синтезу здійснюється за такою схемою:
ОРІ (рішення) —ОРІ (регулювання) = регулятор
Редукція оперативно–розшукової інформації застосовується у практичній діяльності правоохоронних органів у рамках аналітичної розвідки з використанням таких сучасних інформаційних технологій, як математичне моделювання, комп’ютерні засоби статистичної та математичної обробки оперативно–розшукової інформації. Термін «редукція» означає зменшення будь–чого, і в даному випадку під ним розуміють зменшення викривлень (систематичних та випадкових) оперативно–розшукової інформації, що на практиці призводять до отримання по суті нових даних про об’єкти оперативно–розшукової діяльності. Рішення задачі редукції здійснюється за такою схемою:
ОРІ («викривлена») + вимірювальний пристрій = ОРІ («вірна»).
Розглянемо підходи вчених до класифікації інформації у галузі оперативно–розшукової діяльності.
Одну з перших класифікацій оперативної інформації надав учений С.Смирнов, поділивши її на дві групи: відомості, що використовуються лише для вирішення конкретних завдань, та відомості, які мають потенційне значення і можуть бути використані в майбутньому.
Класифікацію відомостей, отриманих за допомогою спеціальних методів, запропонував О. Карпький, а саме: інформація, що працює на головну версію оперативної розробки; інформація, що має пошукове значення; інформація, що має тактичне значення. На думку І. Шинкаренка, таку інформацію можна розділити на доказову, орієнтуючу і тактичну. Аналогічної думки додержується В. В. Дюков.
За ступенем важливості у справі боротьби зі злочинністю вищезазначені вчені поділяють інформацію на такі види:
• Орієнтаційна – масив відомостей, який сприяє оперативним працівникам у визначенні напрямів пошуку первинної інформації (інформація про способи діяльності організованих злочинних груп, про нові види злочинної діяльності, з’явлення у районах обслуговування осіб, які становлять оперативний інтерес).
• Тактична – відомості, що забезпечують проведення конкретних оперативно–розшукових заходів і слідчих дій.
• Стратегічна – узагальнені відомості з основних напрямів роботи оперативного підрозділу за тривалий період, що містять аналітичні висновки і конкретні відомості (зв’язки, адреси, алгоритми діяльності осіб, які розробляються, вивідна інформація зіставлення цих даних з іншою оперативною інформацією).
• Доказова – матеріали, що містять вірогідні фактичні дані, які після легалізації можуть бути використані як джерела доказів у кримінальному судочинстві.
На думку Г. М. Бірюкова, як вихідними принципами класифікації централізованої оперативно–розшукової інформації доцільно керуватися принципами:
 інформація має універсальний оперативно–тактичний характер або призначена для вирішення окремих завдань ОРД;
 інформація має разове локальне оперативно–тактичне зна¬чення або може призначатися для поточного використання, у вирішенні оперативно–розшукових завдань;
 інформація становить інтерес тільки для даного оперативного працівника або може бути корисною для інших працівників підрозділу правоохоронного органу;
 інформація становить інтерес як для даного органу, так і для інших правоохоронних органів.
Г. М. Бірюков пропонує прийняти таку класифікацію як інструмент для відбору й оцінки інформації, що надходить, з метою визначення діапазону її реалізації в організаційно–тактичних цілях. Однак при вирішенні даної задачі рекомендує обережно підходити до віднесення зазначеної інформації до того чи іншого класифікаційного рівня: те, що на момент класифікації вважається за повідомлення, що має місцеве і разове значення, може виявитися корисним через якийсь час і для іншого рівня використання
Інакше кажучи, те, що сьогодні оцінюється ж значиме для конкретного випадку (у межах можливостей індивідуальної свідомості конкретного виконавця), через якийсь час, як об’єктивно існуюче явище, виявиться значимим для інших випадків.
Інформацію прийнято вважати цінною лише тоді, коли її можна використовувати, причому корисність інформації залежить від її повноти, точності, своєчасності. Ці властивості інформації, тобто якісні її ознаки, особливості тісно пов’язані між собою. І. Ю. Нежданов наводить такий їх перелік; об’єктивність – суб’єктивність, достовірність – недостовірність, повнота – неповнота, актуальність – неактуальність, цінність – некорисність, зрозумілість – незрозумілість.
Інформація об’єктивна, якщо вона не залежить від думки, судження особи. Об’єктивну інформацію можна отримати за допомогою точних вимірювальних пристроїв. Але, відображаючись у розумі конкретної людини, інформація перестає бути об’єктивною та стає суб’єктивною, оскільки перетворюється залежно від думки, судження, досвіду, знань конкретного суб’єкта.
Інформація достовірна, якщо вона відображає істинний стан справ. Об’єктивна інформація завжди достовірна, але достовірна інформація може бути як об’єктивною, так і суб’єктивною.
Достовірна інформація сприяє прийняттю правильного рішення. Недостовірною інформація може бути з таких причин:
• навмисне викривлення (дезінформація);
• викривлення у результаті впливу перешкод («пошкоджений телефон»);
• ненавмисне викривлення (чутки).
Інформацію можна назвати повною, якщо її достатньо для розуміння та прийняття рішення. Неповна інформація може призвести до помилкових висновків або рішень.
Актуальність (своєчасність) інформації – це важливість, суттєвість на сьогоднішній день. Тільки своєчасно отримана інформація може принести необхідну користь, наприклад, попередження про злочин. Неактуальною інформація може бути з двох причин: вона або застаріла, або незначна, непотрібна. Корисність або непотрібність інформації залежить від ступеня корисності відносно до потреб конкретної людини. Корисність інформації оцінюється по тих завданнях, які можна вирішити за її допомогою.
Дійсно цінна інформація – достатньо корисна, повна, об’єктивна, достовірна. При цьому візьмемо до уваги, що невеликий відсоток непотрібної інформації навіть допомагає, дозволяючи «відпочити» на неінформативних частинах тексту. Та дійсно повна і достовірна інформація не може бути новою.
Виходячи з того, що, з одного боку, виміром інформації є її здатність допомагати у прийнятті рішень (досягнення поставленої мети), а з іншого – усе у світі взаємопов’язане, можна стверджувати, що будь–яка інформація тією чи іншою мірою корисна.
Інформація зрозуміла, якщо вона викладена мовою, доступною для її отримувача.
Кузнецов О. В. поділяє інформацію відносно порядку її отримання на первинну (або попередню) – це інформація, що отримана відповідно до об’єкта управління (вона, можливо, буде не зім достовірною, але дозволяє прийняти управлінське рішення, хоча, ймовірно, воно виявиться не дуже ефективним); вторинну (або додаткову) – інформація, що доповнює первинну, має значний обсяг відносно первинної інформації й дозволяє скорегувати прийняте управлінське рішення у бік більшої ефективності.
Кузнєцов О. В. поділяє інформацію на:
• тотальну (дає загальне оглядове уявлення про проблему, що цікавить, та учасників – індивідів і організацій);
• поточну чи оперативну (тримає в курсі подій, що змінюються);
• конкретну (заповнює виявлені прогалини в даних чи відповідає на визначені питання;
• непряму (підтверджує чи спростовує деякі припущення);
• оціночну (розтлумачує події і дає прогноз щодо їхнього розвитку в майбутньому; це – оптимально оброблені дані).
Беручи за основу принцип співвідношення цілей оперативно–розшукової діяльності, Овчинський С. указує на три типи інформації:
 Інформація, що має універсальне значення: для прогнозування індивідуальної поведінки, профілактики і розкриття злочинів. Цей вид інформації утворюється навколо факторів, що впливають на оперативну обстановку, і характеристик особистості тих, хто при певному збігу обставин може вчиняти злочини (особи, які представляють оперативний інтерес). Він виникає у зв’язку із соціальними явищами, що мають криміногенний характер, але поряд з ними відображає об’єктивні явища, що залишаються до певного часу нейтральними для оперативно–розшукової діяльності (наприклад, опис зовнішності, захоплень, інтересів, кола спілкування досліджуваних осіб).
 Інформація, що забезпечує кримінально–процесуальну діяльність (доказування) – це фактичні дані, що вказують на подію злочину, дії злочинців, обставини, що обтяжують чи пом’якшують їх провину, й інші категорії, які охоплюються предметом доказування. До цієї категорії також відноситься інформація, що забезпечує розшук осіб, які ухиляються від слідства, суду, і тих, хто здійснив втечу з–під варти.
 Інформація, мета одержання якої визначається потребами оперативно–розшукової тактики, забезпечує поінформованість про загальну оперативну ситуацію (оперативно–тактичну обстановку), яку необхідно брати до уваги при виборі форм і прийомів оперативно–тактичних дій. Мається на увазі характеристика осіб, які перевіряються, облік тактичних можливостей агентів, особливостей розвідувальних заходів, що здійснюються зацікавленими особами, і цілий ряд інших факторів.
Аналітичну розвідку необхідно розглядати як складову частину розвідки у цілому (як елемент розвідувального циклу). У ланцюзі «постановка завдання – збір інформації – обробка інформації – видача результатів» аналітична розвідка займає важливе місце, однак без кільця з «добування», без чітко визначеної мети, без правильної презентації результатів аналітична розвідка не вирішить завдань, які ставлять замовники інформації.
Отже, доцільним вживання поряд з поняттям «збір» поняття «добування» щодо інформації, яку отримує аналітична розвідка. Збір інформації є одним з необхідних елементів аналізу оперативних даних, а також – розвідувального циклу.
Лук’янчиков Є. наводить думку Знікіна В., який під добуванням розуміє не звичайне збирання інформації, а проведення комплексу переважно негласних оперативно–розшукових заходів, спрямованих на отримання даних, що лежать не на поверхні, а глибоко законспіровані й потребують подолання протидіючої сторони. Дієслово «добувати» означає діставати, роздобувати що–небудь. Я. Ю. Кондратьєв зазначає, що для добування інформації службовці поліції різноманітними способами, які не повинні викликати підозри, вкорінюються у злочинні групи. За аналогією, добування оперативно–розшукової інформації здійснюється оперативними підрозділами із застосуванням такого напряму ОРД, як аналітична розвідка із використанням комп’ютерної розвідки. Тобто підрозділи аналітичної розвідки можуть здійснювати ж добування, так і збір оперативно–розшукової інформації.
Отже, інформацію, якою оперують працівники підрозділів органів Національної поліції аналітичної розвідки оперативних служб у своїй діяльності, можна назвати оперативно–розшуковою. У свою чергу, оперативно–розшукова інформація є предметом збору, добування, обробки, аналізу, зберігання та використання підрозділами аналітичної розвідки.
Аналізуючи вищевикладене, можна запропонувати таку класифікацію оперативно–розшукової інформації.
Залежно від способу збору та добування інформації отримана:
 за допомогою комп’ютерної розвідки;
 оперативним працівником;
 аналітиком у відкритих засобах інформації, Інтернеті тощо.
Залежно від стадії обробки:
 1)первинна; 2) додаткова; 3) перевірена (уточнена); 4) проаналізована.
Залежно від способу обробки інформації отримана:
• за допомогою автоматизованих інформаційно–аналітичних систем та апаратних комплексів інтелектуального аналізу даних;
• за допомогою застосування методів аналізу оперативно–розшукової інформації.
Залежно від часу використання:
 тактична;
 стратегічна.
Залежно від змісту аналітичних вихідних документів:
o довідкова (довідка–меморандум);
o описова (тактичний звіт, аналітичний огляд, розвідувально–аналітичний огляд, оперативне зведення, хронології, резюме справи);
o перспективна (стратегічний звіт, стратегічні плани);
o прогнозна (прогноз розвитку подій або ситуації).
За місцем зберігання:
1. відкрита (орієнтована на доступ усіх працівників);
2. конфіденційна (із санкціонованим доступом);
3. секретна (яка відноситься до державної таємниці).
Не зменшуючи значення інших, дуже важливих, але в даному випадку вторинних (допоміжних) класифікацій оперативно–розшукової інформації, для планування та проведення роботи працівників підрозділів органів Національної поліції аналітичної розвідки ця класифікація теж буде корисною. Обґрунтована класифікація оперативно–розшукової інформації буде сприяти підвищенню ефективності роботи аналітиків підрозділів органів Національної поліції аналітичної розвідки.
Отримана оперативна інформація підлягає попередній перевірці.
Оперативна інформація є суб’єктивною оцінкою, яку дає джерело діянню певної особи чи групи осіб щодо наявності в ньому ознак правопорушення.
Для встановлення або спростування наявності всіх ознак правопорушення (суб’єкта, суб’єктивної сторони, об’єкта та об’єктивної сторони) у діянні певної особи чи групи осіб оперативний працівник здійснює ініціативний пошук і фіксацію фактичних даних про них та їх діяння, що мають ознаки правопорушення.
З метою перевірки отриманої інформації залежно від її змісту працівник оперативного підрозділу уповноважений:
1. провести перевірку за оперативними, криміналістичними та іншими обліками;
2. проводити опитування громадян, у тому числі розвідувальне (безпосереднє спілкування працівника оперативного підрозділу із зашифруванням власної особи та/або цілі з особами для отримання інформації, якою вони можуть володіти щодо події, особи чи групи осіб);
3. самостійно проводити оперативну установку (збирати і зашифровано отримувати дані про особу чи групу осіб, які можуть мати значення для перевірки достовірності отриманої інформації);
4. працювати методом особистого пошуку, тобто ініціативно отримувати дані для перевірки достовірності інформації;
5. проводити оперативний огляд певної території або об’єкта з метою виявлення слідів та ознак правопорушення;
6. використовувати інші джерела оперативної інформації та добровільну допомогу громадян.
Термін проведення попередньої перевірки, як правило, не повинен перевищувати 10 діб з моменту передачі оперативної інформації оперативному працівникові.
За наявності обставин, що ускладнюють таку перевірку, за рішенням Міністра внутрішніх справ, начальників ГУМВС, УМВС України, їх перших заступників, заступників, уповноважених на здійснення оперативно–розшукової діяльності, начальника (першого заступника, заступника) оперативного підрозділу МВС України, ГУМВС, УМВС України або начальника (першого заступника, заступника начальника – начальника кримінальної поліції) лінійних та територіальних органів Національної поліціїтермін попередньої перевірки оперативної інформації може бути продовжений до 45 діб.
Керівник, якому доповідалася отримана оперативна інформація, особисто контролює якість і термін її перевірки, він письмово надає вказівки щодо проведення відповідних заходів та використання для цього наявних сил та засобів.
Резолюція оперативному працівнику про вжиття заходів для перевірки оперативної інформації, доцільність поміщення інформації до автоматизованих інформаційно–пошукових систем повинна міститися на кожному агентурному повідомленні (записці), рапорті про отриману від довіреної особи інформацію.
Результати перевірки оперативної інформації, отриманої від осіб, які негласно співробітничають з оперативними підрозділами, доповідаються керівнику, який має право на продовження терміну її перевірки з долученням усіх зібраних матеріалів.
Керівник, після розгляду матеріалів перевірки оперативної
інформації, приймає рішення:
про заведення оперативно–розшукової справи, у разі якщо інформація не може бути реалізованою без проведення комплексу оперативно–розшукових заходів;
про процесуальне оформлення отриманої інформації з метою її передачі на розгляд керівникові органу досудового розслідування та внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
про долучення матеріалів перевірки до відповідної справи контрольного провадження в разі не підтвердження отриманої інформації. Матеріали перевірки долучаються разом з витягом з агентурного повідомлення (записки);
про направлення отриманої від агентури інформації до іншого органу Національної поліції України., підрозділу, який здійснює оперативно–розшукову діяльність, якщо вона має значення для нього у справі попередження, виявлення правопорушень, отримання інформації про злочини, що готуються або вчинені на території, об’єкті обслуговування. Складається відповідний лист, який може містити рекомендації щодо заходів безпеки і недопущення розшифрування джерела інформації та який окремо чи разом з витягом з агентурного повідомлення (записки) надсилається адресату.
Оперативна інформація вважається реалізованою в ході попередньої перевірки, якщо під час її проведення встановлено фактичні дані, які підтверджують наявність у діянні особи (осіб) ознак правопорушення, достатніх для прийняття рішення або складання адміністративного протоколу.
Під час попередньої перевірки оперативної інформації (без заведеної оперативно–розшукової справи) забороняється здійснювати оперативно–розшукові заходи.

2. Загальна характеристика нормативно–правового регулювання аналітичної роботи в оперативних підрозділах МВС України
В кінці 60–х на початку 70–х років минулого століття в інформації була виділена окрема група відомостей, що стосувалась приватного життя фізичних осіб, котра збиралась, оброблялась та поширювалась певними службами і установами. Ця категорія відомостей персонального характеру дістала такі назви: «дані про осіб», «інформація про осіб», «персональні дані».
Сучасний стан суспільного розвитку характеризують як етап формування інформаційного суспільства. Запровадження новітніх інформаційних технологій значно прискорює процес отримання, обробки та аналізу інформації. Створення великих комп'ютерних центрів і концентрація в них різноманітної інформації щодо фізичних осіб викликали потребу правової регламентації діяльності, пов’язаної з використанням даних персонального характеру .
Розглядаючи питання нормативно–правового регулювання аналітичної роботи, необхідно зосередитися на основних поняттях, оперування якими передбачається при здійсненні цієї діяльності.
У статті 12 Закону України «Про інформацію» надане визначення інформаційної діяльності: це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних. Порядок їх створення, структура, права та обов’язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також органами місцевого і регіонального самоврядування.
За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках); поширення її засобами масової комунікації; безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам. Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом. Переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов’язків.
Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству, державі. Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист..
У статті 32 Конституції України зазначається, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однак тією ж статтею відокремлено випадки, коли це можливо: у випадках, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Стаття 34 Конституції України надає право кожному вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про основи національної безпеки України» суб’єктами національної безпеки є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, а значить і Міністерство внутрішніх справ. На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві, згідно зі статтею 7 цього ж Закону, є, між іншими, наприклад, у сфері державної безпеки – загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково–технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян; поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності; в економічній сфері – «тінізація» національної економіки; в інформаційній сфері – комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм. Тобто, застосування аналітичної роботи в Міністерстві внутрішніх справ України необхідне, насамперед, для забезпечення оперативних підрозділів органів Національної поліції попереджуючою інформацією про злочини у цих та інших сферах.
На якісні показники боротьби зі злочинністю впливає відсутність поглибленого аналізу криміногенної ситуації, що потребує впровадження нових технологічних схем інформаційного забезпечення.
В Законі України «Про оперативно–розшукову діяльність» ст. 9 п. 11 вказується, що підрозділи, що використовують автоматизовані інформаційні системи в оперативно–розшуковій діяльності, повинні,забезпечити можливість видавати дані про особу па запит органів розслідування, прокуратури, суду.
На нашу думку таке положення не відповідає сучасному розумінню інформаційно–аналітичного забезпечення та завданням підрозділів органів Національної поліції які здійснюють гаку діяльність, адже, по–перше, накопиченню та обробці підлягає величезний масив інформації, в тому числі і дані на особу, які лише одним із пунктів того, що надасться для користувачів на запит; по–друге, до підрозділів органів Національної поліції, які використовують АІС в ОРД належать і оперативні підрозділи, що мають доступ до відповідних систем безпосередньо з робочих місць, тому виникає потреба у диференціації інформації, яка може бути отримана відразу безпосередньо оперативним працівником, а яка надається через запит. На нашу думку це положення необхідно викласти так: підрозділи, що спеціально уповноважені на здійснення інформаційно–аналітичної діяльності та які і використовують автоматизовані інформаційні системи органів Національної поліції України., зобов'язані забезпечити надання повних і достовірних даних про осіб, предмети і факти на запит органів розслідування, прокуратури, суду.
Щодо відомчого регулювання аналітичної роботи в оперативних підрозділах діяльності, то інформаційно–аналітичне забезпечення оперативно–розшукової діяльності здійснюються підрозділами ДІАЗ МВС України, управлінь (відділів) інформаційно–аналітичного забезпечення ГУМВС, УМВС.
Основними завданнями інформаційно–аналітичних підрозділів органів Національної поліції є: формування єдиних оперативних обліків, передбачених Законом України ««Про ОРД» та регламентованих нормативно–правовими актами МВС України; формування єдиної інтегрованої інформаційно–аналітичної системи МІН України оперативного призначення; координація оперативно значущої інформації, необхідної оперативним підрозділам при проведенні ними ОРД шляхом здійснення інформаційно–аналітичної роботи.
Згідно з Положенням про Розвідувально–аналітичний центр Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України Розвідувально–аналітичний центр (РАЦ ) є структурним підрозділом Розвідувально–аналітичного управління Головного управління (управління) по боротьбі з організованою злочинністю МВС (ГУ–УМВС) України, на який покладено спеціальні повноваження по проведенню інформаційно–аналітичної розвідки в інтересах боротьби з організованою злочинністю. Інформаційно–аналітична розвідка (ЇАР) за цим Положенням — складова частина оперативно–розшукової діяльності, специфічні заходи, які полягають в пошуку, виявленні, зборі, обробці, систематизації і накопиченні інформації та отриманні на її основі комплексного аналізу нових або додаткових відомостей про об’єкти, події, факти та явища, що становлять оперативний інтерес. Співробітники відділу при виконанні своїх функціональних обов’язків у встановленому порядку мають право (відповідно до рівня) доступу до всіх внутрішньовідомчих баз даних ГУБОЗ та інших служб МВС України, а також у межах своєї компетенції, визначеній цим Положенням, Положенням про інтегровану автоматизовану інформаційно–пошукову систему , до оперативних матеріалів підрозділів органів Національної поліції БОЗ МВС України. Цілі ІАР – розвідувально–інформаційне та аналітичне забезпечення оперативно–службової діяльності підрозділів органів Національної поліції ГУБОЗ МВС України, у т.ч. забезпечення керівного складу підрозділів органів Національної поліції БОЗ розвідувально–аналітичною та іншою інформацією, необхідною для своєчасного прийняття, в межах їх компетенції, управлінських рішень щодо підвищення ефективності протидії організованій злочинності і корупції. Основними завданнями І АР є:
Організація розвідувально–інформаційного та аналітичного забезпечення оперативно–службової діяльності підрозділів органів Національної поліції БОЗ.
Збір, обробка, систематизація, аналіз, узагальнення та надання відповідним адресатам інформації про криміногенні процеси в організованому злочинному середовищі, їх вплив на соціально–економічну ситуацію в державі, схеми, механізми та конкретні факти скоєння злочинів організованими злочинними угрупованнями, іншої інформації, що може становити інтерес для потреб боротьби з організованою злочинністю.
Формування централізованого інтегрованого банку даних оперативної, розвідувальної, довідкової, та іншої інформації, здобутої в результаті оперативно–розшукової діяльності підрозділів органів Національної поліції БОЗ та проведення на його основі інформаційно–аналітичної роботи з метою підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю.
Виявлення на основі інформаційно–аналітичної роботи:
- негативних соціальних процесів і явищ, що породжують організовану злочинність та сприяють їй;
- злочинної діяльності організованих злочинних угруповань, у тому числі міжрегіонального та міжнародного характеру;
суб’єктів господарювання, які перебувають під впливом організованих злочинних угруповань, створені їх лідерами і учасниками;
фактичних даних, що можуть стати доказами у кримінальному провадженні, або слугувати підставою для порушення такої;
схем відмивання коштів ОЗУ та корупціонерів, здобутих незаконним шляхом, запобігання використанню з цією метою суб'єктів підприємницької діяльності, підприємств державної власності, установ бюджетної сфери, а також процесів роздержавлення і приватизації;
іншої інформації, що може становити інтерес для потреб боротьби з організованою злочинністю.
5. Аналіз криміногенної ситуації щодо стану та тенденцій розвитку організованої злочинності і корупції в державі та розробка на його основі організаційних і практичних заходів реагування, адекватних масштабам проявів організованої злочинності.
6. Розробка та реалізація концепції розвідувально–аналітичного забезпечення оперативно–розшукової діяльності підрозділів органів Національної поліції по боротьбі з організованою злочинністю.
Функції, які виконує ІАР:
У повному обсязі здійснює розвідувально–аналітичну діяльність для потреб спеціальних підрозділів органів Національної поліції по боротьбі з організованою злочинністю органів Національної поліціїна основі гласних і негласних методів оперативно–розшукової діяльності. Здійснює на завдання оперативних апаратів, а також за власною ініціативою з дозволу начальника ГУБОЗ або його першого заступника інформаційно–пошукові та розвідувально–аналітичні заходи щодо виявлення нових відомостей, що становлять інтерес для потреб боротьби з організованою злочинністю. При здійсненні оперативно–розвідувальних та оперативно–розшукових заходів щодо забезпечення боротьби з організованою злочинністю використовує інформаційно–пошукові системи, автоматизовані обліки та спеціальні технічні засоби у межах та відповідно до чинного законодавства.
Планує, розробляє й організовує проведення специфічних інформаційно–розвідувальних операцій, спрямованих на забезпечення досягнення основних цілей і виконання завдань кримінальної розвідки.
Залучає до співробітництва осіб, які мають можливості надавати необхідні інформаційні ресурси або доступ до них.
Користується послугами, у т.ч. платними та на конфіденційній основі, експертів, консультантів з числа фахівців державних і недержавних органів і установ, підприємств та організацій в інтересах боротьби з організованою злочинністю.
Добуває, обробляє, систематизує, накопичує й аналізує оперативну, розвідувальну та іншу інформацію, яка може становити інтерес для потреб боротьби з організованою злочинністю. Формує відповідні інформаційні масиви у центральному банку даних АІПС .
Безкоштовно або за винагороду отримує необхідну інформацію від громадян, з автоматизованих інформаційних систем, що створені іншими службами та підрозділами органів Національної поліції України., іншими органами й установами.
Аналізує оперативну обстановку, соціально–економічні та інші фактори, що впливають на її ускладнення; тенденції та рівень розвитку корупції, організованої злочинності; найбільш поширені сфери діяльності ОЗУ; визначає пріоритетні напрями оперативно–розшукової діяльності спецпідрозділів органів Національної поліції БОЗ.
Узагальнює, розпюджує і впроваджує у практику позитивний досвід роботи, надає практичну допомогу підпорядкованим підрозділам в організації розвідувально–аналітичної роботи.

Інформаційно–аналітичне забезпечення оперативно–розшукової діяльності.

Інформаційно–аналітичне забезпечення оперативно–розшукової діяльності – це передбачена законодавством України система запроваджених заходів, спрямованих на збір, узагальнення, аналіз, зберігання та використання інформації, у тому числі обмеженого доступу, що має значення для вирішення завдань цієї діяльності в інтересах до судового слідства, безпеки громадян, суспільства і держави.
Інформаційно–аналітичне забезпечення оперативно–розшукової діяльності передбачає:
• підвищення ефективності протидії злочинності;
• покращання оперативної обізнаності працівників, які безпосередньо займаються профілактикою та виявленням злочинів;
• установлення належної взаємодії між службами та підрозділами органів Національної поліції України.;
• своєчасність реагування та вжиття попереджувальних заходів, спрямованих на недопущення вчинення кримінальних правопорушень певним колом осіб;
• динамічність та якість реагування на заяви та повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення, інші події, у яких убачаються їх ознаки;
• удосконалення профілактичної роботи з криміногенною категорією громадян та особами, які перебувають на обліках в ОНП;
• запровадження дієвого контролю за оперативно–службовою діяльністю служб і підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліції України..
Особливість створення, накопичення та використання оперативних обліків передбачає наявність у їх масивах особливої інформації, яка стосується лише таких даних про об’єкти, що сприяють їх ідентифікації, установленню належності, причетності до злочинної діяльності в минулому.
Інформаційно–аналітичне забезпечення провадження за ОРС, справами наглядового провадження дозволяє оперативному працівникові:
з’ясувати мету оперативної розробки та її кінцевий результат (викриття особи або осіб у підготовці до вчинення злочину);
вивчити, оцінити та провести аналіз первинної оперативної інформації про об’єкт розробки (особа, яка розроблюється), предмет розробки (протиправні дії, що необхідно задокументувати), наявні сили та засоби, які можливо використовувати в процесі розробки, обсяг і джерело необхідних для успішної реалізації відомостей;
переконатись у достатності даних для заведення ОРС і прийняття рішення про проведення оперативної розробки, строках виконання запланованих заходів, конкретних виконавцях, які будуть задіяні в розробці та тактиці проведення окремих заходів, операцій;
установити наявність злочинних або корумпованих зв’язків особи, яку планується розробляти, її причетність до кримінальних, екстремістських, неформальних, етнічних спільнот;
вивчити економічне підґрунтя особи чи групи осіб підданих розробці;
конкретно визначити обсяг даних та речових доказів, які планується здобути, під час документування злочинної діяльності особи (осіб), можливість використання отриманих даних під час подальших процесуальних дій.
Інформаційно–аналітичне забезпечення оперативно–розшукової діяльності здійснюється підрозділами ДІАЗ, ГУБОЗ, ДОТЗ, ДОС, PCO МВС України та відповідними службами і підрозділами ГУМВС, УМВС України.
Основними завданнями інформаційно–аналітичного забезпечення оперативно–розшукової діяльності органів Національної поліціїє:
формування єдиних оперативних обліків, що передбачено законами України «Про міліцію», «Про оперативно–розшукову діяльність» та регламентовано нормативно–правовими актами МВС України;
формування єдиної автоматизованої інформаційної системи (далі – АІС) оперативного призначення, Інтегрованої інформаційно–пошукової системи органів Національної поліції(далі – ІІПС) та інформаційно–пошукової системи (далі –ІПС) ;
координація оперативно значущої інформації, необхідної оперативним підрозділам під час здійснення ними оперативно–розшукової діяльності шляхом виконання інформаційно–аналітичної роботи;
аналіз стану окремих напрямків оперативно–розшукової діяльності в ініціативному порядку та за завданнями керівництва МВС України, ГУ МВС УМВС України; ’
інформаційно–статистичне забезпечення оперативно–розшукової діяльності.
Для систематизації матеріалів, одержаних у результаті оперативно–розшукової діяльності, створюються відповідні оперативні обліки.
Оперативні обліки – це система реєстрації, накопичення, класифікації, зберігання та використання даних про осіб, предмети, події за їх прикметами та ознаками, призначена для ефективного забезпечення оперативно–розшукової діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліції України., яка складається з автоматизованих інформаційно–пошукових систем, картотек, оперативно–розшукових справ та справ контрольно–наглядового провадження та інших документів оперативно–розшукового та довідкового призначення.
До оперативних обліків належать оперативно–розшукові, оперативно–профілактичні та оперативно–довідкові.
Інтегрована інформаційно–пошукова система органів Національної поліціїстворена з метою об’єднання існуючих в інформаційних підсистемах в єдиний інформаційно–аналітичний комплекс із використанням сучасних інформаційних технологій, комп’ютерного та телекомунікаційного обладнання та підтримки оперативно–службової діяльності органів і підрозділів органів Національної поліції внутрішніх справ, суттєве зміцнення їх спроможності протидії та профілактиці злочинності.
ІІПС побудована відповідно до ієрархічної структурної будови органів Національної поліціїі має три рівні:
перший рівень – центральний вузол (банк даних) ІІПС, розташовується в спеціально виділених службових приміщеннях ДІАЗ МВС України;
другий рівень – регіональні (обласні) банки даних ІІПС, розташовуються в спеціально виділених службових приміщеннях підрозділів органів Національної поліції інформаційно–аналітичного забезпечення апаратів ГУМВС, УМВС України;
третій рівень – територіальний вузол ІІПС, розміщується і функціонує безпосередньо в міських, районних, лінійних управліннях (відділах) ГУМВС, УМВС України.
Інтегрована інформаційно–пошукова система у своїй структурі містить такі бази даних:
Інформаційна підсистема (далі — ІП) «Факт» — база даних, у якій обліковуються відомості про події, кримінальні та адміністративні правопорушення, надзвичайні події, викладені в заявах (повідомлення, рапорти), що зареєстровані в чергових частинах органів Національної поліції України..
ІП «Доставлені» – база даних, у якій обліковуються особи, затримані і доставлені до органу Національної поліції України. для встановлення їх особистості та з’ясування обставин учиненого правопорушення.
ІП «Особа» — база даних, у якій обліковуються особи, які вчиняють протиправні діяння, становлять групу ризику, стосовно яких здійснюється профілактична робота.
ІП «Угон» – база даних, у якій обліковуються відомості про транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, мопеди, плавзасоби), які розшукуються органами внутрішніх справ, правоохоронними органами держав–учасниць СНД.
ІП «Розшук» та «Пізнання» – бази даних, у яких обліковуються підозрювані, обвинувачені та підсудні, що переховуються від органів досудового слідства, слідчого судді та суду; засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, які ухиляються від відбуття кримінального покарання; безвісти зниклі особи; невпізнані трупи; невідомі хворі та діти, які не можуть повідомити інформацію про себе; особи, які переховуються від правоохоронних органів інших країн, країн – членів Інтерполу;
ІП «Річ» – база обліку речей, викрадених, вилучених у громадян (належність яких не встановлена) з ознаками підроблення, заборонених або обмежених у цивільному обігу, знайдених або вилучених з камер схову вокзалів, портів, аеропортів та зданих до органів Національної поліції України.. База даних «Річ» складається з підсистем «Номерна річ», «Антикваріат».
ІП «Зареєстрована зброя» – база даних, що містить інформацію про вогнепальну та холодну зброю, яка використовується фізичними та юридичними особами легально та зареєстрована в дозвільній системі органів Національної поліції України..
ІП «Кримінальна зброя» – база відомостей про зброю, викрадену, утрачену, знайдену, здану до органів Національної поліції України., вилучену працівниками органів Національної поліціїз числа тієї, що незаконно зберігалася, незалежно від її технічного стану, що має індивідуальні заводські (фабричні) номери або номери деталей.
ІП «Адміністративне правопорушення» – база даних, у якій обліковуються відомості про зареєстровані в ОНП адміністративні правопорушення, за матеріалами яких уповноваженими на те працівниками поліції складено протоколи про адміністративні правопорушення.
ІП «Мігрант» – база даних, у якій обліковується інформація про осіб, затриманих за порушення законодавства України про державний кордон, про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
ІП «Корупція» – база даних, у якій обліковуються відомості про зареєстровані корупційні правопорушення, за матеріалами яких уповноваженими працівниками органів Національної поліціїу сфері протидії корупції складено протоколи про вчинення корупційних правопорушень, а осіб, які вчинили ці правопорушення, рішеннями судів притягнуто до відповідальності за корупційні правопорушення.
Оперативні підрозділи органів Національної поліціївикористовують також інформаційні системи: «Оперативно–довідкова картотека», «Статистика», Національний банк даних «Автомобіль». Зазначені інформаційні системи використовуються не лише працівниками оперативних підрозділів органів Національної поліції, а й іншими підрозділами органів Національної поліції України..
В експертно–криміналістичних підрозділах, відділах, відділеннях, секторах ведуться ручні або автоматизовані картотеки:
фотознімків (колекцій) відбитків пальців рук, слідів взуття, транспортних засобів, знарядь учинення злочинів, мікрочасток, вилучених з місць подій;
гільз, куль, набоїв, підроблених грошових знаків, документів, медичних рецептів на наркотичні та сильнодіючі лікарські препарати тощо.

3. Аналіз оперативно-розшукової інформації.
КПК від 13.04.2012 Глава 4 регламентує Докази і доказування
§ 1. Поняття доказів, належність та допустимість при визнанні відомостей доказами
Стаття 84. Докази.
1. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
2. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Стаття 85. Належність доказів.
1. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Стаття 86. Допустимість доказу.
1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини
1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь–які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
2. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:
1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;
2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;
3) порушення права особи на захист;
4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;
5) порушення права на перехресний допит;
6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
3. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь–якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.
Стаття 88. Недопустимість доказів та відомостей, які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого.
1. Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
2. Докази та відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути визнані допустимими, якщо:
1) сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;
2) вони подаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений діяв з певним умислом та мотивом або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення;
3) їх подає сам підозрюваний, обвинувачений;
4) підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка.
3. Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого.
Стаття 89. Визнання доказів недопустимими.
1. Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
2. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
3. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Стаття 90. Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів.
1. Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.
§ 2. Доказування
Стаття 91. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
1. У кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
2. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Стаття 93. Збирання доказів.
1. Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.
2. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
3. Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.
4. Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.
Стаття 94. Оцінка доказів.
1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
2. 1. Планування дослідження
При плануванні оперативно-розшукової діяльності, у тому числі і при плануванні роботи оперативних підрозділів органів Національної поліції, варто спиратися на три головних принципи:
– визначення цілей оперативно–розшукової діяльності;
– визначення потреби в інформації для досягнення цих цілей;
– визначення джерел отримання необхідної інформації.
Важливими також є: точний вибір об’єктів вивчення; виділення у кожному об’єкті предмета аналітичного вивчення та глибоке розуміння проблеми, що вивчається.
Безпосереднім результатом аналізу конкретного масиву інформації є звіт підрозділу аналітичної розвідки. Однак у звіті може також визначатися й потреба в інформації, внаслідок чого розпочинається етап її збору. Отже, збір у цьому випадку є складовою частиною процесу планування.
Планування збору інформації вимагає розробки основи, на якій здійснюється управління процесом збору інформації у відповідь на ту чи іншу кримінальну загрозу. Для задоволення потреб правоохоронного органу або конкретної оперативної слідчої групи мають складатися індивідуальні плани збору інформації.
Для більшості планів збору інформації характерними є декілька важливих компонентів. Проект плану визначає характеристики злочинних груп, а саме:
– склад групи і конкретних її лідерів;
– географічні межі діяльності;
– факти кримінальної діяльності;
– характер та тенденції кримінальної діяльності (зв’язки з об’єктами та корумпованими особами);
– фінансовий стан і зв’язки з іншими кримінальними структурами.
При плануванні роботи підрозділів органів Національної поліції аналітичної розвідки не¬обхідно враховувати такі можливі завдання:
1. Визначення стратегічних об’єктів. Підрозділ має визна¬чити показники кримінальної діяльності та кримінального потенціалу і надати рекомендації щодо відпрацювання окремих осіб і злочинних груп (передбачає підготовку оцінок ризиків).
2. Планування розслідування. Підготовка попереднього резюме всієї відомої інформації (включаючи матеріали, отримані із державних і комерційних автоматизованих інформаційних банків даних), переліку питань, які можуть бути корисними для слідства, та попередньої оцінки (прогнозу) ефективності розслідування.
3. Підтримка розслідування. Підрозділ закріплює відповідного аналітика за кожним важливим розслідуванням, до яких мо¬жуть входити:
– розробка автоматизованої бази даних;
– аналіз зв’язків;
– аналіз телефонних з’єднань;
– аналіз фінансових документів;
– аналіз перебігу подій;
– аналіз ділових документів;
– аналіз спеціалізованих документів;
– аналіз резюме та свідчення експертів;
– інше.
4. Консультативні послуги для слідства. Такі послуги можуть охоплювати підготовку спрощених баз даних або програм¬ного забезпечення для використання під час розслідування.
5. Професійна підготовка. Підрозділ за потребою забезпечує аналітичну підготовку за допомогою навчальних закладів та інших установ.
6. Взаємодія з аналітиками інших правоохоронних органів.
7. Розробка спеціальних проектів. Підрозділ випробовує аналітичні допоміжні комп’ютерні програми, а також розробляє навчальну літературу для оперативних служб.
Збір інформації під час кримінального розслідування має здійснюватися за планом. Такий план збору інформації, як правило, складається з урахуванням ряду вимог до інформації та визначає найважливіші напрями розслідування та характеристики потенційних загроз.
Часто необхідно приймати рішення щодо відносної важливості отриманої інформації. На першочергову увагу мають найбільш серйозні кримінальні загрози, відповідно до яких визначаються завдання для аналітичної розвідки. Отже, до процесу збору інформації можуть залучатися
встановлювати зв’язки між різними справами, якщо підрозділи мають такі ресурси. При цьому така взаємодія підрозділів органів Національної поліції є головним фактором успіху при пошуку цих зв’язків.
Методи аналізу оперативно–розшукової інформації
Аналіз оперативно–розшукової інформації здійснюється двома методами:
1) шляхом розумових дій оперативного працівника–аналітика;
2) за допомогою програмних засобів.
Кожний з аналітичних методів, який здійснюється шляхом розумових дій аналітика, є сукупністю певних принципів, правил, прийомів та алгоритмів аналітичної діяльності.
Спрощений алгоритм самого аналізу такий:
– оцінка інформації;
– каталогізація отриманої інформації та її архівування;
– аналіз інформації або формулювання висновків, побудова гіпотез та розробка рекомендацій.
З метою розкриття сутності поняття «оперативно–розшукова інформація» доцільно надати визначення інформації відповідно до цієї сфери діяльності.
Інформація – це відомості про значимі факти (осіб, дії, організації, події), що є основою для прийняття рішень про проведення адміністративних, організаційних заходів, а також для підготовки пропозицій і рекомендацій.
При цьому необхідно розрізняти поняття «відомості», «дані», які відрізняються тим, що дані знімають безпосередньо із но¬сія інформації, а відомості – це проаналізовані дані.
Обробка інформації – це упорядкування зібраних матеріалів шляхом їхньої систематизації з метою зробити доступними до вигляду, компактними, придатними для аналізу, тобто приведення їх до виду, коли фактичні дані починають «розмовляти». Обробка інформації є результатом перетворення (сортування, групування, збагачення, порівняння тощо) у форму, зручну для роботи.
Сучасна наука виробила ряд методів, призначених для упорядкування, систематизації та встановлення важливих взаємозв’язків отриманої інформації.
Детальний опис даних методів міститься у наукових виданнях з інформаційно–аналітичної та оперативно–розшукової діяльності авторів О. І. Дороніна, В. М. Землянова, І. Н. Кузнєцова, С. С. Овчинського, Р. Роніна, В. П. Сальникова.
У цих роботах наведені приклади використання методів аналізу оперативно–розшукової інформації, зокрема, на основі математичного моделювання по лініях роботи підрозділів органів Національної поліції карного розшуку, боротьби з економічною та організованою злочинністю. їх застосування дає можливість оперативним працівникам успішно розкривати злочини та виявляти осіб, які їх вчиняють. У даному контексті методи – це упорядкована система, в якій визначається послідовність предметно–окресленого дослідження, з використанням технічних прийомів і проведенням відповідних заходів.
Вибір методів дослідження залежить від характеру фактичного матеріалу, умов та мети конкретного дослідження, наприклад;
– виявлення ознак, що вказують на існування організованого злочинного угруповання;
– визначення сфери інтересів і напрямів протиправної діяльності злочинних угрупувань;
– розстановка сил і засобів оперативних підрозділів органів Національної поліції;
– аналіз результативності оперативних джерел у боротьбі з організованою злочинністю.
Розглянемо методи аналізу оперативно–розшукової інформації, які ефективно зарекомендували себе у практичній діяльності.
Аналіз ділової документації
Аналіз ділової документації – це перевірка різних ділових документів з метою їх порівняння, виявлення розбіжностей чи ознак кримінальної діяльності.
Сьогодні, у 2012р, державні та комерційні структури створюють і зберігають понад 90 % усієї ділової документації в електронному вигляді, тому аналіз електронних даних є одним із важливих аспектів проведення розслідувань.
Аналіз ділової документації передбачає такі можливі варіанти здобуття конкретної інформації при проведенні розслідування на базі комп’ютерних систем:
– збір і аналіз електронних даних, які дозволяють після спеціальної обробки отримати докази;
– ідентифікація та зберігання електронної пошти, електронних файлів користувача і документів на неелектронних носіях, включаючи їх обробку та представлення у тому вигляді, який дозволяє проводити пошук і аналіз;
– здобуття інформації із масивів даних і її аналіз: ідентифікація, збір даних і наступне дослідження інформаційних систем з метою виявлення аномалій та транзакцій у масиві даних.