bigmir)net TOP 100
gallery/т.12

Тема: Гарантії законності при здійсненні ОРД та НСРД. Використання матеріалів ОРД та НСРД.
Навчальні питання:
 Гарантії законності при здійсненні ОРД.
 Поняття і види матеріалів оперативно–розшукової діяльності та матеріалів негласних слідчих(розшукових) дій, що використовуються у процесі досудового розслідування та судового розгляду.
 Організація використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій та матеріалів ОРД у кримінальному процесі.

Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, що оперативні підрозділи органів Національної поліції України, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.
Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу набуває повноважень слідчого. Співробітники оперативних підрозділів органів Національної поліції не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.
Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативним підрозділом.
Негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. . Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.
Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює вичерпний перелік негласних слідчих (розшукових) дій:
Аудіо–, відеоконтроль особи (Стаття 260), Накладення арешту на кореспонденцію (Стаття 261.)., Огляд і виїмка кореспонденції (Стаття 262).,Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (Стаття 263).,Зняття інформації з електронних інформаційних систем (Стаття 264) , Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (Стаття 267), Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (Стаття 268), Спостереження за особою, річчю або місцем (Стаття 269), Контроль за вчиненням злочину (Стаття 271.), Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (Стаття 272).
 Гарантії законності при здійсненні ОРД.
В джерелах визначають поняття гарантій законності наступним чином:
 Гарантії законності — це умови суспільного життя і міри, які приймаються державою для забезпечення режиму законності та стабільного правопорядку.
 Гарантії законності — це комплекс взаємопов'язаних об'єктивних умов та суб'єктивних факторів і спеціальних засобів, що забезпечують режим законності. Структурно гарантії законності класифікують на загальні та спеціальні.
 Гарантії законності – система загально–соціальних і спеціально–соціальних (юридичних) умов, засобів, способів, що закріплені в чинному законодавстві та спрямовані на забезпечення режиму законності.
 Гарантії законності — це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.
Гарантії законності можна поділити на:
— загольносоціальні;
— спеціально–соціальні: юридичні та організаційні.
Загальносоціальні гарантії законності:
1) економічні — ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх зацікавленості в законності;
2) політичні — ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади.
3) ідеологічні — ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правове кавчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка поінформованість населення, свобода преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь–якій сфері державного і суспільного життя,
Економічні, політичні, ідеологічні гарантії законності — це реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства,
Спеціально–соціальні гарантії законності можна поділити на дві груп:
 юридичні — передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання;
 організаційні — заходи організаційно–юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян. До них належать кадрова діяльність, організація умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів органів Національної поліції з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, боротьби з корупцією тощо.
Юридичні гарантії законності створюються в результаті діяльності законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади, спрямованої на запобігання правопорушенням та їх припинення.
Діяльність законодавчих органів спрямована на видання якісних нормативно–правових актів, якими встановлюється юридична відповідальність за вчинення протиправних дій.
Закон України «Про ОРД», стаття 9. Гарантії законності під час здійснення оперативно–розшукової діяльності регламентує, що у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно–розшукової діяльності заводиться оперативно–розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню начальником органу Національної поліції України., підрозділу внутрішньої безпеки МВС, органу Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, охорони вищих посадових осіб, Служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу органів доходів і зборів, органу, установи виконання покарань чи слідчого ізолятора, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону або його уповноваженим заступником.
Контроль за оперативно–розшуковою діяльністю здійснюється Міністерством внутрішніх справ України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управлінням державної охорони України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, розвідувальним органом Міністерства оборони України.
На особу, яка підозрюється в підготовці до вчинення злочину, переховується від органів досудового розслідування, суду або ухиляється від відбування кримінального покарання, безвісти зникла, ведеться тільки одна оперативно–розшукова справа. Без заведення оперативно–розшукової справи проведення оперативно–розшукових заходів, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті, забороняється. Про заведення оперативно–розшукової справи виноситься постанова, яка затверджується начальником або уповноваженим заступником начальника органу Національної поліції України., підрозділу внутрішньої безпеки МВС, органу Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, розвідувального органу Міністерства оборони України, Служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу органів доходів і зборів, органу або установи виконання покарань чи слідчого ізолятора. У постанові зазначаються місце та час її складання, посада особи, яка виносить постанову, її прізвище, підстава та мета заведення оперативно–розшукової справи. Про заведення оперативно–розшукової справи протягом доби письмово повідомляється прокурор.
При перевірці осіб у зв'язку з допуском їх до державної таємниці, а також до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках оперативно–розшукова справа не заводиться. Така перевірка повинна тривати не більш як два місяці.
Під час здійснення оперативно–розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватись лише за рішенням слідчого судді з метою виявлення, попередження чи припинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства.
При наявності достатніх підстав дозвіл на проведення оперативно–розшукової діяльності дає керівник відповідного оперативного підрозділу, який несе відповідальність за законність здійснюваних заходів відповідно до чинного законодавства.
При застосуванні оперативно–розшукових заходів працівники оперативних підрозділів органів Національної поліції зобов'язані враховувати їх відповідність ступеню суспільної небезпеки злочинних посягань та загрозі інтересам суспільства і держави.
У випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб в процесі здійснення оперативно–розшукової діяльності, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались оперативно–розшукові заходи, не підтвердилась, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управління державної охорони України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, розвідувальний орган Міністерства оборони України, розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Служба зовнішньої розвідки України зобов'язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки в повному обсязі.
Громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення оперативно–розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити ці дії.
Забороняється передавати і розголошувати відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист або такі, що можуть зашкодити слідству чи інтересам людини, безпеці України. Забороняється оприлюднювати або надавати зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи оперативно–розшукової діяльності до прийняття рішення за результатами такої діяльності. Питання оприлюднення або надання такої інформації після прийняття рішення регулюється законом.
Підрозділи, що використовують автоматизовані інформаційні системи в оперативно–розшуковій діяльності, повинні забезпечити можливість видавати дані про особу на запит органів досудового розслідування, прокуратури, суду. В місцях зберігання інформації повинна бути гарантована її достовірність та надійність охорони.
Одержані внаслідок оперативно–розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені. Відомості, одержані внаслідок оперативно–розшукової діяльності, щодо підготовки до терористичних актів чи їх вчинення окремими особами та групами, зберігаються до 5 років.
Не підлягають передачі і розголошенню результати оперативно–розшукової діяльності, які відповідно до законодавства України становлять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів органів Національної поліції, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійсненні оперативно–розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини.
Оперативно–розшукові заходи, пов'язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться з метою запобігання тяжким або особливо тяжким злочинам, їх виявлення та припинення, розшуку осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання або безвісти зникли, захисту життя, здоров'я, житла і майна працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, припинення розвідувально–підривної діяльності проти України.
Спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо–, відеоконтроль місця може проводитися з метою встановлення даних про особу та про її зв'язки у разі, коли є факти, які підтверджують, що нею готується тяжкий або особливо тяжкий злочин, для отримання відомостей, які вказують на ознаки такого злочину, для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів цих осіб, а також з метою отримання розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.
Для одержання інформації забороняється застосовувати технічні засоби, психотропні, хімічні та інші речовини, які пригнічують волю або завдають шкоди здоров'ю людей та навколишньому середовищу.
1. Поняття і види матеріалів оперативно–розшукової діяльності та матеріалів негласних слідчих(розшукових) дій, що використовуються у процесі досудового розслідування та судового розгляду.
За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися з забезпеченням конфіденційності даних про таку особу в порядку, визначеному законодавством (Стаття 252).
Проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів.
Протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення вказаних негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору.
Прокурор вживає заходів до збереження отриманих в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні.
Зміст інформації, що передається особами через транспортні телекомунікаційні мережі, з яких здійснюється зняття інформації, зазначається у протоколі про проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій. При виявленні в інформації відомостей, що мають значення для конкретного досудового розслідування, в протоколі відтворюється відповідна частина такої інформації, після чого прокурор вживає заходів для збереження знятої інформації (Стаття 265.).
Зміст інформації, одержаної внаслідок здійснення зняття відомостей з електронних інформаційних систем або їх частин, фіксується на відповідному носієві особою, яка здійснювала зняття та зобов'язана забезпечити обробку, збереження або передання інформації.
Дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів, у разі необхідності здійснюється за участю спеціаліста. Слідчий вивчає зміст отриманої інформації, про що складається протокол. При виявленні відомостей, що мають значення для досудового розслідування і судового розгляду, в протоколі відтворюється відповідна частина інформації, після чого прокурор вживає заходів для збереження отриманої інформації.
Технічні засоби, що застосовувалися при проведенні вказаних негласних слідчих (розшукових) дій, а також первинні носії отриманої інформації повинні зберігатися до набрання законної сили вироком суду.
Носії інформації та технічні засоби, за допомогою яких отримано інформацію, можуть бути предметом дослідження відповідних спеціалістів або експертів у порядку, передбаченому КПК.
Відомості про факт та методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, осіб, які їх проводять, а так само інформація, отримана в результаті їх проведення, не підлягають розголошенню особами, яким це стало відомо в результаті ознайомлення з матеріалами в порядку, передбаченому статтею 290 КПК.
Якщо протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій містять інформацію щодо приватного (особистого чи сімейного) життя інших осіб, захисник, а також інші особи, які мають право на ознайомлення з протоколами, попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб.
Виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них не допускається, крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 290 КПК.
Відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256 КПК.
Забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов'язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь–яких інших осіб.
У випадку, якщо власник речей або документів, отриманих в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, може бути зацікавлений у їх поверненні, прокурор зобов'язаний повідомити його про наявність таких речей або документів у розпорядженні прокурора та з'ясувати, чи бажає він їх повернути. Допустимість дій, передбачених цією частиною статті, а також час їх вчинення визначаються прокурором з урахуванням необхідності забезпечення прав та законних інтересів осіб, а також запобігти завданню шкоди для кримінального провадження.
Знищення відомостей, речей та документів здійснюється під контролем прокурора.
Знищення відомостей, речей та документів, отриманих в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, не звільняє прокурора від обов'язку здійснення повідомлення згідно з вимогами статті 253 КПК.
Протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо– або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені при їх проведенні речі і документи або їх копії можуть використовуватися у доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування (Стаття 256.).
Особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії, або були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки. Допит цих осіб може відбуватись із збереженням у таємниці відомостей про цих осіб та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом.
У випадку використання для доказування результатів негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути допитані особи, з приводу дій або контактів яких проводилися такі дії. Ці особи повідомляються про проведення негласних слідчих (розшукових) дій тільки щодо них у строки, передбачені статтею 253 КПК, і в тому обсязі, який зачіпає їх права, свободи чи інтереси.
Якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка виноситься за клопотанням прокурора.
Слідчий суддя розглядає клопотання згідно з вимогами статей 247–248 КПК і відмовляє у його задоволенні, якщо прокурор, крім іншого, не доведе законність отримання інформації та наявність достатніх підстав вважати, що вона свідчить про виявлення ознак кримінального правопорушення.
Передання інформації, одержаної внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, здійснюється тільки через прокурора.
Якщо прокурор має намір використати під час судового розгляду як доказ інформацію, отриману внаслідок втручання у приватне спілкування, або певний її фрагмент, він зобов'язаний забезпечити збереження всієї інформації.
2. Поняття і види матеріалів оперативно–розшукової діяльності
У статті 10 Закону «Про ОРД» вказуються напрями використання матеріалів ОРД у кримінальному процесі, проте як у цьому законі, так і у відомчих нормативно–правових актах термін «матеріали оперативно–розшукової діяльності» вживається без розкриття його поняття, змісту, форми та визначення їх видів.
Відсутність у правових актах нормативного визначення поняття матеріалів ОРД, їх видів, а також встановлених вимог до оформлення кожного з їх видів у ході оперативно–розшукового документування протиправних дій розроблюваних осіб та порядку передачі їх особам, що ведуть кримінальний процес, для використання в інтересах кримінального судочинства, є одним із проблемних питань, невирішеність якого в теорії і законодавстві негативно впливає на правозастосовну діяльність, про що свідчать результати аналізу матеріалів оперативно–розшукових та кримінальних справ, актів прокурорського реагування на допущені порушення законності в ході здійснення відповідних ОРЗ, подань оперативно–розшукових підрозділів органів Національної поліції до суду на отримання дозволу на проведення ОРЗ, що обмежують конституційні права громадян. Зазначене актуалізує наукову розробку поняття матеріалів ОРД та визначення їх видів.
Поняття «матеріали» з точки зору семантики визначається як різноманітні відомості, дані, зібрання документів, відомостей про що–небудь, те, що призначене для того, на що вказує зміст означення. Виходячи з аналізу норм Закону «Про ОРД» (статті 1, 6, 7, 8, 9, 91, 92, 10) та відомчих нормативних актів, можемо зробити висновок, що «матеріали оперативно–розшукової діяльності» – це різноманітні носії фактичних даних та відомостей, документи, предмети, що містять в собі фактичні дані (відомості, інформацію, дані) та їх носії, які отримуються в ході ОРД і зосереджуються в оперативно–розшукових справах.
Відповідно до Закону «Про ОРД» і відомчих нормативних актів оперативні підрозділи при проведенні гласних ОРЗ уповноважені отримувати від громадян, організацій, підприємств та установ, незалежно від їх форм власності, посадових осіб, представників влади, засобів масової інформації документи й інші матеріали: заяви громадян, повідомлення організацій, підприємств, установ, посадових осіб про підготовлювані, ті, що вчиняються, або вчинені злочини; пояснення громадян, посадових осіб; матеріали перевірок, інвентаризацій, ревізій фінансово–господарської діяльності підприємств, установ та організацій; відповіді на офіційні запити організацій, підприємств, установ, посадових осіб з питань, що входять до їх компетенції; копії документів архівних кримінальних справ, кримінальних справ, що перебувають у провадженні правоохоронних чи судових органів (копії відповідей на запити правоохоронних та судових органів, копії пояснень громадян та посадових осіб, копії протоколів допитів, обшуків, виїмок, оглядів та ін.), тощо.
Окрім зазначених в оперативно–розшукових справах також зосереджуються матеріали ОРД, що фіксують діяльність осіб (оперативного працівника, начальника оперативно–розшукового підрозділу), які здійснюють ОРД, а також матеріали ОРД, що відбивають хід ведення оперативно–розшукової справи, а саме: рапорт оперативного працівника про виявлені у ході проведення ОРЗ протиправні діяння, що містять ознаки злочинів, виявлення і припинення яких віднесено до компетенції відповідних підрозділів органів Національної поліції, що здійснюють ОРД, інші документальні матеріали, в яких містяться підстави для заведення оперативно–розшукових справ; узагальнюючі довідки, складені за результатами аналізу отриманої в ході роботи у справі інформації та її правової оцінки, з відповідними пропозиціями прийняття управлінських та процесуальних рішень; постанови про заведення, тимчасове припинення та закриття оперативно–розшукової справи, а також матеріали ОРД, що фіксують план ОРЗ; отримані результати перевірки первинної оперативної інформації про протиправну діяльність; матеріали перевірки за автоматизованими банками даних та оперативними обліками СБ України, а також оперативно–довідковими картотеками УМВС–МВС України; плани проведення окремих оперативних заходів (оперативні комбінації, експерименти та ін.); копії письмових завдань особам, що перебувають з оперативними підрозділами в негласних конфіденційних відносинах; матеріали ОРД, отримані від таких осіб та в ході проведення негласних ОРЗ (рапорти, довідки, меморандуми, фото–, кіноплівки, аудіо–, відеодиски, протоколи тощо).
Залежно від виду оперативно–розшукових справ, визначених відповідними нормативно–правовими актами, у них зосереджуються матеріали ОРД про фактичні дані, а також дані про їх джерела, які можуть бути використані в інтересах кримінального судочинства, зокрема: про ступінь небезпеки в діях осіб, що розробляються, оцінку завданої ними шкоди їх злочинними діяннями; нові виявлені фактичні дані, які підтверджують або спростовують початкові підозри; обставини, які виключають притягнення осіб, що розробляються, до кримінальної відповідальності; механізми і причини вчинення злочинів та умови, що сприяють вчиненню злочинних дій, заходи щодо їх усунення; особу, що розробляється, та її злочинні зв’язки; мотиви вчинення протиправних діянь; про конкретних осіб, що готують (вчинили) злочин, або про ймовірне місцезнаходження особи, що розшукується у зв’язку з переховуванням від органів досудового слідства, суду або ухиляється від відбування покарання; коло осіб, яким відомо про факт злочину або підготовку до його вчинення; обставини вчинення злочину, прикмети злочинців; підготовку злочину або локалізацію негативних наслідків вчиненого злочину; найбільш вірогідні мотиви вчинення злочину та інформацію, яка сприяла б встановленню конкретних осіб, що вчинили злочин або готують його; додаткові відомості стосовно об’єкта розшуку, що мають суттєве значення для проведення розшукових заходів; усі зв’язки розшукуваного, з’ясування можливої появи у них розшукуваного чи їх обізнаності про його місцезнаходження; дані обліків органів Національної поліції України., податкових органів, медичних закладів, установ соціального забезпечення, військкоматів, відділів кадрів підприємств, установ та організацій, інших відомств та організацій, у яких здійснюються документальні обліки населення; про: епізоди злочинної діяльності особи чи групи осіб, щодо яких порушено та розслідується кримінальне провадження, а також їх співучасників; осіб, які можуть бути свідками у кримінальному провадженні; місцезнаходження майна, цінностей, коштів, здобутих злочинним шляхом, а також іншого майна, цінностей та коштів, що належать особам, які притягуються до кримінальної відповідальності, з метою забезпечення можливої конфіскації для відшкодування завданої шкоди; місцезнаходження підозрюваних та обвинувачених у кримінальному провадженні; негативний вплив зв’язків осіб, що розробляються на хід розслідування кримінального провадження; причини й умови, які сприяли вчиненню злочинних дій; про: злочинні плани й наміри, передусім міжрегіональних і міжнародних, організованих злочинних угруповань, їх структуру, склад і керівні ланки; корумповані зв’язки цих угруповань в органах державної влади і управління, їх економічне підґрунтя, тактику й механізми злочинної діяльності; намагання організованих злочинних угруповань встановити корумповані зв’язки з державними службовцями та посадовими особами, співробітниками правоохоронних та контролюючих органів, органів управління, військових формувань України, а також спроби втягнення їх у злочинну діяльність; здійснення організованими злочинними угрупованнями таких тяжких та особливо тяжких злочинів, як терористичні акти, вбивства «на замовлення», захоплення заручників, посягання на життя державних та громадських діячів, працівників правоохоронних органів, керівників кредитно–фінансових установ чи промислових структур тощо; масштабні контрабандні акції, фінансові афери, проникнення в життєво важливі сфери економіки; порушення встановленого порядку вивезення за межі України сировини, матеріалів, обладнання та технологій, які можуть бути використані для створення ракетної, ядерної, хімічної, інших видів зброї, військової та спеціальної техніки; а також у сфері нелегальної міграції, незаконного обігу зброї, боєприпасів, вибухових, радіоактивних та отруйних речовин, наркотичних засобів і прекурсорів; розпюдження найманства або незаконної участі громадян України у збройних конфліктах інших держав; лідерів чи учасників злочинних груп та організацій тощо.
З аналізу наведеного змісту оперативно–розшукових справ, визначених відомчими нормативними актами, можемо зробити висновок, що оперативно–розшукова справа (як сукупність документів) складається із: документів, які фіксують хід і результати ОРЗ; документів, отриманих від фізичних і юридичних осіб; документів і предметів, що мають на собі сліди, які вказують на ознаки злочину; аналітичних документів, складених уповноваженими особами за результатами ОРЗ.
За змістом оперативно–розшукова справа являє собою певним чином упорядковану інформаційну систему, що знаходить своє фіксоване відображення в сукупності документів, у тому числі із відповідними додатками, отриманих уповноваженими суб’єктами у визначений Законом та відомчими нормативно–правовими актами спосіб, що містять фактичні дані, які можуть бути використані для прийняття рішень в ОРД, кримінальному процесі та інших сферах діяльності відповідно до визначених законом напрямків.
Аналіз матеріалів ОРД, що складають зміст оперативно–розшукових справ, дає підстави для виокремлення в них таких ознак: вони отримуються лише відповідно до мети та завдань ОРД; лише уповноваженими на це особами; лише після заведення оперативно–розшукової справи; шляхом проведення відповідних ОРЗ; лише у встановленому законом та відомчими нормативними актами порядку; вони повинні оформлятися відповідно до встановленої законом та відомчими нормативно–правовими актами форми; містити фактичні дані (інформацію), що є предметом дослідження відповідної оперативно–розшукової справи; вони являють собою як документи, в яких фіксуються фактичні дані (інформація), так і матеріальні носії такої інформації, а також матеріальні об’єкти (документи, їх копії, предмети, їх макети, речовини, зліпки слідів тощо); у них повинен відбиватися спосіб отримання оперативно–розшукової інформації, документів, предметів та ін.; вони повинні долучатися до матеріалів оперативно–розшукової діяльності у визначений законом та відомчими нормативними актами спосіб; вони є засобом закріплення (фіксації) результатів ОРД та способом їх передачі.
Правильне оформлення процесу й результатів ОРД дозволяє: закріплювати (фіксувати) й зберігати виявлені фактичні дані, що вказують на ознаки злочину, розроблювальних осіб та інші обставини, що мають значення для справи; здійснювати їх кримінально–правову і кримінально–процесуальну оцінку (дати їм кримінально–правову кваліфікацію, оцінювати їх з точки зору законності їх отримання, відношення до предмета дослідження, достатності для прийняття відповідного рішення в ході ведення оперативно–розшукових справ та їх реалізації, а також для використання їх у кримінальному процесі для порушення провадження у кримінальному провадженні, проведення слідчих дій, прийняття інших процесуальних рішень, а також для отримання доказів); контролювати дії осіб, що беруть участь в ОРД, а також весь хід ОРД; здійснювати прокурорський нагляд за ОРД та судовий контроль за проведенням тих ОРЗ, що обмежують права громадян.
Виходячи з викладеного, можемо зробити висновок, що матеріали ОРД ¬– це матеріально–фіксовані джерела, що виникають у процесі здійснення оперативно–розшукових заходів, які містять відомості (інформацію) про ознаки злочину, причетних до нього осіб, а також інші дані, що сприяють його розкриттю.
Матеріали ОРД, які використовуються в інтересах кримінального судочинства, – це матеріально–фіксовані джерела, що виникають у процесі здійснення оперативно–розшукових заходів, які містять відомості (інформацію) про ознаки злочину, причетних до нього осіб, а також інші дані, що сприяють його розкриттю та можуть бути використані для прийняття рішень у кримінальному процесі.
Матеріали ОРД являють собою:
а) документи (їх копії), які відповідно до мети та завдань ОРД складені чи отримані уповноваженими на це особами у передбачений законом та відомчими нормативно–правовими актами спосіб і зафіксовані у визначеній ними формі на будь–яких матеріальних носіях (паперових, аудіо–, фото–, відео–плівках, магнітних дисках тощо), які відображають фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, передбачені КК України, про їх джерела та інші обставини, що сприяють викриттю цих протиправних діянь, хід отримання даних про них;
б) будь–які предмети, рідини, гази (їх копії, макети, зразки), властивості, якості й стан яких об’єктивно пов’язані зі злочинною діяльністю, які були знаряддям злочину й зберегли на собі його сліди чи були об’єктом злочинних дій розроблюваних осіб, гроші й цінності, нажиті злочинним шляхом, та всі інші матеріальні об’єкти, що можуть бути засобами виявлення злочину, встановлення фактичних обставин злочинної діяльності й виявлення осіб, які до неї причетні; які можуть бути використані як приводи та підстави для порушення провадження у кримінальному провадженні або проведення слідчих дій і прийняття інших процесуальних рішень, а також для отримання фактичних даних, що можуть бути доказами у кримінальному провадженні.
З урахуванням викладеного, не можна погодитися з В. Ігнатко, який визначає матеріали ОРД, що можуть бути використані в інтересах кримінального судочинства, лише як «оперативно–службові документи (протоколи, постанови, довідки, акти, предмети тощо), складені особою, у провадженні котрої перебуває оперативно–розшукова справа, за результатами проведення передбачених у Законі «Про оперативно–розшукову діяльність» і відомчими нормативними актами оперативно–розшукових заходів, у яких відображені джерела і способи отримання достатніх даних, що вказують на наявність у діянні особи (осіб) ознак злочину, а також фактичні дані, які можуть бути використані як підстави і приводи до порушення кримінального провадження, проведення слідчих дій і отримання доказів у справі».
Аналіз наведеного поняття, а також ознак матеріалів ОРД, що слугували автору для його виведення, дає підстави вважати, що правознавець відносить до матеріалів ОРД лише документи ОРД, складені особою, у провадженні якої перебуває оперативно–розшукова справа. Таке твердження є необґрунтованим, оскільки матеріалами ОРД є також і оперативно–службові документи, які складають уповноважені особи й інших оперативно–розшукових підрозділів органів Національної поліції (оперативного документування, оперативно–технічних підрозділів органів Національної поліції, забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства та ін.), документи, які отримуються як гласно, так і негласно оперативно–розшуковими підрозділом у передбачений законом спосіб від фізичних та юридичних осіб, документи та предмети, виявлені оперативно–розшуковим підрозділом у ході проведення ОРЗ. Із наведеного визначення незрозуміло, які предмети, «складені особою», автор відносить до документів.
Необґрунтованим є віднесення ним до матеріалів ОРД лише тих, які «можуть бути використані як підстави і приводи до порушення провадження у кримінальному провадженні, проведення слідчих дій і отримання доказів у справі», оскільки матеріали ОРД використовуються і для прийняття інших рішень у кримінальному провадженні, наприклад, для застосування заходів примусу, для застосування заходів безпеки до учасників кримінального судочинства та членів їх сімей, а також для їх скасування. Окрім того, матеріали ОРД можуть бути не лише приводами та підставами для порушення провадження у кримінальному провадженні, а й підставами для прийняття рішення про відмову в його порушенні.
Чинний Закон «Про ОРД» та відомчі нормативно–правові акти поряд з терміном «матеріали оперативно–розшукової діяльності» вживають і такі терміни, як: «дані» (п. 4 ст. 7, п. 4 ч. 1 ст. 8, частини 11, 15 ст. 9, п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 9 1, п. 7 ст. 9 2, ч. 3 ст. 12 ), «фактичні дані» (ст. 1, п. 2 ст. 10), «документи» (пункти 7, 16 ч. 1 ст. 8, п. 2 ч. 2 ст. 14), «відомості» (частини 10, 12, 13, 15 ст. 9), «інформація» (ст. 1, пункти 1, 3 ч. 1 ст. 6, пункти 7, 9, 14, 17 ч. 1, частини 2, 3 ст. 8, частини 11, 12, 13, 16 ст. 9, ч. 3 ст. 11), «протоколи з відповідними додатками» (ч. 2 ст. 8)», «оперативно–розшукова справа» (частини 1, 3, 4 ст. 9, статті 91, 92, п. 2, 8 ч. 2 ст. 14), «документальні дані», «оперативно–розшукова інформація», які в практичній діяльності правоохоронних та судових органів нерідко ототожнюються, що призводить до проблемних ситуацій при використанні матеріалів ОРД в інтересах кримінального судочинства. У відповідних статтях Законів «Про ОРД» країн – колишніх республік СРСР замість терміна «матеріали оперативно–розшукової діяльності» вживається термін «результати оперативно–розшукової діяльності», який широко використовується в практичній діяльності вітчизняних науковців та правозастосовців і нерідко ототожнюється з поняттям «матеріали оперативно–розшукової діяльності».
Аналіз наукових джерел та матеріалів практики свідчить про те, що найчастіше в професійному обігу поряд з терміном «матеріали оперативно–розшукової діяльності» вживається термін «оперативно–розшукова інформація», під яким окремі науковці розуміють «матеріали», «оперативно–розшукові дані, «відомості», «оперативні докази» «фактичні дані, але не докази», «дані про факти», «події», «обставини» , «непроцесуальну інформацію, «оперативно–процесуальну інформацію», окремі з яких, на нашу думку, збігаються, що нами вже зазначалось, а деякі з них мають своє змістовне і формалізоване значення.
Отже, основними категоріями, які визначають підсумок оперативно–розшукової діяльності чи певних ОРЗ, що мають значення для кримінального процесу й неоднозначно трактуються науковцями та практиками, є «оперативно–процесуальна інформація», «матеріали оперативно–розшукової діяльності», «результати оперативно–розшукової діяльності», у зв’язку з цим виникає необхідність визначення їх понять та співвідношення.
Виходячи з того, що кожне явище має свій зміст та форму, категорію «матеріали оперативно–розшукової діяльності» ми відносимо до форми. Зміст матеріалів ОРД складає оперативно–розшукова інформація – будь–які відомості (фактичні дані), що входять до предмета дослідження в оперативно–розшуковій справі, які отримані відповідно до мети й завдань ОРД у визначений законом спосіб із будь–яких не заборонених законом джерел уповноваженими на це суб’єктами, що можуть слугувати для обґрунтування відповідних рішень у певних сферах діяльності.
Змістом матеріалів ОРД, які використовуються в інтересах кримінального процесу, є оперативно–розшукова інформація, що використовується в інтересах кримінального судочинства, яка являє собою будь–які відомості (фактичні дані), отримані відповідно до мети й завдань ОРД у визначений законом спосіб із будь–яких не заборонених законом джерел уповноваженими на проведення ОРД суб’єктами, що можуть слугувати для обґрунтування відповідних рішень у кримінальному процесі.
Для того щоб таку інформацію (фактичні дані), яка є змістом матеріалів ОРД, можна було використати відповідно до визначених Законом напрямків в інтересах кримінального судочинства, вона повинна бути придатна для формування відповідно приводів та підстав для порушення провадження у кримінальному провадженні або проведення слідчих дій, прийняття інших процесуальних рішень і отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальному провадженні.
Для використання оперативно–розшукової інформації (фактичних даних) в інтересах кримінального процесу важливим є як інформаційне значення цієї категорії, так і її матеріально–документальне закріплення, яке дає можливість перевірки отримання цих даних у ході ОРД кримінально–процесуальними засобами, у зв’язку з чим перед теорією ОРД і кримінального процесу постає завдання вироблення таких форм матеріалів ОРД, які б відповідали вимогам кримінального процесу при використанні їх для прийняття відповідних процесуальних рішень.
Аналіз матеріалів ОРД дозволяє зробити висновок, що їх основною складовою є відповідний документ, отриманий гласно й негласно від фізичних і юридичних осіб, виявлений у ході ОРЗ, а також складений у ході ОРД уповноваженою на це особою. Нерідко сам процес складання документів в ОРД, як вже нами зазначалося, називається оперативно–розшуковим документуванням.
Попри те, що термін «документ оперативно–розшукової діяльності» є достатньо поширеним у законодавстві, теорії і практиці, викликає нерідко неоднозначне його трактування, що створює певні труднощі, в тому числі й при використанні матеріалів ОРД у кримінальному процесі, він до цього часу законодавчо не визначений.
Нерідко документ ОРД у правозастосовній діяльності ототожнюють з матеріалами ОРД, тому визначення поняття «матеріали оперативно–розшукової діяльності», які використовуються у кримінальному процесі, потребує й визначення поняття документа ОРД як засобу фіксації та передачі оперативно–розшукової інформації й вимог, що ставляться до його змісту й форми, а також дослідження його співвідношення з поняттям «матеріали ОРД».
З цього приводу В. К. Лисиченко слушно зазначає, що у зв’язку з відсутністю науково розробленого поняття «документ» і схожого з ним поняття «матеріали» не чітко формулюються окремі норми, де ці терміни застосовуються у різних значеннях.
Слід звернути увагу на те, що у видавничій та бібліотечній справі документ визначається як матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі у часі та просторі. Тобто допускаються найрізноманітніші засоби фіксації інформації: за допомогою знаків письма, за допомогою технічних засобів відтворення зображення, за допомогою засобів мистецького відтворення дійсності.
Водночас чинні державні стандарти України містять й інші визначення вказаного терміна. Документ визначається і як записана інформація, яка може розглядатися як одиниця в інформаційній діяльності. Норми Держстандарту, що стосуються термінів архівної справи, визначають документ як матеріальний об’єкт, що містить у закріпленому вигляді інформацію, оформлений у встановленому порядку й має відповідно до чинного законодавства правове значення.
У теорії інформації документом вважається зафіксоване повідомлення і матеріальний об’єкт із зафіксованою на ньому інформацією.
У статті 27 Закону України «Про інформацію» документ визначається як передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно–, відео–, фотоплівці або на іншому носії.
У теорії кримінального права, кримінального процесу та криміналістики документ визначають: або лише як письмові акти; як акти застосування права, способи засвідчення чи викладення фактів, що мають юридичне значення; як будь–які предмети, що засвідчують факти, які мають юридичне значення; як «письмовий акт, призначений засвідчувати події або факти, які мають юридичне значення».
Найповніше визначення документу дає В. К. Лисюченко, визначаючи його як письмовий акт чи спеціально виготовлений предмет, на якому за допомогою письма чи інших знакових систем закріплені відомості про обставини, які мають значення для справи, що піддаються спеціальним дослідженням з метою з’ясування його доказового значення.
Подібне визначення документу дається і у Модельному кримінально–процесуальному кодексі для держав – учасниць СНД, але з більш докладним розшифруванням його носіїв та знакових систем. Таким документом визнається будь–який запис на паперовому, електронному або іншому носієві, виконаний у словесній, цифровій, графічній чи іншій знаковій формі, призначений для зберігання, перетворення, передачі, посвідчення відомостей, що можуть мати значення для кримінального провадження.
Інформатизація суспільства, бурхливий розвиток комп’ютерних технологій і проникнення їх до всіх сфер людської діяльності спричинили появу документів на новітніх, нетрадиційних безпаперових носіях інформації. З цим пов’язано те, що документ ототожнюється з матеріальним носієм, оскільки інформація, закріплена на ньому, піддається однаковим процесам: запису, зберіганню, передачі, одержанню, збиранню, пошуку та читанню з метою обігу інформації.
Носії інформації на перфострічках, перфокартах, магнітні й оптичні носії, а також інші документи, призначені для переведення в іншу мовну систему, прийнято відносити до категорії матричних документів. Документи на сучасних носіях інформації, як правило, не піддаються безпосередньому сприйняттю (зчитуванню). Інформація зберігається на машинних носіях, а частина документів складається й використовується безпосередньо в формі машинного зчитування. За призначенням для сприйняття такі документи належать до тих, які читаються за допомогою машин. Ці документи, призначені для автоматичного відтворення інформації, що знаходиться в них. Зміст таких документів цілком або частково подано знаками (перфорація, матричний магнітний запис, матричне розташування знаків, цифр тощо), пристосованими для автоматичного зчитування. Інформація фіксується на перфораційних картах чи стрічках, магнітних стрічках, картах, дискетах, спеціальних бланках і подібних носіях.
Документи на сучасних носіях інформації належать до класу техніко–кодованих, які містять запис, доступний для відтворення тільки за допомогою технічних засобів, у тому числі звуковідтворюючої, проекційної апаратури або комп’ютера. З усього масиву існуючих документів розглянута група виділяється за способом запису й зчитування інформації. Відповідно до цієї ознаки документи на сучасних носіях інформації поділяють на: документи на перфорованих носіях інформації (перфоровані документи) – перфокарти, перфострічки, апертурні карти; документи на магнітних носіях інформації (магнітні документи), до яких належать магнітні стрічки, магнітні карти, магнітні диски (гнучкі (дискети) й тверді), а також відеодиски; документи на оптичних носіях інформації (оптичні документи), групу яких складають мікрографічні документи (мікрофільми, мікродиски, мікрокарти) й оптичні диски; документи на голографічних носіях інформації (голографічні документи).
У літературі зазначається, що поняття електронного документа слід визначати з урахуванням загального поняття «документ». Отже, суттєвими ознаками електронного документа є його зміст (інформація) і форма (технічний носій інформації). Виходячи з цього, електронним документом є інформація, зафіксована на електронних носіях, яка має реквізити, що дозволяють її ідентифікувати. Електронний документ – це певна кількість інформації, яка міститься не на папері, а в пам’яті електронно–обчислювальних машин (чи на магнітному носієві, що є приналежністю електронно–обчислювальної техніки). Проте інформація, що міститься у документі, буде доступною для розуміння людини, а значить, виконувати комунікативну функцію, лише у вигляді письмового документа, що буде розміщений на відповідному технічному пристрої (моніторі). Сама інформація може існувати як візуальна копія паперового документа, а також у «розібраному» вигляді – коли окремі частини документа, поняття або елементи даних зберігаються в різних місцях, а «збираються» разом лише в момент використання документа. Електронний документ завжди є письмовим, оскільки окремим документом є певна кількість інформації, викладена для людини за допомогою письмових знаків, а не математичного коду. З цього приводу слід зазначити, що в законі України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ не розуміється як альтернатива письмовому документу. Термін «електронний документ» означає лише різновид його носія, на відміну, наприклад, від паперового. Тому висловлена в літературі точка зору, що документ матеріалізується лише у письмовій формі мовлення, заслуговує на підтримку.
Аналіз точок зору на загальнонаукове, кримінальне, криміналістичне й кримінально–процесуальне поняття документа, а також аналіз норм законодавства «Про ОРД» та відомчих нормативно–правових актів дає підстави для виокремлення характерних ознак документа: він є матеріальним об’єктом, що виготовлений (зафіксований) на паперових, магнітних, оптичних носіях, перфострічках, перфокартах та ін.; він є засобом фіксації та засобом передачі інформації у часі і просторі за допомогою знаків письма та інших технічних засобів відтворення зображення та звуку, мистецьких засобів відтворення дійсності; має певні реквізити та форму; в ньому зафіксовані відомості (фактичні дані, інформація) що має певне значення для його споживача.
Виходячи із цих ознак, можна визначити документ оперативно–розшукової діяльності як паперовий або інший матеріальний носій, що призначений для зберігання, перетворення, передачі, посвідчення відомостей, на якому у знаковій чи в будь–який іншій спосіб та в певній формі зафіксована оперативно–розшукова інформація, отримана уповноваженими суб’єктами у визначений законом та відомчими нормативними актами спосіб, яка може мати значення для прийняття відповідних рішень в ОРД та інших встановлених законом сферах діяльності.
У сфері ОРД такими документами є: повідомлення осіб, які
знаходять в негласних конфіденційних відносинах з оперативно–розшуковими підрозділами; копії письмових завдань цим особам; плани проведення окремих оперативно–розшукових заходів (оперативні комбінації, експерименти тощо); заяви громадян, повідомлення організацій, підприємств, установ, посадових осіб про підготовлювані, ті, що вчиняються, або вчинені злочини; пояснення громадян, посадових осіб; матеріали перевірок, інвентаризацій, ревізій фінансово–господарської діяльності підприємств, установ та організацій; відповіді на офіційні запити організацій, підприємств, установ, посадових осіб з питань, що входять до їх компетенції; копії документів архівних оперативно–розшукових, кримінальних справ; копії документів оперативно–розшукових справ, що перебувають у провадженні відповідних оперативно–розшукових підрозділів органів Національної поліції; копії документів кримінальних справ, що перебувають у провадженні правоохоронних чи судових органів (копії відповіді на запити правоохоронних та судових органів, копії пояснень громадян та посадових осіб, копії протоколів допитів, обшуків, виїмок, оглядів тощо); рапорти оперативних працівників про виявлені у ході проведення ОРЗ протиправні діяння, що містять ознаки злочинів, виявлення і припинення яких віднесено до компетенції органів СБ України, інші документальні матеріали, в яких містяться підстави для заведення оперативно–розшукових справ; рапорти оперативних працівників про заведення оперативно–розшукової справи; узагальнюючі довідки, складені за результатами аналізу отриманої в ході роботи у справі інформації та її правової оцінки; постанови про заведення, тимчасове припинення та закриття оперативно–розшукової справи; узагальнюючі довідки про отримані результати перевірки первинної оперативної інформації про протиправну діяльність; матеріали перевірки за автоматизованими банками даних та оперативними обліками СБ України, а також оперативно–довідковими картотеками УМВС–МВС України; рапорти, довідки, меморандуми, протоколи проведення негласних ОРЗ тощо.
Серед документів ОРД, які можуть бути використані в інтересах кримінального судочинства, особливе місце посідає протокол, що відображає хід документування та результати проведення відповідного ОРЗ. Надаючи протоколу ОРЗ особливого значення серед документів, які функціонують в ОРД, законодавець у ч. 2 ст. 8 Закону «Про ОРД» зазначив, що «за результатами негласного проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів отримання інформації складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві», а в ч. 2 ст. 65 чинного КПК серед джерел доказів вказав протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно–розшукових заходів, та інші документи». Проте в жодній статті Закону «Про ОРД» та чинного КПК України не вказано ані змісту цього протоколу, ані в якому порядку і якою посадовою особою цей протокол повинен складатися, що на практиці необґрунтовано знижує можливість використання таких протоколів у кримінальному процесу, в тому числі й для визнання їх доказами у кримінальному провадженні.
Враховуючи зазначене, вважаємо доцільним Закон «Про ОРД» доповнити окремою статтею, яка б мала назву: «Протокол оперативно–розшукового заходу», такого змісту: «У протоколі про оперативно–розшуковий захід зазначається місце й дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять захід; час його початку та закінчення; зміст проведеного заходу; всі істотні обставини, виявлені при виконанні цього оперативно–розшукового заходу, що мають значення для справи.
Відомості про осіб, що проводили захід чи брали в ньому участь, є інформацією з обмеженим доступом і можуть бути розкриті лише за особистою письмовою згодою цих осіб та письмовим дозволом керівника органу, що здійснює оперативно–розшукову діяльність.
З метою нерозголошення даних про особу, яка проводила оперативно–розшуковий захід, а також даних про інших осіб, що брали участь у його проведенні, у протоколі зазначаються лише їх псевдоніми, а справжні прізвища, ім’я, по батькові, дата народження і місце проживання, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада та інші дані, що містять інформацію про цих осіб, зберігаються в матеріалах оперативно–розшукової справи до набрання чинності вироком чи іншим передбаченим законом процесуальним актам.
До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст, про що вказується в цьому протоколі. У протоколі вказуються також технічні засоби та умови їх застосування.
Протокол підписує особа, яка проводила оперативно–розшуковий захід, та інші особи, які були присутні при цьому чи брали участь у його проведенні.
Протокол з відповідними додатками до нього долучається до матеріалів оперативно–розшукової справи і в разі необхідності направляється особі, яка приймає рішення про порушення провадження у кримінальному провадженні за матеріалами ОРД, особі, у провадженні якої перебуває кримінальне провадження, особі, за дорученням якої проводився оперативно–розшуковий захід, у порядку, визначеному цим законом та іншими нормативними актами».
За результатами аналізу пунктів 7, 16 ч. 1 ст. 8, ст. 10, п. 2 ч. 2 ст. 14 Закону «Про ОРД», а також норм відомчих нормативно–правових актів, у яких цей термін вживається, можна зробити висновок про те, що поняття «матеріали ОРД» ширше за поняття «документи ОРД». Вони співвідносяться між собою як ціле та частина, оскільки матеріалами ОРД є не лише документи, а й предмети (вироби, макети й інші об’єкти), які отримані в результаті проведення ОРЗ і є носіями оперативно–розшукової інформації та можуть бути використані в інтересах ОРД і кримінального судочинства.
Поняття «оперативно–розшукова інформація» як «дані», «фактичні дані», «відомості» не можна ототожнювати з поняттями «оперативно–розшукові документи», «матеріали оперативно–розшукової діяльності», оскільки останні визначають стан статичної фіксації оперативно–розшукової інформації (даних, фактичних даних), характеризують різні способи її матеріального закріплення. А отже поняття «використання оперативно–розшукової інформації» та «використання матеріалів ОРД» мають неоднакове змістовне навантаження.
У першому випадку мова йде про відомості (дані, фактичні дані), які використовуються автономно від матеріалів ОРД, тобто без їх документального закріплення відповідно до визначених Законом «Про ОРД» та відомчими нормативними актами форм.
У другому – про використання як самої оперативно–розшукової інформації, так і тих матеріалів (документів, предметів), у яких вона зафіксована.
Матеріали ОРД у практичній діяльності правоохоронних та судових органів нерідко помилково ототожнюються з оперативно–розшуковими справами, які передбачені відомчими нормативними актами й ведуться з метою організації і здійснення цілеспрямованих ОРЗ, систематизації, документації і фіксації результатів їх проведення, для аналізу отриманих даних щодо протиправної діяльності об’єктів справи, оперативної і правової оцінки матеріалів ОРД, а також прийняття управлінських і процесуальних рішень.
У теорії кримінального процесу та ОРД результатами ОРД вважається як усна оперативно–розшукова інформація, так і різні матеріальні об’єкти: «предмети й документи, що несуть важливі відомості про обставини справи», здобуті при здійсненні ОРЗ.
Оскільки результати ОРД є реалізацією мети та завдань ОРД чи її певних етапів, ОРЗ тощо, їх підсумком – фактичними даними (інформацією), що фіксуються в оперативно–службових документах (рапортах, довідках, зведеннях, меморандумах, актах, звітах, протоколах, отриманих у ході ОРД предметах, та ін.) – матеріалах ОРД, які зосереджуються в матеріалах оперативно–розшукової справи, то поняття «результат оперативно–розшукової діяльності» має інформаційно–правовий характер, являючи собою реалізовані на практиці мету та завдання відповідної оперативно–розшукової дії, ОРЗ чи в цілому ОРД, а також формалізовано юридичний характер. Тому, на нашу думку, слід виходити з рівнозначності термінів «оперативно–розшукова інформація», «відомості», «дані», «фактичні дані» й «результати ОРД» за умови, що «оперативно–розшукова інформація», «відомості», «дані», «фактичні дані» є остаточним, кінцевим підсумком відповідно оперативно–розшукової дії, ОРЗ чи в цілому ОРД, спрямованих на їх отримання, а також рівнозначності термінів «матеріали оперативно–розшукової діяльності» й «результати оперативно–розшукової діяльності».
Окремі автори вважають, що як результати ОРД слід розглядати також підсумки вирішення завдань, які стоять перед підрозділами, що здійснюють ОРД, тобто захоплення обвинуваченого, що переховується, чи особи, запідозреної у вчиненні розслідуваного злочину, за допомогою здійснення оперативно–тактичної комбінації.
Існує думка, що результат ОРД – це дані (відомості, інформація), отримані при здійсненні ОРЗ, а також від конфідентів і зафіксовані в матеріалах оперативно–розшукових справ, «інформаційний і (чи) матеріальний продукт, отриманий оперативно–розшуковим органом як підсумок конкретної оперативно–розшукової дії, заходу, операції».
У спеціальній літературі зазначається також, що під результатами ОРД слід розуміти фактичні дані, відомості, інформацію, отримані при проведенні ОРЗ, передбачених Законом «Про ОРД», і обставини, що пов’язані з підготовлюваним чи вчиненим злочином, розшуком осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства й суду, що ухиляються від відбування покарання і безвісти пропали. Вони можуть міститися: в оперативно–службових документах, що фіксують хід ОРЗ і складені відповідно до відомчих нормативних актів; у матеріалах фото–, кінозйомки, у звуко–, відеозаписах, зроблених у процесі оперативних заходів; у поясненнях осіб, що брали участь у їх проведенні; у предметах, матеріалах і повідомленнях, вилучених при здійсненні ОРЗ; у повідомленнях конфіденційних джерел.
Аналіз матеріалів ОРД, які передбачені Законом «Про ОРД» та відомчими нормативно–правовими актами, дає підстави для висновку, що вони за своєю інформаційною та правовою природою є неоднорідними. Це дозволяє класифікувати їх на відповідні види з метою виявлення можливостей використання кожного з них в інтересах кримінального судочинства та вироблення вимог до порядку їх оформлення й залучення до кримінального процесу.
Матеріали ОРД, що можуть бути використані в інтересах кримінального судочинства, залежно від обраних критеріїв можна класифікувати на такі види:
а) залежно від способу отримання:
 отримані в ході негласних ОРЗ, результати яких мають відповідний ступінь таємності;
 отримані гласним, офіційним шляхом;
б) залежно від можливості розсекречення (для матеріалів ОРД, отриманих у ході негласних ОРЗ:
 ті, що можуть бути розсекречені у встановленому законом та відомчими нормативними актами порядку;
 які не підлягають розсекреченню: у зв’язку з недоцільністю розшифрування форм та методів ОРД; з неможливістю забезпечення безпеки осіб, що брали участь в ОРД та можуть стати учасниками кримінального судочинства (можуть бути допитані як свідки та взяти участь у проведенні інших слідчих дій); з недоцільністю розголошення конфіденційних відносин; з відсутністю письмової згоди особи, щоб дані про її конфіденційні відносини з підрозділами, які здійснюють ОРД, були розголошені;
в) залежно від змісту:
1. які містять інформацію про носії фактичних даних;
2. у яких зафіксовані дані про дії запідозрених у вчиненні злочину осіб;
3. які містять інформацію про матеріальні сліди злочинів та інші фактичні дані, що можуть бути використані в інтересах кримінального процесу;
4. г) залежно від характеру:
 вербального походження: повідомлення, отримані від осіб, що перебувають у конфіденційних відносинах з оперативно–розшуковими підрозділами; пояснення, заяви, звернення окремих осіб;
 документального походження: отримані від фізичних та юридичних осіб гласно й негласно; складені уповноваженими особами в ході їх оперативно–службової діяльності (протоколи, акти, рапорти, довідки, зведення, меморандуми, огляди, звіти тощо);
 речового походження: виявлені в ході ОРЗ (зброя, наркотики тощо); виготовлені в ході оперативно–службової діяльності (макети, копії тощо);
ґ) залежно від способу використання:
1) документального й речового походження, отримані як гласно, так і негласно, та можуть бути використані процесуальним шляхом як приводи та підстави для порушення провадження у кримінальному провадженні або проведення слідчих дій, для отримання фактичних даних, що можуть бути доказами у кримінальному провадженні, та прийняття інших процесуальних рішень: рапорти оперативного працівника про виявлення ознак злочину; довідки, меморандуми, протоколи проведення негласних ОРЗ (оперативного постачання предметів, товарів і речовин; проведення візуального спостереження тощо; фото–, кіноплівки, аудіо–, відеодиски та інші носії, на яких зафіксована оперативна інформація (фактичні дані) про протиправні діяння окремих осіб та груп; заяви громадян, повідомлення організацій, підприємств, установ, посадових осіб про підготовлювані, ті, що вчиняються, або вчинені злочини; пояснення громадян, посадових осіб; акти й матеріали перевірок, інвентаризацій, ревізій фінансово–господарської діяльності підприємств, установ та організацій; відповіді на офіційні запити організацій, підприємств, установ, посадових осіб, що входять до їх компетенції; копії процесуальних документів архівних кримінальних справ, кримінальних справ, що перебувають у провадженні правоохоронних чи судових органів (копії відповідей на запити правоохоронних та судових органів, копії пояснень громадян та посадових осіб, копії протоколів допитів, обшуків, виїмок, оглядів тощо); копії будь–яких інших документів, що вказують на ознаки злочину, а також обставини, що сприяють його розкриттю; рапорти оперативних працівників про виявлені у ході проведення ОРЗ протиправні діяння, що містять ознаки злочинів, та дані щодо запідозреної особи та її зв’язки, інші матеріали перевірки за автоматизованими банками даних та оперативними обліками СБ України, а також оперативно–довідковими картотеками УМВС–МВС України, що не містять конфіденційної інформації;
2) документального й речового походження, отримані негласно й можуть бути використані в кримінальному процесі лише в організаційно–тактичних цілях: агентурні повідомлення; плани проведення окремих агентурно–оперативних заходів (оперативні комбінації, експерименти та ін.); копії письмових завдань агентам; документальні матеріали, в яких містяться підстави для заведення оперативно–розшукових справ; рапорти оперативних працівників про заведення оперативно–розшукової справи; узагальнюючі довідки, складені за результатами аналізу отриманої в ході роботи у справі інформації та її правової оцінки; постанови про заведення, тимчасове припинення та закриття оперативно–розшукової справи; довідки за результатами перевірки отриманої первинної оперативної інформації про протиправну діяльність, фото–, кіноплівки, аудіо–, відеодиски та інші носії, на яких зафіксована оперативна інформація (фактичні дані) про протиправні діяння окремих осіб та груп тощо;
д) залежно від напрямків використання – на ті, що можуть бути:
 приводами та підставами для порушення провадження у кримінальному провадженні;
 приводами та підстави для проведення слідчих дій;
 приводами та підставами для застосування заходів примусу та забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства й членів їх сімей;
 використані для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальному провадженні;
 використані лише в організаційно–тактичних цілях.
Кожний із визначених нами видів матеріалів ОРД має свої особливості, які мають бути враховані при розробці засад використання їх в кримінальному процесі відповідно до передбачених ст. 10 Закону «Про ОРД» та КПК України напрямками.
Організація використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій та матеріалів орд у кримінальному процесі.
Протокол про хід і результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії (або її етапів) складається слідчим, якщо вона проводиться за його безпосередньої участі, у інших випадках – уповноваженим працівником оперативного підрозділу.
Протокол про хід і результати негласної слідчої (розшукової) дії –накладення арешту на кореспонденцію, огляд і виїмка кореспонденції (ст.ст. 261, 262 КПК) складається у двох примірниках, один з яких вручається керівнику установи зв’язку, фінансової установи. В інших випадках протокол складається в одному примірнику.
Періодичність складання протоколів залежать від виду негласної слідчої (розшукової) дії, терміну її проведення цієї слідчої дії (одномоментно чи упродовж часу), від доручення слідчого, прокурора, але у будь–якому випадку безпосередньо після отримання фактичних даних, які можуть використовуватись як докази, для встановлення місця перебування особи, що розшукується, про кожний випадок огляду, виїмки, дослідження матеріалів про результати негласної слідчої дії тощо.
Кожний протокол не пізніше 24 годин після його складання направляється прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва.
У всякому разі з моменту припинення негласної слідчої (розшукової) дії протокол не пізніше 24 годин передається прокурору (ст.252).
Конкретний виконавець щодо складання протоколу про проведення негласної слідчої (розшукової) дії визначається керівником уповноваженого оперативного підрозділу, який проводив такі дії на підставі доручення слідчого, прокурора.
У разі залучення до проведення негласної слідчої (розшукової) дії декількох оперативних підрозділів органів Національної поліції складання протоколу покладається на підрозділ, визначений керівником органу як основний.
До протоколу долучаються додатки, якими можуть бути: аудіо–, відеозаписи, фотознімки, вилучені речі і документи, їх копії (можуть бути спеціально виготовлені), зразки для дослідження, несправжні (імітаційні) засоби, результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів (ст. 256, 267, 273, 274 КПК), кореспонденція, листи, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, інші матеріальні носії передання інформації між особами (ст. 261 КПК).
Додатки до протоколу повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами осіб, на яких було покладено проведення негласної слідчої (розшукової) дії. (ст.105).
Фіксація результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна здійснюватись таким чином, щоб завжди зберігалася можливість експертним шляхом встановити достовірність цих результатів.
Співробітниками оперативних підрозділів органів Національної поліції – виконавцями негласних слідчих (розшукових) дій – мають бути вжиті необхідні заходи щодо забезпечення збереження і цілісності одержаних матеріалів (захист від несанкціонованого втручання, деформації, розмагнічування, знебарвлення, стирання тощо) у період до передачі їх прокурору.
У разі здійснення заходів безпеки щодо співробітників оперативних підрозділів органів Національної поліції, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або залучались до їх проведення, відомості про цих осіб у протоколі зазначаються із забезпеченням конфіденційності в порядку, визначеному законодавством.
Прокурор або слідчий за його вказівкою досліджує отриману в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій інформацію. У разі необхідності залучається спеціаліст (ст.ст. 36, 266 КПК).
Спеціаліст, який бере участь у дослідженні матеріалів про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії і, таким чином, отримує доступ до державної таємниці (ст. 27 Закону України «Про державну таємницю»), повинен мати допуск до державної таємниці відповідного рівня.
Спеціалістом може бути запрошений співробітник органу, якому слідчим доручено проведення негласної слідчої (розшукової) дії, який володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації слідчому, прокурору в ході дослідження матеріалів про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії.
При виявленні відомостей, що мають значення для досудового розслідування і судового розгляду, слідчий, прокурор складає протокол, у якому відтворює відповідну частину інформації (ст. 266 КПК).
У разі відсутності відомостей, що мають значення для досудового розслідування і судового розгляду, слідчий, прокурор також про це складає протокол.
Уповноважені оперативні підрозділи не мають повноважень виходити за рамки доручень слідчого, прокурора (ст. 41 КПК), але взаємодія із слідчим, прокурором зобов’язує їх повідомляти про виявлені обставини, які мають значення для кримінального провадження або вимагають нових процесуальних рішень слідчого, прокурора.
Керівник органу, якому доручено виконання негласної слідчої (розшукової) дії, повинен негайно повідомити прокурора та слідчого про неможливість виконання доручення, його затримці з обґрунтуванням причини і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні доручення.
Матеріали виконаного доручення – протокол і у разі наявності додатки до нього (у повному обсязі, якщо слідча дія припинена, чи у частині, якщо слідча дія продовжується) направляються прокурору не пізніше ніж через 24 години, який здійснює нагляд за розслідуванням у формі процесуального керівництва.
Слідчий, прокурор, співробітники уповноважених органів, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, спеціалісти, які залучаються до дослідження інформації при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, особисто забезпечують охорону держаної таємниці, дотримуються вимог режиму секретності та контролюють їх виконання.
За розголошення відомостей, що становлять державну таємницю зазначені особи несуть відповідальність, передбачену законодавством.
Режим секретності забезпечується додержанням вимог Закону України «Про державну таємницю».
Особливий порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, виготовлення, користування, збереження, знищення, передача, транспортування і пересилання документів, матеріалів, матеріальних носіїв інформації та їх обліку, нерозголошення змісту, порядку і методів проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відомостей про осіб, речі чи місце, щодо яких плануються чи проводяться такі дії, здійснюється відповідно до вимог Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, установах і організаціях (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 №1561–12).
Технічні засоби, комп’ютерна техніка, друкарські машинки та інші засоби, за допомогою яких виготовляються секретні документи, повинні бути належним чином захищені та зареєстровані в режимно–секретних органах (далі – РСО) відповідних правоохоронних органів.
У разі розсекречення документів, вони приєднуються до матеріалів кримінального провадження, що не містить секретних документів.
6.5. У разі закриття кримінального провадження, набрання вироком суду законної сили (інших випадках минування потреби), нерозсекречені документи, матеріальні носії секретної інформації передаються на зберігання до РСО.
6.6. Виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них не допускається.
Розсекречення відомостей проводиться відповідно до Закону України «Про державну таємницю» та до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.
Розсекреченню підлягають документи щодо негласних слідчих (розшукових) дій, які можуть підтвердити належність, допустимість та достовірність доказів, а саме: постанови слідчого і прокурора, клопотання до слідчого судді, ухвала слідчого судді, доручення уповноваженому оперативному підрозділу, документи щодо листування слідчого, прокурора з виконавцями у період проведення негласної слідчої (розшукової) дії, протокол про хід і результати негласної слідчої (розшукової) дії, матеріальні носії, клопотання прокурора про розсекречення.
Розсекречення можливе у разі, якщо вказаними діями не буде завдано шкоди національній безпеці України.
Рішення про необхідність розсекречення матеріалів приймає прокурор, який здійснює повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, про що виносить постанову.
Рішення про необхідність розсекречення матеріалів приймається прокурором з урахуванням обставин кримінального провадження та необхідності використання матеріалів негласних слідчих дій у якості доказів.
Керівнику оперативного підрозділу, який виконував негласну слідчу (розшукову) дію, прокурор направляє клопотання щодо розсекречення протоколу, у якому відображені хід і результати цієї слідчої дії та щодо матеріальних носіїв одержаної інформації.
До клопотання додаються документи і матеріальні носії інформації, яка підлягає розсекреченню.
Термін розсекречення встановлюється протягом доби з часу надходження клопотання.
Одночасно прокурор надсилає клопотання Голові Апеляційного суду про розсекречення відповідної ухвали.
В органах прокуратури розсекречення проводиться у тій прокуратурі, у якій документу надано гриф секретності.
Контроль за роботою щодо розсекречення документів і матеріалів про результати негласних слідчих (розшукових) дій, які зберігаються у прокурора, здійснюється керівником органу, якому направлено клопотання прокурора або керівником прокуратури.
Прокурор, керівник органу повинен організовувати та здійснювати заходи щодо розсекречення документів і матеріалів про результати негласних слідчих (розшукових) дій, що зберігаються на матеріальних носіях і в документах.
Підготовка рішень про скасування грифів секретності, наданих документам і матеріалам щодо негласних слідчих (розшукових) дій прокурором, керівником органу доручається експертним комісіям.
Експертна комісія з питань таємниць (далі — експертна комісія), створюються у складі не менш як трьох осіб, зокрема, фахівців, які мають відповідний рівень знань та досвід роботи у сфері охорони державної таємниці, залежно від правоохоронного органу, слідчий, прокурор у конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва, керівник слідчого чи оперативного підрозділу, працівники РСО, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми.
Персональний склад експертних комісій визначається посадовою особою, яка їх створила.
Голова експертної комісії організує її роботу та забезпечує для цього необхідні умови.
Секретар експертної комісії за вказівками голови забезпечує скликання засідання комісії, складає протокол, акт експертної комісії, а також готує проект рішення.
Основною формою роботи експертної комісії щодо скасування грифів секретності є засідання, необхідність його проведення та перелік питань для розгляду визначає голова комісії. Він завчасно призначає доповідача із складу комісії та забезпечує можливість висловити свою думку всім присутнім на засіданні членам комісії.
Засідання експертної комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів. Рішення приймається простою більшістю голосів, а в разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії.
Експертна комісія має право одержувати в установленому порядку від прокурора необхідні для виконання покладених на неї завдань інформацію та матеріали, а також готувати з цією метою відповідні запити до інших підприємств, установ, організацій та громадян.
За результатами розгляду на засіданні експертної комісії питання щодо скасування грифу секретності нею приймається рішення, яке оформляється протоколом.
У протоколі фіксуються питання для обговорення та їх результати, запитання, зауваження та пропозиції членів комісії. До протоколу може бути внесена інша інформація, необхідна для розгляду питання по суті. Кожен член комісії має право внести до протоколу свою особисту думку щодо скасування грифу секретності, яке розглядалося на засіданні.
Протокол підписується головою та присутніми на засіданні членами експертної комісії.
Рішення комісії оформляється актом скасування грифів секретності матеріальних носіїв секретної інформації, документів, який затверджується прокурором чи керівником органу.
В акті зазначається:
– назва матеріального носія інформації, документа або стислий зміст відомостей, що в ньому містяться, обліковий номер і дата реєстрації;
– гриф секретності, стаття Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, на підставі якої матеріальному носію секретної інформації надано гриф секретності;
– посада, прізвище та ініціали посадової особи, яка надала гриф секретності;
– місцезнаходження матеріального носія інформації (номер справи, том, розрахунок розсилки тощо);
– підстава для скасування грифа секретності;
– реквізит, який наданий матеріальному носію секретної інформації після перегляду.
РСО на підставі акта скасовує гриф секретності документів і матеріалів щодо негласних слідчих (розшукових) дій.
Розсекречення документів і матеріалів щодо негласних слідчих (розшукових) дій робиться працівниками РСО шляхом закреслення однією тонкою лінією попереднього грифа секретності та написання знизу або поряд позначки «Не таємно». Такі виправлення із зазначенням дати засвідчуються підписом начальника РСО або його заступника, який скріплюється печаткою РСО. Виправлення в журналах або картках обліку робляться таким самим чином.
Про розсекречення матеріальних носіїв секретної інформації службова особа, що їх здійснила, зобов'язана письмово повідомити прокурора, якому такі носії секретної інформації або документи були передані. У письмовому повідомленні зазначається підстава (реєстраційний номер та дата затвердження акта експертної комісії) для скасування грифа секретності, обліковий номер та назва матеріального носія секретної інформації, документа, попередній гриф секретності та наданий після перегляду реквізит.
Розсекречена інформація, матеріальні носії, які прокурор має намір використати як доказ під час судового розгляду, зберігається на розсуд прокурора у його службовому сейфі чи у сейфі слідчого за вказівкою прокурора.
До розсекречених матеріалів доступ надається разом з іншими матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК.
Відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути негайно знищені на підставі його рішення, викладеного у постанові (ст.255 КПК).
Інформація, отримана в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій до постановлення ухвали слідчого судді, якщо він постановив ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, повинна бути знищена (ст.250 КПК).
Отримані слідчим чи оперативним підрозділом відомості, речі і документи внаслідок такої дії підлягають передачі прокурору, як тільки слідчий суддя відмовить у наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, для розгляду питання щодо повернення власнику речей, документів чи прийняття рішення про їх знищення (ст. 255 КПК).
У постанові щодо рішення прокурора про знищення відомостей, речей та документів зазначаються відомості щодо кримінального провадження, його реєстраційного номера, короткий виклад обставин злочину, правова кваліфікація злочину, відомості щодо проведення негласної слідчої (розшукової) дії (щодо ухвали слідчого судді чи постанови слідчого, прокурора, одержані матеріали), які матеріали використано як докази, які підлягають знищенню, підстави, передбачені цим кодексом). У постанові зазначається повний перелік матеріалів, які підлягають знищенню, їхні реквізити, назви, ознаки і т.п. У постанові також зазначаються відомості про те, що власник документів і речей не зацікавлений в їх поверненні, про що є відповідна його заява (ст. 255 КПК). Знищення матеріалів, одержаних у ході негласної слідчої дії, не повинне завдати шкоди для кримінального провадження (ст. 255 КПК). Знищення інформації, відомостей, речей і документів здійснюється (ст. 255) під контролем прокурора (за його присутності).
Знищення відомостей, речей та документів здійснюється у спосіб, що унеможливлює їх відтворення у спеціально обладнаному режимному приміщені, яке визначено наказом керівника органу, у складі якого діє слідчий підрозділ, керівника Генеральної прокуратури України, прокуратури області, прирівняної до неї. Вхід сторонніх осіб до визначеного приміщення під час знищення секретних документів та речей забороняється.
Про факт знищення складається акт, у якому зазначається назва документа, його реквізити, орган, який надав гриф секретності, відображається спосіб знищення. Складений акт підписуються працівником РСО та прокурором, який прийняв рішення про знищення і контролював його виконання.
Знищення інформації, відомостей, речей та документів до затвердження акта не допускається. Окремі передруковані та браковані аркуші проектів клопотань, протоколів негласних слідчих (розшукових) дій, окремі аркуші, чернетки клопотань здаються слідчим, прокурором для знищення до РСО.