bigmir)net TOP 100
gallery/т.4.

Тема: Оперативний (ініціативний) пошук як самостійна форма оперативно-розшукової діяльності.

 Поняття, значення, правова основа, суб’єкти та об’єкти оперативного пошуку – як форми ОРД.

Вимоги Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність», кримінально–процесуального законодавства, а також відомчих нормативних актів МВС України обумовлюють для органів Національної поліціїстворення і функціонування постійно діючої системи інформаційного забезпечення, що включає в себе збір, перевірку, систематизацію, збереження і наступне використання оперативно–пошукової інформації з метою боротьби зі злочинністю.
Оперативно–значима інформація оперативними апаратами органів Національної поліціїдобувається в процесі оперативного пошуку, у ході якого встановлюються відомості, що мають значення для рішення оперативно–розшукових задач.
Одним із основних засобів підвищення ефективності протидії злочинності на сучасному етапі являється профілактична діяльність правоохоронних органів та ін. державних структур, удосконалення стратегії, тактики, ідеології профілактичної роботи. Складовою частиною системи профілактичної роботи є діяльність оперативних підрозділів органів Національної поліції правоохоронних органів по попередженню злочинів. Це обумовлено тим, що в умовах формування правової держави злочинність стала все більш дестабілізуючим суспільні відносини фактором. У сучасних умовах вона характеризується не лише стійкою тенденцією росту, але й організованістю, корумпованістю, конспіративністю, проявом нових форм небезпечних злочинів та відмічається високим рівнем латентності. Також слід відмітити те, що на даний час не розроблено ефективної методики по попередженню правопорушень та злочинів правоохоронними органами, що обумовлено відсутністю належного нормативно–правового забезпечення та чіткої системи рекомендацій по проведенню профілактичної роботи, а особливо відносно тих злочинних проявів, вчинення яких обумовлено теперішнім становищем суспільно–політичних та соціально–економічних умов, в яких перебуває Україна. Саме тому, оперативно–розшукові можливості знижуються по відношенню до виявлення осіб, які задумують чи готуються до вчинення злочину.
Форма як філософська категорія означає «спосіб організації і спосіб існування предмета, процесу, явища. Стосовно ОРД її формами є специфічні напрямки комплексного використання сил, засобів і методів ОРД у боротьбі з правопорушеннями і злочинністю.
Форми ОРД – це способи здійснення організаційно–тактичних дій оперативних підрозділів органів Національної поліції на різних стадіях протидії злочинам, послідовність, порядок, обсяг та види застосування яких визначаються залежно від конкретної оперативно–тактичної ситуації, завдань оперативно–розшукової діяльності та кримінального провадження
Принагідно наголосимо, що в новому КПК України законодавець виокремив форми досудового розслідування (дізнання і досудове слідство), що вказує на значення форм діяльності для кожної галузі юридичної науки та дає підстави проводити паралелі з оперативно–розшуковою діяльністю та розробляти обрану тематику.
Загальними формами здійснення оперативно–розшукової діяльності органів Національної поліції України є:
– оперативна розробка за ОРС;
– взаємодія з органами управління і населенням;
– оперативний (ініціативний) пошук;
– ведення профілактичних, криміналістичних та оперативних обліків;
– оперативна профілактика.

У теорії і практиці оперативний пошук осіб, предметів та подій розглядається як самостійна форма ОРД, якій притаманний ряд ознак. У сукупності ці ознаки дають уявлення про суть оперативного пошуку і його місце в системі оперативно–розшукової діяльності .
По – перше, оперативний пошук здійснюється не тільки у зв’язку з вчиненим злочином, а й незалежно від кримінальної події. Це характеризує оперативний пошук як ініціативну, активну дію, відмінну від інших оперативно–розшукових заходів, що здійснюються стосовно конкретних злочинів та осіб, які підозрюються у злочинній діяльності. Ініціативний оперативний пошук сприяє як ефективному оперативному обслуговуванню об’єктів, території, так і розкриттю злочинів, у тому числі й за межами зони обслуговування.
По – друге, характерною ознакою оперативного пошуку є комплексність розвідувальних заходів. Відповідно до компетенції оперативних підрозділів органів Національної поліції, оперативний пошук є найбільш важливим завданням, оскільки в їхньому розпорядженні знаходяться всі основні сили, засоби і методи ОРД.
Перш ніж визначити сутність оперативного пошуку, необхідно з’ясувати значення таких термінів, як «оперативний» та «пошук».
Оперативний – здатність правильно, швидко виконувати ті чи інші фактичні завдання. Якщо ці дії здійснює один оперативний працівник, то їх можна назвати оперативними діями, але якщо ці самі дії здійснюють декілька осіб, тоді їх слід назвати операцією. Операція [від лат. opratio – дія] – сукупність узгоджених і взаємопов’язаних дій за заздалегідь розробленим планом. Отже, операція – сукупність дій або окрема дія в низці інших, з яких складається робота окремої людини, об’єднаних однією метою. Звідси випливає, що оперативні дії однієї або групи осіб спрямовані на здійснення пошуку об’єктів оперативного пошуку – осіб, фактів, подій, предметів та речей, які становлять оперативний інтерес для .
Пошук означає систему дій, спрямованих на об’єкти пошуку, але пошук як система дій – це шукання, розшукування чого–небудь, пошукування. Спеціально організоване розшукування кого, будь-чого з метою розшуку. Важливим для ОРД є пошук кого – живих осіб – людей, чого – речей та предметів, фактів і подій, які становлять оперативний інтерес. У Новому тлумачному словнику української мови вживається значення слова пошук, що також визначає сутність оперативного пошуку – творча робота, спрямована на відкриття нового – шукання раніше невідомих осіб і предметів, документів,
Отже, ґрунтуючись на тлумаченні цих слів пошук – це одна дія чи система таких дій, яка здійснюється оперативними працівниками у вигляді операції, спрямованої на об’єкти пошуку. Об’єкт в цьому випадку об’єднує живих і неживих об’єктів. Об’єкти [від лат. objects – предмети] – зовнішній світ, що існує поза нами, незалежно від нашої свідомості і є предметом пізнання практичної діяльності суб’єкта. Суб’єкт [від лат. subjectum – підкладене] – людина як носій певних властивостей; особистість.
Форми ОРД відрізняються одна від одної предметами початку запровадження заходів, завданнями, які вирішуються в рамках тієї чи іншої форми, організацією та тактикою проведення відповідних дій і заходів.
Поняття, значення, правова основа, суб’єкти та об’єкти оперативного пошуку – як форми ОРД.
Перед тим, як визначити поняття і значення оперативного пошуку, необхідно усвідомити що необхідно розуміти під первинними оперативно–пошуковими даними.
Слід підкреслити, що відмінною рисою первинних даних є та обставина, що вони є або результатом застосування сил, засобів і методів ОРД, або отримані з гласних джерел і потребують спеціальної перевірки з використанням негласних можливостей.
Таким чином, первинні оперативно–розшукові дані це різноманітні відомості, отримані суб'єктами оперативно–розшукової діяльності, що містять нові, раніше не відомі органам внутрішніх справ знання, необхідні і придатні для попередження і розкриття злочинів, пошукової роботи, сприяння кримінально–виховному процесу засуджених і рішення інших задач у боротьбі зі злочинністю.
У теорії і практиці пошук первинних даних або оперативний пошук осіб, предметів та подій розглядається як самостійна форма ОРД, якій притаманний ряд ознак. У сукупності ці ознаки дають уявлення про суть оперативного пошуку і його місце в системі оперативно–розшукової діяльності .
Розробці та вдосконаленню оперативного пошуку присвячені роботи вітчизняних науковців та практиків Ю. В. Александрова, М. І. Онуфрієва, О. М. Бандурки, В. І. Василинчука, Е. О. Дідоренка, В. П. Євтушка, В. П. Захарова, О. О. Кисельова, І. П. Козаченка, Я. Ю. Кондратьєва, П. П. Михайленка, Д. Й. Никифорчука, Т. В. Миронюк, В. П. Німчика, І. В. Сервецького. О. І. Снігерьова, І. В. Тарасюк, І. В. Шинкаренка та ін.
По–перше, оперативний пошук здійснюється не тільки у зв’язку з вчиненим злочином, а й незалежно від кримінальної події. Це характеризує оперативний пошук як ініціативну, активну дію, відмінну від інших ОРЗ, що здійснюються стосовно конкретних злочинів та осіб, які підозрюються у злочинній діяльності. Ініціативний оперативний пошук сприяє як ефективному оперативному обслуговуванню об’єктів, території, так і розкриттю злочинів, у тому числі й за межами зони обслуговування.
По–друге, характерною ознакою оперативного пошуку є комплексність розвідувальних заходів. Відповідно до компетенції оперативних підрозділів органів Національної поліції, оперативний пошук є найбільш важливим завданням, оскільки в їхньому розпорядженні знаходяться всі основні сили, засоби і методи ОРД.
Перш ніж визначити сутність оперативного пошуку, необхідно з’ясувати значення таких термінів, як «оперативний» та «пошук».
Оперативний – здатність правильно, швидко виконувати ті чи інші фактичні завдання. Якщо ці дії здійснює один оперативний працівник, то їх можна назвати оперативними діями, але якщо ці самі дії здійснюють декілька осіб, тоді їх слід назвати операцією. Операція [від лат. opratio – дія] – сукупність узгоджених і взаємопов’язаних дій за заздалегідь розробленим планом.
Пошук означає систему дій, спрямованих на об’єкти пошуку, але пошук як система дій – це шукання, розшукування чого–небудь, пошукування. Спеціально організоване розшукування кого, чого–небудь з метою розшуку. Важливим для ОРД є пошук кого – живих осіб – людей, чого – речей та предметів, фактів і подій, які становлять оперативний інтерес.
Отже, ґрунтуючись на тлумаченні цих слів пошук – це одна дія чи система таких дій, яка здійснюється оперативними працівниками у вигляді операції, спрямованої на об’єкти пошуку. Об’єкт в цьому випадку об’єднує живих і неживих об’єктів. Об’єкти [від лат. objects – предмети] – зовнішній світ, що існує поза нами, незалежно від нашої свідомості і є предметом пізнання практичної діяльності суб’єкта. Суб’єкт [від лат. subjectum – підкладене] – людина як носій певних властивостей; особистість.
Оперативний пошук як форма ОРД сприяє:
 своєчасному отриманню інформації про задумані та підготовлювані злочини і здійсненню заходів щодо їх припинення і попередження;
 своєчасному отриманню інформації по вчинені злочини (особливо латентні) і здійсненню заходів для виявлення і викриття винних;
 забезпеченню прав та інтересів громадян, державних і громадських організацій шляхом виявлення і вилучення викраденого майна;
 отримання інформації для аналізу та оцінки оперативної обстановки на території обслуговування і запровадженню заходів щодо оптимальної розстановки сил і для активізації боротьби з правопорушниками і злочинністю.
Суб’єктами оперативного пошуку виступають оперативні працівники всіх рівнів системи МВС, негласні співробітники оперативних підрозділів органів Національної поліції і представники громадськості.
Оперативні працівники в межах своєї компетенції організовують надходження і отримують первинну інформацію про осіб і події, які викликають оперативний інтерес, її перевірку та оцінку. З цією метою використовується весь арсенал оперативно–розшукових та інших сил, засобів і методів.
Особи, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, виконуючи завдання оперативних підрозділів органів Національної поліції, постійно здійснюють пошук кримінально активних осіб і ознак злочинів, про які не відомо органам внутрішніх справ.
Представники громадськості, які сприяють вирішенню разових чи постійних завдань ОРД, беруть участь у здійсненні відповідних заходів, а також ініціативно виявляють осіб, предмети і події, які становлять оперативний інтерес.
Об’єктом оперативного пошуку є особи, предмети і події, які становлять інтерес для оперативних підрозділів органів Національної поліції.
Особи як об’єкти оперативного пошуку – це виявлені за відповідними ознаками співучасники злочинної діяльності (організатори, виконавці, навідники, скупники викраденого майна тощо), а також громадяни, які знають про протиправну діяльність (потерпілі, очевидці, свідки). Інформація як про першу, так і другу категорію осіб відіграє важливу, а часом і вирішальну роль у боротьбі з правопорушеннями та злочинністю.
Предмети, що становлять оперативний інтерес – це вилучені з обігу речі (зброя, вибухівка, наркотики), фальшиві гроші, підроблені документи, викрадені цінності та ін. Відомості про такі предмети дають можливість вийти на їх власників, потерпілих, нерозкриті й латентні злочини, замаскованих злочинів.
До подій (фактів), які становлять оперативний інтерес, відносяться явища, обставини, що існували в реальному житті, а інформація про них має значення для досягнення мети оперативно–розшукової діяльності, але в не надходила. Це відомості про підготовлені та вчинені злочини, появу злочинця, який розшукується, зустрічі криміногенних елементів, злочинні «розбірки», формування протиправних угрупувань, створення умов для полегшення і маскування злочинної діяльності тощо.
Таким чином, головною метою оперативного пошуку є виявлення ознак злочину і причетних до нього осіб, місця переховування злочинців, які розшукуються. Ця форма характеризується наступальним, розвідувальним напрямком ОРД, її спрямованістю на боротьбу з таємно підготовленими і вчиненими злочинами, замаскованими злочинцями.
Сутністю оперативного пошуку є оперативне пізнання криміногенних фактів, подій, осіб, предметів та речей, які мають ознаки злочинної діяльності або містять явні сліди злочину і їх необхідно розпізнати. Досягнення поставленої мети може бути здійснено за допомогою нових тактичних прийомів – візуальної психодіагностики осіб та ототожнення предметів та речей, які пропонується проводити в комплексі з іншими ефективними тактичними прийомами і в рамках здійснення оперативно–пошукових операцій.
Оперативний пошук саме і спрямований на виявлення (знайдення) серед великої кількості однорідних об’єктів пошуку саме того, що має відношення до ознак певного злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.
Одним з основних завдань оперативного пошуку є виявлення та документування ознак складу злочину.
ОРД є системою гласних та негласних пошукових .....заходів.... Отже, пошук – це система гласних і негласних оперативно–розшукових заходів та операцій, що здійснюється суб’єктами пошуку з використанням тактичних прийомів і оперативно–технічних засобів із метою виявлення криміногенних фактів, подій і осіб, які становлять оперативний інтерес, і здійснення їх візуальної психодіагностики ототожнення предметів і речей, що були об’єктом злочинних посягань або використовувалися при вчиненні злочину з метою запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів, розшуку злочинців органами внутрішніх справ, виконання інших завдань у протидії злочинністі.
Правовою основою проведення оперативного пошуку є Конституція України, Закони України: «Про основи національної безпеки України «, «Про міліцію», «Про оперативно–розшукову діяльність», «Про боротьбу з корупцією», «Про розвідувальні органи України», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних речовин, психотропних засобів і прекурсорів та зловживанню ними», Кримінальний та Кримінально–процесуальний кодекси України, Державні програми, Укази Президента України, відомчі нормативно–правові акти МВС України, які регламентують оперативно–розшукову діяльність, та інші нормативно–правові акти.
Пошукова діяльність – це комплекс заходів розвідувального та пошукового характеру щодо збирання інформації про об`єкти, які становлять оперативний інтерес для , що здійснюється співробітниками оперативних підрозділів органів Національної поліції з використанням оперативно-технічних засобів і прийомів загальнонаукових та оперативно–розшукових методів, заходів, із метою виявлення об`єктів оперативного інтересу, причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, виявлення, розслідування та розкриття злочинів, а головне попередження злочинної діяльності – моніторингу оперативної обстановки на території обслуговування.
Пошукова діяльність сприяє своєчасному отриманню оперативної інформації, реалізація якої забезпечує:
швидке та повне розкриття злочинів, скоєних на визначеній території або виявлених у зв`язку з проведенням відповідних пошукових заходів;
встановлення причин злочинів і умов, які сприяють їх скоєнню: це завдання реалізується через збір оперативної інформації у процесі проведення пошукових заходів у найбільш криміногенних місцях і об`єктах господарювання, речових і продовольчих ринках, місцях концентрації кримінально–злочинного елемента, неповнолітніх тощо;
моніторинг оперативної обстановки на визначеній території або за провідними напрямами боротьби зі злочинністю (організована, рецидивна, наркобізнес, вижленя каналів постачання предметів та речовин, вільний обіг яких обмежено); виявлення фактів і обставин, що її ускладнюють;
негласне збирання необхідних біографічних даних, відомостей про осіб, які становлять оперативний інтерес для з метою їх встановлення;
виявлення осіб, котрі готують або скоїли злочини; встановлення місць перебування злочинців, що переховуються, виявлення інших осіб, розшукуваних;
попередження, припинення і розкриття тяжких злочинів, що мають суспільний резонанс або носять латентний характер, відшкодування заподіяного ними матеріального збитку, затримання по «гарячих слідах» осіб, які скоїли злочини;
сприяння в боротьбі з особливо небезпечними антидержавними злочинами, участь у проведенні заходів щодо захисту національної безпеки;
одержання (при проведенні пошуку з «гарячих відбитків») відомостей про особистість злочинців і маршрути їх руху з місця події;
отримання інформації про об’єкти оперативного інтересу, що забезпечує активізацію оперативної профілактики і проведення оперативно–розшукових заходів; и) охорону громадського порядку при проведенні масових заходів.
З метою виконання завдань оперативно–розшукової діяльності оперативні підрозділи органів Національної поліціїздійснюють оперативний (ініціативний) пошук.
Оперативний (ініціативний) пошук – це комплекс конспіративних
заходів, що не порушує права і свободи громадян, здійснюється оперативним підрозділом з метою виявлення, запобігання та припинення злочинів.

Підставою проведення оперативного (ініціативного) пошуку є:
 аналітично–статистичні дані, що вказують на погіршення стану оперативної обстановки на території або об’єкті обслуговування оперативного підрозділу органу Національної поліції України.;
 повідомлення чергового органу Національної поліції України. про вчинення на території або об’єкті обслуговування особливо тяжкого злочину, іншого злочину, який може викликати негативний громадський резонанс;
 виконання профілактичних заходів;
 організація в місцях масового перебування громадян заходів суспільно– політичного, культурного, спортивного або іншого характеру;
 наявність первинної оперативної інформації про певних осіб чи події, що потребує додаткової перевірки до заведення ОРС;
 необхідність ужиття заходів щодо перевірки отриманих даних, підготовки та проведення оперативних комбінацій, легендування дій оперативних працівників та осіб, з якими встановлено негласне співробітництво в межах заведеної ОРС або КНС;
 перевірка особи, з якою встановлено негласне співробітництво та яку планується залучити до виконання завдань оперативно–розшукової діяльності.
Проведення оперативного (ініціативного) пошуку не потребує отримання спеціального дозволу або погодження. Оперативні працівники під час проведення зазначених заходів можуть використовувати документи оперативного прикриття, з метою конспірації своєї особистості, належності транспортних та інших засобів до органів Національної поліції України..
Відомості, отримані в результаті оперативного (ініціативного)
пошуку, долучаються до ОРС або справ контрольно–наглядового провадження.

Загальними формами здійснення оперативно–розшукової діяльності органів Національної поліціїУкраїни є:
 оперативна розробка за ОРС;
 взаємодія з органами управління і населенням;
 оперативний (ініціативний) пошук;
 ведення профілактичних, криміналістичних та оперативних обліків;
 оперативна профілактика.
Отже, заходи оперативного (ініціативного пошуку є формою ОРД.
До заходів оперативного (ініціативного) пошуку належать:
1. Інформаційно–аналітичне прогнозування.
2. Розвідувальне опитування.
3. Легендована оренда житла або іншого володіння особи.
4. Профілактично–пошуковий захід.
5. Оперативна установка.
6. Оперативне маркування предметів та речовин.
7. Оперативне ототожнення осіб, предметів та речовин.
8. Особистий пошук та оперативний огляд місця.
9. Отримання довідково–аналітичної інформації.
10. Радіотехнічна розвідка.
11. Поліграфне опитування.
12. Створення пасток (квартир, офісів, автомобілів).


Інформаційно–аналітичне прогнозування – це захід, який полягає в цілеспрямованому пошуку та отриманні інформації загального користування з інформаційно–телекомунікаційних систем, інших джерел з метою виявлення негативних тенденцій щодо стану злочинності та відомостей криміногенного, кримінального характеру.

Розвідувальне опитування – це захід, який полягає в одержанні від опитуваної особи інформації, що може мати значення для вирішення завдань оперативно–розшукової діяльності, а також отримання даних від осіб про події та факти, що становлять оперативний інтерес.
У практиці оперативно–розшукової діяльності органів Національної поліції найбільш поширеним методом обґрунтовано визнається розвідувальне, або ще одна назва: оперативне опитування. Право на застосування оперативними працівниками цього методу передбачено Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність» (п. 1 ст. 8). На думку В. М. Атматжитова, розвідувальне опитування – це метод збору оперативно-розшукової інформації в процесі безпосереднього спілкування оперативного працівника з громадянами, яким можуть бути відомі дані про осіб і факти, що викликають інтерес для правоохоронних органів. В. А. Черепанов у своїх наукових працях дає декілька визначень поняття опитування, яке використовується в ОРД, називаючи його розвідувальним. Суть їх зводиться до того, що розвідувальне опитування - це оснований на законах і підзаконних нормативних актах метод ОРД - спосіб збору оперативно-розшукової інформації, що отримується в процесі безпосереднього спілкування оперативного працівника (співробітника органу дізнання) з громадянами, які знають чи можуть знати про осіб і факти, котрі становлять оперативний інтерес, з метою запобігання, розкриття злочинів, розшуку злочинців, які переховуються, й осіб, котрі пропали безвісти. В. О. Вандишев, вивчаючи тактичні особливості застосування оперативного розпізнавання писав, що розвідувальне опитування - це спеціальна бесіда оперативного працівника з особою, яка обізнана про факти, що викликають оперативний інтерес, з метою отримання відомостей, які можуть бути використані у боротьбі із злочинністю. Сутність розвідувального опитування, на думку І. П. Козаченка, полягає у отриманні оперативно значущої інформації в процесі спілкування спеціального суб'єкта (оперативного працівника) з особами, які викликають оперативний інтерес.
Шляхом розвідувального опитування працівники органів Національної поліціїотримують інформацію, необхідну для проведення оперативних розробок, попередження і розкриття злочинів, розшуку зниклих злочинців і громадян, які пропали безвісти. Розвідувальне опитування досить широко застосовується і під час перевірки заяв, повідомлень про вчинені злочини для отримання докладної інформації про факти й осіб, які викликають оперативний інтерес. Розвідувальне опитування застосовується для отримання відомостей, які вирішують не тільки часткові, але й загальні завдання боротьби зі злочинністю.
Оперативно–розшукова інформація – це відомості соціального характеру, для отримання яких використовуються загальні методи її збирання: спостереження, опитування, вивчення документів тощо. В оперативно–розшуковій діяльності найбільш результативними є взаємовідносини між її суб'єктами та іншими учасниками оперативно–розшукових заходів. Спілкування здійснюється у різного роду бесідах як віч–на–віч, так і групових. Але не будь–яка бесіда носить оперативно–розшуковий характер.
Поняття: Розвідувальне (оперативне) опитування, як самостійний метод ОРД полягає в цілеспрямованих діях, а саме безпосереднього спілкування, оперативного працівника з джерелами інформації, а саме з громадянами, щодо отримання інформації про осіб, предмети, факти, що становлять оперативний інтерес для органів Національної поліції України..
Розвідувальне опитування являє собою передбачене нормативними актами, що регламентують оперативно–розшукову діяльність суспільно значуще, свідоме і конфіденційно проваджуване діяння зі збирання відомостей у особи (осіб), яка ймовірно володіє або може володіти інформацією що становить оперативний інтерес, безпосередньо спілкуючись з нею. Обов’язковою умовою проведення опитування є добровільна згода особи на бесіду. Згода може бути отримана безпосередньо, у вигляді прямої відповіді на запитання, чи опосередковано – коли про згоду опитуваного свідчить сам факт спілкування.
Розвідувальне опитування відіграє важливу роль в оперативно–розшуковій діяльності органів Національної поліції України.. Шляхом розвідувального опитування виявляються факти латентних злочинів, викриваються особи, які підозрюються в злочинній діяльності, встановлюються місця переховування розшукуваних злочинців тощо. Оперативним опитування можна отримати вихідні дані для пошуку речових доказів у кримінальних справах, перевірити свідчення звинувачуваних, потерпілих, очевидців, виявити місця зберігання викрадених речей, здійснити заходи щодо документування злочинної діяльності розроблюваних. Нарешті, шляхом розвідувального опитування збираються відомості на осіб, яких передбачається залучити до негласного співробітництва, перевіряються їх повідомлення, зашифровка, поведінка тощо.
Розвідувальне опитування, слугуючи охороні прав та інтересів людини, держави і суспільства від злочинних посягань, має проводитися з дотриманням певних умов, які б виключали порушення чинного законодавства, прав і свобод громадян. Передусім необхідно забезпечити добровільність викладення опитуваним відомих йому даних. Кого б не опитував оперативний працівник, він не має права погрожувати, шантажувати і допускати інші незаконні дії стосовно опитуваного для отримання від нього оперативної інформації.
За формою і деякими змістовими ознаками розвідувальне опитування подібне до допиту, тобто є процесуальною формою закріплення доказів у кримінальному провадженні. Але між опитуванням і допитом існує принципова різниця а саме: допит є слідчою дією, а розвідувальне опитування – методом ОРД; процедура проведення допиту всебічно регламентується нормами кримінально–процесуального законодавства, у той час як проведення розвідувального опитування процесуальними нормами не регулюється. Ст. 8 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» у загальному вигляді визначає право оперативних підрозділів органів Національної поліції опитувати осіб за їх згодою; проведення допиту закон дозволяє тільки після порушення кримінального провадження, а здійснення ж розвідувального опитування не залежить від цього; на допиті свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих показань, що нормами права не передбачено для розвідувального опитування; відомості, отримані на допиті, оформляються протоколом, який є джерелом судових доказів, у той час як результати розвідувального опитування протоколом не оформляються і не є судовим доказом.
Розвідувальне опитування часто використовується в оперативно–розшуковій практиці як найбільш доступний і універсальний захід. Коло осіб, які підлягають опитуванню, залежить від конкретної оперативно–розшукової ситуації. Головним критерієм застосування цього заходу є можливість отримати інформацію, що сприяє попередженню, припиненню та розкриттю злочинів, розшуку зниклих злочинців і громадян, які пропали безвісти.
Суб’єктами розвідувального опитування можуть бути лише оперативні працівники та особи, що залучаються до конфіденційного співробітництва. У деяких випадках суб’єктами можуть бути інші особи, за завданням оперативних працівників, але вони здійснюють розвідувальне опитування не у повному обсязі, епізодично та не повинні знати кінцеву мету.
Об’єктами розвідувального опитування можуть бути будь–які особи. Джерела інформації люди – поділяються на офіційні та неофіційні.
У залежності від особливостей тактики проведення розвідувальне опитування поділяється за ступенем: гласне та негласне, а за змістом – воно може бути зашифрованим (із шифруванням мети або факту бесіди) і незашифрованим.
Отже види розвідувального опитування: гласне без зашифровки мети; гласне з зашифровкою; негласне з зашифровкою; негласне без зашифровки.
Завдання розвідувального опитування:
У попередженні злочинів розвідувальне опитування допомагає виявленню: причин та умов, що сприяють скоєнню злочинів; виявленню осіб, від яких можна чекати вчинення злочину, а також тих, хто його задумав або підготував; громадян, котрі негативно впливають на таких осіб; громадян, чия негласна допомога може бути використана в попередженні злочинів. У розкритті злочинів методом розвідувального опитування виявляються: ознаки злочинів, тобто отримання і перевірка первинних відомостей, які можуть відноситися до елементів складу злочинів: об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторін; очевидці та свідки злочинів; особи, причетні до вчинення злочинів; місця зберігання знарядь вчинення злочинів і речей,здобутих злочинним шляхом; громадяни, негласна допомога яких може сприяти розкриттю злочинів. При розшуку зниклих злочинців оперативним опитуванням: вивчаються особливості злочинця, котрий переховується;– виявляються особи, які знають або можуть знати про місце перебування розшукуваного;– встановлюються місця перебування розшукуваного;– виявляються особи, які можуть позитивно вплинути на розшукуваного і спонукати його до явки з повинною;– виявляються і вивчаються особи громадян, негласна допомога яких може сприяти розшуку злочинця; При розшуку осіб, пропалих безвісти, розвідувальне опитування сприяє: вивченню особи безвісти зниклого; виявленню осіб, які могли бачити його безпосередньо перед зникненням; вивченню обставин зникнення розшукуваного; виявленню осіб, які знають або можуть знати про його місце перебування; встановленню місця перебування розшукуваного; виявленню і перевірці осіб, які причетні до зникнення розшукуваного; отриманню інформації про те, що безвісти зниклий міг стати жертвою злочину.
Визначення завдань і необхідних відомостей (предмет опитування) здійснюється оперативним працівником на підставі аналізу інформації про конкретну оперативно–розшукову ситуацію. Наприклад, при вчиненні неочевидних злочинів часто очевидці, а й можливі свідки виявляються в результаті проведення масових оперативних опитувань громадян, які проживають або працюють у районі місця кримінальної події. У подібній ситуації виявлення свідків, очевидців – це ї є оперативно–розшукове завдання, яке необхідно вирішувати.
Організаційний бік проведення розвідувального опитування складається:
1. визначення кола питань, які необхідно з’ясувати;
2. вибору місця і часу проведення;
3. залежно від виду опитування, визначення тактичного прийому його здійснення.
Оформлення, перевірка і використання відомостей отриманих шляхом розвідувального опитування.
Результати розвідувального опитування оформлюються і використовуються на тих же підставах, що й інша оперативна інформація. Залежно від характеру даних, отриманих шляхом опитування, і тактики їх подальшого використання в боротьбі зі злочинністю результати можуть бути оформлені у вигляді рапорту, довідки, агентурного повідомлення, пояснення чи заяви опитуваного чи потерпілого.
Довідка складається у довільній формі (якщо при опитуванні не отримано даних, які становлять оперативний інтерес). Це засвідчує факт проведення опитування і відображає, що вказані особи опитані, але необхідною інформацією не володіють.
Рапорт про проведення розвідувального опитування складається тоді, коли про отримані відомості необхідно поінформувати керівника оперативного підрозділу чи . Рапортом оформлюються відомості: отримані шляхом опитування за дорученням керівників; на підставі запитів, доручень інших ; ті, що необхідні іншим співробітникам, службам ; які вимагають офіційного реагування; отримані на конфіденційній основі; відомості, на підставі яких необхідно додатково провести заходи гласного чи негласного характеру.
Результати розвідувального опитування можуть оформлятися поясненням опитуваної особи та за його згодою письмово зафіксуватися. Якщо під час опитування стало відомо, що співрозмовник є жертвою злочину, від нього може бути прийнята заява.
Поряд зі складанням документів, для фіксації наслідків розвідувального опитування може використовуватися магнітний звукозапис, відеозйомка та інші технічні засоби. їх застосування, залежно від особи опитуваного (потерпілий, свідок, підозрюваний тощо) та загального тактичного задуму, може бути як гласним, так і негласним.
Перевірка відомостей, отриманих шляхом розвідувального опитування, здійснюється ще в процесі співбесіди уточнюючими чи контрольними запитаннями. Цим способом виявляються суперечності в повідомленнях і оцінюється достовірність інформації. У цілому ж перевірка оперативно значимої інформації, отриманої шляхом опитування громадян, так само як і тієї, що надійшла з інших джерел, здійснюється шляхом застосування всіх сил, засобів і методів оперативно–розшукової діяльності (негласні співробітники, оперативна техніка, візуальне спостереження, оперативна установка, особистий пошук, оперативні обліки). Відомості про ту чи іншу подію або факт, отримані шляхом опитування, порівнюються з інформацією, отриманою при опитуванні інших осіб. Крім того, такі дані можуть перевірятися під час допитів звинувачуваних і свідків у справах, які знаходяться у слідчому провадженні. Якщо при опитуванні отримано дані про осіб, відомих лише за кримінальними кличками або прикметами, то вони негайно перевіряються за масивами оперативно–розшукових обліків.
Відомості, отримані шляхом розвідувального опитування, використовуються для переслідування злочинців, відшукання доказів їх злочинних дій, викраденого майна, а також при документуванні та реалізації матеріалів оперативної розробки. Така інформація може використовуватися і при розслідуванні кримінальних справ.
Відомості, отримані при опитуванні осіб у зв'язку з кримінальною подією, використовуються для висування оперативно–розшукових версій, враховуються для визначення тактики допиту і в процесі його здійснення. Тільки після отримання свідчень від раніше опитаних осіб як від свідків у порядку, визначеному кримінально–процесуальним законом, раніше повідомлені ними дані набувають сили судових доказів.

Легендована оренда житла або іншого володіння особи – договірне, строкове, платне володіння і самосійне користування майном (квартира, будинок, інше приміщення) або частиною такого майна, переданого орендодавцем орендареві.
Легендована оренда житла або іншого володіння особи може бути тимчасовою – до 10 діб та довготривалою – понад 31 добу.

Профілактично-пошуковий захід – це комплекс дій, що здійснюється оперативним підрозділом щодо певних визначених територій для забезпечення державної безпеки та безпеки громадян у місцях проведення масових заходів, місцях постійного або тимчасового перебування осіб, відносно яких здійснюється державна охорона, викриття причин і умов, які сприяють учиненню злочинів.

Оперативна установка – це захід, що полягає в діях оперативного працівника, спрямованих на збір інформації про особу, події або факти, які представляють інтерес для органів Національної поліції України., шляхом проведення бесід з громадянами або посадовими особами, ознайомлення з документами та наведення довідок із зашифруванням своєї приналежності до оперативних підрозділів органів Національної поліції правоохоронних органів.
Оперативні установки проводяться підрозділами оперативної служби, у межах ОРС або кримінального провадження, для встановлення осіб, виявлених у ході негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно–розшукових заходів, а також забезпечення режиму конспірації і таємності.

Оперативна установка. Поняття, основні завдання оперативної установки.
У діяльності підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліції України., які здійснюють боротьбу з правопорушеннями і злочинністю, досить часто застосовується оперативна установка – один із найбільш ефективних методів негласного збирання інформації про осіб, предмети і факти, що становлять інтерес для . Способом оперативної установки конспіративно збираються відомості про осіб, які перевіряються (за місцем проживання, роботи, відпочинку), про викрадені, розшукувані предмети та про факти вчинення правопорушень і злочинів.
Основними особливостями оперативної установки як зазначає В. А. Омельчук, М. Л. Грибов, є негласність, конспіративність, використання документів оперативного прикриття та різноманітних каналів отримання потрібних відомостей (проведення спеціальних бесід з особами, які використовуються як джерело інформації, вивчення документів, наведення довідок).
Теоретичні та практичні питання застосування методу оперативної установки досліджувалися такими фахівцями, як В. М. Солдатов, С. А. Смирнов, В. Г. Соколов, О. С. Карпький, О. М. Джужа, Д. Й. Никифорчук, І. Р. Шинкаренко, І. І. Шинкаренко, І. В. Тарасюк, М. Л. Грибов, Г. Є П. О. Бажан, Запорожцева, А.П. Кіцул, О.А. Гапон, О. Д. Приліпко, Е. В. Рижков, В.А. Омельчук.
Так, І. Р. Шинкаренко визначає оперативну установку як метод оперативно-розшукової діяльності, що полягає в конспіративному збиранні оперативним працівником з різних джерел, з використанням документів оперативного прикриття та часткових методів пізнання, інформації про спосіб життя особи, яка становить оперативний інтерес, її біографію та злочинні зв’язки за місцем проживання або за місцем роботи з метою попередження і розкриття злочинів, знаходження розшукуваних злочинців та осіб, які пропали безвісті. За визначенням В. А Некрасова, оперативна установка як метод полягає в пізнанні суб’єктом способу життя (поводження, зв’язків, біографічних даних тощо) об’єкту (фізичної чи юридичної особи), який становить оперативний інтерес, через джерела інформації, що його оточують (фізичних осіб, документи та ін.) які ймовірно цими відомостями володіють або містять ці відомості, за місцем проживання, тимчасового перебування або місцем роботи об’єкта з метою виконання завдань оперативно-розшукової діяльності. Вивчаючи питання особистого пошуку, О. С. Вандишев під оперативною установкою розумів конспіративні дії оперативного працівника за місцем проживання або тимчасового перебування особи, що викликає оперативний інтерес, спрямовані на збір і перевірку відомостей про його біографію, спосіб життя, окремі вчинки і зв’язки. Як зазначає І. В. Тарасюк, що як спеціальний метод ОРД, оперативна установка сформувалася в практичній діяльності Головного Управління Оперативної служби Департаменту кримінальної поліції (далі ГУ ОС ДКМ)і насамперед у службі карного розшуку. Це диктувалося необхідністю кваліфікованого отримання інформації саме з незалежних джерел (громадян, посадових осіб, документів офіційного та неофіційного характеру, тощо) з глибоким зашифруванням інтересів оперативних служб.
Оперативна установка працівниками Оперативної служби здійснюється тоді, коли оперативні працівники гласних підрозділів органів Національної поліції, за умов конспірації чи складності питань, які необхідно з’ясувати, не мають можливості особисто або за допомогою інших джерел (дільничних інспекторів, негласних співробітників тощо) негласно зібрати інформацію за місцем проживання, роботи, тимчасового перебування особи, яка викликає інтерес оперативних підрозділів органів Національної поліції.
Оперативна установка, як і інші спеціальні методи ОРД ґрунтується на таких формах пізнання, як відчуття, сприйняття, уявлення. Разом з тим оперативній установці властиві істотні організаційно–тактичні особливості, які дають можливість розглядати її як самостійний негласний метод ОРД, відмінний, наприклад, від розвідувального опитування, особистого пошуку, що використовуються підрозділами карного розшуку.
Зміст цих особливостей зводиться до таких положень:
оперативна установка підрозділами оперативної служби здійснюється на підставі завдань гласних оперативних підрозділів органів Національної поліції і з дозволу керівників , які мають відношення до оперативної роботи. Це означає, що порядок проведення оперативної установки, форми організації та взаємодії з ініціаторами визначені відомчими нормативними актами й обов'язкові для виконання взаємодіючими сторонами;
установчі заходи здійснюються спеціально уповноваженими, професійно підготовленими співробітниками, тобто спеціалістами, для яких установча робота є основним функціональним обов'язком;
матеріали, отримані шляхом оперативної установки, призначаються не для внутрішнього користування, а передаються ініціатору, який на їх підставі здійснює як оперативно–розшукові заходи, так і слідчі дії (обшук, виїмка, допити, затримання тощо). За достовірність відомостей, викладених в оперативній установці, їх об'єктивність і повноту підрозділи ДОС ДКМ несуть повну відповідальність, що зумовлено їх компетенцією.
Установчі дії здійснюються паралельно з іншими оперативно–розшуковими заходами або передують їм і сприяють їх цілеспрямованому і успішному вирішенню. Це досягається завдяки конспіративному характеру оперативної установки, який виражається передусім у зашифруванні дійсного одержувача інформації – органу Національної поліції України..
Конспіративність проведення оперативної установки зумовлена також і іншими обставинами. Не можна оголошувати сам факт зацікавленості органів Національної поліціїпевною особою, щоб не спонукати її до вчинків і дій, які ускладнять викриття її в злочинах, виявлення злочинних зв'язків, місць схованки викраденого майна тощо. Деякі особи, обізнані з обставинами готування або вчинення злочинів, не бажають або остерігаються офіційно повідомити про це органи Національної поліції, а бувають випадки, коли необхідно відшукати джерела інформації про злочинну діяльність з метою зашифровки справжнього джерела інформації тобто агентів інформаторів, від яких оперативний працівник отримав негласну інформацію.
ДОС, як правило, доручається проведення оперативної установки у випадках, коли обставини вимагають високих професійних навичок і суворого дотримання конспірації (установка рецидивістів, злочинних авторитетів, учасників законспірованих злочинних угруповань тощо). їм необхідно доручати установки для перевірки зашифрування явочних, конспіративних квартир і діючих агентів, особливо тих, які запідозрені у дворушництві та дезінформації.
Оперативні працівники ДОС, проводячи установку, використовують документи прикриття (посвідчення працівників різних організацій, закладів, що обслуговують населення, або посвідчення представників громадськості), що дозволяють їм належним чином зашифровувати свої дії щодо збирання відомостей, які цікавлять ініціатора завдання.
Джерелом відомостей про об'єкти установки є громадяни, посадові особи та офіційні документи, в яких зафіксована інформація про осіб, які перевіряються (домові книги, особисті рахунки, довідки з місця роботи тощо).
Використання результатів оперативної установки на стадії готування або замаху на злочин дозволяє виключити можливість використання умов, що сприяють вчиненню злочинів, шляхом їх виявлення та усунення; вплинути на осіб, які задумали або готують злочин, змусити їх відмовитися від злочинного задуму.
Використання матеріалів оперативної установки в роботі щодо профілактики і попередження злочинів дає можливість здійснити: збір відомостей про злочини, що готуються, і об'єкти злочинного посягання; збір відомостей про наявність або формування злочинних угруповань, їх склад, рольові характеристики учасників (організатора, виконавця тощо).
У роботі щодо розкриття злочинів використання оперативної установки допомагає: виявити осіб, які вчинили злочини, і отримати відомості, що сприяють їх викриттю; виявити співучасників злочину; відшукати і процесуальним шляхом вилучити речі, знаряддя, документи, котрі можуть бути речовими доказами.
Оперативні установки набули широкого застосування в розшуковій роботі . Вони проводяться у випадках, коли до надходять відомості, що розшукуваний може переховуватися у своїх родичів чи знайомих; родичі, знайомі розшукуваного знають, де він переховується, і зашифроване отримання цієї інформації дозволить відшукати його і затримати. Оперативні установки в таких випадках проводяться за місцем проживання родичів, знайомих та інших осіб, котрі мають відношення до розшукуваного.
При застосуванні оперативної установки в рамках проведення оперативного розпізнавання безпосередньо оперативним працівником існують певні труднощі. Для їх подолання практика оперативно–розшукової діяльності розробила декілька тактичних прийомів.
По–перше, для того, щоб прийняти обґрунтоване рішення про застосування оперативної установки, оперативний працівник повинен вирішити доцільність його застосування (наприклад, якщо в будинку, де планується проведення оперативної установки, мешкають громадяни, які знають оперативного працівника в обличчя, здійснення заходу неможливе тому, необхідно обирати інший шлях виконання оперативно–тактичного завдання).
По–друге, оперативна установка проводиться відповідно до плану, який узгоджується оперативним працівником з керівництвом оперативного підрозділу. В плані повинні бути відображені особливості підготовки до особистого проведення оперативної установки і тактики її здійснення. Підготовка до проведення оперативної установки складається з визначення кола відомостей, що вимагають перевірки, вибору часу, тактичних прийомів проведення установки і підготовки необхідних засобів (документів, речей) прикриття. Коло відомостей, які необхідно зібрати або перевірити, визначається з урахуванням змісту, обсягу та достовірності вже наявних даних про об'єкт установки.
По–третє, в залежності від обсягу відомостей приймається рішення про застосування оперативної установки. Оперативну установку в межах застосування оперативного розпізнавання рекомендується застосовувати тільки в тих випадках, коли об'єм інформації малий і стосується одного–двох фігурантів. Якщо обсяг досить великий, то наполегливість оперативного працівника при їх збиранні може викликати занепокоєння як сторонніх осіб, так і розроблюваних, що може призвести до розшифрування заходу. В таких випадках доцільно залучати спеціальні підрозділи.
По–четверте. Виключно важливу роль при збиранні відомостей про особу, яка викликає оперативний інтерес, відіграє підбір джерел інформації. Для цього в першу чергу необхідно звернутися за допомогою до дільничного інспектора, який обслуговує дану територію. Дуже цінними, як джерела інформації, можуть бути двірники, працівники ЖКГ, голова та головний бухгалтер.
Установки проводяться при підготуванні та проведенні засідок, операцій по затриманню озброєних небезпечних злочинців, обшуків тощо. У таких випадках вивчається розміщення будинку, кімнат, кількість вікон, дверей, сполучення з дахом, план оточуючої місцевості тощо.
Важливу роль оперативні установки відіграють при перевірці діючої агентури і зашифровки явочних і конспіративних квартир. Слід періодично проводити установки на негласних співробітників, які за контрактом перебувають на постійному грошовому утриманні. Проживаючи за документами прикриття, вони постійно перебувають під загрозою розшифрування.
Перевірці через установку підлягають агенти, запідозрені в дезінформації та дворушництві, ті, які пасивно ставляться до виконання завдань, не інформують про відомі їм факти злочинної діяльності, залучені до негласного співробітництва з числа раніше засуджених або з оточення розроблюваних осіб.
В обов'язковому порядку проводиться установка на осіб, які є кандидатами на утримувачів явочних квартир. Крім установки на утримувача, розвіднику–установщику доручається зібрати інформацію про склад його сім'ї, взаємини і спосіб життя членів сім'ї, сусідів, наявність серед оточення криміногенних елементів тощо.
Таким чином, оперативні установки сприяють ефективному вирішенню різноманітних завдань оперативно–розшукової діяльності .
Оперативна установка – один із тих методів ОРД, ефективність якого цілком залежить від ретельної, глибокої підготовки. Перед виходом розвідника–установника на місце проведення заходу гласним оперативним підрозділом необхідно провести цілий ряд підготовчих дій, які забезпечують високу ефективність і результативність оперативної установки.
Необхідність підготування до проведення оперативної установки зумовлюється рядом чинників, які впливають на тактику її проведення та результативність, а
Оформлення результатів оперативних установок. Відомості, отримані шляхом проведення оперативної установки, оперативний працівник ДОС викладає в документі, який називається «Оперативна установка». Перед складанням звіту ретельно аналізується вся інформація, зібрана під час спілкування з джерелами й ознайомлення з різними документами. На кожне запитання ініціатора завдання дається вичерпна відповідь, яка ґрунтується на підставі здобутих відомостей. Якщо з різних причин необхідних відомостей не отримано, то в документі зазначаються обставини, через які неможливо їх здобути (веде відокремлений спосіб життя, недавно прибув з іншої місцевості тощо). У випадках, коли в інформації зустрічаються суперечності, вони викладаються окремо, з переліком кількості джерел, які повідомили про ті чи інші факти і ставлення до об'єкта установки та його зв'язків.
При написанні документа слід дотримуватися відповідних правил: відомості викладати в певному порядку, без скорочення слів, назв установ, вулиць, предметів, без узагальнень і категоричних висновків, що не підтверджуються здобутими фактичними даними. Не досить, наприклад, написати, що об'єкт установки займається злочинною діяльністю, а слід вказати, які злочини він вчиняє (статеві, хабарництво, крадіжки, розкрадання власності тощо), посилаючись на конкретні факти.
Відомості, отримані в процесі проведення оперативної установки, прийнято викладати в такій послідовності: установчі дані на особу, що перевіряється, її житлові умови (яку займає житлову площу, коли заселилася, звідки прибула, у разі необхідності зазначається внутрішнє планування та особливості розташування житлового приміщення, навколишньої місцевості); трудова діяльність чи навчання (зазначається освіта, спеціальність, місце роботи, посада, трудовий стаж, заробітна плата, ставлення до роботи); характеристика особи, яка перевіряється, у побуті (сімейний стан, стосунки з членами сім'ї, родичами, сусідами, як, де і з ким проводить дозвілля, близькі та інші зв'язки, хто н відвідує); психологічні та інші риси (темперамент, склад розуму, захоплення, стан здоров'я тощо); протиправна діяльність (судимості та їх характер, конкретні факти правопорушень, зв'язки з кримінально–злочинним середовищем, особи, які знають про протиправну діяльність того, хто перевіряється); матеріальна забезпеченість (джерела та приблизний розмір прибутків, наявність грошей, коштовностей, дорогих речей, предметів, продуктів харчування); відомості про родичів та інших осіб, що мешкають з особою, яка перевіряється (їх стислі установчі дані та характеристика).
Установчі дані на джерела інформації про об'єкт установки ініціатору не повідомляються, а викладаються на звороті бланка–завдання і залишаються в ДОС. Це дозволить іншому оперуповноваженому ОС (розвіднику–установнику) при повторному відвідуванні джерела знати про цю особу і підготуватися до розмови.
Відомості, отримані в процесі оперативної установки, мають не стільки юридичне, скільки оперативно–розшукове значення. Але вони використовуються з єдиною метою – встановлення об'єктивної істини. Фактичні дані, здобуті непроцесуальним шляхом, служать важливим орієнтиром для проведення оперативно–розшукових заходів, дозволяють визначитися у напрямку розслідування, обрати тактичні прийоми оперативних заходів і слідчих дій. Нерідко такого роду відомості дають можливість зберегти і забезпечити фіксування процесуальним шляхом доказових фактів (встановлення свідків, очевидців і обставин вчиненого злочину, місце знаходження документа, предмета, які можуть бути речовими доказами, тощо).
Інформація, що надходить від ДОС, в тому числі й оперативні установки, носить таємний характер і реалізується працівниками гласних оперативних підрозділів органів Національної поліції з обов'язковою зашифровкою джерел і способів її отримання. Такі відомості, а також отримані негласно предмети і документи можуть використовуватися при розслідуванні кримінальних справ як докази лише після того, коли вони будуть підтверджені або отримані шляхом провадження дій, передбачених кримінально–процесуальним законодавством.

Оперативне маркування предметів та речовин – це захід, пов’язаний з негласним додаванням чи нанесенням на предмети або речовини спеціально виготовлених засобів, у тому числі хімічних та технічних, з метою відстеження руху промаркованих предметів та речовин, їх слідів та з’ясування інших обставин, що мають значення для виконання завдань оперативно–розшукової діяльності.

Оперативне ототожнення осіб, предметів та речовин – це негласна ідентифікація об’єктів за окремими ознаками, властивостями та іншими даними, що їх характеризують.

Особистий пошук та оперативний огляд місця – це заходи, що проводяться безпосередньо оперативним працівником з метою виявлення, попередження, припинення злочинних посягань, установлення, затримання та викриття осіб, які їх учинили, пошуку очевидців і свідків злочину, з’ясування обставин та інших фактичних даних, які можуть бути використані в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Поняття, сутність та призначення особистого пошуку.
Оперативно–розшукові методи в теорії оперативно–розшукової діяльності виступають як відповідні наукові категорії, що реалізуються в практичній діяльності. Оперативні підрозділи, використовуючи методи ОРД (розвідувальне опитування, оперативну установку, візуальне спостереження, оперативний огляд та особистий пошук) виконують покладенні на них завдання – одержують оперативну інформацію про осіб, факти та події, що становлять оперативний інтерес для попередження та розкриття злочинів. Загальними проблемами використання оперативно-розшукових методів та зокрема особистого пошуку, як самостійного методу ОРД займалися О. М. Бандурка, О. С. Вандишев, О. Ф. Возний, Д.В. Гребельський, В. Л.Грохольський, Є. О. Дидоренко, О. Ф. Долженков, І. П. Козаченко, В. Л. Регульський, С. В. Овчинський, Г. К. Синілов, Д. Й. Никифорчук, О. П. Снігірьов, І. Р. Шинкаренко, О. І. Козаченко, Н. Є Філіпенко, В. Є Солоха.
Особистий пошук – це самостійний метод оперативно–розшукової діяльності, який полягає в особистому (безпосередньому) здійсненні оперативним працівником розвідувально–пошукових заходів шляхом використання певних тактичних прийомів із метою встановлення осіб, які готують або вчинюють злочини, виявлення викраденого майна, знаряддя злочину, а також інших обставин, які підлягають встановленню з метою виконання задач, що стоять перед оперативно–розшуковою діяльністю.
Треба зазначити, що при проведенні оперативного пошуку використовуються прийоми які характерні для інших методів. Але, в основі особистого пошуку є прийом, який є визначальним (основним) для даного методу. Таким є прийом розпізнання. Це пояснюється тим, що метод особистого пошуку досить часто використовується в процесі оперативного виявлення осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес для органів Національної поліції України.. При здійсненні цього методу основна увага акцентується на безпосереднє особисте використання суб’єктом пошуку всіх існуючих тактичних прийомів і технічних засобів.
Причому сутність особистого пошуку полягає у виявленні з великої кількості аналогічних об'єктів саме тих, яким притаманна велика кількість ознак, які відносять їх до числа осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес, тобто в застосуванні прийомів розпізнання.
Існують наступні види особистого пошуку:
1 вузькоцільовий – виявлення й затримання перекупників викраденого, наркоманів, осіб, що переховуються від слідства та суду;
2. багатоцільовий – пошукова робота в місцях концентрації злочинного елементу, в неформальних об’єднаннях підлітків та молоді, в ході проведення комплексних операцій, рейдів та оперативних відпрацювань;
3. у формі вільного («плаваючого» – в результаті зміни мети під впливом оперативно тактичних ситуацій) пошуку – загальне вивчення оперативної обстановки на території обслуговування, визначення можливості чи рівня криміногенності окремих груп, об'єктів, осіб тощо.
Знання видів особистого пошуку дозволяє оперативним працівникам детально розібратися у сутності особистого пошуку, а також з’ясувати мету застосування даного методу ОРД.
Класифікація особистого пошуку залежить від кількості осіб, які беруть участь у застосуванні даного методу:
- індивідуальний пошук;
- груповий (бригадний) – здійснюється звичайно спеціально створеними оперативно–пошуковими групами або тимчасовими групами оперативних працівників;
- «кооперативний», який досить широко використовується в процесі проведення комплексних операцій чи оперативних відпрацювань і в якому задіяні декілька оперативно–пошукових груп , а також громадських формувань.
Відштовхуючись від положення, що даний метод використовується співробітниками самостійно, необхідно розглянути суб'єктів його застосування.
Виділяються наступні групи суб'єктів особистого пошуку:
1. Співробітники оперативних підрозділів органів Національної поліції, які спеціально виділені для ведення особистого пошуку. До них відносяться оперуповноважені карного розшуку, для яких він є основним методом роботи (боротьба з кишеньковими крадіжками).
2. Співробітники оперативних підрозділів органів Національної поліції, які застосовують особистий пошук у поєднанні з іншими методами ОРД.
3. Інші співробітники органів Національної поліції України., які при необхідності беруть участь у проведенні оперативно–розшукових заходів і застосовують особистий пошук.
4. Негласні співробітники оперативних підрозділів органів Національної поліції, які навчені і мають навички по проведенню даного методу ОРД.
Об'єктами у відношенні яких здійснюється особистий пошук є особи, предмети й факти, що становлять оперативний інтерес
До осіб, що становлять оперативний інтерес відносяться:
 підозрювані у вчинені злочинів та їхні зв'язки;
 особи, які задумують або готуються до вчинення злочину;
 підбурювачі до вчинення злочинів;
 особи, від яких, судячи за їх, поведінки, можна чекати вчинення злочину.
До фактів і предметів, які становлять оперативний інтерес при здійсненні особистого пошуку відносяться:
• подія злочину;
• обставини, що сприяють вчиненню злочинів;
• майно, викрадене під час учинення злочину або нажите злочиннім шляхом;
• знаряддя злочину, а також інші предмети, які мають розшукове, доказове значення, або заборонені до зберігання, носіння та користування.
Загальною метою особистого пошуку як і всієї оперативно–розшукової діяльності є викорінення злочинності та причин, що її породжують. Але в кожному випадку його застосування мета особистого пошуку конкретизується тими завданнями, які необхідно вирішити співробітнику особисто. На перший план виступають конкретні оперативно–службові задачі, що впливають на підготовку, розстановку і застосування оперативно–розшукових сил, засобів, на організацію й тактику особистого пошуку.
Особистий пошук використовується для вирішення таких завдань:
 вивчення території, яка обслуговується, стеження за об'єктами, що становлять оперативний інтерес;
 виявлення, вивчення та нейтралізація умов, сприятливих для вчинення злочинів;
 встановлення фактів учинення злочинів, особливо тих, що мають латентний характер, відшукання предметів, які можуть бути речовими доказами, зброя, знаряддя вчинення злочинів;
 виявлення осіб, які задумують, готують або вчинили злочини, та їх зв’язків;
 виявлення осіб, які ведуть антисуспільний спосіб життя, за ознаками зовнішності, кримінальної поведінки;
 перевірка відомостей, що надходять до органів Національної поліціїпро протиправну поведінку конкретних осіб;
 виявлення та фіксація дій осіб із кримінального середовища, якщо це має значення для попередження, припинення і розкриття злочинів;
 негласне збирання біографічних та інших даних про осіб, підозрюваних у злочинній діяльності, або про тих, яких готують для негласного співробітництва;
 виявлення місць концентрації та можливої появи кримінально–злочинних елементів;
 виявлення і затримання осіб, які переховуються від слідства, суду і відбування покарання, розшук осіб, які зникли безвісти.
Рамки завдань особистого пошуку значно розширюються ще і в зв’язку з тим, що дані, отримані суб’єктом особистого пошуку, не будучи самі по собі доказами, в той же час підвищують освіченість і тим самим впливають на виконання функцій оперативно–розшукового забезпечення досудового слідства.
Завершуючи розгляд питання, пов’язаного з поняттям, сутністю та призначенням особистого пошуку треба зазначити те, що в ряді випадків, з точки зору оперативності і виконання заходів, оцінки отриманих при цьому результатів і можливості вчасного їх практичного використання, можна говорити про переваги особистого пошуку в порівнянні з опосередкованим здійсненням оперативно–розшукових заходів.
Документальне оформлення результатів особистого пошуку
Після застосування особистого пошуку необхідно закріпити результати, які були отримані в процесі його проведення. Закріплення таких результатів здійснюється шляхом документування .
Документування зумовлено вимогами кримінального законодавства і особливостями поведінки деяких злочинних елементів, які вчиняють неочевидно, замасковані злочини. Документування забезпечує успішне закріплення зібраних відомостей, які сприяють викриттю осіб в злочинних діях. До елементів документування відноситься фіксація епізодів злочинних дій за допомогою фото– кіно– відео зйомки, приладів звукозапису.
За допомогою негласної фото– відео– і кінозйомки оперативні працівники мають можливість отримати фотокартки осіб, які викликають оперативний інтерес, зафіксувати на фотоплівку їхню злочинну діяльність, факти зустрічі зі співучасниками злочину, моменти придбання, виготовлення знарядь злочину, факти передачі та збуту цінностей та інше.
Порядок оформлення застосування цих засобів в процесі особистого пошуку обумовлюється, з однієї сторони характером здійснюваного заходу (гласного чи негласного), а з іншої сторони – метою отримання відомостей і особливостями їх використання при проведенні подальших оперативно–розшукових заходів та слідчих дій.
Результати застосування особистого пошуку оформлюються відповідними документами: рапортом, довідкою, актом або письмовим поясненням.
Рапорт складається в тих випадках, коли співробітник зобов’язаний доповісти про результати проведення особистого пошуку і отримати від керівника відповідні вказівки.
Довідка складається при необхідності зафіксувати які–небудь факти, події, відомості, що були отримані в процесі застосування особистого пошуку, які в подальшому можуть використовуватися для проведення інших оперативно–розшукових заходів.
Актом фіксуються результати оперативно–розшукових заходів, що здійснюються шляхом особистого пошуку групою співробітників , а також за участю представників громадськості.
Оформлення та використання результатів оперативного огляду.
Відомості, отримані в результаті оперативного огляду, оформляються відповідним документом. Його форма залежить від виду огляду, суб'єктів, галузей знань, спеціалісти яких залучалися до огляду. Це зумовлено тим, що в різних організаціях, закладах, установах встановлено різні види і форми документів із специфічними реквізитами. У підсумкових документах відображаються сукупні відомості, які характеризують те чи інше порушення, відзначаються дані, що становлять оперативний інтерес.
У випадках, коли оперативний працівник провів огляд без залучення спеціалістів, результати огляду оформляються рапортом, який доповідається керівникам чи оперативного підрозділу і може бути судовим доказом.
Правова природа рапорту працівника випливає з вимог процесуального законодавства щодо обов'язку органів Національної поліціївживати необхідні оперативно–розшукові заходи для виявлення злочинів та осіб, які їх вчинили. За допомогою рапортів оперативних працівників у кримінальне судочинство вводяться фотокопії підроблених чи знищених документів, чорнові записи, переписка розроблюваних, супровідні документи, якими маскуються злочини, тощо.
У рапорті вказуються відомості про спосіб фіксації фактичного положення об'єктів, предметів, зазначається місце, де проводився огляд, хімічні чи інші речовини, якими помічені предмети, документи.
У випадках, коли за змістом рапорту можна здогадатися про негласний огляд об'єктів, предметів, документів, інформація у кримінальний процес вводиться лише за допомогою оперативної комбінації.
Якщо виникла потреба приєднати до кримінального провадження документ, який складався під час огляду від імені якоїсь організації, слідчий офіційно витребує його і приєднує до справи. У таких випадках учасники огляду можуть бути допитані відповідно до норм КПК України.
Результати негласного огляду оформляються довідкою, а агентом – агентурним повідомленням.
У загальному вигляді дані оперативного огляду будь–якого виду використовуються:
 у профілактиці правопорушень і злочинності (виявлення умов, що сприяють злочинам, та осіб, схильних до правопорушень, для припинення злочинів на стадії замаху тощо);
 у кримінальному судочинстві (для виявлення латентних злочинів, підстав для порушення кримінального провадження; виявлення свідків та очевидців, предметів, документів, які можуть бути речовими доказами, підстав для виїмки, обшуку тощо).

Всі вище перераховані документи за їх призначенням можна розділити на дві групи:
1. Документи, які не підлягають розголошенню і призначенні для використання в оперативно–слідчій практиці;
2. Документи, які можуть бути в відповідний час розголошені, наприклад, направлені у інші установи з метою вжиття відповідних заходів, усунення умов, що сприяють правопорушенням та злочинам.
Крім вказаних документів інколи доцільно отримати письмове пояснення від сторонніх громадян, які безпосередньо спостерігали злочинні дії і мають можливість дати письмові свідчення стосовно тих чи інших фактів, предметів та явищ, що становлять оперативний інтерес. Такі особи в майбутньому можуть виступати свідками в кримінальному судочинстві.
В процесі спостереження і фіксації злочинних дії осіб, що становлять оперативний інтерес, суб’єкти особистого пошуку використовують потайну апаратуру радіозв’язку, яка дозволяє контролювати дії учасників пошуку і забезпечувати умови конспірації та оперативного управляння силами та засобами в ході проведення оперативно–розшукових заходів.
Слід зазначити, що при проведенні особистого пошуку та оформленні його результатів потрібно дотримуватися законності, конспірації, забезпечувати доцільність, активність та наступальність.
У ст. 9 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» докладно викладені гарантії основних принципів оперативно–розшукової діяльності. При застосуванні будь–яких тактичних приймів особистого пошуку цей метод буде завжди законним лише тоді, коли рішення про його застосування буде прийматися на підставі достатніх та достовірних даних, що були отримані в ході проведення попередньої перевірки і лише з додержанням встановлених правил їх застосування.

Отримання довідково– аналітичної інформації – це захід, який полягає у відкритому збиранні інформації, у тому числі за допомогою запитів до підприємств, установ та організацій про осіб, які перевіряються на причетність у сприянні, підготовці, учиненні або участі в учиненні злочину, а також предмети і факти, що становлять оперативний інтерес.
Радіотехнічна розвідка – це захід, який проводиться оперативно – технічними підрозділами та полягає в установленні об’єктів надання послуг рухомого зв’язку, технічним обладнанням яких охоплюється певна територія або місце.
Для отримання інформації про з’єднання мобільних терміналів на місці готування до вчинення злочину, прилеглій території та маршруті можливого руху особи, яка розшукується, (моніторинг) працівники ОТП проводять радіотехнічну розвідку.
Підставою для проведення радіотехнічної розвідки є обґрунтований рапорт керівника органу (підрозділу) внутрішніх справ на ім’я начальника ОТП. Рапорт реєструється в установленому порядку.

Поліграфне опитування – це захід, який представляє собою
психофізіологічне тестування особи, стосовно якої отримано відомості про її можливу причетність до протиправної діяльності з використанням спеціальних технічних засобів та відповідних методик. Використання поліграфа здійснюється шляхом проведення за спеціальною методикою опитування людини за умов її добровільної згоди з одночасною реєстрацією змін її психофізіологічних реакцій у відповідь на психологічні стимули, які надаються у вигляді варіантів відповідей, предметів, схем, фото та ін. У процесі такого інтерв’ю використовуються поліграфічні пристрої, які не завдають шкоди здоров’ю, життю людини, навколишньому середовищу.

Створення пасток (квартир, офісів, автомобілів) – це комплекс заходів, пов’язаний з легендованим використанням об’єктів та імітуванням ними певної діяльності, спрямований на встановлення злочинних намірів та документування протиправних дій осіб, які розробляються.

Метою проведення оперативного (ініціативного) пошуку є здобуття інформації про осіб, факти або події, що представляють інтерес для оперативних підрозділів органів Національної поліції. Як правило, оперативний (ініціативний) пошук проводиться в комплексі або паралельно з іншими заходами (гласними, негласними) та процесуальними діями. До таких комплексних заходів належать внутрішньокамерна розробка, оперативна комбінація га спеціальна операція. У ході їх проведення оперативні працівники з метою конспірації зашифровують свої дії або дії чи особистість залучених до цього осіб та можуть використовувати НІЗ.

Організація і тактика пошуку осіб та фактів, що становлять оперативний інтерес.
Ефективність оперативного пошуку осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес багато в чому залежить від його організації, тобто, проведення комплексу заходів, спрямованих на виявлення одержання і накопичення необхідної первинної інформації.
До таких заходів відноситься:
збір, аналіз інформації про оперативну обстановку, що склалася наданій окремій території або конкретному об'єкті;
розробка спеціальних планів заходів щодо виявлення первинних даних про осіб та факти, що становлять оперативний інтерес;
оптимальне розставлення сил і засобів органів Національної поліції України.;
своєчасне внесення корективі у намічені пошукові заходи залежно від оперативної обстановки;
здійснення постійного контролю і надання практичної допомоги підрозділам і співробітникам у процесі пошукової діяльності;
систематичне навчання співробітників формам і методам пошукової роботи;
При аналізі оперативної обстановки в першу чергу, варто звертати увагу на:
структуру і динаміку злочинності, різновиди і тенденцію вчинення правопо¬рушень на конкретних об'єктах і окремих територіях;
вивчення контингенту осіб, що чинять злочини й інші правопорушення, що перебувають на оперативному обліку;
дані про кількість попереджених і розкритих злочинів;
аналіз стану роботи з виявлення місць концентрації злочинних елементів і ін¬ших об'єктів, що становлять оперативний інтерес;
ступінь перекриття певних об'єктів негласними співробітниками і громадськи¬ми помічниками.
Планування оперативного пошуку – це визначення на основі оперативно–тактичного моделювання системи оперативно–розшукових, процесуальних, управлінських, психологічних та інших заходів, то забезпечують оптимізацію процесу комплексного застосування наявних сил і засобів із метою збору необхідної для вирішення завдань оперативного пошуку інформації.
Ефективність планування оперативного пошуку забезпечується дотриманням таких розроблених наукою принципів:
індивідуальність планування (обумовлена своєрідністю й індивідуальними особливостями пошуку і затримання кожного злочинця в конкретних умовах місця і часу з використанням наявних можливостей оперативного підрозділу);
своєчасність і безперервність планування (виражається в завчасному плануванні оперативно–розшукових заходів);
динамічність планування – це мобільність й ефективність планування, комплекс запланованих заходів повинен відповідати обстановці;
конкретність планування оцінки обстановки (дає можливість зробити найбільш правильні висновки з приводу вирішення та імовірного результату запланованих пошукових заходів);
реальність планування (є умовою практичної реальності відповідного плану оперативного пошуку, який виражається у своєчасній і грамотній постановці оперативно–тактичних завдань і доведення їх до виконавців (перевіряються версії планування)).
Незалежно від застосування тактичних прийомів оперативного пошуку планування включає в себе такі елементи:
аналіз вихідної інформації;
висування версій, прогнозів і визначення конкретних завдань;
визначення шляхів і способів перевірки версій і вирішення конкретних завдань щодо затримання злочинців;
вирішення питань організаційного і матеріально–технічного забезпечення оперативного пошуку;
корегування плану операції.
Важливим елементом планування є обґрунтоване визначення основних напрямків цієї роботи. Як правило, пошук інформації про осіб, факти та інші обставини, що становлять оперативний інтерес ведеться:
у житлових масивах;
на підприємствах і установах різних форм власності;
у криміногенних групах;
у місцях збуту викраденого, ймовірної появи і концентрації злочинного еле¬мента;
у місцях, де найбільше часто вчиняються злочини й інші правопорушення;
у місцях тимчасового утримання затриманих, заарештованих і засуджених осіб.
При організації пошуку в житлових масивах співробітники оперативних апаратів виявляють, як правило, осіб, у минулому судимих, що не працюють, і живуть на нетрудові прибутки, що мають зв'язки серед кримінального елементу. Успішному здійсненню пошуку в житлових масивах сприяє впровадження спеціалізації робітників карного розшуку та організація їх взаємодії з дільничними інспекторами поліції і співробітниками інших служб .
Оперативний пошук осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес на підприємствах і в установах різних форм власності здійснюють як правило, оперативні працівники підрозділів органів Національної поліції ДСБЕЗ із метою виявлення розкрадання, ухилення від сплати податків, інших злочинів і правопорушення в сфері економіки.
Виявлення осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес у процесі здійс¬нення оперативного пошуку в місцях ймовірної появи окремих злочинців і концен-трації криміногенних груп, як правило відбувається в ході здійснення оперативно–пошукових заходів у ресторанах, ринках, парках, пляжах, горищах і підвалах жит¬лових будинків. Злочинці гастролери частіше всього з'являються на вокзалах, авто¬станціях, аеропортах, готелях, кемпінгах. Як правило ці ж об'єкти повинні бути за¬безпечені оперативним спостереженням і у випадках пошуку осіб, що втекли з місць позбавлення волі і попереднього слідства.
Для виявлення викрадених речей і предметів особлива увага оперативних пра¬цівників повинна бути приділена проведенню оперативно–розшукових заходів на ринках, у комісійних і приватних магазинах, ломбардах, а так само інших місцях найбільше ймовірного збуту викраденого.
Для того, щоб ефективно здійснювати оперативний пошук співробітники повинні добре знати:
наявну оперативну обстановку, види вчинених злочинів на окремих об'єктах або територіях, характер і поширеність окремих видів правопо¬рушень; особливості місць, де будуть здійснюватися пошукові заходи;
особливості поведінки і зовнішності осіб, що становлять оперативний інтерес;
прикмети, прізвиська, можливі сліди на тілі й одязі конкретних осіб, що учи¬нили протиправні дії.

Перевірка і реалізація первинних даних, що становлять оперативний інтерес
Під перевіркою початкових відомостей, що становлять оперативний інтерес, слід розуміти діяльність по встановленню достовірності отриманої інформації, а також виявлення і збирання додаткових даних, що у сукупності дозволяють прийняти правильні рішення про їх використання з метою боротьби зі злочинністю.
Перевірка первинних даних у більшості випадків обумовлюється необхідністю їх достовірності. Практика показує, що отримані вперше з різноманітних джерел відомості можуть бути недостовірні в силу ряду причин об'єктивного і суб'єктив¬ного характеру. Серед таких причин необхідно відзначити такі:
1. Навмисне перекручування відомостей зацікавленою особою з метою обдурити, ввести в оману співробітників .
2. Навмисна зміна початкових відомостей (домисел) із метою збільшити їхню важливість; і цінність для органів Національної поліції України..
3. Негативний вплив на якість початкових відомостей іноді чинить недбале вживання службової термінології, недостатня фахова підготовка, недобросовісність окремих працівників, що призводить до неточної фіксації і перекрученої передачі настановних даних на розшукуваних, відомостей про прикмети та інші характерні ознаки осіб, що становлять оперативний інтерес тощо.
Діяльність співробітників при перевірці первинних даних про осіб і факти, що становлять оперативних інтерес, повинна будуватися з врахуванням вироблених теорією і практикою вимог, до числа яких належать: дотримання законності, прав і свобод людини; повнота перевірки; наступальність; забезпечення конспірації.
Дотримання законності, прав і свобод людини при перевірці початкових відомостей випливає з принципів здійснення оперативно–розшукових заходів, передбачених Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність». Така перевірка повинна проводитися в суворій відповідності з розпорядженням закону і відомчих нормативних актів. Названа вимога обумовлена тим, що в процесі перевірки мо¬жуть торкатися інтереси і права громадян, державних і інших організацій, установ і підприємств, що охороняються законом. У ході оперативно–пошукових заходів не можна припускати будь–яких порушень прав і інтересів не тільки громадян, не причетних до протиправних дій, але і самих перевіряємих. Законом забороняється проводити ці заходи відносно чесних громадян. Неприпустима необ'єктивність, фа¬льсифікація і провокація.
Повнота перевірки передбачає одержання такої кількості і якості даних, які б дозволили оперативному працівнику або іншому співробітнику прийняти не обхідне рішення про їх використання. Виконання даної вимоги пов'язано з всебічністю перевірки. Тому в ході її ва¬жливо здійснити комплекс оперативно–розшукових заходів, що дозволили б з ура¬хуванням наявної необхідності наданий момент всебічно вивчити факт, подію або особу і поповнити в такий спосіб кількість і якість початкових відомостей.
Перевірка повинна бути спрямована на одержання найбільш повних знань, що відбивають реальну дійсність. Не можна перевірку одних відомостей здійснювати тому, що це можна легко і швидко зробити, а інших не проводити через будь–які труднощі.
Повнота перевірки багато в чому залежить від активності дій оперуповноваженого, інших співробітників . Зволікання може призвести до втрати або перекручування доказової інформації. Тому перед органами внутрішніх справ стоїть задача – максимально скоротити час між надходженням відомостей, їхньою перевіркою і прийняттям по ним рішень. Зволікання негативно позначається на профілактиці, тому що злочинці приховують свої задуми і можуть здійснити їх виконання.
Наступальність означає активний (у найкоротші терміни) пошук, виявлення і збір додаткових відомостей, коли не обмежуються лише тією первинною інформа¬цією, що надходить в органи Національної поліції. Така вимога випливає з необхідності не тільки реєструвати протиправні діяння, але і випереджати їх, не припускати настання злочинних результатів, впливати на оперативну обстановку, що складається, із метою її оздоровлення й усунення негативних обставин, що сприяють вчиненню злочинів.
Забезпечення конспірації є найважливішою вимогою перевірки початкових відомостей про осіб і факти, що становлять оперативний інтерес. Ця робота повинна проводитися потай від усіх сторонніх осіб, бути несподіваної для тих, хто задумує, готує злочини або вже вчинив їх.
Перевірка початкових відомостей проходить у декілька етапів. Починається вона з пошуку даних про відповідні факти, як правило, за допомогою спеціальних сил, засобів і методів їх виявлення фіксується у формі звітів, повідомлень, рапортів оперативних працівників (про особистий розшук, розвідопитування, оперативну установку і та ін.), заяв і по¬відомлень окремих громадян, офіційних довідок, висновків, звітів тощо. При цьому повинні бути зібрані не окремі розрізнені факти, а їх сукупність, що допомогла б оцінити ступінь суспільної небезпеки конкретного факту або події і. зробити висновок про необхідність прийняття належних заходів.
Під час перевірки, як правило, встановлюються дані:
про перебування перевіряємого на оперативному обліку та відомості про судимість; місцезнаходження цієї особи, його зв'язки, характер поведінки, наявності в нього цінностей та іншого майна добутого злочинним шляхом, предметів і речовин, вилучених із цивільного обороту;
причетність перевіряємого до злочину про який отримане повідомлення, атак само до раніше вчинених, але не розкритих злочинів;
злочинні наміри перевіряємого і його дії по створенню і використанню умов, що полегшують вчинення злочину;
конкретні дії перевіряємого по підготовці до злочину;
його приналежність до агентури органів Національної поліції України..
Збір перерахованих і інших даних дозволяє мати необхідну інформацію для вжиття відповідних заходів для її використання, визначити тактичні моменти, по-в'язані з застосуванням сил, засобів і методів оперативно–пошукової діяльності.
Реалізація інформації, отриманої в процесі оперативного пошуку є його за¬вершальною, третьою стадією. Особливість її полягає в тому, що на цій стадії з’являються можливості для встановлення дій осіб у момент готування, вчинення або приховування слідів злочинів, а отже, і вжиття рішучих заходів по їх запобіганню.
Реалізація матеріалів, виявлених у процесі оперативного пошуку може здійснюватися такими шляхами:
застосуванням заходів загальної профілактики;
застосуванням заходів індивідуальної профілактики;
безпосереднім припиненням злочинів, що задумуються або готуються;
зведенням оперативно–розшукової справи;
безпосереднім розкриттям злочину під час пошуку або відразу за ним.
При будь–якому варіанті реалізації матеріалів оперативного пошуку необхідні негайні і рішучі дії оперативних працівників із залученням інших сил, засобів і методів ОРД по запобіганню і розкриттю злочину, розшуку злочинців, що сховалися, і осіб зниклих безвісти