bigmir)net TOP 100
gallery/т11

Тема: Теорія оперативно–розшукового документування.

Оперативно–розшукове документування у справах оперативної розробки.
Навчальні питання:
 Поняття документування, мета та завдання, вимоги.
 Виявлення осіб, які можуть бути свідками і забезпечення можливого використання їх даних. Виявлення предметів і документів, які можуть бути доказами.
 Інформаційне забезпечення оперативно–розшукового документування та засоби, що використовуються під час проведення негласних розшукових дій
 Оформлення матеріалів, отриманих у процесі проведення оперативно–розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій. Фіксація ходу та результатів негласних слідчих дій.
 Оперативна розробка як одна з частин оперативного документування.
 Етапи оперативно–розшукового документування.
 Планування заходів щодо оперативного документування.

Документування є засобом пізнання істини, складає інформаційну основу ОРД, забезпечує досягненні її завдань. Теорія оперативно–розшукового документування злочинних дій є складовою частиною науки ОРД, призначенням якої є вивчення та розкриття закономірностей пізнання. Але документування має правовий характер та регулюється юридичними нормами законів та відомчими нормативно–правовими актами. Отже теорія документування займається вивченням норм прав, що регулюють порядок документування, застосування цих норм на практиці, а також виникаючими протиріччями між учасниками документування. Теорія документування вивчає наступні основні питання як встановлення істини у якості мети документування, завдання та предмет документування, джерела та способи документування, зміст процесу документування, правове регулювання документування, особливості документування при застосуванні форм ОРД.
На практичній роботі документування допоможе у виявленні оперативно–розшуковим шляхом фактичних даних, які свідчать про причетність розробляємих осіб до приготовлення або вчинення злочину, і забезпечення можливості використання цих даних для запобігання або припинення злочину і прийняття до винних осіб заходів передбачених законом.
Документування – це процес збирання та систематизації відомостей, перевірки та оцінки результатів ОРД, а також прийняття на цій основі відповідного рішення. Документування має місце для рішення будь–яких завдань ОРД: при здійсненні пошукової роботи та перевірці первинних повідомлень про злочини, виконанні доручень слідчих, запитів інших правоохоронних органів щодо проведення оперативно–розшукових заходів, при проведенні ОРЗ у зв’язку з порушенням кримінального провадження, з метою встановлення осіб причетних до злочинної діяльності за гарячими слідами, виявленні очевидців скоєних злочинів, викраденого майна та встановлення інших обставин злочинів, розшук злочинців, безвісті зниклих, а також припинення злочинів в момент замаху, профілактична діяльність.
В теорії ОРД під документуванням слід розуміти:
– процес пізнання, збирання та виявлення, вивчення та перевірці, оцінці та фіксації в документах фактичних відомостей про обставини здійсненого злочину;
– діяльність, що забезпечує можливість використання отриманих оперативно–розшуковим шляхом відомостей в інтересах кримінального судочинства.
Існує дві групи об’єктів:
об’єкти, що пов’язані з подією злочину та обставини, що слід встановити за кримінальним провадженням;
події та дії, що створюють загрозу державній, військовій, економічній, екологічній безпеці України, а також особи та обставини, що необхідно встановити згідно законодавства.
Документування є процесом отримання фактичних відомостей, зафіксованих в документах. Результати ОРД, тобто фактичні відомості можуть слугувати приводом та підставою для порушення кримінального провадження, як докази у кримінальному судочинстві. Отже документування як засіб отримання документованої інформації з метою забезпечення можливості ідентифікованої, зафіксованої в документах інформації, складає основу доказів у кримінальному судочинстві.
З метою успішного виконання завдань ОРД необхідно за кожним фактом злочину та іншим подіям встановити у точній відповідності з дійсністю обставини скоєної події. Тільки за цією умовою можна встановити об’єктивно наявність чи відсутність ознак особливо небезпечного діяння, обвинувачення чи невиновності конкретної особи при його вчиненні.
Істина повинна бути об’єктивною. При документуванні необхідно дати відповідь на запитання: чи відбулася подія злочину, встановити обставини скоєного злочину (місце, час, спосіб тощо), виявити осіб, що скоїли злочин, встановити їх вину. Зміст істини визначається колом всіх обставин, встановлення яких забезпечує виконання завдань ОРД в інтересах кримінального судочинства.
Виявлення злочинів та осіб, що їх скоїли є основним завданням оперативно–розшукового документування. При цьому приймати всі заходи з їх припинення та запобігання.
Предметом документування є всі обставини, що необхідно встановити при вирішенні завдань ОРД:
 подія злочину (час, місце, спосіб тощо);
 винність особи, мотив;
 характер та розмір шкоди;
 обставини вини чи невини; помягшення чи посилення відповідальності;
 обставини, що сприяють скоєнню інших злочинів.
Всі фактичні відомості, що отримані у процесі документування необхідно фіксувати та зберігатися згідно нормативно–правових актів. Юридична сила наступає після підписання документів посадовими особами, в порядку встановленому органом, що здійснює ОРД.
При здійсненні оперативної розробки працівник оперативного апарату документує злочинні дії розробляємих осіб. Забезпечує при цьому виявлення та закріплення фактичних даних про події злочину причетних до нього осіб, а також інших даних, які мають значення для запобігання і припинення злочину та застосування до розробляємих осіб передбачених законом заходів відповідальності.
Під документуванням злочинних дій розробляємих осіб розуміємо – виявлення оперативно–розшуковим шляхом фактичних даних, які свідчать про причетність їх до приготування або вчинення злочину, і забезпечення можливості використання цих даних для виявлення, запобігання або припинення злочинів і прийняття до винних заходів, які передбачені законом.
Документування, як видно із визначення, складається із таких етапів:
1. Виявлення фактичних даних;
2. Забезпечення можливості використання їх при розслідувані. Перший елемент – виявлення фактичних даних складається із одержаних первісних відомостей і перевірки цих відомостей.
В результаті застосування засобів і методів ОРД частіше одержують такі відомості, які потребують ретельної перевірки з тим, щоб переконатися, що ці дані будуть сприяти встановленню істини.
Перевірка повинна дати відповідь на питання:
а) яке значення цих даних для подальших доказів, тобто їх відносність до майбутнього предмету доказів;
б) чи відповідають ці дані дійсності, тобто їх достовірність;
в) яка можливість використання одержаних фактичних даних з метою одержання судових доказів при розслідуванні кримінального провадження.
В ході розробки повинні встановлюватися фактичні дані про обставини, які будуть складати предмет доказів при розслідуванні.
Тому в процесі документування встановлюються і закріплюються фактичні дані:
– які відносяться до події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини);
– причетність розробляємого до підготовки або вчинення злочину і мотивах злочину;
– обставини, які ускладнюють або пом'якшують відповідальність розробляємого, а також про обставини, які характеризують його особистість;
– про характер і розмір шкоди, вчиненої злочином;
– про місцезнаходження знарядь злочинів, украдених або нажитих злочинним шляхом цінностей;
– про обставини, які сприянь вчиненню злочину.
Таким чином, у самому початку оперативної розробки буває важко визначити, які саме фактичні дані потрібно виявити для того, щоб задокументувати злочинні дії розробляємих осіб.
Перевірка достовірності одержаних даних, які мають значення для розслідування, потрібна тому, що відомості, одержані від негласних джерел, головним чином, від негласних співробітників, а також від представників громадськості і окремих громадян, можуть бути недостовірні в силу самих різних обставин. Тому оперативні працівники перевіряють кожне одержане повідомлення, як про причетність розробляємого до вчинення злочину, так і про наявність фактичних даних, що свідчать про таку причетність.
Важливе значення при перевірці мають також визначені можливості використання одержаних негласним шляхом фактичних даних для одержання судових доказів. Практика свідчить, що не завжди мається можливість одержання негласним шляхом фактичних даних використовувати при розслідуванні для одержання судових доказів.
Необхідно враховувати, що відомості, які одержані із оперативно–розшукових джерел такі, що їх не можна розголошувати. В той же час для успішного розслідування необхідні такі відомості, яким можна було б придати гласності.
Тому при документуванні потрібно старатися одержати такі відомості, які можна було б перевірити при проведенні слідчих дій.
Другий елемент документування злочинних дій розробляємих осіб є забезпечення можливості використання негласним шляхом фактичних даних при розслідуванні злочину
Сюди включаються усі заходи, які застосовує оперативний працівник з метою забезпечити можливість використання негласно одержаних даних.
Вимоги:
1) дотримання законності при документуванні;
2) своєчасність документування;
3) повнота документування;
4) дотримання конспірації.

Дотримання законності складається в дотриманні об'єктивності і не допускати:
 фальсифікації даних, які свідчать про причетність розробляємих осіб до підготовки або вчинення злочину;
 провокація розробляємих осіб на вчинення протиправних дій;
 накопичення матеріалів на розробляємих осіб, що дозволяє їм довгий час безкарно продовжувати вчинення злочинів і тим самим наносити шкоду суспільству;
 порушення прав і інтересів розробляємих осіб (вчасності, не можна негласно вилучати їхні речі та цінності);
 проводити замість оперативно–розшукових заходів – слідчі дії до порушення справи кримінального провадження.
Своєчасність документування злочинних дій розробляємих осіб в тім, щоб дії оперативного працівника у виявленні і зберіганні даних, які мають значення для розслідування, випереджання дії злочинців, направлення на їх приховування або знищення.
Повнота документування складається в тому, щоб як можна повніше задокументувати злочинці дії кожного із розробляємих осіб.
Конспірація документування – злочинних дій розробляємих осіб складається в тому, щоб усі заходи по документуванню здійснювалися таємно від розробляємих осіб і сторонніх громадян.
Виявлення осіб, які можуть бути свідками і забезпечення можливого використання їх даних. Виявлення предметів і документів, які можуть бути доказами
Одним із найбільш важливих напрямків документування є виявлення фактичних даних, відомих особам, які можуть бути свідками при розслідуванні.
Практика показує, що по більшості кримінальних справ виникає необхідність виявлення і допитів свідків. Особи, які можуть бути свідками, частково допомагають вияснити самі різні обставини вчинення злочину. Для того, щоб вірно намічати заходи по виявленню в ході розробки осіб, які могли б бути свідками необхідно детально аналізуватимете вчинення злочину, сприяючі йому умови та інші обставини, які відносяться до події злочину. Потім, встановлюють, хто, де і в силу яких обставин міг взнати про підготовку або вчинення злочину.
Крім цього, для успішного здійснення заходів по документуванню потрібно по кожному виду злочину знати коло осіб, яких найбільш частіше слід опитувати у якості свідків і які в силу тих чи інших обставин можуть дати важливі для справи свідчення. Практика свідчить, що кримінальне провадженння про злочини, які пов'язані з насильством над особою (бандитизм, розбій, нанесення тілесних пошкоджень, зґвалтування та інші), про шахрайство, частіше усього внаслідок допиту підлягають особи, які:
1. потерпіли від цих злочинів;
2. очевидці;
3. особи, які знаходились поблизу місця вчинення злочину.
Тому при вивченні місця вчинення злочину потрібно визначити:
1. хто міг бачити події, які інтересують оперативного працівника;
2. хто міг слухати розмову про злочин;
3. хто може назвати прикмети зниклих злочинців, а інколи і потерпілого.
Після виявлення осіб, які можуть бути свідками необхідно здійснити заходи з перевірки цих осіб, щоб встановити:
1. що конкретно їм відомо про злочинні дії розробляємих осіб;
2. у яких взаємовідносинах вони находяться з розробляємими і наскільки об'єктивні будуть їх показання;
3. чи у стані вони вірно відтворити все, що їм відомо (чи не страждають психічними або іншими захворюваннями, які понижують їх цінність як майбутнього свідка.
Рішення цих питань може досягатися також застосуванням усіх сил, засобів і методів оперативно–розшукової діяльності.
Предмети і документи, які виявлені в процесі документування відіграють важливу роль при розслідуванні злочину і визначенні ступеню винності розробляємих осіб. Частіше всього при порушенні кримінального провадження вони є речовими доказами. Але такі документи можуть бути і письмовими доказами. Оскільки речові докази і докази – документи відіграють важливу роль в розслідуванні злочину, потрібно приймати заходи до їх виявлення і забезпечити можливість їх використання при розслідуванні.

У цьому випадку оперативний працівник також використовує версії, визначає, де, в якому вигляді розробляємі могли залишити сліди своєї злочинної діяльності. Потім він намічає заходи по виявленню предметів і документів, які є такими слідами або на яких залишились такі сліди.
Але, в цьому випадку також необхідно знати зразковий перелік предметів і документів, які найбільш частіше використовуються в якості доказів по справам про різні злочини.
У справах оперативної розробки осіб, підозрюваних
у вчиненні злочинів, слідує виявляти перш за все:
1) холодну і вогнепальну зброю;
2) різні інструменти і пристосування, за допомогою яких злочинці відмикають засуви, роблять проломи у стінках, стелях і підлогах .(відмички, набори ключів, дрелі тощо).
3) необхідно також виявляти викрадене при вчиненні цих злочинів майно і цінності.
4) якщо на місці пригоди при вчиненні вказаних злочинів знайдені сліди ніг або транспорту при розробці підозрюваних слідує виявляти взуття, транспортні засоби, якими могли бути залишені ці сліди.
5) При знайденні на місці пригоди слідів пальців рук слідує звертатися до обліків дактилокарт підозрюваних, а при відсутності приймати заходи до його негласного або зашифрованого дактилоскопіювання.
До документів, які необхідно виявляти в ході оперативної розробки відносяться:
1) документи з ознаками часткової або повної підробки або виправленнями,
2) документи, які явно відображають нереальні і не утворені господарчі та інші операції;
3) документи, зміст яких не тотожній змісту інших примірників того ж документу або його дублікату тощо
4) документи, які мають відомості про підготовку, або вчинення злочину,
5) листи, записки, щоденники тощо;
6) документи, які не прямо підтверджують ті або інші доказові факти. Виявлення предметів і документів, які можуть бути доказами, в ході розробки здійснюються з використанням усіх сил, засобів і методів оперативно–розшукової діяльності.
По лінії карного розшуку значення мають негласні співробітники, які залучаються і направляються в місця збуту викраденого.
Візуальне спостереження може успішно застосовуватись для виявлення місць, де розробляємий ховає предмети і документи, які мають значення для справи.
Проведення оперативних установок за місцем проживання розробляємих осіб і їх зв'язків дозволяє встановити наявність у них викраденого майна, речей і цінностей, які добуті злочинним шляхом
Оперативний огляд проводиться у випадках, коли виникає необхідність візуально негласно переконатись в доказових властивостях предметів і документів, які мають відношення до злочинних дій розробляємих, які находяться в масі однорідних предметів і документів.
У тому випадку, коли в процесі розробки не можна шляхом огляду вирішити питання про доказове значення знайдених документів і предметів, ,не рідко виникає необхідність проводити криміналістичні та інші дослідження.
Дослідження таких предметів і документів дозволяється при умові, що в ході дослідження не будуть якісно змінені їх стан, а їх тимчасова відсутність не буде встановлена розробляємим .
Таким дослідженням можуть бути піддані різні об'єкти – знаряддя вчинення злочинів, в тому числі і зброя (вогнепальна і холодна), різні документи і сліди пальців рук. ніг і транспорту, зразки написання та інші об'єкти, які мають відношення до злочинної діяльності розробляемих, і які можуть бути використані як докази при проведенні розслідування.
Для забезпечення зберігання предметів і документів, які можуть бути речовими доказами, можуть бути застосовані наступні прийоми:
Ґ) негласне вилучення. Оперативник через агентів приймає заходи до негласного вилучення документів. Частіше це робиться для подальшого копювання цих документів і повернення їх на місце. А уже перед початком реалізації даної розробки ці документи вилучаються в процесуальному порядку;
2) зашифроване вилучення – полягає в тому, що предмети майбутні докази або документи вилучаються оперативним працівником разом із звичайними під якимось переконливим приводом. Цей прийом дозволяє вилучити документи на короткий період і є тимчасовим заходом, який забезпечує їх збереження;
3) негласне або зашифроване переміщення документів із звичайних місць на зберігання в інші. Це належить робити через агентів, які мають вільний доступ до предметів і документів;
4) укриття предметів і документів у визначеному місці. Для проведення цих дій по лінії карного розшуку цей прийом може забезпечити збереження знарядь вчинення злочину, викрадених речей і цінностей, предметів для вчинення шахрайства, наркотиків тощо.
Такі можливості виявлення предметів і документів, які самим ходом події злочину, вчиненого розробляємими, стають доказами по майбутній кримінальній справі.
При розробці деяких категорій злочинів належить проводити заходи по документуванню шляхом закріплення (фіксації, їх дій тому) що іншим ШЛЯХОМ буває важко або неможливо зібрати фактичні дані, які необхідні для їх припинення.
Практика свідчить, що частіше злочинці вчиняють дії, які пов'язані з злочинами, в той період, коли вони знаходяться в розробці.
Тому оперативний працівник, спостерігаючи за ними за допомогою підрозділів органів Національної поліції оперативної служби, осіб, що конфіденційно співробітничають з або самостійно безпосередньо може фіксувати їх дії, відображуючи їх у відповідних документах, які є носіями інформації.
Все це може бути використано для викриття злочинних дій осіб, які скоїли кримінальне правопорушення, і прийняття до них заходів, передбачених законом.
Для фіксації дій розробляємих дуже часто використовують допомогу громадськості.
Події злочинів звичайно фіксують шляхом:
 спостереження за діями розробляємих;
 зашифрованих перевірок і оглядів.
Можуть застосовуватись і спеціальні технічні засоби (фотографування, кінозйомка і відеозапис), а також нанесення хімічними речовинами поміток на предмети і документи.
Якщо розробляємі в період розробки продовжують окремі дії по підготовці злочину, його вчиненню або реалізують добуті злочинним шляхом цінності, оперативний працівник, знаючи завчасно про вказані дії, доручає представникам громадськості спостерігати за ними і уважно запам'ятовувати їх або ж (що є більш надійним) зафіксовувати їх у відповідному документі (довідці, рапорті, агентурному повідомленні тощо).
У ході здійснення такого спостереження за розробляємими нерідко виникає необхідність зафіксувати факти їх злочинних дій за допомогою технічних засобів, до яких відносяться засоби негласного фотографування, кінозйомки і відеозапису.
Для негласного фотографування, кінозйомки, відеозапису застосовується як звичайна апаратура, яка знаходиться у вільному продажу, так і таємна – спеціальна апаратура, яка знаходиться на озброєнні підрозділів органів Національної поліції оперативно–технічних заходів і яка відноситься до так званої оперативної техніки.
У зв'язку з цим, негласне фотографування, кінозйомка, і відеозапис в процесі оперативної розробки можуть бути здійснені як безпосередньо оперативним працівником (в окремих випадках – агентами). Правова основа: дивись ст. 8 Закону України «Про ОРД», розділ 21 КПК України (13. 04. 2012 р.).

Інформаційне забезпечення оперативно–розшукового документування та засоби, що використовуються під час проведення негласних розшукових дій.
Фактори, що впливають на прийняття рішення щодо документування:
– надійність та достовірність джерела інформації;
– є інформація яка об’єктивно визначає орієнтири для подальшого розвитку та реалізації;
– у агента чи інформатора є реальна можливість отримати підроблені відомості про особу, поведінку, зв’язки розробляємої особи;
– у агента є можливість безпосередньо отримати інформацію, що буде використана в інтересах кримінального судочинства.
Існує шість груп об’єктивних ознак для прийняття рішення про проведення оперативної розробки у процесі оперативного документування:
 ознаки конкретного складу злочину;
 ознаки, що характеризують злочинну діяльність конкретної особи;
 ознаки анти суспільної поведінки майбутньої розробляємої особи;
 ознаки, що характеризують особу як в майбутньому об’єкт оперативної розробки;
 ознаки, що характеризують минулу злочинну діяльність;
 характеристика зв’язків та оточення.
Отже відомості, що необхідно задокументувати сформулюємо у схему:
Антисуспільний спосіб життя
Злочинне минуле Особа Злочинні зв’язки
Матеріальне становище Ознаки злочинної поведінки Злочинні доходи
Збут викраденого
Напрямки документування з установлення причетності до злочинів розробляємих осіб:
 за слідами та предметами, що оставлені на місці події;
 за прикметами зовнішності;
 кличками;
 слідами, які могли потрапити на тіло та одяг розробляємих осіб;
 способу скоєння протиправної дії (аналогічні дії);
 предметам злочинного посягання;
 обліками агентурних повідомлень.
Поняття та зміст засобів, що використовуються під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій
В науці неодноразово досліджувались певні засоби, які використовуються для боротьби зі злочинністю, їх суть та роль у вирішенні слідчо–оперативних завдань. Водночас засоби, що використовуються під час проведення негласних слідчий (розшукових) дій, як узагальнююча наукова категорія не досліджувались.
Для правильного визначення засобів слід звернутися до етимології терміна «засіб» С. І. Ожегов визначає його як:
 – знаряддя (предмет, приладдя) для здійснення певної діяльності;
 – прийом, спосіб дії для досягнення чого–небудь.
Таким чином, будь–який засіб певного виду людської діяльності (у тому числі і при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій) можна розглядати як певні знаряддя, прийоми, способи дій (у тому числі дій із застосуванням цього знаряддя), а також як сукупність певних знарядь та прийомів їх застосування.
Так, теорія ОРД, яка формувалась у колишньому СРСР, традиційно вважала засобами ОРД: оперативні обліки, оперативну техніку та службово–пошукових собак. Такий погляд на засоби ОРД зберігається у вітчизняній науці до цього часу.
До категорії оперативних обліків науковці відносять, крім місцевих обліків оперативних підрозділів органів Національної поліції, також і відомчі та міжвідомчі централізовані оперативно–розшукові, оперативно–профілактичні та оперативно–довідкові обліки, реалізовані у вигляді банків даних в автоматизованих інформаційних системах. Метою застосування оперативно–розшукових обліків є «забезпечення оперативного спостереження та збирання інформації про осіб, які готують, скоюють або вчинили злочин, з метою їх викриття, виявлення та розшуку», а профілактичних – забезпечення індивідуальної профілактики злочинів.
До категорії інших обліків належать обліки загального користування, які можна умовно поділити на дві групи. До першої групи належать банки даних криміналістичної, кримінологічної, адміністративної, статистичної та іншої інформації, які формуються в системі МВС України. Доступ до цих банків даних, крім оперативних підрозділів органів Національної поліції, мають також адміністративна служба поліції, інші зацікавлені служби системи МВС України та інших правоохоронних органів. До другої групи слід віднести обліки інших міністерств, відомств, підприємств, організацій та установ, які не мають прямого відношення до боротьби зі злочинністю (бухгалтерські та кадрові обліки на підприємствах, медичні картотеки в поліклініках тощо).
Оскільки інші обліки не містять специфічних ознак засобу, який використовується при проведенні негласних заходів, такі ознаки повинні бути притаманні прийомам їх використання. Так, мета й алгоритм пошуку інформації у зазначених обліках, а іноді й форми доступу до них (наприклад, під час оперативної установки) визначаються оперативно–розшуковою ситуацією, що склалася; отримана інформація піддається логічній «фільтрації» з метою «відсіву» даних, які можуть мати відношення до ОРС.
У відповідності до напрямку функціонування галузевих служб розрізняють кримінологічні, криміналістичні, адміністративні обліки. Крім того поряд з обліковими загального користування в ОНП створені і функціонують обліки спеціального призначення, які формують і використовують підрозділи при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.
Кримінологічні обліки враховують зареєстровані злочини, осіб, що їх вчинили і кримінальні справи. Ці відомості фіксуються в уніфікованих картках та журналах реєстрації злочинів, які ведуться черговими частинами міськрайлінорганів Національної поліції України..
Криміналістичні обліки створюються в Криміналістичному центрі МВС України і в експертно–криміналістичних підрозділах ГУВС, УВС, УВСТ з метою найбільш повного використання при проведенні оперативних та слідчих дій слідчих і речових доказів, які були вилучені з місць нерозкритих злочинів, а також для забезпечення проведення експертиз і досліджень.
В залежності від вирішуваних завдань криміналістичні обліки мають пошукове і довідкове значення.
Криміналістичні обліки пошукового призначення систематизують об'єкти, які безпосередньо пов'язані з вчиненням злочинів і вилучені з місця події при проведенні слідчих чи оперативних заходів. Вони концентруються в криміналістичних центрах МВС України, республіки Крим, областей і великих міст.
Криміналістичні обліки довідкового призначення формуються на основі натурних зразків, каталогів, технічної документації та іншої інформації, що надходить від установ, організацій і підприємств. Вони використовуються при проведенні експертиз і досліджень, а також для створення і оновлення методичної і нормативної бази.
Адміністративні обліки складаються з адміністративно–профілактичної і адміністративно–довідкової підсистем.
Адміністративно–профілактичний облік здійснюється службами дільничних інспекторів та інспекцією виправних робіт і працевлаштування. Він складається з обліку осіб, схильних до порушення норм суспільного життя і правил поведінки. Інформація на таких осіб концентрується в справах на адміністративні дільниці.
Картотеки на осіб, які раніше вчиняли злочини, були звільнені від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами або засуджені умовно, з відстрочкою виконання вироку, яким призначено покарання не пов'язане з позбавленням волі ведуть інспекції виправних робіт і працевлаштування.
Адміністративно–довідкові обліки ведуть:
– підрозділи ГІРФО, які ведуть облік осіб, що проживають на території обслуговування; прописаних у винятковому порядку; яким відмовлено у прописці, в тому числі звільнених з установ після виконання покарань;
– підрозділи дозвільної системи ведуть обліки вогнепальної, холодної зброї, яка знаходиться у власності як громадян, так і установ, організацій, підприємств; вибухових, отруйних, радіоактивних, сильнодіючих речовин; печаток, штампів, поліграфічного устаткування і деяких інших об'єктів. На всі об'єкти дозвільної системи ведуться облікові справи;
– підрозділи Державтоінспекції ведуть обліки автотранспорту, власники якого мешкають на території обслуговування; угнаних і викрадених технічних паспортів на транспорт;
Під оперативною технікою розуміють систему наукових положень і розроблених на їх основі технічних засобів, способів і прийомів їх правомірного застосування (здебільшого негласного) в процесі здійснення негласних слідчих (розшукових) дій в цілях пошуку, отримання та фіксації фактичних даних щодо протиправних діянь окремих осіб і груп, відповідальність за які передбачена чинним кримінальним законодавством.
Засоби оперативної техніки призначені для безпосереднього отримання інформації, а також виконання супутніх функцій: сприяння доступу до інформації, створення умов для її виникнення, здійснення зв’язку, транспортування та фізичного захисту в процесі проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Основні засоби, які використовуються при проведенні негласних заходів, поділяють на засоби розвідувальної, пошукової, пенітративної та кондиціональної техніки.
Під засобами розвідувальної техніки розуміють технічні засоби, які спеціально створені та застосовуються для негласного отримання інформації, що розпюджується в різних середовищах (каналах) або зберігається на матеріально–речових носіях.
До засобів розвідувальної техніки належать: засоби відеоспостереження та відеофотозйомки (оптичні прилади, цифрові фотокамери, відеокамери, відеозакладки, телевізійні системи, ендоскопи, прилади бачення в темряві, тепловізори тощо); засоби звукового контролю та звукозапису (акустичні закладки, диктофони, направлені мікрофони, стетоскопи, інфрачервоні лазерні зчитувачі та ін.); засоби отримання інформації з радіоефіру (сканувальні радіоприймачі, інтерсептори, спеціалізована апаратура радіоконтролю, спеціальні комплекси радіорозвідки тощо); засоби зняття інформації з каналів проводового зв’язку (телефонні закладки, спеціалізована апаратура зняття інформації з ліній зв`язку).
До засобів пошукової техніки належать технічні засоби, призначені для пошуку певних об’єктів у визначеному місці – середовищі (грунті, водоймищах), виявлених схованках, пробах речовин тощо. За допомогою пошукових засобів виявляють місце знаходження холодної та вогнепальної зброї, коштовних металів, улаштованих схованок, трупів людей і тварин, рухомих об`єктів, наркотичних та вибухових речовин, радіоелектронної апаратури (в тому числі електронних підривачів), сліди виділень людського організму, сліди спеціальних хімічних та радіоактивних речовин, теплові сліди тощо.
До пошукових приладів відносять металошукачі, пошукові магніти, газоаналізатори (шукачі трупів та вибухових речовин), радіопеленгатори, електричні зонди–шукачі, порожнечошукачі, портативні рентгенівські інтроскопи, ультрафіолетові освітлювачі, регістратори радіоактивності, нелінійні локатори, експрес–аналізатори наркотиків тощо.
Засоби пенітративної техніки призначені для забезпечення проникнення в приміщення, транспортні засоби та інші місця з метою отримання або реалізації інформації.
До засобів пенітративної техніки належать технічні засоби відчиняння запірних пристроїв (комплекти ключів, маніпуляційне приладдя (відмички, спеціальні вібратори), комп’ютерні комплекси відчиняння замків); засоби подолання систем охорони (охоронної сигналізації, охоронного телебачення, систем контролю доступу); засоби нейтралізації тварин, а також засоби негласного проникнення в комп’ютерні системи та мережі.
Засоби кондиціональної техніки призначені для створення умов, що сприяють виникненню інформації, яка може стати оперативно–розшуковою. До цих засобів відносять поліграфи («детектори брехні»), засоби створення композиційних портретів, засоби негласного дактилоскопіювання, а також спеціальні хімічні речовини (барвники, люмінофори, індикатори, запахові препарати тощо).
До спеціально навчених тварин відносять службово–розшукових собак, а також інших тварин (котів, птахів), які навчені виконувати певні дії (пошук наркотичних чи вибухових речовин, пошук злочинця за запаховими слідами, транспортування закладного пристрою тощо).

Отже, засобом, при проведенні негласних слідчих дій слід вважати сукупність знаряддя (певного матеріального об’єкта) та прийомів його застосування з метою вирішення завдань при виявленні та розкритті злочинів. Будь–який матеріальний об’єкт будь–якого призначення сам по собі, без прийомів його застосування не може виконувати функції засобу; за його допомогою не можна отримувати або реалізовувати негласні (розшукові) слідчі дії без відповідної методики.
До засобів можна віднести лише те знаряддя, яке виконує під час цієї діяльності певну функцію, а саме – воно повинно бути інструментом у руках суб’єктів, які здійснюють негласні (розшукові) слідчі дії. При цьому метою застосування такого інструмента, в загальному випадку, є отримання або реалізація інформації або ж створення умов для цього. При цьому матеріальна складова засобу не обов’язково повинна мати специфічні ознаки її належності до засобів отримання (реалізації) інформації або ж створення умов для цього. Це може бути звичайна побутова річ (диктофон, квартира, одяг тощо), яка набуває властивостей засобу тільки у сукупності з прийомами її застосування. Завдяки застосуванню спеціальних прийомів звичайна квартира перетворюється на конспіративну, побутовий диктофон – на засіб негласного звукозапису тощо. Водночас певне знаряддя є спеціально призначеним для його застосування, що позначається на його ознаках (конструкції, побудові, умовних рефлексах тварин тощо). До такого знаряддя можна віднести оперативні обліки, спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, службово–розшукових собак, документи оперативного прикриття тощо. Це знаряддя є засобом незалежно від прийомів його застосування, точніше кажучи, зазначені прийоми значною мірою заздалегідь визначені властивостями цього знаряддя.
Ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби.
Відповідно до ст. 273 КПК України за рішенням керівника органу досудового розслідування, прокурора при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути використані заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби. З цією метою допускається виготовлення та використання спеціально виготовлених речей і документів, створення та використання спеціально утворених підприємств, установ, організацій. Використання заздалегідь ідентифікованих або несправжніх (імітаційних) засобів з іншою метою забороняється.
Ідентифікація – це процес розпізнавання системою або людиною (криміналістом, дослідником, операційною системою тощо) іншої системи або об'єкта (людини, користувача, предмета, процесу тощо)
Термін «ідентифікація» походить від пізньо лат. identifico — ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину.
Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням суттєвих у справі обставин.
Встановлення тотожності різних об’єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.
Процес встановлення тотожності об’єктів (взуття — за слідами, особи — за прикметами зовнішності, знаряддя злому — за відбитками тощо) здійснюється різними методами. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.
Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш–менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших — провести слідчі дії (наприклад, пред’явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно–слідчу та експертну ідентифікацію.
В усіх випадках встановлення тотожності становить собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, — такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Таким чином, ідентифікація — це процес встановлення індивідуальної тотожності об’єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінального провадження.
При з’ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібними за всіма рисами та ознаками. Кожний об’єкт тотожний лише сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних. Наведене положення є головним в теорії криміналістичної ідентифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення «об’єкт тотожний тільки сам собі» дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.
Тому, виходячи із загального поняття засобів, які використовуються при проведенні негласних слідчих дій, необхідно виділити заздалегідь ідентифіковані (помічені) засоби. До таких можна віднести: обліки, які використовуються в ОНП; розвідувальні комп’ютерні програми; оперативна техніка; гроші. Розглянемо кожен з видів ідентифікованих (помічених) засобів, які використовуються при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.
Обліки, які використовуються в ОНП:
Оперативні, кримінологічні, криміналістичні та адміністративні обліки.
Розвідувальні комп’ютерні програми – це прикладні програми, які виконують пошукову та аналітичну функції поза межами оперативних обліків – у корпоративних та банківських мережах, Інтернеті тощо. Розвідувальні програми відрізняються від інших програм пошуково–аналітичного призначення наявністю в них специфічних функцій, спрямованих на вирішення суто розвідувальних завдань. До таких функцій належить, наприклад, пошук інформації за частковими параметрами, на основі нечіткої логіки, на основі діаграми зв’язків тощо. Перспективним є так званий інфомедійний пошук, який дозволяє в автоматичному режимі аналізувати інформацію, що міститься у відеоматеріалах, здійснюючи комплекс досліджень усного мовлення та зображень (розпізнавання мовлення, обличчя, переклад з однієї мови на іншу тощо).

Оперативна техніка:
основні оперативно–технічні засоби призначені для отримання (виявлення, збору та фіксації) інформації, а також створення умов для її виникнення. Допоміжні оперативно–технічні засоби застосовують для забезпечення діяльності при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Вони безпосередньо не пов`язані з виникненням та отриманням інформації і, як правило, виконують функції комунікації або захисту осіб, які беруть участь у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.
У свою чергу оперативну техніку можна поділити на:
а) розвідувальну техніку. Технічні засоби, які спеціально створені та застосовуються для негласного отримання оперативно–розшукової інформації, що розпюджується в різних середовищах (каналах) або зберігається на матеріально–речових носіях.
До засобів розвідувальної техніки належать: засоби відеоспостереження та відеофотозйомки (оптичні прилади, цифрові фотокамери, відеокамери, відеозакладки, телевізійні системи, ендоскопи, прилади бачення в темряві, тепловізори тощо); засоби звукового контролю та звукозапису (акустичні закладки, диктофони, направлені мікрофони, стетоскопи, інфрачервоні лазерні зчитувачі та ін.); засоби отримання інформації з радіоефіру (сканувальні радіоприймачі, інтерсептори, спеціалізована апаратура радіоконтролю, спеціальні комплекси радіорозвідки тощо); засоби зняття інформації з каналів проводового зв’язку (телефонні закладки, спеціалізована апаратура зняття інформації з ліній зв`язку);
б) пошукову техніку – технічні засоби, призначені для пошуку певних об’єктів у визначеному місці – середовищі (грунті, водоймищах), виявлених схованках, пробах речовин тощо. За допомогою пошукових засобів виявляють місце знаходження холодної та вогнепальної зброї, коштовних металів, улаштованих схованок, трупів людей і тварин, рухомих об`єктів, наркотичних та вибухових речовин, радіоелектронної апаратури (в тому числі електронних підривачів); сліди виділень людського організму, сліди спеціальних хімічних та радіоактивних речовин, теплові сліди тощо.
До пошукових приладів відносять металошукачі, пошукові магніти, газоаналізатори (шукачі трупів та вибухових речовин), радіопеленгатори, електричні зонди–шукачі, порожнечошукачі, портативні рентгенівські інтроскопи, ультрафіолетові освітлювачі, регістратори радіоактивності, нелінійні локатори, експрес–аналізатори наркотиків тощо;
в) пенітративну техніку. Призначена для забезпечення проникнення в приміщення, транспортні засоби та інші місця з метою отримання або реалізації оперативно–розшукової інформації.
До засобів пенітративної техніки належать технічні засоби відчиняння запірних пристроїв (комплекти ключів, маніпуляційне приладдя (відмички, спеціальні вібратори), комп’ютерні комплекси відчиняння замків); засоби подолання систем охорони (охоронної сигналізації, охоронного телебачення, систем контролю доступу); засоби нейтралізації тварин, а також засоби негласного проникнення в комп’ютерні системи та мережі.
Документи: до документів можна віднести: гроші; цінні папери; банківські векселя, чеки та ін. Як правило, використовуються при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій для виконання ними функцій предмета злочину в тих випадках, коли з причин забезпечення можливості доказування під час подальшого розслідування їх не можна замінити засобами імітації (наприклад, при розслідуванні вимагання, хабарництва). Зазвичай гроші, що застосовуються як засіб при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, мають певні спеціальні ознаки (люмінесцентні позначки або позначки засобом «Бумеранг»);
До несправжніх (імітаційних) засобів необхідно віднести: спеціально виготовлені речі; спеціально виготовлені документи; спеціально утворені підприємства, установи, організації. Розглянемо кожен з видів несправжніх (імітаційних) засобів, які використовуються при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.
Спеціально виготовлені речі: до таких речей можна віднести засоби, які необхідні як допоміжний засіб для виконання завдання при проведенні негласної слідчої (розшукової) дії. До таких засобів можна віднести: засоби маскування, тобто предмети гардеробу, які, наприклад, вказують на певну професійну індивідуальність особи, автомобілі, обладнані під транспортні засоби комунальних, ремонтних та інших служб, комплекти ключів, маніпуляційне приладдя (відмички).
Спеціально виготовлені документи: до такого засобу відносяться документи прикриття (печатки, штампи, установчі документи спеціально утворених підприємств та організацій, державні номерні знаки транспортних засобів тощо). Крім того, до спеціально виготовлених документів можна віднести й імітацію грошових купюр («кукла»), які можуть бути використані при проведенні окремих негласних слідчих дій (контрольоване постачання, оперативна закупка).
Спеціально утворені підприємства, установи, організації: житлові та службові приміщення можуть бути використані як спеціально утворені підприємства, установи, організації. Таким чином, житлові, службові та інші приміщення є засобом створення умов для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Виготовлення, утворення несправжніх (імітаційних) засобів для проведення конкретних негласних слідчих дій оформлюється відповідним протоколом.
У разі необхідності розкриття до завершення досудового розслідування справжніх відомостей щодо спеціально утворених суб'єктів господарювання або щодо особи, яка діє без розкриття достовірних відомостей про неї, про це повідомляється орган, співробітником якого є особа, яка таким способом здійснює негласні слідчі (розшукові) дії, та керівник органу досудового розслідування, прокурор, який прийняв рішення про використання таких засобів у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Рішення про розкриття справжніх відомостей про вказану особу, обставини виготовлення речей чи документів або спеціального утворення підприємства, установи, організації приймається керівником органу досудового розслідування, прокурором. У разі необхідності щодо особи, відомості про яку підлягають розкриттю, вживаються заходи безпеки, передбачені законом.
Несправжні (імітаційні) засоби, застосовані під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії, використовуються в процесі доказування у вигляді первинних засобів чи знарядь вчинення злочину, за винятком випадків, коли суд встановить порушення вимог КПК України під час проведення відповідної негласної слідчої (розшукової) дії.
Отже, на підставі узагальнення наукових розробок та матеріалів практики можна дійти висновку, що успішному виявленню, попередженню та розслідуванню злочинів, сприяє кваліфіковане використання засобів саме при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.
Матеріали, які були використанні до лекції, виконаної на основі аналізу чинного національного законодавства та практики його застосування, надали можливість теоретичного узагальнення та нового вирішення використання засобів при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.
Таким чином, засобом, при проведенні негласних слідчих дій слід вважати сукупність знарядь (певного матеріального об’єкта) та прийомів його застосування з метою вирішення завдань при виявленні та розкритті злочинів. Будь–який матеріальний об’єкт будь–якого призначення сам по собі, без прийомів його застосування не може виконувати функції засобу; за його допомогою не можна отримувати або реалізовувати негласні (розшукові) слідчі дії без відповідної методики. До засобів можна віднести лише те знаряддя, яке виконує під час цієї діяльності певну функцію, а саме : воно повинно бути інструментом у руках суб’єктів, які здійснюють негласні (розшукові) слідчі дії.
Виходячи із загального поняття засобів, які використовуються при проведенні негласних слідчих дій, необхідно виділити заздалегідь ідентифіковані (помічені) засоби. До таких можна віднести:
 – обліки, які використовуються в ОНП;
 – розвідувальні комп’ютерні програми;
 – оперативна техніка.
В свою чергу оперативну техніку можна поділити на:
 а) розвідувальну техніку;
 б) пошукову техніку;
 в) пенітративну;
 –документи.
До несправжніх (імітаційніх) засобів необхідно віднести:
 спеціально виготовлені речі;
 спеціально виготовлені документи;
 спеціально утворені підприємства, установи, організації.

Оформлення матеріалів, отриманих у процесі проведення оперативно–розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій. Фіксація ходу та результатів негласних слідчих дій.
Розвідувальне опитування – це оперативно–розшуковий захід, який заключається у збиранні інформації у процесі безпосереднього спілкування оперативного співробітника або за його дорученням іншої особи з особою, що має відомості про осіб, факти, події, що становлять оперативний інтерес.
Відомості, що отримані гласним шляхом оформляються довідкою, коли відомості не мають процесуального значення. Рапортом, коли відомості можуть мати процесуальне значення. А також поясненням або заявою від потерпілої особи. Гласний оперативний огляд оформляється протоколом огляду місця події.
Результати негласних слідчих розшукових дій оформляються згідно відомчих нормативних актів України (див. розділ 21 КПК).
Перш за все, правильним буде визнати, що документознавство в негласній діяльності за своїм змістом являє процес, що включає отримання (складання), збереження (накопичення) і використання документів з метою вирішення завдань цієї діяльності. Воно повинне здійснюватися безпосередніми суб’єктами негласних слідчих (розшукових) дій згідно з єдиними вимогами секретного діловодства в системі відповідних органів.
Під документом негласних слідчих (розшукових) дій слід розуміти свідчення про факти (події, явища, процеси), виявлені в процесі здійснення заходів ОРД і зафіксовані як у письмовій формі, так і за допомогою іншого матеріального носія (кіно–, фото–, аудіо–, відеоматеріалів тощо). Згідно з основними напрямами негласних слідчих (розшукових) дій головне призначення документів вбачається у фіксації, збереженні та використанні:
1) фактичних даних про злочинні дії окремих осіб і груп з метою своєчасного розслідування злочинів, а також для використання цих даних як доказів у кримінальному судочинстві;
2) інформації про місцеперебування осіб, які переховуються від органів слідства, суду;
До оперативно–розшукових документів кримінально–процесуального призначення відносяться протоколи про результати негласних слідчих (розшукових) дій із відповідними додатками, котрі, як уже зазначалося, можуть використовуватися як джерела доказів у кримінальному судочинстві.
У випадках, коли документи негласних слідчих (розшукових) дій виявилися знаряддям вчинення злочинів, предметом злочинних посягань або їх продуктом, зберегли на собі сліди злочину та придатні для з’ясування обставин, які підлягають доказуванню в кримінальних справах, вони можуть розглядатися в кримінальному судочинстві як речові докази.
Отже, вкрай важливо, що саме на законодавчому рівні закріплені вимоги до протоколів негласних слідчих (розшукових) дій як певних процесуальних документів (Стаття 104 КПК України).
1. У випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.
2. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається в протоколі.
Якщо за допомогою технічних засобів фіксується опитування, текст пояснень може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників цієї процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому випадку в протоколі зазначається, що пояснення зафіксовані на технічному носії інформації, що додається до нього.
3. Протокол під час досудового розслідування складається з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
місце, час проведення та назву процесуальної дії;
особу, яка проводить процесуальну дію (її прізвище, ім’я, по батькові, займана посада);
всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (їх прізвище, ім’я, по батькові, дата народження та місце проживання);
інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації; характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;
2) описової частини, яка повинна містити відомості про:
послідовність дій;
отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі й документи;
3) заключної частини, яка повинна містити відомості про:
вилучені речі й документи та спосіб їх ідентифікації;
спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу;
зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.
Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу.
Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.
Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі та надається такій особі право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника).
Особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки (Стаття 105 КПК).
2. Додатками до протоколу можуть бути:
• спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів;
• письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії;
• стенограма, аудіо –, відеозапис процесуальної дії;
• фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.
Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.
Прокурор вживає заходів до збереження отриманих у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні.

 Оперативна розробка як одна з частин оперативного документування.
Серцевиною оперативно–розшукової діяльності органів Національної поліціїе виявлення, фіксування та використання відповідно до закону інформації про обставини злочину і осіб, які його вчинили. Оперативно–розшукова діяльність ґрунтується на досвіді практичних працівників і теоретичних розробках науковців.
Проблема оперативно–розшукового забезпечення процесу розкриття і розслідування злочинів у теорії і практиці правоохоронної діяльності набула особливої гостроти у зв'язку з соціально–політичними змінами у суспільстві й, зокрема, з визнанням існування організованої злочинності, з якою без застосування сил, засобів і методів оперативно–розшукової діяльності боротись неможливо.
Попереджувальне значення кримінального покарання обумовлюється його невідворотністю, що може бути реалізоване лише за умови розкриття всіх злочинів. Забезпечення розкриття всіх злочинів важливе ще і тому, що багато осіб, залишаючись невикритими і переконавшись у своїй безкарності, вчиняють нові злочини, залучаючи до цього процесу інших осіб.
Ефективність діяльності із розкриття злочинів залежить від вирішення низки організаційно–тактичних питань оперативно–розшукової роботи.
Серед оперативно–розшукових заходів, здійснюваних органами внутрішніх справ, важливе місце посідають оперативні розробки, що проводяться з приводу конкретних фактів і стосовно осіб, що становлять оперативний інтерес.
Вивчення практики показує, що процес проведення заходів щодо документування дій розроблюваних має істотні недоліки, а саме:
• не якісно плануються і не здійснюються заходи, що забезпечують всебічне оперативне документування дій розроблюваних;
• заходи щодо документування не завжди проводяться з урахуванням інтересів майбутнього розслідування.
Недоліки документування призводять до затягування оперативної розробки, що сприяє продовженню злочинної діяльності, яка завдає збитків державі та окремим громадянам, а злочинці мають реальні можливості реалізовувати свої задуми.
Термін «документувати» означає обґрунтовувати документами.
Під документуванням в теорії оперативно–розшукової діяльності розуміють сукупність оперативно–розшукових заходів, спрямованих на отримання інформації про обставини злочину та осіб, які його вчинили. Зміст терміна «документування» має виражати одну стадію оперативно–розшукового процесу – фіксацію здобутої оперативної інформації.
Отже, документування – це своєрідний процес спеціального дослідження події злочину за допомогою оперативно–розшукових сил, засобів і методів, де основою є філософські категорії теорії пізнання, діалектики і логіки. У цьому процесі дослідження використовуються загальногносеологічні методи пізнання – емпіричні і логічні.

1. Оперативна розробка як одна з частин оперативного документування
Завданням кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону для того, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Щоб вирішити це завдання, необхідно заздалегідь провести розслідування, за допомогою якого встановити істину шляхом зібрання необхідних доказів та дослідження предмету доказування у справі. Проте, не завжди є можливість тільки за допомогою слідства виявити фактичні дані, що можуть бути доказами в суді.
У процесі оперативно–розшукової діяльності оперативні підрозділи здійснюють пошук, фіксацію фактичних даних про події та осіб, які мають відношення до злочину. Оперативні працівники спочатку ведуть широкий пошук фактичних даних про обставини вчиненого злочину, виявляють свідків, потерпілих, підозрюваних тощо.
В коло оперативного пошуку об'єктів включається невизначена кількість осіб, які можуть і не мати ніякого відно¬шення до протиправної діяльності. Оцінка ознак протиправного діяння, що містить склад злочину, не є сферою діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції, це є компетенцією слідства і суду. Оперативно–розшукова діяльність не зводиться лише до виявлення та отримання первинних фактичних даних про кримінальні факти, події, предмети, осіб, а включає порядок перевірки їх достовірності.
Тому оперативна розробка є основною визначальною формою діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції . У теорії ОРД та у практиці боротьби зі злочинністю взагалі, а з організованою – зокрема, оперативна розробка визначається як комплексна система оперативно–розшукових заходів стосовно особи (групи осіб), обґрунтовано підозрюваних у підготуванні або вчиненні небезпечного злочину, з метою його попередження або розкриття чи стосовно злочинця, який переховується від слідства, суду або відбування покарання, для його розшуку й затримання, коли іншим шляхом досягти цих ре¬зультатів неможливо або надто важко.
За змістом оперативна розробка – це логічне продовження оперативного пошуку, один із напрямів реалізації первинної інформації про осіб, предмети й події (факти), що становлять оперативний інтерес.
У первинній інформації, як правило, відсутні фактичні дані, докази, необхідні для вирішення головних завдань ОРД. Так, и інформації, що надійшла до оперативного підрозділу, можуть бути відсутні відомості про особу злочинця, місце й час кримінальної події, потерпілих, свідків тощо.
Але без цих відомостей про осіб, фактів та інших обставин неможливо забезпечити вирішення завдань кримінального судочинства.
Спроба отримати ці дані офіційним шляхом може призвести до того, що злочинці з метою ухилення від покарання знищать сліди злочину, речові докази, вдадуться до залякування потерпілих, свідків тощо.
Отже, необхідність оперативної розробки диктується такими обставинами:
 отримані фактичні дані часто свідчать про готування або здійснення злочину особою (групою осіб), проте невідомо, який характер
 цього злочину, як конкретно він готується або як був здійснений. Виникає необхідність доповнити первинну інформацію конкретними даними про обставини злочину, встановити факти злочинних дій розроблюваних осіб, тобто встановити всі дані, що характеризують об'єктивну сторону злочину;
 оперативні відомості можуть незаперечно свідчити, що діє злочинне угруповання, а відомий лише один його учасник. У цьому випадку необхідно зібрати достовірні дані про всіх учасників злочинного угруповання, про конкретну роль кожного, мотиви вчинення злочину, тобто зафіксувати фактичні дані, які характеризують суб'єктивну сторону злочину;
 первинна інформація свідчить про вчинення злочину, але особа, яка його вчинила, не встановлена під час розслідування кримінального провадження. Виникає необхідність оператив¬ної розробки осіб, підозрюваних у причетності до нерозкритого злочину;
 надійшли письмові доручення чи постанова слідчого, вказівка прокурора, ухвала суду, орієнтування інших правоохоронних органів про розшук осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;
 отримана заява, повідомлення чи інша інформація про особу, яка безвісти зникла;
 надійшла пропозиція правоохоронних органів чи організацій інших держав про спільну розробку осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, або розшук злочинців, котрі переховуються.
Отже, загальними засадами для початку оперативної розробки є: обґрунтованість даних про ознаки злочинної діяльності; значна суспільна небезпека вчиненого злочину; неможливість чи крайня складність негайної реалізації даних без додаткового проведення оперативно–розшукових заходів.
Отримана оперативна інформація підлягає попередній перевірці.
З метою перевірки отриманої інформації, залежно від її змісту, працівник оперативного підрозділу уповноважений:
Провести перевірку за оперативними, криміналістичними та іншими обліками.
Проводити розвідувальні бесіди, тобто безпосереднє спілкування працівника оперативного підрозділу з особами для отримання інформації, якою вони можуть володіти щодо події, особи (групи осіб).
З дозволу безпосереднього керівника проводити опера¬тивну установку, тобто збирати і зашифровано отримувати дані про особу (групу осіб), які можуть мати значення для перевірки достовірності отриманої інформації, або доручати її проведення розвідувально–пошуковим підрозділам.
Оперативна інформація, яку можна розглядати як основу для початку розробки, може знаходитися у таких матеріалах:
 перевірених повідомленнях негласних співробітників;
 відомостях, отриманих шляхом проведення оперативно–пошукових заходів (особистого пошуку, оперативних опитувань, установок, оглядів, візуального спостереження тощо);
 орієнтуваннях інших оперативних підрозділів органів Національної поліції про злочинну діяльність окремих осіб;
 в інформації про причетність до злочинних дій окремих осіб, яка отримана при розслідуванні кримінальних справ, але є недостатньою без додаткової оперативної перевірки;
 у повідомленнях громадян про злочинні посягання окремих осіб, недостатніх для порушення кримінального провадження без оперативної перевірки.
Оперативна розробка – це не разова окрема дія, а цілеспрямований процес здійснення складних, в основному негласних оперативно–розшукових заходів.
Мета оперативної розробки:
 зібрати додаткову нову оперативну інформацію для викриття уже відомих осіб, на яких надійшли первинні перевірені відомості про те, що вони готуються до злочину або уже його здійснили;
 встановити осіб, котрі вчинили неочевидні (нерозкриті) злочини;
 розшукати злочинця, який переховується тощо.
Оперативна розробка як форма оперативно–розшукової діяльності забезпечує комплексне використання сил, засобів і методів оперативних підрозділів органів Національної поліції для виявлення злочинних намірів, розкриття вчинених злочинів та розшуку злочинців, які перехо¬вуються.
Досягненню цієї мети сприяють: пошук інформації про злочин і осіб, які його вчинили; документування злочинної дія¬льності; реалізація зібраних даних з метою встановлення, ви¬криття або розшуку зниклих злочинців.
У теорії ОРД, коли йдеться про призначення оперативної розробки, увага акцентується передусім на тому, що сама про¬цедура розробки має організуючий початок, оскільки вона пе¬редбачає оцінку первинної інформації, планування системи за¬ходів, підготовку та використання сил, засобів і методів ОРД. У формі оперативної розробки існує можливість їх раннього ком¬плексного застосування.
Організаційна сторона передбачає встановлення терміну ведення розробки, вибір мети й засобів її досягнення, планування роботи, конкретних виконавців, контроль і оцінку її результатів.
Крім організаційної сторони, в оперативній розробці ви¬значають також правову і тактичну сторони.
З правової точки зору оперативна розробка – процес здійснення оперативно–розвідувальних заходів, обмежених правовими рамками Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» і відомчих нормативних актів, спрямованих на попередження або розкриття замасковано вчинених злочинів.
Оперативній розробці як процесу властиві такі ознаки:
 починається при наявності достатніх підстав, якими виступають визначені юридичні факти;
 здійснюється за допомогою оперативно–розшукових засобів і методів, порядок і прийоми застосування яких регламентовані нормативними актами
 спрямована на забезпечення інтересів держави щодо зміцнення законності та правопорядку, прав та інтересів громадян, що охороняються законом.
З тактичної сторони оперативна розробка є найбільш доцільною системою правомірних, науково обґрунтованих, підтверджених позитивним досвідом прийомів здійснення операти¬вно–розвідувальних заходів для попередження або розкриття злочину.
Сам процес оперативної розробки з точки зору тактики будується з урахуванням психології, особливостей поведінки и «особу вчинення злочину певною категорією злочинців чи конкретною особою, причетною до приготування або вчинення Злочину.
Для того, щоб прийняти до розроблюваних передбачені законом заходи, в процесі оперативної розробки необхідно отримати такі дані, які б об'єктивно свідчили про причетність їх ЦО підготовки або вчинення злочину.
Необхідно також, щоб ці дані можна було використовувати для отримання доказів шляхом проведення певних слідчих дій.
Процес здійснення оперативно–розшукових заходів, спрямованих на вирішення вказаного завдання, отримав найменування «документування злочинних дій тих, що розробляються». Це найменування є умовним з таких міркувань.
По–перше, термін «документування» ідентичний виразу «документальне оформлення», вживаному в бухгалтерському обліку. Проте документування в процесі здійснення оперативно–розшукових заходів не тотожне документальному оформленню. За змістом це дії, що забезпечують під час оперативної розробки процес доказування, який може згодом здійснюватися в рамках кримінально–процесуальної діяльності.
По–друге, тому що результатом цього процесу є отриман¬ня фактичних даних не тільки про злочинні дії тих, хто розробляються, але і про обставини, що свідчать про характер і розмір збитку, умови, які сприяють вчиненню злочину, та ін.
По–третє, тому що виявляються такі дані, які свідчать про справжню роль у вчиненому злочині кожного з розроблюваних.
У кожному випадку при наявності підстав для проведення оперативно–розшукової діяльності, згідно зі статтями 6 та 9 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність», операти¬вними підрозділами органів Національної поліції України., виходячи з мети, заводяться справи оперативного обліку.
Під час ведення оперативно–розшукової справи забез-печується документування з метою подальшої легалізації ін¬формації про:
 склад злочину, обставини його вчинення;
 причетність особи або групи осіб до підготовки чи вчи¬нення злочину;
 місцезнаходження знарядь злочину, здобутого злочин¬ним шляхом майна, товарно–матеріальних цінностей, грошей тощо;
 місця схову викрадених документів, майна, предметів, речовин тощо;
 розмір шкоди, заподіяної злочином;
 інші обставини, що мають значення для попередження, припинення і розкриття злочину, а також розшуку особи, яка переховується від органів розслідування, суду, або ухиляється від відбування кримінального покарання.
Процес документування передбачає збирання (виявлення, фіксацію, вилучення), дослідження та оцінку інформації.
Тому збір і фіксація фактичних даних у процесі документування злочинів є основою оперативно–розшукової діяльності, за допомогою якої ведеться оперативно–розшукове документування, супроводження кримінальних справ на попередніх розслідуваннях та судових розглядах.
Достатність фактичних даних визначається тоді, коли у сукупності вони роблять можливим встановлення всіх передбачених законом обставин оперативно–розшукового документу¬вання на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення про реалізацію або легалізацію оперативно–розшукових матеріалів. Повнота оперативно–розшукових даних є достатньою тоді, коли оцінка відомостей, що містяться в них, здійснюється шляхом порівняння цих відомостей зі містом процесуальних джерел інформації – свідчень обвинува¬ченого, свідків, потерпілого тощо.
Актуальність документування визначається також тим, що воно дозволяє використовувати відомості, отримані негласним шляхом, не тільки як самостійний матеріал, що належить до предмета доказування, але і як орієнтир при розслідуванні кримінального провадження.
Аналізуючи особливості оперативної розробки та документування злочинів у сфері економіки, необхідно зазначити, що правопорушення цієї категорії відрізняються значною складністю розкриття, тому в процесі документування необхідно обов'язково встановлювати такі обставини:
 способи вчинення злочинів у сфері економіки;
 коло причетних до злочину осіб, які беруть участь у фінансово–господарських операціях;
 зв'язок з працівниками фінансово–банківських структур, співучасниками з інших галузей господарювання;
 місця приховування цінностей, коштів, що нажиті злочинним шляхом, забезпечення їх вилучення з метою відшкодування збитків.
Велике значення має дослідження змісту процесу документування дій розроблюваних. У чинних нормативних актах і деяких наукових діяльністьх зміст документування зводився до перерахування джерел судових доказів, які необхідно встановити (виявлення осіб, що можуть бути свідками, а також предметів і документів, що можуть бути доказами). При визначенні змісту оперативного документування не можна виходити лише з переліку вірогідних джерел отримання даних, що мають значення для правильного вирішення кримінального провадження. В процесі оперативної розробки можуть бути виявлені факти або події, що мають важливе значення для розслідування. Часто відомості про ці факти (події) такі, що якщо їх своєчасно не зафіксувати, вони будуть втрачені і відновити їх під час попереднього слідства не можливо. Все це не враховується у тому випадку, коли документування зводиться до простого перерахування джерел судових доказів, які необхідно виявити.
Документуючи дії розроблюваних, необхідно виявити оперативно–розшуковим шляхом фактичні дані, які становлять оперативний інтерес. Відмінність таких даних від звичайних аргументів і міркувань полягає в тому, що вони є не думками і розумовими формами, а фактами, фактичними даними, які, відображаючись у нашій свідомості, набувають форми логіч¬них доводів, аргументів, доказів. Причому це повинні бути такі дані, які можна було б використовувати при розслідуванні кримінального провадження для встановлення наявності або відсутності обставин, що мають значення для прийняття правильного рішення у справі.
Документування – це процес пізнання злочинної події, з приводу якої заведена справа оперативного обліку. Це шлях відтворення реальної картини злочинного діяння, з'ясування обставин цієї події для того, щоб прийняти правильне рішення щодо збирання фактичних даних, які допоможуть встановити істину. Зміст документування полягає в тому, що
За своїм змістом документування в процесі оперативної розробки здебільшого передує розслідуванню кримінальних справ, у результаті встановлюються обставини, факти, що становлять предмет доказування і які неможливо або дуже важко встановити офіційним (процесуальним) шляхом. Умовно кажу¬чи, оперативну розробку можна назвати негласним розслідуван¬ням. Разом з тим оперативна розробка в жодному разі не замі¬нює процес розслідування кримінального провадження, а лише сприяє ефективному проведенню слідства. Отримані в процесі оперативної розробки відомості стають доказами лише після їх легалізації і відповідного процесуального оформлення.
У цьому аспекті вона багато чим подібна з кримінально–процесуальним доказуванням. Проте як процес документування відрізняється від кримінально–процесуального доказування метою, суб'єктами пізнання, а також умовами, в яких воно протікає.
Пізнання при документуванні здійснюється не в тому нормативно–врегульованому порядку, як при кримінально–процесуальному доказувані, і суб'єктом, який володіє іншими владними повноваженнями, ніж учасники кримінального процесу, а також із застосуванням спеціальних сил, засобів і методів. Об'єкт пізнання тут також іноді специфічний – обставини, пов'язані зі злочином, що готується.
Пізнання в такому випадку, як і при розслідуванні, засно¬вано на тому, що дії людини, у тому числі і протиправні, викликають зміни в навколишньому середовищі, знаходять у ньому віддзеркалення.
Завдання оперативної розробки полягає в тому, щоб не тільки особа, яка проводить дослідження, стала володарем знань про злочин, але щоб такі знання в результаті проведеної роботи могли потім отримати представники досудового слідства, а згодом усі учасники кримінального процесу.
Отже, документування завжди комунікативне. Воно забезпечує перехід знань до третіх осіб, тоді як просте пізнання може замкнутися лише на суб'єктові, який пізнає.
У процесі оперативного документування знання про обставини і факти, що підлягають встановленню у справі, отримуються за допомогою розшукових заходів, спрямованих на виявлення злочинів, які готуються або вчиняються, отримання інформації про причет¬них до них осіб, пов'язаної з їх діями, обставинами, а також вживання конкретних заходів щодо запобігання і розкриття злочинів. У документуванні потрібно бачити дві сторони: пізнавальну (розумову) та практичну (діяльну).
Пізнавальний аспект полягає у такому: – під час пошуку додаткових фактичних даних про протиправну діяльність осіб і груп, фактів та обставин вчинення або готування злочинів, встановлення місця перебування розшуку злочинців чи безвісти зниклої особи діяльність оперативних працівників рівнозначна дослідженню окремих фактів, явищ дійсності, оскільки вони застосовують (звичайно, з урахуванням специфіки) закони і категорії логіки; пізнання фактів і подій, що стосуються підготування або тішення злочину, спрямовано на вибір таких заходів і засобів оперативно-розшукової діяльності, застосування яких не суперечить чинному законодавству; на основі результатів пізнання формулюються й обґрунтовуються логічні версії та висновки щодо початкових і подані, тих оперативно–розшукових заходів, тактики їх здійснення; у процесі пізнання явищ та обставин вчинення злочину оперативні працівники використовують відповідні наукові положення психології, криміналістики, судової бухгалтерії, теорії інформації, кримінального права та інших наук.
З урахуванням пізнавального аспекту оперативна розробка є процесом пізнання, дослідження подій злочину й пов'язаних із ним обставин. її основу становлять заходи, спрямовані на отримання інформації про вказані обставини.
Діяльний аспект документування можна визначити як врегульовану законодавством і нормативними актами діяльність особи, яка проводить оперативну розробку, здійснює фіксацію в оперативно–розшукових документах доказової інформації. В основі діяльного аспекту оперативної розробки лежать заходи щодо недопущення переховування чи знищення підо-зрюваними речових доказів, забезпечення відшкодування зби¬тків або конфіскації майна, легалізації отриманої оперативно–розшукової інформації та її використання в інтересах кримінального судочинства. Діяльний аспект оперативної розробки полягає в проведенні на основі отриманої інформації конкретних заходів, спрямованих на попередження, недопущення нових злочинів, забезпечення використання отриманих даних при розслідуванні
Так, опосередковано, через сліди і різні предмети пізнається подія злочину, причетність до його здійснення певної особи. Ознайомлення з агентурним повідомленням, зведенням візуального спостереження, матеріалами оперативної установки дозволяє опосередковано виявити наміри і конкретні злочинні дії розроблюваних, виявити коло осіб, причетних до злочину.
Проте, оскільки оперативна розробка часто проводиться и період здійснення протиправних дій розроблюваних, це пізнання може бути безпосереднім. Безпосередньо працівником, який здійснює оперативну розробку, можуть сприйматися наслідки вчиненого злочину, що збереглися, – докази протиправної діяльності, що залишилися, залишені предмети злочинного посягання, місця здійснення діяння і деякі інші обставини, що мають значення у кримінальному провадженні. Крім цього, безпосере¬дньо можна сприймати конкретні протиправні дії розроблюва¬них, коли оперативний працівник сам веде за ним візуальне спостереження.
Отже, документування з гносеологічної точки зору є прак¬тичним пізнанням і закріпленням (засвідченням) подій, пов'язаних з досліджуваним злочином.
Проте документування відрізняється як від наукового, так і від буденного пізнання, оскільки проводиться:
заради виконання специфічних завдань, які визначені кримінально–процесуальним законодавством;
 за допомогою специфічних сил, засобів і методів;
 для встановлення наявності або відсутності фактів і обставин, що мають значення для об'єктивного прийняття рішення з кримінального провадження;
 у межах і за умов, характерних тільки для оперативної розробки.
Слід враховувати і ще одну особливість пізнання, пов'язаного з розкриттям злочину: ні в одній сфері пізнання, окрім доказування у кримінальних справах, дослідникові не протистоїть суб'єкт, який зацікавлений в невдачі дослідження, деколи ще невідомий і такий, що не нехтує ніякими засобами. Так, злочинець (підозрюваний), усвідомлюючи вірогідність сво¬го викриття (затримання, знешкодження), намагається передба¬чити тактику заходів оперативного працівника, активно вдається до протидії, яка проявляється в різних формах: знищення речо¬вих доказів і слідів, підкуп свідків, фальсифікація документів, погрози очевидцям, фізичний опір працівникам поліції тощо.
Основним чинником, який спонукає злочинця вживати заходи щодо приховування злочину, є бажання уникнути викриття і відповідальності за вчинене діяння. Але саме це бажання може бути обумовлене різними причинами. Це, зрозуміло, страх перед покаранням, особливо при вчиненні таких зло¬чинів, за які передбачене позбавлення волі на тривалий термін або навіть довічне ув'язнення. Іноді злочинцем керує не стільки страх перед покаранням, скільки сором, страх ганебного розголосу його діяльності.
Ці особливості дозволяють вважати документування са¬мостійним різновидом пізнання зовнішнього світу, яке умовно могло б називатися оперативно–розшуковим дослідженням. При цьому йому властиві також і загальні закономірності процесу пізнання.
2. Етапи оперативно–розшукового документування.
Процес документування складається з низки елементів і його можна умовно поділити на три етапи.
На першому етапі – висування оперативно–розшукових версій в оперативно–розшукові справі. Версія під час документування є обґрунтованим припущенням щодо можливості виявлення фактичних даних, які підтверджують злочинну діяльність розроблюваних, її окремих елементів, або стосовно походження зв'язку між наступним та доказовим фактами. На основі версій можна висунути припущення про можливий розвиток подій, які досліджуються, про місцезнаходження джерел, предметів, документів і слідів злочинів (це вони знаходяться чи де можуть бути з плином часу), а також можливість застосування оперативно–розшукових сил, засобів і методів для встановлення істини.
Оперативно–розшукова версія при документуванні, як і версія при розслідуванні, може розглядатися з різних сторін. Тому слідча версія – одне з можливих припущень щодо розвитку подій, які призвели до злочину, а також щодо виявлення зло¬чинця. Версії поділяються на загальні і робочі, які ґрунтуються у доказах і фактах. Вірогідність підтвердження або не підтвердження версій здійснюється в процесі проведення слідчих дій та оцінки одержаних докази.
Необхідно зазначити, що оперативно–розшукові версії мають багато спільного зі слідчими версіями. Тому необхідно використовувати окремі аспекти слідчих версій стосовно щодо планування заходів документування в оперативно–розшукових справах.
По–перше, версія – це обґрунтоване припущення щодо події злочину, його окремих елементів або про походження і зв'язок доказових фактів.
По–друге, версія – це ідеальна інформаційно–логічна модель досліджуваної події, яка складається з окремих слідів, фактів, дій особи, що розкриває злочин, створюється певна динамічна, поступова і цілісна картина, яка постійно змінюється, про подію злочину і пов'язані з ним обставини – його модель.
Отримана образно–понятійна модель – це проміжна ланка між логічним мисленням і об'єктивною дійсністю. Вона діє в двох напрямах: від дійсності – до інтерпретації (версії) наочного відтворення в свідомості можливого механізму, причин, учасників і обставин досліджуваної події; і від інтерпретації (версії) – у дійсності – як показник знань яких бракує, невстановлених фактів, незнайдених слідів, що підлягають з'ясуванню для того, щоб надати нашим знанням характеру достовірності.
По–третє, версія розглядається як засіб або метод дослідження. Це певний процес пізнання і доведення об'єктивної істини, що складається з таких елементів: послідовне встановлення існування (або не існування) окремих слідів досліджуваної події; складання, уточнення або доповнення на цій основі певних висновків, припущень, які б реально пояснили певні зв'язки і обставини; подальша перевірка цих висновків і передбачень.
Версії в цьому разі належить велике пізнавальне і пошукове значення. Аналізуючи цей образ, оперативний співробітник подумки визначає ті сліди уявної події, які могли або повинні були залишитися в реальній дійсності, тим самим визначаючи напрями пошуку необхідних фактичних даних.
У вирішенні завдань з виявлення фактичних даних велике значення мають як ретроспективні, так і версії, що передбачають (прогнозовані).
Ретроспективна версія, пояснюючи подію минулого, дозволяє характеризувати злочин на підставі припущень залежно від способу вчинення слідів, що могли залишитися, тощо. Проводячи в подальшому необхідні оперативно–розшукові заходи, можна виявити і зафіксувати ці сліди, і зберегти їх з метою використання при розслідуванні кримінальних справ.
Версія, що передбачає (прогнозована), пояснює вірогід¬ність події, яка може відбутися в майбутньому. Як відомо, будь–яке явище триває певний проміжок часу. В період оперативної розробки співробітники оперативного підрозділу можуть бути очевидцями протиправних дій, які вичиняються розроблюваними, знаючи спосіб вчинення протиправних дій, умови, які сприяють вчиненню злочинів, канали збуту цінностей та інше, можна передбачити дії розроблюваних.
На основі цього можна виявити і певним чином зафіксувати їх злочинні дії з метою подальшого використання в процесі досудового розслідування.
Отже, прогнозовані версії – це проблематичні образи фактів або обставин як об'єктів майбутніх спостережень. Вони дозволяють створити модель вірогідної поведінки осіб, що розробиться, і на цій основі окреслити заходи, спрямовані на виявлення фактичних даних, що мають значення для майбутнього процесу доказування.
Якщо версії будуються у зв'язку зі завданням з встановлення розшукуваних осіб і предметів.
Для того, щоб всесторонньо і повно вивчити всі обстави¬ни у справі оперативної розробки, необхідно сформулювати гіпотези, які є припущеннями про вірогідний розвиток досліджуваних подій.
Перевірка цих припущень за допомогою оперативно–розшукових і інших сил, засобів і методів дозволяє з'ясувати реальну картину і тим самим встановити істину. Оперативно–розшукові версії, що висуваються в процесі документування, не вводяться тільки до логічних або тактичних операцій. Вони пронизують весь процес оперативного документування незалежно від етапів оперативної розробки.
Другий етап документування – це виявлення фактичних даних, їх перевірка і оцінка.
До оперативних підрозділів органів Національної поліції фактичні дані про злочинну діяльність надходять різними каналами:
 негласними – від інформаторів і агентів; від штатних негласних співробітників та офіцерів–нелегалів, впроваджених у злочинне середовище;
 в процесі здійснення заходів і методів ОРД;
 під час використання інформаційних масивів (банків да¬них) оперативних обліків;
 внаслідок використання оперативно–технічних засобів;
 гласними, а саме: через засоби масової інформації; з повідомлень громадян і службових осіб (в тому числі по телефону довіри); з банківських, фінансово–господарських та інших документів державних і комерційних установ, з матеріалів ревізій та аудиторських перевірок; від осіб, які мають дані про злочинну діяльність учасників злочинних груп;
 від свідків, потерпілих, підозрюваних;
 за результатами дослідження предметів і документів, які є носіями інформації про злочинну діяльність;
 з висновків експертів;
 з протоколів слідчих і судових дій тощо.
Отже, процес виявлення фактичних даних, що свідчать про злочинну діяльність розроблюваних, – це пошук об'єктів і суб'єктів доказової інформації. Вся інформація, яка надходить під час документування, підлягає обов'язковій систематизації і вивченню, основною метою якого є визначення достовірності виявлених фактичних даних.
Практика роботи оперативних підрозділів органів Національної поліції свідчить про те, що непоодинокими є випадки добросовісної помилки дже-рел інформації, а також навмисного перекручування змісту інформації.
Особливо це стосується негласних джерел, які можуть надавати інформацію, що підготовлена розроблюваними учасниками злочинних груп.
Перевірка отриманих фактичних даних дозволяє зібрати відомості, які не викликають сумніву, і забезпечують обґрунтоване порушення кримінального провадження.
Оцінка інформації, яка надходить, має на меті:
 визначення значущості отриманих фактичних даних для наступного доказування;
 визначення практичної можливості їх використання у процесі розслідування в рамках кримінального провадження і в подальшому ході судового розгляду.
Оцінка фактичних даних здійснюється на основі внутріш¬нього переконання оперативного співробітника, вірогідність правильної оцінки збільшується при наявності певного життєвого і професійного досвіду останнього. Слід зазначити, що в практичній діяльності заходи з виявлення, перевірки та оцінки фактичних даних взаємопов'язані, взаємообумовлені та становлять єдиний процес.
У процесі оцінки увага звертається на ті або інші фактичні дані, що можуть при подальшому розгляді мати доказове значення. Це свідома і цілеспрямована діяльність оперативних співробітник і в, метою якої є отримання на основі висунутих версій необхідної інформації. Це особливо важливо у справах про злочини, що вчинюються таємно, замаскованими способами, отримати докази гласним шляхом не можливо.
Проводячи заходи щодо виявлення джерел фактичних даних, необхідних для запобігання і розкриття злочинів, оперативні підрозділи спрямовують свої зусилля на пошук об'єктів доказової інформації. Це або особи, що мають у своєму розпорядженні дані про обставини злочину, або предмети і документи, в яких відобразилися сліди злочину.
Заходи щодо виявлення даних проводяться на основі висунутих версій і результатів перевірки, аналізу інформації, що поступає, про спосіб скоєний злочину, місце його здійснення, предмети злочинного посягання, про обставини, які стали причинами, і умовами, які сприяють вчиненню злочину тощо.
Перевірка виявлених у процесі оперативного документування даних має на меті встановити їх достовірність.
Достовірність – це міра переконання, що відображає відношення суб'єкта до свого знання про об'єкт.
Перевірка достовірності даних, виявлених у процесі документування, полягає в тому, щоб переконатися, що ці дані точно відображають дійсність. А для цього їх необхідно ретельно перевірити. Така перевірка має важливе значення. Як відомо, призначення даних, які виявляються в процесі оперативної розробки, полягає в тому, щоб пришвидшити і полегшити встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні. Тому, щоб якийсь факт вважати встановленим, який свідчить про причетність особи до вчиненого злочину, необхідно, передім, переконатися в достовірності відомостей про його існування.
Процес віддзеркалення, який лежить в основі виникнення фактичних даних, що мають доказове значення, через свою ситуаційність може призвести до утворення спотворених і неповних віддзеркалень. Спотворення і неповнота віддзеркалень можуть бути наслідком відхилень у процесі виникнення фактичних даних (наприклад, через специфічні, нетипові умови слідоутворення), часової перерви цього процесу або його умисного маскування.
Можливість і ступінь спотворення, неповнота фактичних даних залежать від умов, у яких вони отримані, засобів, вживаних для їх виявлення, а також від джерела відомостей про них, яке використовує оперативний співробітник. Слід враховувати, що відомості, отримані з негласних джерел, а також від окремих громадян, можуть бути недостовірні через різні обставини.
Найчастіше вони бувають недостовірними як результат добросовісної помилки особи, яка надає ці відомості. Вони можуть бути недостовірні і через навмисне спотворення істини. Все це спонукає до проведення ретельної перевірки отриманих повідомлень, які вказують на особу, яка причетна до злочину. Перевірка достовірності отриманих відомостей дозволяє зібрати (отримати) правдиві дані, які дозволяють уникнути необґрунтованого порушення кримінального провадження стосовно чесних громадян та, з іншої сторони, не допустити уникнення відповідальності особи, яка вчинила злочин.
Оцінка фактичних даних дозволяє зробити висновок, що з їх основі можна буде отримати процесуальні докази.
Перевірка доказів і їх джерел передує їх оцінці і є необхідною передумовою останнього. Основна відмінність перевірки та оцінки полягає в тому, що перша здійснюється як за допомогою практичних (слідчих і судових) дій, так і логічним Шляхом за допомогою лише розумової діяльності. Перевірка доказів і їх джерел рівнозначна їх дослідженню – елементу процесу доказування. Метою такої перевірки є визначення їх доброякісності, достовірності, повноти, законності шляхів одержання інформації.
Оцінка доказів і їх джерел є розумовою, логічною діяльністю. Вона супроводжує кожний крок осіб і органів, які ведуть розслідування, зі збирання і перевірки доказів та їх джерел. Як окремий самостійний елемент процесу доказування оцінка чітко проявляється тоді, коли необхідно прийняти у випадках, передбачених законом, письмово обґрунтувати процесуальне рішення – проміжне (етапне) або підсумкове для цієї стадії, окремої особи або для всього провадження в справі. Оцінка доказів і їх джерел, отже, є необхідною передумовою для прийняття та обґрунтування майже будь–якого рішення у справі. Об'єктом оцінки є як докази (фактичні дані, відомості), Так і процесуальні джерела, що їх містять (покази свідків, потерпілих, висновок експерта тощо).
Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і не матеріальні сліди. Належність доказів визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування в справі, конкретизованого кримінальним законом, а також інших обставин, які мають у цій справі допоміжний або супутній характер стосовно предмета доказування. Допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання. Докази вважаються достатніми тоді, коли в свої сукупності дають можливість установити всі пе¬редбачені законом обставини справи на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення при провадженні в справі.
Оцінка джерела доказів з точки зору повноти відомостей, що в ньому містяться, здійснюється через зіставлення цих відо¬мостей зі змістом аналогічного джерела (наприклад, покази обвинуваченого, одержані на допитах у різний час або в результаті проведення різних слідчих дій, або інших джерел.
Важливе значення при документуванні має оцінка можливості використання при розслідуванні даних, отриманих оперативно–розшуковим шляхом.
Отримавши фактичні дані, що свідчать про причетність особи до злочину, не оцінивши їх всесторонньо, можна зробити неправильний висновок про можливість реалізації матеріалів оперативної розробки. Іноді це призводить до необґрунтованого порушення кримінального провадження за відсутності даних, що дозволяють викрити винного у вчиненні злочину. У таких випадках особа, що вчинила злочин, може уникнути кримінальної відповідальності.
Практика показує, що не завжди є можливість використовувати отримані негласним шляхом фактичні дані при розслідуванні кримінальних справ для отримання судових доказів. Наприклад, може бути встановлено, що відомості, які мають істотне значення для розслідування, має в своєму розпорядженні особа, яка є психічно хворою. Ця особа, природно, не може бути свідком.
Іноді ці дані можуть бути отримані так, що неможливо (забезпечити їх об'єктивність при використанні під час розслідування. Наприклад, допущені помилки при проведенні оперативної закупівлі (залучалися недієздатні поняті), результати якої не можна використовувати для викриття діяль¬ності винного. Найчастіше дані, отримані з оперативно–розшукових джерел, не можна використовувати при розслідуванні тому, що їх не можна перевірити проведенням з них слідчих дій, а самими цими даними при проведенні слідчих дій не можна оперувати, оскільки будуть розголошені негласні джерела їх отримання.
Оцінка фактичних даних при документуванні повинна проводитися на основі внутрішнього переконання. Внутрішнє переконання слід розглядати як самопереконання у формуванні класної думки про фактичні обставини у справі, як необхідність особистої оцінки доказів.
Заходи щодо виявлення, перевірки і оцінки фактичних даних при їх виявленні взаємозв'язані і взаємообумовлені. Заходи щодо виявлення фактичних даних істотно впливають на застосування їх видів. Тому заходи щодо перевірки і оцінки фактичних даних великою мірою знаходяться в залежності від того, яким є джерело відомостей про ці дані. Наприклад, якщо в процесі перевірки буде встановлена невірогідність фактичних даних, необхідно планувати і проводити заходи, спрямовані на виявлення аналогічних даних з інших джерел. Отримання відповідних даних з інших джерел стає необхідним і тоді, коли оцінка показує, що вони недостатні для категоричного висновку про істинність події, що входить до предмету оперативного документування. Те ж саме знадобиться і тоді, коли виявлені фактичні дані прямо. Інформація, що отримується при оперативному документуванні, становить зміст виявлених фактичних даних. Це є зв'язок вказаних даних з подією, якої вони стосуються. Як і доказова інформація, вона віддзеркалює злочинні події в навколи¬шньому середовищі та зміни, викликані цією подією в середовищі. Інформація, що міститься у фактичних даних, відповідає на питання, що вона доводить, що встановлюється за допомогою фактичних даних, отриманих при документуванні у справах оперативної розробки.
Для того, щоб інформація давала можливість судити про її джерело – подію злочину, викликавши певні зміни, – вона повинна мати змістовий характер і виступати у формі повідомлення, тобто в такій формі, яка дозволяє носіям свідомості сприймати її і обмінюватися нею. Повідомленням є усна чи письмова інформація, дані, передані, викладені ким–небудь.
Збираючи в процесі документування фактичні дані і забезпечуючи можливість їх використання при розслідуванні кримінальних проваджень, працівники оперативних підрозділів органів Національної поліції мають справу з відомостями, що відображають різні суспільні, природні, технічні і інші процеси, які пов'язані з подією злочину або мають до нього відношення.
Такі відомості можуть відображати як факти, які лежать на поверхні явищ, так і факти, які глибоко приховані і мають відношення до злочинів

3. Планування заходів щодо оперативного документування.
Якість і терміни ведення оперативної розробки прямо залежать від того, як організовано оперативне документування. Головним в організації документування у справах оперативної розробки є: планування документування, своєчасне і ефективне проведення запланованих заходів, здійснення контролю за проведенням ОРЗ згідно з планом керівником оперативного підрозділу органу Національної поліції України., а також надання оперативному працівникові практичної допомоги.
Планування – це методика збирання і вивчення необхідної інформації, підготовка та прийняття на її основі оперативно–розшукового плану роботи оперативного підрозділу, і за змістом є різновидом управлінського рішення.
Під технікою планування розслідування злочинів розуміють, зазвичай, зовнішній (матеріальний) вираз уявного плану дій співробітника, тобто матеріалізацію його тактичного задуму, визначає характер і черговість проведення слідчих дій і організаційно–технічних заходів, взаємодію з фахівцями, оперативними співробітниками галузевих служб, представниками громадськості.
Інформація, отримана при документуванні, має важливе значення. Головна мета її отримання – сприяти швидкому, повному і об'єктивному розслідуванню кримінального провадження, забез¬печити його правильне спрямування, ефективне здійснення слідчих дій стосовно учасників злочинних груп.
У процесі документування оперативні працівники застосовують різноманітні засоби і прийоми для виявлення і фіксації фактичних даних про причетність розроблюваних до злочинної діяльності. Сукупність їх і є тактичною стороною оперативного документування. Ефективність використання засобів і методів ОРД під час документування здебільшого визначається її організацією, яка прямо позначається на результативності документування. Чинниками, які визначають ефективність використання засобів і прийомів під час документування, є принципи ОРД: плановість; законність; конспіративність; своєчасність; наступальність; повнота.
Планування є основою організації документування за оперативно–розшуковими справами, яке вносить у цю роботу сис¬темність, ритмічність, створює умови для раціонального вико¬ристання сил і засобів, підвищує відповідальність кожного пра¬цівника за доручену справу, забезпечує контроль за проведенням заходів з боку керівництва. У схематичному вигляді план проведення заходів у рамках оперативного документування складається з чотирьох питань, а саме: що, де, коли і в якому обсязі документувати.
Виходячи з цього, у структуру плану проведення оперативно–розшукових заходів можуть бути включені положення, які визначають такі категорії: цілі і обсяги документування; перелік суб'єктів і об'єктів документування; інформаційний простір (де можуть бути отримані фактичні дані, тобто, де може відбуватись інформаційний пошук); розстановку і використання особового складу; використання оперативно–технічних і спеціальних засобів та черговість їх застосування; залучення до документування фахівців і осіб, які мають спеціальні знання у певній галузі; використання автотранспорту тощо.
Оскільки проведення кожного оперативного заходу даватиме нові дані про злочинну діяльність розроблюваних учасників злочинних груп, з часом у процесі документування виникає необхідність у складанні загальних та окремих планів для вирішення конкретних завдань. Загальні плани передбачають сукупність усіх основних, а окремі – невеликих за обсягом (у рамках предмета доказування), але важливих завдань документування злочинної діяльності розроблюваних.
При плануванні заходів у рамках документування за об'ємними оперативно–розшуковими справами, в яких висунуто значну кількість версій, у планах передбачається перевірка кожної із них.
Тому, оперативно–розшукове планування – це діяльність керівника органу, оперативного підрозділу, окремого співробітника, яка полягає у визначенні конкретних завдань, що випливають із аналізу оперативної обстановки, у висуванні обґрунтованих передбачень (версій) щодо обставин, пов'язаних із кримінальними подіями, можливих варіантів їх розвитку та у виборі на цій основі найбільш ефективних засобів і прийомів оперативно–розшукових дій,
Науково обґрунтоване планування допомагає успішно виконувати такі організаційні завдання:
 визначати найперспективніші шляхи боротьби зі злочинністю на відповідний період часу;
 забезпечувати цілеспрямованість і наступальність у попередженні й розкритті злочинів, розшуку злочинців, безвісти зниклих осіб;
 маневрувати з метою найбільш ефективного застосування оперативно–розшукових методів і засобів;
 організовувати взаємодію і комплексне використання можливостей всіх служб органів Національної поліції України., а також відповідних державних і громадських організацій;
 підвищувати оперативну готовність своїх підрозділів органів Національної поліції, швидко і результативно реагувати на ускладнення оперативної ситуації і виникнення надзвичайних подій;
 виключати дублювання в діяльності окремих підрозділів органів Національної поліції, працівників оперативних служб, не допускати розпорошення сил і засобів ОРД;
 організовувати чіткий контроль за своєчасним і належним виконанням запланованих заходів.
Саме ж планування конкретних оперативно–розшукових заходів – це, насамперед, розумова діяльність, яка включає визначення і фіксування в письмовій формі конкретних напрямків і порядку застосування сил, засобів і методів ОРД.
Цінність складання плану застосування оперативно–розшукового заходу як управлінського рішення полягає в тому, що він охоплює своїм змістом весь комплекс основних організаційних заходів – від аналітичної роботи до контролю. При плануванні оперативно–розшукових заходів письмові плани стають організаційно–тактичною основою комплексного застосування наявних оперативно–розшукових сил, засобів і методів з метою збирання, перевірки та реалізації оперативної інформації. Документування може бути успішним і ефективним тільки в тому випадку, якщо при його здійсненні оперативний працівник керується такими вимогами: дотримання законності; своєчасність документування; повнота документування; дотримання конспірації.
Як відомо, об'єктивність кримінально–процесуального доказування означає, передім, виявлення події злочину та обставин, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвину¬ваченого, пом'якшують та обтяжують покарання тощо. В проце¬сі документування оперативний працівник не може виявити всі названі вище обставини, оскільки оперативна розробка ведеться впродовж обмеженого терміну. Тому він повинен виявити і зберегти найбільш важливі дані, які дозволяють правильно оцінити суспільну небезпеку розроблюваних, їх винність і роль кожного з них у вчиненні злочину. Об'єктивність при документуванні полягає також у тому, що всі дані про причетність розроблюваних до готування або вчинення злочину повинні бути достовірними, відповідати дійсності. їх достовірність забезпечується ретельною перевіркою всіх відомостей про злочинні дії розроблюваних, які надходять до оперативного працівника.
Дотримання законності при оперативному документуванні полягає в діях оперативного співробітника з недопущення:
• фальсифікації даних про причетність особи до приготування або вчинення злочину;
• пасивного спостереження за діями розроблюваних з метою накопичення матеріалів стосовно них, що дозволяє їм безкарно продовжувати вчинення злочинів;
• обмеження прав і свобод розроблюваних без рішення суду;
• проведення слідчих дій до порушення кримінального провадження замість оперативно–розшукових заходів.
Отже, дотримання законності при документуванні може бути забезпечене точним і неухильним виконанням нормативних актів, що регламентують оперативно–розшукову діяльність органів Національної поліції України..
Своєчасність документування злочинних дій розроблюваних означає, що заходи оперативного співробітника щодо виявлення і збереження даних, які мають значення для майбутнього розслідування, повинні випереджати дії злочинців, спрямовані на приховування або знищення цих даних.
Розроблені, вчиняючи злочини, стараються, як правило, приховати його сліди, знищити предмети і документи, які можуть свідчити про їх протиправну діяльність. Особи, яким відомо про здійснення таких злочинних дій, можуть забути обставини, що становлять цінність для розслідування. Зволікання з виявленням таких даних і вживанням заходів до їх збереження може призвести до втрати можливості використовувати їх при розслідуванні. Тому оперативний співробітник повинен прагнути якнайшвидше виявити наміри і злочинні дії розроблюваних і| вжити заходів щодо їх фіксації та збереження, а також забезпечення можливості використання цих відомостей для своєчасного! запобігання та розкриття тяжких злочинів.
Вимогу своєчасності документування особливо важливої дотримувати в тих випадках, коли оперативний співробітник отримує, наприклад, відомості про майбутню зустріч розроблюваних між собою або з іншими особами, коли сам факт їх спілкування має доказове значення, або дані вказують на здійснення фінансово–господарської операції, де фігурують відповідні документи тощо. Ці факти (події) необхідно зафіксувати негайно, оскільки згодом встановити сам факт події практично неможливо.
Проте, прагнучи швидко задокументувати злочинні дії розроблюваних, оперативний співробітник не повинен проявляти зайву поспішність. Поспішність може призвести до того, що не будуть встановлені важливі для справи обставини, які підтверджують причетність до вчиненого злочину, або не буде повністю доведена їх злочинна діяльність. Крім того, поспішність при документуванні може спричинити розшифрування оперативно–розшукових заходів, що проводяться.
Щоб правильно вирішити питання про відповідальність кожної особи, що розробляється, необхідно якомога повніше документувати її злочинні дії. Найчастіше така можливість є, оскільки розроблювані не знають про те, що ними вже «цікавляться» працівники органів Національної поліції України.. Оперативний працівник не повинен ставити перед собою завдання задокументувати всі злочинні дії розроблюваних, оскільки вирішення такого завдання може призвести до затягування оперативної розробки й вчинення ними нових злочинів.
Визначаючи межі оперативного документування, слід виходити з конкретних обставин оперативної розробки. Як правило, потрібно документувати лише головні факти, найбільш важливі епізоди злочинної діяльності розроблюваних з таким розрахунком, щоб дані, отримані оперативно–розшуковим шляхом, сприяли успішному викриттю злочинців і встановленню всіх інших епізодів їх злочинної діяльності.
Конспірація при оперативному документуванні полягає в тому, що всі заходи здійснюються таємно від розроблюваних та інших громадян. Недотримання правил конспірації призведе до розшифрування оперативної розробки, зникнення розроблюваних, знищення та приховування злочинних дій, предметів й документів тощо. Саме тому всі заходи щодо виявлення даних про причетність осіб до підготовки або вчинення злочину забезпечення можливості використання їх при розслідуванні повинні проводитися в цілковитій таємниці від самого розроблюваного і його оточення.
Якщо до документування залучаються представники громадськості або окремі громадяни, потрібно ретельно перевірити, чи не знайомі вони з розроблюваними або особами з їх оточення. Про зміст заходів, що проводяться, громадяни можуть дізнатися лише в межах, необхідних для виконання поставленого перед ними завдання. їх слід також попередити про необхідність гримати в таємниці дані, які їм стануть відомими в процесі здійснення відповідних заходів.
При цьому вибір сил, засобів і методів їх застосування на вирішальній стадії визначається характеристикою розроблюваних та злочинів, у яких вони підозрюються.
При плануванні оперативно–розшукових заходів, виходячи з обставин конкретного злочину, насамперед висуваються 1 обґрунтовуються версії про причетність до нього тих чи інших осіб і визначаються способи їх перевірки.
Важливе значення має планування роботи щодо виявлення свідків, документів і предметів, як доказів у кримінальному провадженні, фіксування злочинних дій розроблюваних, проведення оперативних опитувань, заходів особистого пошуку тощо.
До оперативно–розшукових планів включаються заходи щодо орієнтування сусідніх органів Національної поліціїпро злочин, про залучення до розшукових заходів співробітників опера¬тивної служби, оперативно–технічних та інших підрозділів органів Національної поліції . В сукупності заплановані заходи повинні забезпечувати швидку і повну перевірку висунутих версій.
Якщо на початковому етапі роботи щодо конкретної справи не досягнуто позитивних результатів, то з урахуванням отриманої за цей час інформації складається план додаткових заходів. Як у початкових, так і в додаткових оперативно–розшукових планах велика увага приділяється взаємодії оперативних підрозділів органів Національної поліції зі слідчими та іншими службами органу Національної поліції України. (дільничними інспекторами, ДАІ, ВГІРФО, установами з виконання покарань тощо). Доцільно складати узгоджені плани опе¬ративних заходів і слідчих дій для документування злочинної діяльності розроблюваних осіб.
Для узгоджених оперативно–розшукових заходів і слідчих дій співробітник оперативного підрозділу і слідчий складають спільний план їх проведення, який затверджується їхніми керівниками.
Позитивні результати документування можуть бути дося¬гнуті за допомогою низки організаційних заходів: аналізу інформації, що поступає, з визначення мети і завдань документування; підбору і розташування сил, необхідних для вирішення завдань; проведення всіх інших організаційних і матеріально–технічних заходів, що забезпечують успіх документування.
Особливості планування заходів у межах оперативно–розшукової справи.
Після заведення оперативно–розшукової справи ( , , ) виникає необхідність визначити напрям заходів щодо документування. Виходячи з наявних даних, необ¬хідно побудувати оперативно–розшукові версії, окреслити завдання та визначити оперативно–розшукові заходи, провівши які, можна отримати фактичні дані про обставини, що підлягають встановленню, а також визначити послідовність і терміни їх проведення.
Планування заходів у межах оперативно–розшукової справи щодо документування є частиною планування оперативної розробки в цілому, що включає також заходи організаційного забезпечення розробки (підбір, введення і виведення агентів, довірених осіб, підготовку і використання інших сил, їх інструктаж, застосування технічних засобів тощо), заходи з затримання розроблювання на місці злочину, заходи з реалізації даних опе¬ративної розробки іншим шляхом та ін.
Планування в цьому випадку полягає у висуненні обґрунтованих версій про події, осіб і інші обставини досліджуваних фактів, визначення конкретних завдань такої справи і вибір найбільш ефективних шляхів їх вирішення. Оскільки планування в межах оперативно–розшукової справи є різновидом ухвалення управлінського рішення (складовою організаційно–управлінського циклу), він включає в себе стадії, які послідовно змінюють функції управління.
Стосовно документування в оперативній розробці такими стадіями, що послідовно змінюються, є: вивчення і оцінка первинних матеріалів, що стали підставою для заведення оперативно–розшукової справи, вироблення рішення про шляхи і способи встановлення істини, планування заходів щодо документування і організація їх виконання. Характер заходів, а також їх послідовність, найчастіше визначаються змістом матеріалів, що стали підставою для заведення справи оперативної розробки.
Головна мета планування в межах оперативно–розшукової справи – визначити такі заходи (а також послідовність і час їх здійснення), які дозволяють отримати фактичні дані, що дають можливість безперечно встановити наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність осіб, що його вчинили, а також інші обставини, які мають значення для правильного прийняття рішення у справі. Використовуючи матеріали, що послужили підставою для заведення оперативно–розшукової справи, оперативний працівник визначає первинні, найбільш вірогідні оперативно–розшукові версії, завдання, які повинні бути вирішені в процесі документування.
До побудови і перевірки версії при плануванні пред'являється низка вимог. Вона повинна бути обґрунтованою, тобто опиратися на встановлені факти. Побудова версії повинна бути логічною процедурою, результатом якої є загаданий висновок. Перевірка версії повинна починатися з аналізу зробленого висновку.
При висуненні версій необхідно зважати на те, де розроблюваний міг або може залишити сліди своєї злочинної діяльності. Припущення про можливі сліди злочину повинні формулюватися на основі аналізу механізму способу вчинення злочину, а також шляхом аналізу інших конкретних обставин справи.
При висуненні версій у справах посадових і господарських злочинів необхідно враховувати результати економічного аналізу діяльності підприємства.
На основі висунутих припущень повинні бути сформульовані конкретні завдання оперативного документування і намічені заходи, спрямовані на їх вирішення. При цьому необхідно планувати використання допомоги досвідчених осіб для вирішення різних питань документування і безпосередньо залучати їх до розробки такого плану.
В організації документування планування відіграє важливу роль, дозволяючи зосередити увагу на найбільш важливих» питаннях, знайти найкраще рішення і ефективні способи дій, а також правильно використовувати наявні сили і засоби. Планування – це визначення програми колективних дій. Планування] визначає темп і загальний рівень документування, забезпечує! його цілеспрямованість, наступальність, вносить у роботу певну систему, ритмічність, створює умови для оптимального викори¬стання сил і засобів, гарантує успішне вирішення поставлених і завдань. Тому плануванню надається виняткове значення у всіх сферах політичного, господарського і адміністративного життя; нашого суспільства.
Принцип плановості має велике значення і в сфері організації боротьби зі злочинністю, у тому числі і при здійсненні оперативної розробки. Плануванням повинні бути охоплені багато дій, спрямовані на встановлення предмета документування і визначення його межі. Планування у кожній справі оперативної розробки індивідуальне. Проте індивідуальність плану у| кожній справі не виключає того загального, що характерне для планування оперативного документування взагалі.
Часто на початковому періоді розробки складається враження, що в наявності лише одиничний факт вчинення злочину. Проте ретельна перевірка матеріалів дозволяє виявити низку вчинених злочинів, а також осіб, які в них брали участь. Все це вимагає ретельного планування розробки з моменту заведення оперативно–розшукової справи, що дозволяє найраціональніше] використовувати наявні сили оперативного апарату. Це є особливо важливим у той період, коли проводиться цілий комплекс оперативно–розшукових заходів.
При плануванні оперативного документування оперативний працівник виходить з обставин, що підлягають встановленню. З урахуванням цих обставин він намічає заходи, здійснення яких дозволяє виявити і зафіксувати фактичні дані, що встановлюють ту чи іншу обставину, тобто визначає межі документуй План проведення заходів щодо документування склада¬ється за загальними правилами.
Проте, оскільки проведення кожного оперативно–розшукового заходу даватиме все нові дані, необхідно передбачати доповнення до плану – побудову нових версії і їх перевірку шляхом проведення нових оперативних заходів.
У справах оперативної розробки складаються загальні плани і плани вирішення окремих (проміжних) завдань.
Загальні плани передбачають сукупність усіх основних завдань, що виникають при документуванні, і заходів, послідо¬вне виконання яких забезпечує досягнення поставленої мети. При цьому необхідно враховувати особливості планування заходів щодо документування залежно від категорії оперативно–розшукових справ.
При заведенні оперативно–розшукової справи категорії відомі особи, обґрунтовано підозрювані в приготуван¬ні або вчиненні злочину, якому запобігти або розкрити офіцій¬ними заходами не можливо.
Тому тут відразу ж повинні плануватися заходи щодо встановлення всієї сукупності обставин, складових предмету документування.
При плануванні оперативного документування з найбільш об'ємних справ оперативної розробки доцільно передбачати організацію декількох оперативних груп. Кожній з них доручається перевірка певних версій або дослідження окремих, найбільш значних епізодів злочину, або документування злочинних дій окремих учасників групи.
Якщо злочин здійснений в декількох місцях, наприклад, на низці підприємств, кожен з учасників групи веде документування злочинів, що були вчинені на одному з підприємств або групи підприємств, пов'язаних між собою.
При плануванні документування з найбільш складних і багатоепізодних справ можуть застосовуватися методи мереженого планування.
Тому процес оперативного документування, а отже і опе¬ративного планування заходів у межах оперативно–розшукової справи може бути умовно поділений на три етапи.
Перший етап – висування оперативно–розшукових версій. Версія є обґрунтованим припущенням щодо можливості виявлення фактичних даних, які підтверджують злочинну діяльність розроблюваних, її окремих елементів, або стосовно походження й зв'язку між доказовими фактами.
На основі версій можна висунути припущення про можливий розвиток подій, які досліджуються, про місцезна¬ходження джерел, предметів, документів, слідів злочинів те¬пер і де вони можуть бути з часом; можливість застосу¬вання оперативно–розшукових сил, засобів і методів для вста¬новлення істини.
Плановані заходи повинні бути спрямовані на встановлення осіб, що вчинили злочин. А, отже, повинні бути виявлені особи, щодо яких необхідно буде зібрати дані, що дозволяють обґрунтовано підозрювати їх у вчиненні злочину.
Другий етап – виявлення фактичних даних, їх місця знаходження, перевірка і оцінка.
До оперативних підрозділів органів Національної поліції фактичні дані про злочинну діяльність надходять різними каналами:
– негласними – від інформаторів і агентів; від штатних співробітників спецпідрозділів органів Національної поліції, упроваджених у злочинне середовище, від осіб під час оперативних контактів; у процесі здійснення візуального спостереження і оперативних установок; використання інформаційних масивів банків оперативних обліків; внаслідок використання оперативно–технічних засобів тощо;
- гласними: через засоби масової інформації; з повідомлень громадян і службових осіб, в тому числі по телефону довіри; з банківських, фінансово–господарських та інших документів державних і комерційних установ та закладів, з матеріалів ревізій та аудиторських перевірок; від осіб, які мають дані про злочинну діяльність учасників злочинних груп, свідків, потерпілих, підозрюваних; за результатами дослідження предметів і документів, які є носіями інформації про злочинну діяльність, висновків експертів, протоколів слідчих і судових дій тощо.
Оцінка фактичних даних здійснюється на основі внутрішнього переконання оперативного працівника, вірогідність правильної оцінки збільшується при наявності певного життєвого і професійного досвіду останнього. Слід зазначити, що в практичній діяльності заходи з виявлення, перевірки та оцінки фактичних даних взаємопов'язані і взаємообумовлені, становлять єдиний процес.
Третій етап – забезпечення можливості закріплення отриманих фактичних даних для використання їх у гласному розслідуванні. Відбувається оперативне закріплення фактичних даних.
Така необхідність виникає внаслідок того, що, як правило, розробка учасників злочинних груп здійснюється тривалий час і можуть виникнути ситуації, коли отримані фактичні дані втрачаються або особа, яка надала інформацію, може з часом забути чи відмовитися від підтвердження фактів під час попереднього слідства або судового розгляду.
На цьому ж етапі обмірковується можливість використання негласно здобутої і закріпленої інформації під час попереднього слідства і судового розгляду, а така можливість використання матеріалів документування для доказування повинна бути забезпечена завжди. Інакше документування як таке втрачає будь–який зміст.
Інформація, отримана при документуванні, має важливе значення. Головна мета її отримання – сприяти швидкому, повному і об'єктивному розслідуванню, забезпечити його правильне спрямування, ефективне здійснення слідчих дій стосовно учасників злочинних груп. У процесі документування оперативні працівники застосовують різноманітні засоби і прийоми для виявлення і фіксації фактичних даних про причетність розроблюваних до злочинної діяльності. їх сукупність і є тактичною стороною документування.
Отже, процес виявлення фактичних даних, що свідчать про злочинну діяльність розроблюваних, – це пошук об'єктів і суб'єктів доказової інформації. Вся інформація, яка надходить під час документування, підлягає обов'язковій переробці, основною метою якої є визначення істинності виявлених фактичних даних. Практика роботи оперативних підрозділів органів Національної поліції свідчить про те, що непоодинокими є випадки добросовісної помилки джерел інформації, а також навмисного її перекручування. Особливо це стосується негласних джерел, які можуть надавати інформацію, що підготовлена самими розроблюваними учасниками злочинних груп.
Перевірка отриманих фактичних даних дозволяє зібрати відомості, які не викликають сумніву. Оцінка інформації, яка надходить, має на меті: визначення значущості отриманих фактичних даних для наступного доказування; визначення практичної можливості їх використання у процесі розслідування в рамках кримінального провадження.