bigmir)net TOP 100
gallery/т.9

Тема: Способи одержання та оцінка інформації.
Навчальні питання:
 Загальна схема отримання інформації. Характеристика джерел інформації. Основні стадії обробки інформації.
 Вивчення аналіз та оцінка оперативної обстановки. Планування ОРД. Розміщення сил та засобів ОРД відповідно до оперативної обстановки.
 Тактичні прийоми здійснення оперативно–розшукових заходів при здійсненні оперативного (ініціативного) пошуку.
 Оперативне інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ. Основні Положення наказу № 940 від 22. 10. 2012 р.

На сучасному етапі боротьби зі злочинністю, визначаючи конкретні завдання щодо проведення оперативно–розшукових заходів, працівник оперативного підрозділу виходить із комплексної оцінки зібраної інформації щодо оперативно–тактичної обстановки, перш за все даних, що характеризують злочинні дії тих, кого розробляють (перевіряють), реальні можливості попередження або розкриття злочинів, викриття і затримання злочинців, що переховуються, вирішення інших оперативно–розшукових завдань. Саме від правильного їх вирішення залежить найбільш ефективна розстановка гласних і негласних сил і засобів, їх висока оперативна готовність, вміле поєднання оперативно–розшукових і слідчих дій, комплексне застосування розшукових можливостей всієї системи служб і підрозділів органів Національної поліції внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю. Не буде перебільшенням сказати, що успішні тактичні дії щодо попередження та припинення злочинів, розшуку і затримання злочинців можливі лише за умов наукової організації ОРД. Вона помітно впливає на рівень розвитку оперативно–розшукової тактики, визначає цілеспрямованість та дієвість тактичних прийомів і методів, розстановку виконавців та інших сил оперативно–розшукової діяльності.
Загальна схема отримання інформації. Коротка характеристика джерел інформації. Основні стадії обробки інформації.
Оперативно–розшукова інформація існує лише коли є актуальною, тобто являє реальну цінність. Щоб отримати інформацію необхідно знати яким чином вона може бути отримана.
А схема отримання іі є не такою ж складною: Тарасюк І.В. визначила схему: Сигнали – повідомлення – події – дані – відомості – факти – обставини – знання – дії – думки – рішення – розрядка: (все це накопичення) – розшифровка – цільова інтерпретація.
Саме вчений А. С. Овчинський в своїй роботі досліджуючи це питання зосередив увагу на питання етапів формування уявлення про інформацію, виділивши 5 етапів: гуманітарно–журналістський, кібернетичний, логіко–математичний, філософський та технологічний.
Інформація дозволяє чітко орієнтуватися в ситуації, чітко планувати свої дії, відслідковувати результати оперативної роботи, ухилятися від несподіванок, тобто прогнозувати свої дії, будувати розвідувальне опитування в тому напрямку який необхідний оперативному працівнику.
Взагалі інформація поділяється на тотальну, поточну, конкретну, непряму та оцінюючу. Що це мається на увазі. На нашу думку, тотальна інформація це оглядове уявлення відносно події чи факту, що цікавить оперативного співробітника. Поточна або оперативна, це інформація яка постійно тримає оперативників в курсі розвитку ситуації або події. Конкретна інформація заповнює виявлені пробіли та дає відповідь на конкретні запитання. Оцінююча інформація тлумачить суть події та дає прогноз на їх розвиток у майбутньому.
Оперуповноважений усвідомивши, що йому необхідна інформація, з’ясує для себе наступні питання:
1. Що треба довідатися?
2. Де (і в якому виді) може бути бажана інформація?
3. Хто її може знати або дістати?
4. Як (і в якому виді) її можна отримати?
Чіткі відповіді на початкові питання, забезпечують розуміння останнього, техніка рішення якого залежить як від існуючих зовнішніх умов, так і від ваших знань, волі, досвіду, можливостей і винахідливості.
Одержавши вихідну фактуру, її потрібно:
1. оцінити (по ступені вірогідності, важливості, таємності, можливості використання);
2. інтерпретувати (у світлі інших даних і глибинної інтуїції), виявивши її місце в загальній мозаїці фактів;
3. визначити, чи потрібна (і яка) додаткова інформація;
4. ефективно використовувати (враховувати у своїх планах, передати кому випливає, притримати до потрібного моменту).
Оперативно–тактична ситуація – це реально існуючий стан кримінальної події або загроза її виникнення, відносно якої здійснюються оперативно – розшукові заходи, що формуються у вигляді певної задачі.
Дуже важливу роль в оперативному спілкуванні відіграє інтуїція. Интуиция командира (от латинського intueri– пристально, внимательно смотреть), способность командира быстро и правильно оценить обстановку, мгновенно среагировать на ее изменения и принять правильное решение без предварительного логического рассуждения.
Отже, інтуїція – це дія оперативника, у потоці інформації, у складній оперативній обстановці, виявити, завдяки природному дару, найсуттєвішу інформацію, а саме фактичні відомості, що становлять оперативний інтерес.
Кожній дії оперативного працівника передує стадія мислення, яка включає: аналіз наявних відомостей, прогнозування ситуації, планування заходів. Перед тим, як оперативним працівником ефективно приймати рішення, рекомендовано: врахувати наявність конфліктної ситуації та постійної протидії від осіб, які замасковано готують або скоюють злочини. А це потребує від оперативного працівника постійної готовності, гнучкості, самостійності та прояву розумного ризику; аналітично оцінювати інформацію з метою прийняття обґрунтованого рішення; діяти наступально, раптово, швидко, винахідливо, враховувати постійну нестачу часу, його дефіцит, а все це вимагає високої концентрації уваги.
Оперативно–розшукова інформація – це відомості, які мають значення для боротьби зі злочинністю, отримані співробітником підрозділу карного розшуку за допомогою сил, засобів і методів ОРД, які використовуються безпосередньо для виявлення, попередження, запобігання, припинення і розслідування злочинів, а також для розшуку.
Як і будь–яка інша оперативно–розшукова інформація може бути поділена на наступні види:
• оглядова (відомості, які мають узагальнюючий характер);
• аналітична (інформація, отримана в процесі аналітичної роботи);
• орієнтуюча (відомості, які визначають направлення діяльності);
• приписуюча (вказівки нормативних актів, керівників).
Носіями оперативно–розшукової та іншої інформації виступають фізичні особи і документи.
При цьому вихідна інформація про вивчаюче явище може бути отримана суб’єктом:
- від іншої особи;
- з документів;
- в процесі безпосереднього спостереження (участь);
- з інших джерел тощо.
Види джерел: джерела люди та джерела документи.
Джерела офіційні та неофіційні.
Якщо розглядати процес обробки оперативної інформації, як сукупність конкретних послідовних, пов’язаних між собою дій, тобто як систему, то слід поділити його на такі стадії:
I. Постановка проблеми, яка складається з:
1) отримання завдання на дослідження проблеми (це завдання може бути отримане відповідно до підлеглості або поставлене самим дослідником. Часто це завдання ставиться начальником оперативному співробітнику у вигляді наказу на одержання необхідних даних або здійснення конкретного оперативного заходу);
2) первинна обробка здобутої інформації відповідно до критеріїв її оцінки (актуальність, відносність до компетенції конкретного державного органу, установи, вірогідність, повнота та своєчасність одержання) та принципів роботи з нею (перевірка, доповнення, уточнення, кваліфікація);
3) висунення оперативних версій.
II.Вирішення проблеми, яка складається з:
1) систематизації всієї інформації щодо поставленої проблеми;
2) визначення рівня достатності існуючих даних та їх доповнення у разі необхідності;
3) підсумкової оцінки за конкретними критеріями.
Для точного уловлювання реакцій, що «оголяють» об'єкт, слід придбати звичку мимоволі відмічати усі виникаючі зміни:
 – вираз очей; – величина зіниць(звуження або розширення);
 – кольорі обличчя(побіління або почервоніння);
 – биття пульсу(на шиї, на скронях і на зап'ястках рук...);
 – дихання(по коливаннях грудної клітки, а також по ямці біля основи шиї...);
 – сухість рота(по глитанню слини або облизуванню губ...);
 – пітливість шкіри(на долонях рук і особі...);
 – тремору м'язів (тремтіння в руках, в пальцях кінцівок і в деяких частинах обличчя...).

Стандартне прочитання цих реакцій таке:
 – почервоніння особи (інший раз плямами) – сором, гнів;
 – побіління особи – страх, ознака винності;
 – розширення зіниць – інтерес, задоволення, згода, сильний біль;
 – звуження зіниць – незадоволення, відкидання;
 – посилене биття пульсу на венах рук або артеріях шиї (підсмикування краватки на шиї із–за активного серцебиття...) – тривога, страх, сором, обман;
 – зниження частоти пульсу – підвищена увага;
 – швидке або поверхневе дихання – внутрішня напруга;
 – коротке дихання через ніс – злість;
 – нарушення дихання, спазматичні рухи горла і рефлекторні глитання слини – тривога, сором, брехня;
 – пересихання рота(глитання, облизування губ, спрага...) – страх, брехня;
 – раптове оголення зубів – ознака люті, агресивність;
 – піт, – гнів, зніяковіння, нервозність, брехня;
 – тремтіння(у пальцях рук і ніг, м'язах обличчя...) – внутрішня напруга, страх, брехня;
 – часте моргання – збудження, брехня;
 – бурчання в животі – страх(не завжди, зрозуміло...);
 – скрип зубами – найсильніша нервозність, стрес, відсутність можливості здійснити задумане.

Подібні реакції зазвичай простіше виявити у чоловіків, ніж у жінок, які до того ж краще вводять в оману поліграф.
Отримані різноманітними шляхами дані стануть корисними лише після того, як усі вони піддадуться необхідному аналізу і гранично точному тлумаченню. Підоснова невдач полягає не тільки в ігноруванні інформації, а в її помилковому аналізі.
Відомості, як правило, оцінюють відповідно достовірності, значущості, узгодженості, повноті, можливості використання.
Достовірність і надійність матеріалів:
Будь–яка інформація, що надходить ззовні, характеризується певною мірою достовірності, зокрема залежної від міри надійності джерела і того, звідки інформація отримана.
Рівень надійності джерела:
• – абсолютно надійне і компетентне;
• – зазвичай надійне;
• – не занадто надійне;
• – ненадійне;
• – невизначене.
Джерело отримує дані:
 1 – сам бачив;
 2 – чув від того, кому можна вірити;
 3 – чутки.
Ніколи не варто забувати:
 – що надійне джерело інший раз здатне передати явну дезінформацію,
 – а абсолютно ненадійний тип – повідомити цінні дані.
При оцінці достовірності інформації оперуповноваженому слід пам'ятати,
що інформація:
I – підтверджується іншими фактами;
II – ймовірно правдива;
III – можливо правдива (1 до 1);
IV – сумнівна (3 проти 1);
V – неправдоподібна;
VI – невизначувана.
Інформація надана:
досить надійним інформатором;
із слів обізнаної людини;
й можливо – «50 на 50»;
– правдива.

Слід враховувати, що фактура, що поступає до вас, може бути:
o – надана (підсунута) джерелом оперативнику як цілеспрямована дезінформація;
o – спотворена інформатором навмисно;
o – змінена – довільно або мимоволі – в ході її передачі інтерпретована невірно.
Усні повідомлення циркулюючі по горизонтальних і неформальних каналах, менш схильні до спотворень, а ось інформація повідомляється керівнику, частіше прикрашається (зважаючи на явне бажання: угодити, отримати винагороду, уникнути покарання...), чим навпаки. При навмисній дезінформації застосовують як явну брехню, так і витончену напівправду, що поволі підштовхує що сприймають до неправдивих суджень.
Найбільш поширеними прийомами тут є:
 пряме приховання фактів;
 тенденційний підбір даних;
 порушення логічних і тимчасових зв'язків між подіями;
 подання правди в такому контексті(додаванням неправдивого факту або натяку...), щоб вона сприймалася як брехня;
 виклад найважливіших даних на яскравому фоні відволікаючих увагу відомостей;
 змішування різнорідних думок і фактів;
 повідомлення інформації такими словами, які можна тлумачити по–різному;
 не згадка ключових деталей факту.
Спотворення, що виникають в процесі ретрансляції
початкових даних, найчастіше відбуваються із– за:
• – передачі тільки частини повідомлення;
• – переказу почутого своїми словами («зіпсований телефон»);
• – пропуску фактури через призму суб'єктивно–особових стосунків. Для успішності боротьби з вірогідною дезінформацією слідує:
• – розрізняти факти і думки;
• – розуміти, чи здатний інформатор по своєму положенню мати доступ до фактів, що повідомляються;
• – враховувати суб'єктивні (зарозумілість, фантазійність...) характеристики джерела і його передбачуване відношення до видаваного повідомлення; – застосовувати дублюючі канали інформації;
• – виключати усі зайві проміжні ланки;
• – пам'ятати, що особливо легко сприймається та дезінформація, яку ви припускаєте, або бажаєте почути.
Техніка інтерпретації даних:
Користь від наявних матеріалів різко зростає, якщо прояснені їх значення; істина зазвичай розкривається не в початкових даних, а в їх точному тлумаченні, бо конкретний факт можна утямити лише у поєднанні з іншими фактами. Переробка інформації після попереднього збирання фактури і конкретної постановки проблеми має на увазі: а) систематизацію фактів, які сортують по мірі їх відношення до того або іншого питання; б) виявлення, ґрунтуючись на інтуїції, ключових моментів; в) побудова припущень, що пояснюють основні факти; г) отримання, при необхідності, додаткових даних;д) оформлення виведень і їх перевірка на відповідність іншим фактам. На окремі питання часто вдається отримати пряму і цілком певну відповідь, а відносно інших вимушено обмежуються одними припущеннями. Потрібно інтуїтивно розуміти, які з моментів є найважливішими, а не концентрувати увагу відразу на багатьох, що здатне заблокувати роботу людського мозку. Інший раз корисно прокрутити отриману інформацію серед осіб тих, що мають до неї деяке відношення, вважаючи що вони допоможуть виявити які–небудь зв'язки з деякою побічною інформацією. Висловивши певне припущення, його ретельно перевіряють на достовірність з усіма даними і коли тут виявляється значне непогодження, а факти явно правдиві, – вимагається змінити судження. Неправдива інтерпретація фактури вірогідна, якщо:– представлені не усі матеріали – деякі з фактів, що маються під рукою, сумнівні – уся увага зосереджується лише на тих повідомленнях, які підтверджують очікування і припущення аналітика.
Щоб виявити можливі шляхи розвитку початкової ситуації, потрібно дуже чітко представляти:
• – ключових персон супротивника;
• – те, до чого він по суті прагне (як по максимуму, так і по мінімуму);
• – чи є деяка система в його діях;
• – чого в них більше: логіки, емоцій, традицій або випадковостей;
• – чи існує такий союзник з яким супротивник не порве;
• – явні межі допустимості в його діяннях; вразливі місця супротивника;
• – те, як він оцінює ситуацію; вірогідні реакції на дії з кожного боку.
В деяких випадках перспективно йти не від фактів до побудови версії, а від неї до наявних фактів. Так, добре знаючи обличчя супротивника, подумки поставте себе на його місце і прикиньте, що за «хитру» гру він міг би вести. Виходячи з цього виведіть ряд припущень про його наміри і визначте дії, належні послідувати при кожному з них. Зіставивши уявні ситуації і готівкові реалії, відберіть ту версію, яка відповідає більшості наявних фактів. Оптимальну допомогу в обробці усієї подібної інформації може надати комп’ютер, що не страждає суб'єктивністю і обмеженістю розуму людини.
Ці реакції зазвичай погано піддаються контролю (хоча різними прийомами намагаються їх маскувати) і тому дуже інформативні. Окремі з них виявляють при апаратній діагностиці обману, здійснюваній приладами, відомими під назвою «поліграф» («Детектор брехні»).
2. Вивчення аналіз та оцінка оперативної обстановки. Планування ОРД. Розміщення сил та засобів ОРД відповідно до оперативної обстановки.
Аналіз інформації про умови, які складають оперативну обстановку, дозволяє зробити висновки, необхідні для прийняття управлінського рішення щодо забезпечення ефективної боротьби з правопорушеннями і злочинністю.
На підставі висновків з аналізу оперативної обстановки приймається рішення про розстановку сил і засобів оперативних підрозділів органів Національної поліції Розміщення сил і засобів включає організацію роботи оперативних працівників на основі принципу спеціалізації відносно окремих ліній (напрямків) боротьби, з тими чи іншими, небезпечними злочинами, організацію оперативного обслуговування оперативних районів, зон, дільниць, галузей і об'єктів народного господарства, окремих категорій криміногенних компонентів, а також раціональне використання спеціальної техніки.
Так, розміщення працівників карного розшуку здійснюється залежно від виду спеціалізації та умов криміногенного характеру, які склалися у відповідним проміжок часу. Стосовно переважної більшості оперативного складу карного розшуку на практиці вироблено два основних види спеціалізації: лінійна та оперативно–територіальна.
Лінійна спеціалізація характеризується поглибленим вивченням: окремих напрямків боротьби зі злочинністю (злочини проти життя і здоров'я громадян, проти: власності, організації розшукової роботи, тощо), що підвищує ефективність роботи оперативних працівників у виконанні оперативно–службових завдань.
Лінійна спеціалізація властива переважно для підрозділів органів Національної поліції карного розшуку столиці, обласних центрів, великих міст, де розміщення: сил: і засобів здійснюється шляхом створення відділів., відділень відповідно до напрямків роботи (ЗЛОЧИН проти особи, майнові тощо), а також формуванням окремих оперативно–пошукових груп (для боротьби з квартирними крадіжками, обслуговування місць збуту краденого майна, зборищ кримінальних елементів, затримання кишенькових злодіїв, шахраїв, розшуку злочинців, котрі переховуються і безвісти зниклих осіб, тощо).
Розміщення сил і засобів, як важливий елемент організації ОРД. передбачає обов'язкове перекриття агентурною мережею криміногенні об’єкти. Забезпечення інформаторами всіх ліній роботи.
Об'єкти, які потребують оперативного прикриття – це конкретні соціально–побутові заклади, промислові підприємства, гуртожитки, готелі, житлові приміщення, де систематично з'являються особи, які становлять оперативний інтерес, вчиняється значна кількість злочинів або створюються умови для їх підготування й прикриття розшукуваних злочинців і для збуту викраденого майна.
Залежно від категорій агентурного апарату, які здійснюють оперативне прикриття і режиму їх використання, виділяються:
 об'єкти, що потребують постійного прикриття і оперативної розробки осіб, які становлять оперативний інтерес;
 об'єкти, що потребують постійної оперативної уваги у зв'язку з можливою появою на них осіб, котрі вчиняють злочини; об'єкти, що потребують періодичної участі негласних співробітників у їх оперативному прикритті;
 місця концентрації пасажирів, продовольчі магазини і підприємства харчування, що торгують спиртними напоями;
 робітничі, учнівські та студентські гуртожитки;
 таксомоторні, парки, автотранспортні підприємства, авторемонтні бази, станції технічною обслуговування;
 місця збуту викраденого майна;
 кубла розпусти, вживання наркотиків;
 місця тимчасового проживання населення;
 деякі місця збуту і переробки викраденого майна,;
 гаражі особистого автотранспорту;
 станції для човнів, стоянки, автозаправні станції;
 соціально–культурні приміщення;
 місця відпочинку населення;
 місця концентрації неповнолітніх правопорушників;
 речові базари;
 літні зони відпочинку, пляжі, тощо.
Залежно від специфіки місцевих умов, до виділених груп об'єктів можуть бути віднесені й інші соціально–побутові, культурні та об'єкти зі складною оперативною обстановкою.
Найбільш характерною формою поточного організаційно–тактичного планування є плани комплексних операцій, до яких відносяться:
1. Плани комплексних оперативно–розшукових операцій типу «Сирена», «Грім», «Перехват».
2. Плани комплексних оперативно–профілактичних операцій типу «Трал», «Побут», «Зброя», «Допінг», «Валюта» та ін.
3. Плани першочергових оперативно–розшукових заходів у розкритті злочинів різних видів, розшуку та затримання зниклих злочинців та інших категорій осіб, яких розшукують.
4. Плани оперативних комбінацій, плани завдання маршрутним та камерним агентам, інші плани оперативно–розшукових заходів спеціального призначення.
Планування і проведення операцій складається з таких етапів:
1. Організаційно–підготовчий етап, який включає визначення
2. мети, місць проведення заходів, постановку завдань конкретним виконавцям, їх інструктаж, а в разі необхідності – інформування про проведення операцій державних органів, громадськості.
3. 2.Вивчення конкретної обстановки, що склалася, прийняття на цій основі відповідного рішення і визначення завдань.
4. Розробка операцій, встановлення термінів, порядку і послідовність їх проведення, необхідних сил і засобів.
5. Безпосереднє здійснення запланованих заходів.
6. Завершення операцій, підведення їх підсумків, внесення необхідних змін до типових планів дій і розміщення сил на майбутнє.
Незалежно від форми свого вираження, оперативно–тактичне планування включає такі елементи:
1. Аналіз вихідної інформації про оперативно–тактичну обстановку (ситуацію).
2. Висунення розшукових версій, оперативних прогнозів та визначення конкретних оперативно–тактичних завдань.
3. Визначення шляхів, способів, тактичних прийомів перевірки розшукових версій та вирішення поставлених завдань.
4. Організаційне, інформаційне та матеріально–технічне забезпечення запланованих заходів.
5. Організацій контролю за виконанням і корегуванням планів
оперативно–розшукових заходів.
Вищевикладена послідовність елементів оперативно–тактичного планування багато в чому має умовний, методичний характер. У реальних умовах оперативно–розшукової практики всі ці елементи об'єднуються в одне ціле, нерідко відбуваються практично одночасно, і в цьому головна особливість пізнавальної та конструктивної діяльності оперативних працівників, які ведуть боротьбу зі злочинністю.
В основу оперативно–тактичного планування повинна бути покладена розробка варіантів оперативно–розшукових та інших дій, які являють собою комбінації різних заходів щодо переслідування злочинців, перекриття шляхів їх можливого пересування, здійснення розшукових заходів у місцях можливого переховування розшукуваних, організації оперативно–контрольованих заходів на виїзних магістралях, вокзалах, автостанціях, пристанях, в аеропортах, здійснення візуального спостереження в населених пунктах, на вулицях та інших місцевостях за вірогідною появою розшукуваних осіб, орієнтування працівників поліції, громадськості та окремих груп населення щодо прикмет злочинців. У сукупності ці заходи повинні забезпечити виявлення і затримання злочинців у найкоротший час, тобто до того, як вони залишають територію, яка обслуговується органом внутрішніх справ (республіки, області, міста, району).
Попередньо повинні влаштовуватися також і оперативно–розшукові заходи щодо виявлення і затримання злочинців на території суміжних областей і районів, зокрема орієнтування відповідних територіальних і транспортних органів Національної поліції України., скерування в місця можливої появи злочинців пошукових груп, а також досвідчених працівників оперативних підрозділів органів Національної поліції. Кожний варіант повинен відповідати реальній обстановці, відображати результати аналізу раніше проведених розшукових операцій–із врахуванням їх специфіки. При розробці різних варіантів оперативно–розшукових дій враховується величина і межі обслуговуваної території, дислокація , особливості місцевості та гідрогеологічні умови, наявність лісних масивів, автомобільних та залізничних шляхів, засобів повідомлення і зв'язку, розташування житлових масивів і малонаселених пунктів
За своєю суттю оперативно–тактичний план є одним із видів рішень, що становлять ланку в управлінні на початковій стадії розслідування злочину.
Система дій за цим планом розробляється шляхом постійних тренувань і навчань. Такий підхід сприяє ефективності будь–якого типового плану. Як би ґрунтовно не була розроблена технологічна процедура, вона ніколи не може замінити максимальної готовності до дій з боку кожного конкретного виконавця. Будь–який працівник повинен знати, що він зобов'язаний робити за цим планом. Крім того, він повинен вміти виконувати обов'язки в межах свого вузького завдання. У цьому випадку оперативно–тактичний план перетворюється з документа, який фіксує оптимальне рішення, в конкретний перелік вказівок, що забезпечують ефективне реагування на будь–яку зміну оперативної обстановки.
При оперативно–тактичному плануванні звичайно приймаються і комплексні рішення, масштабність і складність яких визначається, у своїй основі, обсягом наявної інформації та складністю вирішення оперативно–тактичних завдань. У той же час у ході реалізації планів приймаються і корегуючи рішення, оскільки різні зовнішні та внутрішні фактори обстановки можуть мати вплив на розвиток подій в оперативно–розшуковій діяльності.
Саме від конкретного і повного планування оперативно–тактичних заходів залежить правильна розстановка оперативно–розшукових сил і засобів, їх висока оперативна готовність, вміле поєднання оперативно–розшукових і слідчих дій, комплексне застосування оперативних можливостей всієї системи оперативних підрозділів органів Національної поліції і служб у боротьбі зі злочинністю. Не буде перебільшенням сказати, що успішні тактичні дії щодо попередження і розкриття злочинів, розшуку і затримання злочинців можливі лише за умови наукової, планової організації оперативно–розшукової діяльності.

Тактичні прийоми здійснення оперативно – розшукових заходів при здійсненні оперативного (ініціативного) пошуку.

Відповідно наказу від 16 листопада 2012 року N 114/1042/516/1199/936/1687/5, що регламентує Інструкцію «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні»,
видами негласних слідчих (розшукових) дій є:
1.11.1. Негласні слідчі (розшукові) дії, які проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
1.11.2. Аудіо–, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України) полягає в негласній (без відома особи) фіксації та обробці із використанням технічних засобів розмови цієї особи або інших звуків, рухів, дій, пов'язаних з її діяльністю або місцем перебування тощо.
1.11.3. Накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК України) полягає в забороні установам зв'язку та фінансовим установам вручення кореспонденції адресату без відповідної вказівки слідчого, прокурора.
1.11.4. Огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК України) полягає в негласному відкритті й огляді затриманої кореспонденції, на яку накладено арешт, її виїмці або знятті копії чи отриманні зразків, нанесенні на виявлені речі і документи спеціальних позначок, обладнанні їх технічними засобами контролю, заміні речей і речовин, що становлять загрозу для оточуючих чи заборонені у вільному обігу, на їх безпечні аналоги.
1.11.5. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж полягає в негласному проведенні із застосуванням відповідних технічних засобів спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою, а також одержанні, перетворенні і фіксації різних видів сигналів, що передаються каналами зв'язку (знаки, сигнали, письмовий текст, зображення, звуки, повідомлення будь–якого виду).
1.11.5.1. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж поділяється на:
– контроль за телефонними розмовами, що полягає в негласному проведенні із застосуванням відповідних технічних засобів, у тому числі встановлених на транспортних телекомунікаційних мережах, спостереження, відбору та фіксації змісту телефонних розмов, іншої інформації та сигналів (SMS, MMS, факсимільний зв'язок, модемний зв'язок тощо), які передаються телефонним каналом зв'язку, що контролюється;
– зняття інформації з каналів зв'язку, що полягає в негласному одержанні, перетворенні і фіксації із застосуванням технічних засобів, у тому числі встановлених на транспортних телекомунікаційних мережах, у відповідній формі різних видів сигналів, які передаються каналами зв'язку мережі Інтернет, інших мереж передачі даних, що контролюються.
1.11.6. Зняття інформації з електронних інформаційних систем без відома її власника, володільця або утримувача (ст. 264 КПК України) полягає в одержані інформації, у тому числі із застосуванням технічного обладнання, яка міститься в електронно–обчислювальних машинах (комп'ютер), автоматичних системах, комп'ютерній мережі.
1.11.7. Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України) полягає в таємному проникненні слідчого чи уповноваженої особи без відома власника чи володільця, приховано, під псевдонімом або із застосуванням технічних засобів у приміщення та інше володіння для встановлення технічних засобів аудіо–, відеоконтролю особи або безпосередньо з метою виявлення і фіксації слідів злочину, проведення огляду, виявлення документів, речей, що мають значення для досудового розслідування, виготовлення копій чи їх зразків, виявлення осіб, які розшукуються, або з іншою метою для досягнення цілей кримінального провадження.
1.11.8. Спостереження за особою в публічно доступних місцях (ст. 269 КПК України) полягає у візуальному спостереженні за особою слідчим чи уповноваженою особою для фіксації її пересування, контактів, поведінки, перебування в певному, публічно доступному місці тощо або застосуванні з цією метою спеціальних технічних засобів для спостереження.
1.11.9. Аудіо–, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України) полягає у застосуванні технічного обладнання у публічно доступному місці з метою фіксації відомостей (розмов, поведінки осіб, інших подій), які мають значення для кримінального провадження, без відома присутніх у ньому осіб.
1.11.10. Негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України), полягає в діях слідчого чи уповноваженої особи, які дозволяють без відома власника чи володільця отримати зразки матеріалів, сировини, виробів тощо, у тому числі в публічно недоступних місцях.
1.11.11. Спостереження за річчю або місцем у публічно доступних місцях (ст. 269 КПК України) полягає у візуальному спостереженні за певною річчю або певним місцем слідчим чи уповноваженою особою для фіксації її переміщення, контактів з нею певних осіб, подій у певному місці для перевірки відомостей під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину або застосуванні з цією метою спеціальних технічних засобів для спостереження.
1.12. Контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України):
1.12.1. Контрольована поставка полягає в організації і здійсненні слідчим та оперативним підрозділом контролю за переміщенням (перевезенням, пересиланням, передачею, ввезенням, вивезенням з України чи транзитним переміщенням її територією) товарів, предметів і речовин, у тому числі заборонених до обігу, з метою виявлення ознак злочину та фіксації фактичних даних про протиправні діяння осіб, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.
1.12.2. Контрольована закупка полягає в імітації придбання або отримання, у тому числі безоплатного, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності товару, який перебуває у вільному обігу, з метою викриття і документування факту вчинення злочину та особи, яка його вчинила.
1.12.3. Оперативна закупка полягає в імітації придбання або отримання, у тому числі безоплатного, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності товару, обіг якого обмежений чи заборонений чинним законодавством, з метою викриття і документування факту вчинення злочину та особи, яка його вчинила.
1.12.4. Спеціальний слідчий експеримент полягає у створенні слідчим та оперативним підрозділом відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочину.
1.12.5. Імітування обстановки злочину полягає в діях слідчого, уповноваженої особи, з використанням імітаційних засобів, які створять у оточуючих уяву про вчинення реального злочину, з метою його запобігання та викриття відомої чи невідомої особи (осіб), яка планувала чи замовляла його вчинення.
1.13. Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК України) полягає в організації слідчим і оперативним підрозділом введення уповноваженої ними особи, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, в організовану групу чи злочинну організацію під легендою прикриття для отримання речей і документів, відомостей про її структуру, способи і методи злочинної діяльності, які мають значення для розслідування злочину або злочинів, які вчиняються цими групами.
Виконання такого завдання здійснюється на підставі постанови слідчого, погодженої з керівником органу досудового розслідування, або постанови прокурора зі збереженням у таємниці достовірних відомостей про особу і не потребує дозволу слідчого судді.
І.П.Козаченко в 1999 році визначив, що в теорії ОРД існує 5 методів: розвідувальне опитування, оперативна установка, візуальне спостереження, оперативний огляд, особистий пошук.
З метою виконання завдань оперативно–розшукової діяльності
оперативні підрозділи органів Національної поліціїздійснюють оперативний (ініціативний) пошук. Оперативний (ініціативний) пошук – це комплекс конспіративних заходів, що не порушує права і свободи громадян, здійснюється оперативним підрозділом з метою виявлення, запобігання та припинення злочинів.
До заходів оперативного (ініціативного) пошуку належать:
1. – Інформаційно–аналітичне прогнозування.
2. – Розвідувальне опитування.
3. – Легендована оренда житла або іншого володіння особи.
4. – Профілактично–пошуковий захід.
5. – Оперативна установка.
6. – Оперативне маркування предметів та речовин.
7. – Оперативне ототожнення осіб, предметів та речовин.
8. – Особистий пошук та оперативний огляд місця.
9. – Отримання довідково–аналітичної інформації.
10. – Радіотехнічна розвідка.
11. – Поліграфне опитування.
12. – Створення пасток (квартир, офісів, автомобілів).
Оперативний (ініціативний) пошук проводиться в комплексі або паралельно з іншими заходами (гласними, негласними) та процесуальними діями.
До таких комплексних заходів належать:
– внутрішньокамерна розробка,
– оперативна комбінація
– спеціальна операція.
У ході їх проведення оперативні працівники з метою конспірації зашифровують свої дії або дії чи особистість залучених до цього осіб та можуть використовувати НІЗ.

Розглянемо питання щодо способів отримання інформації, тобто тактики здійснення оперативно–розшукових заходів в процесі проведення оперативного (ініціативного) з метою отримання оперативно значимої інформації.
Тактичні прийоми розвідувального (оперативного) опитування.
Універсальність розвідувального опитування, як оперативно–розшукового заходу ОРД, значною мірою визначає різноманітність тактичних варіантів його застосування. Воно може здійснюватись у будь–якому місці й будь–коли, наприклад, у разі вчинення злочину або під час пошукової роботи з метою виявлення ознак правопорушень. Важливим є і те, що шляхом розвідувального опитування здобувається значна кількість відомостей про осіб, предмети та факти, які становлять оперативний інтерес.
Разом з тим, незважаючи на уявну простоту цього заходу, здійснення опитування із за шифруванням мети або суб'єкта вимагає високої особистої готовності оперативного працівника і відповідних дій. Насамперед, слід визначити, які оперативно–тактичні завдання мають бути вирішені за допомогою опитування, зібрати дані про опитуваного, визначити тактику його здійснення, встановити місце і час опитуваних, коло присутніх осіб, приблизний перелік наступних запитань і відомостей, що цікавлять, тощо.
Під час проведення гласного опитування, слід враховувати можливість заподіяння шкоди опитуваному збоку розроблюваних осіб. У таких випадках опитування слід здійснювати негласно від оточення. Від сторонніх осіб приховується факт і зміст бесіди оперативного працівника з об'єктом опитування. Найчастіше негласно опитуються громадяни з оточення розроблюваних, які поінформовані про деякі епізоди злочинної діяльності, спосіб життя, зв'язки та інші факти, що можуть використовуватись для запобігання і розкриття злочинів, розшуку зниклих злочинців, та осіб, які пропали безвісти.
Розвідувальне опитування переважно проводиться віч–на–віч, але бувають випадки, коли при опитуванні присутні сторонні особи і оперативні працівники, у т.ч. з інших служб, знайомі опитуваного, спеціалісти, перекладачі, тощо. Своєю присутністю (участю у бесіді) вони мають сприяти щирості спілкування, що допоможе отримати необхідні відомості. Інколи участь в опитуванні кількох співробітників поліції зумовлена необхідністю охорони опитуваного, негайною перевіркою отриманих даних, наданням технічної допомоги в роботі з документами, фіксації інформації, яка надходить, тощо.
Надзвичайно важливим у спілкуванні є візуальний контакт. Як правило, в очі дивляться не більш, ніж 10 секунд. Як правило, це буває перед початком розмови та після перших фраз. Потім очима зустрічаються лише принагідно. Постійний погляд заважає зосередитись. Візуальний контакт здійснюється легше, коли співрозмовники торкаються приємних тем. Якщо вони уникають такого контакту при обговоренні неприємних тем – це ознака ввічливості та розуміння емоційного стану співрозмовника. Недоречний погляд сприймається як ознака ворожості. Чим менша відстань між співрозмовниками, тим важче дивитися їм в очі одне одному.
З перших хвилин зустрічі за допомогою спостереження можна скласти психологічний портрет співрозмовника. Для цього необхідно навчитися звертати увагу на «красномовні дрібнички», що свідчать про його внутрішній світ.
Щодо самої бесіди, то її результативність головним чином залежить від встановлення психологічного контакту між співрозмовниками та розвитку комунікативної взаємодії. Встановлення психологічного контакту, перш за все, передбачає певний, а саме цілеспрямований психологічний вплив на співрозмовника. Такий вплив повинен ґрунтуватися на науково емпіричній основі або на інтуїтивній тактиці поведінки. Психологічний контакт, як спілкування, передбачає різні види взаємодії і насамперед, кооперацію і конкуренцію. Слід усвідомити принципове положення: встановлення психологічного контакту є обов’язковим атрибутом будь–якого спілкування, яке ґрунтується на інтересі хоча б однієї із сторін.
Слід пам’ятати, що будь–якій людині подобається:
- співпереживаючи вислуховує і надихає його вести мову про себе (ніщо більш не лестить партнеру, як увага);
- починаючи розмову на зацікавлену йому тему (чи задає питання, на які приємно відповідати);
- явно дає відчути його значущість і перевагу в деякій області, причому робить це гранично щиро (фальш досить рідко вдається сховати, і вона сприймається як образа);
- виявляє до нього непідроблений інтерес (а не намагається зацікавити собою);
- завжди пам’ятає його ім’я;
- не зловживає незнайомими словами;
- викладайте думку, подібну його власній.
Психологічним прийомом, що полегшує початковий контакт, є спілкування з об’єктом як зі своїм старим знайомим. Цю пастку, утім, можна використовувати тільки при відповідній психології людини і придатної ситуації.
У тих випадках, коли на попередню (заочну) розробку людини зім немає часу, необхідно швидко проаналізувати всі його зовнішні дані (обличчя, фігуру, одяг) і емоційні (манеру говорити, жестикуляцію) ознаки і діяти згідно зі своїми припущеннями.
Оптимальну манеру спілкування краще вибирати з добре відомими індивідуальними особливостями об’єкта, причому можна рекомендувати:
- з особливо чуттєвими і болісно вразливими – уникати усього, що неприємно їм, дотримуючи, утім, міру, інакше вони стануть тиранами;
- зі сварливими – бути твердим і рішучим, а якщо потрібно, то дати відсіч;
- з тими, хто примхливий – розмовляти спокійним тоном і не звертати увагу на їхні капризи;
- з донезмоги хвалькуватими і самовпевненими прибігати до іронії;
- з соромливими обличчями чи без почуття гумору – уникати якої–небудь іронії.
Слід враховувати, що особа, яка надає інформацію може вводити в оману оперативника.
Як правило, під час проведення розвідувального опитування оперативний працівник потрапляє в ситуацію, коли опитуваний, не бажаючи повідомити певну інформацію, будує захисну поведінку. Наведемо кілька тактичних прийомів подолання захисної поведінки:
1. «Ситуативна» – застосовується за умов дефіциту часу і включає:
- форсований темп ведення розмови;
- різні форми тиску (погроза про неминучість настання покарання, нагнітання напруги, перебільшення тяжкості наслідків, які можуть настати через неповідомлення потрібної інформації, формування переконання, що все вже відомо);
- застосування ефекту раптовості (раптове переривання розмови, емоційні паузи тощо).
Головне завдання такої практики полягає у тому, щоб ввести опонента у стан, коли він може втратити контроль над ситуацією, а отже, – і здатність стежити за логікою своїх відповідей.
2. «Ігрова» тактика полягає у наступному:
- втягнення у ситуацію логічної «дуелі»;
- висунення «контрверсії» – надання можливості опитуваному будувати свою версію подій, які є предметом опитування;
- повторення опитування з метою піймати співрозмовника на тому, що він забуде деякі деталі побудованої ним хибної версії;
- створення «пустих місць» у картині пояснення (з тим, щоб опонент сам заповнював ці місця і надавав додатковий матеріал для гри.
Основна мета такої практики полягає у тому, щоб надати опитуваному можливість вичерпати всі ресурси захисту, зробивши його неефективним, а також у тому, щоб позбавити сенсу будь–які намагання опитуваного захищатись.
3. Тактика «особистісної орієнтації».
Суть застосування такої тактики полягає у тому, що оперативний працівник, виходячи із вивчення особи опитуваного, намагається змінити смислову структуру його захисної поведінки, робить так, щоб у опитуваного виникло переконання про доцільність або необхідність повідомлення певних відомостей. В опитуваного має скластися враження, що надання такої інформації в його інтересах і це виступає необхідною умовою його подальшого життя «у мирі з самим собою».
Отже, при виборі тактики проведення розмови слід виходити із наявних знань про особу опитуваного та його психологічні риси. Бажано заздалегідь обрати манеру поведінки, а отже тактику дій.
Будь–який вид розвідувального опитування може дати позитивні наслідки, якщо оперативному працівнику вдається привернути до себе співбесідника, викликати в ньому довіру. Отже, найважливішою стадією опитування є встановлення психологічного контакту з опитуваним, від чого значною мірою залежить вірогідність інформації. Під психологічним контактом в оперативному опитуванні розуміють таю стосунки між оперативним працівником і опитуваними, які характеризуються бажанням, згодою опитуваного на спілкування з оперативним працівником.
Для ефективного встановлення контакту слід мати деяке уявлення про спонукання людини, про її мотивацію до розмови і для того, щоб виникло бажання спілкуватися, слід торкнутися найістотніших проблем, особистих інтересів співрозмовника. На контактні запитання щодо його потреб і інтересів опитуваному відповідати нескладно і цікаво, а це є психологічною підготовкою до щирості в спілкуванні з оперативним працівником. Разом з тим слід мати на увазі, що наявність психологічного контакту зі співрозмовником не передбачає обов'язкового встановлення довірчих відносин, взаємної симпатії.
Деякі опитувані на початку бесіди займають «оборонну» позицію, не бажають розмовляти з оперативним працівником. У подібній ситуації першочергове завдання – втягнути людину у спілкування, зацікавити її, починаючи розмови на загальні (абстрактні) теми. При цьому оперативний працівник шляхом постановки контрольних запитань (вияснення думки опитуваного щодо відомих фактів) намагається переконатися в щирості співрозмовника і, залежно від відповідей, прямо чи зашифровано, приступає до вияснення відомостей, що його цікавлять. При цьому подальший хід опитування залежить від наявності або відсутності протидії з боку опитуваного. Якщо опитуваний ухиляється від відповіді на запитання або свідомо говорить неправду, процес спілкування збоку оперативного працівника набуває характеру приховуваного вивідування інформації. У подібних ситуаціях застосовується дезінформація опитуваного, відволікання його уваги від істинного предмети розмови, раптова зміна емоційного забарвлення бесіди та інші тактичні прийоми. Коли ж опитуваний правдиво і щиро відповідає на питання, тактичні хитрощі не застосовуються, запитання про осіб, які цікавлять, про факти і предмети ставляться прямо.
Виконавши намічений план опитування, оперативний працівник завершує бесіду, хоча цей момент не завжди збігається із закінченням спілкування. Якщо в процесі опитування досягнута мета або оперативному працівнику необхідно відвернути увагу співрозмовника від основної теми бесіди, рекомендується завершити опитування абстрактною темою, або ще раз звернутися до приводу виклику (запрошення) для розмови. Коли ж дійсна мета зустрічі стала зрозуміла опитуваному, то в разі необхідності слід попередити, що він повинен тримати в таємниці зміст розмови, що відбулася.
Тактичні прийоми оперативної установки. Тактика установчої розмови з джерелами інформації спрямована на отримання максимально можливого обсягу оперативно значимої інформації, зашифровку причетності особи, що проводить установку, до органів Національної поліції України., а також зашифровку інтересу до об'єкту установки.
Головною умовою досягнення мети установчої бесід є встановлення психологічного контакту з джерелом інформації. Він будується на психологічних прийомах стимулювання контакту, таких, як особиста привабливість, інтелект, такт і добра поінформованість як про сферу інтересів джерела, так і про діяльність, пов'язану з обраною легендою.
Розмову слід вести так, щоб особа більш розповідала сама, уважно вислуховуючи її, не заперечуючи, обережно, за допомогою окремих реплік, зауважень і спрямовуючих запитань направляти бесіду в потрібне русло. Починати і закінчувати розмову з джерелом рекомендується легендованою розмовою. Робити будь–які записи в ході бесіди не рекомендується, щоб не насторожувати співрозмовника, тому краще використовувати контактну звукозаписуючу апаратуру.
Під час проведення оперативної установки не слід обмежуватися тільки пошуком фактів, обставин, інформації за основним завданням. Як і інші методи ОРД , оперативна установка повинна використовуватися також для виявлення антигромадської поведінки, рис характеру особи, яка перевіряється, відомостей, які можуть впливати на тактику слідчих дій та проведення інших оперативно–розшукових заходів.
Оперативна установка в процесі проведення особистого пошуку проводиться у випадках, коли складається необхідність терміново, невідкладно зібрати установчі та інші дані про особу, яка обґрунтовано запідозрена у злочинних діях.
Визначною особливістю оперативної установки, яку поводять у процесі особистого пошуку, є те, що оперативний співробітник, зашифровуючи від джерела оперативної інформації дійсну мету бесіди і свою належність до , за допомогою спеціально розробленої легенди і відповідних засобів прикриття (документів, предметів), особисто діє за місцем проживання чи тимчасового перебування особи, яка його зацікавила, і збирає про неї необхідні біографічні відомості та ті, що їх характеризують.
З метою зашифрувати своєї належності до , оперативний співробітник видає себе за приватну особу чи за представника державної або громадської організації. Легенда, яку він використовує у даному випадку, має відображати якийсь реальний чи правдоподібний факт, подію, життєву обставину, яка полегшила б йому вступ у контакт із джерелами інформації, отримання від них необхідних відомостей і зашифрувала б дійсну мету бесіди.
При проведенні розвідувального опитування в процесі оперативного (ініціативного) пошуку використовуються загальні тактичні вимоги і правила, характерні для цього оперативно–розшукового заходу ОРД. Разом з тим, при особистому пошуку цьому оперативно–розшукового заходу притаманне те, що він проводиться не тільки у випадках, коли відомі особи, поінформовані про факти, які становлять інтерес для , але і тоді, коли необхідно виявляти осіб, спілкування з якими може принести корисну інформацію.
При проведенні розвідувального опитування у процесі здійснення особистого пошуку оперативний співробітник не приховує від особи, з якою розмовляє, своєї належності до , але в необхідних випадках маскує мету опитування, або вживає заходи, які виключають розголошення як самого факту бесіди, так і її змісту.
Тактичні прийоми візуального спостереження.
Прийоми візуального спостереження, що застосовують працівники гласних оперативних підрозділів органів Національної поліції, у своїй основі ідентичні прийомам працівників оперативної служби (розвідки). Насамперед спостереження здійснюється двома способами – стаціонарним і рухомим.
Стаціонарний спосіб складається з утворення і обладнання спеціальних місць, з яких ведеться спостереження за поведінкою та діями об'єкта і його зв'язками.
Рухомий спосіб застосовується тоді, коли об'єкт пересувається (перебуває в русі), а метою такого спостереження є виявлення зв'язків об'єкта, відвідування ним організації, установ, кубел розпусти, вживання наркотиків, місць збору кримінальних елементів тощо. Це найбільш складний спосіб спостереження, особливо для гласних оперативних працівників (відсутність транспорту, засобів маскування, відповідної техніки), він поділяється на кілька таємничих прийомів: супроводжуюче, зустрічне, поетапне спостереження.
Супроводжуюче спостереження полягає в тому, що оперативний працівник на певній відстані йде слідом за об'єктом. Якщо спостереження здійснюють кілька оперативних працівників, застосовуються такі тактичні прийоми: ланцюжок – оперативні працівники рухаються за об'єктом на відстані один за одним. Цей прийом застосовується на вузьких малолюдних вулицях, вилка або змійка – спостереження ведеться з трьох сторін – праворуч, ліворуч і позаду. Застосовується в сільській місцевості, лісопаркових зонах або коли виникає потреба маневрувати силами, використовуючи паралельні вулиці, провулки, узвози, алеї та ін. У деяких випадках застосовується зустрічне спостереження. Суть його полягає в контролі за об'єктом із завчасно обраної позиції для випередження його дії.
Інколи застосовується такий варіант, як поетапне спостереження, коли оперативний працівник знає наперед напрямок і кінцеву мету руху об'єкта (іде до дому, на роботу) і спостерігає за ним на визначеному етапі.
Розглянуті способи і варіанти застосовуються комплексно або самостійно, виходячи з вимог конспірації.
Здійснюючи будь–який вид спостереження, слід враховувати, що спостережник сам може бути об'єктом спостереження. Досвідчені злочинці з метою виявлення стеження за собою вдаються до самоперевірки. Під час руху зупиняються, озираються, вивчають перехожих і спостерігають за ними.
Оперативний огляд.
Найскладнішим за організацією і виконанням видом оперативно–розшукового заходу ОРД , як негласна слідча (розшукова дія), що розглядається, негласний оперативний огляд.
Негласний огляд службових приміщень і сховищ, як правило, здійснюється для документування злочинної діяльності організованих у групувань, розкрадачів державного та громадського майна, хабарників тощо. Для цього насамперед використовуються можливості діючої агентури. Агент, виконуючи завдання оперативного працівника, може сам оглянути предмет, документи, які становлять оперативний інтерес, у разі необхідності сфотографувати їх, зробити позначки хімічними речовинами. Аналогічну допомогу можуть надати окремі громадяни, посадові особи, представники контролюючих органів, з якими встановлено довірчі, конфіденційні відносини. Якщо ж використати вказані та інші можливості не вдається, негласний оперативний огляд проводять безпосередньо самі оперативні працівники. У таких випадках негласних огляд службових приміщень, сховищ проводиться лише в присутності працівника установи, організації, який заслуговує на довіру і має право знаходитися на об'єкті огляду. Негласний оперативний огляд у місцях тимчасового зберігання речей, одягу також проводиться в присутності працівників цих установ (комісійні магазини, ломбарди, роздягальні, кабіни душових і лазень, гардероби та ін.).
Певними особливостями характеризується негласний огляд ручної поклажі, багажу, носилок, поштово–телеграфної кореспонденції осіб, які розроблюються або перевіряються, у відповідних транспортних і поштових установах. Такий огляд здійснюється з дозволу керівників цих установ і поділяється на зовнішній і внутрішній.
Зовнішній огляд багажу, посилок, телеграм, листів дає інформацію про відправника та адресата. Крім того, за характером упакування, запахом, вагою можна визначити вміст і склад предметів, речей. В окремих випадках, коли існує підозра, що перевозиться зброя, дорогоцінні метали, тощо, використовуються пошукові прилади (наприклад, металошукач). Якщо до ручної поклажі, багажу, посилки має доступ негласний співробітник , здійснюється огляд її змісту. Такі ж можливості використовуються при негласному огляді багажу. Ручної поклажі в камерах схову вокзалів, аеропортів.
Негласний огляд одягу і речей підозрюваної особи в місцях тимчасового зберігання (гардеробах поліклінік, ресторанів, театрів) здійснюється з метою виявлення слідів барвників, люмінофорів, плям крові, пошкоджень одягу, відсутності ґудзиків, тощо.
Якщо необхідно негласно оглянути індивідуальний чи службовий транспорт громадянина, який перевіряється, то його можна запросити у парульної служби, транспортний підрозділ, іншу державну чи громадську установу. Для відшкодування викраденого майна за ознаками, прикметами та приймальними документами, установлення осіб, підозрюваних у контрабанді, спекуляції, оперативні працівники в присутності керівників чи продавців негласно оглядають товари комісійних чи скупних магазинів.
Серед об'єктів негласного огляду найбільшою складністю і відповідальністю відзначається огляд квартир, індивідуальних будинків, котеджів, інших помешкань громадян, що пов'язано з принципом конституційної недоторканості житла. Разом з тим законодавством встановлено виняткові випадки обмеження цієї норми і визначено особливий режим проведення оперативно–пошукових заходів: по–перше, негласний огляд житла дозволено проводити лише з санкції суду, за постановою оперативного підрозділу і на підставі перевірених оперативних матеріалів, сконцентрованих в ОРС; по–друге, проникнення до житлових приміщень з відмиканням засовів, замків, інших запобіжних пристроїв потай від власників цих приміщень проводиться оперативно–тактичними підрозділами у порядку, передбаченому нормативними актами МВС України.
Самостійно проводити негласний огляд житла оперативні працівники можуть проводити лише у випадках, коли в квартирі постійно або тимчасово мешкає негласний співробітник чи агент (наймає житло, працює прибиральницею, покоївкою, тощо).
У кожному випадку здійснення оперативного огляду передбачаються заходи контролю за поведінкою осіб, які перевіряються чи розробляються, після його проведення, щоб вияснити, чи не виникло в них якоїсь підозри щодо перевірки.
Особистий пошук. Здійснюючи особистий пошук, оперативний працівник має бути в цивільному одязі, оскільки основні його дії проводяться негласно. Під час особистого пошуку оперативний може здійснювати будь–які оперативно–розшукові дії, передбачені законодавчими і нормативними актами. Результативним особистий пошук може бути тоді, коли оперативний працівник досконало володіє агентурними методами, уміло застосовує прийоми візуального спостереження, якісно проводить оперативну установку і оперативний огляд, знає оперативну і криміналістичну техніку, інші засоби і методи ОРД.
У процесі застосування особистого пошуку використовують різноманітні тактичні способи і прийоми, які допомагають найефективніше запобігати злочинам і розкривати їх, розшукувати зниклих злочинців та громадян, які пропали безвісти. Між іншим, одне і те ж завдання може бути вирішене поєднанням різних способів і прийомів. Ситуація, в якій працівник оперативного підрозділу діє методом особистого пошуку, ніколи не повторюється в деталях, але практично завжди буває типовою загальна схема розвитку подій, що і створює об'єктивну основу для відпрацювання типових, тактично грамотних прийомів.
Під тактичним прийомом слід розуміти певну сукупність дій, здійснюваних у процесі якої–небудь діяльності, або вирішення часткових завдань попередження та припинення злочинів, або розшуку зниклих злочинців, якщо ця сукупність дій неминуче повторюється при вирішенні аналогічних завдань у подібних умовах.
Оперативно–тактичні прийоми дуже різноманітні. Вони відрізняються за способами їх застосування при проведенні тих чи інших оперативно–розшукових заходів. Одні з них мають просту структуру, в інших вона є складною і становить комплекс різних дій.
Залежно від мети, оперативно–тактичної обстановки та конкретної тактичної ситуації при проведенні особистого пошуку,
використовуються такі тактичні прийоми ОРД:
 негласне розпізнання за ознаками і прикметами;
 негласне візуальне спостереження;
 спілкування розвідувального характеру оперативне вивідування;
 негласний або зашифрований огляд;
 оперативна установка та розвідувальне опитування для негласного збирання відомостей про особу, яка перевіряється (у мікрорайонах, навчальних закладах, установах, підприємствах, квартирах).
Прийом розпізнання осіб, які викликають оперативний інтерес, має єдину пізнавальну основу: від зовнішніх прикмет і ознак, типових для певної категорії правопорушників, до заглиблення в деталі, в механізм взаємозв'язку зовнішніх виявлених прикмет і ознак з обставинами злочинної діяльності.
4. Загальна характеристика ІНСТРУКЦІЇ про оперативне інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ, внутрішніх військах та навчальних закладах МВС України
1. Загальні положення.
Оперативне інформування – це єдина система збирання, опрацювання та подання до МВС України, ГУМВС, УМВС, Головного управління внутрішніх військ МВС України (далі – ГУВВ) оперативної інформації про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події (далі – кримінальні правопорушення та надзвичайні події), а також стеження за встановленням і затриманням осіб, які вчинили кримінальні правопорушення та реагуванням на надзвичайні ситуації. Ця система є невід'ємною частиною завдань, які стоять перед органами і підрозділами внутрішніх справ (далі – ), внутрішніми військами, навчальними закладами МВС України і спрямовані на підтримання громадського порядку та безпеки громадян на всій території України.
Своєчасність проходження оперативної інформації, її повнота й об'єктивність забезпечують негайне реагування на негативний розвиток подій, дозволяють попередити або локалізувати їх, у т.ч. із залученням можливостей інших органів і підрозділів органів Національної поліції внутрішніх справ, військових формувань та спеціальних служб. Ці завдання можливо вирішити лише за умови правильної оцінки повідомлення, що надійшло до органів Національної поліції України., прогнозування можливого негативного розвитку подій або суспільного резонансу, а також негайної доповіді до чергової частини вищого . Строк інформування обчислюється з моменту надходження до первинних відомостей про виникнення ситуації чи події, які визначені Переліком кримінальних правопорушень, інших правопорушень, надзвичайних ситуацій та інших подій, інформація про які подається до МВС України, головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті, Головного управління внутрішніх військ МВС України, затвердженим цим наказом (далі – Перелік): повідомлення телефоном, усної чи письмової заяви, матеріалів з інших правоохоронних органів тощо.
Відповідальний по , як старший оперативний начальник добових нарядів та сил і засобів, що залучені до охорони громадського порядку, уживає всіх заходів для отримання вичерпної інформації про оперативну ситуацію на території обслуговування, вимагає від підпорядкованих структурних підрозділів органів Національної поліції та нарядів надання найбільш повних відомостей, необхідних для оперативного інформування.
Попередня кваліфікація та оцінка події, що підпадає під дію Переліку, робиться виходячи з її явних ознак та відомостей, внесених про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (витяг з Реєстру), затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17 серпня 2012 року № 69 та погодженого Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України й Державною податковою службою України (далі – ЄРДР). Дієвість оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ досягається високою професійною підготовкою чергових нарядів і служб, що залучені до охорони громадського порядку, високим ступенем організованості та дисципліни працівників на цій ділянці роботи, відповідальністю керівників, які подають інформацію до чергових частин вищих .
Інформування про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події здійснюється виключно через чергові частини.
Начальники ГУМВС, УМВС, міськрайлінорганів (далі – МРЛО):
1. За кожним кримінальним правопорушенням та надзвичайною подією, що передбачені Переліком, погоджують їх кваліфікацію з керівником органу досудового розслідування, визначають структурний підрозділ ГУМВС, УМВС, МРЛО, на який покладаються підготовка спецповідомлення, подання його до чергової частини на своєму рівні, забезпечення контролю за збиранням матеріалів, прийняттям визначеного законодавством рішення, встановленням та затриманням осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, своєчасним поданням відомостей про всі доповнення і зміни.
2. Забезпечують негайну попередню доповідь телефоном до чергової частини вищого , територіального командування ГУВВ наявної інформації про кримінальні правопорушення та надзвичайні події, визначені Переліком.
2. Порядок збирання, опрацювання та подання оперативної інформації в міськрайлін ОНП
При надходженні заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення та іншу надзвичайну подію черговий з'ясовує характер і обставини того, що сталося, забезпечує направлення на місце події слідчо–оперативної групи та інших нарядів і водночас доповідає про подію керівнику органу досудового розслідування, начальнику та відповідальному по , а у випадках, передбачених Переліком, – до чергової частини вищого .
Слідчий, який перебуває в складі СОГ, або керівник органу досудового розслідування для належного оперативного інформування чергової частини вищого про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події, що подаються до МВС, ГУМВС, УМВС, інформують з місця події чергову частину про попередню правову кваліфікацію правопорушення або події, зазначаючи статтю Кримінального кодексу України, час та дату.
У разі вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, насамперед, вбивств, розбоїв, збройних нападів тощо начальник МРЛО або особа, яка виконує його обов’язки, особисто виїжджає на місце події для організації встановлення та затримання осіб, які їх вчинили, та своєчасного подання до ГУМВС, УМВС, об'єктивних відомостей. В усіх інших випадках вчинення кримінальних правопорушень та інших надзвичайних подій, які передбачені Переліком, на місце події виїжджає відповідальний по МРЛО. Прибувши на місце події старший слідчо–оперативної групи чи наряду поліції негайно інформують чергового про фактичні обставини кримінального правопорушення чи іншої надзвичайної події. У випадках виникнення подій, які мають тривалий характер, черговий інформується про їх розвиток через кожну годину (у разі ускладнення – негайно).
Згідно з інформацією, отриманою з місця події (телефоном або після повернення слідчо–оперативної групи, з урахуванням необхідності дотримання строків оперативного інформування), начальник за погодженням з керівником органу досудового розслідування визначає головний структурний підрозділ, а в разі потреби й інші служби, на які покладає контроль за встановленням та затриманням осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, розвитком ситуації та ліквідацією її наслідків.
Керівник органу досудового розслідування спільно з керівником структурного підрозділу , на який покладається контроль, вивчає зібрані матеріали, готує проект спецповідомлення та подає його до чергової частини. Якщо не вдалося отримати докладні відомості про кримінальне правопорушення та іншу надзвичайну подію у строк, визначений Переліком, у спецповідомленні подається попередня інформація з подальшим додатковим інформуванням. Після підпису начальником МРЛО або особою, яка виконує його обов’язки (обов'язково ставиться дата і час), черговий реєструє спецповідомлення в книзі обліку вихідних телеграм і за допомогою заповнення відповідних реквізитів вкладки «Телеграма» інформаційної підсистеми «Факт» Інтегрованої інформаційно–пошукової системи з обов’язковим дублюванням повідомлень мережею телеграфного зв’язку МВС України згідно зі схемою № 4 (ПЦ004=004) – телеграфні номери пункту телеграфного зв'язку і чергової частини Головного штабу МВС України та каналами електронної пошти (за винятком випадків, коли передачу інформації передбачено закритими каналами зв'язку) надсилає до чергової частини ГУМВС, УМВС та вищого структурного підрозділу. Спецповідомлення підшивається у спеціальній папці–накопичувачі та зберігається в черговій частині протягом року, а його копія долучається до матеріалів, на підставі яких воно підготовлено.
Відповідальний по здійснює постійний контроль за збиранням і проходженням інформації про кримінальні правопорушення чи інші надзвичайні події, визначені Переліком, та своєчасним поданням спецповідомлень до чергової частини вищого .
Керівник органу досудового розслідування повинен негайно, але не пізніше однієї години, направити до чергової частини спецповідомлення про внесення слідчими відомостей до ЄРДР:
про кримінальні правопорушення, визначені Переліком, які виявлені в ході розслідування інших кримінальних правопорушень;
про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення на таке, що визначене Переліком;
про встановлення та затримання осіб, яким вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного Переліком;
про звернення до суду щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення визначеного Переліком;
про звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру за матеріалами досудового розслідування кримінального правопорушення визначеного Переліком, що знаходяться в їх провадженні;
про направлення матеріалів досудового розслідування кримінального правопорушення визначеного Переліком за підслідністю до іншого чи іншого правоохоронного органу;
про закриття кримінального провадження визначеного Переліком.
Підписане начальником МРЛО або особою, яка виконує його обов’язки, спецповідомлення негайно передається до ГУМВС, УМВС. В інформації про закриття кримінального провадження, звернення до суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, направлення матеріалів досудового розслідування за підслідністю обов'язково мають бути зазначені підстави прийнятого рішення та норми кримінального процесуального законодавства України.
У випадках, якщо до моменту відкриття кримінального провадження спецповідомлення про кримінальне правопорушення не було подане у зв'язку з тим, що воно не передбачене Переліком, або інформація надавалася як про кримінальне правопорушення іншої кваліфікації, керівник органу досудового розслідування вживає заходів щодо негайного, але не пізніше однієї години, подання до чергової частини ГУМВС, УМВС відповідної інформації або доповнення до такої події з обов’язковим зазначенням підстав прийнятого рішення з посиланням на відповідні статті КПК та КК України.
Керівник органу досудового розслідування або слідчий несуть персональну відповідальність за інформування чергової частини.
При надходженні з прокуратури кримінальних проваджень про кримінальні правопорушення визначені Переліком, відомості про які вносилися до ЄРДР прокурором, керівник органу досудового розслідування негайно, але не пізніше однієї години, інформує про це начальника , який визначає підрозділ, що готує спецповідомлення в обсязі, передбаченому цією Інструкцією та забезпечує направлення до чергової частини вищого в установленому порядку.
Оперативний черговий опрацьовує отриману під час чергування інформацію про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події і на її основі готує добове зведення, яке надає керівництву МРЛО, зацікавленим структурним підрозділам та територіальним прокурорам. За кожним випадком, інформація про який передавалася до чергової частини вищого , робиться відповідна відмітка «ГУМВС (УМВС) поінформовано» (зазначається дата і час телефонної доповіді, прізвище працівника, який отримав інформацію, вихідний номер спецповідомлення).
3. Порядок збирання, оброблення та подання оперативної інформації в ГУМВС, УМВС.
При збиранні, обробленні та поданні оперативної інформації, а також забезпеченні стеження за досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, встановленням та затриманням осіб, які їх вчинили, ліквідації наслідків інших надзвичайних подій посадові особи ГУМВС, УМВС керуються вимогами законодавства, цієї Інструкції та наказу, яким її затверджено, в частині, що їх стосується.
При отриманні інформації про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події, що мали місце на території обслуговування і підпадають під Перелік, оперативний черговий ГУМВС, УМВС негайно доповідає про це черговому МВС України, начальнику ГУМВС, УМВС, його заступникам відповідно до розподілу функціональних обов’язків, відповідальному по , начальнику штабу, начальнику оперативного відділу (сектору) штабу, начальнику чергової частини, інформує керівників та чергових зацікавлених структурних підрозділів органів Національної поліції УМВС, ГУМВС, за потреби сповіщає чергові служби відповідних відомств. Інформація про надзвичайні події серед особового складу негайно доповідається начальникам управлінь (відділів) внутрішньої безпеки (далі – УВБ, ВВБ) та інспекції з особового складу підрозділів органів Національної поліції кадрового забезпечення (далі – ІОС).
При отриманні повідомлень про вбивства, розбої, злочини, вчинені із застосуванням вогнепальної зброї чи вибухівки, інші кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події, що можуть викликати суспільний резонанс, начальник ГУМВС, УМВС або особа, яка виконує його обов’язки, особисто виїжджає на місце події для надання допомоги в організації реагування на кримінальні правопорушення, розшуку та затримання осіб, які їх вчинили, та своєчасного подання до Міністерства об’єктивних відомостей. В усіх інших випадках вчинення особливо тяжких злочинів, кримінальних правопорушень та інших надзвичайних подій, на місце події виїжджає відповідальний по ГУМВС, УМВС. Прибувши на місце події, він оцінює характер, суспільну небезпеку кримінального правопорушення та іншої надзвичайної події, ефективність вжитих заходів щодо усунення можливих негативних наслідків, розшуку осіб, які вчинили кримінальні правопорушення і, у разі потреби, організовує надання допомоги МРЛО, забезпечує належну взаємодію з іншими МРЛО, ГУМВС, УМВС, а також з іншими правоохоронними органами. У подальшому, за погодженням з начальником ГУМВС, УМВС відповідальний по ГУМВС, УМВС визначає головний структурний підрозділ, а в разі потреби й інші служби, на які буде покладено контроль за встановленням та затриманням осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, розвитком ситуації та ліквідацією наслідків.
Керівник структурного підрозділу, на який покладається контроль, готує проект спецповідомлення і подає його до чергової частини. Спецповідомлення, після підпису, за допомогою заповнення відповідних реквізитів вкладки «Телеграма» інформаційної підсистеми «Факт» Інтегрованої інформаційно–пошукової системи з обов’язковим дублюванням повідомлень мережею телеграфного зв’язку МВС України згідно зі схемою № 4 (ПЦ004=004) – телеграфні номери пункту телеграфного зв'язку і чергової частини Головного штабу МВС України та каналами електронної пошти (адреси підрозділів органів Національної поліції закріплені в адресній книзі, створеній Департаментом інформаційно–аналітичного забезпечення (далі – ДІАЗ) МВС України) (за винятком випадків, коли передачу інформації передбачено закритими каналами зв'язку) надсилає до чергової частини та зацікавлених структурних підрозділів органів Національної поліції МВС України .
Керівник органу досудового розслідування про встановлення та затримання осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, закриття кримінального провадження, звернення до суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, письмово інформує чергову частину ГУМВС, УМВС, що у встановленому порядку негайно передається до чергової частини МВС.
У додатковій інформації стосовно прийнятого рішення про закриття кримінального провадження, звернення до суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру обов'язково мають бути зазначені підстави прийнятого рішення з посиланням на відповідні статті Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), Законом України «Про кримінальні проступки» і Кримінального кодексу України (далі – КК).
На кримінальні правопорушення визначені Переліком управління (відділ) інформаційно–аналітичного забезпечення (далі – УІАЗ, ВІАЗ) ГУМВС, УМВС щоденно подає до чергової частини ГУМВС, УМВС письмову інформацію (роздруківку) про внесення до ЄРДР за минулу добу відомостей про кримінальні правопорушення (додаток 1 до п. 2.2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17.08.2012 № 69 та погодженого Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України й Державною податковою службою України (далі – Положення про порядок ведення ЄРДР), у розрізі реквізитів 1, 3, 4, 5, 6.1, 9, 12), про наслідки досудового розслідування кримінального правопорушення (у розрізі реквізитів 1, 3, 4, 5, 6.1, 7, 18) та про особу, яка вчинила кримінальне правопорушення та яка підозрюється у їх вчиненні (додаток 4 до п. 2.2 Положення про порядок ведення ЄРДР, у розрізі реквізитів 1, 3, 5–8, 11, 12, 15, 16, 19) (вводиться в дію з моменту здачі Генеральною прокуратурою України у промислову експлуатацію аналітичної складової Єдиного реєстру досудових розслідувань). Чергова частина опрацьовує цю інформацію, при виявленні розбіжностей доповідає по команді, витребовує з місць та, у разі потреби, від структурних підрозділів органів Національної поліції відсутню інформацію, враховує її в добовому зведенні. Структурні підрозділи за фактами порушень системи інформування проводять службові перевірки і про їх результати в 10–денний строк інформують штаби.
Оперативний черговий опрацьовує отриману під час чергування інформацію про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події і на її основі готує добове зведення, яке надає керівництву ГУМВС, УМВС, зацікавленим структурним підрозділам та прокурорам регіонів. Під кожним випадком, що передавався до чергової частини вищого , робиться відповідна відмітка «МВС поінформовано».
Черговий ГУМВС, УМВС щодобово, в період з 6 до 7 години ранку, звіряє по телефону з черговою частиною МВС проходження оперативної інформації про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події за минулу добу і доповідає про ті, що готуються до наступного добового зведення.
4. Порядок збирання, оброблення та подання оперативної інформації у вищих навчальних закладах МВС України.
При збиранні, обробленні та поданні оперативної інформації посадові особи вищих навчальних закладів МВС України керуються вимогами законодавства, цієї Інструкції та наказу, яким її затверджено, в частині, що їх стосується.
Черговий комендант вищого навчального закладу МВС України при отриманні повідомлень про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події, які передбачені Переліком і пов'язані з особовим складом навчального закладу або вчинені в місцях їх дислокації, негайно доповідає про це ректору або особі, яка виконує його обов’язки, черговому МВС України та інформує чергового ГУМВС, УМВС за місцем дислокації. На підставі інформації, отриманої з місця події, готує проект спецповідомлення та після підпису у зазначених осіб передає його каналами електронної пошти до чергової частини МВС України та копію – до Департаменту кадрового забезпечення МВС України. Якщо не вдалося отримати докладні відомості про кримінальне правопорушення та іншу надзвичайну подію у строк, передбачений Переліком, у спецповідомленні подається попередня інформація з подальшим додатковим повідомленням.
5. Порядок збирання, оброблення та подання оперативної інформації в підрозділах внутрішніх військ МВС України.
При збиранні, обробленні та поданні оперативної інформації посадові особи внутрішніх військ МВС України керуються вимогами законодавства, цієї Інструкції та наказу, яким її затверджено, в частині, що їх стосується.
Оперативний черговий підрозділу, військової частини, територіального командування (далі – ТК) внутрішніх військ при отриманні повідомлення (сигналу) про кримінальне правопорушення чи іншу надзвичайну подію негайно доповідає про це відповідно командиру (начальнику) підрозділу, частини, ТК та телефоном – до чергової частини вищого .
Командир підрозділу, військової частини, начальник управління ТК або особа, яка виконує його обов’язки, у разі вчинення кримінального правопорушення на об'єкті, який охороняється, чи виникнення іншої надзвичайної події, обумовленої Переліком, негайно повідомляє чергового ГУМВС, УМВС за місцем дислокації, подає спецповідомлення в установленому порядку та діє відповідно до чинного законодавства.
Оперативний черговий ГУВВ при отриманні повідомлення (сигналу) про кримінальне правопорушення або іншу надзвичайну подію вивчає зміст інформації, перевіряє своєчасність її отримання, доповідає про неї командувачу військ, оперативному черговому МВС України і вживає заходів до своєчасного подання письмового повідомлення.
Командувач внутрішніх військ МВС України або особа, яка виконує його обов’язки, особисто розглядає повідомлення (доповідь) про кримінальне правопорушення та іншу надзвичайну подію, приймає рішення щодо визначення участі конкретних посадових осіб у проведенні розслідування та доповідає керівництву МВС України про вжиті заходи і подає повідомлення у визначений Переліком строк до чергової частини Міністерства.
Усі командири (начальники) у відповідних прокуратурах щомісяця проводять звірення даних про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події, які числяться за військовою частиною. При виявленні необлікованих кримінальних правопорушень та інших надзвичайних подій по команді подається повідомлення, у якому додатково вказується причина неподання інформації та заходи, вжиті до винних.
Черговий ГУВВ щодобово, в період з 6 до 7 години, доповідає по телефону до чергової частини МВС про оперативну інформацію, яка була передана або готується до передавання.
6. Порядок збирання та опрацювання оперативної інформації в МВС України.
При збиранні, опрацюванні та поданні оперативної інформації, а також забезпеченні стеження за м і затриманням винних у вчиненні кримінальних правопорушень, ліквідацією наслідків надзвичайних подій зацікавлені посадові особи МВС керуються вимогами законодавства, цієї Інструкції та наказу, яким її затверджено, в частині, що їх стосується.
Чергові структурних підрозділів органів Національної поліції апарату МВС України протягом доби забезпечують зв'язок з підпорядкованими підрозділами на місцях. Про всі повідомлення про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події, обумовлені Переліком, які надійшли, вони негайно інформують чергову частину МВС і керівництво підрозділів органів Національної поліції.
При надходженні до чергової частини МВС України доповіді про кримінальне правопорушення або іншу надзвичайну подію, передбачену Переліком, головний інспектор–черговий:
Оцінює характер, суспільну небезпеку кримінального правопорушення чи іншої надзвичайної події, ефективність вжитих на місці заходів з ліквідації можливих негативних наслідків, внесення відомостей до ЄРДР, встановлення та затримання осіб, які вчинили ці кримінальні правопорушення, необхідність надання допомоги , забезпечує взаємодію між .
Негайно доповідає про всі кримінальні правопорушення чи інші надзвичайні події, інформація про які надійшла до чергової частини, Міністру, першому заступнику, заступнику Міністра – керівнику апарату, заступнику Міністра, начальнику ГСУ, інформує керівників зацікавлених структурних підрозділів органів Національної поліції апарату МВС України та зацікавлені міністерства і державні органи.
Передає працівникам апарату МВС України, керівникам ГУМВС, УМВС доручення керівництва МВС про вжиття необхідних заходів у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення або іншої надзвичайної події.
Ретельно вивчає зміст спецповідомлення, звертаючи особливу увагу на повноту інформації, за потреби витребовує додаткові дані. У разі отримання неякісного документа, порушення строку оперативного інформування з'ясовує в керівників ГУМВС, УМВС причини порушень і доповідає по команді.
Протягом чергової доби на підставі спецповідомлень, отриманих з місць та від структурних підрозділів органів Національної поліції Міністерства, готує вихідні документи для інформування керівництва МВС України та зацікавлені міністерства і державні органи.
7. Порядок стеження за розслідуванням кримінальних правопорушень і реагуванням на інші надзвичайні події.
Основні обов'язки щодо розслідування кримінальних правопорушень, передбачених Переліком, та відповідальність за кінцеві результати цієї роботи (до закриття провадження) покладаються на органи досудового розслідування. Разом з ними відповідальність за встановленням осіб, які вичинили ці кримінальні правопорушення несуть і всі інші підрозділи у межах їх компетенції.
7.2. Черговий МВС, ГУМВС, УМВС, МРЛО за допомогою ПЕОМ забезпечує автоматизоване стеження за внесенням відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР.
7.3 Кожне кримінальне правопорушення чи надзвичайна подія, що підпадають під Перелік, доповідаються Міністру, його першому заступнику, заступнику Міністра – керівнику апарату, заступнику Міністра, керівництву ГУМВС, УМВС, МРЛО.
7.4. Керівники структурних підрозділів органів Національної поліції ГУМВС, УМВС, МРЛО щодо кримінальних правопорушень та інших надзвичайних подій, що належать згідно з Переліком до їх компетенції:
7.4.1. Установлюють особистий контроль за своєчасним поданням до чергової частини й структурного підрозділу вищого рівня інформацій про такі кримінальні правопорушення чи надзвичайні події, стежать за внесенням відомостей до ЄРДР про ці правопорушення та ліквідацією наслідків надзвичайних подій.
У встановлений строк (за потреби – негайно) з моменту прийняття рішення чи встановлення додаткових обставин готують проект спецповідомлення про встановлення та затримання осіб, які їх вчинили, виявлення додаткових обставин, вирішення матеріалів, у т.ч. відкриття кримінального провадження за ознаками іншої статті, ніж та, за якою попередньо кваліфіковано правопорушення, зміну кваліфікації або закриття кримінального провадження.
Готують в обсязі, передбаченому цією Інструкцією, проекти спецповідомлень про кримінальні правопорушення, виявлені в ході досудового розслідування, або інформація про які надійшла з інших правоохоронних органів, доповідають начальнику і після підпису подають до чергової частини та контролюють подання цієї інформації до вищого структурного підрозділу. Аналогічним чином готується проект додаткового спецповідомлення за потреби стеження за розвитком ситуації, ліквідацією наслідків надзвичайних подій некримінального характеру тощо.
Головний інспектор–черговий МВС України при отриманні додаткового спецповідомлення про встановлення та затримання осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, виявлення додаткових обставин розвитку ситуації тощо доповідає інформацію по команді.
Керівники структурних підрозділів органів Національної поліції Міністерства організовують стеження за своєчасним надходженням з місць інформацій про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події, які згідно з Переліком належать до їх компетенції. Отримавши копію спецповідомлення про кримінальне правопорушення, заводять контрольно–наглядову справу. Про результати щодо осіб, які їх вчинили та прийняте кінцеве рішення не рідше одного разу на тиждень, доповідають керівництву Міністерства. Кримінальне правопорушення знімається з контролю МВС у разі отримання з ГУМВС, УМВС повідомлення про:
Встановлення та затримання осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, та внесення до ЄРДР прокурором або слідчим відомостей про цих осіб, та які підозрюються в їх вчиненні (додаток 4 до п. 2.2 Положення про порядок ведення ЄРДР).
Зняття кримінального правопорушення з контролю на підставі направлення до суду клопотання про застосування до підозрюваного примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 292, ч. 1 ст. 511 КПК України) або кримінальне провадження закрите за таких підстав:
встановлена відсутність події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК);
встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК);
не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати (п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК);
набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою (п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК);
помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого (п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК);
існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню (п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК);
потерпілий, а у випадках, передбачених КПК, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК);
стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу (п. 8 ч. 1 ст. 284 КПК);
якщо кримінальні провадження про правопорушення, учинені іноземними громадянами, направлено органом досудового розслідування України до правоохоронного органу іноземної держави для проведення досудового розслідування, а відомості про указані рішення внесені до ЄРДР (п. 3.3.6 підрозділу 3.3 розділу 3 Положення про порядок ведення ЄРДР).
Крім того, кримінальне правопорушення (злочин) знімається з контролю при внесенні до ЄРДР відомостей про зміну кваліфікації кримінального правопорушення за статтею КК України, що не зазначений у Переліку, а також у разі передачі кримінального провадження іншому органу досудового розслідування або за місцем проведення досудового розслідування (ч. 5 ст. 36, ч. 7 ст. 214, ст. 216, ст. 218 КПК України). В останньому випадку черговий ГУМВС, УМВС інформує службовою телеграмою за підписом керівника ГУМВС, УМВС чергову частину того ГУМВС, УМВС, до якого надіслано інформацію, і вказує вихідний номер спецповідомлення, за яким воно поставлено на контроль МВС. Черговий ГУМВС, УМВС, який отримав інформацію про направлення матеріалу за територіальністю, контролює його надходження до відповідного органу, інформує службовою телеграмою за підписом керівництва ГУМВС, УМВС чергову частину МВС про взяття на облік кримінального правопорушення з посиланням на вихідний номер спецповідомлення ГУМВС, УМВС, за яким поставлено на облік первинну інформацію, після чого інформує службовою телеграмою ГУМВС, УМВС, звідки було отримано матеріали про подію. Черговий МВС, отримавши зазначені повідомлення, уносить відповідні зміни до бази даних про злочини, які перебувають на контролі МВС.
ДІАЗ МВС України, УІАЗ (ВІАЗ) ГУМВС, УМВС до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом, подають відповідно до Головного штабу МВС України, штабів ГУМВС, УМВС форми звітності (за наростаючим підсумком від початку року) про надходження облікових документів на злочини, обумовлені Переліком, згідно зі зразком:
Начальники штабів ГУМВС, УМВС:
Особисто організовують щоденний контроль за станом оперативного інформування Міністерства.
Щомісяця, до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом, забезпечують звірку повноти й достовірності оперативної інформації, що надійшла до чергової частини, про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події, передбачені Переліком, з відомостями, які надаються УІАЗ (ВІАЗ). При виявленні розбіжностей уживають заходів щодо витребування від структурних підрозділів органів Національної поліції відсутньої інформації та підготовки відповідного повідомлення до інстанцій, а також подання до чергової частини ГУМВС, УМВС інформації про конкретні кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події, виявленої під час звірки як такої, що не надавалася, з подальшим передаванням до МВС відповідно до чинного законодавства. Організовують проведення службових розслідувань за фактами порушення порядку оперативного інформування, копії висновків та наказів про накладення дисциплінарних стягнень на винних у 10–денний строк надсилають до Головного штабу МВС. У випадках, коли прийняття рішення про накладення стягнення відкладається у зв'язку з відпусткою або хворобою працівника, відповідні матеріали надсилаються після його виходу на роботу і прийняття рішення.
За результатами звірень щомісяця до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом, каналами електронної пошти забезпечують направлення до Головного штабу МВС України звітів за підписом начальника ГУМВС, УМВС, які обов'язково дублюють мережею телеграфного зв'язку МВС України. У звіті необхідно надавати таблицю статистичних даних звірення з підрозділами ДІАЗ за вчиненими, розслідуваними або зареєстрованими за звітний період кримінальними правопорушеннями за наростаючою від початку року (зразок додається) і вказувати вихідні номери, короткі фабули кримінальних правопорушень, що додатково виявлені під час звірення та інформація про які направлена для поставлення на контроль до МВС у встановленому порядку. Інформація про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події, виявлена під час звірень, як така, що не надавалася, подається в обсязі, передбаченому цим наказом.
Головний штаб щомісяця здійснює звірення оперативної інформації про кримінальні правопорушення та інші надзвичайні події, обумовлені Переліком, яка надіслана до МВС, зі статистичними даними, що надаються ДІАЗ та ГУМВС, УМВС. При виявленні розбіжностей доповідає керівництву Міністерства про вжитті заходи щодо витребування додаткової інформації для поставлення на облік та результати службових розслідувань за фактами порушень порядку оперативного інформування.
8. Відомості, які мають відображатися у спецповідомленні
При надходженні заяви (повідомлення):
Про час і дату надходження заяви (повідомлення) до МРЛО, номер реєстрації, номер кримінального провадження та дата внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Якщо час, з якого подія ставиться на контроль МВС, не співпадає з часом отримання повідомлення про подію (наприклад, отримання висновку судово–медичного експерта за неявними ознаками насильницької смерті, внесення відомостей до ЄРДР про нове кримінальне правопорушення в ході розслідування іншого кримінального провадження тощо), у тексті спецповідомлення обов'язково має бути посилання на ці обставини з конкретною датою.
Про обставини вчинення кримінального правопорушення, виникнення іншої надзвичайної події (дата, час, місце, мотив, спосіб, причина тощо).
Дані про учасників (заявника, підозрюваного тощо): прізвище, ім'я та по батькові (повністю), число, місяць, рік народження, місце проживання й роботи, посада, родинні стосунки з іншими учасниками події, характер отриманих тілесних ушкоджень, наявність судимості та за якими статтями Кримінального кодексу України (1960 чи 2001 року), можлива причетність до інших кримінальних порушень; чи перебували вони на момент учинення правопорушення в стані алкогольного, наркотичного, токсичного або психотропного сп’яніння.
Найменування, адреса, належність об'єкта злочинних посягань, його відповідність до вимог збереження товарно–матеріальних цінностей та грошових коштів, вид охорони, наявність і стан охоронної та автоматичної пожежної сигналізації.
Про заподіяну майнову або моральну шкоду, дані про джерело її встановлення, попередні або остаточні наслідки, хто їх повідомив.
Про час сформування, тривалості та про територію діяльності злочинних груп.
Про викрадені речі, знаряддя кримінального правопорушення, речі які вилучено у підозрюваних, наявність речових доказів, слідів, їх характер, чи направлені вони на дослідження та які його попередні результати.
Про слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення: за якою статтею КК кваліфіковано злочин; посада й прізвище керівників та фахівців і прокуратури, які виїжджали на місце події; чи застосовувався службово–розшуковий собака та чи проводилася аудіо–, відео–, фотофіксація; час уведення оперативного плану, його назва; ким розпочате досудове розслідування, працівниками якої служби виявленні та затриманні особи, які вчинили кримінальне правопорушення.
Про організаційні заходи з ліквідації наслідків надзвичайних подій: хто з керівників державних установ і відомств виїжджав на місце події; хто є відповідальним за проведення відбудовних заходів, час їх закінчення; які заходи вживаються для ліквідації наслідків аварії; чи проводилася евакуація людей; чи порушено виробничий процес; чи була затримка руху транспорту, як він організований у цих умовах; при затримці руху на залізницях – кількість і типи поїздів, на який час затримувалися.
Про найменування втраченого особливої важливості, цілком таємного або таємного документа, його обліковий номер та номер примірника, про обставини та осіб, які допустили його втрату.
При пожежах:
1. Дата, час виявлення пожежі.
2. Адреса об'єкта пожежі.
3. Назва об'єкта, його відомча підпорядкованість (прізвище та ініціали керівника чи власника об'єкта).
4. Чи велися роботи на об'єкті.
5. Площа пожежі, що саме горить (кількість, місткість, маса).
6. Що знищено, пошкоджено, чи вплинула пожежа на технологічний (навчальний) процес.
7. Пряма матеріальна шкода від пожежі (визначена чи орієнтовна).
8. Причина пожежі (встановлена чи ймовірна).
9. Загинуло, травмовано осіб (прізвище, ініціали, рік народження, місце роботи, де знаходилися під час пожежі інші члени сім'ї, якщо пожежа виникла в будинку чи квартирі).
10. Час локалізації та ліквідації пожежі (ким і чим ліквідовано пожежу).
11. Склад оперативної групи, хто її очолює.
12. Хто здійснює перевірку за фактом пожежі.
За фактами пожеж після уточнення даних, але не пізніше 10 діб після події дається доповнення, в якому відображаються:
1. Дані, які не були встановлені при первинному інформуванні.
2. Хто здійснює досудове розслідування.
3. Остаточно встановлена причина пожежі.
4. Якщо закрито кримінальне провадження, направлено звернення до суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, то з якої причини.
При дорожньо–транспортних пригодах – належність транспортного засобу, марка, модель, номерний знак; категорія, клас та стаж роботи водія; місце роботи, чи знаходився водій у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, на якій годині роботи сталася пригода, її причина та наслідки.
При масових заворушеннях чи інших надзвичайних подіях в установах виконання покарань Державної пенітенціарної служби України та ізоляторах тимчасового тримання – найменування установи, вид режиму; кількість учасників, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження організаторів заворушень (про затриманих та взятих під варту осіб – вид кримінального правопорушення, у вчиненні якого вони підозрюються чи обвинувачуються, про засуджених – за якою статтею, на який строк і коли засуджені), дані про потерпілих та збитки.
При кримінальних правопорушеннях та інших надзвичайних подіях за участю особового складу – найменування органу, навчального закладу, номер військової частини, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, звання, посада, з якого часу на службі, на посаді, проходження початкової підготовки (відносно осіб першого року служби); освіта, склад сім'ї, чи був у стані алкогольного, наркотичного, токсичного або психотропного сп’яніння; наявність зброї, чи перебував у форменому одязі; за матеріалами якого підрозділу і коли складено протокол про корупційні діяння, розпочато досудове розслідування); причини правопорушення та заходи щодо їх усунення; підрозділ, який здійснює службове розслідування.
У разі участі іноземців – коли і з якою метою прибули в Україну (нелегально чи легально, на яких підставах); вжиті запобіжні заходи щодо затриманих за підозрою у скоєнні кримінальних правопорушень, де вони знаходяться чи утримуються; стосовно загиблих – де знаходиться тіло.
При самовільному залишенні військової частини зі зброєю – дата і місце призову військовослужбовця, його анкетні дані, прикмети.
При масових заворушеннях, групових порушеннях громадського порядку – кількість учасників, затриманих, потерпілих, об'єкти погромів та пожеж, збитки, сили та засоби, залучені до стабілізації ситуації (усього та окремих підрозділів органів Національної поліції).
При страйках – повна офіційна назва підприємства (без скорочень), його належність, загальна кількість робітників, з них – страйкуючих (за добу за кожним підприємством окремо), повний список вимог.
При масових заходах (мітинг, пікетування тощо) – час початку й час закінчення, ініціатор заходів (громадська організація, профспілка, підприємство), категорія учасників (пенсіонери, студенти, робітники, особи похилого віку тощо), їх кількість, повний зміст вимог та резолюцій, час початку і час закінчення блокування проїзду, транспорту, як при цьому здійснювався рух, хто з керівників правоохоронних органів та органів влади й управління зустрічався з учасниками, чи задокументовано дії організаторів та учасників несанкціонованих заходів, які заходи вжито до порушників, сили і засоби, залучені до стабілізації ситуації.
Стосовно вогнепальної зброї і бойової техніки – належність, кількість, марка, номер, рік випуску.
Стосовно наркотичних засобів – офіційна назва за Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року № 770.
9. Порядок оформлення спецповідомлень
Спецповідомлення до ГУМВС, УМВС, МВС готується за типовою формою в такій послідовності:
1. Джерело надходження, телеграма (далі – ТЛГ) №, дата і час надходження ТЛГ до передавання.
2. Кому адресовано спецповідомлення.
3. Кому адресовано копії спецповідомлення.
4. Умовна позначка +++ .
5. Рядок кодування (два рядки):
код ? код виду кримінального правопорушення, події? № пункту Переліку? стаття КК? значок статті? частина статті? пункт статті?
час надходження інформації до органу? день? місяць? рік? день реєстрації зведення? місяць? рік?.
6. Дата і час надходження заяви (повідомлення) до .
7. Дані на особу (заявника, підозрюваного, потерпілого тощо). За невпізнаними трупами – приблизний вік.
8. Зміст заяви, обставини події, дата і час скоєння, місце, що вчинено (скоїлося), що викрадено, наслідки події, спричинені збитки.
9. Заходи, вжиті для розшуку та затримання підозрюваних осіб (ліквідації наслідків надзвичайної події).
10. При виявленні та затриманні осіб, які вчинили кримінальне правопорушення – дані на затриманих чи осіб, які розшукуються за підозрою у вчиненні правопорушення, мотиви вчинення правопорушення.
11. Дані про вилучені речі, знаряддя кримінального правопорушення, речові докази.
12. Здійснені слідчі (розшукові) дії, спрямовані на встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, організаційні заходи щодо ліквідації наслідків події.
13. Порядковий номер реєстрації.
14. Дані про внесені відомості до ЄРДР та номер кримінального провадження, стаття КК України, попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення.
15. Дата і час доповіді до чергової частини вищого , прізвище чергового, якому доповідалась інформація.
16. Умовна позначка +++ .
17. Хто підготував спецповідомлення.
18. Підписний №.
19. Хто підписав.
20. Прізвище оперативного чергового.
Дата і час передавання, хто передав, автовідповідь.
Рядок кодування заповнюється без пропусків.
Номер пункту Переліку кодується як чотиризначна цифра, де перші дві цифри означають номер пункту, а дві інші – номер підпункту (за потреби доповнюється відповідною кількістю нулів зліва). Наприклад: п.1 – 0100; п.10 – 1000; п.26.1 – 2601; п.34.10 – 3410.
Текст спецповідомлення викладається в діловому стилі із зазначенням розділових знаків. Для змістового поділу частин тексту з різним значенням мають застосовуватися абзаци. Дані про учасників події зміщуються від початку рядка на два абзацні відступи. Про відсутність певних даних слід зазначити в тексті.
Доповнення до спецповідомлення, що подавалося раніше, готується за формою:
1. Звідки, ТЛГ №, дата і час надходження ТЛГ до передавання.
2. Кому адресоване доповнення.
3. Кому адресовані копії доповнення.
4. Доповнення до якого вих. № від ____, ЄО № ____.
5. Зміст доповнення.
6. Хто підготував доповнення.
7. Підписний №.
8. Хто підписав.
9. Прізвище оперативного чергового.
10. Дата і час передавання, хто передав, автовідповідь.
У доповненні обов'язково слід посилатися на первинне повідомлення, його вихідний номер та дату; указувати обставини події, якщо вони не були з'ясовані й подані в первинному повідомленні; вилучено чи ні знаряддя кримінального правопорушення, особливо зброю, викрадені речі тощо. Обов'язково подається доповнення про внесення відомостей до ЄРДР. При направленні інформації про перекваліфікацію кримінального правопорушення одночасно подаються пояснення керівників, з вини яких первинна кваліфікація була необ'єктивною