bigmir)net TOP 100
gallery/т.6

Тема: Форми ОРД. Оперативна розробка.
Навчальні питання:
 Поняття, сутність та значення оперативної розробки.
 Початок оперативної розробки та підстави для цього. вимоги щодо її провадження. Оперативно–розшукові справи. Документальне оформлення заведення, провадження та припинення оперативно–розшукових справ.
 Основні напрямки документування злочинних дій розроблюваних осіб.

До основних форм оперативно–розшукової діяльності належать: оперативний пошук осіб, предметів і подій (фактів), які викликають оперативний інтерес; оперативна профілактика; оперативна розробка – оперативна розробка за ОРС; взаємодія з органами управління і населенням; оперативний (ініціативний) пошук; ведення профілактичних, криміналістичних та оперативних обліків; оперативна профілактика.
Оперативна розробка є основною, визначальною формою діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліції України..
Прийняття Кримінального процесуального кодексу України визначило суттєві зміни у законодавстві, що регламентує діяльність правоохоронних органів взагалі та оперативних підрозділів органів Національної поліції у їх складі зокрема. Принципові зміни торкнулися правових підстав для здійснення оперативно–розшукової діяльності. Так, згідно з чинною редакцією Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність», наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно–розшукових заходів і засобів, про злочини, вчинені невстановленими особами, не є підставою для здійснення ОРД. Нормативно регламентовані обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції визначають оперативно–розшукове запобігання злочинам в якості основного при організації та спрямуванні передбачених законом оперативно–розшукових заходів.
Стаття 214 КПК визначає обов’язок слідчого та прокурора невідкладно після подання заяви» повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, або після самостійного виявлення ним з будь–якого джерела обставин, що можуть про нього свідчити, розпочати досудове розслідування. Законодавство не передбачає можливості попередньої перевірки інформації, яка міститься у заяві чи повідомленні про злочин, для прийняття рішення про початок досудового розслідування. Оперативні підрозділи не с самостійними суб’єктами кримінального провадження, під час якого здійснюють негласні слідчі дії виключно за дорученням слідчого, який самостійно планує та здійснює процес розслідування. Означені законодавчі новації значно звужують завдання оперативної розробки, адже виключається можливість здійснення комплексної системи оперативно–розшукових заходів щодо особи (осіб), яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, з метою його розкриття. Це вимагає ґрунтовного перегляду основних теоретичних положень, якими визначаються поняття та задачі оперативної розробки як основної організаційно–тактичної форми ОРД.
Загальнотеоретичні питання оперативної розробки були досить ґрунтовно досліджені ще за часів СРСР, зокрема В. Г. Бобровим. Актуальні теоретичні та прикладні проблеми діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції у формі оперативної розробки постійно перебувають у колі уваги більшості сучасних українських науковців у галузі ОРД. Серед них загальні проблеми організації оперативної розробки окремими оперативними підрозділами та за окремими напрямами протидії злочинності були комплексно досліджені у працях К. В. Антонова. О. Ф. Долженкова, В. П. Євтушка, В. П. Захарова, В. В. Зубенка, М. В. Корнієнка, Д. Й. Никифорчука, В. Л. Ортинського, О. П. Снігерьова, М. О. Сергатого та багатьох інших.
Дослідженню питань, що стосуються оперативної розробки, у свій час, приділили увагу такі вчені, як: Бобров В. Г., який розробив концепцію розуміння оперативної розробки як правової форми правоохоронної діяльності, розкрив її юридичну та пізнавальну сутність; Самойлов В. Г. – теоретично обґрунтував потребу в існуванні такої форми ОРД; Митрофанов Е. А. – систематизував питання, що стосуються планування оперативно–розшукових заходів при проведенні оперативної розробки; Дідоренко Е. О. – обґрунтував правові та організаційно–тактичні основи проведення оперативної розробки, а також детально розглянув процедуру провадження по окремим оперативно–розшуковим справам, тобто процесу здійснення оперативної розробки за її окремими напрямами; Євтушок В. П. – теоретично розвинув питання оперативно–розшукової тактики, в тому числі і стосовно тактики проведення оперативної розробки за всіма напрямами її здійснення; Д. Й. Никифорчук – розглянув та теоретично розвинув застосування оперативної розробки, як форми оперативно–розшукової діяльності у боротьбі з тяжкими злочинами та деякі інші. Отже, необхідність визначення теоретичної сутності оперативної розробки в умовах запровадження положень нового кримінального процесуального законодавства та суттєвого реформування законодавства, що регламентує ОРД, яка була обґрунтована нами раніше, є очевидною.

Поняття, сутність та значення оперативної розробки

Завданням нашої лекції є з’ясування поняття та задач оперативної розробки в умовах запровадження положень нового кримінального процесуального та реформування норм оперативно–розшукового законодавства України. Розглядаючи ці питання, потрібно перш за все звернути увагу на відсутність законодавчого визначення поняття оперативної розробки. Між тим, у теорії ОРД оперативна розробка є одним з ключових понять, а її основні аспекти достатньо повно вивчені. Проте, передбачені чинним оперативно–розшуковим законодавством окремі принципові положення визначають необхідність перегляду та уточнення сформульованих в оперативно–розшуковій науці понять, положень та висновків. У зв'язку з цим погребують аналізу узагальнені теоретичні положення, а також чинні правові норми, які регламентують питання, пов’язані з оперативною розробкою.
Оперативна розробка справедливо вважається окремим інститутом оперативно–розшукової діяльності. Її одночасно потрібно розглядати як:
– вагомий інструмент реалізації загальнодержавної політики протидії злочинності;
– окрему форму ОРД, що базується на загальних основах організації та тактики оперативно–розшукової діяльності, із врахуванням її принципів при проведенні відповідних заходів;
– правовий інститут оперативно–розшукової діяльності, що передбачає обов’язкове врахування принципу професійної етики [2, с. 259].
Автори загальної частини підручника «Оперативно–розшукова діяльність органів Національної поліції України.», узагальнюючи погляди науковців та практиків, визначають оперативну розробку як комплексну систему оперативно–розшукових заходів, що здійснюються оперативними підрозділами у межах заведених оперативно–розшукових справ, стосовно окремих осіб (груп), які обґрунтовано підозрюються у підготовці або вчиненні злочинів, для їх попередження або розкриття, а також стосовно осіб, які переховуються від слідства, суду або відбування кримінального покарання, для їх розшуку та затримання, а також для встановлення місця перебування безвісно зниклих осіб, якщо іншим шляхом досягти потрібних результатів неможливо або надто важко.
Відповідно до законодавства, що діяло до набуття чинності новим КПК, оперативна розробка розглядалася в якості логічного продовження оперативного пошуку, як один з напрямків реалізації первинної інформації про об’єкти оперативної уваги (осіб, предмети і факти, що становлять оперативний інтерес) для встановлення та фіксації необхідних та повних відомостей про осіб, про яких надійшла оперативна інформація, даних про місце, час та конкретні обставини підготовки та вчинення кримінальної події, відомості про потерпілих від злочину осіб, свідків та об’єкти матеріального світу (предмети, що можуть складати речову доказову базу). Отже, оперативна розробка традиційно слугувала забезпеченню вирішення завдань кримінального судочинства.
Оперативна розробка може здійснюватися виключно з метою: 1) виявлення факту вчиненого злочину; 2) запобігання злочинам, що передбачає діяльність, спрямовану на профілактику, попередження та припинення злочинних дій.
Таким чином, враховуючи вимоги чинного Закону, а також думки науковців, які досліджували проблеми оперативної розробки, вважаємо, що оперативною розробкою є комплексна система оперативно–розшукових заходів, що здійснюються оперативними підрозділами у межах заведених оперативно–розшукових справ щодо встановленої або невстановленої особи (групи осіб), стосовно якої в установленому законом порядку отримано достатньо інформації про підготовку до вчинення нею тяжкого злочину, з метою його запобігання, чи стосовно злочинця, який переховується від слідства, суду або відбування покарання, для його розшуку й затримання, а також для встановлення місця перебування безвісно зниклих осіб, якщо іншим шляхом досягти цих результатів неможливо або надто складно.
Оперативна розробка – це процес установлення, накопичення та фіксації фактичних даних про діяння осіб, які готують учинення злочину. стосовно яких є дані про участь у підготовці до вчинення злочину, установлення місцезнаходження осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклих. Фігурант оперативної розробки – це особа, стосовно якої в установленому законом порядку застосовуються заходи правового впливу у зв’язку з наявністю достатньої інформації про її причетність до підготовки злочину. що потребує перевірки за допомогою оперативно–розшукових заходів і засобів, а також це особа , яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляється від відбування кримінального покарання. зникла безвісти.
Дещо інше, але схоже за змістом, поняття оперативної розробки надано в Інструкції; це процес установлення, накопичення та фіксації фактичних даних про діяння осіб, які готують учинення злочину, стосовно яких є дані про участь у підготовці до вчинення злочину, установлення місцезнаходження осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судці, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклих.
Оперативна розробка як форма оперативно–розшукової діяльності забезпечує комплексне використання сил, засобів і методів оперативних підрозділів органів Національної поліції для виявлення злочинних намірів, розкриття вчинених злочинів та розшуку злочинців, які переховуються.
Досягненню цієї мети сприяють: пошук інформації про злочин і про осіб, котрі його вчинили; документування злочинної діяльності; реалізація зібраних даних з метою встановлення, викриття або розшуку зниклих злочинців.
У теорії ОРД, коли йдеться про призначення оперативної розробки, увага акцентується передусім на тому, що сама процедура розробки має організуючий початок, оскільки вона передбачає оцінку первинної інформації, планування системи заходів, підготовку та використання сил, засобів і методів ОРД. У формі оперативної розробки існує можливість їх раннього комплексного застосування.
Організаційна сторона передбачає встановлення терміну ведення розробки вибір мети й засобів її досягнення, планування роботи, конкретних виконавців, контроль і оцінку її результатів.
Крім організаційної сторони, в оперативній розробці визначають також правову і тактичну сторони.
З правової сторони оперативна розробка являє собою процес здійснення оперативно–розвідувальних заходів, обмежених правовими рамками Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» і відомчих нормативних актів, спрямованих на попередження або розкриття замасковано – вчинених злочинів. Оперативній розробці як процесу властиво те, що вона:
- починається при наявності достатніх підстав, якими виступають визначені юридичні факти;
- здійснюється за допомогою оперативно–розшукових засобів і методів, порядок і прийоми застосування яких регламентовані нормативними актами;
- спрямована на забезпечення інтересів держави щодо зміцнення законності та правопорядку, прав та інтересів громадян, що охороняються законом.
З тактичної сторони оперативна розробка являє собою найбільш
доцільну систему правомірних, науково обґрунтованих, підтверджених позитивним досвідом прийомів здійснення оперативно–розвідувальних заходів для попередження або розкриття злочину. Сам процес оперативної розробки з точки зору тактики будується з урахуванням психології, особливостей поведінки й способу вчинення злочину певної категорії злочинців чи конкретної особи, причетної до приготування або вчинення злочину.
При цьому в тактичній стороні оперативної розробки з суто методичних міркувань виділяють два аспекти: пізнавальний і діяльний.
Пізнавальний аспект оперативної розробки полягає у тому, що:
під час пошуку додаткових фактичних даних про протиправну діяльність осіб і груп, фактів та обставин вчинення або готування злочинів, встановлення місця перебування розшукуваних злочинців чи безвісти зниклої особи діяльність оперативних працівників рівнозначна дослідженню окремих фактів, явищ дійсності, оскільки вони застосовують (звичайно, з урахуванням специфіки) всі закони і категорії логіки;
пізнання фактів і подій, що стосуються підготування або вчинення злочину, спрямовано на вибір таких заходів і засобів оперативно–розшукової діяльності, застосування яких не суперечить чинному законодавству;
на основі результатів пізнання формулюються й обґрунтовуються логічні версії та висновки щодо початкових і подальших оперативно–розшукових заходів, тактики їх здійснення;
у процесі пізнання явищ та обставин вчинення злочину оперативні працівники використовують відповідні наукові положення психології, криміналістики, судової бухгалтерії, теорії інформації, доказового права та інших наук.
З урахуванням пізнавального аспекту оперативна розробка є процесом пізнання, дослідження подій злочину й пов'язаних із ним обставин. Його основу становлять заходи, спрямовані на отримання інформації про вказані обставини.
Діяльний аспект оперативної розробки можна визначити як врегульовану законодавством і нормативними актами діяльність особи, яка проводить оперативну розробку, здійснює фіксацію в оперативно–розшукових документах доказової інформації. В основі діяльного аспекту оперативної розробки лежать також заходи щодо недопущення переховування чи знищення підозрюваними речових доказів, забезпечення відшкодування збитків або конфіскації майна, легалізації отриманої оперативно–розшукової інформації та її використання в інтересах кримінального судочинства.
Діяльний аспект оперативної розробки полягає в проведенні на основі отриманої інформації конкретних заходів, спрямованих на виявлення, попередження, припинення та недопущення нових злочинів, забезпечення використання отриманих даних при розслідуванні (наприклад, приховання або знищення предметів і документів, що можуть бути доказами при розслідуванні), на вирішення завдань, які виникають у ході оперативної розробки, і, таким чином, на досягнення поставленої мети. Здійснюються вони в рамках правових норм, що регламентують оперативну розробку, як негласним, так і гласним шляхом.
Мета оперативної розробки – це забезпечення захисту особи, її прав і свобод, власності, прав і законних інтересів підприємств, установ та організацій від злочинних посягань; встановлення злочинних намірів і дій розроблюваних осіб; виявлення й збереження доказів; недопущення вчинення нових злочинів розроблюваними особами; встановлення злочинців, які переховуються, та осіб, котрі пропали безвісти; проведення заходів щодо відшкодування спричинених злочинцями збитків і забезпечення конфіскації майна; виявлення і нейтралізація обставин, що сприяли здійсненню злочину.
Слід підкреслити те що, мета і завдання оперативної розробки виходять за рамки перевірки й розвитку обставин, відомих до початку роботи у справі. Оперативна розробка, розпочата на законних підставах, створює унікальну можливість для отримання різноманітної соціальної інформації про приховані криміногенні процеси, латентну злочинність, прояви злочинності в середовищі молоді, про кримінально активних осіб з числа раніше судимих і про інші явища, які впливають на оперативну обстановку або ускладнюють її.
Оперативна розробка може і повинна бути ефективним засобом захисту прав і свобод громадян, суспільства і держави.

Початок оперативної розробки та підстави для цього. вимоги щодо її провадження. Оперативно – розшукові справи. Документальне оформлення заведення, провадження та припинення оперативно – розшукових справ

Важливою проблемою, що потребує сьогодні вирішення, є повноцінне нормативно–правове забезпечення можливості використання оперативної розробки як важливого інституту оперативно–розшукової діяльності. її вирішення потребує додаткових нормотворчих заходів із застосуванням комплексного підходу, в основу якого мають бути покладені сучасні досягнення оперативно–розшукової науки та враховані недоліки процесу впровадження нового законодавства.
У сучасних правових умовах потрібно виділити дві організаційно–тактичні моделі оперативної розробки. Перша модель визначається запобіжною спрямованістю оперативно–розшукових заходів, ЩО здійснюються стосовно осіб, які розроблюються за оперативно–розшукової справою; друга – розшуковою спрямованістю кінцевої мети оперативної розробки.
Аналіз положень Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність», відповідно до окремих підстав для початку ОРЗ та чинної нормативно–правової регламентації процесу оперативно–розшукового провадження дозволяє виділити п’ять видів оперативної розробки відповідно до характеристики фактичних підстав для заведення ОРС:
Перший вид — оперативна розробка осіб або груп осіб, які готують учинення злочину та які досягай віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинення злочину, до якого вони готуються.
Другий вид –– оперативна розробка за фактами наявності реальної загрози життю, здоров’ю, житлу', майну працівників суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам з метою запобігання та припинення протиправних дій стосовно них і забезпечення безпеки вказаних осіб.
Третій вид – оперативна розробка стосовно невстановлених осіб, які готують учинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Четвертий вид – оперативна розробка для розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання.
П'ятий вид – оперативна розробка з метою встановлення місця знаходження безвісно зниклих осіб.

Перший вид – оперативна розробка осіб або груп осіб, які готують учинення злочину та які досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинення злочину, до якого вони готуються.
Оперативно–розшукове провадження, тобто процес установлення, накопичення та фіксації фактичних даних про діяння таких осіб здійснюється в межах ОРС категорії . Оперативна розробка стосовно осіб, які готують тяжкий або особливо тяжкий злочин, здійснюється у строки, визначені Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність», до встановлення та фіксації фактичних даних про їх протиправні діяння, але не більше шести місяців. У необхідних випадках строк ведення справи може бути продовжений до дванадцяти та до вісімнадцяти місяців у визначеному законом порядку.
Про заведення підрозділом карного розшуку ОРС стосовно організованих груп та злочинних організацій, осіб, які розробляються за підозрою в підготовці до бандитизму, до вчинення вбивств, розбійних нападів на банківські, фінансові установи, інкасаторів та інших тяжких або особливо тяжких злочинів із застосуванням вогнепальної зброї чи вибухових речовин, учиненні злочинів міжрегіонального характеру у сфері торгівлі людьми, ініціатор розробки в триденний строк письмово інформує оперативні підрозділи вищого рівня МВС України, ГУМВС, УМВС України для вирішення питання щодо взяття такої справи на контроль, організації координації, взаємодії і надання практичної допомоги в оперативній розробці.
При заведенні ОРС працівник оперативного підрозділу складає довідку–меморандум із зазначенням у ній одержаної оперативної та іншої інформації про особу або групу осіб, які є фігурантами оперативної розробки, їх можливу причетність до готування тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також обґрунтовує рішення про необхідність проведення оперативної розробки.
У постанові про заведення ОРС зазначається стислий зміст інформації про злочинні наміри особи або групи осіб, які розробляються, джерело надходження інформації про них та склад злочину, до вчинення якого готуються розроблювані. Постанова затверджується лише за наявності вимог на перевірку за алфавітним оперативно–довідковим обліком підрозділу інформаційно–аналітичного забезпечення особи або групи осіб, стосовно яких вона заводиться. При цьому установлення факту перебування особи на обліку як негласного позаштатного працівника не є перешкодою для заведення ОРС.
У випадку, якщо під час оперативної розробки будуть виявлені інші особи, які обґрунтовано підозрюються в підготовці до вчинення цього ж злочину або є членами однієї злочинної групи і їх дії пов’язані спільним умислом щодо вчинення протиправного діяння, стосовно кожної такої особи, після їх перевірки за оперативними обліками, виноситься окрема постанова, що затверджується керівником, який дав дозвіл на заведення ОРС.
Під час оперативної розробки працівники карного розшуку збирають інформацію про причетність фігурантів до підготовки вчинення злочину, а також інші обставини та відомості, що мають значення для попередження і припинення злочину. Підлягають обов’язковому документуванню виявлені під час оперативної розробки злочини та дані про причетність до їх вчинення конкретних осіб, які розробляються.
Додатково здійснюються такі заходи:
 встановлення осіб, які можуть стати свідками у кримінальному провадженні, та їх опитування;
 негласне виявлення документів, предметів, речей та речовин, що можуть містити інформацію про ознаки злочинного діяння. При цьому забезпечується їх цілісність для можливого визнання їх доказами в кримінальному провадженні;
 фіксування дії розроблюваних із застосуванням технічних засобів;
 негласне отримання слідів пальців рук та інші сліди особи.
Матеріали оперативно–розшукової справи підлягають реалізації і використовуються як приводи та підстави для початку досудового розслідування.
ОРС вважається реалізованою, якщо вона закрита у зв’язку з такими обставинами:
а) набрання законної сили вироком або ухвалою суду;
б) набрання чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, учинене особою;
в) смерть підозрюваного, обвинуваченого;
г) закриття кримінального провадження судом у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до вимог інструкції, при виявленні під час оперативної розробки ознак злочину, оперативний підрозділ зобов’язаний невідкладно надіслати зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння, до органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення правопорушення, для прийняття процесуального рішення відповідно до положень КПК України. У випадках, за яких припинення ОРЗ у зв’язку з установленням під час їх проведення ознак учинення фігурантами розробки злочину, може негативно вплинути на результати кримінального провадження, керівник оперативного підрозділу має право прийняти рішення про закінчення проведення оперативно – розшукових заходів. Про виявлення ознак злочину та прийняте рішення повідомляється у відповідний орган досудового розслідування та прокурору. У такому разі тільки після закінчення необхідних ОРЗ та реалізації мети оперативної розробки зібрані матеріали надсилаються до органу досудового розслідування.
Реалізація матеріалів ОРС здійснюється за планом, спеціально розробленим і затвердженим керівником, який надав дозвіл на заведення ОРС. Планом реалізації ОРС передбачається використання необхідних сил та засобів оперативно–розшукової діяльності, послідовність дій, заходів та їх обсяг, прогнозування щодо вилучення документів, товарно–матеріальних цінностей, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, визначається необхідність залучення спеціалістів та встановлення нових конфіденційних контактів, проведення оперативних комбінацій та спеціальних операцій.
Після початку кримінального провадження за результатами реалізації матеріалів ОРС проведення оперативно–розшукових заходів припиняється. У випадку, якщо за матеріалами ОРС проходить кілька осіб, які пов’язані спільною підготовкою до вчинення злочину, а інформацію реалізовано лише стосовно окремої особи, подальше відпрацювання інших учасників злочинної групи на причетність до протиправної діяльності може продовжуватися в межах конкретного кримінального провадження шляхом виконання доручень слідчого чи прокурора та проведення негласних (слідчих) розшукових дій.
Другий вид – оперативна розробка за фактами наявності реальної загрози життю, здоров’ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам з метою запобігання та припинення протиправних дій стосовно них і забезпечення безпеки вказаних осіб.
Оперативно–розшукові заходи здійснюються за оперативно–розшуковою справою категорії . Підставами для її заведення є:
1. письмова заява особи або письмове повідомлення посадової особи щодо реальних загроз їх життю, здоров’ю, майну або членам їх сімей та близьких родичів;
2. інформація про факти загрози стосовно зазначених категорій осіб, що надійшла з інших джерел;
3. відповідні доручення слідчого чи прокурора, вказівки прокурора, ухвали слідчого судді або повідомлення правоохоронних органів, у тому числі інших держав.
При прийнятті рішення про заведення ОРС керівником оперативного підрозділу організовується ретельна перевірка відповідних фактів з метою встановлення реального існування загрози вказаним категоріям осіб та причинного зв’язку між готуванням до злочину, участю особи у кримінальному судочинстві чи службовою діяльністю працівника суду і правоохоронних органів.
Окрема оперативно–розшукова справа заводиться за таких умов:
а) наявність перевірених фактичних даних про готування до вчинення злочину;
б) якщо особа, яка готує вчинення злочину, не розробляється в межах іншої ОРС та не є підозрюваною у кримінальному провадженні;
в) якщо особа або її близькі родичі, стосовно якої/яких готується вчинення злочину, виконує/виконують службові обов’язки чи є учасником кримінального судочинства;
г) якщо особа або її близькі родичі, стосовно якої/яких готується вчинення злочину, виконує або виконують службові обов’язки в інших провадженнях такого роду.
При встановленні фактичних даних про готування до вчинення злочину проти життя, здоров’я, житла, майна працівників органів Національної поліціїу зв’язку з їх службовою діяльністю, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, особою, яка є фігурантом кримінального провадження (підозрюваний, обвинувачений, підсудний), керівник оперативного підрозділу невідкладно інформує про це орган досудового розслідування, що здійснює вказане провадження, та прокурора.
Координація оперативно–розшукових заходів оперативних підрозділів органів Національної поліції щодо застосування заходів безпеки, запобігання та припинення фактів готування до вчинення злочину проти життя, здоров’я, житла, майна, членів сімей та близьких родичів працівника органів Національної поліціїУкраїни здійснюється підрозділами внутрішньої безпеки МВС України.
Третій вид – оперативна розробка стосовно невстановлених осіб, які готують учинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. При отриманні такої інформації оперативний підрозділ зобов’язаний завести ОРС та впродовж доби поінформувати про це прокурора.
У постанові про заведення ОРС зазначаються:
1. джерело інформації, яка надійшла про злочин, що готується;
2. стислий зміст отриманої інформації та її правова кваліфікація;
3. дані про місце та час учинення очікуваного злочину;
4. результати прогнозування наслідків учинення злочину та шкоди, заподіяної в результаті злочинних дій;
5. оперативно–розшукові заходи, які планується здійснити із запобігання злочину;
6. можливість використання сил та засобів оперативно–розшукової діяльності з метою запобігання злочину та документування злочинних дій.
Інструкцією передбачено, що оперативна розробка за злочинами, що готуються, здійснюється шляхом проведення оперативно – розшукових заходів, гласних та негласних заходів, передбачених оперативним (ініціативним) пошуком, із застосуванням оперативно – технічних засобів. Проте, можливості повноцінного використання усього арсеналу оперативно–розшукових та, зокрема оперативно – технічних заходів, під час оперативної розробки за ОРС категорії об’єктивно обмежені через недостатність правових підстав для їх застосування та неможливість ідентифікації об’єктів контролю. Мова йде перш за все про заходи, дозвіл на проведення яких згідно із законом надає слідчий судця. Відповідно до чинних нормативно – правових положень, такі заходи здійснюються на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням керівника органу, відповідного оперативного підрозділу або його заступника, уповноваженого на здійснення оперативно–розшукової діяльності, погодженим з прокурором. Йдеться, зокрема, про такі заходи: негласне обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, аудіо–, відеоконтроль особи, аудіо–, відеоконтроль місця, спостереження за особою, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних систем, накладення арешту на кореспонденцію, здійснення її огляду та виїмки, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу. У відповідному клопотанні про дозвіл на проведення оперативно–розшукових заходів керівника оперативного підрозділу або його заступника, уповноваженого на здійснення оперативно–розшукової діяльності, яке розглядається відповідно до вимог статті 248 КПК України, мають бути зазначені дані про особу, стосовно якої передбачається проведення заходу, місце її проживання чи тимчасового перебування, а також залежно від виду заходу абонентські номери споживача телекомунікаційних послуг і міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання. Об’єктивна відсутність таких даних унеможливлює дотримання передбаченої законом процедури отримання дозволу на проведення зазначених оперативно–розшукових заходів. До того ж у ст. 248 КПК надано повний перелік даних, які має містити відповідне клопотання: 1) відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію; відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо. Сама ж ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (в даному випадку – ОРЗ) повинна містити відомості про: особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію; про особу, стосовно якої передбачається проведення заходу, місце її проживання чи тимчасового перебування, а також залежно від виду заходу абонентські номери споживача телекомунікаційних послуг і міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання.
Таким чином, відповідно до правових умов застосування оперативно–розшукових заходів, потрібно визначити основну організаційно–тактичну особливість здійснення оперативної розробки за ОРС категорії , яка полягає у необхідності дотримання такого загального алгоритму дій: здійснення оперативно–розшукових заходів, що передбачені оперативним (ініціативним пошуком) з метою встановлення даних про особу (осіб), яка готує вчинення злочину – проведення оперативно–технічних та інших заходів, що потребують спеціального дозволу з метою документування дій щодо підготовки злочину та запобігання його вчиненню.
Відповідно до Інструкції, оперативно–розшукові заходи з метою запобігання, виявлення та припинення підготовки до вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину під час провадження за ОРС категорії здійснюються до встановлення осіб, які їх готують, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Іншим положенням Інструкції (п. 3.3.6) передбачено, що установленням таких осіб вважається факт фіксації фактичних даних про їх протиправні діяння, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, та передача зібраних матеріалів відповідно до підпункту до органу досудового розслідування. У разі встановлення фактичних даних про вчинення розроблюваною особою злочинних дій, які були виявлені під час проведення оперативно–розшукових заходів, працівник карного розшуку, який ініціював їх проведення, складає мотивований рапорт на ім’я керівника органу (підрозділу). У рапорті зазначаються встановлені ознаки злочину без розшифрування сил та засобів, за допомогою яких вони були виявлені. Рапорт після погодження з керівником органу (підрозділу) або його заступником надсилається до органу досудового розслідування разом з матеріалами, які підтверджують наявність зазначених даних. Якщо отримані під час оперативної розробки матеріали містять інформацію з обмеженим доступом, вони надсилаються тільки після їх розсекречування. У випадку, якщо ознаки злочину виявлені під час проведення оперативно–розшукових заходів, які тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює оперативно–розшукову діяльність, інформує відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно-розшукового заходу та після процедури розсекречування направляє зібрані матеріали до відповідного органу досудового розслідування (п. 2.1.11 Інструкції).
Четвертий вид – оперативна розробка стосовно осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання.
Підставами для заведення підрозділом карного розшуку ОРС та наступного здійснення оперативно–розшукових заходів є:
доручення слідчого, прокурора з наданням постанови про оголошення розшуку підозрюваного або ухвали суду про розшук обвинуваченого;
подання кримінально–виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування кримінального покарання, а також матеріали, зібрані за результатами виконання обвинувального вироку суду щодо неможливості встановлення місцезнаходження особи, засудженої до покарання у вигляді арешту чи позбавлення волі;
запити іноземних правоохоронних органів про установлення місцезнаходження та затримання розшукуваних осіб (п. 3.4.1 Інструкції).
Оперативно–розшукова справа категорії заводиться не пізніше десяти діб з моменту надходження до оперативного підрозділу матеріалів, у яких викладено підстави для оголошення розшуку. Упродовж доби після отримання відповідного доручення заводиться ОРС з метою розшуку осіб, які вчинили тяжкі, особливо тяжкі злочини, утечу з–під варти, осіб, які озброєні вогнепальною зброєю або мають при собі речовину, застосування якої може призвести до загибелі людей чи завдати шкоду їх здоров’ю (п. 3.4.5 Інструкції).
У постанові про заведення ОРС стосовно особи, яку оголошено в розшук, стисло вказується зміст кримінального правопорушення, його правова кваліфікація та реєстраційний номер, а також дані посадової особи, яка винесла постанову або ухвалу про оголошення особи в розшук.
З метою розшуку особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судці, суду, ухиляється від відбування кримінального покарання працівники карного розшуку можуть використовувати увесь арсенал оперативно–розшукових заходів, а саме:
– ОРЗ, проведення яких потребує ухвали слідчого судді;
– ОРЗ, проведення яких потребує дозволу керівника , оперативного підрозділу МВС України, ГУМВС, УМВС України;
– ОРЗ, передбачені оперативним (ініціативним) пошуком.
Оперативні працівники, які здійснюють розшук злочинця, також виконують доручення слідчого чи прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій. За необхідності план, яким передбачається проведення процесуальних дій, у тому числі слідчих (розшукових), у кримінальному провадженні складається оперативними працівниками спільно зі слідчим (п. 3.4.5. Інструкції).
Оперативна розробка стосовно осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від проведення оперативно–технічних та інших заходів, що потребують спеціального дозволу з метою документування дій щодо підготовки злочину та запобігання його вчиненню.
Відповідно до Інструкції, оперативно–розшукові заходи з метою запобігання, виявлення та припинення підготовки до вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину під час провадження за ОРС категорії здійснюються до встановлення осіб, які їх готують, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Іншим положенням Інструкції (п. 3.3.6) передбачено, що установленням таких осіб вважається факт фіксації фактичних даних про їх протиправні діяння, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, та передача зібраних матеріалів відповідно до підпункту до органу досудового розслідуванім. У разі встановлення фактичних даних про вчинення розроблюваною особою злочинних дій, які були виявлені під час проведення оперативно–розшукових заходів, працівник карного розшуку, який ініціював їх проведення, складає мотивований рапорт на ім’я керівника органу (підрозділу). У рапорті зазначаються встановлені ознаки злочину без розшифрування сил та засобів, за допомогою яких вони були виявлені. Рапорт після погодження з керівником органу (підрозділу) або його заступником надсилається до органу досудового розслідування разом з матеріалами, які підтверджують наявність зазначених даних. Якщо отримані під час оперативної розробки матеріали містять інформацію з обмеженим доступом, вони надсилаються тільки після їх розсекречування. У випадку, якщо ознаки злочину виявлені під час проведення оперативно – розшукових заходів, які тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює оперативно–розшукову діяльність, інформує відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно–розшукового заходу та після процедури розсекречування направляє зібрані матеріали до відповідного органу досудового розслідування (п. 2.1.11 Інструкції).
Четвертий вид – оперативна розробка стосовно осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання.
Підставами для заведення підрозділом карного розшуку ОРС та наступного здійснення оперативно–розшукових заходів є:
доручення слідчого, прокурора з наданням постанови про оголошення розшуку підозрюваного або ухвали суду про розшук обвинуваченого;
подання кримінально–виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування кримінального покарання, а також матеріали, зібрані за результатами виконання обвинувального вироку суду щодо неможливості встановлення місцезнаходження особи, засудженої до покарання у вигляді арешту чи позбавлення волі;
запити іноземних правоохоронних органів про установлення місцезнаходження та затримання розшукуваних осіб (п. 3.4.1 Інструкції).
Оперативно–розшукова справа категорії заводиться не пізніше десяти діб з моменту надходження до оперативного підрозділу матеріалів, у яких викладено підстави для оголошення розшуку. Упродовж доби після отримання відповідного доручення заводиться ОРС з метою розшуку осіб, які вчинили тяжкі, особливо тяжкі злочини, утечу з–під варти, осіб, які озброєні вогнепальною зброєю або мають при собі речовину, застосування якої може призвести до загибелі людей чи завдати шкоду їх здоров’ю (л. 3.4.5 Інструкції).
У постанові про заведення ОРС стосовно особи, яку оголошено в розшук, стисло вказується зміст кримінального правопорушення, його правова кваліфікація та реєстраційний номер, а також дані посадової особи, яка винесла постанову або ухвалу про оголошення особи в розшук.
З метою розшуку особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судці, суду, ухиляється від відбування кримінального покарання працівники карного розшуку можуть використовувати увесь арсенал оперативно–розшукових заходів, а саме:
ОРЗ, проведення яких потребує ухвали слідчого судді;
ОРЗ, проведення яких потребує дозволу керівника , оперативного підрозділу МВС України, ГУМВС, УМВС України; ОРЗ, передбачені оперативним (ініціативним) пошуком.
Оперативні працівники, які здійснюють розшук злочинця, також виконують доручення слідчого чи прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій. За необхідності план, яким передбачається проведення процесуальних дій, у тому числі слідчих (розшукових), у кримінальному провадженні складається оперативними, працівниками спільно зі слідчим (п. 3.4.5. Інструкції). Оперативна розробка стосовно осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від відбування кримінального покарання, здійснюється до їх розшуку, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності чи строків давності виконання обвинувального вироку. ОРС закривається в разі припинення розшуку особи, яка переховувалася від органів досудового розслідування, слідчого судді, ухилялася від відбування кримінального покарання.
П’ятий вид – оперативна розробка з метою встановлення місця знаходження безвісно зниклих осіб. Підставою для заведення ОРС та здійснення ОРЗ є заява, повідомлення громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації про безвісне зникнення особи або безпосереднє встановлення такого факту працівником карного розшуку.
ОРС заводиться протягом десяти діб з часу надходження до матеріалів, у яких викладено підстави для розшуку безвісно зниклих осіб. ОРС заводиться протягом доби для розшуку осіб, які зникни безвісти разом з автомобільним транспортом, а також зниклих неповнолітніх.
Оперативна розробка стосовно безвісно зниклих осіб до їх розшуку або до набрання законної сили рішенням суду про визначення їх безвісно відсутніми, або про оголошення їх померлими. ОРС закривається після набрання законної сили рішенням суду про визнання особи безвісно відсутньою або про оголошення ЇЇ померлою.
Окремо Інструкцією передбачено, що у разі необхідності для більш ефективного здійснення оперативно–розшукових заходів за усіма категоріями оперативно–розшукових справ відповідним наказом можуть створюватися оперативні групи. Оперативні групи працівників оперативних підрозділів органів Національної поліції різних органів Національної поліціїстворюються на підставі наказу керівника вищого рівня. Також на підставі спільних наказів можуть створюватися оперативні групи у складі працівників оперативних підрозділів органів Національної поліції органів Національної поліціїта оперативних підрозділів органів Національної поліції інших суб’єктів ОРД (п. 3.1. і І Інструкції).

Основні напрямки документування злочинних дій розроблюваних осіб.
Відповідно до Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» (далі – Закон) оперативно–розшукова протидія злочинам здійснюється уповноваженими оперативними підрозділами з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави. Нормативно визначені підстави для проведення ОРД та обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції визначають оперативно–розшукове запобігання злочинам як основні передбачені законом оперативно–розшукові заходи.
Запобігання тяжким та особливо тяжким злочинам підрозділами карного розшуку при необхідності комплексного застосування оперативно–розшукових сил, засобів та заходів здійснюється у формі оперативної розробки. З метою швидкого і повного попередження, виявлення та припинення злочинних дій здійснюється документування фактів та обставин, які мають значення для притягнення осіб до кримінальної відповідальності. Оперативно–розшукові заходи плануються під час провадження за оперативно–розшуковою справою, заведення якої є обов’язковим відповідно до ст. 9 Закону. Оперативно-розшукове документування, залежно від загальних та приватних завдань оперативної розробки, здійснюється застосуванням арсеналу оперативно–розшукових засобів, які нормативно передбачені у ст. 8 Закону. Досягнення мети оперативної розробки визначається ефективністю оперативно–розшукової тактики як під час загального планування та визначення найбільш ефективних заходів для досягнення мети розробки, так і під час окремого проведення запланованих заходів. Втім, окремі положення загальної тактики оперативної розробки осіб, а також тактичні особливості проведення оперативно–розшукових заходів потребують суттєвого уточнення.
Так, за чинною редакцією Закону (ст. 9–1) оперативно–розшукова справа (крім випадків розшукової роботи) заводиться щодо невстановлених осіб, які готують вчинення злочину, та щодо осіб, стосовно яких є дані про участь їх у підготовці до вчинення злочину. Можливість проведення оперативної розробки під час кримінального провадження законом вже не передбачено. Це, а також фактичне звуження завдань оперативної розробки метою запобігання злочинам визначає нові та додаткові тактичні особливості планування заходів за оперативно–розшуковими справами.
Питання планування оперативної розробки є найбільш складними в теорії та практиці оперативно–розшукової діяльності. Незважаючи на це, багатьма вітчизняними науковцями досліджувались різні аспекти діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції у зазначеній організаційно – тактичній формі. Загальним та окремим питанням тактики протидії тяжким та особливо тяжким злочинам під час оперативної розробки присвячені, зокрема, праці К. В. Антонова, Е. О. Дідоренка, І. П. Козаченка, Я. Ю. Кондратьєва, М. В. Корнієнка, Д. Й. Никифорчука, В. А. Некрасова, В. Л. Ортинського, І. В. Сервецького, О. П. Снігерьова, І. Р. Шинкаренка та ін. Проте необхідність подальшого вивчення тактичних питань оперативної розробки є очевидною. Це визначається в першу чергу суттєвою зміною правових умов функціонування, оперативних підрозділів органів Національної поліції у зв’язку з набуттям чинності Кримінальним процесуальним кодексом України.
Отже, важливим науковим завданням нашого дослідження є з’ясування тактичних особливостей планування підрозділами карного розшуку оперативно–розшукових заходів під час оперативної розробки з метою попередження й припинення тяжких та особливо тяжких злочинів і в інтересах кримінального провадження.
Оперативно–розшукова діяльність в умовах набуття чинності новим кримінально–процесуальним законодавством суттєво трансформувалася, що визначається більшою, ніж це було раніше, підпорядкованістю оперативних підрозділів органів Національної поліції цілям та задачам кримінального провадження. Законодавче закріплення більшості найефективніших, з точки зору документування злочинних дій, оперативно–розшукових заходів міститься саме у нормах КПК. Тому дослідження питань оперативно – тактичного планування відповідних заходів підрозділами карною розшуку доцільно почати з положень, що визначають загальний правовий режим ОРД під час оперативної розробки.
Стаття 214 КПК визначає нормативні положення щодо початку досудового розслідування. З її змісту випливає, що досудове слідство має бути розпочате протягом доби після надходження заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення слідчим чи прокурором з будь–якого джерела обставин, що можуть свідчити про його вчинення. Службові особи, уповноважені на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати відповідну заяву чи повідомлення.
Відповідно до ст. 7 Закону у разі виявлення ознак злочину оперативним підрозділом він зобов'язаний невідкладно направити матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння, до органу досудового розслідування для початку кримінального провадження. Якщо ознаки злочину виявлено під час проведення оперативно–розшукових заходів, що тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, оперативний підрозділ повинен повідомити орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину. Після цього потрібно закінчити проведення оперативно–розшукового заходу та направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про вчинення злочину, до органу досудового розслідування.
З розглянутих норм випливає таке:
– оперативні підрозділи не уповноважені самостійно здійснювати негласне документування додаткових фактів злочинної діяльності осіб та груп, що розробляються за оперативно–розшуковими справами (крім тих, що мають стати підставною для кримінального провадження та лише до його початку);
– планування заходів оперативної розробки стосовно встановлених та невстановлених осіб, щодо яких є дані про підготовку ними злочину, має бути спрямоване як на попередження та припинення злочинних дій, так і на виявлення раніше невідомих фактів вчинення ними злочинів.
Згідно з Інструкцією оперативна розробка як форма оперативно – розшукової діяльності, що реалізується веденням оперативно – розшукової справи, проводиться планово. Працівники оперативних підрозділів органів Національної поліції під час оперативної розробки планують і застосовують комплекс оперативно–розшукових заходів, а також передбачають заходи щодо залучення осіб до негласного співробітництва, проведення відповідних операцій, оперативних комбінацій, ураховують можливість і своєчасність проведення слідчих (розшукові) та негласних слідчих (розшукових) дій.
Планом оперативно–розшукових заходів є порядок реалізації завдань, поставлених перед конкретною оперативною розробкою. Ним, зокрема, передбачається використання необхідних сил та засобів оперативно–розшукової діяльності, послідовність дій, заходів та їхній обсяг, прогнозування щодо вилучення документів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, визначається необхідність залучення спеціалістів та встановлення нових конфіденційних контактів, проведення оперативних комбінацій та спеціальних операцій.
У теорії оперативно–розшукової діяльності та нормативних вимогах МВС України визначено положення та рекомендації щодо здійснення планування оперативно–розшукових заходів під час оперативної розробки стосовно осіб, які готують вчинення злочину. З метою негласного документування та викриття таких осіб відповідні заходи плануються і реалізуються під час провадження щодо них оперативно – розшукової справи. Після винесення постанови про заведення оперативно–розшукової справи оперативний працівник, який є ініціатором розробки, складає план оперативно–розшукових заходів. У разі необхідності можуть складатись також плани додаткових оперативно–розшукових заходів, окремі плани проведення оперативних комбінацій та оперативно–розшукових операцій. Якщо в результаті негласного документування зібрано достатньо оперативної інформації з метою викриття розроблюваної особи (осіб) та забезпечення притягнення фігурантів розробки до кримінальної відповідальності, здійснюється реалізація матеріалів оперативно–розшукової справи. Для цього має складається окремий план оперативно–розшукових заходів і слідчих дій.
Основний план оперативно–розшукових заходів містить визначення завдань оперативної розробки, а також перелік та конкретизацію заходів щодо їх виконання. Вважаємо, що під час планування необхідно враховувати:
– характер та обсяг відомостей, які потрібно першочергово отримати з метою вирішення завдань розробки;
– обставини підготовки і вчинення злочинів, що мають значення для початку досудового розслідування та доказування вини особи;
– які оперативно–розшукові заходи мають бути здійснені для якомога швидшого досягнення потрібних результатів (недопущення злочинів, збір доказової бази кримінального провадження) та найбільш раціонального використання оперативно–розшукових можливостей.
На особу або групу осіб, які готують учинення злочину та досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинення злочину, до якого вони готуються, заводиться оперативно–розшукова справа категорії .
Фігурантом оперативної розробки визначається, зокрема, особа, стосовно якої в установленому законом порядку застосовуються заходи правового впливу у зв’язку з наявністю достатньої інформації про її причетність до підготовки злочину, що потребує перевірки за допомогою оперативно–розшукових заходів і засобів.
Інструкцією передбачається, що під час оперативної розробки забезпечується збір інформації про причетність особи або групи осіб до підготовки вчинення злочину, інші обставини та відомості, що мають значення для попередження і припинення злочину. Документуванню підлягають виявлені під час оперативної розробки злочини, при цьому, крім фактичних даних про причетність до його вчинення конкретної особи або групи осіб, додатково фіксуються: час, місце, спосіб учинення злочину; місцезнаходження знарядь злочину, здобутого злочинним шляхом майна, товарно–матеріальних цінностей, грошей тощо; місця приховування викрадених документів, майна, предметів, речовин; розмір шкоди, заподіяної злочином; інші обставини (спосіб приховування слідів злочину, мотив тощо).
Якщо під час оперативної розробки буде встановлено, що злочинна діяльність особи або групи осіб має міжрегіональний характер, заходи щодо їх документування можуть плануватися та проводитись узгоджено з відповідними територіальними оперативними підрозділами органів Національної поліціїта іншими суб’єктами оперативно–розшукової діяльності.
При здійсненні планування заходів оперативної розробки також потрібно враховувати, що оперативна розробка стосовно особи або групи осіб, які готують тяжкий або особливо тяжкий злочин, здійснюється у строки, визначені Законом України «Про оперативно – розшукову діяльність», до встановлення та фіксації фактичних даних про їх протиправні діяння, відповідальність за які передбачена КК України, але не більше шести місяців з можливістю продовження цього строку за наявності на те підстав в установленому законом порядку.
З урахуванням сучасних праць та розробок питань оперативно – розшукової тактики, а також нормативно–правових вимог, що визначають підстави для проведення ОРД та обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції, спробуємо визначити власну модель здійснення оперативно–тактичного планування підрозділами карного розшуку оперативно–розшукових заходів з метою протидії тяжким та особливо тяжким злочинам: – негласне документування осіб, що розробляються за оперативно – розшуковими справами, має здійснюватись за трьома комплексними напрямками:
• а) виявлення осіб, які можуть володіти даними, що мають значення для попередження злочинів і здійснення доказування у кримінальному провадженні, а також отримання та фіксація відомої їм інформації з урахуванням вимог глави 4 КПК про належність та допустимість доказів;
• б) виявлення предметів і документів, які можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні, забезпечення їх збереження, а в разі необхідності – отримання в передбаченому законом порядку потрібних документів з метою забезпечення доказової бази досудового слідства з урахуванням вимог ст. 99 КПК. Крім того, можуть негласно отримуватися сліди пальців рук та інші сліди особи; проводитися дослідження із залученням спеціалістів для пошуку та фіксації фактичних даних про можливі кримінально протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачено КК України;
• в) негласне фіксування дій розроблюваних осіб здійсненням оперативно–розшукових заходів, передбачених законодавством, з урахуванням порядку ініціювання та отримання дозволу на їх проведення;
Враховуючи те, що оперативно–розшукове запобігання злочинам є основним обов’язком оперативних підрозділів органів Національної поліції, потрібно виділити завдання, які вирішуються підрозділами карного розшуку під час оперативної розробки з метою попередження та припинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Такими завданнями є:
o а) встановлення усіх осіб, причетних до підготовки злочинів. У разі виявлення ознак вчиненого злочину – передача відповідних матеріалів до органу досудового слідства;
o б) встановлення та фіксація злочинних намірів і дій розроблюваних осіб з метою попередження та припинення злочинів;
o в) документування фактичних даних, які є підставою для початку кримінального провадження та. можуть слугувати його доказовою базою;
o г) виявлення й нейтралізація умов злочинної діяльності та здійснення профілактичного впливу на осіб, схильних до вчинення злочинів;
o д) встановлення розміру та місцезнаходження майна розроблюваних, що може бути нажите злочинним шляхом, з метою забезпечення можливостей відшкодування збитків у разі подальшого притягнення особи до кримінальної відповідальності;
Планування заходів оперативної розробки стосовно осіб, які готують вчинення злочинів, має передбачати конкретизацію їх змісту і способів здійснення. Під час планування потрібно визначити фактичні дані, що підлягають документуванню (з’ясувати предмет документування). Ми погоджуємось з думкою про те, що предмет оперативно–розшукового документування мають складати, перш за все, ті відомості, які неможливо встановити процесуальним шляхом. Проте слід враховувати вимоги ст. 99 КПК, якою передбачено, що матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази. Ця норма визначає тісний зв'язок обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, з предметом оперативно–розшукового документування. Таким чином, при визначенні предмета оперативно–розшукового документування необхідно враховуючи передбачені законодавством можливості безпосереднього використання матеріалів ОРД під час кримінального провадження. Окреслення предмета документування мас також спиратись на розглянуті раніше вимоги Закону щодо профілактичної спрямованості оперативно–розшукових дій та потреб кримінального судочинства. Тому вважаємо, що до такого предмета слід віднести:
– фактичні дані, які підтверджують або спростовують інформацію про подію злочину (повні обставини події, що мали місце, та дані про участь і роль осіб, що розробляються). У разі надходження під час оперативної розробки інформації про вчинення розроблюваними злочинних дій її перевірка додатково має передбачати з’ясування фактичних даних про:
• винуватість фігурантів у вчиненні кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення;
• інформацію про місцезнаходження знарядь злочину, викрадених або набутих злочинним шляхом матеріальних цінностей, місця збуту і зберігання викраденого майна;
• вид і розмір шкоди, завданої злочином;
• обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину, характеризують особу розроблюваного, можуть обтяжувати чи пом’якшувати покарання, або виключають кримінальну відповідальність чи є підставою для закриття кримінального провадження (п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК);
• обставини, які можуть бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання (п. 5 ч. і ст. 91 КПК);
• фактичні дані про причетність розроблювальних осіб до підготовки злочину;
• інформацію про умови найбільш ефективного застосування оперативно–розшукових заходів стосовно розроблюваних, а також дані про умови й перспективи проведення гласних та негласних слідчих (розшукових) дій щодо них з метою забезпечення їх ефективності ще на стадії оперативної розробки до початку кримінального провадження;
• дані про інших осіб, причетних до підготовки та вчинення злочину. У разі встановлення таких осіб вони також підлягають оперативній розробці та негласному документуванню;
• фактичні дані про умови, що сприяють учиненню злочинів, та характеристику інших обставини, які мають значення для попередження й припинення злочинів та в інтересах досудового слідства [56];
• реалізація матеріалів оперативно–розшукової справи здійснюється за спеціально розробленим і затвердженим планом, який, залежно від того, які фактичні дані задокументовано під час оперативної розробки, має передбачати особливості та послідовність використання необхідних сил і засобів з метою фіксації дій розроблюваних під час припинення злочину.
Тактичні основи та проблеми застосування оперативно – розшукових заходів під час оперативної розробки.
Оперативно–розшукова діяльність здійснюється проведенням оперативно–розшукових заходів. У попередньому підрозділі (параграф 2.2) нами вже розглядались проблемні питання ОРЗ нормативного та теоретичного характеру стосовно діяльності підрозділів органів Національної поліції карного розшуку у формі оперативного пошуку. Окремі аспекти застосування ОРЗ також розглядались у підрозділі 4.1 (щодо проблем вдосконалення правового забезпечення діяльності підрозділів органів Національної поліції КР) та у пункті 3.2.1 (щодо взаємодії з іншими оперативними підрозділами). З набуттям чинності Інструкції, на наш погляд, намітилося лише часткове впорядкування правовідносин щодо застосування ОРЗ в діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції. Втім, враховуючи, що тактична складова ОРЗ, безумовно, містить нормативну основу, вважаємо, що дискусія щодо зазначених питань в контексті нашого дослідження не є вичерпаною.
Нагадаємо, що в Законі України «Про оперативно–розшукову діяльність» (далі – Закон) оперативно–розшукові заходи закріплено як права оперативних підрозділів органів Національної поліції, або вони випливають зі змісту цих прав. Найбільш складні в організаційно–тактичному відношенні оперативно – розшукові заходи, пов’язані з необхідністю тимчасового обмеження конституційних прав людини, регламентуються відомчими нормативно – правовими актами МВС України. Здійснення підрозділами карного розшуку окремих заходів передбачає необхідність організації взаємодії з підрозділами оперативної служби та підрозділами оперативно – технічних заходів.
Проведенням негласних ОРЗ реалізується принцип наступальності в оперативній роботі. Оперативно–розшукові заходи є основним інструментом документування злочинних дій, атому під час практичної роботи оперативних підрозділів органів Національної поліції їм традиційно приділяється значна увага. Тому питання вдосконалення організації і тактики проведення оперативно–розшукових заходів завжди є предметом наукової уваги та потребують своєчасного вивчення.
З набуттям чинності Кримінального процесуального кодексу України відбулося розширення переліку оперативно–розшукових заходів, що можуть здійснюватись оперативними підрозділами з метою документування тяжких та особливо тяжких злочинів. Найбільш ефективні з них пов’язані з необхідністю тимчасового обмеження конституційних прав людини. Окремі заходи, які раніше проводились виключно в порядку відомчої регламентації, отримали законодавче закріплення. Загальний та індивідуальний порядок організації проведення таких заходів регламентовано нормами, які лише нещодавно набули чинності. Тому потребують додаткового аналізу питання тактики проведення оперативно–розшукових заходів, як, зокрема, системи найбільш доцільних науково обґрунтованих прийомів їх здійснення.
Оперативно–розшукові заходи є ми не найбільш досліджуваною категорією оперативно–розшукової діяльності. Серед сучасних українських науковців питання організації і тактики здійснення окремих оперативно–розшукових заходів розглядалися в працях В. І. Василинчука, O. A. Гапона, В. О. Глушкова, І. П. Козаченко, О. І. Козаченко, Д. Й. Никифорчука, В. Л. Ортинського, Ю. Ю. Орлова, І. В. Сервецького, І. Ф. Хараберюша, І. В. Тарасюк, І. Р. Шинкаренка та багатьох інших. Проте кардинальне реформування правових умов застосування оперативно–розшукових заходів, що визначають окремий порядок їх ініціювання та організації проведення, а також відмінні, ніж це було раніше, умови їх використання під час протидії злочинності, визначають необхідність подальшого дослідження сучасних проблем організації і тактики проведення ОРЗ.
Отже, окремою метою нашого дослідження є з’ясування сучасних тактичних основ, проблем та перспектив здійснення підрозділами карного розшуку оперативно–розшукових заходів під час оперативної розробки з метою попередження та припинення тяжких і особливо тяжких злочинів.
Нагадаємо, що оперативно–розшукова тактика є системою найбільш доцільних прийомів з організації і здійснення оперативно–розшукових заходів. ЇЇ основу становлять положення, що визначають зміст відповідних заходів та особливості їх найбільш ефективного використання з метою вирішення необхідних оперативно–тактичних завдань.
У теорії оперативно–розшукової діяльності оперативно–розшукові заходи переважно визначаються як дії оперативних підрозділів органів Національної поліції, засновані на використанні оперативно–розшукових сил, засобів і методів з метою своєчасного попередження, повного та швидкого розкриття злочинів, розшуку злочинців та безвісно зниклих осіб. Серед оперативно–розшукових заходів традиційно виділяють: агентурно–оперативні, оперативно–технічні та оперативно–профілактичні заходи. Аналогічна класифікація ОРЗ міститься й у Інструкції.
При визначенні загального поняття та сутності оперативно – розшукового заходу потрібно використовувати чинні нормативно – правові акти. Термін «оперативно–розшукові заходи» досить часто використовується в Законі з метою розкриття положень, що фактично характеризують сутність таких заходів. Це, незважаючи на відсутність універсального для них визначення, дозволяє вести мову про законодавче закріплення їх загального змісту. Так, відповідно до Закону України «Про ОРД» (ст. 2) оперативно–розшукова діяльність є системою заходів, серед яких виділяються як гласні, так і негласні пошукові, розвідувальні та контррозвідувальнї заходи. Отже, оперативно–розшукові заходи як сукупна система ототожнюються з поняттям оперативно–розшукової діяльності. З цього випливає, що оперативно–розшукові заходи – це дії, які визначають зміст оперативно–розшукової діяльності. Враховуючи, що ОРД здійснюється через реалізацію відповідними суб'єктами нормативно визначених повноважень, ОРЗ є діями цих суб’єктів відповідно до визначених для них Законом прав та обов’язків. Такий підхід дозволяє визначити оперативно–розшукові заходи як дії оперативних підрозділів органів Національної поліції (оперативних працівників) в межах регламентованих Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність» прав та обов’язків з метою попередження, виявлення і припинення злочинів, розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування або ухиляються від відбування кримінального покарання, та розшуку безвісно відсутніх осіб.
Автори підручника «Оперативно–розшукова діяльність » поділяють оперативно–розшукові заходи на три умовні групи: 1) заходи, проведення яких не потребує отримання дозволу; 2) заходи, проведення яких потребує отримання відомчого дозволу; 3) заходи, проведення яких потребує отримання дозволу суду та прокурора. Така класифікація ОРЗ є, на наш погляд, найбільш зручною у науково – практичному сенсі, проте вона потребує суттєвих уточнень та додаткової структурованості відповідно до сучасних нормативно – правових вимог. У цьому відношенні потрібно зазначити, що проведення оперативно – розшукових заходів (йдеться саме про заходи, а не про негласні слідчі дії), регламентація яких міститься у нормах КПК, можливе лише до початку кримінального провадження. З початку досудового розслідування оперативні підрозділи можуть здійснювати за дорученням слідчого негласні слідчі дії, які за їх загальною сутністю не відрізнятимуться від ОРЗ, що до цього проводились. Проте при визначенні змісту ОРЗ потрібно обов’язково врахувати загальні завдання ОРД та обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції.
Інструкція про організацію роботи за оперативно–розшуковими справами та справами контрольного провадження оперативними підрозділами органів Національної поліціїУкраїни визначає, зокрема, загальні засади та єдині вимоги до організації роботи за оперативно–розшуковими справами і справами контрольного провадження, проведення оперативно–розшукових заходів, розсекречування та використання результатів оперативно–розшукової діяльності, порядок ведення оперативно – розшукових справ. Разом з тим зазначений нормативний документ визначає, що тактика та методика проведення окремих оперативно–розшукових заходів, у тому числі оперативно – технічних, взаємодія оперативних підрозділів органів Національної поліції з особами (підрозділами), що залучаються до проведення таких заходів, здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Інші положення інструкції свідчать, що питання нормативного визначення сутності оперативно – розшукових заходів сьогодні залишаються відкритими. Формулювання, що міститься у п. 2.1 Інструкції («Оперативно–розшукові заходи – це заходи зі спеціально встановленими Законом України «Про оперативно–розшукову діяльність» та КПК України порядком та умовами їх проведення оперативними підрозділами...») не дає відповіді на питання, що ж таке оперативно–розшуковий захід (заходи).
Разом з тим, як уявляється, достатньо оптимально Інструкцією визначено поняття оперативно–технічного заходу як різновиду оперативно–розшукового заходу, який проводиться оперативно – технічним підрозділом у взаємодії з іншим оперативним підрозділом та полягає в негласному пошуку та фіксації із застосуванням технічних засобів фактичних даних про підготовку до вчинення злочину, а також особу, яка готує його вчинення. Інструкція падає вичерпний перелік оперативно–технічних заходів.
Перелік оперативно–розшукових заходів та окреме їх визначення також надається Інструкцією, проте помітною є відсутність однозначної правової позиції відносно заходів, які можуть здійснюватись під час оперативного пошуку, про що вже йшлося у пункті 3.2.1. Отже, низання про нормативне віднесення таких заходів до переліку оперативно – розшукових заходів також залишається відкритим.
Проаналізувавши чинні правові норми, вважаємо, що оперативно – розшукові заходи, які здійснюються підрозділами карного розшуку України, доцільно класифікувати за джерелом нормативно – правової регламентації на дві групи. До першої групі належать оперативно–розшукові заходи, повноваження щодо здійснення яких визначаються виключно Законом. Другу групу складають оперативно – розшукові заходи, повноваження щодо здійснення яких містяться у Законі та КПК.
Такий підхід дозволяє структурувати сучасну систему оперативно – розшукових заходів.
До оперативно–розшукових заходів першої групи належать заходи:
а) які не потребують отримання дозволу керівника оперативного підрозділу: розвідувальне опитування, гласний оперативний огляд, зашифрований оперативний огляд, негласний огляд службових приміщень і сховищ з використанням допомоги агентів, ототожнення особи, наведення довідок, особистий пошук;
б) які потребують отримання дозволу керівника оперативного підрозділу або керівника вищестоящого оперативного підрозділу: оперативна установка, яка проводиться співробітниками оперативної служби, розвідувально–пошукові заходи підрозділів органів Національної поліції оперативної служби.
До оперативно–розшукових заходів другої групи належать заходи:
а) які не потребують дозволу суду та прокурора: візуальне спостереження за річчю або місцем; агентурно–оперативні заходи, які здійснюються відповідно до ст. 275 КПК (щодо прийняття рішення про проведення оперативного впровадження негласного оперативного працівника в організовану злочинну групу, то ці положення потребують додаткової нормативної конкретизації, адже до кінця незрозумілими, як нам вважається, є повноваження прокурора відповідно до ст. 272 КПК):
б) рішення про проведення яких приймає виключно прокурор: контрольована поставка, контрольована закупка, оперативна закупка товарів, предметів та речовин.
в) рішення про проведення яких приймають прокурор (погоджує клопотання) та слідчий суддя (виносить ухвалу): негласне обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, аудіо–, відеоконтроль особи, аудіо–, відеоконтроль місця, спостереження за особою, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж, накладення арешту на кореспонденцію, здійснення її огляду та виїмки, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу.
Розглянуті оперативно–розшукові заходи залежно від оперативно – тактичної ситуації, що складається, комплексно використовуються з метою протидії злочинності. ОРЗ першої групи можуть здійснюватись як під час оперативного пошуку до заведення справи оперативного обліку, так і після її заведення. Втім, серед усього арсеналу оперативно–розшукових заходів потрібно виділити ті, що можуть здійснюватись виключно з метою виявлення, попередження чи припинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У законодавстві, окрім загальних прав, гарантованих Конституцією, не конкретизовано питання щодо ступеня та характеру обмежень прав і свобод людини під час проведення оперативними підрозділами тих або інших оперативно–розшукових заходів. У ст. 9 Закону зазначено, що під час здійснення оперативно–розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Водночас окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер та можуть застосовуватись лише за рішенням слідчого судці з метою виявлення, попередження чи припинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. З цієї нормативної вимоги випливає, що до заходів, які здійснюються виключно з метою протидії тяжким та особливо тяжким злочинам, належать заходи, що складають останню групу ОРЗ відповідно до наданої нами класифікації.
Важливо зазначити, що серед заходів, які потребують судового санкціонування, лише візуальне спостереження за особою не належить до групи оперативно–технічних заходів та, відповідно, здійснюється за завданням підрозділу ініціатора у взаємодії з підрозділами оперативної служби. Сумнівною, на наш погляд, є оцінка законодавцем можливості тимчасового обмеження прав та свобод людини в результаті проведення цього заходу. Адже проведення візуального спостереження не пов’язане з обмеженням гарантованих конституцією прав (прав на недоторканність житла, таємниці телефонних розмов, листування тощо). Багаторічна практика використання цього заходу підтверджує саме таку правову позицію щодо цього питання. Вважаємо, що ускладнення процедури організації візуального спостереження та необхідність отримання для цього судового дозволу не сприятиме в багатьох випадках дотриманню вимоги тактичної своєчасності та наступальності при його використанні.
Розглядаючи питання організації і тактики оперативно–технічних заходів, що тимчасово обмежують права і свободи людини, потрібно відзначити їх загальні організаційні, а також тактичні особливості.
Відповідні ОРЗ є досить складними в плані організації їх проведення. Окрім рішення ініціатора оперативної розробки вони додатково потребують клопотання керівника оперативного підрозділу та його погодження з прокурором, винесення ухвали слідчим суддею.
Основною тактичною особливістю таких ОРЗ є те, що вони здійснюються за ініціативою оперативного підрозділу (підрозділу карного розшуку) у взаємодії з оперативно–технічним підрозділом на підставі спеціального завдання.
Враховуючи вимоги КПК, Інструкції Про° організацію роботи за оперативно–розшуковими справами та справами контрольного провадження оперативними підрозділами органів Національної поліціїУкраїни, Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів У кримінальному провадженні, практику нормативного регулювання МВС, а також праці науковців, які докладно досліджували питання використання оперативно–технічних засобів, розглянемо основні проблеми та перспективи використання окремих оперативно–технічних заходів. При цьому нами враховано, що призначення оперативно–розшукового заходу 1 негласної слідчої дії не можуть бути ідентичними через різницю повноважень суб’єктів їх застосування та завдань, що вирішуються під час оперативної розробки й під час кримінального провадження.
Отже, серед ОРЗ, які можуть здійснюватись підрозділами карного розшуку під час оперативної розробки винятково з метою протидії тяжким та особливо тяжким злочинам, для зручності аналізу потрібно виділити дві умовні групи.
До першої групи належать оперативно–технічні заходи, пов’язані з необхідністю втручання в приватне спілкування.
Тактичні основи реалізації матеріалів оперативної розробки в стадії початку досудового розслідування
З метою запобігання злочинам, їх припинення та в інтересах кримінального судочинства матеріали негласного документування, отримані підрозділом карного розшуку під час оперативної розробки осіб, які готують вчинення злочинів, реалізуються шляхом комплексної системи дій, що забезпечують ефективне використання результатів проведених заходів. Залежно від характеру відомостей, що відображають протиправну діяльність фігурантів розробки, оперативні підрозділи вживають заходів, які мають забезпечити відмову особи від злочинних намірів і дій та їх припинення у випадках здійснення замаху на злочин. Якщо під час оперативної розробки працівниками оперативного підрозділу виявлені ознаки вчиненого злочину, вони зобов'язані невідкладно направити зібрані матеріали до органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування.
Практика діяльності підрозділів органів Національної поліції карного розшуку щодо реалізації матеріалів оперативно–розшукових справ стосовно осіб свідчить, що в багатьох випадках під час оперативної розробки здійснюється документування та перевірка інформації про факти злочинної діяльності, що вже мали місце. З метою максимальної повноти оперативно–розшукового документування, яка досягається, перш за все, негласним характером дій оперативних працівників з використанням оперативно–розшукових заходів (ОРЗ), виявляються і фіксуються додаткові факти (епізоди) злочинів та встановлюються раніше невідомі учасники протиправної діяльності, стосовно яких також проводяться ОРЗ. Особливо це стосується викриття злочинної діяльності активних організованих груп, які становлять підвищену суспільну небезпеку. Негласність та наступальний характер оперативно–розшукових заходів с основними умовами ефективності оперативно–розшукової протидії злочинам, що таємно готуються.
З набуттям чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України, відбулось суттєве зміщення пріоритетів оперативно – розшукової роботи. Інше, ніж це було раніше, законодавче закріплення повноважень оперативних підрозділів органів Національної поліції визначає суттєві обмеження їх правового статусу як самостійного суб’єкта протидії злочинності. Чинні нормативно–правові вимоги фактично не передбачають можливості негласного оперативно–розшукового документування багатоепізодної злочинної діяльності в рамках оперативної розробки. Такі дії можуть здійснюватись лише під час реалізації кримінально–процесуальних повноважень відповідними суб’єктами. В цьому, як нам вбачається, міститься суттєва проблема та навіть загроза для оптимального функціонування загальнодержавної системи протидії злочинності. Тому питання, пов’язані з тактичними основами реалізації матеріалів оперативно–розшукового документування та використання їх результатів для початку досудового слідства, відповідно до нових правових умов потребують докладного вивчення.
Питання реалізації матеріалів ОРД та їх використання під час досудового слідства докладно вивчали Г. О. Душейко, В. В. Зубенко, Я. Ю. Кондратьєв, Д. Й. Никифорчук, М. А. Погорецький, В. В. Яременко та ін. Проте, незважаючи на значний внесок, зроблений сучасними науковцями в розвиток цих напрямів, окремі суттєві питання потребують перегляду у контексті набуття чинності новим законодавством, а саме: 1) потребують уточнення та визначення тактичні особливості реалізації матеріалів оперативної розробки; 2) потребують з’ясування особливості діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції після початку кримінального провадження.
Таким чином, метою дослідження відповідних проблем є визначення загальної тактичної моделі та алгоритму дій підрозділів органів Національної поліції карного розшуку під час реалізації матеріалів оперативної розробки в стадії початку досудового слідства.
У теорії оперативно–розшукової діяльності взаємодія слідчого з оперативним працівником при реалізації оперативних матеріалів визначається як нормативно регламентована діяльність щодо поєднання зусиль, сил, засобів і методів слідчих апаратів та оперативних підрозділів органів Національної поліції для своєчасного і підставного порушення кримінального провадження, розслідування злочинів. Але, враховуючи умови набуття чинності Кримінальним процесуальним кодексом України, яким не передбачено окремої стадії порушення кримінального провадження, теоретичні положення, якими визначаються важливі аспекти реалізації матеріалів оперативно–розшукової діяльності та здійснення взаємодії між оперативними працівниками та слідчими, потребують перегляду та уточнення з урахуванням положень нового законодавства, які у свою чергу потребують детального аналізу.
В разі отримання оперативної інформації про підготовку особою (особами) вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину оперативним підрозділом здійснюється негласне документування злочинних дій з метою попередження та припинення злочинних дій. Виявлені та зафіксовані в результаті проведення оперативно – розшукових заходів матеріали мають бути ефективно використані (реалізовані) з метою прийняття до осіб, які підозрюються у підготовні та вчиненні злочинів, заходів, передбачених законодавством. Своєчасна і тактично правильна реалізація матеріалів оперативно–розшукового документування дозволяє забезпечити невідворотність покарання щодо осіб, причетних до злочинних дій. Таким чином, реалізація матеріалів оперативно–розшукової діяльності за своєю суттю є завершальним етапом цілеспрямованого комплексного проведення оперативно–розшукових заходів стосовно осіб, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні злочину. Ефективність взаємодії оперативного підрозділу та органів слідства під час реалізації матеріалів ОРД визначається результатами попередньо здійсненого оперативно – розшукового документування в межах провадження за оперативно – розшуковою справою, а також повнотою та достовірністю фактичних даних, отриманих в результаті проведених заходів.
Новим законодавством визначається загальна пошуково – превентивна (попереджальна) та профілактична спрямованість оперативно–розшукової діяльності. Відповідні положення визначають особливості планування і проведення оперативно–розшукових заходів під час оперативної розробки, а також правові шляхи та можливості використання матеріалів ОРД. Враховуючи це, потрібно означити власну позицію щодо окремих ключових понять. Розглядаючи терміни «запобігання», «попередження», «профілактика» та «припинення» у загальному контексті оперативно–розшукової протидії злочинності, ми підтримуємо думку, що термін «запобігання» є родовим для інших вище визначених термінів. У рамках запобігання, залежно від ступеня сформованості причин та умов злочинної поведінки та пов'язаного з цим моменту їх реалізації, потрібно виділяти: І) профілактику – здійснюється до формування злочинного умислу; 2) попередження – здійснюється після формування злочинного умислу до початку вчинення, злочину; 3) припинення – запобіжні оперативно–розшукові заходи, які здійснюються після початку кримінально караних дій.
Теоретичні питання реалізації матеріалів оперативної розробки та оперативно–розшукового забезпечення (супроводження) досудового слідства умовно пов’язані, на нашу думку, як причина та наслідок. Реалізація, відповідно до чинних положень Закону та КПК, є кінцевою стадією оперативно–розшукової діяльності. Новим законодавством не передбачається можливість проведення оперативно–розшукової діяльності з моменту початку кримінального провадження. Проте окремі норми Закону все ж визначають обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції виконувати письмові доручення слідчого, вказівки прокурора тощо проведенням оперативно–розшукових заходів під час кримінального провадження. Це потребує, на наш погляд, перегляду думки, що склалась в теорії ОРД, про виділення оперативно–розшукового супроводження кримінального судочинства в самостійну організаційно–тактичну форму ОРД. Адже такий погляд не зім відповідає сучасним реаліям через відсутність нормативно–правового підкріплення щодо його обґрунтування.
У першу чергу розглянемо сучасні нормативно–правові вимоги, що визначають завдання та обов’язки оперативних підрозділів органів Національної поліції під час здійснення оперативної розробки. Адже ці положення у результаті визначають особливості використання отриманих під час оперативної розробки матеріалів.
Зі змісту ст. 1 та 7 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» випливає, що такими завданнями є: виявлення і фіксація (документування) фактичних даних про протиправну діяльність, або, якщо більш стисло, виявлення злочинів; документування фактичних даних про протиправну діяльність з метою припинення правопорушень як виявлення, так і припинення злочинів здійснюється в інтересах кримінального судочинства.
Відповідно, основними обов’язками оперативних підрозділів органів Національної поліції:
– оперативно–розшукове запобігання злочинам, що нормативно розкривається як обов’язок оперативних підрозділів органів Національної поліції здійснювати попередження, своєчасне припинення злочинів, викриття їх причин і умов, та профілактику правопорушень;
– виконання письмових доручень слідчого, вказівок Прокурора, ухвал слідчого судді, суду про проведення оперативно–розшукових заходів у кримінальному провадженні.
В теорії ОРД напрями реалізації матеріалів оперативної розробки визначаються відповідно до змісту мети реалізації:
1. 3 метою запобігання злочинам:
а) усуненням умов, що сприяють здійсненню злочинів, здійсненням заходів, які забезпечують відмову розроблюваних від злочинних намірів і дій;
б) притягненням розроблюваних до відповідальності за завершені підготовчі до злочину дії та (або) за замах на злочин.
2. З метою притягнення винних до кримінальної відповідальності за вчинення закінченого злочину.
В останньому випадку йдеться про об’єктивну неможливість недопущення вчинення злочину через те, що його вже було вчинено розроблюваними особами, про що оперативному підрозділу стало відомо під час оперативної розробки.
Загальні тактичні особливості реалізації матеріалів оперативної розробки визначаються характером отриманих оперативним підрозділом відомостей, що визначають мету реалізації. Основною вимогою тактики дій оперативних працівників при цьому є раптове проведення необхідних заходів щодо розроблюваних. Переважна більшість осіб, які розробляються підрозділами карного розшуку, становлять підвищену суспільну небезпеку, а тому важливо першочергово вжити заходів, спрямованих на їх затримання, недопущення знищення слідів злочину та речових доказів. Негласність заходів з реалізації та їх раптовий характер дозволяють нейтралізувати опір учасників злочинної групи, випередити їх можливі наміри щодо протидії процесу об’єктивного досудового розслідування. Максимальна ефективність заходів, що здійснюються на стадії реалізації, визначається їх ретельним плануванням та можливостями використання достатніх сил та можливостей для досягнення необхідного результату.
Організаційне підготування етапу реалізації ОРС здійснюється завчасно. Так, під час оперативної розробки за заведеною підрозділом карного розшуку ОРС стосовно осіб, про яких є дані щодо участі в підготовці до вчинення злочину, начальник оперативного підрозділу звертається до начальника слідчого підрозділу про закріплення за цією ОРС слідчого для забезпечення методичного супроводження її реалізації та надання практичної допомоги оперативному підрозділу. При цьому начальник оперативного підрозділу з дотриманням режиму таємності надає слідчому необхідні матеріали справи для вивчення та надання в разі потреби рекомендацій щодо фіксації додаткових фактичних даних про можливі протиправні діяння окремих осіб, які засвідчують наявність у їх діях ознак злочину. Одночасно з цим розробляється спільний план заходів з реалізації матеріалів ОРС, який затверджує начальник оперативного підрозділу та органу досудового розслідування.
Матеріали оперативно–розшукової справи категорії підлягають реалізації і використовуються як приводи та підстави для початку досудового розслідування. Реалізація матеріалів оперативної розробки здійснюється за спеціально розробленим і затвердженим керівником оперативного підрозділу планом. У разі початку кримінального провадження за результатами реалізації матеріалів ОРС стосовно особи або групи осіб проведення ОРЗ припиняється. В випадках, якщо за матеріалами ОРС проходить кілька осіб, які пов’язані спільним готуванням до вчинення злочину, а інформацію реалізовано щодо окремої особи, відпрацювання на причетність до протиправної діяльності інших учасників може продовжуватися під час кримінального провадження виконанням доручень слідчого чи прокурора та проведенням негласних (слідчих) розшукових дій.
У разі встановлення під час проведення оперативно–розшукових заходів фактичних даних, що свідчать про ознаки злочину в діяннях окремих осіб та груп, але якщо їх припинення може негативно вплинути на результати кримінального провадження, начальник оперативного підрозділу інформує про це керівника органу досудового розслідування та прокурора і лише після закінчення їх проведення складається спільний план реалізації.
Враховуючи вищезазначене, а також те, що підставами проведення оперативної розробки стосовно особи (встановленої або невстановленої) є наявність достатньої інформації, що потребує перевірки про злочини, що готуються та (або) осіб, які готують вчинення злочину, вважаємо, що реалізація матеріалів оперативної розробки може здійснюватись у певних організаційно–тактичних умовах (ситуаціях), для кожної з яких потрібно визначити:
- головні проблемні аспекти та шляхи їх вирішення:
- загальну тактичну модель та алгоритм дій оперативних працівників.
Перша оперативно–тактична ситуація (ОТС № 1).
В ході оперативної розробки зібрано, перевірено та зафіксовано (задокументовано) в матеріалах оперативно–розшукової справи дані про ознаки злочину в діях встановленої особи чи осіб або невстановлених осіб (ОТС № 1).
Характеризуючи такий стан, зазначимо, що після початку досудового розслідування оперативний підрозділ втрачає право самостійно планувати та здійснювати оперативно–розшукові заходи. Вважаємо, що передачу матеріалів ОРД, в яких зібрані достатні дані для початку досудового слідства, потрібно вважати окремим напрямом їх реалізації відповідно до мети притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Зазначимо, що розглядувана оперативно–тактична ситуація, з урахуванням особливості практики діяльності підрозділів органів Національної поліції карного розшуку, що складалась за старим законодавством, є найпоширенішою. Проте нові правові вимоги визначають ряд суттєвих, на нашу думку, проблемних питань. Яким чином має бути здійснено оцінку зібраних оперативним підрозділом матеріалів на предмет фіксації у них фактичних даних про протиправні діяння та як зрештою має визначатись факт виявлення ознак злочину? Ці питання мають бути нормативно регламентовані. Адже ч. 2 ст. 7 Закону «Про ОРД» визначає обов’язок оперативних підрозділів органів Національної поліції в разі виявлення ознак злочину направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, до органу досудового розслідування для початку розслідування. Тому оцінка відповідних матеріалів має здійснюватись за певними об’єктивними критеріями. Наступна проблема випливає з попередньої, а саме: яким чином потрібно оцінювати інформацію, отриману з негласних джерел, якщо вона містить фактичні дані про факт злочину, та чи повинні оперативні підрозділи перевіряти таку інформацію, і які саме необхідно здійснити дії для її перевірки? Якщо розглядати правові наслідки отримання агентурної інформації за аналогією з результатами прийняття заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, то відповідно до ст. 214 КПК для початку досудового розслідування в останньому випадку не передбачено процедури перевірки такої інформації.
На нашу думку, частина 3 ст. 7 Закону «Про ОРД» є не зім зрозумілою з точки зору її практичного застосування, що пов’язано з можливістю неоднозначного логічного тлумачення даної норми. Так, відповідно до неї, у разі, якщо ознаки злочину виявлено під час проведення оперативно–розшукових заходів, що тривають, а їх припинення може негативно вплинути на результати кримінального провадження, оперативний підрозділ має повідомити орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчити проведення оперативно–розшукового заходу та направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння, до органу досудового розслідування. Звідси виникає цілий ряд запитань, а саме:
якщо здійснюється комплекс оперативно–розшукових заходів стосовно особи (осіб), то який саме з таких заходів (якщо дослівно розуміти норму Закону) має бути припинено перед направленням матеріалів до органу розслідування? В цьому разі гіпотетично незрозумілим залишається питання про здійснення чи нездійснення інших ОРЗ;
якщо тлумачити дану норму як обов’язок оперативного підрозділу закінчити проведення оперативно–розшукових заходів стосовно особи взагалі, то потрібно зазначити, що під час негласного документування можуть виникати ситуації, за яких зупинка проведення окремих ОРЗ означатиме втрату напрацьованого під час оперативної розробки матеріалу. Наприклад, при закінченні візуального спостереження може виникнути загроза фізичного переховування фігуранта розробки. В той же час для затримання його оперативниками після закінчення заходу може не бути правових підстав.
Своєрідне виправлення розглянутого законодавчого недоліку здійснено завдяки деталізації зазначених положень у Інструкції про організацію роботи за оперативно–розшуковими справами та справами контрольного провадження оперативними підрозділами України, якою, зокрема, зазначено, що у разі встановлення під час ОРЗ заходів фактичних даних, що свідчать про ознаки злочину в діяннях окремих осіб та груп, але якщо їх припинення може негативно вплинути на результати кримінального провадження, начальник оперативного підрозділу інформує про це керівника органу досудового розслідування та прокурора і лише після закінчення їх проведення складається спільний план реалізації.
Іншими положеннями Інструкції передбачається, що при виявленні під час оперативної розробки ознак злочину оперативний підрозділ зобов’язаний невідкладно надіслати зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, до органу досудового розслідування для прийняття процесуального рішення відповідно до положень КПК України. При цьому, якщо припинення оперативно–розшукових заходів у зв’язку з установленням під час їх проведення ознак учинення фігурантами оперативної розробки злочину може негативно вплинути на результати кримінального провадження, керівник оперативного підрозділу має право прийняти рішення про закінчення проведення оперативно – розшукових заходів. Про виявлення ознак злочину та прийняте рішення повідомляється у відповідний орган досудового розслідування та прокурору. Після закінчення оперативно–розшукових заходів та реалізації мети оперативної розробки зібрані матеріали надсилаються до органу досудового розслідування.
Викладене кореспондується з положеннями Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, яка додатково деталізує положення чинного кримінального процесуального законодавства та регламентує організаційні особливості взаємодії оперативних підрозділів органів Національної поліції з органами досудового розслідування під час реалізації матеріалів оперативно–розшукової діяльності.
З огляду на означені проблеми сьогодні актуалізується необхідність розробки та запровадження в практичну діяльність відомчої інструкції про порядок реалізації матеріалів ОРД в стадії початку досудового слідства. Така інструкція має докладно регламентувати питання взаємодії оперативних та слідчих підрозділів органів Національної поліції. В цьому зв’язку актуальною залишається думка В.П. Хомколова, що у процесі реалізації оперативно–розшукових даних потрібне тісне співробітництво між оперативним працівником і слідчим, в ході якого одночасно вирішуються питання як процесуального, так і оперативно–розшукового характеру, здійснюються взаємні консультації, узгоджується тактика проведення оперативно–розшукових заходів та слідчих дій. На нашу думку, у відповідній інструкції з метою забезпечення оптимальної взаємодії під час реалізації доцільно передбачити створення тимчасових слідчо–оперативних груп до початку досудового слідства [70, с. 107].
Підсумовуючи викладене та врахувавши розробки науковців щодо питань тактики реалізації матеріалів ОРД, а також інші матеріали, потрібно надати загальну тактичну модель реалізації підрозділами карного розшуку матеріалів ОРД в стадії початку досудового слідства в умовній оперативно–тактичній ситуації №1.
Реалізацію матеріалів оперативної розробки залежно від повноти здійсненого оперативно–розшукового документування може бути розпочато:
а) з передачі матеріалів оперативної розробки до органу досудового розслідування для початку розслідування. Припинення ОРЗ та передача таких матеріалів доцільні, якщо:
– встановлено всіх співучасників злочинної діяльності;
– проведенням ОРЗ задокументовано основні епізоди злочинної діяльності;
– оперативним підрозділам за наявності законних підстав затримано головних фігурантів оперативної розробки;
– оперативним шляхом підготовлено можливість здійснення заходів забезпечення кримінального провадження;
– шляхом продовження оперативно–розшукових заходів, під час проведення яких спільно з керівником органу досудового розслідування або слідчим (у випадку створення СОГ) необхідно визначити доцільність та час початку досудового розслідування.
Після початку кримінального провадження оперативним підрозділом здійснюються гласні та негласні слідчі дії, а також оперативно–розшукові заходи на підставі доручення слідчого (п. 2 ст. 7 Закону «Про ОРД»), які спрямовані на збирання і закріплення доказів, на підставі яких вирішується питання про затримання або арешт розроблюваних.
Друга оперативно–тактична ситуація (ОТС N2).
Під час оперативної розробки отримана та перевірена інформація про час, місце та інші обставини підготовлюваного злочину встановленим або невстановленим особами (ОТС № 2).
Основною проблемою в даному випадку, на нашу думку, є відсутність законодавчого закріплення права оперативних підрозділів органів Національної поліції здійснювати окремі оперативно–розшукові заходи, які за своєю суттю належать до різновидів контролю за вчиненням злочину. Так. розглянута нами раніше ст. 214 КПК передбачає можливість кримінального провадження лише після подання заяви або повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення посадовцем з будь–якого джерела обставин, що можуть свідчити про його вчинення. В той же час загальні нормативні підстави для проведення негласних слідчих дій визначають можливість їх проведення лише у кримінальному провадженні. Проте ст. 271 КПК передбачає, що контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчинюється тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Таким чином, виходячи І чинних правових вимог, заходи з контролю за вчиненням злочину – спеціальний слідчий експеримент та імітування обстановки злочину, які не передбачені у ст. 8 Закону як права оперативних підрозділів органів Національної поліції, не можуть здійснюватись до кримінального провадження як оперативно–розшукових заходів з метою припинення злочинів.
Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні надає визначення спеціального слідчого експерименту та імітування обстановки злочину як негласних слідчих дій. За аналогією, на нашу думку, потребують нормативно–правового закріплення у Законі «Про ОРД» як окремі ОРЗ спеціальний оперативний експеримент та імітування обстановки злочину. Спеціальний оперативний експеримент має бути визначено як форму контролю за умовним вчиненням злочину, що полягає у перевірці оперативним підрозділом дійсної спрямованості намірів особи та спостереження за її поведінкою штучним створенням відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної. Імітування обстановки злочину має полягати у діях оперативних працівників з використанням імітаційних засобів, які створять у оточуючих уяву про вчинення реального злочину, з метою його запобігання та викриття осіб, які планували чи замовляли його вчинення. Виходячи з цього в разі нормативно–правового закріплення можливості проведення таких заходів оперативними підрозділами до початку досудового слідства вони мають стати основним засобом реалізації матеріалів оперативної розробки попередженням злочину на стадії його підготовки.
Загальна тактична модель реалізації підрозділами карного розшуку матеріалів ОРД в такому разі є такою: реалізація матеріалів оперативної розробки має здійснюватись проведенням оперативно–розшукових заходів, спрямованих на попередження та припинення злочину з метою фіксації достатніх даних для початку досудового розслідування. З цією метою, як і в розглянутій раніше ОТС № 1, доцільним є створення слідчо–оперативної групи. Підстави для початку досудового розслідування мають визначатися за результатами проведених заходів, серед яких залежно від ситуації можливі:
а) проведення засідки – з метою попередження та документування злочинів проти власності;
б) здійснення спеціального слідчого (оперативного) експерименту – для викриття організованих злочинних груп, зокрема фактів здирництва;
в) імітування обстановки злочину – для попередження та викриття замовних вбивств та інших замовних злочинів.
Висновки
Таким чином, підводячи підсумок лекції, слід зазначити, що оперативна розробка – це самостійна форма оперативно–розшукової діяльності, яка становить собою процес здійснення комплексу гласних і негласних, пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів (у певних випадках), використання оперативно–розшукових сил та засобів, застосування методів оперативно–розшукової діяльності, способів вирішення оперативно–розшукових завдань з метою виконання задач оперативно–розшукової діяльності – «пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави».
Потрібно ще раз підкреслити те що, документування злочинних дій розроблюваних це одна з основних завдань оперативної розробки осіб які готуються або вже вчиняють злочини.
Необхідність такого документування випливає, по–перше, з вимог кримінального права згідно якого кримінальній відповідальності й покаранню підлягають особи, винні в вчинені злочину. Винність особи, а також факти злочинів і інші пов'язані із цим обставини встановлюються шляхом доведення, тобто збирання, дослідження, перевірки й оцінки доказів органами досудового, слідства і судом.
По–друге, необхідність документування визначається й особливостями поведінки розроблювальних, які, вчиняють в основному неочевидні злочини, заздалегідь до них готуються, маскують свої дії, знищують сліди й докази, прагнучи залишитися невикритими, усіляко протидіють державним органам, що здійснюють боротьбу зі злочинністю.
У практичній діяльності, знання та вміння документування злочинних дій розроблюваних осіб, допоможе Вам у виявленні оперативно – розшуковим шляхом фактичних даних, про причетність розроблюваних до приготування або скоєння кримінальних правопорушень.