bigmir)net TOP 100

протидія злочинам проти власності

1.1.Оперативно-розшукова характеристика посягань на індивідуальне майно громадян та особи злочинця.
1.2. Оперативно-розшукова характеристика розбійних нападів та грабежів.
2.1.Виявлення, попередження та припинення крадіжкам індивідуального майна громадян.
2.2. Виявлення, попередження та припинення розбійних нападів та грабежів.
3. Алгоритм дій оперативного співробітника згідно нового КПК при попереджені та припиненні крадіжок індивідуального майна громадян..

Злочинні посягання на індивідуальну власність громадян небезпечні тим, що вони заподіюють значну матеріальну шкоду громадянам, сприяють незаконному збагаченню злочинців. Серед злочинів, направлених на індивідуальну власність, значну небезпеку викликають крадіжки з квартир, а також кишенькові крадіжки. Актуальність боротьби зі злочинами такого роду обумовлюється також тривалою тенденцією їх щорічного росту. Постійний і значний ріст їх , а також пониження рівня розкриття дає підстави для припущення, що органи внутрішніх справ України недостатньо повно і ефективно використовують для боротьби з названими злочинами існуючої в їхньому розташуванні сили і засоби, не приймають належних заходів щодо повного виявлення осіб, схильних вчинити такі крадіжки, або раніше осуджених за вказані злочини.
Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільш цінних соціальних благ – право власності.
Право власності – це, відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України "Про власність", врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. [4] Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійснені. Право власності є непорушним. Це засвідчує, зокрема, Конституція України (ст. 41) [1], Цивільний кодекс України (ст.ст. 316, 317, 321).
Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні. Злочини проти власності часто іменують майновими злочинами. Така назва пов'язана з предметом їх посягання, який найчастіше становить майно. До речі, у перших кримінальних кодексах нашої держави посягання на власність так і називались – майнові злочини. Передбачення в одному розділі Особливої частини КК України відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України, Закон України "Про власність" та ЦК України.
Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є важливою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.
Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.
Родовим об'єктом злочинів проти власності є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.
Предметом злочинів проти власності може бути як рухоме, так і нерухоме майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба та насадження на земельній ділянці, вироблена продукція, акції, деякі інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Привласнення особою знайденого або чужого цінного майна, що випадково опинилося у неї, не є викраденням і виділено законодавцем у самостійний склад злочину (ст. 193).
Об'єктивна сторона злочинів проти власності полягає у: 1) викраденні
(ст. ст. 185-188); 2) привласненні (ст. 191); 3) розтраті (ст. 191); 4) вимаганні майна (ст. 198); 5) заволодінні ним шляхом шахрайства (ст. 190); 6) заволодінні ним шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. 191);
7) вчиненні інших Дій, спрямованих на порушення права власності (ст. ст. 192-198).
За способом вчинення, предметом злочину, іншими об'єктивними, а також суб'єктивними ознаками злочини проти власності можна поділити на три групи:
1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника: крадіжка (ст. ст. 185 і 188); грабіж (ст. ст. 186 і 188); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190); привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в її віданні (ч. 1 ст. 191); привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191),
2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило корисливим заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним): заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193), придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198);
3) некорисливі посягання на власність, пов'язані з заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином: знищення або пошкодження майна (ст. ст. 194, 196); погроза знищення майна (ст. 195), порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197).
Злочини першої групи є найбільш небезпечними посяганнями на власність, оскільки вони полягають у протиправному безоплатному вилученні чужого
Види злочинів проти власності за формою вини, корисливі та некорисливі злочини
Вина злочинів проти власності визнається законом (ст. 23 КК) як психічне ставлення особи до вчинюваного суспільне небезпечного діяння та його наслідків. Психічне ставлення суб'єкта до дії характеризується свідомістю чи відсутністю свідомості її суспільної небезпечності. Психічне ставлення суб'єкта до суспільне небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності полягає у передбаченні цих наслідків та в бажанні або у свідомому допущенні їх настання, або в легковажному розрахунку на їх відвернення, або в непередбаченій можливості настання таких наслідків, коли вона повинна була і могла їх передбачити. Головним у законодавчому визначенні як навмисної (ст. 24 КК), так і необережної (ст. 25 КК) вини є психічне ставлення особи до суспільне небезпечних наслідків її дії (без дії). Психічне ставлення суб'єкта до своєї дії (чи без дії) – це тільки частка інтелектуального моменту (усвідомлення суспільної небезпечності поведінки), тоді як психічне ставлення до наслідків цієї дії складає другу частину інтелектуального моменту (передбачення настання наслідків) і весь вольовий момент (бажання або свідоме допущення чи легковажний розрахунок на відвернення таких наслідків).
Із суб'єктивної сторони, тобто зі сторони ставлення особи до своїх дій, її вини, більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення.
За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему. Так, за наявності корисливого мотиву злочини проти власності поділяються на корисливі і некорисливі. Корисливі злочини, у свою чергу, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов'язані з таким обертанням.
Це можна представити за такою системою.
Злочини проти власності (статті 185-198 ККУ):
1) корисливі (статті 185-193 ККУ): пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185-191 ККУ); не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193, 198 ККУ);
2) некорисливі (статті 194-197 ККУ).
Необхідно також звернути увагу і на велику суспільну небезпеку, котра виражається в професіоналізмі і організованості злочинців. Особи, котрі вчиняють такі корисливі злочини сприяють не тільки матеріальній, але й великій моральний збиток (шкода) окремим громадянам, вони виступають своєрідними носіями злочинних звичаїв, які їх передають з покоління в покоління.
Кишенькові злочини нерідко сприяють переходу особливо небезпечних злочинців на нелегальне становище, постачаючи їх викраденими документами. Часто ці і інші документи продаються квартирними злодіями і іншими злочинцями, котрі використовують їх для реалізації викраденого через ломбарди, комісійні магазини.
Довготривале вчинення одних і тих же злочинів закономірно виробляє у квартирних злодіїв і «карманників» спеціальні злодійські способи, стійки професіональні навички. Тому боротися з вказаного роду посяганнями на індивідуальне майно громадян є тяжкою справою, що вимагає особливих форм і методів, особливого організаційного підходу специфічних прийомів, а також спеціальної підготовки співробітників кримінального розшуку.
Виконання вимог нового кримінально-процесуального кодексу щодо швидкого і повного виявлення, запобігання та припинення бандитизму, пограбувань та розбійних нападів у сучасних умовах вимагає комплексного використання сил і засобів усіх підрозділів органів внутрішніх справ. У нормативних актах МВС України зазначається, що основну увагу органів внутрішніх справ необхідно зосереджувати на своєчасному та дійовому реагуванні на заяви й повідомлення на кримінальні правопорушення, підвищенні ефективності першочергових та подальших оперативно-розшукових заходів, гласних слідчих дій та негласних слідчих розшукових дій, виявленні та викритті всіх осіб, які причетні до вчинення кримінальних правопорушень. Діяльність щодо виявлення, встановлення, затримання і викриття осіб, які готують або вчинили пограбування та розбійні напади, визначена як одне з першочергових завдань кожного працівника міліції.
Водночас вищесказане не означає, що в ході виявлення, запобігання та припиненні пограбувань та розбійних нападів відбувається змішування функцій усіх підрозділів. Чітка організація цієї роботи вимагає, щоб діяльність кожного підрозділу, який бере участь у виявленні, запобіганні та припиненні бандитизму, пограбувань та розбійних нападів, здійснювалась відповідно до її компетенції поряд із виконанням своїх функціональних обов'язків.
Компетенція служб органів внутрішніх справ щодо виявлення та припинення кримінальних правопорушень визначається чинним законодавством і нормативними актами МВС України.


1. 1. Оперативно-розшукова характеристика посягань на індивідуальне майно громадян та особи злочинця.
Злочини проти власності за способом їх вчинення
Поняття "викрадення" є родове, що поєднує спільні ознаки цілої низки посягань на чужу власність: крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення тощо. Різні види розкрадань відрізняються способом їх вчинення. Способи викрадення визначені кримінальним законом:
1) крадіжка – таємно (стаття 185 КК);
2) грабіж – відкрито та із застосуванням насильства (стаття 186 КК);
3) розбій – способом нападу (стаття 187 КК);
4) шахрайство – обманом (стаття 190 КК);
5) привласнення чи розтрата – способом зловживання довір'ям відносно чужого майна (стаття 191 КК);
6) вимагання – способом психічного насильства – погроз та шантажу (ст. 189 КК);
7) привласнення, розтрата – способом зловживання посадовими повноваженнями (ст. 191 КК)
Обтяжуючою крадіжку, грабіж і розбій обставиною закон називає вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище. Проникнути в житло, інше приміщення, сховище винний може способом:
а) усунення перешкод (запорів, замків, загороди, охорони тощо);
б) подолання опору людей;
в) обману;
г) використання зручних обставин (якщо приміщення, сховище чи житло залишені незачиненими, без охорони тощо).
Предметами злочинів проти власності є:
1. Майно – матеріальні речі, створені працею людей для задоволення матеріальних і культурних потреб, що мають вартість і ціну.
2. Гроші – національна та іноземна валюта, що знаходиться в обігові, а також інша валюта і валютні цінності.
3. Цінні папери – облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо. Не визнаються предметами злочинів проти власності земля, її надра, ліси, дикі тварини і птахи.
Організація діяльності органів внутрішніх справ з виявлення, попередження та розслідування крадіжок індивідуального майна громадян знаходиться в прямій залежності від детального вивчення характеристики таких крадіжок від систематичного проведення аналітичної роботи.
Крадіжки індивідуального майна громадян з квартир відноситься до так званих містечкових злочинів. Більш за все ними вражені обласні центри. Такий стан пояснюється тим, що в містах велике чужинне населення, існує можливість бистрого пересування людей по місту, дякуючи широкій мережі державних транспортних засобів і наявністю злочинної кількості особистого автотранспорту, ізольованістю, обособленістю міських жителів, що виражається в тому, що нерідко мешканці багатоквартирних будинків і навіть окремого під’їзду або взагалі не знають один одного.
На поширеність крадіжок з квартир впливає і той факт, що в обласних і великих промислових центрах виникли в останній час так звані “спальні” райони, забудовані великими будинками на пустирях, вдалі від промислових і виробничих комплексів, де працює основна маса населення.
Необхідно також зазначити, вже на протязі більш ніж 20 років квартирні крадіжки вчиняються особами в тому населеному пункті, де вони проживають. Наведена особливість цілком пояснена, оскільки попередньо вибрати об’єкти крадіжок, вивчити розклад дня тієї чи іншої сім’ї, її матеріальний стан, навколишній стан набагато легше місцевому ніж приїжджому мешканцю. Отже, першочергове завдання апарату кримінального розшуку і полягає в тому, щоб організувати діючу систему вияву (переважно оперативно-розшуковими методами) серед місцевих мешканців тих, хто задумав, підготовлює такі крадіжки, а також прийняти належні заходи до запобігання і розкриття вже вчинених.
Крадіжки з квартир, вчинювані гастролерами, набагато важче розкриваються, ніж такі ж злочини, вчинені постійними мешканцями. Квартирні крадіжки, вчинені злодіями-гастролерами характеризуються старанним вчинення об’єкту посягання за допомогою “наводчиків” особливо великим розміром, вилученням найбільш цінних і дефіцитних речей, а також “серійністю”. Їм властиві однотипність засобів і прийомів використовуваних для проникнення. Для порівняння: такі ж крадіжки, вчинені “бродягами” більш примітивні по способу проникнення, використовуються незакриті вікна, двері. Цей контингент частіше всього викрадає майно, яке потрапляє в коло зору, а не за властивостями його дефіцитності, або цінності. Дуже рідко вони вчиняють крадіжки серіями.
Знання вказаних властивостей дозволяє практичним робітникам вже при огляді місця події в висуненні версій, а також у визначенні кола осіб, серед яких необхідно провести роботу по вияву квартирного злодія.
Місцями вчинення квартирних крадіжок найчастіше за все є ізольовані квартири, рідше – власні будинки.
Переважна більшість квартирних крадіжок вчиняється в першій половині дня, з 10 до 13 години. По днях тижня – вчиняються в буденний день.
Способи проникнення різноманітні, вибір того чи іншого залежить від ряду обставин (зв’язків злочинця з потерпілим, злодійських навичок, кількість співучасників і характеру їх змови).
Разом з тим, посягання по способу можуть бути зведені в три основні групи:
1. Проникнення в квартиру з використанням різноманітних інструментів, застосувань або просто фізичної сили. При цьому використовується: злам замків, підбір ключів, віджимання замку, підбір крючків, віджимання замку ригелю, вирізання замку з дверей, вибиття дверей, виламування фільонок та т.п. Тут необхідно зазначити невелику кількість крадіжок, вчинених з використанням “відмичок”, що, проте, не свідчить про відсутність належної кваліфікації квартирних злодіїв, а перш за все, вказує на те, що для проникнення в сучасні квартири не потрібно застосування спеціальних технічних та інших засобів.
2. Проникнення в квартиру внаслідок використання особистих взаємовідносин з її власником або з недбайливості останнього. Таке проникнення проходить шляхом вільного входу в відкриту квартиру через незакриті двері, вікна, балкони, за допомогою ключів, викрадених в потерпілого, або залишених в обумовленому місці (під килимом та т.п.).
3. Проникнення з використанням зайвої довіри її хазяїв. Найбільш характерні способи: проникнення під виглядом працівників ЖКК, представників житло-комунальних представництв. Також таке проникнення особливо характерне для осіб циганської національності. Знання співробітниками карного розшуку прийомів проникнення мають велике значення для розкриття таких крадіжок. Відомості про крадіжки з використанням тих чи інших способів, можуть бути використані для перевірки конкретних осіб, які стоять на оперативних обліках для порівняння способів раніше вчинених ними таких злочинів з конкретним фактом квартирної крадіжки.
Предметами злочинних посягань при крадіжках переважно є гроші, цінні папери, вироби із дорогоцінних металів, дефіцитні носильні речі.
Час, затрачений злочинцями на вчинення крадіжки звичайно не перевищує 30 хвилин. Тому цілком природно, що затримання злочинця прямо на місці злочину, так само як і розкриття по “гарячих слідах” в значній мірі залежить від бистроти реагуванні та прибуття наряду на місце події. Тут необхідно зазначити істотний розрив по часу, між вчиненням злочину і його виявом. Вказана типова ситуація для квартирних крадіжок виникає внаслідок того, що потерпілі виявляють подію посягання через декілька годин, а інколи і діб після його вчинення. Разом з тим, і самі потерпілі ненавмисно знищують сліди, залишені злочинцями.
Для успішної боротьби та своєчасному розкриттю крадіжок з квартир важливе значення має встановлення і оперативне прикриття місць збуту викраденого, оскільки таке майно буває набагато важче, ніж вчинити крадіжку. В останні роки значно розширилася “географія” місць збуту краденого. Кількість і місце знаходження таких місць не постійне, воно змінюється в залежності від сезону, попиту і ряду інших обставин.
В цьому зв’язку розглянуті тільки основні, характерні місця збуту. Частіше всього, майно, здобуте в результаті вчинення крадіжок з квартир відбувається в таких же адміністративних районах міста, де було вчинено злочин. Нерідко збувається майно на підприємствах громадського харчування, вокзалах, організаціях, установах. Необхідно примітити, що в зв’язку з відкриттям в місцях офіційних і стихійних ринків, збут активніше проходить на них.
Така основана характеристика квартирних крадіжок. Свої особливості і тільки присутні кишеньковим крадіжкам характеристики дають основу розглянути оперативно-тактичну характеристику вказаного роду злочинів.
Аналіз практики боротьби з кишеньковими крадіжками свідчить про те, що даний рід посягань необхідно розглядати не в буквальному розумінні слова, а значно ширше. Сюди відносяться також крадіжки з сумок, портфелів, зрізанням і зніманням годинників, каблучок і т.д.
Співробітниками карного розшуку часто випадає мати справу з кишеньковими злодіями і вміння розрізняти крадіжки, які відносяться до кишенькових, від інших, набирає тут важливе значення.
У визначення кишенькової крадіжки входять два елементи:
- по-перше, наявність спеціальних способів і прийомів вчинення злочину;
- по-друге, присутність викраденого майна при потерпілому.
Виходячи з вказаного, кишенькову крадіжку в кримінологічному аспекті можливо визначити як таємне вилучення грошей, прикрас, документів і інших предметів, які мають матеріальну чи іншу цінність і знаходяться безпосередньо у потерпілого, в його одязі чи поверх нього, в сумках, а також інших місцях схову, вчинюване, як правило, при масовому скупленні людей за допомогою спеціально вироблених, традиційно складених злодійських прийомів.
Кишенькові крадіжки відрізняються від інших видів злочинів високою майстерністю (скритістю). Під латентністю слід розуміти рід таких кримінальних дій, які не потрапили в офіційну статистику, або не було винесено передбачених законом заходів адміністративного характеру замість покарання.
Практичним працівникам необхідно знати, що латентність злочинів – явище цілком небезпечне. Воно сприяє тривалій злочинній діяльності злодійських груп і злодіїв – “одиночок”, сприяє виробленню у злочинців віри в не покарання.
В оперативній роботі важливо брати до уваги особливості злочинних груп “карманників” і психологію її учасників. Сучасні кишенькові злодії не об’єднуються в значні по кількості співтовариства. Це пояснюється страхом потрапити в коло зору ОВС, а ще точніше – зміною злодійської тактики, проникнення в їх середовище провокаторів. Кишенькові злодії діють, як правило, в складі групи з 2-3 чоловік. Групи ці організовані, ролі між учасниками розподілені і відпрацьовані, що підтримує постійну готовність вчинити злочин. Сторонні особи в групу не допускаються, в зв’язку з чим їхня агентурна розробка приймає виключні труднощі.
Практика свідчить, що найбільш організовані групи – це ті, які зв’язані родинними зв’язками. Особливо ярко це проявляється у осіб циганської національності.
Деякого специфічного характеру набувають злодійські групи “бригади”, керовані рецидивістами. Члени таких груп, як правило, скривають свої зв’язки, діють дуже точно, дотримуються правил конспірації, забезпечують легальне прикриття своєї діяльності, тобто стають на облік психдиспансери, підробляють трудові книжки тощо, а також добре ознайомлені з методами особистого пошуку та усвідомлення щодо агентурної роботи.
Насамперед, ніж розпочати свою роботу злодії вивчають навколишнє середовище, а саме намагаючись виявити в ньому співробітників міліції. Злочини готують завчасно, тобто вибирають місце, час, розподіляють ролі серед учасників. Одні члени групи, наприклад, відвертають увагу жертви, інші викрадають цінності, треті – приймають, четверті – забезпечують відхід з місця скоєння злочину. Зрозуміло, що часто в таких групах мається власна розвідка, яка забезпечує спостереження за навколишнім середовищем з метою виявлення працівників ОВС.
Зазначаємо, що рецидивісти часто формують так звані змішані групи, залучають в них неповнолітніх і психічно хворих людей. Мета яку переслідують злочинці, це перенесення у випадках провалу відповідальності за злочин на таких осіб (до них гуманно ставиться кримінальний закон). Для того, щоб ефективніше використовувати сили і засоби ОРД в боротьбі з кишеньковими крадіжками, слід чітко уявляти де, коли і яким способом та прийомами вони вчиняються найчастіше.
До традиційних місць відноситься великі магазини та міський транспорт. Щодо часу, кишенькові крадіжки розподіляються так: з 7 до 12 години – ¼ крадіжок, з 15 до 21 години – ½.
Інші, а їх менше, в нічний час. За порою року, найбільш характерні для літнього періоду, основна маса випадає на липень, серпень, вересень.
За способом скоєння кишенькові крадіжки поділяються: кваліфіковані і прості. Кваліфіковані – вчиняються за допомогою технічних засобів, як безпечних так і небезпечних (леза, ножиці, медичні пінцети, шачки, щіпки).
Слід брати до уваги, що сучасні злодії виготовляють спеціальні каблучки з вмонтованими лезами.
Способи скоєння злочинів з використанням ріжучих предметів передаються із покоління в покоління:
- злочинців вибирають жертву, потім ліктями або кістьми рук і тіла намагаються намацати місце схову грошей, а також одночасно підштовхують жертву перевіряючи її на чутливість. Якщо обрана жертва реагує, то злодій переходить до іншої, а якщо спокійно, то один або двоє злочинців загорожують собою виконавця, тобто роблять традиційну “стінку” та штучно вчиняють давку, а виконавець проникає знизу до бокової кишені, відтягує полу одягу однією рукою, а іншою проводить лезом по низу кишені і вилучає речі.
- До другої групи відносяться крадіжки здійснені вільним доступом, за допомогою, так званої, “вілки”, коли злочинець опускає в кишеню руку з прижатими до долоні трьома пальцями, а двома іншими здійснює захват гаманця.
Основну групу потерпілих складають жінки.
Такою і є характеристика кишенькових крадіжок, яка складається з унікальних особливостей та не співпадає з аналогічною характеристикою крадіжок індивідуального майна з квартир.
Оперативно-розшукову характеристику створюють сукупність ознак і властивостей особи, які прямо пов’язані зі злочинною поведінкою.
Слід зазначити, цілу низку особливостей характерних саме для такої категорії злочинців як квартирний крадій. Якщо оперативний співробітник буде знати ці особливості, він може визначити не тільки коло осіб, які мають нахили до таких злочинів, а й розробити ефективні засоби впливу, визначати обставини, що обумовили вчинення крадіжок та визначити основні напрямки роботи оперативного підрозділу по їх попередженню та розкриттю.
Квартирні крадіжки найбільш часто вчиняють особи чоловічої статі, але нерідко ці злочини поширені і серед жінок, кожна п’ята із злодіїв жінка.
Віковий рубіж складає 16-24 роки, хоча маса осіб старше 35 років у загальній кількості й невелика, але й ця категорія заслуговує на увагу, тому що це як правило рецидивісти, які мають злочинний досвід і зберігають злодійські традиції. Рівень рецидиву серед цих осіб великий і вище аналогічного показника тих, хто був засуджений за грабежі та розбої з метою заволодіння особистого майна.
Спеціальний рецидив особливо характерний для квартирних злодіїв. Саме спеціалізація виробляє у злодіїв вміння переховувати сліди злочину, злочинну майстерність, злочинні навички, а саме це перешкоджає своєчасному розкриттю цих злочинів. Практика свідчить, що особи, які вперше вчинили цей злочин, як правило встановлюються на протязі трьох діб, а злочинці рецидивісти в переважних випадках на протязі більш ніж місяця.
При кишенькових крадіжках проявляється злодійська спеціалізація, тобто “професіоналізм”. Ознаки злочинних навичок, тобто досвіду безпосередньо проявляються у підготовці, вчиненні та схову слідів злочину.
Заслуговують уваги і вчинення нових злочинів після звільнення з місць позбавлення волі, тобто більше половини із раніше засуджених вчиняють новий злочин на протязі перших шести місяців, а інші в перший рік.
Якщо оперативний співробітник буде знати ці особливості, то йому легше здійснювати контроль, оперативну профілактику цих осіб в перший час перебування на волі, тобто слід знати їх спосіб життя, наміри, зв’язки.
Кишенькові злочинці, переважно це особи чоловічої статі, а жінки вчиняють кожний третій злочин. Саме вони і використовуються з метою “наводки”, бо це не потребує фізичного навантаження. Спритність жінок карманниць не поступається чоловікам, але вони крадуть в основному в магазинах з сумок, пакетів, зовнішніх кишень одягу. Жінки злодійки поділяються на дві категорії: на активних та “тихишок”. Саме останні не попадаються в коло зору міліції на протязі довго часу.
Віковий ценз припадає на осіб 30-45 років. Деяка частина злодіїв не працює лише тому, що бояться втратити чутливість пальців рук. Існує таке прислів’я серед карманників: «Кишеньковий злодій тяжче гаманця і пивної чашки не піднімає». Без тренувань і спеціального навчання не може бути і кишень кого злодія. Тобто більше ніж 6 місяців початковий злодій випрацьовує спеціальні навички.
Існують наступні категорії злочинців:
«ПИСАКИ» - злодії, що використовують безпечні леза та гострі ножі для розрізання сумок та кишень. В їх середовищі їх називають «технарями».
«ЩИПАЧІ» - це особи, що використовують запускання двох пальців однієї руки в кишеню жертви, тобто вилку, а трьома відтягують одяг від тіла.
«ТРЯСУНИ» - це особи, що скоюють крадіжку шляхом витрушування гаманця з кишень за допомогою різних підштовхувань жертви. Цей спосіб притаманний для глухонімих.
«КРЮЧОЧНИКИ або РИБОЛОВИ»- вчиняють крадіжки використовуючи гачок.
«ПІНЦЕТНИКИ або ХІРУРГИ» - вчиняють крадіжки за допомогою пінцетів, частіше задніх кишень штанів або з дамських сумок.
«СУМОЧНИКИ» - спеціалізація тільки на крадіжках з сумок.
«ВЕРХУШЕЧНИКИ» - (презирливо дубило) вчиняють крадіжки предметів і гаманців, що знаходяться зверху в сумках.
Найбільш кваліфікованими і авторитетними серед злодіїв вважаються «ПИСАКИ», на другому знаходяться «ШИРМАЧІ» і «ЩИПАЧІ», а риболови зустрічаються рідко.
«ШИРМАЧІ» - це злодії, що діють за допомогою прикриття (плащі, газети, букети квітів тощо).
Що стосується окремих прийомів розподілу крадіжок, що здійснюється групою, то серед них існує такі види спеціалізації:
«ТИРЩИКИ» - співучасники відволікають увагу жертви відтісняючи її і вчиняючи відносно неї не сприятливий стан.
«НАВАЛЬЩИКИ» - закривають виконавця будуючи «стінку».
«ПРОПАЛЬЩИКИ» - приймають викрадене одразу ж після вчинення крадіжки і забезпечують її збереження.
«ВОЛИНЩИКИ» - відволікають увагу громадян і співробітників міліції у випадках виявлення крадіжки та готують умови для втечі виконавця.
«СТРЬОМЩИКИ» - особи, що забезпечують нагляд за навколишніми громадянами.
«МАЙСТРИ» - безпосередні виконавці злочину.
За місцем вчинення злочинів кишенькові злодії поділяються на риночних (базарних), залізничних, магазинних, транспортних (гонщики) і кротів (метрополітену).
Ми привели найбільш часто зустрічаємі спеціалізації кишенькових злодіїв. Але існує їх значно більше. Так, наприклад в пішохода на вулиці один із співучасників, порівнюючись з жертвою відкриває сумку, інший доганяє і виймає з неї гаманець.
Важливим додатковим елементом злодійського професіоналізму, на відміну від квартирних злодіїв, татуювання, клички (призвіська), жаргон кишенькових злодіїв, котрі теж необхідно знати працівникам міліції. Прізвиська складають не тільки традиційний злодійський атрибут, але й служать для укривання імені в цілях конспірації. Жаргон кишенькових злодіїв на відміну від інших професіональних категорій злочинців самий великий по кількості слів і виразів – близько 400. Особливістю жаргону розглядаємих злочинців є його виключна традиційність, на відміну від інших видів жаргону він обновляється більш помалу. Це свідчить про стабільність даної злодійської кваліфікації і її живучість.
Це вказує на те, як важливо для робітників карного розшуку знання жаргону кишенькових злодіїв. В цілому, знання субкультури злодійського середовища є умовою успішної організації агентурної роботи по попередженню і розкриттю кишенькових крадіжок.



1.2. Оперативно-розшукова характеристика розбійних нападів та грабежів.
Злочинні діяння, що кваліфікуються як грабежі й розбої, у розумінні криміналістичної характеристики, мають подібні ознаки, які формують систему відомостей про ці види злочину: їх суб'єктів, мотиви, предмет посягання, обставини, злочинні способи, прийоми та методи значущі для їх виявлення і розкриття. Так що ж таке грабіж і розбій? Відповідно до ст. 186 КК України, грабіж - відкрите викрадення чужого майна, учинене без застосування насильства чи з поєднанням насильства, яке не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого. А згідно зі ст. 187 КК України, розбій - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Є комплекс особливостей, що дозволяють відмежувати грабежі й розбої від крадіжок: по-перше, відкритий характер дій злочинців є тією типовою ознакою, що суттєво в правовому значенні відрізняє грабежі й розбої від крадіжок. Тобто, і грабежі, і розбої злочинці вчиняють не таємно, а, безсумнівно, в умовах очевидності; по-друге, указані дії мають насильницько-різнобіжний характер і супроводжуються застосуванням фізичного та психічного насильства. Зрозуміло, що належно оцінити дії злочинця щодо ознак насильницького характеру можна за умови, коли всебічно, повно і об'єктивно їх дослідити. Грабежі й розбої, як правило, супроводжуються комплексом дій суб'єкта щодо їх готування, учинення і приховання, які обумовлені суб'єктивними й об'єктивними факторами. До комплексу зазначених дій можна віднести: вибір і від стеження імовірного потерпілого; вибір місця скоєння злочинного діяння; вибір і вивчення сприятливих умов; використання способів проникнення; використання інших підготовчих дій; використання авто-, мототранспорту, мобільного зв'язку, за собів зруду, інструментів; використання обману, спиртних напоїв, наркотичних засобів тощо; 8) застосування холодної, вогнепальної зброї, сипких та отруто-болісних речовин тощо; 9) попередня змова групи осіб з розподілом ролей; напад у зручному місці; маскування злочинцями своєї зовнішності; погрози потерпілим, знущання над ними; приховання вчиненого злочину - знищення слідів, інших речових доказів, скрадання викраденого майна та майна, яким від повідна особа заволоділа злочинними діями. Насправді, саме з цих причин у характеристиці грабежів і розбоїв достатньо важливою складовою є спосіб їх учинення. Наступною важливою складовою характеристики грабежів і розбоїв є дані про обставини місця їх учинення, де можуть бути виявлені ті чи інші матеріальні сліди цих злочинів. Переважно - це сліди рук, ніг (взуття), крові, різні предмети, що належать злочинцям або потерпілим. Межі огляду місця події бажано розширити в напрямках можливих місць підходу злочинців до потерпілого та відходу. І це з тих причин, що сліди грабежу і розбою можуть бути виявлені на значній відстані від місця безпосередньої події. На місцях події залишається мало слідів злочину, інших речових доказів. Як правило, грабежі й розбійні напади вчинюються організованими групами у вечірній час, у містах і селищах, де невелика кількість перехожих. Обставини місця вчинення грабежів і розбійних нападів мають безпосередній зв'язок з відповідними способами злочинних діянь: напад на осіб з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, із застосуванням насильства чи з використанням обману; напад на відкритій місцевості, у під'їздах будинків, дворах із застосуванням чи погрозою застосування насильства; напад на відкритій місцевості або в приміщеннях без застосу вання насильства - несподіване виривання з рук потерпілого його майна; напад на осіб у вагонах поїздів, на водному та іншому транс порті; напад на продавців, касирів, працівників банків, фінансових та інших установ у відповідних приміщеннях; напад на осіб - водіїв таксі. Щодо предмета злочинного посягання, то більшість грабежів і розбійних нападів скоюють з метою заволодіння чужим майном (предметами одягу - шарфи, шапки тощо, продуктами харчування, невеликими сумами грошей). Однак в окремих випадках згадані злочинні діяння можуть учинятися з метою заволодіння чужим майном у великих чи особливо великих розмірах. Предметом злочинного посягання може бути також майно комерційних, державних організацій - пункти обміну валюти, місця торгівлі, аптеки тощо. Такі злочинні діяння - грабежі й розбійні напади завчасно готуються і вчинюються організованими групами. Особи, які вчиняють грабежі й розбійні напади, в більшості - ніде не працюють, зловживають спиртними напоями, уживають наркотичні засоби і мають вік від 17 до 40 років. Серед указаних осіб значний відсоток становлять раніше судимі, зокрема за інші злочини. Вони характеризуються низьким рівнем у виробничому суспільному, духовному житті та мають низький освітній рівень. У тому разі, коли особа злочинця встановлена, потрібно з'ясувати наявність судимості, психічних захворювань. Якщо у вчиненні грабежу, розбійного нападу брали умисну спільну участь декілька суб'єктів злочину, потрібно встановити коло діяльності кожного з них, визначивши повний склад групи з урахуванням вимог статей 27, 28 КК України.

2.1. Виявлення, попередження та припинення крадіжкам індивідуального майна громадян.
Як відомо, боротьба з кишеньковими крадіжками, поєднуючи багато форм оперативно-розшукової діяльності, на перший план висуває особистий пошук, при якому співробітники міліції приймають вироблені практикою прийоми по виявленню злочинних елементів, негласному спостереженню за ними, збирання відомостей про їх поведінку та образ життя, а також затримання з наявним.
Для співробітників карного розшуку, які ведуть боротьбу з кишеньковими крадіжками особистий пошук, є, в принципі, самим ефективним методом роботи, що дозволяє здійснити:
1. Виявлення кишенькових злодіїв, спостереження за ними й затримання їх в момент вчинення злочину.
2. Перевірку отриманих в органи внутрішніх справ відомостей про осіб, які підозрюються у кишенькових крадіжках.
3. Негласне збирання даних, які характеризують кишенькових злодіїв, що стоять на обліку в органах внутрішніх справ.
4. Виявлення осіб, які планують, підготовлюють або вчиняють кишенькові крадіжки.
За своєю суттю особистий пошук являє собою в більшості випадків «вільний пошук» кишень кого злодія в найбільш ймовірних місцях його появи. Особливо важливе значення тут набуває уміння співробітників оперативно-пошукових груп безпомилково розпізнати злочинця в масі людей, чому допомагає знання особливостей поведінки кишенькових злодіїв, їх звичок і психології. Сьогоднішній злодій по одягу мало чим відрізняється в масі людей, більшість з них намагаються бути гарно вдягнутими.
Отже, саме досвідчені оперативні співробітники можуть розпізнати кишенькового злодія саме з його ледве вловимих психологічних особливостей, специфіці поведінки, жаргону, деяким елементам одягу.

Найбільш типовими ознаками кишенькового злодія є:
1. Невеликий зріст.
2. Бліде обличчя.
3. Бігаючи очі.
4. Постійні рухи рук і голови без повертання тулуба.
5. Глибокі та нервові затяжки під час паління, як правило на зупинках транспорту.
Отже, кишеньковий злодій здійснює нібито судорожні рухи тіла, потирання долоні, а це тренування чутливості пальців, з цією метою вони носять кульки, чотки, які постійно перебирають. Одягаються вони дещо легше щоб не бути скованим в руках. Як правило, не носять каблучок, браслетів, але виключення складають «ПИСАКИ», що користуються перснями з вмонтованими шматочками леза.
Тактика спостереження за кишеньковим злодієм має свої особливості, наприклад, ніколи не можна зустрічатися з ним поглядом. Треба пам’ятати, що вони приймають заходи по перевірці оточення. Щоб не розшифруватися оперативним співробітникам спеціальних груп слід мати вміння щодо відрізнення уявної крадіжки від дійсної.
Що стосується затримання з наявним, то тут слід саме правильно вибрати як момент так і прийом затримання. Практика свідчить, що краще затримувати злочинця вже після вилучення гаманця і коли він знаходиться у нього в руках. Якщо діють два злодія або більше, затримання доцільніше здійснювати в момент передачі викраденого майна співучаснику. Затримання повинен проводити співробітник, що стоїть поруч зі злодієм, і по-перше, не можна допустити скинення викраденого.
Оперативному співробітнику слід враховувати ще таку особливість, що кваліфікований злодій після вчинення крадіжки відчувши небезпеку може опустити гаманець в кишеню особи, яка знаходиться поруч, а потім в зручному випадку забрати назад.
Якщо крадіжка вчинена з використанням технічних засобів, то оперативник повинен прийняти заходи щодо їх знаходження. Вони можуть бути на підлозі або в одязі злочинця, наприклад, у відвороті шапки, лацкані піджаку, маленькі леза можуть ховати у волосся.
Оперативні співробітники вирішують наступні завдання:
1. виявляють активних кишенькових злодіїв на території обслуговування і ставлять їх на оперативні обліки.
2. здійснюють оперативно-профілактичні заходи відносно осіб раніше засуджених за цей вид злочинів, а також відносно підозрюваних.
3. підбирають і залучають осіб до негласного співробітництва, утворюють резидентури і організовують з ними по цій лінії роботу.
4. ведуть фотоальбоми – картотеки на кишенькових злодіїв, організовують їх розшук і затримання методом особистого пошуку.
5. залучають до роботи представників громадськості.
6. розглядають заяви громадян і приймають рішення згідно чинного законодавства.
Особливого значення набуває обмін інформацією про злодіїв гастролерів. Саме за допомогою негласних співробітників необхідно своєчасно виявляти задуми, встановлювати місця вчинення крадіжок.
Аналіз практики свідчить, що агентів доцільно підбирати з числа:
- колишніх активно діючих кишенькових злодіїв;
- осіб з числа оточення;
- обслуговуючий персонал (повії, сутенери, офіціанти тощо);
- колишніх кишенькових злодіїв;
- осіб з оточення карточних шахраїв (растовщиков).

Особливості щодо попередження та розкриття крадіжок з квартир обумовлені наступними факторами: після отримання сигналу про скоєння цього злочину, своєчасно до роботи повинна приступити слідчо-оперативна група, яка складається із слідчого, оперативного працівника, дільничного інспектора міліції, експерта-криміналіста, кінолога зі службово-пошуковою собакою. Саме груповий метод дозволяє використовувати професіональні знання та досвід кожного з членів групи, який забезпечується одночасним здійсненням ОРЗ і слідчих дій.
Завдання, що вирішуються на місці події:
- з’ясування конкретних обставин справи, встановлення розміру і прикмет викраденого та інформування про це чергового по відділку;
- виявлення і процесуальне закріплення матеріальних слідів, а також первинної інформації про злочин;
- проведення комплексу ОРЗ щодо розшуку викраденого та злочинця, встановлення очевидців, отримання від них інформації.
Важливу роль в проведенні якісного огляду місця події відіграє слідчий. Саме він визначає місце проникнення в квартиру, оглядає вхідні двері, вікна, чи не має на них пошкоджень. Після огляду визначає де можуть бути залишені сліди рук, ніг, мікро частин.
Оперативний співробітник перебуваючи на місці події знайомиться з обставинами крадіжки, здійснює подвірно-поквартирний обхід в районі місця події з метою виявлення очевидців, які можуть повідомити про факти та напрямок зникнення злочинців, обстежує місця можливого переховування як злочинців так і викраденого. Оперативний спів робітник своєчасно інформує про обставини злочинів агентуру і надає їм завдання.
Отже, успішне вирішення завдань щодо розкриття крадіжок, залежить від швидкого і кваліфікованого здійснення наступних заходів:
- огляд місця події з метою виявлення і закріплення матеріальних слідів злочину;
- опитування потерпілого про обставини злочину;
- встановлення очевидців і отримання від них інформації;
- проведення першочергових ОРЗ по встановленню і затриманню злочинців;
- аналіз зібраної інформації з метою визначення версій і їх відпрацювання.
Заходи по розшуку злочинців плануються серед:
- осіб, поведінка та спосіб життя яких дають підстави підозрювати їх у вчиненні злочину;
- за способом вчинення;
- за прикметами зовнішності;
- за слідами вилученими з місця події;
- за прикметами викраденого.
Найбільш типовими є наступні версії:
1) злочин вчинено особами, що мають досвід їх вчинення, тобто раніше засудженими за цей вид злочину;
2) злочин вчинено за наводкою;
3) злочин вчинено злодіями гастролерами;
4) злочин вчинено особами, що випадково опинилися на місці події.
Відпрацювання по першій версії здійснюється з направлення в ДІТ запиту про вибір раніше засуджених за аналогічні злочини: за способом вчинення, наявними прикметами тощо. Інформаційні системи можуть надати відомості відносно осіб, що раніше перебували під слідством за вчинення аналогічних злочинів, але не були притягнуті до кримінальної відповідальності. Перевіряються дактилокарти таких осіб з метою порівняння з вилученими слідами на місці події. Та зрозуміло, що перевіряються особи, що нещодавно звільнилися з ВТУ. Агентура орієнтується на виявлення злочинців та встановлення з ними довірливих стосунків з метою отримання інформації.
Що стосується перевірки по другій версії, то по-перше встановлюється коло знайомих потерпілої особи, а саме, які мають антигромадську поведінку або схильні до вчинення злочинів, перевіряються їх зв’язки, спосіб життя і алібі.
По третій версії. Визначається коло осіб, що могли вчинити крадіжку, надсилаються орієнтіровки про вчинення аналогічних злочинів, пошук ведеться в середовищі злочинного елемента. Залучається негласний апарат.
По четвертій версії, перш за все виявляються свідки, які можуть підтвердити факт безпечності потерпілих. Перевіряється поява напередодні крадіжки сторонніх осіб, поведінка яких була підозрілою. Здійснюється ОРЗ в місцях можливого збуту викраденого.

2.2. Виявлення, попередження та припинення розбійних нападів та грабежів.
Ознаки, притаманні даному виду злочину:
а) наявність ознак старанної підготовки, зухвальства, проявленого нападаючими;
б) ретельне спостереження за жертвою, про що свідчать сліди, залишені на місці спостереження;
в) характер спрямованості діянь: напад на людину, квартиру, дачу, вчинений з метою заволодіння грошима, цінним майном, документами або утаєння більш тяжкого злочину;
г) спосіб зникнення з місця події;
ґ) способи приховання і реалізації злочинно придбаного майна і цінностей;
д) дані про осіб, які раніше вчинили подібні злочини, їхні зв'язки. Типові версії:
1) мав місце грабіж чи розбійницький напад;
2) злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;
3) злочину не було, повідомлення неправдиве.
У випадках, коли злочинець відомий, перед слідчим стоїть завдання перевірити його причетність до вчинення злочину. Перевірка версій і планування розслідування:
а) проаналізувати показання потерпілих, свідків та інших осіб;
б) перевірити за картотекою наявність нерозкритих грабежів чи розбоїв у даному районі чи населеному пункті, виявити можливих «гастролерів»;
в) за даними криміналістичного обліку перевірити відбитки слідів рук, куль, гільз, зброї, автотранспорту, якщо вони використовувалися у вчиненні злочину.
При плануванні затримання злочинців з речовими доказами, якщо про це відомо слідчому, слід передбачити: а) розміщення оперативних працівників, які беруть участь у затриманні, з урахуванням усіх можливих обставин опору з боку злочинців; б) питання щодо часу і моменту операції; в) можливі способи фіксації злочинних дій; г) способи належного процесуального затримання.
При збиранні процесуальне і криміналістичне значущих даних важливу роль у розслідуванні відіграє огляд місця затримання. Після затримання слід проаналізувати його результати і дати процесуально-криміналістичну оцінку наявній інформації. Після детального аналізу й оцінки результатів затримання та обшуку слідчий з урахуванням слідчої ситуації повинен скласти план допиту підозрюваного. Важливо виявити, якими матеріальними цінностями заволоділи злочинці, де і в кого вони знаходяться та які їхні характерні ознаки.
Відповідно наказу від 16 листопада 2012 року N 114/1042/516/1199/936/1687/5, що регламентує Інструкцію «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні», видами негласних слідчих (розшукових) дій є:
 Аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України)
 Накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК України)
 Огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК України)
 Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж
 Зняття інформації з електронних інформаційних систем без відома її власника, володільця або утримувача (ст. 264 КПК України)
 Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України)
 Спостереження за особою в публічно доступних місцях (ст. 269 КПК України)
 Аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України)
 Негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України),
 Спостереження за річчю або місцем у публічно доступних місцях (ст. 269 КПК України)
 Контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України)
До заходів оперативного (ініціативного) пошуку належать:
- Інформаційно-аналітичне прогнозування.
- Розвідувальне опитування.
- Легендована оренда житла або іншого володіння особи.
- Профілактично-пошуковий захід.
- Оперативна установка.
- Оперативне маркування предметів та речовин.
- Оперативне ототожнення осіб, предметів та речовин.
- Особистий пошук та оперативний огляд місця.
- Отримання довідково-аналітичної інформації.
- Радіотехнічна розвідка.
- Поліграфне опитування.
- Створення пасток (квартир, офісів, автомобілів).
У кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про
оперативно-розшукову діяльність» оперативними підрозділами органів внутрішніх справ внутрішніх справ заводиться ОРС.
В ОРС накопичуються та систематизуються матеріали, що утворилися під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, переписки щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, ужиття управлінських та організаційних рішень, а також з метою відомчого контролю та прокурорського нагляду за додержанням законності.
ОРС заводиться за наявності достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку.
Достатньою вважається така інформація, яка за своїм обсягом, змістом, джерелом походження свідчить про МОЖЛИВУ підготовку до вчинення злочину особою, відповідальність за яку передбачено КК України, стосовно якої вона зібрана, при ньому її реалізація без застосування оперативно-розшукових заходів ускладнена або неможлива. Одержана в установленому законом порядку інформація - це відомості, які надійшли в порядку і з джерел, що не суперечать установленим законодавством України нормам.
До заведення ОРС з метою перевірки інформації, яка надійшла, можуть проводитися лише заходи., передбачені оперативним (ініціативним) пошуком.
Інформація про факт учинення кримінального правопорушення, а
також про осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, отримана від осіб, які негласно співробітничають з оперативними підрозділами, до її передачі органу досудового розслідування підлягає попередній перевірці щодо достовірності та повноти.
Про заведення ОРС виноситься постанова, у якій зазначається місце та час її складання, посада особи, яка винесла постанову, її спеціальне звання, прізвище, підстави та мета заведення, анкетні дані особи або групи осіб, стосовно яких заводиться справа, відомі обставини злочинних намірів (готування до вчинення злочину), їх кваліфікація згідно з КК України.
Про заведення ОРС, незалежно від її категорії, протягом доби письмово інформують прокурора.
Право на затвердження постанови про заведення ОРС, продовження строків ведення, припинення та поновлення обчислення строку розроблення та закриття мають:
На особу, яка підозрюється в підготовці до вчинення злочину переховується від органів розслідування, суду або ухиляється від відбування кримінального покарання, безвісно зникла, заводиться лише одна ОРС.
Забороняється заводити ОРС з метою документування злочинної діяльності окремо на кожного учасника злочинної групи. До ОРС долучається список осіб, які розробляються за оперативно-розшуковою справою.
Про заведення ОРС стосовно організованих груп та злочинних організацій, осіб, які розробляються за підозрою в готуванні ц„ терористичних актів, бандитизму, підготовці до вчинення вбивств, розбійних нападів на банківські, фінансові установи, інкасаторів та інших тяжких або особливо тяжких злочинів із застосуванням вогнепальні зброї чи вибухових речовин підозрюються в міжрегіональному збуті наркотичних засобів учиненні злочинів міжрегіонального характеру у сфері економіки, торгівлі людьми та кіберзлочинності, ініціатор розробки в триденний строк письмово інформує оперативні підрозділи вищого рівня МВС України, ГУМВС, УМВС України для вирішення питання шо до взяття такої справи на контроль, організації координації, взаємодії і надання практичної допомоги в оперативній розробці.
Довідки-меморандуми за такими ОРС складаються у двох примірниках, один з яких надсилається до оперативного підрозділу вищого рівня, а другий долучається до справи.
Обчислення строку оперативного провадження починається з дня затвердження керівниками, зазначеними в підпункті 3.1.5 пункту 3.1 цього розділу, постанови про заведення ОРС і закінчується в день затвердження постанови про її закриття або направлення здобутих матеріалів до органу досудового розслідування,
Оперативна розробка як форма оперативно-розшукової діяльності, що реалізується шляхом ведення ОРС проводиться планово. Працівники оперативних підрозділів у ході оперативного розроблення планують і застосовують комплекс оперативно-розшукових заходів, а також передбачають заходи щодо залучення осіб до негласного співробітництва, проведення відповідних операцій, оперативних комбінацій, ураховують можливість і своєчасність, проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшуковик) дій.
Оперативна розробка (далі - розробка, розроблення) - це процес установлення, накопичення та фіксації фактичних даних про діяння осіб, які готують учинення злочину, стосовно яких є дані про участь у підготовці до вчинення злочину, установлення місцезнаходження осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклих. Фігурант оперативної розробки - це особі стосовно якої в установленому законом порядку застосовуються заходи правового впливу у зв'язку з наявністю достатньої інформації про її причетність до підготовки злочину, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, а також це особа, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляється від відбування кримінального покарання, зникла безвісти.
Під час проведення оперативним підрозділом ОРС, заведеній стосовно осіб, про яких є данні щодо участі в підготовці до вчинення злочину, підслідного слідчим органів внутрішніх справ, начальник оперативного підрозділу звертається до начальника слідчого підрозділу про закріплення за цією ОРС слідчого для забезпечення методичного супроводження її реалізації та надання практичної допомоги оперативному підрозділу.
У разі встановлення лід час проведення оперативно-розшукових заходів фактичних даних, що свідчать про ознаки злочину в діяннях окремих осіб та груп, але якщо їх припиненню може негативно вплинути на результати кримінального провадження, начальник оперативного підрозділу інформує про це керівника органу досудового розслідування та прокурора і лише після закінчення їх проведення складається спільний план реалізації.
У ході оперативної розробки забезпечується збір інформації про причетність особи або групи осіб до підготовки вчинення злочину, інші обставини та відомості, що мають значення для попередження і припинення злочину, а також розшуку особи, яка переховується від органів розслідування, суду або ухиляється від відбування кримінального покарання.
Також підлягають документуванню виявлені під час оперативної розробки злочини, при цьому, крім причетності до його вчинення конкретної особи або групи осіб, фіксується:
час, місце, спосіб учинення злочину;
місцезнаходження знарядь злочину, здобутого злочинним шляхом майна, товарно-матеріальних цінностей, грошей тощо;
місця приховування викрадених документів, майна, предметів, речовин
тощо;
розмір шкоди, заподіяної злочином;
інші обставини (спосіб приховування слідів злочину, мотив тощо).
За результатами роботи в рамках ОРС:
установлюються особи, які можуть стати свідками в кримінальному провадженні, проводиться їх опитування;
негласно виявляються документи, предмети, речі та. речовини, що можуть містити інформацію про ознаки злочинного діяння, забезпечується їх цілісність для можливого визнання їх доказами а кримінальному провадженні:
із застосуванням технічних засобів негласно фіксуються дії особи або групи осіб, відносно яких заводилася справа;
негласно отримуються сліди пальців рук та інші сліди особи;
проводяться дослідження із залученням спеціалістів для пошуку і фіксації фактичних даних про можливі кримінально протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України.
Якщо під час ведення ОРС буде встановлено, що злочинна діяльність особи або групи осіб має міжрегіональний характер, заходи щодо їх документування можуть плануватися та проводитись узгоджено з відповідними територіальними оперативними підрозділами ОВС та іншими суб’єктами оперативно-розшукової діяльності.
У разі виявлення порушень законності чи правил конспірації під час провадження за ОРС керівник органу внутрішніх справ чи оперативного підрозділу зобов’язаний провести службове розслідування і за його результатами вжити заходів реагування, про що в десятиденний строк доповісти керівникові вищого рівня.
ОРС закривається відповідно то положень статті 9-2 України “Про оперативно-розшукову діяльність», про що в постанові про її закриття зазначаються відповідні пункти цієї статті.
ОРС вважаються реалізованими, якщо вони закрити на підставах:
Розшуку особи, яка переховувалася він органів досудового розслідування, слідчого судді, ухилялася від відбування кримінального покарання, а також особи, яка безвісно зникла; набрання законної сили вироком або ухвалою суду; набрання чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, учинене особою; смерті підозрюваного, обвинуваченого; закриття кримінального провадження стосовно кримінального правопорушення , щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу; закриття кримінального провадження судом відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 284 КПК України.

3. Алгоритм дій оперативного співробітника згідно нового КПК при попереджені та припиненні крадіжок індивідуального майна громадян.
Відповідно до ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Отримавши по телефону повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, інспектор чергової частини негайно направляє на місце події чергову слідчо-оперативну групу (СОГ) у повному складі для перевірки факту вчинення кримінального правопорушення. В разі підтвердження отриманої інформації вживає заходів щодо своєчасного надання відповідної інформації до органу досудового розслідування для початку досудового розслідування.
Якщо особа безпосередньо звертається до чергової частини, до слідчого, прокурора або іншої службової особи, уповноваженої на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення (визначається додатково відомчим наказом МВС України) – приймається заява про вчинене кримінальне правопорушення або складається протокол прийняття усної заяви про вчинення кримінального правопорушення.
1. В разі звернення до чергової частини правоохоронного органу заявника (ст. 60 КПК України) чи потерпілого (ст. 55 КПК України) із заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення, посадова особа зобов’язана негайно прийняти таку заяву (повідомлення), або скласти протокол про прийняття заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення. При цьому, заявник (потерпілий) попереджається про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 383 КК України, а потерпілому, крім цього, згідно ч. 2 ст. 55 КПК України, ще має бути вручена пам'ятка про процесуальні права та обов'язки потерпілого.
2. Отриману заяву, якщо в ній вбачається склад кримінального правопорушення черговий реєструє в ЖРЗПКП (журнал реєстрації заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення). За відсутності таких ознак реєструються в ЖОІ (журнал обліку інформації).
3. Чергова частина направляє на місце події слідчо-оперативну групу, яка проводить огляд та про результати якого старший СОГ доповідає рапортом для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
4. Рапорт з відомостями, необхідними для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань передається уповноваженій особі підрозділу інформаційно-аналітичного забезпечення, яка вносить їх до реєстру. Під час внесення інформації враховується зміст поданої раніше заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, а також результати отримані під час проведення огляду місця події.
5. Після цього керівник досудового розслідування визначає слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування (ч. 1 ст. 214 КПК України).
Слідчий негайно розпочинає розслідування та направляє повідомлення прокурору про початок досудового розслідування
(ч. 6 ст. 214 КПК України).
Оперативні працівники після узгодження зі слідчим основних заходів, направлених на встановлення осіб, які можуть бути причетними до вчинення кримінального правопорушення, та фактичних даних, що мають значення для його розслідування й ряд заходів, направлених на розкриття по «гарячих» слідах. Зокрема, опитують громадян, які були присутніми на місці події, працівників міліції, що першими прибули на місце події, відпрацювання прилеглої території на предмет виявлення предметів, слідів, за якими можливо встановити шляхи та можливий напрямок зникнення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, встановлюють час, місце і обставини вчинення кримінального правопорушення, кількість осіб, їх прикмети, наявність озброєння, транспортних засобів, які сліди ними залишені на місці події, а також інші дані, які мають значення для встановлення істини у справі.
Під час розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів залучається слідчий-криміналіст для надання практичної та методичної допомоги слідчому, наукових рекомендацій щодо організації роботи і тактики проведення окремих слідчих дій, застосування техніко-криміналістичних засобів і розповсюдження позитивного досвіду при розслідуванні кримінальних правопорушень.
Згідно наказу № 700 від 12.08.2012 р. Інструкціїї «Організація взаємодії при надходженні до органу внутрішніх справ заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та реагуванні на них». При надходженні до органу внутрішніх справ заяви або повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення оперативний черговий територіального органу внутрішніх справ (далі – оперативний черговий) зобов’язаний негайно надати її начальнику слідчого підрозділу, який визначає слідчого, що здійснюватиме досудове розслідування, а також поінформувати начальника територіального органу внутрішніх справ.
Слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин зобов’язаний внести відомості про кримінальне правопорушення за заявою або повідомленням до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР).
Начальник територіального органу внутрішніх справ організовує своєчасне направлення на місце події слідчо-оперативної групи (далі – СОГ) у повному складі.
СОГ створюються при чергових частинах територіальних органів внутрішніх справ. Склад цих груп формується з працівників органів внутрішніх справ відповідно до графіку чергування, затвердженого начальником територіального органу внутрішніх справ та погодженого з начальником слідчого підрозділу.
До СОГ в обов’язковому порядку входять слідчий (старший СОГ), співробітник оперативного підрозділу та спеціаліст-криміналіст.
Завданням СОГ є:
виявлення, фіксація, кваліфіковане вилучення та пакування слідів кримінального правопорушення, речових доказів, встановлення свідків та потерпілих, з’ясування обставин кримінального правопорушення, що мають значення для всебічного, повного і неупередженого їх дослідження та встановлення осіб, причетних до його вчинення.
Після прибуття на місце події члени СОГ з’ясовують обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлюють свідків, прикмети осіб, які вчинили кримінальне правопорушення та ймовірні шляхи їх відходу. У разі необхідності вживають заходів для переслідування транспортних засобів, якими заволоділи особи, що вчинили кримінальне правопорушення, або тих, що використовувалися при його вчиненні. Беруть участь у розшуку та затриманні осіб, які підозрюються в учиненні цих кримінальних правопорушень.
Слідчий:
Керує діями членів СОГ та несе персональну відповідальність за якість проведення огляду місця події. Разом з членами групи, залученими спеціалістами, запрошеними потерпілим, свідками та іншими учасниками кримінального провадження проводить огляд місця події, у ході якого в установленому КПК України порядку фіксує відомості щодо обставин учинення кримінального правопорушення, вилучає речі і документи, які мають значення для кримінального провадження, та речі, вилучені з обігу, у тому числі матеріальні об’єкти, придатні для з’ясування обставин, що підлягають доказуванню. Забезпечує їх належне зберігання для подальшого направлення для проведення експертного дослідження. Має право заборонити будь-якій особі залишати місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. За наявності підстав інформує оперативного чергового про залучення додаткових сил і засобів для документування всіх обставин учиненого кримінального правопорушення. При необхідності допитує про обставини вчиненого кримінального правопорушення заявника, потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження. Надає письмові доручення співробітникам оперативних підрозділів про проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Здійснює інші повноваження, передбачені КПК України.
Співробітник оперативного підрозділу:
1. Здійснює поквартирний чи подвірний обхід з метою виявлення свідків учиненого кримінального правопорушення, збирання відомостей, що можуть бути використані як докази.
2. Установлює час, місце і обставини вчинення кримінального правопорушення; кількість причетних до його вчинення осіб, їх прикмети; наявність у них зброї, транспортних засобів, слідів на одязі чи тілі, які могли залишитися через опір потерпілих або при подоланні перешкод; індивідуальні ознаки викрадених речей; напрямок, в якому вони зникли, інші відомості, необхідні для встановлення осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.
3. Негайно інформує слідчого про одержані дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення та причетних до нього осіб, для їх подальшої фіксації шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій.
4. Виконує письмові доручення слідчого про проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Під час їх виконання користується повноваженнями слідчого.
Для швидкого та повного розслідування тяжких, особливо тяжких злочинів, а також кримінальних правопорушень, які викликали значний суспільний резонанс, утворюються СОГ.
Утворення СОГ здійснюється за наказом начальника територіального органу внутрішніх справ, погодженого з начальником слідчого підрозділу. При цьому керівником СОГ є слідчий, який визначений начальником слідчого підрозділу здійснювати досудове розслідування кримінального правопорушення.
До складу СОГ, як правило, включаються співробітники, які брали участь в огляді місця події. У разі потреби залучаються дільничні інспектори міліції, на території обслуговування яких учинено кримінальне правопорушення, співробітники інших органів та підрозділів внутрішніх справ.
Забороняється здійснювати заміну оперативних працівників, що включені до складу слідчо-оперативної групи, без узгодження зі слідчим (керівником групи) або керівником органу досудового розслідування.
Контроль за роботою СОГ покладається на начальника слідчого підрозділу, який за погодженням з начальником територіального органу внутрішніх справ вправі організовувати проведення оперативних нарад за участю слідчих та працівників інших органів і підрозділів внутрішніх справ з питань виявлення та розслідування кримінальних правопорушень, у тому числі стану виконання доручень слідчих та взаємодії служб.
Для організації розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів, учинених у минулі роки, наказом начальника територіального органу внутрішніх справ, погодженого з начальником слідчого підрозділу створюються спеціалізовані постійно діючі СОГ. Для досудового розслідування кримінальних правопорушень, учинених на території декількох районів регіону, наказом начальника ГУМВС, УМВС, погодженим з начальником слідчого управління (відділу) ГУМВС, УМВС, може створюватися СОГ ГУМВС, УМВС. Контроль за її роботою покладається на слідче управління (відділ) ГУМВС, УМВС. Для досудового розслідування кримінальних правопорушень, учинених на території декількох областей (регіонів), наказом МВС може створюватися міжрегіональна СОГ. Контроль за її роботою покладається на Головне слідче управління МВС України або слідче управління (відділ) ГУМВС, УМВС, на території обслуговування якого вчинено найбільшу кількість кримінальних правопорушень.
Організація роботи СОГ під час досудового розслідування кримінальних правопорушень : 1. Діяльність СОГ здійснюється на підставі планів проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, в яких відображаються версії учинення кримінального правопорушення, конкретні виконавці та терміни виконання.
При цьому оперативне супроводження досудового розслідування забезпечується з моменту створення СОГ і до ухвалення судом вироку або постановлення ухвали, які набрали законної сили, а також у разі закриття кримінального провадження.
2. Оперативні працівники, включені до складу СОГ, щотижнево інформують слідчого – керівника СОГ про стан виконання наданих письмових доручень та запланованих заходів, а на його вимогу надають документи, що підтверджують обсяги проведеної ними роботи.
3. Результати роботи СОГ з виявлення осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, щомісяця розглядаються на оперативних нарадах при начальникові слідчого підрозділу в присутності начальника територіального органу внутрішніх справ та керівників його структурних підрозділів, а стан досудового розслідування кримінальних проваджень, які викликали значний суспільний резонанс – щотижнево.
Виконання співробітниками оперативного підрозділу письмових доручень про проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування : 1. Під час досудового розслідування кримінальних правопорушень слідчий надає відповідним оперативним підрозділам внутрішніх справ, а в разі створення СОГ – конкретним співробітникам оперативного підрозділу, включеним до її складу, письмові доручення про проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій (далі – доручення).
2. Не допускається надання слідчим неконкретизованих доручень оперативному підрозділу (співробітнику оперативного підрозділу – члену СОГ) та без встановленого строку їх виконання.
3. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії в кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотанням до слідчого судді чи прокурора.
Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом.
4. Доручення, які даються оперативному підрозділу, повинні бути зареєстрованими в канцелярії територіального органу внутрішніх справ та передавитися в порядку, передбаченому Інструкцією про організацію діловодства в системі МВС України.
5. У дорученнях зазначається найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення; перелік слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій, які потрібно виконати; інші відомості, які необхідні для виконання цих дій.
6. Термін виконання доручень слідчих не повинен перевищувати встановленого у них строку. У разі неможливості своєчасного виконання доручення продовження строку його виконання письмово погоджується начальником оперативного підрозділу з начальником слідчого підрозділу.
7. Матеріали про виконання доручень слідчих направляються до слідчого підрозділу разом із супровідним листом за підписом начальника територіального органу внутрішніх справ, який реєструється в канцелярії органу внутрішніх справ.
8. Контроль за виконанням співробітниками оперативних підрозділів доручень слідчих покладається на начальника територіального органу внутрішніх справ, який зобов’язаний:
8.1. Визначати конкретних осіб з числа співробітників оперативних підрозділів, на яких покладати обов’язки з виконання доручень слідчих (за виключенням доручень, які надаються співробітникам оперативного підрозділу, включеним до складу СОГ).
8.2. Визначати шляхом видання наказу конкретних осіб з числа співробітників оперативних підрозділів, на яких покладати обов’язки щодо ведення обліку доручень слідчих для їх своєчасного виконання.
8.3. Щотижня під час оперативних нарад керівництва територіального органу внутрішніх справ інформувати про стан виконання доручень слідчих.
9. Начальник слідчого підрозділу особисто розглядає матеріали виконаного доручення слідчого, які надійшли від оперативного підрозділу. У разі його формального виконання повертає матеріали відповідно до вимог діловодства начальнику територіального органу внутрішніх справ для усунення недоліків та вжиття до винних заходів дисциплінарного впливу в установленому порядку.
Забезпечення взаємодії при досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень : 1. За наявності достовірної інформації про наміри підозрюваного, відносно якого застосовано запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою, переховуватися від органів досудового розслідування; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, співробітник оперативного підрозділу складає мотивований рапорт, який доповідає начальнику слідчого підрозділу для прийняття рішення про зміну запобіжного заходу на більш суворий у порядку, встановленому КПК України.
2. У разі виявлення співробітником оперативного підрозділу при виконанні доручення слідчого обставин, що свідчать про необхідність проведення обшуків у житлі чи іншому володінні особи з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, ним складається мотивований рапорт, який доповідається начальнику оперативного підрозділу для прийняття рішення про проведення обшуку в порядку, встановленому КПК України.
До рапорту приєднуються матеріали, що містять інформацію про житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться, а також інформацію про речі, документи або осіб, яких планується відшукати.
3. Слідчий, ураховуючи наявну інформацію про можливе знаходження в місці проведення обшуку осіб, які причетні до вчинення кримінального правопорушення; особливо небезпечних та вилучених з обігу предметів і речовин, а також обставини, що можуть перешкодити або ускладнити проведення обшуку, на підставі доручення вправі залучити співробітників оперативних підрозділів, інших органів та підрозділів внутрішніх справ для участі в проведенні цієї слідчої дії.
Направлення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення проведення обшуку допускається лише з дозволу прокурора у кримінальному провадженні щодо тяжкого та особливо тяжкого злочину та наявності достатніх підстав вважати, що проведенню слідчої дії буде чинитися фізичний опір чи іншим чином унеможливлено досягнення її мети. Без дозволу прокурора залучення спеціальних підрозділів до обшуку здійснюється лише в невідкладних випадках, коли затримка в проведенні слідчої дії може призвести до неможливості досягнення її мети.
4. У кримінальних провадженнях щодо тяжких та особливо тяжких злочинів участь слідчого в проведенні обшуку є обов’язковою.
Забезпечення взаємодії при зупиненні досудового розслідування
У разі, якщо підозрюваний переховується від органів слідства з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме, слідчий виносить постанову про зупинення досудового розслідування, яка погоджується прокурором. Якщо досудове розслідування не зупиняється, слідчим виноситься окрема постанова про оголошення розшуку підозрюваного.
У день прийняття такого процесуального рішення слідчий доповідає матеріали про розшук підозрюваного начальнику слідчого підрозділу для погодження та подальшого направлення начальнику територіального органу внутрішніх справ для організації розшуку підозрюваного.
Зазначені матеріали в обов’язковому порядку повинні містити витяг із ЄРДР; копії письмового повідомлення про підозру; постанови про оголошення розшуку підозрюваного або постанови про зупинення досудового розслідування; ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу.
У кримінальних провадженнях про тяжкі та особливо тяжкі злочини, в яких підозрюваного оголошено в розшук, слідчим в обов’язковому порядку вносяться за погодженням з прокурором клопотання до слідчого судді про дозвіл на затримання підозрюваного з метою приводу та застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Організація розшукової роботи покладається на керівників оперативних підрозділів.
Після зупинення досудового розслідування в разі переховування підозрюваного від органів слідства з метою ухилення від кримінальної відповідальності оперативний підрозділ щомісяця письмово інформує слідчого про заходи, ужиті для встановлення його місцезнаходження.