bigmir)net TOP 100

протидія шахрайству


1. Оперативно-розшукова характеристика сучасних способів шахрайства, хитрощів та вивертів, що застосовують шахраї, характеристика особи злочинця.
2. Оперативно-розшукова профілактика шахрайських дій на території обслуговування.
3. Виявлення та припинення шахрайства.
Вступ.
Успішна боротьба з шахрайством неможлива без знання сутності цього злочину, його кримінально-правової характеристики, способів вчинення шахрайства, психології дій злочинця.
Кримінальний кодекс України визначає шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою
В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно злочинцю. При цьому потерпілий може і не усвідомлювати втрати свого майна або права на нього, або розраховувати на те, що в обмін на нього отримає певний еквівалент у вигляді товару, послуг, тощо. Тому головним при доказуванні шахрайства є встановлення причинного зв’язку між діями шахрая і настанням негативних наслідків. Звідси слідує, що якщо обман або зловживання довірою були використані в якості способу отримання доступу до матеріальних цінностей, а саме заволодіння ними було вчинене поза волею потерпілого, то такі дії не утворюють складу цього злочину і можуть, в залежності від обставин, бути кваліфіковані як крадіжка, грабіж або розбій. Шахрайство — заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Шахрайство — кримінально каране діяння, відповідальність за яке в Україні передбачена Кримінальним кодексом України.
Особливістю шахрайства є те, що воно може бути вчинено як стосовно майна, так і стосовно права на таке майно. Шахрайство завжди повинно містити в собі прямий умисел на заподіяння саме шахрайства, а також мати корисливі мотиви вчинення.

1. Оперативно-розшукова характеристика сучасних способів шахрайства, хитрощів та вивертів, що застосовують шахраї, характеристика особи злочинця
Стаття 190. Шахрайство
Стаття 190. Шахрайство
1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) -
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,-
карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням
волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням єлектронно- обчислювальної техніки -
карається позбавленням воді на строк від трьох до восьми років.
4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,-
карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
1. Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов'язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
2. Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.
За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.
Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин - розглядатися як недійсна угода (ст. ст. 51, 52, 54, 55 ЦК).
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.
Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, по-
відомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпіло-
го, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов'язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чу жою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст. 193.
Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних,
Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати.
До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують Е об'єктивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій, субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг.
Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кредиту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт (авансу), укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі.
Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його
присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст. 369.
Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов'язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності.
Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст. 190 не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст. 353 або за відповідними частинами ст. ст. 357, 358 чи 366.
У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч. ч. 2, 3 або 4 ст. 190). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.
Не утворює складу шахрайства використання підроблених документів не з метою заволодіння майном чи правом на нього, а для досягнення іншої мети, наприклад для працевлаштування. У разі зайняття особою відповідної посади за допомогою підроблених документів і фактичного виконання нею трудових обов'язків з отриманням за свою працю відповідної матеріальної винагороди відповідальність за ст. 190 виключається, оскільки у такому випадку відсутнє безоплатне одержання чужого майна. Дії такої особи можуть розглядатися як відповідний склад підроблення і кваліфікуватися за ст. ст. 358 чи 366.
За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст. 192. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст. 192, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана непередача належного.
Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.
3. Суб'єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364.
4. Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
5. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. З ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190).
Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки е неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами). Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп'ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній. Електронно-обчислювальна техніка (про її поняття див. коментар до ст. 361) у даному випадку виступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на нього.
Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння чужим майном утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 190, лише тоді, коли винна особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при вчиненні цього злочину може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином (шляхом відшукання випадкових цифр, паролів тощо) здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в авто-
матизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції (за "свого"). Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійснює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст . чи знищити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам незаконне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допомогою використання електронно-обчислювальноі техніки, що потребує наявності відповідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв'язку з виконанням службових обов'язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операції і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.
Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, наприклад шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні операції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки в них відсутні обман чи зловживання довірою. Їх слід розглядати як крадіжку чужого майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 185.
Про поняття таких кваліфікуючих шахрайство ознак, як вчинення його повторно, у великих чи особливо великих розмірах або завдання ким значної шкоди потерпілому, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення шахрайства за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, - коментар до ст. 28.
Останнім часом в Україні шахрайство набуло поширення і характеризується зміною форм, видів і способів. З економічними перетвореннями в країні, розвитком ринкових відносин пов’язано проникнення шахрайства до сфери підприємницької діяльності: інвестиційної, довірчої, страхової, банківської.
Шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК). Предметом шахрайства може бути не тільки майно, а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими документами, що надають право вступити у спадщину, отримати майно за заповітом, вимагати виконання майнових зобов’язань та ін.).
Для відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність важливо встановити наявність обману або зловживання довірою. Під обманом розуміється повiдомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчання певних обставин, повідомлення про які було обов’язковим у даних ситуаціях. Шахрайський обман — це такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно добровільних дій з передачі майна винному. Шахрайський обман передбачає передачу злочинцю майна самим потерпілим або іншою особою. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. звернув увагу судів на те, що «обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) або зловживання довірою (недобросовісне використання довір’я з боку потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність і обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов’язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього».
Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм змістом і формами обман буває різноманітним і може стосуватися предмета, подій, дій і фактів. Формою шахрайського обману може бути категорична думка чи припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми письмової або усної мови, руху чи жестів.
Зловживання довір’ям полягає у тому, що злочинець для заволодіння майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довір’я може породжуватись службовими, родинними стосунками, особливою довірливістю потерпілого.
Способи вчинення злочину. Існують різноманітні способи шахрайства, що можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, залежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють такі основні способи шахрайства:
1) з метою заволодіння державним або колективним майном:
заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об’єктах з використанням упущень відповідних службових осіб;
заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для отримання пенсії;
заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів у кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми;
привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;
отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов’язань за договором;
постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж передбачено договором;
заволодіння крупними грошовими сумами у банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих кредитових авізо і різного роду чекових документів;
2) з метою заволодіння індивідуальним майном громадян:
підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шахраями грошових і майнових «ляльок»);
продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як золотих);
заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов’язання за договором (залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір — «протяг»);
обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;
підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у «розподіл» знахідки і видурювання грошей як частини вартості «знайденого»;
обман під час азартних ігор;
проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;
позичання грошей без наміру повернути борг;
шлюбні афери;
збирання «пожертвувань»;
продаж невідчужуваного майна.
Способи шахрайства можуть бути поділені на види залежно від сфери соціально-економічної діяльності:
1) соціальної допомоги (підроблення документів з метою отримання пенсій чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);
2) побутового обслуговування (отримання речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами);
3) страхування (завищення суми шкоди, що підлягає сплаті клієнтові внаслідок обумовлених страхових подій);
4) туризму (туристичні афери);
5) вивезення робочої сили за кордон (афери зі збирання грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.
Способи шахрайства поділяють залежно від характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:
1) фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладання договорів і отримання товару без оплати);
2) фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства; від першого підприємства шахрай отримує матеріальні цінності, а від другого — гроші);
3) отримання позик під фіктивні проекти (шахрай пред’являє документи, що нібито підтверджують його наміри).
Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шахрайства:
1) одноразові (отримання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);
2) тривалі (незаконне отримання пенсії або грошової допомоги).
Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути названі такі способи:
1) спрямовані на вузьке коло жертв;
2) спрямовані на широке охоплення населення.
Місце і обстановка. Місце вчинення злочину обирається з урахуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізуватися у кількох місцях, не пов’язаних між собою. Може йтися й про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати «спеціальні фірми», в яких здійснюється збирання грошей від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).
Шахрайські посягання з метою заволодіння колективним майном (майном юридичних осіб) вчиняються за місцезнаходженням власників чи зберіганням їх цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння відбуваються в установах (чи на підприємствах), де укладаються угоди: на біржах, у брокерських конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і нотаріальних бюро, під час аукціонів. Шахрайство, спрямоване на заволодіння майном фізичних осіб, вчиняється у місцях купівлі-продажу предмета посягання, на вулицях, вокзалах, за місцем проживання злочинця чи жертви.
Обстановка вчинення шахрайства тісно пов’язана зі способом злочину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досягненню мети заволодіння цінностями шляхом обману чи зловживання довір’ям. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомство із впливовими людьми (пред’являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти поінформованість із певних питань, пропонувати дружбу, запрошувати до ресторану, розповідати про себе. Шахрайський обман може виявлятися в конклюдентних діях, що вводять потерпілого в оману щодо необхідності передачі майна. Такими прийнято визнавати: використання форменого одягу особою, яка не має права його носити, і заволодіння на цій підставі майном; споживання продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміна зовнішнього виду, форми чи властивостей різних предметів і видача їх за інші предмети з метою заволодіння майном.
Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістичної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з’ясувати початок і закінчення шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з кількох часових відрізків.
Здебільшого шахрайство вчиняється у денний час. Воно може бути пов’язано з часовим інтервалом діяльності тієї або іншої установи, організації чи підприємства.
Предмет посягання. Предметом посягання при шахрайстві можуть бути матеріальні цінності у всій їх різноманітності, грошові кошти, право на майно. Це можуть бути готівка чи безготівкові гроші, товари, сировина, напівфабрикати та ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи злочинця.
Особа злочинця. Суб’єктом шахрайства може бути відповідно до чинного кримінального законодавства України лише приватна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. Більшість шахраїв мають сильний дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особистих якостей шахрая належать його хитрість, брехливість, уміння прихилити до себе оточуючих, знання способів підроблення документів. За своїм зовнішнім виглядом — це звичайно поважні люди, які вміють себе «подати», обізнані в галузі психології. Вони спостережливі і мають швидку реакцію на обстановку, що змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки.
Шахраї можуть бути поділені на певні групи:
1) «нові» шахраї, які використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, лжефірм, страхової, інвестиційної і довірчої діяльності;
2) шахраї-гастролери, які постійно роз’їжджають і негайно зникають з місць вчинення злочинних діянь;
3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (карточні шулери, «катали», «червоні валети» та ін.);
4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово судимі за шахрайство та інші злочини;
5) шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажністю, під впливом інших осіб чи ситуацій;
6) шахраї-одинаки і шахраї, які вчиняють злочин групою, у тому числі з розподілом ролей.
Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе значення в системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спостерігається певний зв’язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належать до особи потерпілого, містить:
1) демографічні відомості (стать, вік, місце проживання, роботи та ін.);
2) дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв’язки і стосунки;
3) відомості про віктимність.
Сліди злочину. Для злочинної діяльності у формі шахрайства взагалі не характерні сліди, залишені на місці події. Може не існувати й місця події. Здебільшого сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці документи використовуються для обману й введення в оману державних службовців, посадових чи матеріально відповідальних осіб.
Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук, мікросліди, запахові сліди). Характерними слідами при шахрайстві є ідеальні сліди (ті, що збереглися в уявних образах). Це пов’язано з тим, що злочинець і жертва спілкуються значний час у спокійний і невимушеній обстановці.

По своїй суті шахрайство – міське явище. Однак в останній час деякі різновиди цього злочину зустрічаються і в сільській місцевості. Найбільш типовими місцями скоєння шахрайства є ювелірні, комісійні магазини, автосалони, універмаги та великі торгівельні центри, ринки, службові приміщення підприємств, установ, організацій, вулиці, прохідні двори, а іноді, і квартири потерпілих.
Шахрайству притаманний високий рівень латентності. Це пов’язано, як з характером самих злочинних дій – потерпілий може не усвідомлювати факт вчинення щодо нього злочинних посягань і вважати дії злочинців правомірними, або з різних причин не повідомляти про те, що трапилося в правоохоронні органи.
Також шахрайству притаманний і високий рівень спеціального рецидиву (до 45%). Хоч шахраї після відбування покарання і використовують ті ж самі прийоми і способи скоєння злочинів, що й раніше, але при цьому вже намагаються діяти поодинці, що суттєво ускладнює розкриття цих злочинів.
Шахрайство можна охарактеризувати як продуманий, детально спланований і підготовлений злочин, але в багатьох випадках залежний від ситуаційного моменту. Хоча в більшості випадків злочинці діють наполегливо, винахідливо, нахабно, самовпевнено і надають перевагу попередньому вивченню обстановки і місця своїх дій, підходів до нього, вживають заходів щодо інспірування правдоподібності ситуації, що виникла, але часто їх дії носять спонтанний характер і залежать від ситуації, що склалася.
Загальна схема шахрайства:
1. Пошук майбутньої жертви і формування в неї зацікавленості до рекламованого товару, можливостям, цілям, тощо.
2. Створення обстановки під впливом якої потерпілий добровільно передає злочинцю цінності, гроші, майно або надає право на їх використання.
3. Припинення контакту з потерпілим після досягнення своєї мети за будь-яким приводом або без такого.
Шахрайство відноситься до таких видів злочинних посягань, способи вчинення яких легко трансформуються, швидко пристосовуються до нових умов, набувають нових рис і характеристик, хоч по своїй суті залишаються тими, що й раніше.
Вибір способу шахрайства залежить від самого злочинця, його психологічних рис, освіти, культурного рівня, інтелектуального розвитку, наявності кримінального досвіду.
Найбільш розповсюджені способи вчинення шахрайства
І. Шахрайства, що вчиняються з метою заволодіння державним або колективним майном
1. Незаконне отримання пенсій, надбавок, інших виплат (вчиняється, як правило, за допомогою фальшивих документів). Рекомендується проводити оперативну перевірку інших осіб, які отримували необхідні документи для оформлення пенсій, тощо, в організаціях, установах, вказаних в документах шахрая, в той же час.
2. Заволодіння грошовими коштами шляхом отримання заробітної платні або винагороди за завищення об’єму виконаних робіт у звітних документах, посередництва або пропозиції з надання різноманітних послуг (отримання заробітної платні за невиконані роботи або авансу за виконання взятих на себе зобов’язань, виконання яких навіть ніким і не передбачалося).
3. Заволодіння грошовими коштами або майном за допомогою фальшивих документів (касових чеків, ордерів, векселів, інших платіжних документів). З’ясуванню підлягають питання яким чином шахрай вступив в контакт з цією організацією, які документи пред’являв для посвідчення особи, які речові докази залишилися після нього.
4. Заволодіння майном при отриманні його в прокат. Отримане майно негайно реалізується, намір повернути його у шахрая відсутній.
5. Заволодіння грошовими коштами при здійсненні кредитно-банківських операцій (фактично всі дії вчиняються з використанням законних підприємств, установ, організацій шляхом укладання законних угод або оформлення їх такими, що значно ускладнює розкриття даного виду злочинів і обмежує можливості його доказування). До категорії цього виду злочинів належать такі, як страхове шахрайство, шахрайська посередницька діяльність, заволодіння майном шляхом проведення експертиз, тощо.
ІІ. Шахрайства, що вчиняються з метою заволодіння індивідуальним майном громадян
1. Шахрайства, пов’язані з викликом матеріальної зацікавленості у потерпілого
а) заволодіння майном громадян під приводом продажу (купівлі) виробів з дорогоцінних металів, витворів мистецтва, побутової техніки, товарів підвищеного попиту, тощо. Як правило, вчиняється групою осіб (3-4 людини) з розподілом ролей: продавець, підставний покупець, експерт (ювелір, мистецтвознавець). На жаргоні – «разгон», «развод», рідше – «поставить на сквозняк»;
б) «кукла» - жертва, як правило, підбирається з числа осіб, які хочуть щось продати. В більшості випадків шахраї приходять на зустріч вдвох. Жертві дається заздалегідь обумовлена сума грошей з нестачею певної частини. Під час перерахунку грошей потерпілий виявляє це. Тоді шахрай забирає гроші назад і, в той час, коли його спільник відволікає увагу потерпілого, непомітно замінює гроші на «куклу». Часто «кукла» загорнута в целофан, конверт, папір, перетягнута резинкою;
в) «підкидування гаманця» - на вулиці потерпілий знаходить гаманець з грошима. Співучасник злочину пропонує десь у відокремленому місці поділити знайдене навпіл. Раптом з’являється володілець гаманця, який вимагає повернути гаманець. При перерахунку грошей виявляється значна нестача, яку потім відшкодовує потерпілий з власних коштів.
2. Шахрайства, що вчиняються під приводом іншої (нематеріальної) зацікавленості потерпілого
а) шахрайство, що вчиняється під приводом гадання, приворожування. Цей вид злочину оснований на марновірстві громадян, може бути тривати довгий час. Потерпілий передає гроші або золоті вироби шахраю для проведення гадання або приворожування;
б) шахрайство під легендою – найбільш артистичний спосіб вчинення шахрайських дій. «Афганці», «чорнобильці», «ветерани», «кореспонденти», «генерали» втираються в довір’я самотніх жінок, дають їм підстави вважати, що ті знайшли свою долю. Потерпілі передають злочинцю значні матеріальні цінності, а через деякий час виявляють відсутність як самого шахрая, так і ввірених йому грошових коштів, цінностей, майна;
в) надання послуг – найчастіше використовується у випадку, коли потерпілий протиправним способом, наприклад, даванням хабара посадовій особі, намагається досягти для себе або своїх родичів певного позитивного результату. В цій ситуації шахрай видає себе або своїх знайомих за осіб, які можуть допомогти вирішити проблему – допомогти зі вступом в інститут, вирішити питання щодо отримання квартири, вплинути на перебіг слідства, тощо. В більшості випадків після отримання грошових коштів і цінностей шахраї зникають, але мають місце випадки, коли шахрай чекає на вирішення проблеми у встановленому законом порядку і у позитивному випадку присвоює передані йому цінності. Якщо результат негативний, гроші або майно повертаються потерпілому. Сьогодні одним з найбільш поширених різновидів цього способу вчинення злочину є посередницька діяльність - надання послуг щодо працевлаштування за кордоном. Також наявні випадки вчинення шахрайства при наданні допомоги під час поселення в готель, здачі квартир в найом, придбанні товарів по пошті або за допомогою каталогів.
3. Шахрайства, що вчиняються за відсутності будь-якої зацікавленості потерпілого
а) «розмін грошей» - є найбільш типовим для цього способу вчинення злочину. Шахрай звертається з проханням розміняти велику купюру грошей і під час перерахунку заламує частину грошових коштів. Ще одним різновидом є отримання грошей в борг, який ніхто не збирається повертати. Аналогом жебракування є отримання грошових коштів в зв’язку з матеріальними труднощами. Розраховуючи на милосердя громадян, благодійну діяльність організацій, шахрай розсилає листи з проханням надати йому матеріальну допомогу або звертається через засоби масової інформації.
До цієї категорії шахрайств також відносять такі, як шахрайство під час збору податків, сплати штрафу, обміну придбаного товару, тощо. Як різновид можна виділити і так званий «разгон на вынос», коли родичам по телефону повідомляється, що їхні близькі (чоловік, дружина, син, дочка) затримані міліцією за скоєння злочину і співробітники правоохоронних органів можуть прийти з обшуком, а тому слід заховати найбільш цінні речі та гроші. Коли родичі з речами виходять з будинку їх затримують ніби співробітники правоохоронних органів, що прибули для обшуку квартири. Жертві пропонують надати документи для посвідчення особи. В більшості випадків документів немає, жертва залишає більшість речей під наглядом «співробітників ОВС» і йде за документами з надією, що вдасться приховати інші цінності в сусідів. Коли потерпілий повертається ні речей, ні «співробітників міліції» вже немає. Аналогічно вчиняється шахрайство при виконанні доручень родичів, коли заздалегідь надсилається в інше місто телеграма з проханням від родича передати йому речі або гроші через знайомого, що буде знаходитися в цьому місті в гостях.
Особливе місце серед шахрайських дій посідають так звані ігрові шахрайства – гра в рулетку, лототрон, наперстки, карточні шахрайства (шулерство).
Карточні шулера – особи, які обіграють громадян в різні азартні карточні ігри. Цей вид злочину досить важко припинити за допомогою оперативно-розшукових заходів і важко доказати процесуальним шляхом.
Серед карточних шулерів виділяють такі категорії:
- паковщики – шахраї із сильно розвинутим почуттям меркантильності, скупі, занадто передбачливі. Їх мета – добути якомога більше грошей. Працюють вони, як правило, самостійно; рідко застосовують словесний обман. В бесіді не заперечують своєї пристрасті до карточної гри, але завжди стверджують, що виграють лише чесним шляхом. Часто жертві надають можливість відігратися на 1/3 і потім під будь-яким приводом припиняють гру;
- гусари – працюють колективно. Місця скоєння злочину чітко розподілені між різними бригадами (групами). Підтримують взаємини з обслуговуючим персоналом готелів, ресторанів. Часто пропонують свої послуги працівникам правоохоронних органів в якості негласних співробітників, маючи за мету при цьому отримати потрібну для скоєння шахрайства інформацію про діяльність правоохоронних органів. Вкрай негативно відносяться до визнання своєї вини при затриманні і деталізації прийомів шахрайства;
- катранщики – ядро шулерського середовища. Користуються авторитетом серед шахраїв і грають, як правило, в спеціально обладнаних місцях – катранах, банк-столах і тільки зі злочинним елементом. Діяльності катранщиків сприяють так звані перекупщики боргів – «коти» і ростовщики. Наприклад, у програвшого відсутня можливість негайно оплатити карточний борг. Якщо він не зробить цього впродовж декількох днів, то щодо на нього буде ввімкнено «лічильник» і вже через тиждень сума боргу зросте в декілька разів. Тоді потерпілому вигідно звернутися до перекупщика або ростовщика, який одразу виплатить суму боргу, добавить до неї 50-100% і надасть відстрочку виплати на певний термін (наприклад, місяць). На жаргоні спілку катранщиків і перекупщиків називають «сім’єю жуків».
Група карточних шахраїв в своєму складі має:
- підводчика – шукає клієнта і втягує його в карточну гру;
- ковщика – той, як правило, здає карти на виграш;
- згонщика – особа, що програє і систематично піднімає ставки.
Для виправдання програшу в карти потерпілим дуже часто радять заявити в міліцію про крадіжку, грабіж або втрату цінностей.


Типовий портрет злочинця-шахрая.
За психологічними особливостями поведінки, рівнем інтелектуального розвитку, колом інтересів, життєвим досвідом шахраїв можна виділити в окрему кримінологічну групу. Їм притаманне вміння добре орієнтуватися в ситуації, на місцевості, вміло обирати і нав’язувати потрібну тему бесіди, своєчасно підшукувати і переконливо викладати факти, що підтверджують їх правоту, відчувати себе впевнено, вільно під час розмови з громадянами, що належать до різних груп населення, рівня культури, освіти, швидко прилаштовуватися під необхідний стереотип поведінки.
Шахраї добре володіють собою і своїми емоціями, проявляють холоднокровність, добре орієнтуються в психології і відповідно використовують у власних інтересах людські слабкості: неуважність, прагнення до наживи, бажання отримати прибуток будь-яким способом, навіть всупереч існуючого порядку, якщо про це не стане відомо оточуючим, тощо.
Шахраям притаманна висока комунікабельність, рішучість в діях, здатність до перевтілень. Це дозволяє їм справити на оточуючих відповідне враження, привернути до себе увагу. Цьому також сприяє добра манера поведінки, модний одяг, видавання себе за представників престижних професій: підприємців, представників органів державної влади, адвокатів, лікарів, тощо.
Крім того, поведінці осіб, які вчиняють шахрайство, притаманні такі ознаки, як демонстративність: багата уява, інтенсивність прояву емоцій, вміння керувати своєю мімікою, жестикуляцією, вживатися в образ;
гіпертимість: висока життєва активність, балакучість, понижена здатність каяття;
збудливість: роздратованість, слабкість моральних установок, недостатня керованість і контроль за своїми реакціями на небажану для себе поведінку.
Ця властивість характеру може бути використана оперативними співробітниками для викриття злочинної діяльності шахраїв. При цьому слід враховувати, що сильне бажання зі сторони шахраїв володіти обстановкою, бути хазяїном ситуації призводить до того, що злочинець забуває про обережність, робить помилки і видає себе.
Зовнішніми ознаками намірів вчинити шахрайство, як приклад, можуть бути наступні дії: нав’язування своїх послуг або послуг своїх знайомих малознайомим особам; пропозиції про допомогу у вирішенні різного роду проблем; вимога підвищеної уваги до себе зі сторони обслуговуючого персоналу готелів, ресторанів, тощо. В поведінці цієї особи відмічається певна напруженість, нервозність, обережність або навпаки занадто підкреслена чіткість рухів, підвищена жестикуляція, балакучість.
Звичайно, сукупність цих рис поведінки не може дати цілковитої гарантії, що ми маємо справу з шахраєм, але вона дозволяє виокремити із загальної маси громадян тих осіб, які можуть становити оперативний інтерес для співробітників органів внутрішніх справ.

2. Оперативно-розшукова профілактика шахрайських дій на території обслуговування
Дії оперативного співробітника по профілактиці шахрайства умовно можна поділити на такі види:
- виявлення і усунення причин і умов, які сприяють вчиненню шахрайства;
- виявлення осіб, схильних до скоєння шахрайських дій і проведення з ними індивідуально-профілактичної роботи;
- попередження злочину, що готується (стадія замаху на вчинення злочинних дій).
1. Виявлення і усунення причин і умов, які сприяють вчиненню шахрайства
а) Проведення аналізу шахрайських дій на території обслуговування за певний період (вивчення заяв і повідомлень про злочин, кримінальних справ, справ оперативного обліку, відмовних матеріалів по фактам вчинення шахрайських дій). При цьому враховується:
- спосіб скоєння шахрайства;
- час і місце скоєння;
- предмети та інше майно, які стали об’єктом злочинного посягання;
- категорія громадян, потерпілих від злочину;
- ознаки, що характеризують поведінку злочинця – спосіб знайомства, кількість учасників, розподіл ролей при вчиненні шахрайства, особливості поведінки злочинців;
На основі аналізу доцільно створити картотеку осіб, які за вказаними параметрами можуть вчинити шахрайство. Це дозволяє більш цілеспрямовано проводити оперативно-розшукові заходи при надходженні заяв і повідомлень про скоєння шахрайства або працювати по конкретним нерозкритим злочинам.
б) Аналіз повідомлень негласного апарату (проводиться за аналогічною схемою).
в) Проведення спеціальних оперативно-розшукових операцій в місцях найбільш вірогідного скоєння шахрайських дій та інших оперативно-розшукових заходів.
г) Проведення цілеспрямованих і спеціальних кримінологічних досліджень.
Позитивні результати щодо усунення причин та умов вчинення певних шахрайських дій дають заходи загальнопрофілактичної спрямованості: проведення роз’яснювальної роботи серед населення через засоби масової інформації, проведення зустрічей з населенням, виступи в школах, випуск спеціальних брошур, буклетів, тощо.
Про всі виявлені причини та умови, що сприяють вчиненню шахрайських дій слід інформувати органи державної влади, вносити до них пропозиції щодо усунення цих причин та умов.
2. Виявлення осіб, схильних до вчинення шахрайських дій
а) проведення оперативного спостереження за особами від яких можна очікувати вчинення шахрайських дій;
б) проведення оперативно-розшукових заходів в місцях ймовірного вчинення шахрайства.
Оперативному спостереженню підлягають раніше судимі за шахрайство; особи, що підтримують відносини з цією категорією злочинців (водії таксі, офіціанти, проститутки, гравці, тощо); особи, які притягувалися до відповідальності за підробку документів; особи, що мають пристрасть до азартних ігор.
Варто враховувати, що за місцем свого проживання, в більшості випадків, шахраї намагаються вести добропорядний спосіб життя, не привертати увагу до себе і своєї діяльності не тільки співробітників правоохоронних органів, але й своїх родичів, сусідів, знайомих.
3. Попередження злочину, що готується
Підготовка до вчинення злочину може проявлятися у вигляді:
- висловлювань злочинних намірів, їх обговорення, попередньої домовленості про спільні дії (злочинна змова);
- виготовлення предметів шахрайських дій («кукла», тощо);
- проведення рекогносцировки місця можливого вчинення злочину, забезпечення технічного виконання шахрайства, тощо.
В цій ситуації оперативний співробітник повинен створити умови, які б сприяли добровільній відмові від вчинення злочину зі сторони потенціального злочинця. Ця мета може бути досягнута проведенням індивідуально-профілактичних бесід, використанням впливу родичів, осіб, які користуються авторитетом у даної особи.

3. Організація і тактика виявлення та перипинення шахрайських дій
Оперативно-розшукові заходи виявлення та припинення даного виду злочину можна поділити на :
- початкові оперативно-розшукові заходи – здійснюються безпосередньо після надходження заяви про вчинення злочину;
- подальші оперативно-розшукові заходи та негласні слідчі розшукові дії, що проводяться у випадку, коли початкові не дали позитивного результату – висунення версій, складання планів оперативно-розшукових і слідчих дій.
Особливе місце при цьому займає оперативна розробка осіб, які обґрунтовано підозрюються в підготовці і вчиненні шахрайських дій, і використання її матеріалів для розкриття вже вчинених злочинів.
Типовий план оперативно-розшукових заходів виявлення та припинення шахрайських дій повинен складатися з урахуванням наступних факторів:
1. Часу надходження повідомлення про злочин – безпосередньо після вчинення, через деякий час (не більше доби), через значний період часу.
2. Часу доби, місця і способу вчинення шахрайства.
3. Географічного розташування населеного пункту і наявності транспортних магістралей, що проходять через нього.
4. Предметів злочинного посягання – гроші, цінні папери, особисті речі, тощо.
5. Особи потерпілого – соціальний статус, спосіб життя, матеріальне становище, тощо.
На початковому етапі виявлення та припинення кримінального правопорушення слідчі дії, оперативно-розшукові заходи, негласні слідчі розшукові дії переважно спрямовані на з’ясування обставин вчиненого злочину і особи злочинця. Важливе значення при цьому має оперативне опитування потерпілого, задачею якого являється відтворення в деталях всього процесу спілкування заявника зі злочинцем з моменту їх знайомства; встановлення фактів, які насправді мали місце; усунення неточностей і встановлення їх причин; з’ясування обставин, які можуть допомогти при встановленні злочинця – теми розмов потерпілого і злочинця, імена, адреси, телефони, що, можливо, згадувалися при спілкуванні, тощо. Отримані відомості оформлюються рапортом розвідопитування.
Перелік обставин, які слід встановлювати оперуповноваженому карного розшуку в процесі розвідувального (оперативного) опитування потерпілого:
- обставини щодо манери поведінки злочинця – привід знайомства з потерпілим, хто проявив ініціативу в знайомстві, чи діяв злочинець відкрито або дотримувався обережності;
- кількість злочинців і їх прикмети – з’ясовується склад злочинної групи, активність її учасників, в чому вона проявлялася. Опис злочинців проводитися від найбільш активних членів групи до пасивних по правилам словесного портрету – слідуючи від загального до часткового, зверху вниз;
- місце і час вчинення злочину – ким воно було обрано, за яких обставин це відбулося, чим обумовлений і як аргументувався вибір;
- спосіб вчинення злочину;
- яке майно (детальний опис) було отримане злочинцем в результаті вчинення шахрайства, кого може зацікавити це майно;
- які заходи вживалися самим потерпілим для розшуку злочинця і які результати досягнуто;
- інші відомості, що мають значення для розкриття злочину в залежності від виду шахрайських дій.
На початковому етапі і при подальшій роботі з виявлення та припинення шахрайських дій і встановлення злочинців можуть бути використані оперативні обліки (фотоальбоми, картотечні обліки, відеотеки) осіб раніше судимих за шахрайські дії або осіб, по відношенню до яких наявні дані, що дають підстави підозрювати їх в скоєнні аналогічних злочинів.
Відомості про злочинця та обставини вчинення злочину можуть бути отримані і при проведенні оперативного огляду місця події.
Відповідно Наказу МВС України від 14.08.2012 N 700 «Інструкція з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень»
Співробітник оперативного підрозділу:
2.8.1. Здійснює поквартирний чи подвірний обхід з метою виявлення свідків учиненого кримінального правопорушення, збирання відомостей, що можуть бути використані як докази.
2.8.2. Установлює час, місце і обставини вчинення кримінального правопорушення; кількість причетних до його вчинення осіб, їх прикмети; наявність у них зброї, транспортних засобів, слідів на одязі чи тілі, які могли залишитися через опір потерпілих або при подоланні перешкод; індивідуальні ознаки викрадених речей; напрямок, в якому вони зникли, інші відомості, необхідні для встановлення осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.
2.8.3. Негайно інформує слідчого про одержані дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення та причетних до нього осіб для їх подальшої фіксації шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій.
2.8.4. Виконує письмові доручення слідчого про проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Під час їх виконання користується повноваженнями слідчого.

При цьому слід враховувати, що при вчиненні шахрайських дій на місці події досить важко виявити сліди взуття, пальців рук та інші речові докази. Оперативний огляд місця вчинення шахрайства крім виявлення речових доказів також передбачає вивчення місцевості, складання план-схеми місця події, визначення шляхів підходу і відходу злочинців, встановлення можливих очевидців вчинення злочину. Також важливе значення має огляд речових доказів (наприклад, «кукли»).
Виявлення можливих очевидців вчинення злочину, крім роботи безпосередньо на місці події передбачає і проведення поквартирного (подвірного) обходу житлового сектору, підприємств, установ, організацій, що знаходяться поблизу місця вчинення злочину.
Типовим планом оперативно-розшукових заходів по розкриттю шахрайства повинно бути передбачено і проведення заходів шляхом особистого пошуку спільно з потерпілим в місцях найбільш вірогідної появи злочинця і безпосередньо вчинення злочину. При цьому за місцем вчинення злочину може бути встановлено оперативне спостереження.
Заходи щодо встановлення особи злочинця:
- вивчення оперативних матеріалів на осіб, які схильні до вчинення шахрайських дій;
- вивчення зупинених кримінальних справ, відмовних матеріалів з особою;
- проведення виборки в ІБ УМВС за прикметами злочинця і способом вчинення злочину;
- орієнтування інших органів внутрішніх справ і перевірка на причетність до вчиненого злочину осіб, що стоять в них на оперативному обліку;
- орієнтування негласного апарату, зацікавлених установ та організацій.
В подальшій роботі по розкриттю шахрайських дій важливе значення має висунення версій.
Типові версії:
1. Шахрайство вчинено місцевим жителем.
2. Шахрайство вчинено приїжджим злочинцем, в тому числі злочинцем-гастролером.
3. Шахрайство вчинено особою, яка не має досвіду вчинення такого роду злочинів.
4. Шахрайство вчинено особою раніше судимою за вчинення аналогічних злочинів (спеціальний рецидив).
Порядок перевірки висунутих версій визначається планом оперативно-розшукових заходів. Якщо злочин не було розкрито на початковому етапі, слід реалізувати наступні оперативно-розшукові заходи загального характеру:
а) направити в сусідні ОВС запити-орієнтування про перевірку на причетність до вчиненого злочину осіб, які розробляються в цьому ОВС по оперативно-розшуковим справам категорії «Захист» із забарвленням «шахрай», а також про перевірку їх зв’язків.
б) при отриманні виборки осіб, схожих по прикметам або способам вчинення шахрайства аналогічним нерозкритому злочину, перевірка повинна здійснюватися по такому плану:
- перевірка даних за адресним бюро;
- спецперевірки в ІБ УМВС, ГІБ МВС України на судимість, місцезнаходження, наявність компрматеріалів і, за необхідності, копія дактилокарти раніше судимих або вживаються заходи по негласному дактилоскопіюванню;
- витребовуються копії вироків за аналогічними злочинами, вони вивчаються, встановлюються зв’язки підозрюваних;
- оперативним шляхом отримують фотографії осіб, щодо яких здійснюється перевірка, - негласна фотозйомка ф.№1 паспорта, проведення негласної фотозйомки за місцем проживання, роботи – для проведення оперативного впізнання;
- проводиться розвідопитування осіб. що перевіряються, з метою встановлення їх причетності до скоєного злочину або алібі за його наявності здійснюється його перевірка;
- за необхідності дається завдання в службу оперативного пошуку на проведення оперативної установки або візуального спостереження за підозрюваним, а також завдання негласному апарату про перевірку на причетність даної особи до вчиненого злочину. За наявності достатніх підстав підозрювати цю особу у вчиненні шахрайських дій організовується її внутрішньокамерна розробка на законних підставах.
в) планом оперативно-розшукових заходів необхідно передбачити пункт про перевірку причетності до вчиненого злочину осіб, затриманих за вчинення аналогічних злочинів в сусідніх районах;
г) проведення заходів в разі отримання орієнтування-запиту іншого органу внутрішніх справ або у випадках, коли встановлено особу, обґрунтовано підозрювану у вчиненні шахрайських дій:
- здійснити перевірку даної особи по контрольно-адресному бюро;
- перевірити цю особу за обліками ОВС, а також можливість її затримання за вчинення яких-небудь правопорушень по книзі обліку доставлених в черговій частині;
- орієнтування особового складу ОВС на встановлення і затримання даної особи для перевірки причетності до вчиненого злочину;
- фотографію розмістити в фототеку;
- дані про цю особу внести в алфавітну картотеку або журнал розшукуваних в черговій частині ОВС;
- перевірити можливість знаходження цієї особи в приймальнику-розподільнику ОВС або спецприймальнику, орієнтувати оперчастину приймальника-розподільника на встановлення цієї особи, її можливого місцезнаходження;
- вжити інших заходів, які пропонує ініціатор завдання-орієнтування.
ґ) у випадку виникнення сумніву в добропорядності потерпілого рекомендується передбачати і оперативно-розшукові заходи, спрямовані на перевірку заявника, причин, які підштовхнули його на дачу завідомо неправдивих показань. З цією метою в оперативно-розшуковій справі «Злочин» слід мати довідку-меморандум про потерпілого, в якій відображаються установочні дані потерпілого, відомості про особливості його характеру, поведінку, взаємини з оточуючими, зв’язки, причини можливого інсценування злочину або можливої відмови від заяви у випадку встановлення злочинця, джерела таких відомостей і заходи, проведені по їх документуванню;
д) в плані оперативно-розшукових заходів з розкриття шахрайства повинно бути передбачено загальний пункт, в якому б зазначалися узагальнення, аналіз і оцінка зібраних матеріалів через певні проміжки часу з метою перевірки і самоконтролю за ходом розкриття злочину. За результатами аналізу складається довідка-меморандум про хід виконання плану оперативно-розшукових заходів, а у випадку їх виконання в повному об’ємі і відсутності позитивного результату – встановлення і викриття злочинця – визначаються додаткові оперативно-розшукові заходи, спрямовані на розкриття злочину, складається план на їх основі.